Поняття та значення соціальних прав військовослужбовців в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та значення соціальних прав військовослужбовців в Україні

Рекшинський В.О.

начальник юридичного відділу

Центру досліджень трофейного та

переспективного озброєння і

військової техніки - помічник командира

Анотація

соціальний право військовослужбовець

Стаття присвячена з'ясуванню поняття й уточненню загальноправового та соціально-правового значення соціальних прав військовослужбовців в Україні. Автором формулюється визначення поняття «соціальні права військовослужбовців», а також уточнюються основні аспекти вагомості прав людини, а також соціальних прав людини, на основі яких формується думка про загальноправову цінність соціальних прав військовослужбовців. По-перше, соціальні права військовослужбовців уможливлюють доступ людини до соціальних благ, дозволяють їм підтримувати якість життя в поточних умовах буття держави та суспільства. По-друге, соціальні права військовослужбовців є невід'ємними, невідчужуваними та взаємозалежними, а також закріплюються в нормативно-правових актах, які також окреслюють обов'язки держави та суспільства у зв'язку із соціальними правами людини й можуть містити певні обмеження соціальних військовослужбовців. По-третє, соціальні права військовослужбовців є правами, охороні та захисту яких держава повинна приділяти пріоритетну увагу, вибудовуючи правопорядок в державі таким чином, щоби будь-який військовослужбовець мав змогу належним чином реалізувати власні соціальні права. Соціально-правове значення соціальних прав військовослужбовців полягає в тому, що ці права: по-перше, засвідчують цивілізаційну зрілість держави та суспільства, яка виражається у визнанні того, що військовослужбовці - це не просто елемент державного апарату захисту Вітчизни, а працездатні особи, реалізація службових функцій якими пов'язана із особливою соціальною уразливістю, що потребує компенсування в рамках механізму соціального захисту військовослужбовців. По-друге, соціальні права військовослужбовців дозволяють певним чином збалансувати питання обмежень, обов'язків, прав, свобод і законних інтересів військовослужбовців в контексті забезпечення їх соціальної безпеки (принаймні, наскільки це практично можливо). У висновках до статті автором аргументується потреба створення та затвердження Стратегії забезпечення соціальних прав військовослужбовців і членів їх сімей.

Ключові слова: військовослужбовець, правовий статус, соціальна безпека, соціальний захист, соціальні права.

Abstract

The article delves into defining and elucidating both the general legal and socio-legal significance of the social rights of military personnel in Ukraine. The author offers a comprehensive definition of "social rights of military personnel" and sheds light on the primary facets of human rights -- particularly social human rights. From this foundation, the article articulates the overarching legal value of the social rights of military personnel. Firstly, the social rights of military personnel ensure their access to social benefits, helping maintain their quality of life given the prevailing conditions of the state and society. Secondly, these rights are inalienable, interdependent, and enshrined in legal regulations. These regulations delineate the responsibilities of both the state and society concerning social and human rights and may impose specific restrictions related to military personnel. Thirdly, the state should prioritize the protection of the social rights of military personnel, ensuring the rule of law in a manner that allows all military personnel to fully exercise their social rights. The social and legal significance of the social rights of military personnel lies in the state and society's acknowledgment of their civilizational maturity. This maturity is evident in the recognition that military personnel are not mere tools of state defense. Instead, they are individuals executing duties with inherent social vulnerabilities, deserving compensation through a dedicated social protection mechanism. Secondly, the social rights of military personnel facilitate a balance among the restrictions, responsibilities, rights, freedoms, and legitimate interests of these personnel, especially in the context of their social security (to the greatest extent possible). In the article's conclusion, the author advocates for the development and endorsement of a Strategy to ensure the social rights of military personnel and their families.

Keywords: legal status, military personnel, social protection, social rights, social security.

Постановка питання

Соціальні права військовослужбовців в Україні, як і в будь-якій сучасній соціальній, правовій та демократичній державі, є критично важливим елементом у забезпеченні соціальної безпеки, добробуту військовослужбовців та надзвичайно значимим елементом у сприянні відданості військовослужбовців дисциплінованому виконанню своїх обов'язків. Охороняючи, забезпечуючи та захищаючи ці права, держава та суспільство дотримуються умов суспільного договору, згідно яких держава та суспільство надають особливу підтримку (як гаранти соціальної безпеки військовослужбовців і їх сімей) тим, хто ризикує своїм життям, служачи своїй країні. Таким чином, слід наголосити на тому, що у цілому соціальні права військовослужбовців виходять за рамки безпосередніх життєвоважливих потреб військовослужбовців (хоча, безсумнівно, вони виконують й таку роль), служачи створенню інклюзивних, гідних, сприятливих і шанобливих умов буття цих цінних членів суспільства. Надзвичайна актуальність цих прав в контексті їх набуття та реалізації військовослужбовцями набувається в умовах сьогодення, коли фактично неможливо переоцінити значимість соціальних прав військовослужбовців крізь призму триваючої Російсько-Української війни, що розпочалась в 2014 році та набула повномасштабного характеру 24 лютого 2022 року.

Аналіз наукової літератури та невирішені раніше питання

Поняття соціальних прав людини загалом та соціальних прав військовослужбовців зокрема вже розкривались в наукових дослідженнях багатьох українських учених і дослідників, серед яких: Н.Б. Болотіна [1], Н.В. Галіцина [2], А.М. Гриненко [3], О.В. Епель [4], Е.Л. Ковалюмнус [5], Р.О. Максимович [6], П.Д. Пилипенко [7], Б.І. Сташків [8], О.В. Турута [9], Г.О. Яковлєва [10] та ін. При цьому по сьогодні відсутні актуальні наукові розвідки, присвячені комплексному окресленню сутнісного змісту відповідних прав військовослужбовців в Україні.

Таким чином, мета цієї статті полягає в з'ясуванні поняття й в уточненні значення соціальних прав військовослужбовців в Україні. Для цього потребується виконати наступні завдання: 1) уточнити основні аспекти вагомості прав людини, а також соціальних прав людини; 2) сформулювати визначення поняття «соціальні права військовослужбовців»; окреслити спеціальний соціально-правовий контекст значимості соціальних прав військовослужбовців, приймаючи до уваги триваючу війну в Україні.

Виклад основного матеріалу

Права людини є квінтесенціє панування права в державі та ключовим для збалансованого цивілізаційного розвитку держави соціальним і політико-правовим інститутом, який відображає рівень панування права, демократії та цивілізованості суспільства. У зв'язку із цим в цілому можна виокремити два аспекти значимості (важливості) прав людини:

особистісний матеріальний та духовно-моральний аспект значимості прав людини, що узгоджується із рівнем демократії та цивілізованості суспільства. Права людини в теоретичному та практичному контексті відображають цивілізаційний прогрес конкретного суспільства, будучи конкретизованим вираженням наших спільних цінностей, ідеалів, засад і принципів, керуючих взаємодією між людьми, а також між окремими особами та суб'єктами владних повноважень. Важливість цього обумовлена тим фактом, що означені права проявляються як у матеріальній, так і в духовній сферах, адже: по-перше, майнові права (зокрема, право на власність) дозволяють суб'єктам права користуватися суспільними благами, прокладаючи шлях до економічного процвітання та індивідуального зростання; по-друге, немайнові права (охоплюють свободу думки, совісті та релігії та ін.) є ключовими для особистої автономії будь-якої особи, що дозволяє людям вільно сповідувати свої переконання та ідеї. Саме тому, і майнові, і немайнові права в однаковій мірі відображають рівень демократизму та загальної цивілізованості суспільства, адже завдяки даному інституту людина спроможна користуватись як матеріальними, так і духовно-моральними благами суспільства [див., напр.: 6, с. 11];

колективний матеріальний та духовно-моральний аспект значимості прав людини, що впливає на рівень демократії та цивілізованості суспільства. Розуміння прав людини (насамперед у соціально-правовому аспекті) закономірним чином переплітається з такими фундаментальними поняттями та засадами права, як справедливість, мораль, рівність, гуманність [6, с. 206], що робить права людини важливим елементом аксіологічної складової об'єктивного права.

Таким чином загальноправове та соціально-правове значення прав людини наразі неможливо переоцінити, адже такі права в дійсності складають основу людяності, правопорядку, демократичного розвитку. Також права людини є тією опорою, навколо якої формується інклюзивне суспільство. При цьому особливого значення серед таких прав набувають саме соціальні права людини (також пов'язані із ними синергетичним зв'язком економічні права людини). Вказане обумовлено наступним:

соціальні права людини займають особливе місце в системі прав людини, адже вони уможливлюють доступ людини до соціальних благ, дозволяють їм не лише вижити (завдання базових соціальних прав), але й також жити гідним життям (похідні соціальні права), користуючись економічними свободами, правовими, матеріальними та іншими гарантіями, які підтримують якість життя людини в сьогочасних умовах, враховуючи рівень соціально-правового та економічного розвитку держави та суспільства. У зв'язку із цим, вказані права людини українські вчені цілком справедливо тлумачать в якості «інструментів», потрібних особам для реалізації ними власної свободи вибору [6, с. 72], а отже - вільно розвиватись в суспільному житті, накопичуючи соціальний капітал, реалізуючи свій соціальний потенціал. Тобто, вказані права є фундаментальними у контексті задоволення основних людських потреб, таких як їжа, одяг, житло, охорона здоров'я, освіта, сім'я, батьківство тощо. Як вбачається, без визнання та забезпечення комплексу цих прав (а не лише окремих з них) інші особисті права людини (зокрема, право брати участь в політичному процесі, право займатись підприємницькою діяльністю та ін.) не можуть бути ефективно реалізовані чи захищені [6, с. 206]. Отже, соціальні права є не просто видом прав людини, а синергетично пов'язаними з іншими правами людини, підтримуючи їх реалізацію та забезпечення;

соціальні права людини займають особливе місце в системі прав людини, адже для них характерною є невід'ємність, невідчужуваність і взаємозалежність, а також закріплення в нормативно-правових актах, які: по-перше, окреслюють обов'язки держави та суспільства у зв'язку із соціальними правами людини; по-друге, можуть містити певні обмеження соціальних військовослужбовців (аргументовані специфікою виконання військовослужбовцем покладених на нього обов'язків). Учені тлумачать соціальні права в якості фундаментальних, невідчужуваних, взаємозалежних і невід'ємних життєво важливих можливостей людини в соціально-економічній сфері [6, с. 44-45], що закріплені на міжнародно-правовому рівні, відображені в Конституції України, а також на рівні законодавчих і підзаконних актів, з яких випливають відповідні обов'язки держави та суспільства перед суб'єктами, які володіють та реалізують (бажають реалізувати) соціальні права. За таких обставин соціальні права є не лише абстрактними правами, а правами, що: по-перше, передбачають конкретні юридичні наслідки для суб'єктів які повинні забезпечувати належне життя людей; по-друге, розширюють економічні та соціальні можливості людей, сприяючи розвитку почуття власної гідності та повноцінної участі в суспільному житті;

соціальні права людини займають особливе місце в системі прав людини, будучи правами, охороні та захисту яких держава повинна приділяти пріоритетну увагу, вибудовуючи правопорядок в державі (зокрема, й в економічній сфері, який трансформується в соціально орієнтовану ринкову економіку) таким чином, щоби будь-яка людина могла належним чином реалізувати свої соціальні права. Тобто, важливо мати на увазі те, що ці права мають бути не тільки проголошені, але й захищені як на національному, так і на міжнародному рівнях. Коли ці права порушуються, особи повинні мати можливість звертатися до органів публічної влади, а за відсутності бажаного результату - до міжнародних інстанцій за захистом своїх прав і відшкодуванням шкоди.

Отже, соціальні права людини займають незамінне місце в дискурсі прав людини, слугуючи основою правопорядку, що об'єктивований у справедливому, демократичному та інклюзивному суспільстві, забезпечуючи немайнові, матеріальні та інші основи для здійснення інших прав людини. Тому важливість цих прав, їх реалізації та захисту неможливо переоцінити відносно будь-якої людини, а особливо тих людей, котрі тих, які в силу виконуваної ними соціально важливої ролі існують в умовах, наповнених надмірними соціальними ризиками. Серед таких осіб слід зосередити особливу увагу саме на військовослужбовцях, котрі є основними захисниками суверенітету, правопорядку та конституційного ладу в державі в умовах триваючої війни, перебуваючи під впливом особливих ризиків для їх життя та здоров'я (психічного та фізіологічного характеру).

Приймаючи до уваги підходи учених і дослідників до розуміння поняття «соціальні права» [див., напр.: 1, с. 113; 3, с. 301; 4, с. 104; 5, с. 37; 7, с. 98; 8, с. 72; 10, с. 102], доходимо висновку, що соціальні права військовослужбовців - це соціально та морально обґрунтований, визначений на законодавчому рівні перелік достатніх загальнолюдських і загальносоціальних вимог до соціально-правового стану кожного військовослужбовця (як людини і, як особи, котра має правовий статус військовослужбовця), реалізація яких може бути (і відповідно повинна) забезпечуватись державою та суспільством з метою забезпечення вільного (соціально безпечного), а також всебічного (повноцінного) розвитку особистості в силу взятих державою (суспільством) обов'язків перед індивідуумом загалом і перед військовослужбовцем, зокрема.

З'ясувавши визначення сутнісного змісту соціальних прав військовослужбовців можемо окреслити соціально-правове значення таких прав, попередньо уточнивши мету та завдання таких прав, а саме їх комплексне осмислення сприятиме поглибленому розумінню концептуальної та практичної значимості вказаних можливостей військовослужбовців у соціальній сфері. Так, приймаючи до уваги дефініцію розглядуваного явища, а також особливості його вияву значимість соціальних прав людини у цілому, можемо дійти думки, що метою соціальних прав військовослужбовця в Україні є забезпечення соціально безпечних, гідних (таких, що відповідають людській гідності) та сприятливих (для повноцінного життя) умов буття військовослужбовця та членів його сім'ї, яке дозволяє йому належним чином виконувати свої службові обов'язки без зайвої турботи про свій особистий (та своєї сім'ї), соціальний та економічний добробут, а також про своє майбутнє. За таких обставин соціальні права військовослужбовців не можуть і не повинні зводитись лише до права на соціальне забезпечення, яке є важливим (утім, не вичерпним) елементом соціально-правового режиму соціального захисту, але й також стосуватись більш широких інтересів військовослужбовців у соціальній сфері (щодо отримання якісної освіти, реалізації права на відпочинок і здорове дозвілля тощо), задоволення яких забезпечуватиме й постійно покращуватиме якість умов життя військовослужбовця.

Окреслена нами мета соціальних прав військовослужбовців в Україні цілком закономірно реалізується в рамках таких завдань, що виконуються такими суб'єктивними правами: по-перше, забезпечення базових (життєвоважливих) потреб військовослужбовця; по-друге, сприяння благополуччю військовослужбовця; по-третє, сприяння соціальній інтеграції та визнанню військовослужбовця в якості людини з її правами, свободами та інтересами в соціальній та суміжних сферах, якими вона на певний час жертовно поступається для загального блага; по-четверте, спонукання до ефективного функціонування системи соціального забезпечення, як важливого елементу правового режиму соціальної безпеки; по-п'яте, гарантування добробуту військовослужбовця після завершення ним служби.

Отже, важливість соціальних прав військовослужбовців випливає із загальноправової та соціально-правової значимості прав людини, а також із вагомості соціальних прав людини у цілому, яка конкретизується в меті та завданнях соціальних прав. При цьому додаткова вагомість соціальних прав військовослужбовців в сьогочасних умовах буття Українського народу аргументується наступним:

військовослужбовці в умовах поточного цивілізаційного розвитку держави та суспільства в Україні визнаються не елементом (людським ресурсом) державного апарату захисту Вітчизни, а щонайперше людьми, громадянами з невід'ємними соціальними правами, які охоче погодились на захист України, попри те, що ця діяльність пов'язана із надзвичайними ризиками для їх життя та здоров'я, ризиками подальшої реалізації сукупності інших соціальних прав (на батьківство, на здоров'я, на освіту та ін.). Відповідні ризики з цілком очевидним підстав держава не спроможна усунути чи завжди ефективно мінімізувати, утім, в можливостях держави залишається забезпечити доступ військовослужбовців до медичної допомоги, необхідної освіти (зокрема, отримати навчання, яке дозволить їм ефективно виконувати військові обов'язки, зменшити ризики для життя та здоров'я в умовах бойових дій тощо), належного житла, справедливої грошової винагороди за службу (також за військові подвиги), а також забезпечити наскільки це можливо гідний рівень життя для сімей військовослужбовців. При цьому вирішальним у цьому контексті стає те, щоб їхні соціальні права не просто зберігалися, але й також розширювалися, відображаючи надзвичайні обставини, в яких вони перебувають (щонайперше, у зоні бойових дій), та забезпечувати їх добробут, моральний стан і загальну ефективність;

соціальні права військовослужбовців дозволяють певним чином збалансувати питання обмежень, обов'язків, прав, свобод і законних інтересів військовослужбовців в контексті забезпечення їх соціальної безпеки (принаймні, наскільки це практично можливо). Хоча в умовах воєнного стану вимагається накладання певних обмежень громадянських прав і свобод, накладання на військовослужбовців додаткових обов'язків, їх соціальні права не повинні скасовуватись, призупинятись в можливостях набуття і реалізації чи обмежуватись. У цьому контексті держава повинна створювати балансу між імперативами забезпечення національної безпеки, обороноздатності держави, а також забезпеченням соціальних прав військовослужбовців, що в дійсності є складовою системи гарантій обороноздатності держави.

Висновки

Узагальнюючи викладене зазначимо, що соціальні права військовослужбовців є належними таким суб'єктам правами, що є соціально та морально обґрунтованими, законодавчо визначеними й такими, що охоплюють вичерпний перелік як загальнолюдських, так і суспільних вимог, які стосуються соціально безпечних умов набуття та реалізації соціально-правового статусу кожного військовослужбовця, з тим, щоби військовослужбовці мали змогу отримувати ті чи інші соціальні блага, в яких в них є потреба, та на які вони мають право. Отже, загальне значення цих прав виражається, серед іншого, в тому, що вони: по-перше, обумовлюють доступ військовослужбовців до життєво важливих соціальних благ (також обумовлюють обов'язок забезпечити такий доступ військовослужбовцям); по-друге, є взаємозалежними й характеризуються непорушним характером, не підлягають передачі іншим особам, а тому захищаються державою та суспільством у відповідності до вимог чинного законодавства; по-третє, займають фундаментальне значення в системі прав військовослужбовців (й людини загалом), будучи основою для ряду інших прав, а тому держава зобов'язана надавати першочергове значення забезпеченню та реалізації цих прав, забезпечуючи військовослужбовцям існування умов повноцінної реалізації власних соціальних прав. При цьому особливе значення соціальних прав військовослужбовців проявляється в кількох аспектах: по-перше, в цивілізаційному контексті, крізь призму якого військовослужбовці в Україні розглядаються не просто як складова оборонного механізму держави, а як людина з людською гідністю та природніми інтересами, а також як громадян, котрий може очікувати від держави створення соціально безпечних умов буття. При цьому держава повинна приділяти особливу увагу в цьому питанні саме військовослужбовцям, які добровільно обрали захист України, усвідомлюючи серйозні ризики для свого життя та здоров'я та можливе нехтування власними базовими соціальними правами в рамках реалізації своїх обов'язків (зокрема, на полі бою, перебуваючи в полоні, до якого військовослужбовець потрапив без добровільної згоди на це та ін.). По-друге, соціальні права військовослужбовців створюють основу для збалансування закономірних і обґрунтованих обмежень їх прав, посилених обов'язків, а також прав, свобод і законних інтересів військовослужбовців у контексті максимально повного забезпечення їх соціального захисту.

У зв'язку із цим, соціально-правове значення вказаних прав та кризові умови, в яких наразі існує держава та суспільство, засвідчує потребу посилення гарантій соціальної безпеки військовослужбовців в нашій державі, а саме шляхом створення та затвердження Стратегії забезпечення соціальних прав військовослужбовців і членів їх сімей. При цьому, в рамках відповідної правотворчої діяльності важливо виходити із того, що саме комплекс соціальних прав (а не лише окремі з таких прав) є фундаментальними, життєво важливими можливостями військовослужбовців, визнання та забезпечення державою яких засвідчує дієве визнання державою за військовослужбовцями людської гідності, а отже й їх потреби у соціальній безпеці (також соціальній безпеці їх сімей).

Список використаних джерел

1. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні: монографія. Київ: Знання, 2005. 381 с.

2. Галіцина Н.В. Ще раз про систему соціальних прав людини. Право і суспільство. 2014. № 6-1, Ч. 2. С. 107-111.

3. Гриненко А.М. Формування цивілізаційних основ сучасної соціальної політики. Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2014. № 2. С. 299-305.

4. Епель О.В. Наукова інтерпретація конституційних соціальних прав людини і громадянина. Соціальне право. 2019. № 2. С. 99-111.

5. Ковалюмнус Е.Л. Правовий механізм захисту трудових та соціальних прав суддів в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05. Київ, 2021. 246 с.

6. Максимович Р.О. Конституційно-правовий механізм захисту соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. Київ, 2017. 266 с.

7. Пилипенко П.Д. Право соціального забезпечення у системі соціального права. Право України. 2004. № 10. С. 97-100.

8. Сташків Б.І. Предмет права соціального забезпечення: погляд на проблему. Право України. 2000. № 9. С. 71-75.

9. Турута О.В. Соціальні права людини в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 24, Т. 1. С. 112-115.

10. Яковлєва Г.О. Зміст поняття конституційного права людини на соціальний захист. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 2. С. 100-104.

Размещено на Allbest.ru