Розвиток основ інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури і меж легітимного оприлюднення достовірних і недостовірних відомостей в юридичному, журналістському чи будь-якому іншому масмедійному доказуванні або

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток основ інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури і меж легітимного оприлюднення достовірних і недостовірних відомостей в юридичному, журналістському чи будь-якому іншому масмедійному доказуванні або у публічній дискусії

Кириченко Олександр Анатолійович -

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права факультету економіки і права, Міжнародного класичного університету імені Пилипа Орлика

Бондаренко Інна Вадимівна --

здобувачка вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем за спеціальністю 061 Журналістика із посиленою супутньою юридичною освітою Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика

Обґрунтовано, що однією з причин появи незавідомо недостовірних відомостей є неналежний рівень аналітичного мислення чи інша професійна некомпетентність, пізнання чого набуває значення для попередження появи незавідомо недостовірних відомостей в юридичному, журналістському чи іншому масмедійному доказуванні або у публічній дискусії. На прикладі так званої «канабіс-теорії» вищої судової інстанції щодо ретроспективної дії обтяжуючого закону за триваючими кримінальними правопорушеннями і вироку із незаконного засудження Г. Дронова і неналежного засудження О. Зайцевої за відомим харківським ДТД із 6 загиблими і з 5 іншими потерпілими розкрито причини системної появи випадків відвертої корупції, юридичних ляпсусів та професійної некомпетентності в роботі української судової системи.

Ключові слова: завідомо достовірні відомості; незавідомо достовірні відомості; завідомо недостовірні відомості; незавідомо недостовірні відомості; процедура юридичного, журналістського та іншого масмедійного доказування чи публічної дискусії.

Inna V. Bondarenko -

seeker for a higher education at the first (bachelor) level in the specialty 061 Journalism with an enhanced accompanying juridical education Pylyp Orlyk International Classical University Mykolaiv

Oleksandr A. Kirichenko --

Doctor of juridical sciences, Professor, Head of the Department of Law, Faculty of Economics and Law of Philip Orlyk International Classical University Mykolaiv

A. Kirichenko, I. V. Bondarenko Development of Foundation of an Innovative Understanding of the Essence, Species Division, Relationship, Causes of Appearance, Procedure and Limits of Legitimate Promulgation of Reliable and Unreliable Information in Juridical, Journalistic or Any Other Massmedia

Proving or in Public Discussion

In the context of the implementation of certain basic European integration provisions regarding the observance of human rights and the principle of the rule of law, the essence, relationship and limits of legitimate disclosure of known reliable information, unknown reliable news, known unreliable information and unknown unreliable news in any type of juridical or journalistic proving or public discussions.

It is emphasized, that by known reliable news it is appropriate to understand those, that fully correspond to the actual circumstances of the action (actions or inactions of an individual or a small group of people), events (actions or inactions of very large groups of people, when it is impossible to establish the role in achieving the overall result of each ofparticipants, for example, in the course of war, etc.) or phenomenon (action or inaction of the forces of nature, including predatory animals, that are in conditions not regulated by humans) in general or a certain part of it, and peculiarities ofperception, memorization, their storage, reproduction and other transmission by a certain person, including life experience or relevant special or professional competence contribute to the transmission or other disclosure of practically adequate news.

Attention is focused on the fact, that according to the basic orientation of the result of their public disclosure, each of the named types of news can be divided into those, that condition their perception by the majority of addressees as positive, negative and positive-negative, and negative information - also as neutral, socially harmful and socially dangerous news, when the last two types of news, depending on the level of public danger as a result of their public disclosure, may create conditions for the recipients to commit relevant criminal and other offenses.

On the basis of the above, it is proposed to improve the constitutional foundations of the legitimate implementation of any type of juridical, journalistic and other mass media proving or public discussion in terms of the freedom of not just any, but only knowingly reliable speech, as well as specified circumstances under which publication may be limited and knowingly reliable news.

Keywords: knowingly reliable news; unknowingly reliable news; the knowingly unreliable news; an unknowingly unreliable news; the procedure of juridical, journalistic and other mass media proving or public discussion.

Постановка проблеми. Взявши за основу надто актуальні в контексті інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури та меж легітимного оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей в будь-якому різновиді юридичного, журналістського та іншого масмедійного доказування або публічної дискусії положення ст. 2 розд. І «Загальні принципи» «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» [1], перш за все, у частині поваги до демократичних принципів, верховенства права і до прав людини та основоположних свобод, що прямо витікає з низки відповідних базисних міжнародних актів та інших документів [2; 3; 4; та ін.], і червоною лінією пронизує як «Концепцію судово-правової реформи в Україні судово-правової реформи в Україні» [5], так й останні політико-правові доробки у цьому базисному напрямку розвитку української держави [1; 6; 7; та ін.],

І.В. Бондаренко звернула особливу увагу на розроблені Ю.О. Ланцедовою основи інноваційного розуміння сутності доказів та їх базисних основних та додаткових юридичних властивостей в антикримінальному та будь- якому іншому виді судочинства [8, с. 47-49; 9, с. 37-39, 287-296; та ін.] і на ті реальні труднощі встановлення об'єктивної істини та оперування на її основі лише завідомо достовірними доказами чи іншими відомостями у будь-якому виді доказування чи публічної дискусії,1 розгляд Наприклад, однією з причин появи незавідомо недостовірних доказів та інших відомостей в антикримінальному чи іншому виді судочинства або юридичного, журналістського чи іншого масмедійного доказування або у певній публічній дискусії є недостатньо високий рівень аналітичного мислення чи інший прояв професійної некомпетентності учасників такого доказування або публічної дискусії. Найбільш показовими щодо цього є результати слідства за добре відомим дорожньо-транспортним діянням (ДТД) у м. Харкові з 11 потерпілими, у т.ч. із 6 загиблими, що побудовані на висновку автотехнічної експертизи Харківського НДІСЕ про те, що в прямому причинному зв'язку в рівній мірі знаходяться діяння обох водіїв : Г. Дронова з початку руху на жовтий сигнал світлофора та О. Зайцевої після в'їзду на півторатонному легковому автомобілі на випадків і причин появи яких у частині принаймні незавідомо недостовірних відомостей можна налічувати достатньо довго,2 чого перехрестя із швидкістю 102 км/годину, коли від зіткнення із автомобілем Г. Дронова її автомобіль винесло на тротуар і рухом за інерцією їм було травмовано вказаних потерпілих. При цьому експертизою не було навіть встановлено, перетнув чи ні автомобіль Г. Дронова лінію перехрестя (за фактичної відсутності стоп-лінії чи належним чином доступного зору водіїв відповідного дорожнього знаку) власне все ще на жовтий сигнал світлофор. А й пересічному громадянину, виходячи з багаторічної практики ДТД, відомо, що при зіткненні із нормативною швидкістю легкові автомобілі залишаються в межах перехрестя. В силу цього не було доведено наявність у діянні Г. Дронова ознак навіть адміністративного правопорушення і той був незаконно засуджений до 10 років позбавлення волі, а О. Зайцеву засуджено до такого ж терміну ув'язнення за ч. 3 ст. 386 КК України, а не, як треба було б, за п. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України за умисне вбивство із непрямим умислом шістьох осіб та тяжке травмування ще п'ятьох осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб, оскільки власне у такій ситуації вона практично не могла не передбачати такого роду наслідків і, хоч і не хотіла, свідомо допускала їх [9, с. 235-236; 10]. Та й кожній особі із належною базисною юридичною освітою має бути добре відоме, що згідно теорії антикримінальної галузі права, якщо особа сама себе доводить до сильного алкогольного чи іншого сп'яніння, значно перевищує нормативну швидкість руху транспорту або вводить сама себе у будь-яку іншу аналогічну ситуацію, то вона фактично не може не передбачати настання унаслідок цього й тяжких та особливо тяжких наслідків і, хоча і не бажає, але свідомо допускає настання такого роду наслідків [9, с. 235-236; 10].

У даному випадку доцільно стисло викласти лише наступний приклад прояву відвертої юридичної некомпетентності суддів, навіть. найвищої ланки. Так, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду у рішенні від 11 листопада 2021 р. по справі № 220/1260/20 в порушення вимог ч. 1 і ч. 3 ст. 3 КК України джерелом кримінального законодавства визнала не вказані норми кодексу про «час (період) вчинення кримінального правопорушення [10], а власний «винахід», що з урахуванням фактичних витоків даної справи правильніше було б іменувати в якості «своєрідної «канабіс-теорії» про день вчинення триваючого кримінального правопорушення у розумінні всього періоду його вчинення», вважаючи, однак, таким лише день закінчення триваючого кримінального правопорушення. І в силу викладеного в порушення ч. 2 ст. 3, ч. 1, 2, 3 ст. 8, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 58, ч. 3 ст. 62 та ін. Конституції України [11], ч. 2 ст. 5 КК України [10], ч. 4 ст. 17 КПК України [12], позиції відомого британського юриста А.В. Дайсі [2, с. 6], п. п. 44-51 та п. 52 доповіді Венеціанської комісії «Верховенство права» [2, с. 11-12], ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [3]; усталеної судової практики :

чисельних рішень Європейського суду з прав людини у справах «Дікме проти Туреччини» [13], «Пухк проти Естонії» [14], «М. проти Німеччини», «Мактуф І Дам'янович проти Боснії і Герцеговини» та ін. [15]; Конституційного суду України від 9 лютого 1999 р. № vd990209 уп1-рп/99 [16], від 19 квітня 2000 р.

№ vd20000419 vn6-рп/2000 [17], від 13 березня 2012 р., № 6-рп/2012 [18] та ін.; другої судової палати ККС Верховного суду від 21 грудня 2021 р. по справі № 426/4030/18 [19], чисельних рішень цієї та інших судових палат ККС [20; та ін.], інших касаційних судів у рішеннях від 19 червня 2018 р., № 820/5348/17 [21]; та ін. [22]; юридичне некомпетентне ретроспективно ці судді поширили дію обтяжуючого закону на увесь період зберігання підсудним у своїй домівці особливо небезпечного о наркотику - канабісу [23]. Причому за відсутності у справі доказів й про те, що зі вступом у силу нового обтяжуючого закону у підсудного відповідним чином змінився умисел на продовження вже й оновленого злочинного стану [23]. А за наявності такого роду доказів можна було б говорити про появу підстав для обґрунтування такої нової категорії загальної частини Антикримінальної галузі права, як триваюче продовжуване кримінальне правопорушення, що складається з двох і більше тотожних епізодів на основі різних за ступенем тяжкості антикримінальних законів, об'єднаних однією метою у формі прямого чи непрямого умислу [24, с. 15].

Але і у такій ситуації не можна вину підсудного будувати на підставі вимог ч. 2 ст. 68 Конституції України про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності [11], оскільки це фактично означає так зване «объективное вменение», а з двох чи можливо і більше законів, що діяли протягом вчинення триваючого кримінального правопорушення, підлягає застосуванню протягом всього часу (періоду, проміжку часу) вчинення такого триваючого правопорушення закон чи частини різних законів або інших правових актів, що найбільш покращують правовий статус підсудного [24, с. 15].

У той же час власне на основі вказаного юридичне некомпетентного рішення касаційної інстанції голова Добровеличківського районного суду Кіровоградської області із показовим для судової ситуації, що аналізується, прізвищем І.П. Майстер виніс аналогічне рішення по справі про вчинення триваючого кримінального правопорушення із самовільного залишення військової частини або місця служби, вчиненого в умовах воєнного стану [24, с. 15], що, до речі, набуває ознак власне кримінального правопорушення лише по завершенню тих строків нез'явлення у військову частину чи на службу, що вказані у відповідній частині ст. 407 КК України [10]. І тільки після цього починається тривання вже власне кримінального правопорушення. Скасування ж адміністративної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби у період військового стану за ч. 4 ст. 172-11 КпАП України [25; 26] означає дію вже дисциплінарної відповідальності за ч. 4 ст. 6 Дисциплінарного статуту ВСУ [27] до набуття власне часової ознаки вказаного фактично не дозволяють зробити межі дійсної публікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Викладене інноваційне розуміння базисних категорій антиделіктного доказування [8, с. 47-49; 9, с. 37-39, 287-296; та ін.] та розробка на їх підставі основ інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури та меж легітимного оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей у різному за видом доказуванні чи публічній дискусії [9, с. 377-378; 10, с. 27-37; 14, с. 241-253; 15, с. 128-133; 16, с. 748-751; та ін.] значно відрізняються від досить архаїчної та непрофесійної традиційної наукової та, як наслідок, законодавчої реалізації варіантів вирішення цих проблем не лише в українській державі, а й в державах пострадянського простору [9, с. 304-305, 307; 29, с. 29; та ін.], тим більше у країнах далекого зарубіжжя, де теорія доказування перебуває на ще нижчому рівні розвитку [30; 31; 32; та ін.].

кримінального правопорушення за відповідною частиною ст. 407 КК України [10]. Затягування чи інше порушення порядку розгляду заяв військовослужбовців про звільнення означає порушення публічних правовідносин в межах так званого загального нагляду прокуратури, якого її позбавили за основним законом ще 26 червня 1996 р. [11], а за прокурорським законом лише 12 липня 2001 р. [9, с. 66], і які зараз мають розглядатися в порядку КАС України [28], але не виключає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби і утворює вже деліктні правовідносини, процесуальне керівництво над кримінальними провадженнями в межах яких і здійснює прокуратура.

Таким чином, у обох цих випадках має місце цинічне порушення найвищими і «пересічними майстрами» української судової системи загальновизнаного принципу неможливості зворотної дії закону, що краще за все розуміти в якості «загально правового принципу про лише перспективну дію правового акту, що погіршує правовий статус особи чи іншого соціосуб'єкта, а також про як перспективну, так й ретроспективну дію правового акту, що покращує правовий статус особи чи іншого соціосуб'єкта, в т.ч. дію, що переживає, у разі наявності, погіршуючий правовий акт, протягом всього періоду вчинення триваючого, продовжуваного чи триваючого продовжуваного правопорушення або ще не відбутого залишку певного виду карально-виховної антикримінальної чи іншого виду юридичної відповідальності : строку судимості, іншого обмеження правового статусу особи тощо» [24, с. 15].

Невирішені раніше проблеми. З урахуванням викладеного І.В. Бондаренко поставила собі за мету розробити на основі вказаної нової доказової доктрини Ю.О. Ланцедової [8, с. 47-49; 9, с. 37-39, 287296; та ін.] такі інновації основ з розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури і меж легітимного оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей у різному виді доказування чи публічної дискусії [9, с. 377-378; 29, с. 27-37; 33, с. 10-12; 34, с. 241-253; 35, с. 748-751; та ін.], які у контексті неухильного забезпечення правового статусу людини [3] відповідали б принципу верховенства права [2] і вказаним наявним базисним вітчизняним та євроінтеграційним напрацюванням [1; 5; 6; 7; та ін.].

Метою статті є розвиток, презентація і достатньо широка наукова апробація одного із останніх варіантів основ інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи, процедури і меж легітимного оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних і недостовірних відомостей у будь-якому різновиді юридичного, журналістського чи іншого масмедійного доказування або публічної дискусії, а також започаткування відповідної широкої коректної наукової дискусії з метою розробки загально прийнятого варіанту вирішення даної проблеми.

Викладення основного матеріалу. Власне тому, ґрунтуючись на інноваційному розумінні сутності доказів та їх базисних основних і додаткових юридичних властивостей в антикримінальному і будь-якому іншому виді судочинства [8, с. 47-49; 9, с. 37-39, 287-296; та ін.], І.В. Бондаренко у низці публікацій [9, с. 377-378; 29, с. 27-37; 33, с. 10-12; 34, с. 241253; 35, с. 748-751; та ін.] розробила основи інноваційного розуміння сутності, видового поділу, співвідношення, причин появи. процедури і меж легітимного оприлюднення завідомо і незавідомо достовірних та недостовірних відомостей, які набувають особливого доктринального, проектного законодавчого та іншого прикладного значення для виключення випадків оприлюднення незавідомо і тим більше завідомо недостовірних доказів чи інших відомостей в юридичному, журналістському чи іншому виді масмедійного доказування або публічної дискусії, дуже широко та різноманітно апробовані3 і зараз доцільно представити у такій редакції :

1. Достовірні відомості, тобто такі відомості, що відповідають фактичним обставинам діяння (дії або бездіяльності окремої людини чи невеликої групи людей), події (дії або бездіяльності дуже великих груп людей, коли неможливо встановити роль у досягненні загального результату кожного з учасників : війна, масові безпорядки та ін.) чи явища (дія або бездіяльність сил природи, у т. ч. хижих тварин, які перебувають у нерегульованих людиною умовах) в цілому чи його певної ³ Прим. наукового керівника О.А. Кириченка : І.В. Бондаренко розробила вказані основи в межах студентської міждисциплінарної наукової теми з реформування Журналістики разом зі всіма іншими масмедійними засобами в юридичну галузь знань і діяльність, оприлюднивши по даній темі і тісно пов'язаним з нею іншим проблемам близько

600 продуктів авторського права, а саме : 4 монографії, у т.ч. 1 одноосібна; 7 навчальних посібників, у т.ч. 1 одноосібний; 7 наукових статей у переліку видань, встановленому АК МОН України (категорії B та C), у т.ч. одноосібна; 5 наукових статей у виданнях країн ЄС та інших країн, у т.ч. 2 одноосібні; 4 наукові статті в інших українських виданнях, у т.ч. 2 одноосібні; 25 тез доповідей на конференціях та інших наукових заходах, у т.ч. 11 одноосібних; понад 500 відеорепортажів й інших медіапродуктів, у т.ч. й понад 50 одноосібних. Підготовлена І.В. Бондаренко на основі дійсної публікації студентська наукова робота пройшла успішне рецензування, перевірку на плагіат та академічну доброчесність і прийнята до участі у Всеукраїнському конкурсі наукових робіт студентів з проблематики правового регулювання відносин публічної служби в Україні та зарубіжних країнах, що організований спільно Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, Науково-дослідним інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України, Запорізьким національним університетом, Одеським державним університетом внутрішніх справ, Донецьким державним університетом внутрішніх справ та Центром українсько-європейського наукового співробітництва і завершиться оголошенням підсумків 16 червня 2023 р. Не буде зайвим підкреслити, що І.В. Бондаренко також є безумовною «круглою відмінницею»; стипендіаткою міського голови Миколаївської міської ради; нагородженцею грамотою директора департаменту освіти і науки Миколаївського обласної військової адміністрації за значні досягнення у науковій роботі; однією з виконавиць провідних ролей в різноманітних мюзиклах та інших вокальних, танцювальних та/чи театралізованих виставах

Культурного центру, найактивніших учасниць

Медіамайстерні і чисельних студентських гуртків самодіяльності МКУ імені Пилипа Орлика. сторони; і за ступенем і фактичною процедурою досягнення достовірності можуть бути поділені на :

Завідомо достовірні відомості,

тобто такі, що повною мірою відповідають фактичним обставинам діяння або події чи явища загалом або певної їх сторони та особливості сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення і іншої їх передачі конкретною особою, у т. ч. життєвий досвід або відповідна спеціальна чи професійна компетентність, сприяють передачі чи іншому оприлюдненню практично адекватних відомостей. Завідомо достовірні відомості, своєю чергою, за базисною спрямованістю результату їхнього публічного оприлюднення поділяються на такі, що формують сприйняття такого роду відомостей більшістю медіаадресатів, як :

Позитивні завідомо достовірні відомості, тобто такі відомості, на основі яких може бути сформована лише позитивна характеристика об'єкта та/або предмета юридичного чи журналістського або іншого масмедійного розслідування чи публічної дискусії.

Негативні завідомо достовірні відомості, тобто такі відомості, на основі яких може бути сформована тільки негативна характеристика об'єкта та/або предмета юридичного чи журналістського або іншого масмедійного розслідування чи публічної дискусії; і серед яких за ступенем суспільної небезпеки результату їхнього публічного оприлюднення додатково можуть виділятися :

Нейтральні негативні завідомо

достовірні відомості. 1.1.2.2. Суспільно

шкідливі завідомо достовірні відомості.

1.1.2.З. Суспільно небезпечні завідомо

достовірні відомості.

Позитивно-негативні завідомо достовірні відомості, тобто такі відомості, на основі яких може бути сформована змішана позитивно-негативна характеристика об'єкта та/або предмета юридичного чи журналістського або іншого масмедійного доказування чи публічної дискусії.

1.2. Незавідомо достовірні відомості - такі відомості, що повністю відповідають фактичним обставинам діяння або події чи явища в цілому або конкретної їх стороні та наявні певні недоліки особливостей сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення та іншої передачі певною особою, в т.ч. відсутність необхідного життєвого чи спеціального досвіду або відповідної спеціальної чи професійної компетентності, ситуативно не змогли створити перешкоди для формування власне адекватних суджень та/або іншого оприлюднення саме адекватних відомостей. Незавідомо достовірні відомості за базисною спрямованістю результату їх публічного оприлюднення також поділяються на групи відомостей, що формуються аналогічно п. 1.1.

2. Недостовірні відомості, тобто такі відомості, які не відповідають фактичним обставинам діяння або події чи явища загалом або конкретній їх стороні; і за ступенем і практичною процедурою досягнення вже недостовірності також можуть бути поділені на :

Завідомо недостовірні відомості,

тобто коли суб'єкт, від якого отримують певні відомості, знає про те, що ці відомості не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам діяння або події чи явища, але через певні наміри передає ці відомості як завідомо достовірні. Завідомо недостовірні відомості можуть бути використані як докази лише у справах про надання чи подання завідомо неправдивих відомостей та/чи завідомо неправдивого висновку експертизи та/або постановления завідомо неправосудного рішення та/чи про виготовлення та/або складання чи видачу завідомо підробленого документу не лише власне в антикримінальному, але й у будь-якому з інших видів судочинства : основних

(конституційному, адміністративному, дисциплінарному, де-факто майново-договірному або цивільному та де-юре майново-договірному або господарському чи арбітражному, економічному) чи допоміжних (ордистичному, виправно-трудовому, виконавчому).

За надання чи подання або інше оприлюднення завідомо недостовірних відомостей у будь-яких інших ситуаціях для фізичних осіб повинна бути відроджена антикримінальна відповідальність у формі наклепу, а для посадових осіб (суб'єктів владних повноважень) така відповідальність і в даний час може бути здійснена у разі заподіяння такого роду діянням істотних (суттєвих) і більших збитків у формі відповідного посадового кримінального

правопорушення. А у разі менших збитків має бути встановлена адміністративна чи дисциплінарна відповідальність залежно від того, в межах зовнішніх чи внутрішніх стосовно юридичної особи правовідносин такого роду відомості були надані або подані чи іншим чином оприлюднені. Завідомо недостовірні відомості за базисною спрямованістю результату їх публічного оприлюднення поділяються на групи відомостей, що формуються аналогічно п. 1.1.

Незавідомо недостовірні відомості, тобто коли суб'єкт, від якого отримують певні відомості, не знає і не може знати про те, що ці відомості через певні причини (метеорологічні, дистанційні та інші умови сприйняття або особливості органів почуттів даного суб'єкта в частині сприйняття, запам'ятовування, зберігання, відтворення або іншої передачі цих відомостей, у т.ч. внаслідок відсутності необхідного життєвого чи спеціального досвіду або відповідної спеціальної та/чи професійної компетентності), не відповідають повною мірою або частково фактичним обставинам діяння або події чи явища в цілому або конкретній їх сторони та при передачі таких відомостей впевнений у тому, що передає власне завідомо достовірні відомості. Ці відомості за базисною спрямованістю результату їхнього публічного оприлюднення також поділяються на групи відомостей, що формуються аналогічно п. 1.1.

2.2.1. Негативні не завідомо недостовірні відомості, тобто такі такого роду відомості, на основі яких закономірно може бути сформована тільки негативна характеристика об'єкта та/чи предмета юридичного або журналістського чи іншого масмедійного доказування або публічної дискусії; і серед яких за рівнем суспільної небезпеки результату їхнього публічного оприлюднення виділяються групи відомостей, що формуються аналогічно п. 1.1.

На підставі викладеного виглядає юридично некомпетентним представлення у ч. 1 ст. 34 Конституції України базисної основи законного здійснення юридичної, журналістської та іншої масмедійної діяльності та реального забезпечення медіабезпеки у частині так званої «свободи слова», яка у цій нормі Основного закону представлена таким чином : «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» [11; 29, с. 31-32].

Більш правильно та юридично компетентне цю конституційну норму сформулювати таким чином, щоб вона повною мірою відображала свободу публічного вираження і іншого оприлюднення тільки завідомо достовірних відомостей, сутність яких має формуватися лише на спеціально створених державних дискусійних майданчиках, де кожна особа може справді обґрунтовувати, а не висловлювати голослівно, будь-яку думку чи тези щодо певної теми без будь-яких юридичних наслідків [29, с. 32].

І якщо така думка чи тези будуть явно недостовірними, спростувати їх, принаймні, неофіційно для себе зможе більшість слухачів, компетентних на цю тему, а в контексті висловлювання опонентами незавідомо недостовірних відомостей - держава на підставі вимог ч. 2 ст. 3 Конституції України, в частині головного обов'язку держави практично утвердити і забезпечити право кожного представника українського населення на отримання з масмедіазасобів лише завідомо достовірних відомостей [11], що має бути забезпечене поданням на цих державних дискусійних майданчиках якісного відповідного обґрунтування тих чи інших причин виникнення у кожному конкретному випадку фактично вже власне незавідомо недостовірних відомостей [29, с. 32].

Держава має створити такі умови, щоб правда не волюнтаристськи, а власне природним шляхом опановувала свідомістю кожного представника українського чи будь-якого іншого суспільства, в будь-якому разі максимально можливо мінімізуючи рівень вимушеного існування брехні, яку повністю викорінити на рівні хоча б власне незавідомо недостовірних відомостей. неможливо через надзвичайну складність і практичну недосяжність формування одностайної суспільної свідомості, дуже різного за освітою і рівнем аналітичного мислення кожного із представників українського чи іншого суспільства [29, с. 32].

Тут головне, щоб рівень офіційної та/чи тіньової брехні (завідомо та незавідомо недостовірних відомостей) або навіть завідомо достовірних відомостей не досягав рівня необхідності застосування достатньо обґрунтованих вимог ч. 3 ст. 34 Конституції України у частині введення обмежень в оприлюдненні такого роду відомостей «в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» [11], коли для оприлюднення правди (завідомо і незавідомо достовірних відомостей) принципово не повинно бути жодних обмежень, за винятком випадків, коли населення масово не може сприйняти навіть правду без збитків (шкоди, втраченої вигоди) своїм та/чи іншим інтересам і тому виникне потреба у застосуванні цих же самих заходів щодо забезпечення громадської безпеки, життя, здоров'я та інших базисних складових правового статусу громадян чи життєдіяльності держави [29, с. 32].

У такому аспекті може виникнути питання, чи можуть державні органи легітимно, без будь-яких юридичних наслідків, розповсюджувати серед своїх громадян завідомо недостовірні відомості, хоча б у формі умисного приховування тих відомостей, які фактично є завідомо достовірними і становлять надзвичайний суспільний інтерес? У цьому відношенні доцільно процитувати вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 34 Конституції України, згідно з якими :

- кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір;

- здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [11].

Але особливого значення набувають положення ч. 2 ст. 50 Конституції України, відповідно до яких, кожному гарантується право вільного доступу до відомостей про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена [11]. [29, с. 32].

У разі військового, надзвичайного чи будь-якого іншого особливого стану у державі набуває дуже важливого значення пошук громадського компромісу, виходячи з вимог ст. 39 «Крайня необхідність» КК України [10] чи ст. 18 «Крайня необхідність» КпАП України [26] з урахуванням того, що оприлюднення певних відомостей може призвести до неконтрольованої громадської паніки та інших подібного роду негативних наслідків [29, с. 33].

І за таких підстав оприлюднення таких відомостей повинне здійснюватися тоді в такому обсязі, щоб, з одного боку, максимально можливо запобігти настанню такого роду наслідків, а, з іншого боку, докласти всіх зусиль, щоб вимоги ч. 1 і ч. 2 ст. 3 Конституції України у частині головного обов'язку держави та її органів утвердити та забезпечити найвищі соціальні цінності та всі інші права та свободи людини [11], були виконані в такій ситуації найбільш ефективно, раціонально і якісно [29, с. 33].

Адже, ще раз доцільно наголосити на тому, що незалежно від наявності чи відсутності військового, надзвичайного або будь-якого іншого особливого стану в державі має існувати своєрідний загальнодержавний дискусійний майданчик, на якому можна наводити без будь- яких юридичних та інших наслідків аргументи щодо спростування загалом або у певній частини офіційної та законодавчої сутності певних відомостей як завідомо достовірних [29, с. 33].

В іншому випадку можна скотитися до цинічного авторитаризму і повного нівелювання конституційної гарантії як фактичної свободи завідомо достовірного слова, так й юридичної процедури щодо притягнення до відповідного виду і характеру та ступеня суворості юридичної відповідальності за оприлюднення незавідомо недостовірних відомостей і, тим більше, якщо не зовсім, то принаймні максимально можливо мінімізувати рівень і наслідки оприлюднення не завідомо недостовірних відомостей.

Адже в такій ситуації нема чого боятися тому, хто впевнений, що він опанував рівень справжнього сприйняття певної сторони навколишньої дійсності і зможе переконати в цьому відношенні опонентів, принаймні більшість спостерігачів процедури юридичного, журналістського чи іншого виду доказування або публічної дискусії [33, с. 16].

І яку прикладну цінність мають наукові досягнення сучасної журналістики, наприклад, у частині пишномовної термінології та сучасних напрямів телевізійної, іміджевої, трансмедійної, фактчекінгової та політичної комунікації [36], що не здатні, без негайного впровадження належної базової юридичної освіти на рівні, безумовно, викладених інноваційних положень для журналістів та всіх без винятку суб'єктів владних повноважень, насамперед вищої ланки державно-правового управління [9, с. 134-137, 376-378 та ін.], запобігти використанню, принаймні, в офіційних виступах та дискусіях на вищому державному рівні, хоча б незавідомо недостовірних відомостей!!!??? [33, с. 21].

І чому навіть цілком новий напрямок журналістської діяльності - фактчекінгової комунікації як нібито надійного способу перевірки власне безперечної достовірності обнародуваних відомостей [36], все ж таки не може забезпечити, без використання викладених та інших інновацій представників наукової школи юриспруденції професора Аланкіра [37; та ін.], ведення журналістських розслідувань, дискусій та інших такого роду масмедійних заходів на основі лише завідомо достовірних відомостей!!!??? [33, с. 21-22].

У такому аспекті виглядає на рівні не інакше власне звичайного вельми низького практично пересічного рівня аналітичного мислення, що фактично і служить безперешкодному оприлюдненню не тільки незавідомо, а й навіть завідомо, недостовірних відомостей, широко відоме і цитоване в різних соціальних та інших джерелах не інакше, як «доктринальний», висновок одного з академіків академії телебачення !!!??? про те, що коли у мене інша думка, це не означає, що я ваш ворог чи ідіот. Це означає, що у мене інша думка [29, с. 33-34]. Адже фактично істина завжди єдина, якщо, звичайно, вона не є виразом оціночних суджень та власних уподобань різних людей. У процесі ж пізнавального розумового сприйняття об'єктивної реальності не може бути кілька істин!!! [29, с. 34].

Можуть бути лише певні можливості досягнення тільки конкретного рівня пізнання такої істини, об'єктивний вираз сутності та обсягу якої і у такому випадку завжди залишається єдиним, незалежно від того, пізнаний він на цей момент повністю чи частково і наскільки частково.

У такому гносеологічному аспекті може мати право на існування і низка широко відомих висловлювань Чарльза Дарвіна, зокрема, про те, що існує величезна різниця між знанням та розумінням : ви можете багато знати про щось, по-справжньому не розуміючи цього; та ін. [38].

Наприклад, дуже часто точиться дискусія з приводу того, наскільки ефективно, раціонально та якісно ведеться процес подолання різного роду корупційних проявів на рівні хоча б Вищого антикорупційного суду України, коли самі учасники такої дискусії не мають й уявлення про те, наскільки законною та антикорупційною була процедура обрання і призначення власне суддів даного суду. Адже ж 20 з 27 призначених на ці посади суддів, у т.ч. і, Ваша честь!!!, голова даного суду -

О.В. Танасевич, яка працювала з 2002 р. помічником судді, а з 2012 р. - суддею Печенізького районного суду Харківської області !!!; фактично отримали незадовільні оцінки за результатами одного із базисних засобів перевірки їх юридичної компетентності у вигляді виконання практичного завдання 11.04.2019 р. № 128/2019 були призначені суддями так званого ВАС України!!!??? [39, с. 62]. Так про який же рівень професійної компетентності власне антикорупційної політики та відповідних публічних дискусій в державі може йти мова за такого фактичного стану справ!!!??? [9,

Заради справедливості. доцільно підкреслити, що такого роду юридичній некомпетентності учасників цих дискусій сприяє й достатньо заплутана система критеріїв оцінки юридичної компетентності суддів, коли за тестування з перевірки теоретичних знань та за виконання практичного завдання нараховується відповідно 90 і 120 балів, а за всі інші критерії протягом так званої співбесіди (що, по суті, є гіперкорупційним засобом, результати якого фактично зовні ніким і нічим не контролюються і який дозволяє шляхом заздалегідь не оприлюднених будь-яких питань як «завалити», так й возвеличити будь-кого) - аж 790 балів за практично також повністю неконтрольованою методикою їх нарахування!!!??? І незадовільною оцінкою тестування та виконання практичного завдання вважається менше 60 %, тобто менше відповідно 54 та 72 балів. І тому, незнаючі ці критерії та їх конкретні значення, важко що-небудь зрозуміти, навіть, вивчаючи самі по собі результати, наприклад, виконання практичного завдання, за що фактично Інна Олександрівна Білоус отримала 71,5 бала; Андрій Володимирович Біцюк - 67,5; Володимир Дмитрович Воронько - 58; Маркіян Васильович Галабала - 62,5; Віталій Михайлович Дубас - 61,5; Лариса Іванівна Задорожна - 51 !!!; Євген Васильович Крук - 63; Віра Володимирівна Михайленко - 68,5; Наталя

Володимирівна Мовчан - 50 !!!; Сергій Мирославович Мойсак - 61,5; Віктор Вікторович Ногачевський - 62; Оксана Вікторівна Олейник - 62,5; Катерина

Олександрівна Сикора - 59; Ігор Леонідович Строгий - 70; Олена Віталіївна Танасевич - 59,5; Олег

Володимирович Ткаченко - 65; Олег Володимирович Федоров - 61; Тимур Рафаїлович Хамзін - 64,5; Катерина Юріївна Широка - 59,5; Ярослав Віталійович Шкодін - 59 балів. І всі вони указом президента держави від

с. 72, 248-249]. Та й згаданий завідомо

неправосудний вирок щодо Г. Дронова та О. Зайцевої став можливим також і тому, що двоє із трьох суддів судової палати касаційного кримінального суду, що залишили в силі цей вирок, також отримали «двійки» за виконання практичного завдання : М.І. Ковтунович - всього 49,5, а С.Б. Фомін - 48,6 балів Найбільш показовими з понад як 50 проявів відвертої цинічної корупції та/чи явних корупційних чинників та/або юридичної, педагогічної, психологічної та іншої професійної некомпетентності протягом двох етапів псевдоконкурсів в касаційні та антикорупційний суди від 7.11.2016 р. та 2.08.2018 р. [39, с. 11-129], окрім розглянутих явних корупційних зловживань щодо нікчемної оцінки фактичних результатів виконання практичних завдань також виявилися такі порушення порядку їх проведення та встановлення результатів :

- формування текстових питань таким чином, щоб їх могли успішно виконати принаймні на 15-20 балів вище за інших, тільки ті кандидати, які заздалегідь за допомогою різноманітних корупційних схем знали правильні відповіді (причому для кандидатів, принаймні, ККС всього на 120 питань, замість 600 чи 1000 питань без відповідей для всіх інших кандидатів) або могли отримувати протягом тестування картки із вже заповненими відповідями т.п., в силу чого виникає вельми обґрунтована підозра про чисто корупційне проходження та встановлення результатів цих псевдоконкурсів щодо буквально кожного з призначених суддів, що може бути виправлено лише проведенням повторного конкурсу;