Джерела військового права Гетьманщини другої половини XVII-XVIII століть (історико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела військового права Гетьманщини другої половини XVII-XVIII століть (історико-правовий аспект)

Вовк Олександр Йосипович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В даній роботі розкрито авторське розуміння системи основних джерел військового права Війська Запорозького (Гетьманщина), визначено їх загальний поділ за формами та видами. Встановлено значення норм військового права при регулюванні суспільно-політичних відносин у воєнній сфері зазначеного історико-правового періоду. Стаття ґрунтується на світоглядних, загальнонаукових, спеціально та конкретно-наукових методах пізнання - з яких квінтесенцією усього дослідження є історико-правовий метод, що характеризує значимість норм вітчизняного військового права другої половини XVII-XVIII століть.

Зроблено послідовний аналіз українських військових правових звичаїв; договірних грамот, ухвал Генеральної військової ради; постанов Ради старшин; інструкцій Генеральної військової канцелярії; загальнодержавних універсалів та наказів гетьманів; підзаконних актів полковників і сотників; збірників законодавчих актів (Литовський статут 1588 року та його наступні перевидання, Права за якими судиться малоросійський народ 1743 року тощо) як найпоширених джерел військового права Війська Запорозького XVII-XVIII століть.

Розглянуто, що правовими джерелами при підготовці кодифікаційною комісією Глави п'ятої «Про службу государеву військову і про порядки воїнські» систематизованого збірника «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, де в основному зосереджені норми військового права, були постанови як литовсько-українського так і гетьмансько- козацького права.

Зроблено висновок, що до основних джерел військового права Гетьманщини другої половини XVII-XVIII століть потрібно віднести як норми військового звичаєвого права та і акти офіційного законодавства, за допомогою яких упорядковувалась організація призову на військову службу та порядок її проходження, визначалась відповідальність за воєнні правопорушення тощо. Подальші дослідження еволюції формування джерел вітчизняного військового права та воєнної справи потребують нових, історико-правових та порівняльно-правових розробок для удосконалення вітчизняної правової системи.

Ключові слова: джерела права, військове право, Гетьманщина, правові звичаї, реєстри, універсали, накази, збірники законодавства, військове будівництво, військовослужбовці, збройні сили.

Vovk Oleksandr. Sources of military law of the Hetmanate of the second half of the 17th-18th centuries (historical and legal aspects)

This work reveals the author's understanding of the system of the main sources of military law of the Zaporizhzhya Army (Hetmanship), and their general division by forms and types is determined. The importance of the norms of military law in the regulation of social and political relations in the military sphere of the specified historical and legal period has been established. The article is based on worldview, general scientific, special and specifically scientific methods of knowledge - of which the quintessence of the entire study is the historical-legal method, which characterizes the significance of the norms of domestic military law of the second half of the 17th-18th centuries.

Key words: sources of law, military law, Hetmanship, legal customs, registers, universals, orders, collections of legislation, military construction, military personnel, armed forces.

Постановка проблеми

військове право гетьманщина

Реалії повномасштабної війни в Україні 20222023 років об'єктивно свідчать як про українську економічну обороноздатність, рівень Сил оборони, морально-політичний стан суспільства так і про достатній ступінь вітчизняного військового законодавства, яке відповідає нормам міжнародного права. Подальше удосконалення військової служби потребує нові засоби правового регулювання суспільних відносин у воєнній сфері насамперед за допомогою уніфікованих норм права, які безумовно повинні: по-перше, базуватись на передових теоретико-правових знаннях; по-друге, використовувати сучасні нор- мотворчі досягнення у зарубіжних правових системах; по-третє, удосконалюючи національне законодавство, що має свою багатостолітню еволюцію в тому числі періоду Гетьманщини другої половини XVII-XVIII століть, коли відбувається подальше прогресивне формування специфічних джерел військового права нашої Батьківщини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Особлива актуальність обраної теми обґрунтується тим, що останнім часом сучасні наукові праці, пов'язані з аналізом джерел військового права періоду українського нового часу першої половини XVII-XVIII століть, доцільно поділяти на дві взаємопов'язані групи, а саме: загальні - де широке коло проблем пов'язаних з аналізом правової системи України козацько-гетьманського періоду розглядали такі вітчизняні та зарубіжні науковці як В.Г. Балушок, О.І. Биркович, І.Й. Бойко, М.С. Булкат, К.А. Вислобо- ков, І.А. Грицяк, Гончаренко, Т.Д. Гошко, О.І. Гуржій, О.Г. Дарнопих, Ю.Л. Дмитри- шин, А.Э. Заяць, І.М. Кісіль, М.М. Коби- лецький, О.В. Коваленко, Н.В. Левченко,

0. В. Макаренко, Т.О. Матвєєва. О.М. Мироненко, В.В. Молдаван, К.В. Мануілова, Т.О. Остапенко, Я.М. Падох, С.М. Пасічник, В.З. Прус, А.В. Резніков, К.І. Ровин- ська, Н.П. Сиза, І.М. Ситий, П.С. Сохань, Я. Терлюк, І.Б. Усенко, В.З. Ухач, М.Г. Хаустова, Л.В. Хомко, В.В. Цветков, Н.О. Чудик, Є.В. Шаломєєв, В.С. Шандра, Г.К. Швидько, О.О. Шевченко, Ю.С. Шем- шученко, С.В. Щербина тощо; спеціальні - де норми українського військового права становлять основу тематичної розвідки у роботах таких вчених як Н.В. Атаманова, Ю.М. Бардах, А.В. Блануца, Д.П. Ващук, Л.В. Войтович, К.Ю. Галушко. В.Й. Ковалів, М.В. Коваль, В. Крейчі, Ю.А. Мицик, А.Г. Плахонін, І.І. Романько, І.П. Рудянин, О.Г. Сокирко, Б.В. Черкас, В.А. Шершень- кова, І.М. Шопіна та інших. При цьому необхідно відзначити, що по сьогоднішній день у сфері історії військової справи залишається актуальною колективна справа Б. Крип'якевича та інших авторів «Історія українського війська» (Львів, 1936), яка через її популярність постійно перевидається. Однак потрібно зазначити, що при всьому багатобарвному спектрі праць в історико-правовому плані дослідження сукупності джерел військового права Гетьманщини зазначеної епохи спеціально не здійснювалися.

Метою статті є об'єктивна характеристика окремих, конкретних видів джерел комплексної галузі військового права Гетьманщини другої половини XVII- XVIII століть, змістовна характеристика яких забезпечить їх безпристрасне розуміння на новітньому науковому рівні.

Наукова новизна публікації полягає в історико-правовому аналізі форм зовнішнього вираження правових норм, які вказують на їх загальнообов'язковий характер в комплексній галузі військового права державного об'єднання Нового часу європейської історії - Війську Запорозькому (Гетьманщина) для удосконалення сучасного публічного законодавства України базуючись на вітчизняних правових традиціях з метою раціонального регулювання суспільних відносин у воєнній сфері.

Методи дослідження. Доцільно задля досягнення поставленої мети в даній роботі використовувався весь комплекс філософських (світоглядних), загальнонаукових, спеціально та конкретно-наукових способів пізнання (синтезу й аналізу, порівняльно-правовому, логіко-історичному, структурному методам тощо), з яких квінтесенцією усього дослідження є історико- правовий метод, оскільки саме на нього поклалось завдання розкриття змісту джерел військового права.

Виклад основного матеріалу

Перед історико-правовим аналізом основ військового права Гетьманщини автор вбачає за необхідне вказати на сучасне розуміння даного правового явища. З багатьох ідей вчених ми підтримуємо саме ту дефініцію, за якою як комплексна галузь права - військове право регулює суспільні відносини, пов'язані з організацією функціонування військових формувань та захистом держави у разі збройної агресії або збройного конфлікту [1, с. 8], що притаманне не тільки вітчизняній, а й іншим європейським правовим системам. Стосовно визначення поняття «джерел військового права», яке е багатоплановим, то на нашу думку потрібно взяти до уваги наступне теоретичне формулювання науковців, за яким під джерелами військового права вбачають наявні у межах національної правової системи явища нормативноправового характеру, які мають реально визначені зміст і форму виявлення та виконують регулювання військово-публічних відносин [2, с. 19] та, можна додати, роз'яснюють їх суть. Крім того, ми в деякій мірі розділяємо висновок дослідників, що під джерелами військового права України потрібно розуміти не розгалужений перелік, а чітко та послідовно побудовану систему правових та юридичних текстів, які регулюють сферу військової діяльності держави [3, с. 246], як в сучасну добу так і в попередні історичні періоди розвитку вітчизняного права. Якщо нинішні дефініції джерел військового права екстраполювати намагаючись дати визначення однорідному юридичному поняттю правової системи Гетьманщини, то дане юридичне явище, на наш погляд, слід розглядати як сукупність окремих видів правових норм, які за походженням є вихідними від суспільства або держави, об'єднані між собою загальнообов'язковим характером, сприймаються владою за чинні, різняться одне від одного формами зовнішнього вираження та природньо налаштовують військове будівництво і воєнну справу.

Загальновідомо, що в середині XVII століття (1648-1657 рр.) у Східній Європі на українських землях Речі Посполитої, протягом воєнно-політичної боротьби, постає нове державне утворення під офіційною назвою Військо Запорозьке (від авт., у історіографії Гетьманщина), зі своїм особливим суспільним устроєм, козацьким державним ладом, оригінальною правовою системою та боєздатними збройними силами. Військова служба в Україні перед повстанням Богдана Хмельницького характеризувалася високим рівнем відправи. Невідмінною є заява про те, що військо, військова техніка і військова організація на українських землях у різні періоди XIII-XVII століть відповідали європейському рівню [4, с. 102]. Війська Литовського князівства і Корони Польської довгий час вбирали різні військові традиції, так боротьба з Німецьким Орденом навчила протистояти західноєвропейським арміям, постійні набіги кримських татар вимагали освоєння інших тактичних рішень, а війни з московською державою, по суті, були змаганням подібних військових систем. [5, с. 26]. Військові частини в Україні на середину XVII століття відрізнялися порядком формування, воєнними задачами та структурою, а саме вони в своїй сукупності як в мирний так і у воєнний час складалися: а) постійне кватцяне військо (на його утримання його йшов податок «кварта», четвертина прибутків з «коронних земель»); збройні загони князів-магнатів; реєстрове козацтво. Під час війни в процесі посполитого рушення як способу комплектації війська у XVI-XVII століттях [7] дані професійні військові частини об'єднувалися з хоругвами мобілізованих військовозобов'язаних резервістів від усіх станів - шляхти (переважно), міщанства, заможного селянства і навіть духовенства в одну органічну юридично оформлену армію. Крім того слід зазначити, що в Україні козацька організація розвивалася в двох напрямах, які відбивали протилежні впливи, якщо січове козацтво багато запозичило від ординців і турків, то так зване городове козацтво, яке почало формуватися у південних староствах Київського воєводства на межі XVI-XVII століть і чисельність якого значно перевищувала урядові реєстри, за організаційною структурою наближалося до тодішніх європейських зразків [4, с. 97]. В додаток на прикордонних землях у Київщині та Брацлав- щині селяни виконували військову службу ще й у XVII ст., поки нарешті селяни не злилися з козаками [6, с. 200]. Потрібно також зауважити, що кінне кварцяне військо Речі Посполитої напередодні Хмельниччини налічувало біля 20 000 вояків [8] і саме воно було головним супротивником козацькому війську.

Саме реєстрове козацтво з постанням держави Б. Хмельницького несло увесь тягар військової служби в Гетьманщині, запорізьке ж козацтво зберегло своє окреме становище і військову організацію, а от козацтво «на волості» (городовики) і його військова система зазнали окремого розвитку [8]. Козацьке військо поділялося на полки, а ті в свою чергу на сотні, що були одночасно й адміністративними одиницями. Особовий склад полків змінювався: в часи Хмельниччини був від 5 000 до 20 000 (але в реєстр після Зборівської угоди вносили лише 2-3 000) вояків; у XVIII столітті полк налічував пересічно близько 5 000 (ніжинський навіть 10 000) військовослужбовців, так у 1782 році виборних козаків було в полках 10-40 000 осіб [8, с. 820]. Козацтво Запорізької Січі поділялася у XVIII столітті на 38 куренів під курінними отаманами, а в землях «Вольності Запорізького Війська» - на 8 паланок (згодом 9) з старшиною: полковником, осавулом, писарем, підосавулієм і підписарієм. У проводі всього Запорізького Війська стояли: кошовий отаман, військ. суддя, осавул та писар, а рядові козаки (з 1739 року) були поділені на виборних, що мали бути завжди готові до походу, і підпомічників, які постачали їм спорядження та харчі [8, с. 830]. Талантом гетьмана Богдана Хмельницького вдалося організувати вже у 1648-1949 роках одне з найбільших серед тогочасних європейських держав дисципліноване військо. Так у Зборівській військовій компанії воно налічувало біля 300 000 військовослужбовців [9, с. 253]. Але гетьмани розуміли, що бюджет держави не безмірний і найбільш раціонально утримувати декілька десятків тисяч високоорганізовану матеріальноза- безпечену та постійно боєздатну армію. Кількісно збройні сили Гетьманщини налічували: за гетьмування Б. Хмельницького офіційно зареєстрованих козаків було 60 000 осіб; при гетьмані Виговському - 30 000 реєстрового і 10 000 найманого війська; за Ю. Хмельницького та Брюхо- вецького 60 000 реєстрових козаків; при гетьманах Многогрішному, Самойловичі, Мазепі - 30 000 військовослужбовців. У XVIII столітті українська армія знову починає зростати чисельно, а саме: в описі 1723 року - 55 241 козаків і до 1000 осіб охотничого війська: в описі 1777 року - 179 128 козаків; в 1783 році (останній рік перед скасуванням козацького війська) - 176 886 виборних козаків і 198 245 козаків - підпомічників [9, с. 254]. Безумовно для плодотворного військового будівництва та підтримання обороноздатності Гетьманщини необхідне було ефективне правове регулювання всіма придатними засобами насамперед нормами військового права.

В історико-правовому аспекті всі джерела права переважної більшості європейських держав взагалі та України зокрема XVn-XVin століть доцільно поділяти на два загальні типи: правові звичаї, що в своїй сукупності доцільно іменувати звичаєвим правом; офіційне законодавство. Конкретно аналізуючи всю багатобарвну, різноманітну сукупність загальнообов'язкових норм, правил поведінки козацького публічного права Гетьманщини, які ми теоретично об'єднуємо в окремі види джерел, насамперед постає питання про значення правових звичаїв в регулюванні суспільних відносин у воєнній сфері. Характеризуючи козацьке право, О. Шевченко, вказує про особливе важливе значення для його розвитку мало українського звичаєвого права, яке збагачувалося як за рахунок норм звичаєвого права різних регіонів України, так і за рахунок нормотворчої діяльності козацьких органів влади та козацьких судів [10, с. 60]. Далі цей вчений додає, що звичаєве право в системі загального права України у період Гетьманщини набуло подальшого розвитку, а саме демократичні принципи формування вищих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та судових органів сприяли виникненню і піднесенню демократичної республіки та суспільних взаємин [10, с. 96]. Ми відповідально розуміємо, що розвідка всіх видів звичаєвого права Гетьманщини досить проблематична та погоджуємося з твердженням науковців, які стверджують, що аргументоване дослідження ролі окремих звичаєвих норм значно ускладнено специфікою усної традиції, що практично не залишає по собі матеріальних слідів на відміну від традиції письмової, якою широко представлено право позитивне [11, с. 224]. Враховуючи окремі, навіть протилежні, думки вчених про роль правових звичаїв у правовій системі Гетьманщини автор зауважує, що по-перше козацьке звичаєве право потрібно розглядати у подвійному значеннях: а) у вузькому значінні козацьке звичаєве право - це норми права що регулювали правовідносини у самому козацькому стані поряд з шляхетським, міським тощо, тобто станове; б) у широкому сенсі - це норми державного права, якими регулювалася діяльність органів влади, управління та суду Гетьманщини тобто конституційне. По-друге, норми козацького звичаєвого права Війська Запорозького (Гетьманщини) потрібно розрізняти від правових звичаїв Запорозької Січі. По-третє, козацьке звичаєве право не слід ототожнювати з військовим звичаєвим правом козаків, так як перше носить становий характер (у вузькому визначені), а друге службово- професійний.

Загалом наявність військових правових звичаїв підтверджується всім комплексом документальних джерел до яких насамперед відносяться: літописи, законодавство польсько-литовської доби, правові акти гетьмансько-козацької влади, рішення судових органів Гетьманщини. Створені на вітчизняних землях літописні збірники XVII-XVIII століть, які вміщували в собі повідомлення про правові звичаї та традиції, як правило поділяють на дві групи:

а)так звані українські літописи - «Літописи Волині і України» початку XVII століття, «Густинський літопис» 1670 року, «Межи- гірський рукопис» 1611 року, «Львівський Літопис», 1649 року; «Кронічка Мотро- нинського монастиря» 1749 років тощо;

б)козацькі (козацько-старшинські) літописи - «Літопис Самовидця» 1702 року, «Літопис Величка» 1723 року, «Літопис Граб'янки» 1710 року тощо. Крім того, що літописи як наративні історичні джерела, мають важливі загальні повідомлення про державний лад, суспільний устрій, судочинство, місцеве самоврядування Гетьманщини, які ще досі до кінця в повній мірі не досліджені, вони поза все вміщують у собі ще конкретний матеріал присвячений: причинам козацьких війн; дані про воєнноначальників (гетьманів, полковників, сотників); описи битв, повстань та змов; роз'яснюють окремі факти політичного буття. Військові звичаєві правила поведінки правового характеру, що зафіксовані в українсько-козацьких літописах стосуються підготовці військовослужбовців, воєнного побратимства, військової дисципліни, підпорядкованості низових чинів козацького війська вищим, прикордонної та охоронної служб, встановлюють порядок воєнних дій. З вказаних літописів видно, що виникають нові військові правові звичаї, наприклад «чорна рада» - порядок скликання та проведення Генеральної Військової ради за ініціативою рядових козаків тощо. Перші документальні згадки про військові правові звичаї як джерело військового права зустрічаються в законодавстві Великого князівства Литовського у першій половині XVI століття та продовжують зустрічатися у вітчизняних правових актах XVII-XVIII століть. Так, в «Уставі Віленського сейму про народний перепис, збір війська, «серебщизну» з нагоди війни з Росією» від 21 лютого 1507 року саме за посиланням на правовий звичай проводився перепис військовозобов'язаних чоловіків («А для тої причини тим звичаєм установлено, аби господар його милості відав, як хто його милості з маєтків служити буде»), а «Уставі королівській і сеймовій про наряд земського війська» від 1 травня 1528 року за звичаєвим правом («оби- чаєм») встановлювався порядок спорядження призовників на військову службу («як спокон-віку має людей своїх в маєтках своїх, той повинен з кожної з восьми служб людей ставити одного пахолка») [12, с. 67], тобто землевласник-шляхтич повинен був виставляти кожного восьмого з селян-господарів до війська. З тексту «Устави королівської і сеймової литовським отчинникам про воєнні їх повинності, з призначенням збору у скарбницю грошей на жалування ратним людям також на викуп заставних господарських отчин» від 21 січня 1529 року видно що саме за загальним звичаєвим правом визначався воєнний податок на утримання війська з міських громад залежно від господарського стану міста, наприклад з Каменця 100 кіп, а з Канева по 5 кіп тощо [2, с. 68]. На думку автора у реформуванні військової організації протягом XVI - першої половини XVII століть, що супроводжувався переходом від дружинної військової структури та народного ополчення притаманних періоду Русі до нової моделі, яка залишаючи стародавні воєнні правові традиції вбирала в себе одночасно західноєвропейські (французькі, германські) та східні (турецькі, арабські) елементи військового будівництва і служби [13, с. 85]. Проводячи систематизацію права взагалі та військового зокрема, влада продовжувала дотримуватись військових правових звичаїв, про що видно з Литовських статутів XV! століття. Наприклад, у вступі до Розділу Другого Литовського статуту 1529 року записано, що дезертир відповідає за правопорушення саме за правовим звичаєм («... без волі гетьмана поїхав геть, той маєток свій втрачає під тим звичаєм, якби війни не служив») [14, с. 68]. Така ж сама формула звичаєвого права зберігається у Статуті Великого князівства Литовського 1566 року [15, с. 267] та Статуті Великого князівства Литовського 1588 року [16, с. 384]. Автор погоджується з тим твердженням науковців, що встановлена Литовським статутом 1588 року шляхетська воїнська повинність проіснувала аж до 1794 року [17, с. 368], тобто положення закріплені в ньому положення військового звичаєвого права зберігали свою чинність у весь період Гетьманщини. Взірцем чинності військових правових звичаїв у XVIII століття є вітчизняний кодифікований збірник «Права за яким судиться малоросійський народ» 1743 року, Глава п'ята якого під назвою «Про службу государеву військову і про порядки воїнські» де наприклад у артикулі 11, пункті 2 зазначено: «Хто б небудь воїнській чоловік сам, крім належних причин, про яких цієї глави в артикулі 8-м показано на службі вказаній військовій не був, або би, по огляді і по переписі в поході будучи, з цього походу без волі командира геть уїхав, ухиляючись наявно від служби, такої, в поході без наявних причин не бувших або з походу втікавши, по військовому звичаю штрафувати» [18, с. 71] тобто просліджується правова традиція попередніх століть, в якій звичайно були обізнані гетьмани і старшина, що ініціювали кодифікацію українського права.

Наступним комплексним джерелом військового права Гетьманщини слід вважати попередні нормативно-правові акти литовсько-польської доби, які знані переважно у формах: королівських конституцій, указів та привілеїв; ухвал та реєстрів Вального Сейму Речі Посполитої; розпоряджень урядовців; наказів коронного та польного гетьманів; воєнних уложень, переписів війська корони і князівства загальнодержавного систематизованого збірника під назвою «Статут Великого князівства Литовського» 1588 року, окремі положення якого мали конституційне значення тощо. З тексту даних правових джерел видно, що вони регулювали публічні військово- суспільні відносини пов'язані з такими питаннями: устрій різного роду збройних формувань; посполите рушення (мобілізація), тобто призив до війська під час війни резервістів: територіальна та міська оборона; відправа прикордонних козацьких загонів; діяльність воєнної розвідки; порядок матеріального забезпечення військовослужбовців; режим проходження військової служби; відповідальність вояків під час військових зборів та походів; організація гетьманського управління; практика функціонування військових шпиталів тощо. Наприклад Литовський статут 1588 року вміщував в собі такі конкретні положення: особливий порядок мобілізаційного призову («посполитого рушення війну служити») до війська з українських земель, а саме: «А що стосується старост і державців українних, ті під час війни також повинні з маєтків своїх до війська, як і інша шляхта, пошт свій на службу земську споряджати і становити, а самі вони, а особливо ті, яким би до війська листами нашими і пани-ради або гетьмана нашого не наказували йти, такі пошт свій, що з врядів повинні ставити, мають для оборони і потреб замкових, при собі на тих замках наших, які від нас держать, зоставити» , тобто одна частина шляхти призивалося на війну, а інша частина повинна була виконувати військову службу на кордоні і замках [17, c. 71]; вісімнадцятирічний вік воєнного призову (артикул 12) [17, c. 75]; підвищена юридична відповідальність військовослужбовців «Теж уста- вуємо, якби хто, будучи на службі нашій, чи то в обозі, чи то рухаючись до війська, на дорозі один на іншого навмисно або у сварці наїхав або напав на обоз або на стан кгвалтом і кого забив або поранив, а було б те на нього доведено, той життя втрачає» (артикул 21) [17, с. 78]; військовий стрій «Уставуємо теж, аби ніхто не смів далі милі від гетьмана нашого у війську становитися, але так, як їм, згідно з часом і потребою, гетьман накаже» (артикул 21) [17, с. 78] тощо. На думку автора відповідна група литовсько-польських джерел має потрійне дослідницьке значення: по-перше, з їхнього тексту видно, яким військовим правилам навчалися, користувалися, дотримувалися та діяли гетьман Богдан Хмельницький та наступні вожді й рядові вояки українського війська з початком військових дій, тому як переважна більшість з них до повстання служила у збройних силах Речі Посполитої; по-друге, деякі попередні правові акти, у тому числі другий розділ «Про оборону земську» Литовського статуту 1588 року, не втратили своєї юридичної сили, а залишалися чинними потягом усієї історії Гетьманщини; по-третє, військові норми литовсько-польського походження самі ставали джерелом кодифікації українського права XVIII століття.

Третю групу дослідження джерел військового права в першу чергу складають нормативно-правові акти Гетьманщини другої половини XVII-XVIII століть, які доцільно поділити на такі види: а) правові акти гетьманської влади; б) нормативні акти державних урядовців (генерального обозного, генерального хорунжого, генерального писаря тощо) полковників та сотників; в) акти військової статистики; г) збірник законодавства тощо. З усього комплексу різноманітних джерел права провідне місце за своїм значенням для аналізу займають універсали, листи та накази гетьманів, до яких для прикладу можна віднести: Універсал Богдана Хмельницького старшині Запорозького Війська про необхідність готувати зброю для відсічі ворогові від 7 (17) січня 1954 року [19, с. 139]; Універсал Івана Виговського Полтавському полку з закликом до спільних дій від 1 листопада 1658 року [20, с. 88]; Універсал Юрія Хмельницького сотникам Чернігівського полку з повідомленням про наступ поляків від 18 квітня 1660 рока [20, с. 154]; Універсал Івана Брюховецького до жителів Новгород- Сіверського з закликом звільнити військо московськоговійська від 10лютого 1668 року [20, с. 353]; Універсал Івана Брюховецького до Донського Війська з застереженням про підступність Москви та закликом до братського єднання від 14 лютого 1668 року [20, с. 357]; Універсал Петра Дорошенка до Війська Запорозького про мобілізацію у зв'язку ворожого нападу внаслідок польсько-московського порозуміння від 1 березня 1667 року [20, с. 400]; Універсал Івана Самойловича про призначення колишнього димерського коменданта Іллі Новицького командиром над охочими людьми компанійського полку, що знаходиться в Ніжині від 17 липня 1675 року [20, с. 693]; Наказ Івана Мазепи про провіант охочекомонного полку в Пирятині від 1 грудня 1699 року [21, с. 341]; Лист гетьмана Івана Мазепи до лубенського полковника з наказом розпустити своє військо по домівкам від 2 жовтня 1693 року [22, с. 182]; Наказ Павла Полуботка і генеральної старшини ніжинському полковникові надати у Генеральну Канцелярію раніше складені в Полку реєстру козаків і селян від 10 листопада 1722 року [23, с. 182]; Універсал Павла Полуботка і генеральної старшини в Київський полк щодо впровадження на прикордонні, між Межигорами та Трипіллям, спостережно-сигнальних пунктів, для попередження можливих нападів кримських та білгородських татар від 10 лютого 1723 року [23, с. 266]; Універсал Павла Полуботка і генеральної старшин в Полтавський полк щодо перехоплення турецьких шпигунів від 18 лютого 1723 року [23, с. 276] тощо. Якщо узагальнити вище вказані та десятки інших гетьманських універсалів, наказів і листів військової направленості, то автор схильний поділити їх на наступні групи за змістом: заготівля воєнного спорядження; координація воєнних дій окремих військових частин; оголошення військового стану в конкретних полкових округах; оголошення мобілізації; призначення на військові посади; забезпечення військ провіантом; проголошення про розпуск війська; складання військових реєстрів; упорядкування прикордонної служби; налагодження військової контррозвідки. В своїй сукупності правові акти козацької старшини стосовно військової сфери здебільшого стосуються фінансово-матеріального забезпечення війська та призначення військових начальників, наприклад; Замітка про надіслання грошей на військові потреби з Пирятина у розпорядження лубенського полковника Дмитра Зеленського від 10 квітня 1702 року [22, с. 321]. Універсал генерального бунчужного Якова Лизогуба про делегування повноважень Антонові Давидовичу на збирання з дегтярів встановленого на військо податку від 4 листопаду 1721 року [23, с. 549]; Універсал полтавського полковника Івана Черняка про призначення Павла Вакуленка переволочанським сотником від 5 вересня 1719 року [23, с. 577] тощо. Окреме місце серед джерел військового права зазначеного періоду, на наш погляд, займають так звані акти військової статистики та забезпечення війська, до яких для прикладу можна віднести: Реєстр для пам'яті міській пирятинській старшині, скільки є міських гармат від 5 вересня 1690 року; Норми місячного провіанту на охотницький кінний полк, затверджені гетьманом І. Мазепою від 17 листопада 1690 року; Норми провіанту (подушного) на утримання охо- чекомонних козаків 25 листопаду 1690 року; Відомість річного провіанту, який потрібно зібрати у Лубенському полку на військові потреби 1690-х років;

Запис про відпуск грошей козакам, які брали участь у поході на Тавань від 9 листопаду 1687 року; Записка про сплату грошей на утримання козаків від 24 вересня 1698 року; Реєстр гармат і боєприпасів, котрі гетьман Мазепа вивіз під час Північної війни (до 1708 р.) із Бродів від 1719 року тощо [22, с. 1130]. Збірники законодавства як джерело військового права Гетьманщини характеризуються кодифікованим зводом «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, де у Главі п'ятій «Про службу государеву військову і про порядки воїнські» були зібрані постанови воїнського значення в наступних двадцяти одному артикулі: Артикул 1. Про виконання государевої військової служби; Артикул 2. Про службу військову тих, які в різних місцях маєтки свої мають; Артикул З. Про платних служивих людей; Артикул 4. Про тих які, маєтки свої мав, служать партикулярно; Артикул 5. Заставники своїх маєтків самі государеву воїнську службу відбувати повинен; Артикул 6. Про службу промисловців, які воїнського звання; Артикул 7. Про відбування служби воїнської сину за батька; Артикул 8. Про відповідних причинах, заради яких від походу хто звільнений бути може; Артикул 9. Про звільнення старих, дряхлих та зувічених від служби воїнської; Артикул 10. Про не звільнення нікого від служби воїнської без указу, крім зайнятих государевими справами; Артикул 11. Всякий воїнського звання повинен явитись на огляд; Артикул 12. Хто б уповільнить у строк до війська приїхати; Артикул 13. Про збори воїнського звання людей до походу і про марш; Артикул 14. Про наїзди на доми і на всякі маєтки під час походу, і про вчиненому кому обідах, бою, чи убивстві; Артикул 15. Про насильне одного на іншого нападу; Артикул 16. Хто б в поході кому або у кого сам позичав коня або рушниці, для пред'явлення себе підчас огляду; Артикул 17. Про звільнення з баталій; Артикул 18. Про покупці в поході провіанту і фуражу, про перекупщиках, і про обідах від покупців; Артикул 19. Про не вилучення самовільне в обивателів провіанту і фуражу; Артикул 20. О приблудах у поході та покарання за утримання приблуд і найдених речах і за злодійство; Артикул 21. Про розпуск воїнських людей з похода у доми [18, с. 68-76]. Назва вказаних артикулів вказує за їх внутрішній зміст. За переконанням автора «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 року як джерело та пам'ятка права цінне тим, що по-перше, даний кодексом у свій час був чинним збірником законодавства, а по-друге, це важливий джерелознавчий документ для дослідження суспільно-політичних відносин в Україні XVIII століття. Натомість, як свідчать джерела пізнання права, Гетьманщина мала розвинуту в нормативному, інституційному та доктринальному плані правову систему, що була результатом кількасотлітньої еволюції права на українських територіях. У результаті правова традиція державно організованого суспільства практично не залишила місця звичаю, поступово замінивши його законом [11, с. 250]. Крім того для об'єктивності потрібно зауважити, що на початку XVIII століття відбувся процес кодифікації військового права російської імперії до складу якої входила Гетьманщина. Так, норми військово-кримінального і військово-процесуального права були зведені в Артикул військовий 1715 року, що складався з 24 розділів, поділених на 209 статей (артикули) 177 і був включений як друга частини у Військовий статут 1716 року. Артикули містили основні принципи кримінальної відповідальності, поняття злочину, цілі покарання, положення про необхідну оборону і крайню необхідність, перелік пом'якшувальних та обтяжуючих обставин [24, с. 176]. Але вказані законодавчі збірники не відносились до джерел військового права Гетьманщини, тільки деякі кримінальні положення їх статей, що відносились до цивільного населення за злочини скоєні на територіях де проводились військові дії, наприклад за мародерство, а впливу на військові відносини козацтва не мали.

Якщо порівняти військовий розділ «Про оборону земську» Литовського статуту 1588 року та главу «Про службу государеву військову і про порядки воїнські» Прав за якими судиться малоросійський народ 1743 року з сучасним вітчизняним військовим законодавством, то вони найбільш подібні до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року [25], так як стосувалися порядку призову до війська (посполитому рушенню) під час війни. На останок потрібно зауважити, що перерахування вище вказаних груп джерел військового права Гетьманщини не є вибраним та звичайно може бути доповнений іншими видами в процесі кропіткої археографічної роботи.

Висновки

Враховуючи зазначене вище в основній частині даної роботи, доцільно зробити наступні заключні висновки. По-перше, до визначальних достеменних джерел військового права Гетьманщини другої половини XVII- XVIII століть варто віднести наступні формальні види: військові правові звичаї; ухвали загальнодержавні укази грамоти та універсали гетьманів; підза- конні акти полковників і сотників; військова статистика; збірники законодавчих актів (Литовський статут 1588 року та його наступні перевидання, Права за якими судиться малоросійський народ 1743 року тощо). По-друге, якраз прямо за допомогою правових норм даних джерел здійснювалося правове регулювання суспільних відносин у сфері військового будівництва та оборони держави (упорядковувалась організація призову на військову службу та порядок її проходження, визначалась відповідальність за воєнні правопорушення тощо) козацько-гетьманської доби. Подальше дослідження еволюції формування джерел вітчизняного військового права та воєнної справи потребують подальших ретельних, історико-право- вих та порівняльно-правових опрацьовувань, наслідком яких стануть нові наукові відкриття.

Література

1. Військове право: підручник. за ред. І.М. Коропатніка, І.М. Шопіної. К.: Алерта, 2019. 648 с.

2. Богуцький П.П., Скуріхін С.М. Основи військового права України: курс лекцій. Одеса: Фенікс, 2010. 340 с.

3. Полякова О. С. Джерела військового права України / О. С. Полякова. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. - 2014. № 1137, Вип.18. С. 242-246

4. Войтович Л.В. Військо і військова організація Історія української культури : у п'яти томах. Т. 2. Українська культура ХІІ - першої половини XVII століття. Ред. В. А. Смолій. К.: Наук. думка, 2001. С. 93-105.

5. Крейчі В. Збройні сили Великого князівства Литовського за гетьманування К. І. Острозького. Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. Випуск 8. Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2015. 232 с. С. 21-26.

6. Чубатий М. Огляд історії українського права: історія держави та державного права. Мюнхен, Київ: Український Вільний університет, 1994. 224 с.

7. Пилипенко В. Посполите рушення та його критика у суспільно-політичній думці Речі Посполитої середини XVI - середини XVII ст. Гомель, 2012. С. 21-24.

8. Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Кн. 2, [т. 3]. Голов. ред: Володимир Кубійович і Зенон Кузеля. Мюнхен; Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1949. Репринтне відтворення видання 1949 року. Київ. Т. 2. 1995. С.801-1230

9. Історія українського війська. Друге доповнене видання. Опрацювали: Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів 3., Думін О., Шрамченко С. Вінніпег: Клуб любителів української книжки. Видавець І. Тиктор ; друк. «Тризуб», 1953. 837 с.

10. Шевченко О.О. Звичаєве право України IX-XX століть [монографія]. Київ: Наукове видання, 2014. 200 с.

11. Правовий звичай як джерело українського права IX-XIX ст. / за ред. І.Б. Усенка. Київ : Наук. думка, 2006. 279 с.

12. Вовк О.Й. Законодавче забезпечення військової служби у Великому князівстві Литовському XVI століття. Актуальні дослідження правової та історичної науки (Випуск 49): матеріали Міжнародної наукової інтернет-конференції, (м. Тернопіль, Україна - м. Переворськ, Польща, 6-7 квітня 2023 р.) / [ редкол.: О. Яремко та ін.] ; ГО "Наукова спільнота"; WSSG w. Przeworsku. - Тернопіль : ФО-П Шпак В.Б. 115 с. С. 66-71.

13. Вовк О.Й. Міщани українських міст як суб'єкт військового права Великого князівства Литовського. Актуальні дослідження правової та історичної науки (Випуск 51): матеріали Міжнародної наукової інтернет-конференції, (м. Тернопіль, Україна м. Переворськ, Польща, 12-13 червня 2023 р.) [ редкол.: О. Яремко та ін.]; ГО «Наукова спільнота»; WSSG w Przeworsku. Тернопіль: ФО-П Шпак В.Б. С. 82-87.

14. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Том І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2002. 464 с.

15. Статути Великого князівства Литовського. Том II. Статут Великого князівства Литовського 1566 року. У 3 т. Том II. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2003. 560 с.

16. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. Кн. 1. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2004. 672 с.

17. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. Кн. 2. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2004. 568 с.

18. «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. / Відповідальний редактор Ю.С. Шемшученко. Київ: Інститут держави і права ім. В.П. Корецького, 1997. 547 с.

19. Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657 [Текст]. Нац. акад. наук України, Ін-т історії України; упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич; ред. кол. В. Смолій [та ін.]. К.: Альтернативи, 1998. 383 с.

20. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). / Упоряд.: І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко; Ред. кол.: П. Сохань (голова), Г. Боряк, В. Брехуненко, І. Бутич (заст. голови), Я. Дашкевич, О. Купчинський, О. Маврін, Ю. Мицик, О. Музичук, О. Романів, В. Смолій, Ю. Шемшученко. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Наукове товариство ім. Шевченка; Центральний державний історичний архів України. Київ; Львів: НТШ, 2004. 1118 с.

21. Універсали Івана Мазепи. 1687-1709. Книга 1. Упорядник: Іван Бутич. Київ, Львів: НТШ, 2002. 757 с.

22. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. Упорядник С.О. Павленко. 2-ге вид. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 1144 с.

23. Універсали Павла Полуботка (1722-1723). Упорядн. В. Ринсевич; Ред. кол.: П. Сохань (голова) та інші. К.: НТШ, 2008. 721 с.

24. Шершенькова В.А. Кримінальна відповідальність військових в Україні у XVІІІ-ХІХ ст. ст. Одеса: Гельветика, 2020. С. 176-179.

25. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (1993) від 21.10.1993 № 3543-XII. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 44, ст. 416) URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3543-12#Text (дата звернення: 14.10.2023).

REFERENCES

1. Koropatnika, I.M., & Shopinoji, I.M. (2019). Vijsjkove pravo [Military law]. K.: Alerta. [in Ukrainian].

2. Boghucjkyj, P.P., & Skurikhin, S.M. (2010). Osnovy vijsjkovogho prava Ukrajiny: kurs lekcij [Fundamentals of military law of Ukraine: a course of lectures]. Odesa: Feniks. [in Ukrainian].

3. Poljakova, O.S. (2014). Dzherela vijsjkovogho prava Ukrajiny [Sources of military law of Ukraine]. Visnyk Kharkivsjkogho nacionaljnogho universytetu imeni V. N. Karazina. Serija : Pravo - Bulletin of V. N. Karazin Kharkiv National University. Series: Law]. Vyp. 18. -

S.242-246. [in Ukrainian].

4. Vojtovych, L.V. (2001). Vijsjko i vijsjkova orghanizacija Istorija ukrajinsjkoji kuljtury : u p'jaty tomakh [Army and military organization History of Ukrainian culture: in five volumes].

T.2. Ukrajinsjka kuljtura KhII - pershoji polovyny XVII stolittja - Ukrainian culture of the 12th - first half of the 17th century. K.: Nauk. dumka, 2001. S. 93-105. [in Ukrainian].

5. Krejchi, V. (2015). Zbrojni syly Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho za ghetjmanuvannja K. I. Ostrozjkogho [The Armed Forces of the Grand Duchy of Lithuania during the hetmanship of K.I. Ostrozky]. Ostrozjkyj krajeznavchyj zbirnyk / Derzhavnyj istoryko-kuljturnyj zapovidnyk m. Ostrogha; Ostrozjke naukovo-krajeznavche tovarystvo «Spadshhyna» imeni knjaziv Ostrozjkykh [Ostroh local history collection / State historical and cultural reserve of Ostroh; Ostroh scientific and local history society "Heritage" named after the princes of Ostroh]. Ostrogh: Vyd-vo Nacionaljnogho universytetu «Ostrozjka akademija», 8. S. 21-26. [in Ukrainian].

6. Chubatyj, M. (1994). Oghljad istoriji ukrajinsjkogho prava: istorija derzhavy ta derzhavnogho prava [Overview of the history of Ukrainian law: the history of the state and state law]. Mjunkhen, Kyjiv: Ukrajinsjkyj Viljnyj universytet, 1994. 224 s. [in Ukrainian].

7. Pylypenko, V. (2012). Pospolyte rushennja ta jogho krytyka u suspiljno-politychnij dumci Rechi Pospolytoji seredyny XVI - seredyny XVII st. [The Commonwealth Movement and its Criticism in the Social and Political Thought of the Polish-Lithuanian Commonwealth of the Mid-16th - Mid-17th Centuries] Ghomelj. [in Ukrainian].

8. Kubijovych, V., & Kuzelja, Z. (1995). Encyklopedija ukrajinoznavstva. Zaghaljna chastyna Kn. 2 [Encyclopedia of Ukrainian studies. General part. Book 2]. Repryntne vidtvorennja vydannja 1949 roku. Kyjiv. S. 801-1230. [in Ukrainian].

9. Kryp'jakevych, I., Ghnatevych, B., Stefaniv, Z., Dumin, O., & Shramchenko, S. (1953). Istorija ukrajinsjkogho vijsjka [History of the Ukrainian army]. Tryzub. [in Ukrainian].

10. Shevchenko, O.O. (2014). Zvychajeve pravo Ukrajiny IX-XX stolitj [Customary law of Ukraine of the 9th - 20th centuries]. Kyjiv: Naukove vydannja. [in Ukrainian].

11. Usenka, I.B. (2006). Pravovyj zvychaj jak dzherelo ukrajinsjkogho prava IX-XIX st. [Legal custom as a source of Ukrainian law of the IX-XIX centuries]. Kyjiv: Nauk. Dumka. [in Ukrainian].

12. Vovk, O.J. (2023). Zakonodavche zabezpechennja vijsjkovoji sluzhby u Velykomu knjazivstvi Lytovsjkomu XVI stolittja [Legislative provision of military service in the Grand Duchy of Lithuania in the 16th century]. Aktualjni doslidzhennja pravovoji ta istorychnoji nauky (Vypusk 49): materialy Mizhnarodnoji naukovoji internet-konferenciji [Actual studies of legal and historical science (V. 49): materials of the International Scientific Internet Conference] Ternopilj : FO-P Shpak V.B. 115 s. S. 66-71. [in Ukrainian].

13. Vovk, O.J. (2023). Mishhany ukrajinsjkykh mist jak sub'jekt vijsjkovogho prava Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho [Citizens of Ukrainian cities as subjects of military law of the Grand Duchy of Lithuania]. Aktualjni doslidzhennja pravovoji ta istorychnoji nauky (Vypusk 51): materialy Mizhnarodnoji naukovoji internet-konferenciji [Actual studies of legal and historical science (V 51): materials of the International Scientific Internet Conference]. Ternopilj: FO-P Shpak V.B. S. 82-87. [in Ukrainian].

14. Kivalova, S., Muzychenka, P., & Panjkova, A. (2002) Statuty Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho [Statutes of the Grand Duchy of Lithuania]. U 3-kh tomakh. Tom I. Statut Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho 1529 roku [Statute of the Grand Duchy of Lithuania in 1529]. Odesa: Jurydychna literature. [in Ukrainian].

15. Kivalova, S., Muzychenka, P., & Panjkova, A. (2003). Statuty Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho [Statutes of the Grand Duchy of Lithuania]. Tom II. Statut Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho 1566 roku - Statute of the Grand Duchy of Lithuania in 1566. Odesa: Jurydychna literatura. [in Ukrainian].

16. Kivalova, S., Muzychenka, P., & Panjkova, A. (2004). Statuty Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho [Statutes of the Grand Duchy of Lithuania]. U 3-kh tomakh. T. III. Statut Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho 1588 roku - Statute of the Grand Duchy of Lithuania in 1588. Odesa: Jurydychna literatura. [in Ukrainian].

17. Kivalova, S., Muzychenka, P., & Panjkova, A. (2004). Statuty Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho [Statutes of the Grand Duchy of Lithuania]. U 3-kh tomakh. T. III. Statut Velykogho knjazivstva Lytovsjkogho 1588 roku - Statute of the Grand Duchy of Lithuania in 1588. Odesa: Jurydychna literatura. [in Ukrainian].

18. Shemshuchenko, Ju. (1997). Prava za jakymy sudytjsja malorosijsjkyj narod 1743 r. [Laws by which the people of Little Russia are judged 1743 year.]. Kyjiv. [in Ukrainian].

19. Smolij, V., Kryp'jakevych, I., & Butych, I. (1998) Universaly Boghdana Khmeljnycjkogho. 1648-1657 [Station wagons of Bohdan Khmelnytskyi. 1648-1657]. K.: Aljternatyvy. [in Ukrainian].

20. Sokhanj, P., Borjak, Gh., Brekhunenko, V., & Butych, I. (2004). Universaly ukrajinsjkykh ghetjmaniv vid Ivana Vyghovsjkogho do Ivana Samojlovycha (1657-1687). [Universals of Ukrainian hetmans from Ivan Vyhovsky to Ivan Samoilovych (1657-1687)]. Kyjiv; Ljviv: NTSh. [in Ukrainian].