Адміністративно-правове регулювання дотримання керівником підприємства законодавства "Про охорону праці"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правове регулювання дотримання керівником підприємства законодавства «Про охорону праці»

Кузьменко Оксана Володимирівна --

доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України завідувач кафедри публічного та міжнародного права юридичного інституту

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, Україна

Чорна Вікторія Григорівна --

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри публічного та міжнародного права Юридичного інституту Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ

Кожура Людмила Олександрівна --

доктор юридичних наук, профессор, директор ННІ «Юридичний інститут Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана» Київ

У статті розкрито адміністративно-правове регулювання дотримання керівником підприємства законодавства «Про охорону праці». Правовий статус керівника державного суб'єкта відрізняється від інших керівників підприємств, так як державне підприємство, організація, установа відрізняються від інших юридичних осіб правовим режимом майна. Особливістю відповідальності в сфері охорони праці є той факт, що до неї можуть притягатись як роботодавець, так і працівник. В залежності від винної особи змінюється й порядок притягнення до відповідальності.

Ключові слова: керівник підприємства, роботодавець, охорона праці, нормативно-правові акти, посадова особа, юридична відповідальність, безпека та гігієна праці, виробничій ризик.

O. V. Kuzmenko, V.H. Chorna, L. O. Kozhura Administrative and Legal Regulation of Compliance by the Head of the Enterprise with the Legislation “On Labor Protection ”

This article describes the administrative and legal regulation of compliance by the head of the enterprise with the legislation "On labor protection".

The legal status of the head of a state entity differs from other heads of enterprises, as a state enterprise, organization, institution differs from other legal entities in terms of the legal regime of property.

One of the responsibilities of the head of the enterprise is the organization, provision and control over the labor activities of employees in accordance with the requirements of the Law of Ukraine "On Labor Protection", as well as ensuring safe work methods at each workplace.

Today, there is an urgent need for radical reforms in the management of labor protection in connection with the introduction of new technologies into production, simultaneously with the use ofphysically and morally outdated technological processes and production equipment, which is a source of increased danger. These reforms should simplify complex and unwieldy legislation safety and occupational hygiene, as modern legal acts cannot respond promptly and in a timely manner to the rapid development of technologies and the economy. This leads to the fact that enterprises cannot quickly adapt to modern technologies, changes in the market of goods and services. At the same time, the realities of today require improvement of the procedure for investigating accidents, occupational diseases and accidents. Not a high-quality, formal investigation of accidents, this leads to false conclusions regarding their prevention.

Also, the labor market lacks qualified occupational safety specialists, as today there is insufficient funding for safety measures, and the low quality of occupational safety and hygiene expertise.

Managers of enterprises are responsible for violating the requirements of legislative and other normative acts on labor protection. Article 44 of the Law of Ukraine "On Labor Protection" provides for the following types of liability: disciplinary, material, administrative and criminal liability. The peculiarity of liability in the field of labor protection is the fact that both the employer and the employee can be involved. Depending on the guilty person, the order of prosecution also changes.

Keywords: enterprise manager, employer, labor protection, legal acts, official, legal responsibility, occupational safety and hygiene, industrial risk.

Постановка проблеми

Військові дії в Україні спонукають до мобілізації всієї системи суб'єктів державної системи. Одним з елементів даної системи є підприємства, що є самостійними суб'єктами господарювання.

Вони створюються компетентними органами публічного адміністрування для задоволення суспільних та особистих потреб, шляхом систематичного здійснення різних видів господарської діяльності, а також науково- дослідної роботи. Вони можуть мати некомерційний характер діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання правового статусу керівників підприємств, організацій, установ, розглядалися в роботах В.Б. Авер'янова, O.П. Альохіна, О.Ф. Андрійко, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, М.В.Гапоненка, І.П. Голосніченка, P.А. Калюжного, С.В. Катрича, С.В. Ківалова, Л.Є. Кисіль, О.М. Костюкова, Є.Б. Кубка, Т.М. Мартинової, М.В. Мельничука, О.М. Охотнікової та інших вчених.

Окремі питання правового регулювання охорони праці розглядали О.В. Баклан, І.М. Булгаков, Д.В. Зеркалов, Г.І. Красних, В.Д. Мельгунов, Л.О. Остапенко та ін.

Невирішені раніше проблеми. Питання дослідження дотримання керівником підприємства законодавства «Про охорону праці» були предметом наукових праці здебільшого з галузі трудового законодавства. Втім, дана стаття присвячена розгляду даної проблеми з точки зору адміністративно-правової науки.

Метою статті є розкриття адміністративно-правового регулювання дотримання керівником підприємства законодавства «Про охорону праці».

Виклад основного матеріалу

Підприємства можуть бути як приватними (діє на основі приватної власності громадян чи суб'єктів господарювання (юридичної особи)) так і на основі колективної власності (корпоративне або унітарне підприємство, яке діє на основі колективної власності засновника (засновників)). Виокремлюють також комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади; державні підприємства, діють на основі державної власності, а також підприємства, засноване на змішаній формі власності; іноземне підприємство (у статутному фонді іноземні інвестиції становлять 100%); підприємства з іноземними інвестиціями. Підприємства в залежності від кількості працюючих бувають: а) малі; б) великі; в) середні інші. Однак, незалежно від організаційної форми та форми власності на майно, будь-яке підприємство, відповідно до господарського законодавства, виконує три соціальні ролі: 1) виробництво товарів, виконання робіт чи надання послуг; 2) господарювання -розпорядження майном і здійснення економічних функцій у своїй системі; 3)управління процесами праці, виробництва, господарювання, соціальним розвитком, розвитком самої системи управління[1].

Підприємства очолюються керівниками. Керівники - це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників[2]. Керівники наділені адміністративною владою в межах колективу, який вони очолюють. Керівники є посадовими особами, але на відміну від останніх наділені ознакою лінійності. Керівники підприємства за ієрархією апарату управління підприємства поділяються на: вищу ланку, до якої віднесено керівника підприємства, його заступників, керівників структурних підрозділів централізованого апарату управління, зазначена категорія осіб виконує тільки управлінські функції; середню - керівників структурних підрозділів; нижню - начальники змін та бригадири. Останні дві ланки наділені виробничо-господарськими повноваженнями.

Керівники, що очолюють державні повноваження мають статус посадових осіб. Для такої категорії посадових осіб притаманні наступні ознаки:

1. здійснюють керівництво окремої організації, підрозділу;

2. підприємство побудовано на основі складної організаційної системи, яка має внутрішню багаторівневу структуру. На чолі з основним керівником діють структурні керівники;

3. повноваження керівника є владними, та адміністративно-розпорядчими; керівник законодавство охорона праці

4. структура підприємства побудована на основі прямого підпорядкування керівникові;

5. керівник управляє за допомогою актів управління, розпоряджень, завдяки яким внутрішня система впорядковується та отримується результат;

6. керівник має можливість встановлювати відносин між різними рівнями управління;

7. керівник як посадова особа отримує права та обов'язки, в межах яких встановлюється зміст і межі його юридичного владарювання;

8. керівник несе складну юридичну відповідальність, як посадова особа, як суб'єкт, наділений функціональними обов'язками, як громадянин;

Керівник підприємства - наймається (призначається) власником або обирається власниками майна; керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України, встановлювалося, що власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства [3].

В той же час Господарським Кодексом України, ст. 65 встановлено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. При цьому управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу; для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, який без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін[4].

Отже, засновник може здійснювати свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи на основі статуту або інших установчих документі, або оформлювати трудові відносини із директором - найманим працівником шляхом офіційного працевлаштування, з отриманням заробітної плати та інших трудових гарантій (відпустка, лікарняний тощо). Кожен власник обирає свій спосіб управління підприємством, який підходить саме йому. Якщо, наприклад, підприємство невелике і власник хоче оптимізувати витрати, то йому вигідно керувати підприємством особисто, без оформлення трудових відносин. Якщо ж директором є найманий працівник, з яким оформлюються трудові відносини, на нього поширюються трудові гарантії, зокрема оплата праці, лікарняних, надання відпустки, зарахування трудового стажу тощо. Але за такого способу управління підприємством потрібно оформити найнятого працівника та сплачувати за нього відрахування до бюджету[5].

Треба зазначити, що правовий статус керівника державного суб'єкта відрізняється від інших керівників підприємств, так як державне підприємство, організація, установа відрізняються від інших юридичних осіб правовим режимом майна. Так як керівник відповідно до специфічних управлінських функцій, у передбачених законодавствах випадках, розпоряджається державним майном, як це передбачено у колективному договорі з трудовим колективом державного підприємства. Зокрема, такими повноваженнями є сфера оренди, відчуження, списання державного майна, закріпленого за відповідними підприємствами, установами, організаціями.

Підводячи підсумок зазначеному, необхідно зазначити, що керівники державних підприємств поділяються на декілька видів:

а) лінійні керівники - які здійснюють комплексне управління об'єктом в цілому та усіма його підрозділами, зокрема, через реалізацію переважно адміністративно - розпорядчих повноважень, несуть відповідальність не тільки за результати особистої праці, але й за організацію діяльності членів керованого колективу (керівники держорганів, підприємств, установ, організацій різних форм власності та їх заступники);

б) функціональні керівники - керують в межах організаційних структур виконанням певних функцій управління, або елементами цих функцій, здійснюють організаційну, інформаційну, економічну, правову, матеріально - технічну підготовку управлінських рішень (керівники підрозділів апарату управління та структурних під розділів держорганів, підприємств, установ, організацій різних форм власності, та їх заступники)[1, с. 212].

Одним з обов'язків керівника підприємства є організація, забезпечення і контроль щодо трудової діяльності працівників у відповідності з вимогами Закону України «Про охорону праці», а також забезпечення безпечних методів праці на кожному робочому місці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 №2694-12, охорона праці - це система правових, соціально- економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності[6].

Законодавство про охорону праці складається з Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Закону України «Про підприємства України» інших нормативно- правових актів. Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце займають державні стандарти України. До важливих нормативних актів з питань охорони праці відносяться міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна. Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини на виробництві, обіймають конвенції МОП у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. На цей час МОП ухвалила близько 200 Конвенцій, значна частина яких пов'язана з умовами та охороною праці. Основоположною серед Конвенцій МОП є Конвенція №155 «Про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище».

Основні обов'язки в сфері охорони праці покладено на роботодавця, який зобов'язаний за свій рахунок забезпечувати навчання працівника, який приймається на роботу, щодо з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, з питань охорони праці, правил поведінки у разі виникнення аварії. Окремою вимогою є проходження щороку за рахунок роботодавця спеціальних навчань, а в подальшому перевірка знань у вигляді іспиту щодо нормативів з охорони праці, працівників, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою. Посадові особи періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці, як що їх діяльність пов'язана з організацією безпечного ведення робіт. Треба також зазначити, що процедура навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається Положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. У разі не проходження зазначеного навчання, працівники та посадові особи не допускаються до роботи. У разі негативної здачі іспиту з питань охорони праці, зазначені суб'єкти повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань. Керівник підприємства особисто несе юридичну відповідальність за організацію, здійснення навчання, перевірку знань працівників з питань охорони праці.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець, він же керівник підприємства у разі суміщення цих посад, зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до чинних нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства про права працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець, він же керівник підприємства у разі суміщення цих посад, забезпечує функціонування системи управління охороною праці, зокрема:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їхнє дотримання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації й автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охороні праці і т. п.;

забезпечує належний стан будинків і споруджень, виробничого устаткування, моніторинг за їхнім технологічним станом;

забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки, професійні захворювання, і здійснює профілактичні заходи, визначені комісіями з підсумків розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого устаткування, атестацію робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і терміни, обумовлені законодавством, а за їхніми підсумками вживає заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, і встановлюють правила виконання робіт і поводження працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно- правових актів з охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно- правовими актами й актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням й іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

уживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає в разі потреби професійні аварійно-рятувальні формування при виникненні на підприємстві аварій і нещасних випадків[6].

На сьогодні виникла негайна потреба у кардинальних реформах щодо управління охороною праці у зв'язку з запровадженням у виробництво нових технологій, одночасно з використанням фізично і морально застарілих технологічних процесів та виробничого обладнання, що є джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, діюча система управління охороною праці, яку було сформовано відповідно до командно-адміністративних засад планової економіки, сформована за принципом «коригувальних дій» (реактивним принципом), тобто реагування на небезпечні випадки та ситуації, а не за принципом «запобіжних дій», що унеможливлює сьогодні визначення пріоритетності профілактичних заходів з безпеки та гігієни праці на кожному з етапів діяльності підприємства. Саме тому у 2018 році Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію реформування системи управління охороною праці в Україні, яка наближена до норм Європейського Союзу з безпеки та гігієни[7]. Метою концепції стало визначення ключових проблем у системі управління охороною праці в Україні та шляхів їх розв'язання для підвищення результативності та формування сучасного безпечного та здорового виробничого середовища. Вона визначила ключові проблеми існуючої системи управління охороною праці в Україні та основні напрями та шляхи їх розв'язання. В даному нормативному акті передбачено три етапи реформування української системи управління охороною праці:

формування нової національної системи запобігання виробничим ризикам і заохочення безпеки та гігієни праці в Україні;

нова національна системи запобігання виробничим ризикам і заохочення безпеки та гігієни праці в Україні;

моніторинг, оцінка і коригувальні заходи.

Дані реформи повинні спростити складне та неповоротке законодавство безпеки та гігієни праці, так як сучасні нормативно-правові акти не можуть оперативно й своєчасно реагувати на швидкий розвиток технологій та економіки. Це приводить до того, що підприємства не можуть швидко адаптуватися до сучасних технологій, змін на ринку товарів і послуг. В той же час реалії сьогодення вимагають удосконалення процедури розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Не якісне, формальне розслідування нещасних випадків, це призводить до хибних висновків щодо їх профілактики.

Також на ринку праці не кваліфікованих фахівців із охорони праці, так як на сьогодні недостатнє фінансування заходів із безпеки, низька якість експертизи з безпеки та гігієни праці.

Керівники підприємств несуть відповідальність за порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Статтею 44 Закону України «Про охорону праці» передбачені наступні види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальність. Особливістю відповідальності в сфері охорони праці є той факт, що до неї можуть притягатись як роботодавець, так і працівник. В залежності від винної особи змінюється й порядок притягнення до відповідальності.

Так, несуть відповідальність працівники, на яких покладені обов'язки виконувати вимоги з охорони праці, безпеки праці та виробничої санітарії, які передбачені Кодексом законів про працю України (статті 139, 159), Законом України «Про охорону праці» (статті 43, 44), правилами внутрішнього трудового розпорядку, які діють на підприємстві. За порушення своїх трудових обов'язків працівники несуть дисциплінарну та матеріальну відповідальність. За вчинення дисциплінарного проступку на працівника може бути накладене дисциплінарне стягнення, яким відповідно до статті 147 КЗпП може бути лише догана або звільнення на відповідних підставах. Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну встановлені й інші дисциплінарні стягнення. Догана є менш суворим видом дисциплінарного стягнення, і для її винесення цілком достатньо наявності самого факту порушення трудового законодавства. Однак існує й значно суворіше покарання - звільнення[8].

Відповідно до ч. 2 ст. 41 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавчих вимог про охорону праці тягне. Відповідно за це порушення передбачено накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян. Також слід зазначити, що ст. 188-4 КУпАП передбачає більш суворішу відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємства. Відомо, що працівники служби охорони праці несуть персональну відповідальність: за невідповідність прийнятих ними рішень вимогам чинного законодавства з охорони праці; за невиконання своїх функціональних обов'язків; за недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці; за низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві[9].

Кримінальним кодексом України, розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва» передбачено п'ять складів злочинів, відповідальність за вчинення яких настає у разі заподіяння шкоди здоров'ю, загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків. В залежності від розмірів заподіяної шкоди покарання може бути у вигляді штрафу, виправних робіт, обмеження або позбавлення волі. У разі виявлення недбальства в діях посадової особи, що призвело до тяжких наслідків, може настати відповідальність у вигляді позбавлення волі строком до 5 років (з позбавленням права обіймати певні посади).

Треба зауважити, що основною причиною притягнення керівника підприємства до кримінально відповідальності, у певних випадках є відсутність чіткого розмежування повноважень керівника та інших посадових осіб підприємства, установи чи організації.

Висновки

Сучасна політика щодо охорони праці керівником підприємства потребує реформування відповідно до європейських стандартів. Вона повинна бути зорієнтована на практичні результати та включати стимулюючі, мотивуючі заходи правового регулювання, інноваційні управлінські технології. Що сприятиме підвищення рівня зайнятості та доходів, рентабельність виробництва, збільшення надходжень до державного бюджету, належний рівень охорони праці, а також населення.

Список використаних джерел:

1. Машиніченко О. А. Адміністративний статус керівника підприємства як посадової особи. Наукові записки. Серія: право. №3. 2022. С. 209-213.

2. Поняття, класифікація, кваліфікація та структура персоналу. URL: http://www.ekonomikam.com/ecfms-1610-2.html.

3. Про підприємства в Україні. Закон України 27 березня 1991 року N 887-XII (Закон втратив чинність на підставі Кодексу N 436-IV ( 436-15 ) від 16 січня 2003, ВВР, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 ). Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 24. Ст. 272.

4. Господарський кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 46. Ст. 456

5. Лисенко Г. Директор на підприємстві: чи є відмінність між найманим працівником і власником? URL: https://legalhub.online/trudove-pravo/dyrektor-na-pidpryyemstvi-chy-ye-vidminnist-mizh- najmanym-pratsivnykom-i-vlasnykom/https://legalhub.online/trudove-pravo/dyrektor-na-pidpryyemstvi-chy- ye-vidminnist-mizh-najmanym-pratsivnykom-i-vlasnykom/.

6. Про охорону праці. Закон України від 14 жовтня 1992 № 2694-12. Відомості Верховної Ради України. 1992, № 49. Ст. 668.

7. Концепція реформування системи управління охороною праці в Україні. Розпорядження Кабінет Міністрів України від 12 грудня 2018 р. № 989-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/989- 2018-%D1%80#Text.

8. Правові основи цивільної безпеки, працеохоронної політики та охорони праці. URL: https://msn.khmnu.edu.ua/mod/page/view.php?id=110819&lang=fr.

9. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон УРСР від 07 грудня 1984 р. № 8073-X. Верховна Рада УРСР. Відомості Верховної Ради УРСР. 1984. № 51. Ст. 1122.

References:

1. Mashynichenko O. A. Administratyvnyi status kerivnyka pidpryiemstva yak posadovoi osoby. Naukovi zapysky. Seriia: pravo. №3. 2022. S. 209-213.

2. Poniattia, klasyfikatsiia, kvalifikatsiia ta struktura personalu. URL: http://www.ekonomikam.com/ecfins- 1610-2.html.

3. Pro pidpryiemstva v Ukraini. Zakon Ukrainy 27 bereznia 1991 roku N 887-XII (Zakon vtratyv chynnist na pidstavi Kodeksu N 436-IV ( 436-15 ) vid 16 sichnia 2003, VVR, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, st.144 ). Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR. 1991. № 24. St. 272.

4. Hospodarskyi kodeks Ukrainy. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2006. № 46. St. 456

5. Lysenko H. Dyrektor na pidpryiemstvi: chy ye vidminnist mizh naimanym pratsivnykom i vlasnykom? URL: https://legalhub.online/trudove-pravo/dyrektor-na-pidpryyemstvi-chy-ye-vidminnist-mizh- najmanym-pratsivnykom-i-vlasnykom/https://legalhub.online/trudove-pravo/dyrektor-na-pidpryyemstvi-chy- ye-vidminnist-mizh-najmanym-pratsivnykom-i-vlasnykom/.

6. Pro okhoronu pratsi. Zakon Ukrainy vid 14 zhovtnia 1992 № 2694-12. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1992, № 49. St. 668.

7. Kontseptsiia reformuvannia systemy upravlinnia okhoronoiu pratsi v Ukraini. Rozporiadzhennia Kabinet Ministriv Ukrainy vid 12 hrudnia 2018 r. № 989-r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/989- 2018-%D1%80#Text.

8. Pravovi osnovy tsyvilnoi bezpeky, pratseokhoronnoi polityky ta okhorony pratsi. URL: https://msn.khmnu.edu.ua/mod/page/view.php?id=110819&lang=fr.

9. Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia: Zakon URSR vid 07 hrudnia 1984 r. №8073-X. Verkhovna Rada URSR. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR. 1984. № 51. St. 1122.

Размещено на Allbest.ru