Сутність цивільного контролю над сектором безпеки і оборони у розвинених країнах світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність цивільного контролю над сектором безпеки і оборони у розвинених країнах світу

Андрієнко Микола Васильович доктор наук з державного управління, професор, полковник служби цивільного захисту, начальник, Гаман Петро Ілліч доктор наук з державного управління, професор, Заслужений працівник охорони здоров`я України, нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня», начальник відділу заходів захисту, Овчаренко Богдан Олександрович, науковий співробітник відділу заходів захисту, Гордєєв Павло Миколайович науковий співробітник сектору техногенної безпеки науково-дослідного центру цивільного захисту, Інститут державного управління та наукових досліджень з цивільного захисту

Анотація

Стаття досліджує генералізацію поняття «демократичний цивільний контроль» щодо сектору безпеки та оборони у розвинених країнах світу. Окреслено способи та механізми впровадження цивільного демократичного контролю над силами безпеки та збройними силами відповідно стандартів ОБСЄ (політична нейтральність, дотримання прав та свобод людини безпековими організаціями), а також -- рекомендацій Венеційської комісії № 389 від 26.09.2007 р. (в проєкції витоків, фактології та способів впровадження цивільного демократичного контролю).

Визначено підходи до забезпечення цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у розвинених країнах світу. Зокрема, проаналізовано принцип цивільного контролю об'єктів військового призначення у США (крізь призму повноважень Конгресу США та «забезпечення воєнізованого балансу шляхом доповняльних повноважень виконавчої та законодавчої влади», диктованої Держдепартаментом США); підходи до цивільно-військових правовідносин у Великій Британії (розгляд останніх як демократично-соціального прояву деузурпації влади воєнізованими формуваннями та органами силового впливу); доктрину ЄС щодо забезпечення військово-цивільного контролю (зокрема, концепт Цивільно-військових пріоритетів кооперації на 2022 та 2023 рр. від Eurocontrol та ін.).

Здійснено огляд соціальної респонденції у США та ЄС відносно аспектів ефективності цивільного контролю над сектором безпеки та оборони. Означено ключові прояви цивільно-військового контролю у демократичній проєкції (розподіл влади за стилістикою Ш.-Л. Монтеск'є, права людини, охорона соціально-правових цінностей держави тощо). Досліджено роль та місце цивільно-військового контролю у забезпеченні територіальної цілісності та незалежності держав, захищеності останніх від неспровокованих/ несанкціонованих вторгнень/втручань політичного, політико-соціального та військового характеру від інших держав.

Ключові слова: військово-цивільний контроль, демократизація сектору безпеки та оборони, розподіл влади, воєнна доктрина, національна безпека.

Abstract

The essence of civilian control over the security and defense sector in the developed countries of the world

Andrienko Mykola Vasyliovych Doctor of public administration, professor, colonel of the Civil Defense Service, head; Haman Petro Ilyich Doctor of Public Administration, Professor, Honored Health Care Worker of Ukraine, awarded the Order of Merit of the 3rd Degree, Head of the Protection Measures Department; Ovcharenko Bohdan Oleksandrovych Researcher of the Department of Protection Measures; Gordeev Pavlo Mykolayovych Researcher of the man-made security sector of the Civil Defense Research Center, Institute of Public Administration and Scientific Research on Civil Defense

The article examines the generalization of the concept of "democratic civilian control" in relation to the security and defense sector in the developed countries of the world. The methods and mechanisms of implementing civilian democratic control over the security forces and the armed forces are outlined in accordance with OSCE standards (political neutrality, observance of human rights and freedoms by security organizations), as well as -- recommendations of the Venice Commission No. 389 of 09/26/2007 (in the projection of the sources, facts and methods of implementation of civilian democratic control0.

Approaches to ensuring civilian control over the security and defense sector in the developed countries of the world are defined. In particular, the principle of civilian control of military facilities in the USA is analyzed (through the prism of the powers of the US Congress and "ensuring the paramilitary balance through additional powers of the executive and legislative powers", dictated by the US State Department); approaches to civil-military legal relations in Great Britain (consideration of the latter as a democratic-social manifestation of the usurpation of power by paramilitary formations and bodies of force influence); EU doctrine on ensuring military-civilian control (in particular, the concept of Civil-military cooperation priorities for 2022 and 2023 from Eurocontrol, etc.).

An overview of the social response in the USA and the EU regarding aspects of the effectiveness of civilian control over the security and defense sector was carried out. The key manifestations of civil-military control in the democratic projection are identified (distribution of power according to the style of S.-L. Montesquieu, human rights, protcctionof socid and lev^al values of the state,tfc.). The role and place of civil-military control in ensuring the territorial integrity and independence of states, the protection of the latter from unprovoked/unauthorized invasions/interventions of a political, political-social and military nature from other states has been studied.

Keywords: military-civilian control, democratization of the security and defense sector, power distribution, military doctrine, national security.

Постановка проблеми

Сектор безпеки та оборони держави є чинником її міжнародно-правової та внутрішньо-політичної стабільності. Важливість демократичного цивільного контролю над воєнізованими державними формуваннями було окреслено ОБСЄ у Кодексі поведінки щодо військово-політичних аспектів безпеки 1994 р. (1994 Code of Conduct on Politico-Military Aspects of Security) -- там останній визнається чинником аполітичного упорядкованого управління державно-стратегічними циклами партикулярних та міжнародних взаємин. Дотримання політичної нейтральності збройних формувань та спрямованості останніх на захист прав та свобод людини, територіальної цілісності держави -- комплексне завдання, реалізація котрого покладена як на органи державної влади та місцевого самоврядування, так і на суспільно-соціальні проактивні групи (населення), котре таким чином реалізує власну громадянсько-політичну позицію, а також -- функцію самопредставництва і захисту власних інтересів.

Водночас, формування сталого та неупередженого військового простору вимагає впровадження моделей (стандартів) взаємодії формату «громадянське суспільство -- воєнізовані формування -- держава»: серед таких виділяємо програми Eurocontrol 2022, 2023 (ЄС), концепту «цивільний контроль військових» за Конституцією США (Civilian Control of the Military Doctrine under U.S. Constitution), доктрину цивільно-військових правовідносин Великої Британії (UK Civil-Military Relations Doctrine) тощо.

Враховуючи вищезазначене, логічним виглядає дослідження форматів впровадження цивільного контролю над сектором безпеки і оборони у розвинених країнах світу -- зокрема, США, Великій Британії та ЄС як об'єднанні 27 держав-членів даного політико-економічного утворення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аспекти цивільного контролю над сектором безпеки і оборони у розвинених країнах світу є предметом наукового дискурсу переважно представників зарубіжної доктрини.

Так, аспекти цивільно-військової взаємодії у США розглядали у своїх працях С.П. Гантінгтон (до питання відповідності цивільного контролю над військовими формуваннями у США згідно Конституції); М.Т. Оуенз (висвітлення аспектів цивільно-військової взаємодії у США після трагедії 9/11); М.К. Деш (розуміння аспектів цивільно-військового контролю у США в умовах змінності «навколишнього секьюритизаційного середовища»), Р. Брукс (способи, методи та механізми забезпечення цивільно-громадянського контролю над військовим сектором у США) та ін.

Концепти цивільно-військового співробітництва в рамках демократичного суспільного устрою у Великій Британії висвітлювали у своїх працях Т. Едмундз (щодо ризиків цивільно-військової демократичної взаємодії на теренах Об'єднаного Королівства); П.Д. Фівер (до висвітлення аспектів цивільно-мілітарних взаємин між громадянським суспільством Великобританії та збройно-оборонними формуваннями); Т. Грінтрі (щодо «спеціальності» цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у Великобританії); Е. Дорман (до визначення слабких сторін взаємодії формату «громадянське суспільство -- воєнно-оборонний комплекс» у Великобританії) та ін.

Положення щодо цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у ЄС розкриті у наукових розробках М. Дрента (механізми цивільно- військової взаємодії задля забезпечення політико-геоглобальної стабільності держави); П. Пантева (дослідження шляхів забезпечення ефективних цивільно-військових взаємин та демократичного контролю в безпековому секторі ЄС); С. Фалтаса та А. Елдіс (до питання звичаєвого нормування цивільно-військової взаємодії у процесі формування військових правовідносин у ЄС) та ін.

Мета статті -- дослідити та проаналізувати чинники, форми, способи та предметну сутність впровадження механізмів цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у розвинених країнах світу (зокрема -- США, Великій Британії та ЄС).

Виклад основного матеріалу

Першочергово необхідним є визначення теоретичних засад поняття «демократичний цивільний контроль» у контексті ревізійного забезпечення сектору безпеки та оборони держави.

Корисним вбачається наукове позиціювання-підхід П. Пантева [1], котрий вважає останній проявом волевиявлення громадян щодо непорушності та деузурпації їхніх природних та похідних прав. Під останніми науковець розуміє право громадян на демократично-політичну стабільність, належну оборонну політику від держави та міжнародну співпрацю останньої у геополітично-безпековій сфері. Подібний обов'язок держави перед населенням реалізується шляхом двосторонньої кооперації формату «цивільна влада -- збройні сили (збройні формування)» -- відтак, урядовий апарат є представником інтересів суспільства та реалізує останні шляхом, зокрема, убезпечення процесів анархізації суспільного простору методом сили. У даному контексті доречно згадати латинську сентенцію «Inter arma silent leges», що перекладається як «серед зброї мовчать закони» -- так от, основним завданням органів влади є взаємодія із громадянським суспільством щодо недопущення подібної проєкції, причому саме громада -- концептуалізатор демократичної діяльності збройних сил та збройних формувань в інтересах цивільних осіб (повертаємось до терміну «цивільно-військова взаємодія»).

Також потребує згадування доктринальна позиція Б. Фурлана [2], котрий вбачає формування правильної (аргументованої) цивільно-військової взаємодії прикладом ефективізації сил цивільної оборони. Демократизацію цивільно-військових правовідносин, водночас, автор співвідносить із можливими негативними наслідками для військового сектору (на його переконання, подібний методологічний підхід може супроводжувати політико-полемічні цілі, що призведе до втрати воєнно-оборонної боєздатності держави внаслідок надання їй суто демократичної оболонки). Отже, дослідник наполягає на балансуванні між військовим контролем та військовою гуманністю -- так, щодо власних громадян збройні формування виступають захисниками кордонів, територій, цивільного населення загалом, в той час зберігаючи ознаки контрольно-організаційної діяльності (в силу охоронно-силової, контрольної природи інституційної генерації).

В свою чергу, згідно нормативно-теоретичного підходу американського політолога С.П. Гантінгтона [3], проблематика цивільно-військових правовідносин може бути подолана шляхом стратегізації та «професіоналізації» збройних формувань, котрі у такий спосіб здобуватимуть персональний політико-нейтральний статус. Задля означеного розвитку «демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони» першочергової необхідності набуває скорочення владно-контрольної, урядової специфіки військово-збройних формувань та зменшення теоретичних вимірів політико-владного оформлення компетенції військових. Згідно позиції автора, цивільні особи (громадяни, громадянське суспільство) мають ширше коло законних політико-юридичних прав та повноважень, аніж військові, котрі де-факто лише виконують волевиявлення громадян, держави, безпекових структур тощо. Власне, у цьому проявляється стилістика забезпечення військово-політичної нейтральності апарату державного та військового управління.

Надалі пропонуємо розглянути витоки та концепти теоретичного розуміння феномену «демократичний цивільний контроль» над сектором безпеки та оборони крізь призму інституційних стандартів ОБСЄ та теоретичних позицій Венеційської комісії.

Юридично-стандартним формуляром ОБСЄ щодо дотримання принципів політичної нейтральності, а також -- презумпції забезпечення прав та свобод людини безпеково-воєнізованими органами (організаціями) є Кодекс поведінки щодо військово-політичних аспектів безпеки 1994 р. (1994 Code of Conduct on Politico-Military Aspects of Security, далі -- Кодекс), затверджений Форумом ОБСЄ того ж року (OSCE Forum 1994). Документ встановлює презумпцію управління безпековим сектором на засадах зобов'язань держав-підписантів (учасників) Форуму щодо забезпечення демократичного нагляду за збройними, внутрішніми, воєнізованими, розвідувальними та поліцейськими силами. В рамках Кодексу також встановлено обов'язок держав щодо кооперативного забезпечення політичної нейтральності збройних сил та гарантування дотримання прав людини безпековими службами держав. Подібна діяльність кореспондує безпеково- співробітницькому призначенню ОБСЄ як організаційно-міжурядової траснаціональної інституції [4].

Призначеннєво-категоріальні основи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони, розкриті у рекомендаціях Венеційської комісії № 389 від 26.09.2007 р., дозволяють говорити про соціальне призначення даного явища. Вимогою демократії тут визначено «інститути, завдяки яким державна політика залишається безсторонньою, орієнтованою на голоси, волевиявлення та громадянський статус населення». Останні, в свою чергу, відповідають за кореляційний зв'язок між органами державної влади та цивільними особами (уряд, до речі, представлений власне цивільними особами) та збройно-військовими формування, що фактично виконують (реалізують) юридичний курс певної держави [5].

Продовжуючи дану теорію, Венеційська комісія у рекомендаціях № 389 від 26.09.2007 р. підводить до висновку -- армія підпорядковується обраним представникам народу, котрі мають верховну владу. Військові (як каста-категорія), водночас, виступають суб'єктно-об'єктним відображенням процесу переходу від авторитарних до демократичних правових режимів, тому їхня стратегічна роль у забезпеченні певного правопорядку є дуальною -- якщо громадяни завжди реалізують/відстоюють власні писані та звичаєві права та свободи, то парадигма діяльності збройних формувань так або інакше кореспондує державному курсу. Як наслідок, виникає питання щодо способів забезпечення безсторонності військових інституцій в державно-урядовій парадигмі урядування. Представники-члени Венеційської комісії засідання № 389 від 26.09.2007 р. (Ф. Агуеро, Дж.С. Валенсуела, Г. О'Доннелл та ін.) зійшлися на думці, що ідеальним варіантом забезпечення політичної нейтральності збройних сил держави є їхнє національно-безпекове нормативне закріплення як безсторонніх організаційних формувань, що здійснюють (реалізують) власну діяльність в інтересах народу, національної безпеки держави, з ухилом на забезпечення територіальної цілісності держави шляхом доступних військово-воєнних механізмів, а також -- на засадах підкріплення патріотичного профілювання шляхом кореспонденційної кооперації (узгодження дій) із представниками цивільно-урядової ланки, котрі водночас є і представниками соціуму (населення) -- інтегративного складника громадянського суспільства [5].

Відтепер пропонуємо здійснити партикулярний огляд формально-способових основ здійснення демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у США, Великій Британії та ЄС (на прикладі Союзу як окремого політико-економічного утворення).

Висвітленням оригінації феномену демократичного цивільного контролю в США займався раніше згаданий нами С.П. Гантінгтон [3]. Дослідник підкреслює, що принцип цивільного врегулювання кола компетенції та «виконавчої свободи» (executive action) збройних формувань визначається, зокрема, і Конституцією США (U.S. Constitution). Автор, водночас, ставить під питання можливість гнучкої реалізації підходу «влада та представництво -- цивільним особам, територіально-воєнне забезпечення -- збройним силам» у контексті гнучкого перепрофілювання (динамічної зміни) концепції державного управління. Дедалі частіше діяльність військових стає індикацією державного курсу, підтверджує наміри владної верхівки, здійснює своєрідний акцепт урядового руху до певної мети (союзу та інтеграції з іншими державами, реалізації власного геополітичного впливу на певній території, забезпечення міжнародного визнання позиції держави щодо певного кола спірних питань), внаслідок чого трактування статусу збройних формувань як політико-помічної надбудови виглядає дедалі більш некоректним.

Подібні наративи, вважає С.П. Гантінгтон [3], з точки зору політико- військової перспективи, у найгіршій проєкції матимуть результатом спробу встановлення військової диктатури або здійснення військового перевороту збройними силами. Вчений схиляється до твердження : «мілітаризація» державного управління як есенційним механізмом глобалізації міжнародних відносин, проте вона не враховує інтереси громадян, соціальних груп та, в першу чергу, власне представників збройного корпусу, внаслідок чого ставить під сумнів ефективність здійснення демократичного цивільного контролю над збройними силами (безпеково-оборонним сектором) як таким.

Більш осучаснений підхід до розуміння проблематики цивільно-військової взаємодії у США було запропоновано у 1994 р. Ч. Данлапом [6], полковником ВПС США у відставці. Він вважає, що традиції антимілітаризму та, як наслідок, безперешкодного цивільного контролю над військовим сектором та сектором безпеки та оборони США, втрачають свою актуальність внаслідок зміни векторності міжнародних політичних відносин. Як результат, «тіньовий» статус військово-воєнних структур трансформується у роль оборонно-безпекового сектору (включно із збройними формуваннями) як контрольно-стратегічного активу реалізації власних політичних планів та завдань. Поляризація міжнародних відносин (глобальні конфлікти, конкуренція США на міжнародній арені) додає чутливості питанню цивільного контролю над військовим сектором, адже за таких умов часткова мілітаризація є неминучим явищем -- остання, в свою чергу, пов'язана із узурпаційною діяльністю влади щодо прав та свобод людини і громадянина.

Таким чином, на переконання Ч. Данлапа [6], способом забезпечення демократичних наративів громадянського суспільства у США залишається екзистенційне право голосу та суспільної ініціативи, що, водночас, може бути депріоритезовано внаслідок рамковості (статичності) Конституції США (U.S. Constitution) як основного закону, що прописує можливість населення прямо або опосередковано забезпечувати формат взаємодії «цивільні особи -- уряд -- військові формування», проте не надає інструментарних способів впровадження даної апропріації.

Нарешті, найбільш інноваційним підходом варто вважати позицію М.Т. Оуенза [7], котрий розподіляє процес цивільно-військової взаємодії у США на п'ять логічно пов'язаних підпунктів: об'єктна складова цивільно-військової взаємодії (відсилка до позицій С.П. Гантінгтона, котрий вважає даний процес «переходом до політико-нейтрального статусу військових» у ідеальній моделі); контроль сфери впливу військових інституцій на соціально-цивільне життя (існування) населення -- у контексті межування приватного та військово-політичного сенсів, поєднаного із кореляційним зв'язком означених інституцій); вплив соціально чутливих подій (9/11, ураган «Катрина») на статусизацію військово-цивільної взаємодії як необхідного явища та, зокрема, визначення дискреційного (додаткового, екстра-статусу) військових; укорінення способів досягнення військового успіху шляхом зв'язку із політичним курсом держави та дотриманням принципу політичної нейтральності (принцип стримувань і противаг); надання інклюзивності військово-мілітарній ланці США -- себто доступу до воєнної служби представникам нацменшинств, людям із інклюзивними потребами тощо).

Англо-американська політико-правова родина відзначається доктринально-семантичними проблемами демократичного цивільного контролю безпеково-оборонного сектору. Розглядаючи питання цивільно-військової взаємодії у Великій Британії, Т. Едмундз [8] відзначив ризиковою складовою даного процесу «гіпотетичні емпіричні видозміни державного управління» Об'єднаного Королівства, котрі можуть призвести до необхідності перебудови військово-мілітарного ролювання із його актуалізованою персоніфікацією задля вирішення проблем уряду, підтримання геополітичних сфер впливу та міжнародного урядового курсу. Автор підмічає слушну доктринальну неузгодженість -- місце збройних формувань у забезпеченні здебільшого зовнішнього, а не внутрішнього воєнізованого контролю над певними ділянками. За такою теорією, військові інституції прямо чи опосередковано відстоюють інтереси владної меншості (політверхівки), а не громадянсько-соціальної більшості (населення). Єдиним чинником, що стримує Велику Британію від виникнення соціально-політичної та політико-мілітарної неузгодженості, на переконання Т. Едмундза, є відносна геоглобальна нейтральність та захищеність останньої -- водночас, до внутрішніх чинників ризику автор відносить питання із політико-об'єктним статусом Шотландії).

У контексті вищеозначеного, екзистенційного значення для Великої Британії набуває процес позиціювання т.зв. «демократичного солдата (військового) Об'єднаного Королівства» -- безсторонньої особи, що дотримується принципів воєнної доброчесності, принципу незастосування сили до цивільних осіб, гуманітарних та соціальних принципів ведення бойових дій (за необхідності). Інклюзивний характер виконання британським військовим власних профільних компетентностей повинен кореспондувати стилістиці державного управління Об'єднаного Королівства, заснованого на демократизації, соціалізації та юридизації суспільного простору. Водночас, такий підхід кореспондує принципам «ідеального військового» НАТО, членом якого є Велика Британія [9].

Питання цивільно-військової взаємодії у ЄС розглядається більш доктринально комплексно, аніж у США та Великій Британії. Наприклад, цивільно-військова безпека тут мають тривимірну проєкцію, ґрунтуючись на урахуванні національних, міжнародних та власне військових інтересів. Національний інтерес -- територіальна цілісність, безпека, схоронність кордонів, захист населення, в той час як міжнародний -- статус країни у міждержавних зносинах, її участь у міжнародно-коопераційній активності, спілках, форумах, альянсах та об'єднаннях. Квінтесенцією означених нормативів у ЄС є військовий інтерес -- позиціювання місця та ролі учасників збройних інституцій відносно виконання ними обов'язку щодо забезпечення державно-територіальної безпеки відповідно курсу цивільно-урядового апарату. Потрібно зауважити, що доктринальний кластер цивільно-військової взаємодії у ЄС підтримується згаданим нами Кодексом поведінки щодо військово-політичних аспектів безпеки 1994 р. (1994 Code of Conduct on Politico-Military Aspects of Security), затвердженим Форумом ОБСЄ 1994 р. (OSCE Forum 1994) [10].

цивільний демократичний контроль безпека

Висновки

Аналіз сутнісних ознак цивільного контролю над сектором безпеки та оборони у розвинених країнах світу дозволив дійти наступних висновків.

По-перше, розуміння демократичного цивільного контролю над військовими інституціями зводиться до реалізації громадянами права на демократично-політичну стабільність, належну оборонну політику від держави та міжнародну співпрацю останньої у геополітично-безпековій сфері (П. Пантев, В. Фурлан). Умовою безсторонньої цивільно-військової взаємодії є незалежність військового сектору, підвищення ним військово-воєнних компетентностей та, як наслідок, позитивна сепарація від гіпотетичних негативних (узурпаційних, диктаторських) проявів воєнного впливу (С.П. Гантінгтон).

По-друге, здійснення цивільно-військової взаємодії та контролю у англо-американській політико-правовій родині (США, Велика Британія) виявляється у формуванні відповідного геополітичним видозмінам державного курсу, що враховуватиме статус військово-воєнних інституцій у забезпеченні миру та порядку на даних територіях, однак також забезпечуватиме сепаративно-розподілені сфери впливу громадянського суспільства, цивільного уряду як представника соціуму та мілітарних органів як реалізаторів державного курсу та гарантів державної недоторканості (Ч. Данлап, М.Т. Оуенз, Т. Едмундз).

Забезпечення цивільно-військової взаємодії та цивільно-мілітарного контролю у ЄС ґрунтується на єдності трьох елементів: національних, міжнародних та військових інтересів, де останній кластер забезпечує два попередніх шляхом забезпечення державно-територіальної безпеки відповідно курсу цивільно-урядового апарату.

Література

1. Pantev P. et al. Civil-Military Relations and Democratic Control of the Security Sector. -- G. S. Rakovsky Defense and Staff College: Sofia, Bulgaria. Sponsored by US Institute of Peace, Washington. -- Sofia, 2005. -- 131 p.

2. Furlan B. Civilian Control and Military Effectiveness: Slovenian Case. -- Armed Forces & Society, 2013. -- Vol. 39 (3). -- p. 434-449.

3. Huntington S.P. Civilian Control and the Constitution. -- The American Political Science Review, 1956. -- Vol. 50 (3). -- p. 676-699.

4.Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). Democratic control of armed and security forces. -- OSCE official website.

5. European Commission for Democracy Through Law (Venice Commission). Study on Democratic Control of Armed Forces. Civilian Control of the Military : Why and What? № 389 from 26.09.2007: Strasbourg, 2007. -- 7 p.

6. Dunlap C.J. Jr. Welcome to the Junta: The Erosion of Civilian Control of the U.S. Military. -- Wake Forest Law Review, 1994. -- Vol. 29. -- p. 341-392.

7.Owens M.T. What Military Officers Need to Know About Civil-Military Relations. -- The 2013 Ira C. Eaker Distinguished Lecture on National Defense Policy: Philadelphia, USA. -- 7 p.

8. Edmunds T. British civil-military relations and the problem of risk. -- International Affairs (Royal Institute of International Affairs 1944 -- present), 2012. -- Vol. 88 (2). -- p. 265-282.

9. Wisotzki S. The Image of the Democratic Soldier in the United Kingdom: British Case. -- Peace Research Institute Frankfurt, 2007. -- 22 p.

10. Drent M. et al. Civil-Military Capacities for European Security. -- Netherlands Institute of International Relations Clingendael Report, 2013. -- 73 p.

References

1. Pantev P. et al. Civil-Military Relations and Democratic Control of the Security Sector. -- G.S. Rakovsky Defense and Staff College: Sofia, Bulgaria. Sponsored by US Institute of Peace, Washington. -- Sofia, 2005. -- 131 p.

2. Furlan, B. Civilian Control and Military Effectiveness: Slovenian Case. -- Armed Forces & Society, 2013. -- Vol. 39 (3). -- p. 434-449.

3. Huntington S.P. Civilian Control and the Constitution. -- The American Political Science Review, 1956. -- Vol. 50 (3). -- p. 676-699.

4.Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). Democratic control of armed and security forces. -- OSCE official website.

5. European Commission for Democracy Through Law (Venice Commission). Study on Democratic Control of Armed Forces. Civilian Control of the Military : Why and What? № 389 from 26.09.2007: Strasbourg, 2007. -- 7 p.

6. Dunlap C.J. Jr. Welcome to the Junta: The Erosion of Civilian Control of the U.S. Military. -- Wake Forest Law Review, 1994. -- Vol. 29. -- p. 341-392.

7. Owens M.T. What Military Officers Need to Know About Civil-Military Relations. -- The 2013 Ira C. Eaker Distinguished Lecture on National Defense Policy: Philadelphia, USA. -- 7 p.

8. Edmunds, T. British civil-military relations and the problem of risk. -- International Affairs (Royal Institute of International Affairs 1944 -- present), 2012. -- Vol. 88 (2). -- p. 265-282.

9. Wisotzki S. The Image of the Democratic Soldier in the United Kingdom : British Case. -- Peace Research Institute Frankfurt, 2007. -- 22 p.

10. Drent M. et al. Civil-Military Capacities for European Security. -- Netherlands Institute of International Relations Clingendael Report, 2013. -- 73 p.

Размещено на Allbest.ru