Окремі аспекти практики Європейського суду з прав людини щодо забезпечення прав обвинуваченого у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Окремі аспекти практики європейського суду з прав людини щодо забезпечення прав обвинуваченого у кримінальному провадженні

Омельченко О., к.ю.н., доцент,

практикуючий адвокат

м. Київ, Україна

Анотація

У статті досліджуються деякі питання, що стосуються застосування і тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті ст.6, що регулюють право на справедливий судовий розгляд.

В дослідженні викладені рішення Європейського суду щодо дотримання європейських стандартів по дотриманню прав осіб, які притягується до кримінальної відповідальності. Розглядались питання дотримання: презумпції невинуватості, поінформованості про характер і причини обвинувачення, дотримання умов необхідних для підготовки до захисту, забезпечення кваліфікованої правової допомоги.

Ключові слова: Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини, обвинувачений, право на захист.

Annotation

Certain aspects of the practice of the European court of human rights regarding ensure of the rights of the accused in criminal proceedings

Omelchenko O., candidate of legal sciences, associate professor, practicing lawyer

The article examines some issues related to the application and interpretation of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms in the context of Art. 6, which regulate the right to a fair trial.

The study outlines the decisions of the European Court regarding the observance of European standards for the observance of the rights of persons who are held criminally liable. Issues of compliance were considered: presumption of innocence, awareness of the nature and reasons of the accusation, compliance with the conditions necessary for preparation for the defense, provision of qualified legal assistance.

It has been established that the practice of the European Court clearly defines the principle of the presumption of innocence as a provision that ensures the right of a person to be informed immediately and in detail about the nature and reason of the accusation, and most importantly to have enough time and opportunities to prepare his defense.

It was emphasized that the defenders are obliged to analyze the indictment in detail and to monitor compliance with the procedural order of serving the indictment in order to prevent the violation of the rights and freedoms of the person, which may be caused by the unprofessionalism and negligence of the prosecutors. The need to provide adequate time and legal means to prepare for the trial in order to present all the necessary arguments to achieve a legal and fair decision has been proved.

It is emphasized that the main provisions enshrined in the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and in the decisions of the European Court of Human Rights create obligations for national authorities to ensure the rights of the accused in criminal proceedings, with the aim of observing and ensuring rights and fundamental freedoms on their territory a person

Keywords: Conventions on the protection of human rights and fundamental freedoms, the European Court of Human Rights, the accused, the right to defense.

Вступ

Європейський суд з прав людини є міжнародним судовим органом, як остання надія відновлення порушених прав національними органами за скаргами окремих осіб. До компетенції суду відноситься визнання фактів порушення прав заявника шляхом застосування і тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р (далі - Конвенція).

Після ратифікації Конвенції Україна повністю визнала на своїй території юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і її застосування.

У свою чергу, удосконалення національного кримінального процесуального законодавства відбулось та продовжує вдосконалюватись із врахуванням європейських стандартів прав людини. Будь-які обмеження прав особи, яка залучена у сферу кримінальних процесуальних відносин обов'язково узгоджується із рішеннями Європейського суду, які розкривають недоліки по дотриманню процесуальних прав людини.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Здійснення та виконання державою міжнародних правових норм щодо забезпечення прав обвинуваченого у кримінальному провадженні, були предметом дослідження: С.А. Альперта, Т.В. Варфоломеєвої, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.П. Кучинської, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук'янчикова, А.В. Молдована, В.Т. Нора, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітько, О.Г. Яновської та багатьох інших учених, що свідчить про актуальність питання дотримання права на захист.

Постановка завдання. З огляду на наведене, метою публікації є дослідження Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті ст. 6, що регулюють право на справедливий судовий розгляд.

Результати дослідження

Повсякчас представниками органів досудового розслідування, прокуратури, суду та адвокати у своїх рішеннях, скаргах, клопотаннях посилаються на відповідну практику Європейського суду з метою забезпечення досягнення прав і свобод людини.

До основних європейських стандартів прав людини, які найчастіше застосовуються у кримінальному процесі України необхідно віднести право на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції).

В розрізі даних стандартів необхідно виділити питання, що стосуються осіб, які притягується до кримінальної відповідальності. Беззаперечно необхідно почати з презумпції невинуватості.

Як зазначав, свого часу, Голова Європейського суду з прав людини презумпція невинуватості є однією з ключових запорук справедливих судових процесів, адже судочинство має діяти на засадах невинуватості поки людина набула статусу підозрюваного, а якщо вона винувата, то це мають довести правоохоронні органи [2].

Презумпція невинуватості - це правове положення, за яким обвинувачений (підсудний) вважається невинуватим, поки його вину не буде доведено в установленому законом порядку, причому винуватою особа може бути визнана в обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили [3].

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Девір (Deweer) проти Бельгії» від 27.02.1980 р. піддає ґрунтовному тлумаченню дану норму, а саме визначає:

- межі дії презумпції невинуватості (у межах провадження щодо вчиненого кримінального правопорушення);

- момент визнання особи винуватою у вчиненні такого правопорушення (коли винуватість доведено в законному порядку);

- недопустимість іншої процедури визнання особи винуватою, ніж це передбачено в законі, тобто презумпція визнається одним із елементів справедливого судового розгляду [1].

Юридичний зміст презумпції невинуватості визначено Конституцією України у ст.62, яка передбачає: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [4].

Ця засада знайшла своє відображення у ст.17 КПК України, в якій вказано на необхідності поводитись з особою як з невинуватою поки її вина у вчиненні кримінального правопорушення не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Особливість засади полягає в тому, щоб протистояти у кримінальному судочинстві обвинувальному ухилу, суб'єктивізму, тенденційності чи навіть свавіллю всьому, що перетворює кримінальне судочинство у знаряддя розправи над обвинуваченим, ототожнює обвинуваченого з винуватим, робить його фактично безправним [5, с. 390].

Дана теза кореспондується із роз'ясненнями у справі «Дактарас (Daktaras) проти Литви» від 10.10.2000 р. в якій суд нагадує, що презумпція невинуватості, проголошена п.2 ст.6 Конвенції, є однією із складових вимоги справедливого судового розгляду, яка міститься в п.1 ст.6. Цю вимогу буде порушено, якщо висловлювання державної посадової особи стосовно особи, обвинуваченої у кримінальному злочині, являє собою думку про наявність його вини, незважаючи на те, що її ще не доведено згідно із законом. Навіть за відсутності будь-якого офіційного висновку, такої думки достатньо для припущення, що посадова особа має певні підстави вважати обвинуваченого винним.

З цього приводу Суд наголошує на важливості того, які слова вибирає державна посадова особа для свого мотивування, коли справу ще не розглянуто судом і коли особу ще не визнано винною.

Крім того, презумпція невинуватості може виявитися порушеною не лише суддею або судом, а й іншими державними органами влади, включаючи прокуратуру. Особливо це трапляється тоді, коли прокурор, як мало місце в цій справі, виконує квазісудову функцію, адже він ухвалює рішення стосовно клопотань заявника про відхилення обвинувачень на етапі досудового розслідування, процедура якого перебуває під його повним контролем [1].

Отже, у Конвенції прямо вказується на обов'язок по вирішенню судом питання обґрунтованості висунутого проти особи обвинувачення. Суд повинен з'ясувати не тільки обґрунтованість обвинувачення, а і законність суб'єкта по його складанню та врученню.

Необхідно звернути увагу на висновок Конституційного Суду України, який із посиланням на практику Європейського суду, підкреслив, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а також зазначив, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження [6]. захист право особа судовий кримінальний відповідальність

Відповідно до ст.87 КПК України якщо докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини то вони вважаються недопустимими та подальше їх використання є неприйнятним. Отже, якщо обвинувальний акт ґрунтується на недопустимих доказах то подальша перспектива притягнення до кримінальної відповідальності особи стає для органів переслідування під великим питанням.

На це наголошується у справі Барбера, Мессеге і Ябардо (Barbera, Messegue and Jabardo) проти Іспанії від 06.12.1998 р. в якій зазначено, що обов'язком обвинувачення є інформування особи про висунуті обвинувачення, щоб вона могла підготувати та належним чином представити аргументи на свій захист, а докази, які покладені в основу висновку суду про винуватість обвинуваченого, повинні відповідати вимогам достатності та переконливості [7].

Із вище викладеного можемо зробити висновок, що практика Європейського суду чітко визначає засаду презумпції невинуватості як положення яким забезпечується права особи бути негайно і детально поінформоване про характер та причину обвинувачення, а головне мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту.

Дане положення закріплене в п.3 (а) ст.6 Конвенції: «особа повинна бути негайно і детально поінформована про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї». Саме на детальне роз'яснення обвинувачення вказано у даному положенні Конвенції.

Законодавець чітко не зазначив, який порядок детального роз'яснення обвинуваченого. Якщо проаналізувати норми КПК України, то ми не побачимо системності. Відповідно до ст.293 КПК України на прокурора покладається обов'язок вручення копії обвинувального акту та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному під розписку. За даної вимоги, особа, якій висунуте обвинувачення, безпосередньо присутня під час вручення. Однак на практиці, прокурори формально підходять до процесу такого вручення, без детального роз'яснення суті обвинувачення. Бувають випадки, коли прокурор із посиланням на зайнятість ухиляється від виконання своїх повноважень та доручає вручення обвинувального акту слідчому. В подальшому дане процесуальне порушення під час вручення обвинувального акту приводить до його повернення для виконання вимог ст.291-293 КПК України у належний спосіб, що перешкоджає суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

У свою чергу, положення ч.2 ст.302 КПК покладають на слідчого, дізнавача, обов'язок щодо роз'яснення підозрюваному змісту встановлених досудовим розслідуванням обставин у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

Отже, в загальному порядку кримінального провадження на такий обов'язок не вказано, у зв'язку із цим, у кримінальному процесуальному законі необхідно узгодити процесуальні повноваження прокурора щодо роз'яснення суті обвинувачення.

Практика Європейського суду при тлумаченні п.3 (а) ст.6 Конвенції вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред'явлення, особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (Теодором Камасинський (Theodore Kamasinski) проти Австрії від 06.11.1981 р.; Пелісьє та Сассі (Pelissier і Sassi) проти Франції від 25.03.1999 р. [1].

У рішеннях Конвенції Маточча (Mattoccia) проти Італії від 25.07.2000 р. та Пенев (Penev) проти Болгарії від 07.01.2010 р. визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів [1].

Обов'язок повідомити обвинуваченого повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, спотворюючи інформацію і не повідомляючи про це сторону захисту (Чічлян і Екінджя (Chichlian і Ekindjian) проти Франції від 16.03.1989 р.) [1].

У зв'язку із цим, захисники зобов'язані детально проаналізувати дане процесуальне рішення та постійно здійснювати моніторинг за дотриманням процесуального порядку вручення обвинувального акту для того, щоб не допустити порушення прав і свобод особи, які можуть бути спричинені непрофесійністю та халатністю прокурорів.

Обсяг інформації, який покладено в обвинувачення залежить від особливих обставин справи. Обвинувачений повинен отримати всі подробиці з метою: по-перше повністю зрозуміти висунуте проти нього обвинувачення, по-друге належно підготувати свій захист. Дане положення кореспондується із п.3 (b) ст.6 Конвенції щодо створенням умов (надання часу і можливості) обвинуваченому, необхідних для підготовки свого захисту.

Належний характер інформації має оцінюватись у зв'язку із п.3 (b) ст. 6, що визнає за кожною особою право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, а також у світлі загальнішого права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 (Бекстрем і Андерссон (Backstrom і Andersson проти Швеції від 05.09.2006 р.) [1].

У іншій справі Пелісьє та Сассі (Pelissier і Sassi) проти Франції від 25.03.1999 р. Європейський суд дійшов висновку, що було порушено право заявників на отримання докладної інформації про характер і причину обвинувачення проти них та право на отримання достатнього часу і можливостей для підготовки свого захисту. У даному випадку було допущено порушення вимог підпунктів (а) і (b) п.3 ст.6 Конвенції разом із п. 1 цієї статті [1].

Передумовою визнання складовими конституційного права на захист щодо отримання інформації про закінчення досудового розслідування було рішення Європейського суду у справі Корнєв і Карпенко (Kornev and Karpenko) проти України від 21.10.2010 р., у якому зазначено, що обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень можливості надання суду, який розглядає справу, всіх відповідних аргументів захисту і, таким чином, вплинути на результат провадження. Крім того, можливості, доступні кожному, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, мають включати ознайомлення - для цілей підготовки свого захисту - з результатами розслідувань, які проводилися протягом усього провадження у справі [1].

У зв'язку із цим Конституційний Суду України прийняв доленосне рішення для сторони захисту у справі за конституційними поданнями 47 та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин шостої, сьомої ст.218 КПК України (справа про ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи) №1-рп/2012 від 18.01.2012 р. Так, строки на ознайомлення обвинуваченого і його захисника з усіма матеріалами справи повинні визначатися в кожній справі залежно від обсягу матеріалів справи та їх складності, кількості обвинувачених, дій або бездіяльності (поведінки) обвинуваченого чи його захисника та незалежних від волі обвинуваченого чи його захисника чинників (наприклад, хвороби) тощо [8].

Надання відповідної інформації обвинуваченому про характер і причину обвинувачення створює можливості по підготовці свого захисту, незалежно від того, буде захищати себе самостійно чи за допомогою захисника. Конвенція говорить, що обвинувачений може використовувати професійну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги отримувати її безоплатно, за рахунок Держави.

Отже, питання адекватності часу та передбачених законом засобів для підготовки свого захисту надає обвинуваченому можливість викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи і таким чином вплинути на результат провадження.

Вищевикладене напряму пов'язане із забезпеченням правом обвинуваченого на захист. Дана засада передбачає право вибору:

- захищати себе особисто;

- використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд;

- на безоплатну правову допомогу.

Системний аналіз практики Європейського суду щодо забезпечення ефективної правової допомоги надає можливість виділити головні акценти щодо подальшого створення однорідної судової діяльності.

У справі Кемпбелл і Фелл Campbell and Fell) проти Сполученого Королівства від 28.06.1984 р. обвинувачений має абсолютне право на захист через звернення по правову допомогу до захисника на власний вибір, якщо в нього є необхідні кошти [1].

У свою чергу по справі Загородній (Zagorodniy) проти України від 20.03.2012 р. Європейський суд визнав, що право заявника на вільний вибір свого захисника було обмежене, оскільки захисник за його вибором був юристом, але не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. На думку Суду, таке обмеження права на вільний вибір захисника само по собі не порушує питання за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи. Але, залишаючи питання обмеження права на вільний вибір захисника невирішеним протягом тривалого часу, державні органи створили ситуацію, що є несумісною з принципом юридичної визначеності, закріпленим Конвенцією, та який є одним з основних елементів верховенства права [1].

У іншому рішенні Європейський суд вказав, якщо обвинувачений має право на безоплатну правову допомогу, компетентні органи зобов'язані не просто призначити йому захисника, оскільки він має право на правову «практичну й ефективну», а не «теоретичну й ілюзорну допомогу. Однак держава не несе відповідальності за недоліки у роботі захисника за призначенням, але компетентні національні органи зобов'язані відреагувати, якщо до їх уваги доведено, що призначений захисник не зміг забезпечити ефективний захист особи і цей факт є очевидним (у справі Артіко (Artico) проти Італії від 13.05.1980 р.) [1].

Отже, право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист, наданий адвокатом є однією із основних ознак законного та справедливого судового розгляду.

Висновок

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно підкреслити, що основні положення закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в рішеннях Європейського суду з прав людини створюють нові міжнародні та внутрішньодержавні правові зобов'язання щодо забезпечення прав обвинуваченого у кримінальному провадженні, з метою додержання та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Література

1. Довідник із застосування ст.6 Конвенції - Право на справедливий суд (кримінальний процесуальний аспект).2017 р.

2. Презумпція невинуватості і Кримінальний кодекс України. Радіо Свобода.

3. Презумпція невинуватості. Ліга-Закон.

4. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 41.

5. Нор В. Презумпція невинуватості як принцип кримінального судочинства та його інтерпретація Європейським судом з прав людини. Вісник Львівського університету. 2011. Вип.53. С. 389-401.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.62 Конституції України від 20.10.2011 р., №12-рп/2011.

7. Научно-правовое заключение по вопросу нарушения конвенциальных норм при вынесении приговора.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 47 та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин 6, 7 ст.218 КПК України (справа про ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи) від 18 січня 2012 року, №1-рп/2012.

Размещено на Allbest.Ru