Проблемні аспекти виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Проблемні аспекти виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні: порівняльний аналіз

Царик Олександра В'ячеславівна студентка 3 курсу бакалаврату, факультету соціології і права

Київ

Анотація

Наукове дослідження присвячене аналізу проблем виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та реальних можливостей їх подолання. Детально досліджено звіти ЄСПЛ, пов'язані з кількістю поданих скарг від України, виконаних та невиконаних рішень від 2006 по 2012 роки та за період 2019 - 2022 років. Враховано найчастіші причини звернень громадян України до міжнародної судової установи та означено стан реалізації рішень на прикладі держав-ратифікантів Європейської конвенції з прав людини, зокрема таких як: Німеччина, Росія, задля встановлення основних критеріїв, що позитивно/негативно впливають на виконання рішень ЄСПЛ.

Проаналізовано висновки ЄСПЛ, що вказують на недоліки та алгоритм дій щодо запровадження рішень ЄСПЛ, на прикладі справ: «Полторацький, Кузнецов, Назаренко, Данкевич, Алієв і Хохлич проти України», «Бурмич та інші проти України», «Кагановський проти України». Також було звернено увагу на міжнародний досвід з цього питання, зокрема кейс «Круслен проти Франції».

Окреслено труднощі, що переважно є вагомою причиною невиконання рішень ЄСПЛ Україною, а саме: 1) відсутність розуміння змісту та застосування практики ЄСПЛ; 2) прогалини та недоліки у національному законодавстві; 3) невиплата або несвоєчасна виплата справедливої сатисфакції.

Наголошено на потребі пошуків шляхів задля вирішення вищезгаданих проблем та запропоновано можливі способи подолання останніх, що забезпечать мінімізацію порушень прав та свобод людини і громадянина в майбутньому.

Зазначено про необхідність внесення змін на законодавчому рівні, зокрема як від початкового процесу прийняття законодавчих змін, контролю за останнім, так і визначення ефективних механізмів реального виконання рішень органами державної влади як дієвих та можливих способів захисту прав громадян.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Європейська конвенція з прав людини, виконання рішень, справедлива сатисфакція.

Abstract

Tsaryk Oleksandra Vyacheslavivna 3st year undergraduate student of the Faculty of Sociology and Law, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv

PROBLEMATIC ASPECTS OF ENFORCEMENT OF JUDGMENTS OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS IN UKRAINE: A COMPARATIVE ANALYSIS

The research is devoted to the analysis of the problems of enforcement of judgments of the European Court of Human Rights (hereinafter - ECHR) and the real possibilities of overcoming them. The author has studied in detail the ECHR reports related to the number of complaints filed by Ukraine, executed and unexecuted judgments from 2006 to 2012 and for the period 2019-2022. The author takes into account the most frequent reasons for Ukrainian citizens' appeals to the international judicial institution and outlines the status of implementation of judgments on the example of the ratifying States of the European Convention on Human Rights, in particular, the following States: Germany and Russia, in order to establish the main criteria that positively/negatively affect the implementation of the ECHR judgments.

The author analyses the ECHR conclusions pointing to the shortcomings and the algorithm of actions for the implementation of ECHR judgments on the basis of the following cases:

"Poltoratskyi, Kuznetsov, Nazarenko, Dankevych, Aliev and Khokhlych v.Ukraine, Burmych and Others v. Ukraine, and Kaganovskyi v. Ukraine. Attention was also drawn to the international experience on this issue, in particular the case of Cruslin v. France.

The author outlined the difficulties that are mainly a significant reason for Ukraine's failure to comply with the ECHR judgments, namely: 1) lack of understanding of the content and application of the ECHR case-law; 2) gaps and shortcomings in national legislation; 3) non-payment or late payment of just satisfaction.

The author emphasises the need to find ways to solve the above problems and suggests possible ways to overcome the latter, which will ensure minimisation of violations of human and civil rights and freedoms in the future.

The author points out the need to introduce changes at the legislative level, in particular, from the initial process of adoption of legislative changes, control over the latter, and identification of effective mechanisms for the actual implementation of decisions by public authorities as effective and possible ways to protect the rights of citizens.

Keywords: European Court of Human Rights, European Convention on Human Rights, enforcement of judgments, just satisfaction.

Вступ

Постановка проблеми. Одним із головних завдань Європейського суду з прав людини є захист прав людини та забезпечення заходів щодо відновлення порушених прав. Однак, незважаючи на те, що рішення, прийняті Судом, мають обов'язковий характер для держав-членів Ради Європи, їх виконання часто затягується або взагалі не відбувається. Як наслідок, це порушує не тільки права конкретних осіб, які зверталися до Суду, але і інших громадян, які позбавлені можливості належним чином здійснити захист порушених прав на національному рівні та отримати компенсацію призначену міжнародним судом.

Оскільки захист та забезпечення прав та свобод людини і громадянина визнається основоположним обов'язком держави Україна, то питання щодо мінімізації порушення прав є актуальним, оскільки дасть змогу наблизити її правову систему до міжнародних стандартів, та мінімізувати кількість звернень до ЄСПЛ.

Відтак, з врахуванням причин та наслідків недотримання прав та свобод людини, залишається відкритим питання щодо окреслення заходів, які забезпечать відновлення порушених прав осіб та дієве виконання рішень ЄСПЛ Україною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему невиконання рішень ЄСПЛ досліджували у своїх працях: А. Капітоненко, Д. М. Супруна, Н. В. Шелевера, О. О. Петришина, Н. В. Косяка та інших.

Мета статті полягає в розгляді проблемних аспектів та зокрема причин і їх наслідків, що спричиняють систематичне невиконання рішень ЄСПЛ Україною, а також визначення можливих способів подолання проблеми, що забезпечать мінімізацію порушень прав та свобод людини.

Виклад основного матеріалу

Європейський суд з прав людини за весь час його існування став еталоном справедливості та дієвою інституцією для відновлення порушених прав у всьому світі. Особи, права яких порушено, звертаються до цього суду після того, коли втрачають надію на неупереджений, об'єктивний та повний, з дотриманням усіх правових процедур, судовий розгляд у своїй власній країні. Україна не є винятком, оскільки являється відповідачем у більш як 10 тисячах скарг, які розглядає ЄСПЛ. Зокрема, станом на 2022 рік Україна перебуває на третьому місці серед країн «лідерів» по зверненню до ЄСПЛ.

Українське суспільство покладає надію на Європейський суд з прав людини, оскільки дана міжнародно-правова установа виступає легітимним гарантом у означений сфери правовідносин та сприяє здійсненню справедливої сатисфакції на національному рівні.

Зважаючи на положення Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ) та Конституції України, завданням країни є гарантування та забезпечення основоположних прав і свобод людини. При цьому, відновлення порушених прав і свобод являється основоположним обов'язком держави та має забезпечуватися на усіх рівнях системи національного захисту. європейський суд право людина

Однак, з огляду на значну кількість справ, які надходять до ЄСПЛ від України, юридичний характер та причини таких звернень, і відповідно, можна зробити висновок, що в Україні нерідко виникають проблеми з приводу неналежного захисту прав людини і громадянина, виконанням рішень ЄСПЛ, що вказує на необхідність вжиття відповідних дієвих механізмів задля усунення вищезазначених недоліків.

Європейський суд з прав людини щорічно отримує значну кількість звернень від осіб, які вважають себе потерпілими. Зокрема, за даними 2022 року, до ЄСПЛ надійшло близько 45 500 заяв, що на 3% більше у порівнянні з 2021 роком (44 250). При цьому, слід відзначити, що існує кілька країн, які тримають першість у питанні надходження звернень до міжнародних судових установ, від яких надходить найбільша кількість скарг.

Перше місце такого переліку займає Туреччина, за 2022 рік проти цієї країни було подано 20100 скарг, друге місце - російська федерація, де кількість звернень становить 16750. Закриває цю трійку Україна, із 10400 скарг, що становить 13,9 % від загальної кількості справ. Analysis of statistics 2022. European court of human rights. URL:

https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_analysis_2022_ENG.pdf (дата звернення: 22.04.2023).

Так, в Україні найбільше порушень було встановлено у справах, що стосуються права на справедливий суд, дотримання права власності, неналежних умов тримання під вартою, права на свободу, ефективний правовий захист та інші. У т. ч. рішення стосувалися порушення статей: 2, 3, 8, 10 Європейської конвенції з прав людини тощо. Характерною ознакою таких порушень є затягування національними судами розгляду поданих заяв та не виконання остаточних рішень протягом тривалого періоду часу.

Як вважає український науковець Борис Бабін та голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, найбільша частка звернень українських громадян до ЄСПЛ стосується саме невиконання судових рішень. Відтак з урахуванням кількості та змісту справ поданих від українських громадян до ЄСПЛ вбачається, що виконання рішень Європейського суду з прав людини для України є серйозною проблемою, оскільки на сьогодні наша держава є другою у рейтингу Парламентської асамблеї Ради Європи за кількістю невиконаних рішень [1].

Так наприклад, якщо простежувати певну часову лінію, то відповідно до звіту ЄСПЛ від 2006 року, визначено, що відсоток зростання кількості справ проти України становить 48% порівняно з попереднім роком. У 2006 році державами з найбільшою кількістю нерозглянутих справ були росія (19 300), Румунія (10 850), Туреччина (9 000) та Україна (6 800), тобто 51 % від загальної кількості заяв, що перебувають на розгляді. Analysis of statistics 2006. European court of human rights. URL:

https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_analysis_2006_ENG.pdf (дата звернення: 22.04.2023)

Разом з тим для охоплення більшого спектру судових рішень, було проаналізовано також відомості за 2007 рік, де встановлено, що кількість справ у ЄСПЛ за стадіями провадження та органами, які ухвалили рішення становила - 5807 Analysis of statistics 2007. European court of human rights. URL:

https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_analysis_2006_ENG.pdf (дата звернення: 22.04.2023).. Щодо ситуації з виконання рішень, то станом на 31 грудня 2007 року, перебували на розгляді та не були закритими 305 справ. А у порівнянні вже у 2008 році кількість справ на розгляді від України становила - 8275, що склало 8,5 відсотків від загальної кількості поданих державами заяв, у свою чергу 420 справ перебували на розгляді та очікували вирішення. Supervision of the execution of judgments of the European Court of Human Rights. Committee of Ministers'

Annual report, 2008. URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?

documentId=0900001680592ac4 (дата звернення 22.04.2023)

Протягом 2009 року розгляд складався з 9975 справ, 528 з яких не були вирішеними, а у 2010 році таких справ було вже 670.

Станом на 2011 рік, у статистиці серед держав, 8 відсотків справ з посиленим наглядом мала Україна. Серед 810 невиконаних справ, з яких 22, як провідні перебували під посиленим наглядом Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ). У 2012 році було 910 невирішених справ, з яких 29 (провідні) під аналогічним наглядом КМРЄ. Опрацювання вищевказаної проблематики доводить те, що з 2006 по 2012 рік кількість справ від України, які були не вирішеними та перебували під наглядом КМРЄ збільшувалась та потребувало вжиття відповідних заходів задля реалізації рішень ЄСПЛ.

Також аби належним чином показати стан виконання Україною рішень ЄСПЛ доречно проаналізувати ситуацію за останні роки.

Так, враховуючи звіт станом на 31 грудня 2019 року, можна стверджувати, що Україна виконала лише 63,48% рішень (944 справи), тоді як у 36,52% випадків (543 справи) ще чекають на виконання. Supervision of the execution of judgments and decisions of the european court of human rights. Committee of Ministers' Annual report 2019. URL: https://rm.coe.int/annual-report-2019/16809ec315 (дата звернення 22.04.2023)

За інформацією Європейського суду з прав людини на 2020 рік, встановлено 1490 випадків порушень основоположних прав і свобод заявників, закріплених в ЄКПЛ, з них: 555 рішень залишилися невиконаними, при цьому - 408 рішень перебувають під посиленим наглядом КМРЄ. Supervision of the execution of judgments and decisions of the european court of human rights. Committee of Ministers' Annual report 2020. URL: https://rm.coe.int/annual-report-2019/16809ec315 (дата звернення 22.04.2023)

Згідно з повідомленням Павла Пушкара, начальника відділу Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Ради Європи, станом на грудень 2021 року КМРЄ наглядає за виконанням 638 справ, з яких 105 є провідними. Під посиленим наглядом перебуває 476 справ (53 з них - провідні), що становить 75%. Варто зазначити, що за останні роки Україна здійснила прогрес у виконанні рішень ЄСПЛ, що полягало у виявленні системних порушень у сфері захисту прав людини та внесенням змін у чинне законодавство. Supervision of the execution of judgments and decisions of the european court of human rights. Committee of Ministers' Annual report 2021. URL: https://rm.coe.int/annual-report-2019/16809ec315 (дата звернення 22.04.2023)

Станом на 2022 рік, серед 74 650 заяв, що очікують на розгляд кількість справ щодо України становить 10400 (13,9%)Analysis of statistics 2022. European court of human rights. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/ Stats_analysis_2022_ENG.pdf (дата звернення: 22.04.2023)., з них 716 справ перебувають під наглядом, а під посиленим - 508 (з яких 99 є провідними).

Відповідно до статистичних даних, загальна тривалість виконання заходів загального характеру щодо України, таких як внесення змін до законодавства та судової чи адміністративної практики, інституційні зміни, становить близько 7,5 років. Варто зауважити, що 217 справ (69 з них - провідні) перебувають у процесі виконання більше 5 років, а 72 справи (33 з яких - провідні) - більше 10 років.

Саме тому з аналізу вищевказаного можна зробити висновок, що актуальною залишається проблема щодо забезпечення дотримання ЄКПЛ на національному рівні, незважаючи на те, що застосування ЄКПЛ та практики ЄСПЛ є необхідним задля запобігання порушенню своїх зобов'язань Україною в майбутньому.

З огляду на стан реалізації рішень ЄСПЛ Україною, в якості позитивного протиставлення доцільно представити Німеччину, оскільки ця країна може слугувати хорошим прикладом додержання Європейської конвенції з прав людини. За свою новітню історію, ця країна майже не має проблем з виконанням рішень ЄСПЛ (за період з 2018 по 2022 рік проти неї було лише 1395 скарг).⁸ Це стало можливим завдяки тому, що права людини та основоположні свободи, закріплені у Конституції ФРН досить подібні до тих, які містяться в ЄКПЛ за формами гарантування та механізмами забезпечення.

Як Основний закон ФРН так і ЄКПЛ були розроблені під впливом глобальних фундаментально-інституціональних процесів у сфері захисту прав людини. До прикладу структура першого розділу Конституції, присвяченого основоположним правам є досить подібною до положень Конвенції. Так, зокрема стаття 2 Конституції ФРН під назвою «особисті свободи» аналогічна за змістом статті 5 ЄКПЛ, яка передбачає право на свободу та особисту недоторканність; стаття 4 про свободу переконань пересікається з положеннями статті 9 ЄКПЛ про свободу совісті, думки релігії; стаття 5 «свобода вираження поглядів і свобода преси» зі статтею 10 ЄКПЛ; стаття 8 «свобода зборів» споріднена зі статтею 11 ЄКПЛ, яка передбачає собою свободу мирних зібрань та об'єднань тощо [2, 3].

Крім цього, з метою захисту прав та свобод людини в Німеччині, Федеральний Конституційний Суд використовує практику Європейського Суду з прав людини, як допоміжний інструмент для визначення змісту прав і свобод людини, механізмів їх захисту та відновлення.

До того ж, у німецькому нормативному регулюванні, що стосується виконання рішень ЄСПЛ, відсутній єдиний загальний нормативно-правовий акт, який би регулював вказану процедуру.

Важливо зазначити, якщо органи державної влади або місцевого самоврядування порушили норми ЄКПЛ, а Німеччина була визнана порушником згідно з рішенням ЄСПЛ, федеральне міністерство фінансів має право вилучити кошти з бюджетів земель, повністю або частково, для виплати компенсації. У висновку це дозволяє забезпечувати стабільність загальнодержавного бюджету та є певним способом накладення відповідальності на територіальні органами за порушення, які вони допустили.

ФРН до того ж успішно втілює правові висновки ЄСПЛ у своє законодавство, зокрема Конституційний суд вивів конституційно-правовий принцип поваги (Volkerrechtsfreundlichkeit) німецької правової системи до міжнародного права, тому федеральним судам, доручено тлумачити і застосовувати практику ЄСПЛ при прийнятті рішень, якщо це не призводить до обмеження прав і свобод, що гарантуються Федеральною Конституцією [4].

Отже, це означає, що ЄСПЛ та національні органи влади мають спільне розуміння основоположних прав, що гарантує дотримання конвенційних норм [5].

Ще одним фактором, який сприяє успішному виконанню рішень Європейського Суду з прав людини в Німеччині, є можливість подання конституційної скарги, яка в Україні має лише стати "довгоочікуваним логічним кроком у розвитку вітчизняного конституціоналізму", яка у ФРН вважається одним із найефективніших юридичних засобів захисту фундаментальних прав і свобод особи, втіленням конституційних цінностей у національному правопорядку.

Відтак, викладене вище вказує на те, що Німеччина є однією з країн, де виконання рішень ЄСПЛ є на надзвичайно високому рівні. ФРН, як країна з систематизованою нормативно-правовою базою, яка дозволяє забезпечувати реалізацію заходів загального, індивідуального характеру та дієвість національної судової системи, надає можливість належним чином захистити права та свободи особи, тому вказаний досвід в значній мірі було б доцільно перейняти державі Україна.

У свою чергу положення Конституції України є типовими нормам Основного закону ФРН в частині, що регулюють найважливіші суб'єктивні права та свободи людини і громадянина, включаючи право на життя, свободу та особисту недоторканність, свободу слова у т. ч. право на справедливий суд. Так, стаття 3 Основного закону ФРН аналогічна статті 24 Конституції України та визначає те, що всі громадяни рівні перед законом; стаття 2 «особисті свободи» перегукується зі статтею 29 Конституції України де окреслено право на свободу та особисту недоторканність; стаття 5 «свобода вираження поглядів і свобода преси» та стаття 34; стаття 10 Основного Закону Німеччини та статті 31 Конституції України розкривають конфіденційність кореспонденції; стаття 13 Конституції ФРН та стаття 30 Конституції України містять положення про недоторканність житла тощо. Водночас у Конституції ФРН особлива увагу акцентується на захисті прав і свобод індивіда, тоді як Основний закон України також включає положення, що унормовують колективні права, статус етнічних меншин тощо. [2,6].

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства.

Як вбачається з положень ст. 46 ЄКПЛ, виконання рішень Європейського суду з прав людини є обов'язком держав-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [3]. На сьогодни росія, будучи державою-учасницею Конвенції вкотре підтвердила статус порушника базових міжнародних стандартів. Прі цьому є країною з найбільшою кількістю визнаних ЄСПЛ порушень прав людини та від якої громадяни найчастіше звертаються до міжнародного суду.

Зокрема, за даними звіту з 2018 року по 2021 рік, ЄСПЛ розглянув 26392 скарги, які були подані проти росії. Здебільшого ці скарги були пов'язані з порушенням невід'ємних прав та свобод людини у т. ч. тих, що стосуються недоторканості, свободи совісті та віросповідання, принижувального поводження, піддавання катуванням тощо [7].

Кількість скарг, що надійшли з росії минулого року до ЄСПЛ порівняно з попереднім роком, скоротилася більш ніж на третину. Як випливає з підсумкового звіту суду: якщо в 2021 році їх було 9432, то 2022 -- всього 6077. При цьому, у росії за даними 2022 року, 228 головних вироків очікують виконання, а це найбільша кількість незавершених судових рішень серед усіх держав-членів Ради Європи. З основних судових рішень за останні десять років понад 90% очікують на виконання. До того ж середній час розгляду провідних справ у росії складає 7 років 11 місяців, а це вказує, що термін виконання справ, особливо провідних, які потребують негайного реагування, є занадто тривалим і потребує скорочення задля відновлення порушених прав осіб [8].

Зрештою, на даному етапі в росії становище не змінилось, адже згідно зі звітом ЄСПЛ від 2022 року визначено, що 2352 рішення залишились невиконаними, а з даної кількості 1219 рішень перебувають під посиленим наглядом⁸. Крім цього, на законодавчому рівні були закріплені поправки до статті 79 Конституції рф про пріоритет конституційних норм над положеннями міжнародних договорів.

Важливо також наголосити з приводу відмови росії від виконання рішень ЄСПЛ, і зазначити, що дана проблема не є новою, адже російська федерація, ще будучи членом Ради Європи (15.03.2022 Комітетом міністрів Ради Європи прийнято рішення про припинення членства росії в Раді Європи у контексті статті 8 статуту) виконувала далеко не всі рішення ЄСПЛ.

Так, у справі "Володіна проти росії" від 2019 року, після розірвання шлюбу пані Володіна зазнала насильства з боку колишнього партнера. Більше трьох років він її бив, стежив за нею, погрожував їй і залякував, і навіть одного разу зробив замах на її життя, але у порушенні кримінальної справи їй відмовляли з незаконних підстав. Тоді вона звернулася до ЄСПЛ і 9 липня 2019 року отримала ухвалу про численні порушення статті 3 державою, яка не надала їй захисту від явного ризику насильницьких дій та не провела ефективного розслідування.

У той же час рф не зробила жодних дій після ухвалення рішення ЄСПЛ. Ще в 2020 році йшлося про те, що 8 місяців з моменту набуття чинності рішенням, Володіна, як і раніше, не може домогтися правосуддя, і більше того, вона отримала 11 нових відмов у порушенні кримінального провадження. Case of Volodina v Russia, judgment of the European Court of Human Rights, 9 July 2019, Application no 41261/17. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-194321 (дата звернення 22.04.2023)

Додатково варто зауважити, що основні труднощі з виконання рішень ЄСПЛ пов'язані з недосконалістю національного законодавства рф, а також закріпленою на законодавчому рівні можливістю невиконання рішень ЄСПЛ.

До прикладу росія стала єдиною державою-членом Ради Європи, яка на рівні закону закріпила право на невиконання рішень ЄСПЛ. Ще у 2015 році росія прийняла закон «Про внесення змін в Федеральний конституційний закон «Про Конституційний суд Російської Федерації»», в якому визначила, що Конституційний суд приймає постанову про неможливість виконання рішень ЄСПЛ, якщо останні не відповідатимуть та будуть суперечити Конституції рф [9].

За статистикою КМРЄ, станом на 2022 рик росія не виконала рішень у більш ніж 2000 справах. У червні 2022 року росія прийняла закон «Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації та визнання такими, що втратили чинність, окремих положень законодавчих актів Російської Федерації», згідно з якім скасовано положення у Кодексі адміністративного судочинства, Цивільному процесуальному кодексі, про те що постанови ЄСПЛ є підставою для перегляду судових актів; в законі «Про прокуратуру Російської Федерації» виключено норму щодо представництва рф Генеральною прокуратурою в ЄСПЛ [10].

Тому, зважаючи на системні прорахунки в даній сфері у росії та навпроти позитивний досвід Німеччини, Україні доцільно враховувати практику країн з мінімальнім відсотком звернень до ЄКПЛ. Це вкрай важливо, оскільки не тільки сприятиме всебічній реалізації реформ характерних обраному європейському курсу країни, але й забезпечить належне функціонування соціальних інституцій держави. А виконання рішень ЄСПЛ як відновлюють порушені державною права і свободи, так і зрештою повертають довіру до державних структур. Разом з тим, такий процес допомагає змінювати та оновлювати правову систему України, наближаючи її до міжнародних стандартів. До того ж це є обов'язковим елементом для підвищення політичної репутації України, її здатності належно виконувати міжнародні зобов'язання.

З огляду на те, що в Україні також існує проблема систематичного невиконання рішень ЄСПЛ, ситуацію необхідно вирішувати у т.ч. шляхом встановлення ключових блокуючих елементів, першопричин їх виникнення, визначення комплексних форм галузевих реформувань та усунення нормативних прогалин.

Не останньою для Україні є проблематика недостатнього розуміння змісту рішень Європейського суду з прав людини та не завжди готовність втілювати його кейси як загальнообов'язкові, що створює перешкоди для повноцінного захисту прав людини та роботи ЄСПЛ, як головної судової інституції в Європі у сфері захисту прав людини. Саме тому Україна, будучи демократичною державою, зобов'язана чітко дотримуватись міжнародних стандартів у т.ч. в процесі виконання рішень ЄСПЛ.

Також недоліком є те, що не всі державні структури в Україні чітко окреслюють для себе зміст рішень ЄСПЛ, насамперед в частині обов'язку їх подальшої реалізації. Це стосується як дій тих чи інших державних органів, так і окремих посадових осіб, зрештою спроб недопущення настання непередбачених фінансових витрат, коли питання може стосуватися виплати грошових коштів по справедливій сатисфакції за остаточним рішенням ЄСПЛ.

Відтак, виникає пряма необхідність щодо поширення застосування рішень ЄСПЛ на національному рівні та забезпечення їх правильного тлумачення, що мінімізуватиме негативні процеси, пов'язані з порушенням прав та свобод людини і громадянина в майбутньому.

Доречно навести приклад, який вказує на ознаки неналежного виконання рішення ЄСПЛ та не вжиття необхідних заходів для усунення причин, що призводять до порушень прав людини. Так, у січні 2013 року ЄСПЛ винесено рішення у справі «Карабет та інші проти України» Case of Karabet and Others v. Штате, judgment of the European Court of Human Rights, 17 January 2013, Application no 38906/07 and 52025/07. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22002-7376%22]} (дата звернення 22.04.2023) (Karabet and Others v. Штате), зобов'язавши країну сплатити півмільйона євро компенсації за порушення, що було скоєне в Ізяславській виправній колонії № 31 в 2007 році, в якому засуджені Ізяславської виправної колонії заявили про голодування на знак протесту проти умов тримання, харчування, медичної допомоги, покарань та відсутності оплати за працю. Керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань створило комісію для вивчення обставин. Після відповідних перемовин 17 січня 2007 року масовий протест було припинено. Адміністрацією Ізяславської колонії готувався план проведення обшуку, з метою вилучення заборонених предметів та виявлення ознак можливого готування засуджених до втечі. Заявники зазнали жорстокого поводження під час обшуку, однак це пояснювалось звітами Державного Департаменту та колонії від 22 січня 2007 року, де було вказано, що обшуки були законні, а фізичні заходи впливу були застосовані до засуджених, які опиралися. В лютому того ж року було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників колонії та причетних органів. Заявники вказували, що не знали про вищезгадану постанову, а захисник одного з заявників подав скаргу на це рішення тільки 16 липня 2008 року. При цьому, скаргу залишили без розгляду. Національні суди та органи прокуратури розглядали це питання, але після майже 5 років визнали неповноту розслідування. Незважаючи на це, підрозділ спеціального призначення, працівники якого вчинили правопорушення, і надалі продовжував функціонувати, порушуючи при цьому чинне законодавство, оскільки реєстрацію нормативного акту Державного департаменту України з питань виконання покарань, що регулював його діяльність, було скасовано висновком Міністерства юстиції .№15/88, через невідповідність положень акту ЄКПЛ та практиці ЄСПЛ, і тому юридично він вже не міг діяти [11].

Основні причини відсутності чіткого законодавчого регулювання вищевказаних процесів полягають у недосконалості механізмів законотворення, тривалості погодження та внесення законодавчих змін і доповнень, недостатньої взаємодії та координації між державними структурами, відсутністю фахового експертного контролю за процесом підготовки законопроектів та ефективністю дієвості способів забезпечення виконання законодавчих вимог. Як наслідок, це призводить до інституціональних прогалин, процесуальних суперечностей у конкретних галузях права та загалом невідповідності чинного законодавства реальним потребам суспільства. При цьому, недостатність нормативно-правового регулювання конкретних правовідносин, формалізованість процедурних форм у т.ч. на відомчих рівнях сприяє виникненню корупційних ризиків, що також негативно відображається на належному виконанню рішень ЄСПЛ. Саме тому ряд чинних в Україні законодавчих приписів не завжди відповідають міжнародним правовим нормам та вимогам практики Європейського суду з прав людини, що нерідко ставить під загрозу реалізацію конкретних прав та свобод громадян у т.ч. їх належний захист від держави.

Яскравим прикладом вищезазначеного є справа "Полторацький, Кузнецов, Назаренко, Данкевич, Алієв і Хохлич проти України", рішення по якій було прийнято у 2003 році. Суд зазначив, що брак коштів не може виправдати умов ув'язнення, які є нелюдськими та принижують гідність людини. Адміністрація тюрми не повідомляла засуджених та їх родичів про правила, що застосовуються до засуджених, котрі чекають на смертну кару, проте норми Виправно-трудового кодексу України містили конкретні положення щодо умов ув'язнення засуджених, зокрема останні могли мати побачення, одержувати посилки, бандеролі, листуватися, відправляти грошові перекази родичам тощо. Виправно-трудовий кодекс України: Кодекс України від 23.12.1970 р. № 3325-VII: станом на 1 січ. 2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3325-07#Text (дата звернення: 22.04.2023).

Інструкцію, що застосовувалась замінили Тимчасові правила, які набули чинності в липні 1999 року і були відкриті для громадськості на відміну від попереднього документу. Однак їх застосування відбулося із запізненням та не всім засудженим надавали право на їх використання. Суд наголосив, що в Україні є проблеми соціального, економічного, правового характеру, складнощі з внесенням змін до законодавства, які варто нагально вирішувати. Тому ЄСПЛ у своєму рішенні визнав, що подібне ігнорування права заявників на повагу до їх приватного життя було неправомірним, а також не було нормативно передбачено і не закріплено належним чином у національному законодавстві. Справа "Полторацький, Кузнєцов, Назаренко, Данкевич, Алієв і Хохлич проти України": Справа Європ. суду з прав людини від 29.04.2003 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_200#Text(дата звернення: 22.04.2023).

Характерною даній проблематиці є справа «Іванов проти України» від 2009 року, у якій ЄСПЛ застосував процедуру «пілотного рішення» та визнав тенденцію виконання судових рішень. Крім цього ЄСПЛ зобов'язав Україну вирішити таку недосконалість у правовій системі шляхом запровадження ефективного механізму протягом півроку Case of Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine judgment of the European Court of Human Rights, 22 September 2009, Application no 40450/04. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-95032 (дата звернення 22.04.2023).

У свою чергу, Україна зазначала, що з її боку було вчинено дії з приводу проведення судової реформи, внесення змін до процесуальних законів, реформування системи виконавчого провадження.

Однак, зважаючи на те, що кількість скарг поданих до ЄСПЛ з такою проблематикою лише збільшувалась, можна зробити висновок, що означені заходи не знайшли практичного втілення та не вирішили проблему загалом.

Надалі, ключовою в цьому питанні стала справа Case of Burmych and Others v. Ukraine judgment of the European Court of Human Rights, 12 October 2017, Application no 46852/13. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-178082 (дата звернення 22.04.2023) «Бурмич та інші проти України». 12 жовтня 2017 року Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення щодо цієї справи, у якій було об'єднано понад 12 тисяч заяв, що також стосувалися невиконання рішень національних судів, і ЄСПЛ визначив це як серйозну та системну проблему в Україні. Суд об'єднуючи заяви, пояснював це тим, що всі вони походять від однієї проблеми - відсутність належного функціонування судової системи. Було зазначено про відсутність аналізу корінних причин та запровадження ефективних механізмів для усунення подібних недоліків. Тому, ЄСПЛ дійшов висновку, що уряд України не вжив необхідних заходів для вирішення цієї системної проблеми та не забезпечив ефективні форми захисту для потерпілих.

Про ознаки колізійності норм законодавства та необґрунтованості рішень свідчить і справа «Кагановський проти України» Case of Kaganovskyy v. Ukraine, judgment of the European Court of Human Rights, 15 September 2022, Application no 2809/18. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-219200 (дата звернення 22.04.2023) від 15 грудня 2022 року. ЄСПЛ визнав, що Уряд не вказав на жоден конкретний національний спосіб юридичного захисту, який би забезпечив можливість недієздатній особі, як заявнику, прямо оскаржити законність її поміщення до відділення інтенсивного догляду психоневрологічного інтернату. Суд зазначив, що Типове положення про психоневрологічний інтернат, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №2 957, не містить відповідних положень для оскарження до суду законності поміщення до відділень інтенсивного догляду у психоневрологічних інтернатах. Про затвердження Типового положення про психоневрологічний інтернат: Постанова Каб. Міністрів України від 14.12.2016 р. № 957. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-п#Text (дата звернення: 22.04.2023). Таким чином, ЄСПЛ вважає, що процедура для перегляду законності таких рішень не встановлена національним законодавством.

З аналогічних питань та за їх законним вирішенням до ЄСПЛ звертаються і громадяни інших держав. Так, у скарзі "Круслена проти Франції" (Kruslin v. France) від 1990 року Case of Kruslin v. France judgment of the European Court of Human Rights, 24 April 1990, Application no 11801/85 . URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57626%22]} (дата звернення 22.04.2023), ЄСПЛ прийняв рішення про необхідність чітких формулювань закону, які б забезпечували громадянам належне розуміння умов та обставин, за яких державні органи мають право втручатися у приватне життя та кореспонденцію. Відсутність чітких правил та формулювань у законодавстві щодо здійснення дискреційних повноважень, що надані державним органам, породжує проблеми в усвідомленні громадянами обставин та умов за якими, можливе втручання у їх приватне життя. Тому ЄСПЛ зробив висновок, що французьке право, не визначає з достатньою чіткістю рамок і характеру здійснення згаданих дискреційних повноважень, наданих державним органам, а тому також потребує вдосконалення.

Вищевказані приклади вказують на недосконалість національного законодавства та серйозних прогалин, що не дають належним чином особам усунути перешкоди для реалізації своїх прав та свобод і відповідно захистити їх.

Щодо недоліків, які наявні у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЗУ), що передбачає забезпечення виконання рішень ЄСПЛ та необхідність усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна зазначити наступне [12].

Так, Законом у статті 8 визначено, що з моменту набуття остаточного статусу рішенням ЄСПЛ виплата стягувачеві має бути здійснена у 3-місячний строк. Постанова Кабінету міністрів України (далі - ПКМУ) N° 784/2006 «Про заходи реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини": Постанова Каб. Міністрів України від 31.05.2006 р. № 784: станом на 18 серп. 2022 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/784-2006-п#Text(дата звернення: 22.04.2023). містить положення про те, що представництво, координацію виконання та інформування щодо ходу виконання рішень ЄСПЛ здійснює Міністерство юстиції України, в особі Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та його Секретаріат. У свою чергу, стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що рішення ЄСПЛ виконуються Державною виконавчою службою України.

При цьому, згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, який був затверджений Кабінетом Міністрів України у 2007 році, Міністерство юстиції України є відповідальним виконавцем цієї програми Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України: Постанова Каб. Міністрів України від 07.03.2007 р. № 408: станом на 14 лип. 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/408-2007-п#Text(дата звернення: 22.04.2023).. Цей орган здійснює отримання банківських послуг у разі здійснення перерахування грошових сум в іноземній валюті на рахунок стягувача, конвертацію коштів, оформлення платіжних документів тощо.

Після того, як ЄСПЛ ухвалює остаточне рішення, орган представництва протягом 10-ти днів має опублікувати його стислий виклад у державних ЗМІ та надіслати заявникові копію рішення. Заявник повинен бути повідомлений про своє право подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування. Стислий виклад рішення повинен бути надісланий Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, державним органам та особам, які були причетні до справи. Оригінальний текст рішення разом з його перекладом має бути надісланий до Державної виконавчої служби, яка має відкрити виконавче провадження не пізніше, як за 10 днів після отримання цих документів.

У подальшому для того, щоб виплатити грошову суму за рішенням ЄСПЛ, головний розпорядник коштів подає до уповноваженого банку Казначейства платіжний документ зі зазначеними відомостями (найменування стягувана (стягувачів), їх банківський реквізит, постанова про відкриття виконавчого провадження та рішення закордонного юрисдикційного органу у офіційному перекладі). Якщо стягувач надає інформацію про свій банківський реквізит, його також вказують у документі. Крім того, якщо потрібно сплатити додаткові кошти, передбачені рішенням юрисдикційного органу, або стягнути пеню чи штраф, то до платіжного документа додають вимогу державного виконавця

Фізичні особи повинні надіслати заяву на відкриття виконавчого провадження з реквізитами банку та документи (довідка з банку, копія паспорта та довідки про присвоєння облікової картки платника податків). Юридичні особи мають подати заяву на офіційному бланку. Державна казначейська служба має списати кошти на рахунок заявника, а якщо такого рахунку немає, то на депозитний рахунок Державної виконавчої служби. При цьому, цей процес повинен зайняти не більше 10 днів.

Аналіз вищезазначеного у т.ч. з огляду на позицію міжнародного експертного середовища вказує, що подібне адміністрування та тривалість є необгрунтованими та суперечать принципу ефективності судового рішення.

До того ж, Орган представництва щоквартально формує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру, що полягає у дослідженні законодавства, умов та обставин, що спричинили порушення Конвенції та наданні пропозиції щодо усунення нормативних недоліків. Наголошується, що така періодичність є надто тривалою, оскільки на рівні Європейського суду з прав людини діє доволі ефективна система об'єднання аналогічних справ.

Саме тому необхідно узгодити та скоригувати ряд положень чинного законодавства для забезпечення ефективної роботи системи виконання рішень ЄСПЛ.

Окремої уваги заслуговує проблема невиплати справедливої сатисфакції або несвоєчасність такої виплати. Так, у 2021 році на дискусії Асоціації правників України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, було вказано, що Україна зобов'язана виплатити 51 млн. євро в якості суми справедливої сатисфакції за останні 10 років. Якщо дії щодо виплати не будуть виконані, то це нестиме для України відповідні репутаційні ризики [13].

В даному випадку проблемним аспектом є те, що Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», не передбачає прямого обов'язку щодо внесення та закладення позиції у бюджеті держави для виконання рішень ЄСПЛ. Відомості про необхідність передбачення таких коштів вказані в перехідних положеннях цього закону. Водночас, Законами України «Про державний бюджет на 2022 рік» та «Про державний бюджет на 2023 рік» Про Державний бюджет України на 2023 рік: Закон України від 03.11.2022 р. № 2710-IX: станом на 15 квіт. 2023 р. URL: Шр8://7акоп.гаііа.§оу.иаЛа'л^г8/8Ьо'л^г/2710-20#Тех1;(дата звернення: 23.04.2023). в бюджеті країни так і не передбачені кошти для виплати сатисфакції за рішеннями ЄСПЛ, що вказує про відсутність у громадян України гарантій виплати призначених за рішенням сум, і відповідно тягне за собою накопичення боргів держави через неможливість виконання не лише існуючих, так і нових судових рішень. Оскільки державний бюджет країни при ймається щорічно, немає гарантій, що необхідні кошти будуть закладені у ньому на постійній основі, тому питання про виплату сатисфакції залишається відкритим і потребує додаткової уваги та розв'язання.

Великим недоліком також є те, що справедлива компенсація не виплачується вчасно. Закон передбачає виділення коштів на виконання рішень ЄСПЛ в державному бюджеті щороку. Але через велику кількість рішень, які накладають на Україну обов'язок виплати компенсації заявнику, закладені державним бюджетом суми є недостатніми. Відтак, згідно з думкою А. Капітоненко, необхідно прийняти законодавчі заходи щодо збільшення коштів на відповідні видатки державного бюджету України, щоб забезпечити виконання рішень ЄСПЛ і виплату компенсацій [14].

Недостатнє фінансування - одна з головних причин невиконання або довготривалого виконання рішень ЄСПЛ щодо відшкодування.

У зв'язку з чим, аби належним чином виконувати рішення міжнародної установи та захищати права людини, доречно окреслити такі способи вирішення:

1) Щодо недостатнього розуміння рішень ЄСПЛ, то останнім часом судові органи України значно покращили свої фахові навички та здібності використовувати практику ЄСПЛ, як джерело права для забезпечення прав людини в Україні та дотримання міжнародних норм. Ми погоджуємось з думкою Д. М. Супруна та вважаємо, що поширення рішень ЄСПЛ серед національних судів може бути ефективним превентивним заходом задля уникнути можливих порушень Конвенції у майбутньому. Саме цей ефект рішень юрисдикційного контрольного механізму Конвенції вирізняє його з-поміж інших механізмів контролю в системі сучасного міжнародного права.

Крім цього, щоб використовувати рішення ЄСПЛ ефективно, необхідно дотримуватися деяких неформальних правил. Зокрема, варто посилатися на первинне рішення, де ЄСПЛ визначив правову позицію, аналізувати зміст та контекст відповідного рішення, аргументацію суду при його прийнятті та обґрунтовувати подібність випадку.

2) Після справи «Іванов проти України» державою було прийнято ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Про гарантії держави щодо виконання судових рішень: Закон України від 05.06.2012 р. № 4901-VI: станом на 19 лип. 2022 р. URL: Шр8://7акоп.гаііа.§оу.ш/1аш8/8Ьош/4901-17#Тех1;(дата звернення: 22.04.2023). від 2012 року та ПКМУ «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується

державою: Постанова Каб. Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440: станом на 12 лют. 2020 р.

URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/440-2014-п#Text(дата звернення: 22.04.2023). від 2014 року. Це передбачало встановлення черговості погашення заборгованості за рішеннями суду. Однак вищевказані зміни так і не було застосовано, як і не вирішено питання достатнього бюджетного фінансування.

З огляду на системні проблеми у виконанні судових рішень, і необхідності комплексних реформ для вирішення цих проблем з урахуванням групи справ за рішенням «Іванов проти України» та справ «Олександр Волков проти України», «Салов проти Украни», Указом Президента України № 276/2015 було прийнято Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020

роки: Указ Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015: станом на 15 черв. 2021 р.

URL: Шр8://7акоп.гаііа.§оу.иа/1аш8/8Ьош/276/2015#Тех1;(дата звернення: 22.04.2023). (серед основних недоліків, що заважають виконанню рішень було визначено: гранично низьку частку фактичного виконання судових рішень, відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців та прогалини у взаємодії державних виконавців з іншими державними та недержавними установами).

Затверджено ПКМУ № 703 «Про деякі питання виконання рішень судів, що гарантовані державою, а також рішень Європейського суду з прав людини» Деякі питання виконання рішень судів, що гарантовані державою, а також рішень Європейського суду з прав людини: Постанова Каб. Міністрів України від 16.09.2015 р. № 703: станом на 6 квіт. 2018 р. URL: Шр8://7акоп.гаііа.§оу.иа/1а'л^г8/8Ьо'л^г/703-2015-п#Тех1;(дата звернення: 22.04.2023).; прийнято Бюджетну програму 4040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів» № 8533 від 26.06.2018 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів: Проект Закону України від 27.06.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/p1s/zweb2/ webproc4_1?pf3511=64316 (дата звернення: 22.04.2023).. Однак вищевказані зміни в законодавстві України не вирішили наявних проблем та не зменшили кількість рішень.

Реформа виконавчого провадження була проведена одночасно з судовою реформою. Так, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» був прийнятий у 2006 році [12], а останні зміни до нього внесені у 2012 році. При цьому, не зважаючи на проблемні аспекти окреслені у висновках ЄСПЛ у справах поти України після 2012 року, жодні правки не були внесені та, відповідно, не було забезпечено заходів, які б покращили процес відновлення порушених прав визначених у кейсах ЄСПЛ. Тобто на сьогодні цей закон не відповідає сучасному стану держави тим більше з урахуванням усіх зовнішніх та внутрішніх чинників. До того ж, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» містить відомості про черги погашення заборгованості, що вказує про затягування здійснення виплат та виконання судових рішень²¹. Крім цього, вищевказаний нормативно-правовий акт не передбачає жодної форми контролю за виконанням рішення та механізму дотримання наданих процесуальних прав у виконавчому провадженні і, як наслідок, відбувається зловживання вищевказаними правами та нехтування обов'язками.

Тому важливо усунути недоліки наявні у законодавстві, прийняти зміни, які будуть відповідати міжнародним нормам та вимогам практики ЄСПЛ та впровадити ефективні механізми правового захисту, як компенсаційні, так і прискорювальні (превентивні).

3) Науковець Н. В. Шелевер запропонував рішення щодо проблеми виплат за рішеннями Європейського суду з прав людини. Він вважає, що доцільно створити Фонд гарантування виплати відшкодувань за рішеннями ЄСПЛ, який забезпечить повне погашення боргів держави за виконавчими документами з коштів Державного бюджету України. Враховуючи, що ЄСПЛ не уточнює, які саме заходи необхідно вживати для компенсації матеріальної шкоди, держава має право обирати самостійно такі заходи на власний розсуд.

Для вирішення цієї проблеми Н. В. Шелевер пропонує створити реєстр невиконаних рішень ЄСПЛ та сум, встановлених для справедливої компенсації, а також реєстр справ, які перебувають на розгляді у ЄСПЛ. Це дозволить обчислювати та передбачати необхідну суму для виплати згідно з рішеннями ЄСПЛ.

Необхідно на законодавчому рівні щороку визначати суми для реалізації рішень ЄСПЛ, тобто у бюджетній програмі державного бюджету має передбачатися можливість списання коштів конкретно для виплати справедливої сатисфакції.