Становлення та розвиток інституту відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

In particular, Ukrainian legislation needs improvement in the field of abuses of a monopoly (dominant) position, regulation of competition, responsibility for violation of competition norms according to the standards of the European Union. However, every further step on the path of legislative changes must pay attention to the current state of economic processes in Ukraine for the harmonious implementation of such changes in real market relations. This article highlights the main trends that influenced the formation and subsequent development of competition legislation. In order to reveal the problem, research attention is focused on the conditions of functioning of the market economy, which are relevant for certain historical stages, as well as on the integration challenges of modernity, which have appeared before the state. Improving domestic legislation is a key tool for the development of the institution of responsibility for violations in the field of competitive legal relations. The article is devoted to the study of modern trends in the adaptation of national competition legislation, including the national interests of the country. The conducted analysis allows us to formulate appropriate conclusions regarding further trends in the way of improving the legislative regulation in Ukraine of responsibility for various types of violations in the sphere of economic competition protection.

Keywords: Antimonopoly Committee, fine, competition, violation, liability

Виклад основного матеріалу дослідження

Україна проголосила незалежність в серпні 1991 р. і слід констатувати, що першим десяти рокам розвитку незалежної України був притаманний економічний спад та інфляція, в той час як Україна робила перші кроки із запровадження ринкової економіки.

Свобода підприємницької діяльності була закріплена в статті 42 Конституції України, включаючи державне забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності через намагання не допустити неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем на ринку[1].

Умови конкурентної політики в Україні було покладено після проголошення незалежності України - у лютому 1992 р., в той час, як в намаганнях створити ринкову економіку було прийнято основоположний Закон про конкуренцію, а сам Антимонопольний комітет України (АМКУ) створений у 1993 р. для забезпечення виконання та дотримання конкурентної політики. законодавство відповідальність монопольний конкуренція україна

Основоположний конкурентний Закон України «Про обмеження монополізації та попередження недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (далі - Закон N2132-XII) [2] був прийнятий у час становлення державності в лютому 1992 р. разом з багатьма іншими законними та підзаконними нормативно-правовими актами, які мали забезпечити сталий розвиток приватній господарській діяльності та впровадити контроль за нею. Слід акцентувати, що цей закон приділяв увагу саме таким важливим життєдайним питанням, як дискримінація суб'єктів господарювання державними органами, зловживання монопольним становищем та методам «недобросовісної конкуренції», які суб'єкти господарювання застосовують один до одного. Крім того, закон включав положення про концентрацію та узгоджені дії, але вони були відображені поверхнево, що не сприяло їх розвитку.

Крім того, перші аспекти відповідальності за порушення конкурентного законодавства з'явилися саме у вказаному Законі N2132-XII.

На нашу думку, доцільно зазначити, що обумовленість прийняття Закону N2132-XII була зумовлена тим, що після розпаду Радянського Союзу держава була власником майже всіх основних фондів країни, а процес приватизації тільки практично починав свій рух, питання монополізму було дуже болючим та потребуючим законодавчого регулювання, що реально вбачається із Закону N2132- XII.

У зазначених контекстах доцільно зауважити, що одне з перших дисертаційних досліджень «Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства в Україні» було здійснено Л.Р. Білою в 1996 р. [3] на базі Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» який на даний час втратив чинність (охарактеризовано склади правопорушень, порядок притягнення до відповідальності, особливості правового Антимонопольного комітету України).

У своєму дисертаційному дослідженні, автор розглядав створення антимонопольного законодавства, як основу для підтримки конкуренції.

Можна погодитись, що антимонопольне законодавство, як таке, не могло і не потребувало розвитку в умовах соціалістичної системи, панування державної власності і адміністративно- командного диктату в суспільстві.

Як наслідок прийняття Законів «Про обмеження монополізації та попередження недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та «Про Антимонопольний комітет України» поклало початок розвитку абсолютної нової галузі в українському законодавстві.

Положення Закону N2132-XII, містили перелік порушень та чіткі розміри мінімальних та максимальних штрафів у грошовому еквіваленті за порушення діючого на той момент антимонопольного законодавства [2].

Слід акцентувати увагу, що серед основних порушень чинного на той момент антимонопольного законодавства можна виокремити такі як:

• Зловживання монопольним становищем на ринку;

• Неправомірні угоди між підприємцями;

• дискримінація підприємців органами влади і управління;

• порушення строків подання інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним управлінням або подання завідомо недостовірних даних.

У цьому сенсі слід зауважити що, окрема увага в Законі N2132-XII приділялася недобросовісній конкуренції, якій було присвячено окремий розділ.

У Законі N2132-XII не йшлося про створення органу захисту конкуренції, а лише визначався статус та порядок створення такого державного органу.

Як вказувалося вище, Антимонопольний комітет України (АМКУ), як орган зі спеціальним статусом був створений законом, що набув чинності у 1993 р. (Закон України «Про Антимонопольний комітет України» далі - (Закон N3659-XII) [4].

В свою чергу, у 1996 р. з урахуванням необхідності розвитку конкурентного законодавства та виокремлення багатьох аспектів в окремі Закони, положення про недобросовісну конкуренцію були окремо відображені Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі - Закон N236/96-ВР [5].

Вказаний Закон N236/96-ВР, на відміну від перше початкового Закону N2132-XII, розширив поняття недобросовісної конкуренції та визначив санкції за порушення будь-яких вчинених дій суб'єктів господарювання у недобросовісній конкуренції, що протирічать загальноприйнятим звичаям у господарській діяльності.

З моменту прийняття першого Закону N2132-XII в антимонопольному законодавстві, інститут адміністративної відповідальності зазнав суттєвих змін. Доречно звернути увагу, що навіть в порівнянні з аналізом, який був проведений Білою Л.Р, значно розширилась сфера цього виду юридичної відповідальності, зросла кількість адміністративно - юрисдикційних органів, з'явились нові види адміністративних стягнень, які знайшли своє відображення в окремих Законах, що регулюють антимонопольне законодавство та Кодексі України про адміністративні правопорушення [6].

У 2001 р. невідповідність закону про конкуренцію N2132-XII. стала досить очевидною та нагальною для того, щоб зумовити його скасування та спричинити необхідність прийняття існуючого Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон №2210-III) [7].

Однією з передумов розподілу економічної та недобросовісної конкуренції в окремі закони, було забезпечення на законодавчому рівні ефективної діяльності Антимонопольного комітету України в частині його повноважень по накладенню штрафів за окремі порушення законодавства у сфері захисту економічної конкуренції та у справах про недобросовісну конкуренцію, а також визначення прозорого та дієвого механізму притягнення порушників до відповідальності.

Закон №2210-III виокремив економічну конкуренцію, як окрему складову конкурентного законодавства та відповідно, визначив санкції за порушення економічної конкуренції.

Сучасне Конкурентне законодавство України створене та впроваджене на основі конкурентних законів європейських країн, а його імплементація та впровадження є відображенням прикладених зусиль України, ціллю яких є входження у західні ринки. Зокрема, Україна має на меті долучитися до Європейської Спільноти, а однією із запорук такого приєднання є впровадження діючої, ефективної та прозорої системи конкурентного законодавства.

У даному контексті, на нашу думку, досить позитивним є те що, Закон №2210In, що набрав чинності у навесні 2002 р., розроблений за зразками конкурентних законів європейських країн та відображає інтерес України до інтеграції в європейські ринки.

Невідворотність європейського цивілізаційного вибору зумовила глобальні зміни в різних сферах правової системи України, що в свою чергу відображає мету вступу до Світової організації торгівлі та, як наслідок, до Європейського Союзу.

В порівнянні з порушеннями та відповідальністю, закріпленими в Законі N2132-XII, відповідальність та, відповідно, порушення, за які настає така відповідальність, визначені Законом № 2210-III, набули модернізації з урахуванням європейських стандартів та практики.

Так, Законом №2210-III значно розширено перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції та впроваджено абсолютно новий підхід до визначення розміру санкцій за такі порушення.

Безумовно, вдосконалення інституту відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції є наслідком сталого розвитку конкуренції в Україні в цілому та приведення чинного законодавства до вимог Європейського Союзу в частині конкурентного законодавства [10].

Як наслідок, склади правопорушень у сфері економічної конкуренції та розміри штрафів, що накладаються за їх вчинення, відповідають європейським практикам та високим міжнародним стандартами.

Як справедливо зазначає в своїй науковій праці В.В. Ліпинський, для подальшого підвищення ступеня ефективності застосування конкурентного законодавства слід виходити з того, що положення конкурентного законодавства про санкції за його порушення нерозривно пов'язані з його цілями. З вказаного можна дійти висновку, що будь-яка застосована санкція має бути направлена на недопущення обмеження монополізму в господарській діяльності, захист та підтримку економічної конкуренції, для забезпечення прозорого та ефективного функціонування економіки України на основі розвитку стійких та ефективних конкурентних відносин [8].

Також для оптимізації розуміння принципу верховенства права в частині вимоги щодо пропорційності санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, В.В. Ліпинський зазначає, що крім виняткових обставин, в результаті застосування санкцій конкурентного законодавства суб'єкти господарювання мають бути спроможні вести подальшу підприємницьку діяльність та відповідно конкурувати на товарних ринках за справедливих умов. Наведене визначає необхідність тлумачення конкурентного законодавства у частині штрафів за правопорушення у сфері конкурентного законодавства так, щоб вплив та розмір штрафів на фінансовий стан суб'єктів господарювання не призводив до фактичного припинення їх підприємницької діяльності з реальним виведенням таких суб'єктів господарювання з товарного ринку.

Отже, виходячи з вище окресленого можна вважати, що зазначений В.В. Ліпинським «принцип співмірності» виду порушення, фінансового стану суб'єкта господарювання та потенційна вигода від вказаного порушення, має відображатися в розмірі штрафу, який накладається регулятором.