Гуманістичний характер соціального права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманістичний характер соціального права України

Бєлоусов В. Д. кандидат юридичних наук

Стаття присвячена уточненню гуманістичного характеру соціального права України. Автором аналізуються передумови виникнення гуманістичної ідеї соціальної безпеки, як фундаментальної ідеї соціального права. Встановлено, що сучасне соціальне право України характеризується гуманістичним характером, на що вказує ряд особливостей цієї галузі права. Мета цієї галузі права передбачає створення в державі умов загального добробуту, соціально безпечного існування усіх людей, котрі перебувають у складних життєвих обставинах чи можуть потрапити в такі ситуації. Соціальне право України охоплює норми, принципи і стандарти, які упорядковують соціальну сферу та створюють умови соціально безпечного буття держави. В Україні створено правовий режим дії соціального права, в якому діють реальні соціально-правові механізми реалізації соціальних прав, забезпечення соціальної безпеки, контролю за діяльністю держави в процесі реалізації нею соціальної функції тощо. Соціальним правом гарантується кожній особі, яка зазнала впливу десоціалізації, реалізувати право на ресоціалізацію, що разом із іншими соціально-правовими гарантіями культивує моральність в суспільстві, сприяє розвитку гуманістичного правового світогляду в державі. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження. гуманістичний правовий світогляд людиноцентризм

Ключові слова: гуманізм, гуманістичний правовий світогляд, людиноцентризм, соціальна безпека, соціальна сфера, соціальне право.

This article examines the humanistic nature of social law in Ukraine. The author analyzes the emergence of the humanistic idea of social security as a fundamental concept of social law and identifies several features that characterize Ukraine's modern social law as humanistic. This branch of law aims to create conditions of general well-being and ensure a socially safe existence for those facing difficult life circumstances or at risk of such situations. Social law in Ukraine encompasses norms, principles, and standards that regulate the social field. Furthermore, the article highlights that the legal regime of social law in Ukraine aims to create socially safe conditions for the state. Through its socio-legal mechanisms, these regime implements social rights, monitors the state's activities in fulfilling its social function, and ensures social security. In particular, social law in Ukraine guarantees the right to re-socialization for those who have experienced desocialization and provides other social and legal guarantees that foster morality in society. Overall, Ukraine's social law regime promotes the development of a humanistic legal worldview within the state. The article concludes with a summary of the study results and emphasizes the significance of the humanistic legal worldview in promoting social justice and equality.

Keywords: human-centricism, humanism, humanistic legal worldview, social law, social security.

Постановка проблеми

Для забезпечення належного рівня життя людини, її здоров'я й якісного соціального буття на сьогоднішній день вкрай важливо, щоб кожна людина мала можливість вільного доступу до системи охорони здоров'я, до освітніх послуг, сфери зайнятості (в тому числі й займатись суспільно продуктивною працею) та до інших соціальних благ, що сприяють тому, що кожна людина може вести активне суспільне життя, який передбачає соціально безпечний розвиток особистості. При цьому в означеному контексті вкрай важливо підкреслити саме необхідність соціально безпечного існування людини, адже саме такий тип існування людини відіграє істотну роль в тому, щоб дозволити індивідам накопичувати соціальний капітал і повноцінно реалізовувати свій потенціал в соціальному житті (щонайперше, у сфері освіти, праці та зайнятості). Відсутність соціальної безпеки (чи її неналежне забезпечення) гальмує процес накопичення соціального капіталу і веде до обмеження якості соціального життя, що, в свою чергу, може привести до придушення людської гідності й створюватиме ризик для психофізіологічного здоров'я та життя людини. Тому забезпечення соціальної безпеки має першорядне значення для сприяння процвітанню людства та надання людям можливості вести повноцінне життя, яке є «двигуном» соціального та економічного прогресу. При цьому такий прогрес є питанням яке наразі гостро постало: по-перше, перед усіма державами світу, що зіткнулися перед необхідністю відновлення економічного життя після трагічних наслідків пандемії коронавірусної хвороби; по-друге, перед Україною, на території якої зараз відбувається повномасштабна і руйнівна війна. При цьому слід зазначити, що в Україні ще тривають процеси реформування соціальної сфери, які повинні враховувати вимоги принципу науковості, а також незмінність гуманістичного характеру соціального права, що є питанням, котре потребує комплексного дослідження.

Аналіз наукової літератури та невирішені раніше питання

По сьогодні гуманістичний характер соціального права України ще не був предметом дослідження українських вчених, хоча відповідний характер науковці вже окреслювали щодо права загалом (Д.М. Бєлов [1], О.В. Грищук [2], В.Ю. Тартасюк [3] та ін.) чи стосовно трудового права України зокрема (Н.Д. Гетьманцева [4], М.О. Данилов [5], О.О. Огородник [6], В.В. Пузанова [7] та ін.). Наукові напрацювання цих вчених можуть розумітись в якості теоретичного підґрунтя, яке може бути використано в процесі з'ясування гуманістичного характеру сучасного соціального права України.

Метою статті є уточнення гуманістичного характеру соціального права України. Зазначена мета досягатиметься шляхом виконання таких завдань: 1) проаналізувати передумови виникнення гуманістичної ідеї соціальної безпеки, як фундаментальної ідеї соціального права; 2) окреслити основні характеристики соціального права України, що засвідчують його гуманістичний характер; 3) узагальнити результати наукової розвідки.

Виклад основного матеріалу

Розуміння ролі індивіда в суспільстві та важливості реалізації державою соціальної функції зазнавало змін протягом всієї історії людства, а особливо в сферах особистого життя, освіти, праці та зайнятості. Ці зміни обумовлювались насамперед розвитком людської цивілізації (також і гуманістичного правового мислення), що спонукає до переоцінки норм, які регулюють взаємодію між людьми, особливо між тими, хто є суб'єктами владних повноважень, і тими, хто їм підпорядковується. Зокрема, хоча сьогодні загальновизнано, що соціальна взаємодія та співпраця всередині групи можуть привести до розвитку партнерських відносин, заснованих на договірних відносинах, важливо визнати, що в минулому соціальна цінність особистості в суспільстві не завжди була пріоритетною: суспільство часто розглядалося в якості живої системи, котра надає пріоритет власному виживанню, а не цінності окремих людей всередині неї. У зв'язку із цим члени суспільства (також особи, котрі не могли розглядатись в якості повноцінних членів суспільства або ж не були членами суспільства через свій вік, стать, расу, релігійні погляди тощо) розглядались в якості інструментів, за допомогою яких суспільство виживало в агресивному природному середовищі та конкурувало з іншими суспільствами. За таких обставин, звісно, не можна було вести мову про те, що люди (окремі категорії людей) могли користуватись правом на соціальну безпеку в його сучасному розумінні, адже сама цінність таких людей приносилась в жертву ідеї збереження та розвитку суспільства.

Фактично, можна стверджувати, що концепція соціальної безпеки суспільства або держави виникла раніше концепції соціального забезпечення окремих осіб. Разом з тим, в даний час забезпечення соціальної безпеки окремих осіб є найважливішим аспектом соціальної держави, в якій існує ефективний режим соціального права. Крім того, з викладеного також виходить, що концепція забезпечення соціальної безпеки окремих осіб склалася в результаті еволюції гуманістичних правових ідей, які послужили філософсько - правовою основою для формування сучасного соціального права. Означені проміжні висновки, якими стверджується первинність виникнення концепції колективної соціальної безпеки та зв'язок виникнення сучасного соціального права разом із поступовим осмисленням кореляції рівнів соціальної безпеки держави та соціальної безпеки громадян, можемо пояснити неочевидністю корелятивного зв'язку забезпечення соціальної безпеки індивіда та соціальної безпеки колективного суб'єкта. Справа у тому, що визнання потреби забезпечення соціальної безпеки індивіда (щонайперше, певної групи людей, які перебувають у соціально вразливому стані чи можуть потрапити у такий стан) та формування механізму такого забезпечення є реальною основою забезпечення колективної соціальної безпеки - соціальної безпеки суспільства і держави загалом. Утім, таку закономірність можна помітити лише у разі наявності в правовій свідомості прогресивних правових цінностей гуманістичного характеру, а також розуміння змісту належного упорядкування суспільного життя, результатом якого не буде соціальне напруження, формування андеркласу, а продукуватиметься інклюзивне суспільство, в якому визнається пріоритет цінності людини над цінністю держави, котра створена саме для людини. Визнання ж цього факту стало передумовою формування соціальної держави, а усвідомлення потреби збалансування соціальної безпеки усіх членів суспільства (адже соціальна безпека однієї особи не може забезпечуватись на шкоду соціальній безпеці іншої особи, групи осіб) - призвело до формування держави загального добробуту.

При цьому цілком очевидно, що ідея цінності людини та зв'язок визнання такої цінності за людиною для досягнення колективної соціальної безпеки не були помічені одномоментно. Видається, що ці закономірності знайшли контрастний для сприйняття вигляд, коли актуалізувалося питання забезпечення свободи та рівності людей в суспільстві. З цього приводу відзначимо, що сам по собі зміст концепції свободи людини протягом всієї історії характеризувався різним смисловим наповненням, а також відображав протиріччя процесів людського і суспільного розвитку. Зокрема, слід зауважити, що людина, як соціальна істота, володіє природною схильністю до створення суспільства та життя в суспільстві. У той же час, суспільне життя в розмаїтті суспільних процесів і взаємин передбачає також вироблення та дію соціальних норм (правил, стандартів), які підлягають виконанню (їх ігнорування є підставою для того чи іншого виду соціальної відповідальності, що є заходом обмеження свободи), а відповідно здатні звужувати індивідуальну свободу людини. Конфлікт природи людини, як колективної істоти, а також природного прагнення людини до свободи від правил, нав'язуваних суспільством, в результаті привів до виникнення гуманістичного принципу «суспільство для людини» (у подальшому ця засада трансформувалась у принцип «соціально безпечного співжиття людей в суспільстві»), що був революційною цивілізаційною противагою експлуататорській ідеї «людина для суспільства». Розвиток суспільства (держави) у рамках цієї ідеї (вже навіть тоді, коли ця ідея не стала аксіоматичною) створив передумови для еволюції гуманістичного світогляду, яким також й аргументувалась потреба забезпечення соціальної безпеки індивіда як основи забезпечення колективної соціальної безпеки.

Українськими вченими констатується, що означений конфлікт природних спонукань людини до життя в суспільстві та життя, вільного від правил, що обмежують її свободу, є актуальним й по сьогодні [див., напр.: 8, с. 49-50]. Поряд із тим, на відміну від попередніх історичних епох сучасне вирішення означеного конфлікту здійснюється в межах гуманістичного правового світогляду, який обумовив виникнення соціального права, а саме за таким принципом: будь-яка особа має право реалізувати своє природне прагнення до соціально безпечного життя в суспільстві (коли вона з тих чи інших обставин позбавляється цього, то така особа набуває право на ресоціалізацію, реалізація якого забезпечується державою та приватними суб 'єктами соціального права) без шкоди для своєї особистої свободи; особа добровільно відмовляється від частини особистої свободи, реалізація якої може зашкодити соціальній безпеці інших людей, результатом чого може бути ускладнене функціонування суспільства, як середовища, в котрому людина спроможна соціально безпечним чином виявляти себе в якості соціального суб'єкта.

З викладеного випливає, що сучасне соціальне право загалом та соціальне право України зокрема характеризується очевидним гуманістичним характером, комплексне осмислення якого (як сфери права, що продукує умови, за яких можливе соціально безпечне існування людини та держави) потребує більш конкретизованого викладення його гуманістичних характеристик. Враховуючи зв'язок соціального права України із гуманістичним правовим світоглядом, визначенню сутності якого присвячено увагу багатьох вчених [див., напр.: 1-3; 9], а також підходи вчених до окреслення гуманістичного характеру пов'язаних із соціальним правом сфер права [див., напр.: 4-7; 10], доходимо думки, що гуманістичний характер соціального права України полягає у наступному:

1. Соціальне право України своєю метою передбачає створення в державі умов загального добробуту, соціально безпечного існування усіх людей, котрі перебувають у складних життєвих обставинах чи можуть потрапити в такі ситуації. Таким чином, метою соціального права є не лише забезпечення загального добробуту суспільства (держави), а й надання конкретного захисту та підтримки особам, які зазнають труднощів або ризикують опинитися у вразливому становищі. Цілком очевидно, що ця мета соціального права узгоджується з ідеєю гуманізму, якою підкреслюється невід'ємна цінність і гідність кожної людини й проголошується необхідність забезпечення прав людини та її благополуччя. Отже, надаючи пріоритет соціальній безпеці всіх людей, включаючи тих, хто може бути маргіналізованим або ж перебувати у соціально неблагополучному становищі, соціальне право просуває в процесі реалізації соціальної функції держави гуманістичні ідеї справедливості та соціальної солідарності, яка вирівнює рівень соціальної безпеки по всій держави, формуючи умови для соціального та економічного розвитку суспільства.

2. Соціальне право України місить обов'язкові норми та проголошує галузеві принципи, які вимагають від всіх суб'єктів соціального права діяти соціально безпечним чином, наслідком чого є досягнення мети цієї галузі права. Таким чином українське соціальне право: по-перше, передбачає позитивну (в окремих випадках також і негативну) відповідальність усіх фізичних та юридичних осіб в державі за дії, що сприяють соціальній безпеці для всіх членів суспільства та для держави в цілому; по-друге, вимагає, щоб не лише органи публічної служби, а й окремі особи, підприємства, суб'єкти громадянського суспільства діяли соціально відповідальним чином, а відповідно - переймалися ідеєю соціальної солідарності, причетності до забезпечення загального благополуччя (нівелювання усталеного патерналістського підходу в забезпеченні соціальної безпеки громадянина і людини, а також держави). В рамках такого підходу пріоритет віддається добробуту і безпеці всіх членів суспільства, а особливо тих з них, хто може перебувати у вразливому стані чи вже перебуває у важких життєвих обставинах. Таким чином, гуманістичний характер соціального права України відображається в його акцентуванні на колективній відповідальності всіх фізичних і юридичних осіб у суспільстві за досягнення спільної мети забезпечення соціальної безпеки держави (однак, вказане не означає послаблення відповідальності держави за такі результати).

3. Соціальне право України містить соціальні стандарти, які упорядковують діяльність суб'єктів цієї галузі права, а також містять мінімальні вимоги соціальної безпеки будь-якої людини, забезпечення якої дозволяє створити інклюзивне суспільство, в якому кожен може набути та реалізувати соціальні права, жити повноцінним соціальним життям. Відповідно, соціальне право встановлює основні вимоги до забезпечення умов для гідного життя людини (зокрема, шляхом надання доступу до системи соціального захисту, забезпечення), незалежно від її соціально-економічного статусу, віку, статі, раси, мови, віросповідання тощо. Встановлюючи такі стандарти, соціальне право забезпечує основу для інклюзивної соціальної взаємодії, котра дозволяє кожному користуватися своїми соціальними правами та вносити власний вклад в соціальне життя суспільства, повноцінно реалізуючи свій соціальний потенціал.

4. Соціальне право України передбачає існування відповідного правового режиму, в якому діють реальні соціально-правові механізми реалізації соціальних прав, забезпечення соціальної безпеки, контролю за діяльністю держави в процесі реалізації нею соціальної функції тощо. Отже, соціальне право сьогодні не є комплексом побажань, декларативних ідей, а галуззю права, якою визнається важливість соціальних прав і соціального забезпечення для кожної людини в суспільстві, а тому передбачає зобов'язання щодо створення правових механізмів для забезпечення соціального захисту населення і реалізації соціальних прав кожною людиною, а також контролю (також цивільного контролю) за ефективністю дії таких правових механізмів. Це означає, що держава, як основний гарант соціальної безпеки людини і населення у цілому визнає: свою відповідальність за створення правових рамок, в яких можуть бути реалізовані соціальні права і гарантовано здійснюватися заходи соціального забезпечення; обов'язок створювати інституційне середовище реалізації вказаних норм законодавства і соціальних стандартів (при цьому вказане стосується інституційного середовища, до якого також залучаються суб'єкти приватного сектору). Створюючи ці правові механізми, держава демонструє, що вона дійсно визнає гідність і спроможність кожної людини, їх право на життя, вільне від бідності, дискримінації та інших проявів соціальної несправедливості.

5. Соціальне право України є галуззю права, яка гарантує кожній особі, яка зазнала впливу десоціалізації, реалізувати право на ресоціалізацію, в рамках якої така особа зможе відновити чи набути нові соціальні навики, які уможливлюватимуть повноцінне та гідне соціальне життя такої особи. Для цієї сфери права характерним є те, що нею визнається, що певні обставини, такі як важка і тривала хвороба, тривалий догляд за тяжкохворим членом сім'ї, перебування в полоні (також в якості викраденого), тюремне ув'язнення тощо, можуть привести до того, що відповідні люди будуть після цього несправедливо відрізані від решти суспільства. У таких випадках соціальне законодавство гарантує право на ресоціалізацію, яка є комплексним процесом відновлення або набуття нових соціальних навичок, що дозволяє окремим особам вести повноцінне та гідне соціальне життя. Концепція ресоціалізації заснована на ідеї про те, що кожна людина має право на соціальну взаємодію і участь в житті суспільства, незалежно від обставин, які унеможливили її соціальне життя в минулому.

6. Соціальне право України є галуззю права, яка відображає рівень цивілізаційного розвитку Українського народу, культивує моральність в суспільстві, сприяє розвитку гуманістичного правового світогляду, що просуває ідею соціальної справедливості. Таким чином ця ознака гуманістичної природи соціального права підкреслює, що розглядувана галузь вітчизняного права спрямована на виховання культури співпереживання, співчуття, солідарності та взаємної поваги між окремими людьми та групами людей, а також на заохочення їх брати на себе соціальну відповідальність за благополуччя інших людей. Відображаючи рівень цивілізаційного розвитку народу, соціальне право України допомагає формувати суспільство, котре цінує людську гідність, свободу та рівність, а також гарантує, що означені цінності відображені в нормативно-правових та інституційних площинах, в яких нормуються суспільні процеси і взаємодія суб'єктів соціального права. Таким чином, можемо дійти висновку, що соціальне право України відіграє ключову роль у просуванні гуманістичного бачення національного права, яке спрямоване на підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Висновки

Забезпечення соціальної безпеки держави виникло задовго до появи концепції соціальної безпеки індивіда. При цьому визнання під впливом розвитку гуманістичного правового світогляду потреби узгодження публічних і приватних інтересів в соціальній сфері, а також тлумачення забезпечення соціальної безпеки в якості процесу, охопленого публічним інтересом, й елементу колективної соціальної безпеки, стало передумовою виникнення соціального права. Саме тому соціальну безпеку держави в широкому сенсі сьогодні можна тлумачити в якості умов, за яких належним чином забезпечується соціальна безпека усіх громадян держави (тобто, відбувається формування держави загального добробуту). При цьому в контексті триваючих і запланованих реформ в соціальній сфері, що так чи інакше стосуються соціальної безпеки держави, слід наголосити, що відповідний позитивний ефект дії механізму соціальної безпеки держави може досягатись лише в результаті незворотності гуманістичного розвитку соціального права України, як галузі цілісно пронизаної гуманістичним правовим світоглядом. Це означає, що відповідні реформи не можуть спотворювати ціннісну характеристику цієї галузі права, яка виявляється серед іншого в наступному: по-перше, в особливій меті, що передбачає створення в державі умов загального добробуту, соціально безпечного існування усіх людей, котрі перебувають у складних життєвих обставинах чи можуть потрапити в такі ситуації; по-друге, в особливій нормативно-правовій основі та засадничих ідеях, які особливим чином нормують соціальні відносини в соціальній сфері, сприяючи соціальній безпеці держави; по-третє, в соціальних стандартах, які гарантують, що кожна людина може жити життям, вільним від соціальної несправедливості; по -четверте, в існуванні правового режиму дії соціального права; по-п'яте, в забезпеченні осіб, які зазнали десоціалізації, можливостями ресоціалізації; по-шосте, у культивуванні моральності в суспільстві, сприянні розвитку гуманістичного правового світогляду, що просуває ідею соціальної справедливості в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бєлов Д.М., Громовчук М.В. Гуманізм як філософсько-правова категорія в умовах формування нової парадигми в праві. Аналітично-порівняльне правознавство. 2022. № 3. С. 301-310. doi:10.24144/2788-6018.2022.03.54.

2. Грищук О.В., Гелеш А.І. Формування та розвиток ідеї гуманізму в праві: монографія. Хмельницький: ХУУП, 2013. 288 с.

3. Тартасюк В.Ю. Актуалізація гуманістичного потенціалу права у творенні правової держави: дис. ... д-ра філософ.: 081. Київ, 2020. 206 с.

4. Гетьманцева Н.Д. Наступність і новизна в сучасному трудовому праві. Антропосоціокультурна природа права: матеріали наук. конф. (м. Чернівці, 25-27 травня 2016 р.). Чернівці: ЧНУ, 2016. С. 286-289.

5. Данилов М.О. Ознаки гуманістичного характеру трудового права. Актуальні проблеми трудового права та права соціального забезпечення: матеріали Міжнар. наук.- практ. конф. (м. Харків, 5 квітня 2019 р.). Харків: Юрайт, 2019. С. 176-180.

6. Огородник О.О. Гуманістичний характер трудового права. Протиправна поведінка: погляд крізь призму юридичної науки: матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Ніжин, 24 лютого 2012 р.). Ніжин: 1111 Лисенко, 2012. С. 105-109.

7. Пузанова В.В. Вияв гуманізму у випадках припинення трудових правовідносин. Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі: матеріали VI Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Житомир, 19 квітня 2018 р.). Житомир: ЖНАЕУ, 2018. С. 278-280.

8. Данилов М.О. Процес зародження та розвитку гуманістичного правового світогляду. Соціальне право. 2020. № 4. С. 49-50.

9. Tartasiuk V. The Principle of Humanism in the Concept of the Rule of Law. European Reforms Bulletin. 2019. № 3. P. 80-83.

10. Данилов М.О. Особливості застосування принципу гуманізму до жінок- працівниць. Соціальне право. 2021. № 3. С. 45-51.

Размещено на Allbest.ru