Способи провокації підкупу та предмет посягання (ст.370 КК України)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

АО «ДЕФЕНСОРЕС»

Способи провокації підкупу та предмет посягання (ст.370 КК України)

Федоренко І., к.ю.н., адвокат

м. Київ, Україна

Анотація

Статтю присвячено дослідженню питання з'ясування змісту типових способів провокації підкупу та особливостей предмету посягання зі встановлення сутності та значення в криміналістичній науці понять «способи вчинення кримінального правопорушення», «предмет посягання», а згодом за допомогою аналізу специфіки механізму провокації підкупу виокремлено типові способи його вчинення та предмет посягання кримінального правопорушення, передбаченого ст. 370 КК України.

Ключові слова: провокація підкупу, способи провокації, предмет посягання, механізм провокації підкупу

Аннотация

Статья посвящена исследованию вопроса определения роли принципа справедливости в процессе развития правового государства. Автором исследуется международный опыт развития правовой системы и влияния принципов права, в частности принципа справедливости, на становление и развитие правового государства. Исследование вопроса развития правовой системы на основе принципов права в правовом государстве играет важную роль и в определении направлений развития, в том числе и современного законодательства об уголовной ответственности.

Ключевые слова: провокация подкупа, способ провокации, предмет посягательства, механизм провокации подкупа

Annotation

Methods of provocation of bribery and the subject of the offense (art. 370 of the Criminal Code of Ukraine)

Fedorenko I., Ph.D in law, lawyer of Defensores Law Firm

The article addresses the issues of typical methods of provocation of bribery and specifics the subject of the offence with determination of essence and importance in forensic science the terms of methods of commission the offence, the subject of the offence, and then with the help of the analysis of specifics of mechanism of provocation of bribery allocate the typical methods of its commission and the subject of provocation of bribery under the Article 370 of the Criminal Code of Ukraine.

Different approaches of scientists about interpretation of the term of method of commission the offence have been researched into. The author focuses on fact that most of scientists try to represent connection between the action of offender and other elements of mechanism of offence like purpose, motive and other characteristics of offender, situation, instruments and tools which are used to achieve criminal intent.

The author also emphasizes the forensic aspect of researching of methods of commission offences because this knowledge allows to build typical model of act, imagine content of subject's act, mechanism of formation of traces and as a result to determine the ways and method of investigation.

The most common methods of preparation to commit the preparation of bribery have been established. The author focuses on necessity to distinguish between the methods of provocation of bribery and adjacent criminal offences. Certain action can be treated as to bring knowingly innocent to criminal responsibility combined with artificial creation of evidence of prosecution.

Special attention is given to methods of concealment of provocation of bribery. The author agrees that they can commit both on preparatory phase and during directly its commission or immediately after commission. Moreover, such actions pursue one goal - to hide the fact of commission the crime, to hide the criminal nature of committed actions, to hide involvement of criminal person in commission offence, to hide the traces of crime.

The author comes to the conclusion that the methods of direct commission provocation of bribery appear in active form of offender's conduct and are connected with using authority and opportunities of officials.

Keywords: provocation of bribery, methods of provocation, subject of offence, mechanism of provocation of bribery

Вступ

За статистичними даними Офісу Генерального прокурора в 2013 році було зареєстровано 6 кримінальних правопорушень, передбачених ст.370 КК України (з них у жодному кримінальному провадженні не було вручено повідомлення про підозру); у 2014 році відповідно 8 (0); у 2015 році - 10 (0); у2016 році- 23(1); у 2017 році- 39 (1); у 2018 році- 52 (2); у 2019 році- 55 (0); у 2020 році - 42 (0); у січні-травні 2021 року - 18 (0). Наведені статистичні відомості підкреслюють, що, на превеликий жаль, діяльність з досудового розслідування провокацій підкупу є неефективною, адже в 247 кримінальних провадженнях було вручено лише 4 повідомлення про підозру. Окреслене наочно вказує на необхідність здійснення криміналістичного аналізу провокацій підкупу та розроблення криміналістичних рекомендацій щодо їх виявлення та розслідування з метою оптимізації діяльності правоохоронних і судових органів.

Аналіз результатів останніх досліджень. Теоретичним підґрунтям дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі криміналістики, кримінального процесу та теорії оперативно-розшукової діяльності, які розглядали концептуальні питання виявлення та розслідування злочинів узагалі. Серед них: О.П. Бабіков, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, Д.А. Бондаренко, А.Ф. Волобуєв, А.Є. Голубов, М.В. Даньшин, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Л.М. Казанськоа, Н.І. Клименко, І.І. Когутич, А.В. Курман та ін.

Питанням з'ясування змісту типових способів провокації підкупу та особливостей предмету посягання розглядуваного кримінального правопорушення згадані автори не займались.

Метою цієї статті є дослідження змісту типових способів провокації підкупу та з'ясування особливостей предмету посягання кримінального правопорушення, передбаченого ст. 370 КК України.

Виклад основного матеріалу

Беззаперечно, що інформативним і важливим у прикладному значенні є такий елемент криміналістичної характеристики провокації підкупу як способи його вчинення. Разом із тим, виходячи зі змісту ч.1 ст.370 КК України, способи підбурювання до вчинення підкупу безпосередньо пов'язані з пропозицією, обіцянкою чи наданням неправомірної вигоди, що означає існування тісного взаємозв'язку між способами вчинення злочину та предметом посягання. Ось чому вважаємо за необхідне розглядати вказані елементи криміналістичної характеристики сукупно.

Розпочнемо з'ясування змісту типових способів провокації підкупу та особливостей предмету посягання зі встановлення сутності та значення в криміналістичній науці понять «способи вчинення кримінального правопорушення», «предмет посягання», а згодом за допомогою аналізу специфіки механізму провокації підкупу виокремимо типові способи його вчинення та предмет посягання.

Способи вчинення кримінального правопорушення є своєрідним зовнішнім проявом навиків і знань особи злочинця, що призводить до залишення в навколишньому середовищі слідів. Він, будучи серцевинною механізму злочину, показує якісну сторону злочинного діяння, його суть, яка являє собою головну дію, спрямовану на досягнення злочинного результату [1, с.172], адже, як зазначає О.О. Посашков, «протиправне діяння не може вчинятися саме по собі, воно завжди проявляється у певних діях чи навпаки бездіяльності суб'єкта, який його скоює. Тому характер, зміст і послідовність таких поведінкових актів викликає жвавий інтерес у криміналістичній науці» [2, с. 57]. Вказане підкреслює криміналістичний аспект вивчення способів учинення протиправних діянь, оскільки їх знання дозволяє побудувати типову модель діяння, уявити собі зміст дій суб'єкта, механізм утворення слідів та в результаті визначити шляхи і способи розслідування [3, с. 110]. Саме тому для криміналістики важливо, виходячи з одержаних відомостей про спосіб вчинення злочину, визначити слідові картину цієї події, одержати дані про особу злочинця, про предмет злочинного посягання, про обстановку вчинення злочину тощо [4, с. 250], адже це дозволить сформувати рекомендації щодо попередження, виявлення і методики розслідування кримінальних правопорушень [5, с. 149], розробити тактичні рекомендації стосовно проведення слідчих (розшукових) дій, спрогнозувати механізм вчинення конкретного виду кримінальних правопорушень, розмежувати схожі склади кримінальних правопорушень [6, с. 84].

Визначаючи поняття способу вчинення кримінального правопорушення, слід усвідомлювати, що він не тільки найбільшою мірою відображає форму зовнішнього прояву діяння, але вказує на індивідуальні особливості, притаманні тільки йому [7, с.36]. Як відзначають у науковій літературі, відомості про способи скоєння протиправного діяння є джерелом про закономірності виникнення доказів, відображаючи процес досягнення мети [8, с. 12]. Не дарма О.В. Пчеліна зазначає, що спосіб учинення злочину як віддзеркалення протиправного діяння в зовнішньому середовищі дає уявлення про процес підготовки, безпосереднього вчинення та приховання злочину [9, с. 291].

М.І. Єнікєєв тлумачить спосіб учинення злочину як систему прийомів, дій, операційних комплексів, зумовлених метою та мотивами дій, психічними і фізичними якостями особи, в яких виявляються психофізіологічні та характерологічні особливості людини, її знання, вміння, навички, звички і ставлення до різних проявів дійсності [10, с. 105]. А.Н. Халіков теж пропонує розуміти способи вчинення кримінального правопорушення як систему, яка, на його думку, включає індивідуальні прийоми та методи протиправних дій, закріплені кримінальним законодавством і спрямовані на досягнення злочинного результату з використанням обраних знарядь та засобів в умовах конкретної матеріальної обстановки і суб'єктного оточення. Фактично, в наведених трактуваннях способу вчинення кримінального правопорушення науковці намагалися зобразити взаємозв'язок дій злочинця з іншими елементами механізму правопорушення, а саме: з цілями, мотивами та іншими ознаками особи злочинця, обстановкою, знаряддями й засобами, що використовуються для досягнення злочинного задуму. Більше того, А.Н. Халіков обмежує систему дій правопорушника виключно визначеною в законі про кримінальну відповідальність об'єктивною стороною кримінального правопорушення [11, с. 48]. Проте, з точки зору криміналістики, способи протиправного діяння, в тому числі провокації підкупу, включають в себе не тільки дії (бездіяльність), що необхідні та достатні для їх кримінальної кваліфікації, а всі дії, які відображають процес прийняття рішення про вчинення правопорушення, підготовки до нього та здійснення заходів, спрямованих на реалізацію поставлених завдань, а також указують на ставлення особи до вчинених діянь упродовж усього процесу їх скоєння. Досить часто сутність способів кримінального правопорушення намагаються розкрити шляхом зазначення, що вони є об'єднані певною ціллю акти поведінки, прийоми, операції тощо, які визначають порядок, методи, процес їх застосування [12, с. 225]. При цьому, окремі вчені уточнюють характер таких дій, як то, закономірно визначені, структуровані [7, с.37]. На наш погляд, правильним є виокремлення двох підходів до трактування поняття та змісту способів учинення кримінального правопорушення - у вузькому та широкому розумінні. У першому випадку вказаний термін зводиться виключно до того, як вчиняється суспільно небезпечне діяння [13, с. 71], та за своєю суттю в повній мірі відповідає кримінально-правовому визначенню способів. У другому ж випадку мова йде про сукупність дій, спрямованих на підготовку, безпосереднє вчинення та приховування [14, с. 39]. Останній підхід до тлумачення способу вчинення є максимально інформативним у криміналістичному аспекті. Адже «під способом учинення злочину в криміналістичному сенсі доцільно розуміти об'єктивно та суб'єктивно обумовлену систему поведінки суб'єкта до, в момент і після вчинення злочину, що залишає різного роду характерні сліди зовні та за допомогою криміналістичних засобів і прийомів дозволяє отримати уявлення про суть події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особистісні дані та відповідно визначити найбільш оптимальні методи вирішення завдань розкриття злочину» [15, с. 68].

З урахуванням вищезазначеного вважаємо, що типові способи провокації підкупу - це сукупність, об'єднаних спільним задумом і зумовлених статусом особи злочинця, повноваженнями та можливостями службової особи та її мотивацією, дій з підготовки, безпосереднього вчинення підбурювання на пропонування (прийняття пропозиції), обіцянку чи надання (одержання) неправомірної вигоди та викриття особи, а також приховування вказаних діянь.

Дійсно, з метою забезпечення досягнення позитивного результату будь -яка діяльність повинна ретельно готуватися. Не є виключенням і протиправна діяльність, зокрема пов'язана з провокацією підкупу. Безпосередньому вчиненню кримінального правопорушення передує прийняття рішення про скоєння провокації підкупу та вжиття всіх заходів, спрямованих на забезпечення можливості реалізувати свій протиправний задум. посягання кримінальний правовий провокація підкуп

Ґрунтуючись на емпіричних даних про розслідування провокацій підкупу, встановлено, що в 91,9% випадків учинення вказаних кримінальних правопорушень передбачає попередню підготовку. Зокрема, найбільш розповсюдженими способами підготовки до скоєння провокації підкупу є обрання потерпілих осіб (100%); визначення способів, знарядь і засобів підбурювання до пропонування, обіцянки чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди (100%); збирання необхідної інформації, зокрема компрометуючого характеру для здійснення шантажу особи (92%); вступ у зговір з іншими особами для вчинення діянь, спрямованих на підбурювання особи на скоєння правопорушень, пов'язаних із пропозицією, обіцянкою чи наданням (одержанням) неправомірної вигоди, та її викриття (87,5%); планування протиправної діяльності (51,8%).Що ж стосується способів безпосереднього вчинення провокації підкупу, то тут важливо відзначити, що вони дещо є подібними зі способами суміжних діянь, як то підбурювання інших кримінальних правопорушень або ж правомірні дії службових осіб правоохоронних органів. У науковій літературі досі ведуться жваві дискусії з приводу доцільності декриміналізації провокації підкупу, акцентуючи увагу на тому, що це спосіб боротьби з кримінальною протиправністю, особливо корупцією. Разом із тим, противники такої позиції наголошують на неприпустимості використання заздалегідь протиправних важелів впливу під час протистояння кримінальним правопорушенням, на кшталт, створення сприятливих умов для скоєння протиправних діянь. Адже особа, котра підмовляє іншого вчинити злочин для того, щоб захопити його в момент вчинення і передати правосуддю, вчиняє діяння, яке не лише є несумісним з уявленням про нормальні функції владних органів, а й містить усі ознаки поняття підбурювання до злочину [16, с.349]. У цьому контексті заслуговує уваги наступний вислів - «боротись зі злочинністю злочинними методами не личить демократичній правовій державі» [17, с. 484].

Потрібно розрізняти способи провокації підкупу від суміжних кримінальних правопорушень. Зокрема, як указує О.О. Дудоров, диспозиція ст.370 КК України не охоплює випадки підкидання предмета нібито як неправомірної вигоди в робочий кабінет або автомобіль особи, вручення їй цього предмета шляхом обману, переказ грошей на банківський рахунок особи без повідомлення їй про це, заниження вартості наданої послуги, про що той, кому її надали, не знає тощо. Подібні дії можуть розцінюватись як притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення, або як завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення, і кваліфікуватись, відповідно, за ч.2 ст.372 і ч.2 ст.383 КК України [18,с.81].

Способи безпосереднього вчинення провокації підкупу знаходять свій вираз в активній формі поведінки злочинця та пов'язані з використанням повноважень і можливостей службової особи. Іншими словами, як указує О. В. Ус, «потрібно виявити зв'язок між діянням службової особи та її службовою діяльністю, який виявляється в тому, що таке діяння:

а) завжди зумовлене службовим становищем або службовими повноваженнями суб'єкта і

б)вчиняються всупереч інтересам служби, інтересам юридичної особи приватного права [19, с. 67].

Вказана риса в способі безпосереднього вчинення відрізняє провокацію підкупу від інших кримінальних правопорушень.

Так як провокація підкупу є різновидом кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності, то способи його вчинення є дещо подібними зі способами скоєння службових злочинів. Наприклад, мова йде про такі способи, як відкрите ігнорування нормативно-правових актів, котрими регламентується діяльність посадової особи; використання службового становища для отримання вигоди (як матеріальної, так і моральної); використання службових повноважень всупереч інтересам служби; порушення прав і законних інтересів громадян та держави шляхом невиконання своїх службових зобов'язань [20, с.7]. Наведено повністю відображає сутність способів безпосереднього вчинення провокації підкупу, адже, скоюючи вказане діяння, службова особа використовує свої повноваження й зумовлені статусом і авторитетом займаної посади можливості, порушує вимоги закону, діє всупереч інтересам служби, зокрема в правоохоронних органах, та порушує права осіб, яких підбурює на вчинення підкупу.

Типовими способами безпосереднього вчинення провокації підкупу, за узагальненими результатами опитування працівників правоохоронних органів, є:

1) переконання особи вчинити пропонування (прийняти пропозицію), обіцянку чи надання (одержання) неправомірної вигоди шляхом умовляння (2,7%), натякання (57,1%), давання порад і рекомендацій (70,5%) або

2) примушування шляхом давання вказівок (12,5%), обману (22,3%), шантажу (10,7%), погрожування (7,1%).

В окремих випадках підбурювання до підкупу відбувається за допомогою вчинення іншого кримінального правопорушення, зокрема притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст.372 КК України), що виражається, як приклад, у штучному створенні доказів обвинувачення, іншій фальсифікації. Наприклад, 08 лютого 2021 року заявник звернувся до органів прокуратури з заявою про злочини, передбачені ч.2 ст.370, ч.2 ст.372 КК України, вчинені на думку заявника відносно нього ОСОБА-2 та працівниками правоохоронних органів, зумовлені провокацією підкупу зі сторони вказаних осіб та притягненням в зв'язку з цим завідомо невинного до відповідальності, поєднаного з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину та зі штучним створенням доказів [Справа №591/965/21. Провадження No1-кс/591/483/21. Матеріали Зарічного районного суду м. Суми].

Вплив на особу з метою її переконання у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з пропонуванням (прийняттям пропозиції), обіцянкою чи наданням (одержанням) неправомірної вигоди, може здійснюватися безпосередньо під час особистих зустрічей чи опосередковано шляхом здійснення переписування за допомогою месенджерів із соціальних мереж, у мобільних додатках, пересилання повідомлень на електронні адреси тощо.

Способами викриття дій особи, яка пропонувала, обіцяла чи давала неправомірну вигоду або прийняла пропозицію, обіцянку чи одержала таку вигоду, є їх фіксація за допомогою технічних засобів (75,9%), звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою (86,6%), проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій (98,2%).

З приводу способів приховування провокації підкупу, то варто погодитися з тим, що вони «...можуть вчинятися як на стадії підготовки, так і під час безпосереднього їх вчинення або ж одразу після їх скоєння. При цьому такі діяння переслідують єдину ціль - приховати факт вчинення злочину; приховати злочинний характер вчинених діянь; приховати причетність особи злочинця до вчинення кримінального правопорушення; приховати сліди злочину» [21, с. 215]. Фактично, здійснення дій з приховування провокації підкупу є одним із способів протидії розслідуванню вказаних кримінальних правопорушень, оскільки таким чином відбувається «утаювання, знищення, маскування чи фальсифікації слідів злочину та злочинця і їх носіїв».

Аналіз матеріалів досліджуваної категорії кримінальних проваджень показує, що дії з приховування провокації підкупу в 45,3% випадків не вживаються, оскільки злочинці переконані, що звання службової особи, службові повноваження та пов'язані з ними можливості наділяють їх певною недоторканністю, захищеністю та дозволяють уникнути притягнення до кримінальної відповідальності. Основними способами приховування провокації підкупу є використання корумпованих зв'язків (7%), маскування під правомірні дії (47,7%).

Поряд із типовими способами провокації підкупу потрібно розглядати й предмет посягання, оскільки вказані кримінальні правопорушення полягають у підбурюванні особи на вчинення протиправних діянь, пов'язаних із пропозицією, обіцянкою чи наданням (одержанням) неправомірної вигоди, з подальшим її викриттям. Це пояснюється тим, що «предмет посягання та законодавче регулювання у криміналістичній характеристиці мають важливе значення, оскільки саме він відбиває суттєвість злочинів і складає особливості їх вчинення» [22, с. 203].

Під предметом посягання (предметом злочину), зазвичай, розуміють матеріалізовані об'єкти, з якими пов'язане скоєння протиправних діянь. Зокрема, в кримінальному праві можна зустріти трактування предмету злочину як будь-яких речей матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [23, с. 93]. Разом із тим до предмету злочину відносять і речі матеріального світу, через вплив на які винна особа спричиняє шкоду певним суспільним відносинам. Проте, враховуючи видозмінення кримінальної протиправності, в тому числі корупційної спрямованості, все частіше серед науковців зустрічаються позиції про необхідність включати в предмет злочину не тільки матеріальні об'єкти, а й інші, нематеріалізовані, об'єкти. Останні мають зовнішній вияв або можуть його набути, а також сприймаються органами чуття людини чи за допомогою спеціальних технічних засобів. Тобто «предметом злочинного посягання може бути як будь-який матеріальний об'єкт, так і те, що характеризується як нематеріальне і становить злочинний інтерес» [24, с. 412].

Щодо предмета посягання провокації підкупу, то він, якраз, за своєю суттю може бути як матеріалізованим, так і нематеріалізованим об'єктом. Це випливає зі змісту норм закону про кримінальну відповідальність.

Так, предметом посягання для корупційних діянь, як указує О.В. Ус, є згідно з приміткою до ст.3641 КК України «неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав» [19, с. 67; 172]. Відповідно згідно із законодавчою дефініцією можна виокремити такі ознаки неправомірної вигоди:

1) неправомірною вигодою можуть бути:

а) грошові кошти,

б) переваги,

в) пільги,

г) послуги,

д) нематеріальні активи,

е) інше майно;

2) ці предмети обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

При цьому, як наголошує К.Г. Биков, системно утворюючою ознакою корупційних злочинів, а також провокації підкупу є те, що такі предмети одержуються службової особою без законних на те підстав [25, с. 11]. Більше того, у законі про кримінальну відповідальність зміст неправомірної вигоди вказується шляхом наведення переліку цінностей (благ), які є різновидами такої вигоди; переліку можливих діянь з цими цінностями; незаконність таких діянь; підкреслення її майнового характеру (її вартість у всіх випадках може бути виражена в грошовій формі). У контексті вищезазначеного вбачається, що способи провокації підкупу повинні розглядатися у нерозривному зв'язку з предметом посягання, зокрема неправомірною вигодою, оскільки «поза з'ясуванням суті предмета злочину ускладнюється правильне встановлення всіх тих суспільних відносин, на які спрямовано злочинне посягання. Адже вплив злочинним діянням на предмет, спосіб цього діяння, а також фізична (чи інтелектуальна) зміна предмета поряд з іншими ознаками діяння дозволяють у багатьох випадках зробити висновок щодо характеру злочину, його суспільної небезпеки».

Окремо варто наголосити, що неправомірна вигода, будучи предметом посягання, водночас є засобом учинення названих кримінальних правопорушень. Зокрема, як зазначає Ю.О. Чернега, «неправомірна вигода не є предметом підкупу у власному розумінні цього терміна, оскільки за активного підкупу вона є засобом вчинення злочину, а за пасивного підкупу є продуктом злочинної діяльності особи» [26, с. 116].

Висновки

Отже, згідно з результатами узагальнення матеріалів кримінальних проваджень про провокацію підкупу в 94,2% випадків неправомірною вигодою є грошові кошти в готівковій формі, 3,5% - інше майно, 2,3% - переваги, пільги та послуги. Предмет посягання (неправомірна вигода) є засобом учинення провокації підкупу, що вказує на його зв'язок зі способами вчинення.

Типові способи провокації підкупу можна визначити як сукупність, об'єднаних спільним задумом і зумовлених статусом особи злочинця, повноваженнями та можливостями службової особи та її мотивацією, дій з підготовки, безпосереднього вчинення підбурювання на пропонування (прийняття пропозиції), обіцянку чи надання (одержання) неправомірної вигоди та викриття особи, а також приховування вказаних діянь.

Вказані способи провокації підкупу представлені відомостями про способи підготовки, безпосереднього вчинення (підбурювання на пропонування (прийняття пропозиції), обіцянку чи надання (одержання) неправомірної вигоди та викриття особи) та приховування вказаних діянь. Способи безпосереднього вчинення провокації підкупу знаходять свій вираз в активній формі поведінки злочинця та пов'язані з використанням повноважень і можливостей службової особи. Способи провокації підкупу перебувають у нерозривному зв'язку з предметом посягання. Зокрема, неправомірна вигода, будучи предметом посягання, водночас є засобом учинення названих кримінальних правопорушень. У 94,2% випадків неправомірною вигодою є грошові кошти в готівковій формі, 3,5% - інше майно, 2,3% - переваги, пільги та послуги.

Література

1. Казанська Л.М. Криміналістична характеристика злочинів, пов'язаних із корупцією. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014. №10-2. Том 2. С. 169-172.

2. Посашков О.О. Методика розслідування втручань в діяльність судового експерта: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2020. 200 с.

3. Удовенко Ж.В. Криміналістика: конспект лекцій / за заг. ред. Галагана В.І. Київ: «Центр учбової літератури», 2016. 320 с.

4. Наголова І.Ю. Встановлення способу вчинення кримінального правопорушення під час досудового розслідування. Науково-інформаційний вісник. ПРАВО. 2016. №1 (13). С. 247-252.

5. Войчишена М.В. Криміналістична характеристика як наукова категорія методики розслідування кримінальних правопорушень. Правовий часопис Донбасу. 2018. №3 (64). С. 146-152.

6. Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Х., 2000. 210 с.

7. Пясковський В.В. Спосіб учинення злочину як елемент криміналістичної характеристики насильницьких злочинів проти статевої недоторканності неповнолітніх. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2016. №1 (98). С. 36-46.

8. Шавер Б.М. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. М., 1939. 948 с.

9. Пчеліна О.В. Поняття та характеристика злочинних технологій у сфері службової діяльності. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2018. Вип. 2 (82). С. 290-297.

10. Еникеев М.И. Юридическая психология: учебник. Москва: НОРМА, 2001. 624 с.

11. Халиков А.Н. Должностные преступления: характеристика, расследование, предупреждение (криминалистический аспект): монография / под. ред. заслуженного юриста Российской Федерации, докт. юрид. наук, проф. В.И. Комиссарова. М.: Юрлитинформ, 2012. 312 с.

12. Дубно Т.В. Співвідношення способу вчинення злочину та злочинної дії. Форум права. 2011. №4. С. 224-228.

13. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления: монография. М.: Госюриздат, 1960. 244 с.

14. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступления / под ред. А.С. Голунского. М.: Госюриздат, 1957. 199 с.

15. Криминалистика: учебник / под ред. Н.П. Яблокова. 4-е изд., перераб. и доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2013. 752 с.

16. Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая: в 2-х т. М.: Наука, 1994. Т. 1. 380 с.

17. Фріс П.Л. Вибрані праці. Івано-Франківськ: Фоліант, 2014. 652с.

18. Дудоров О.О. Кримінально-правові аспекти провокації підкупу. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. №1. С. 79-85.

19. Ус О.В. Провокація підкупу: аналіз складу злочину й питання кваліфікації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2015. №16. Том 2. С. 66-70.

20. Ханько А.В. Методика расследования преступлений, совершаемых с использованием должностным лицом своих служебных полномочий в условиях информационной неопределенности: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Иркутск, 2006. 23 с.

21. Пчеліна О.В. Теоретичні засади формування та реалізації методики розслідування злочинів у сфері службової діяльності: дис. ... д-ра юрид. наук: Харків, 2017. 571 с.

22. Лужецька О.Р. Предмет злочинного посягання в системі криміналістичної характеристики вимагання. Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). 2014. №2 (65). С. 202-207.

23. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Бажанов М.І. та ін. 2-ге вид., перероб. та доп. К.: Юрінком Інтер, 2005. 480с.

24. В.М., Юрків Р.Р. Предмет посягання на підкуп медичних працівників. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. №2. С. 410-415.

25. Биков К.Г. До визначення предмету корупційного злочину. Форум права. 2017. №2. С. 10-15.

Чернега Ю.О. Відповідальність за підкуп за кримінальним правом України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Львів, 2019. 223 с.

Размещено на Allbest.Ru