Теоретичні та практичні питання затримання особи за Кримінальним процесуальним кодексом України

Размещено на http://allbest.ru

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Теоретичні та практичні питання затримання особи за Кримінальним процесуальним кодексом України

Солдатенко Олена Анатоліївна кандидат юридичних наук, доцент,

професор кафедри кримінального процесу та стратегічних розслідувань

Анотація

Теоретичні та практичні питання затримання особи за кримінальним процесуальним кодексом України

Солдатенко Олена Анатоліївна

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

На підставі аналізу положень чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі по тексту КПК України) у статті розглянуто проблемні аспекти здійснення затримання уповноваженою службовою особою на підставі ст. 208 КПК України у контексті визначення та розуміння підстав затримання передбачених у п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 208 КПК України. Затримання, не дивлячись на короткочасний характер застосування, є один з найбільш жорстких видів кримінального процесуального примусу. В той же час своєчасно застосоване затримання не дозволяє підозрюваному ухилитися від дізнання та досудового слідства, сприяє встановленню обставин кримінального правопорушення та перешкоджає продовженню злочинної діяльності. Недотримання вимог закону щодо порядку затримання тягне цілу низку каскадних наслідків, починаючи від недопустимості доказів, які отримані в ході затримання, та закінчуючи кримінальним покаранням для особи, яка здійснила незаконне затримання. Також, на сьогодні ані теоретики, ані практичні працівники не можуть надати однозначної відповіді на питання щодо можливості та законності затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі-ЄРДР). Це пов'язано з тим, що КПК України не забороняє, але прямо і не дозволяє затримувати особу підозрювану у чиненні злочину до початку досудового розслідування. На підставі викладеного у статті та беручи до уваги наявність складнощів у тлумаченні та розумінні підстав затримання у порядку п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 208 КПК, авторкою обґрунтовано зроблено висновок про необхідність подолання прогалини у вищезазначенних питанях шляхом внесення змін до КПК України.

Ключові слова: кримінальне судочинство, затримання, уповноважена службова особа, заходи забезпечення кримінального провадження, процесуальний порядок затримання, затримання до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, досудове розслідування.

Abstract

Theoretical and practical issues of detention of a person according to the criminal procedure code of Ukraine

Soldatenko Olena Anatolyivna Associate Professor, Candidate of Juridical Sciences, Associate Professor of the Department of Criminal Procedure and Strategic Investigations, Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs

Based on the analysis of the provisions of the current Criminal Procedure Code of Ukraine (hereinafter referred to as the Criminal Procedure Code of Ukraine), the article examines the problematic aspects of detention by an authorized official on the basis of Art. 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine in the context of determining and understanding the grounds for detention provided for in para. 1, 2, 3 h. 1 st. 208 of the CPC of Ukraine. Detention, despite the short-term nature of its application, is one of the most severe types of criminal procedural coercion. At the same time, timely detention prevents the suspect from evading inquiry and pre-trial investigation, helps to establish the circumstances of a criminal offense and prevents the continuation of criminal activity. Non-compliance with the requirements of the law regarding the procedure of detention entails a whole series of cascading consequences, starting from the inadmissibility of the evidence obtained during the detention, and ending with criminal punishment for the person who carried out the illegal detention.

Also, today neither theoreticians nor practical workers can provide an unequivocal answer to the question of the possibility and legality of detaining a person suspected of committing a crime before entering information into the Unified Register of Pretrial Investigations (hereinafter referred to as the Unified Register of Pretrial Investigations). This is due to the fact that the Criminal Procedure Code of Ukraine does not prohibit, but directly does not allow the detention of a person suspected of committing a crime before the start of a pre-trial investigation. On the basis of what is stated in the article and taking into account the presence of difficulties in the interpretation and understanding of the grounds for detention in accordance with paragraph 1, 2, 3 h. 1 st. 208 of the Code of Criminal Procedure, the author reasonably concluded that it is necessary to overcome the gap in the above-mentioned issues by making changes to the Code of Criminal Procedure of Ukraine.

Keywords: criminal justice, detention, authorized official, measures to ensure criminal proceedings, procedural order of detention, detention pending entry of information into the Unified Register of Pretrial Investigations, pretrial investigation.

Вступ

Постановка проблеми. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України [1].

Обмежуючи певною мірою свободу кожного індивіда, закон забезпечує йому безперешкодне використання своїх прав, тобто гарантує йому свободу всередині цих меж. Свобода кожної людини поширюється лише до тієї межі, від якої починається свобода інших людей. Прагнучи встановити ці межі, закон сприяє тому, щоб у спільному житті людей запанував порядок, оснований на свободі. Цю властивість свободи враховували ще розробники французької Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., де у ст.4 вказано: «Свобода полягає в можливості робити все, що не шкодить іншому: таким чином, здійснення природних прав кожної людини обмежено лише тими межами, які забезпечують іншим членам суспільства користування цими ж правами» [2, с. 98-100].

Сучасне кримінальне судочинство неможливе без застосування заходів державного примусу, що пов'язані з обмеженням чи позбавленням осіб основних прав, дарованих Конституцією України. У зв'язку з цим однією з найгостріших проблем залишається забезпечення належного порядку застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, а саме затримання особи. Системний аналіз практики застосування норм КПК України [3], пов'язаних із затриманням особи, дозволяє зробити висновок, що у практичних працівників виникають певні складнощі з їх реалізацією. В більшості випадків, це пов'язано з недосконалістю чинного законодавства та неоднозначною практикою його застосування. Тому особливого значення набуває дослідження цього інституту безпосередньо у процесі виявлення, припинення і розслідування кримінальних правопорушень, а також оптимізація позиції громадян і уповноважених службових осіб щодо зазначеного інституту законодавства і практики його застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці нормативного регулювання затримання присвячені роботи багатьох вчених: О.В. Бауліна, В.П. Бірюкова, В.І. Галагана, І.В. Гловюк, Є.В. Дояр, О.В. Капліної, О.П. Кучинської, Д.В. Лазарєвої, Л.М. Лобойка, Є.Д. В.В.Рогальської, Г.К. Тетерятник, А.Р. Туманянца, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, Т.Г. Фоміної, О.В. Шульги, М.Є. Шумила, О.Г. Яновської тощо. Однак наявні наукові дослідження не вичерпують усю складність зазначеної проблематики, зокрема після 10-літнього ювілея прийняття чинного КПК України у 2012 році, а навпаки, довели необхідність здійснення самостійного комплексного дослідження підстав та процесуального порядку затримання особи.

Метою статті є постановка та розв'язання окремих теоретичних та практичних питань щодо підстав та процесуального порядку затримання особи у кримінальному судочинстві.

Виклад основного матеріалу

Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Для реалізації цього обов'язку органи державної влади не можуть обійтися без заходів державного примусу, в системі яких особливе місце займають заходи кримінального процесуального примусу, а саме затримання особи. В той же час ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1]. З цього положення випливає необхідність забезпечити максимально повне і оптимальне законодавче регулювання процедури виконання правоохоронними органами своїх повноважень, зокрема, законодавчого регулювання усіх видів затримання осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення.

КПК України визначає затримання як тимчасовий запобіжний захід, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України (ч.2 ст.176 КПК України) та його види, які розрізняються за цільовим призначенням, суб'єктами їх здійснення, підставами та процесуальним порядком застосування [4, с.23].

Відповідно до КПК України можна виділити наступні види затримання:

1) затримання на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою приводу (ст.ст. 188-191 КПК України);

2) затримання особи без ухвали слідчого судді або суду, який у свою чергу поділяється на:

ь затримання особою, яка не є взагалі службовою, або є службовою, але не уповноваженою за статусом на подібні дії за обсягом своїх службових прав та обов'язків (ст. 207 КПК);

ь затримання уповноваженою службовою особою (ст.ст. 208, 298-2 КПК України).

ь превентивне затримання в районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності відповідно до норм ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»;

ь затримання особи на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (глава 41 КПК).

Будь-які запобіжні заходи, у тому числі і затримання, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого. Підозрюваним, відповідно до ст. 42 КПК України, визнається:

1) особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру;

2) особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення;

3) особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Згідно з ч.2 ст. 42 КПК України обвинуваченою є особа, обвинувальний акт щодо якого переданий до суду в порядку передбаченому ст.291 КПК України.

Відповідно до положень ст.188 КПК України вбачається затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу на підставі ухвали слідчого судді або суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, а ст.ст.207, 208, 298-2 КПК України передбачають, що затримати можна будь-яку особу, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення у зв'язку з чим виникають питання щодо правомірності здійснення затримання уповноваженою службовою особою.

Так, стаття 208 КПК України передбачає затримання особи уповноваженою службовою особою та визначає, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;

4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.

5) уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

Аналізуючи перераховані вище підстави затримання, тобто підстави обмеження фундаментального права людини на свободу та особисту недоторканість, найбільше протирічь серед науковців та практиків виникає саме під час тлумачення перших двох підстав, які не зовсім (коректно виписані законодавцем) врегульовані кримінальним процесуальним законодавством. Розглянемо першу підставу, визначену у ст.208 КПК України. Особу «застали» означає, що в момент вчинення злочину особу було затримано і вона не встигла сховатися. «Під час вчинення злочину або замаху» говорить про те що, будь то слідчий або інша уповноважена службова особа, а також будь-який громадянин, який не є співробітником правоохоронних органів, були очевидцями вчинення злочину даною особою і затримали його. У даному випадку важливі два фактори. По-перше, особа, яка вчиняє злочин, має бути затримана саме в той момент, коли вона безпосередньо виконувала (здійснювала) об'єктивну сторону злочину, тобто на місці вчинення злочину. По-друге, «затримання» проводить (здійснює) саме та особа, яка була очевидцем. Але за всієї очевидності факт затримання під час скоєння злочину має бути всебічно досліджено, оскільки на практиці відомі випадки, коли особа, «застигнута» на місці події, не мала до злочину жодного відношення або не скоювала його.

Друга підстава «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» свідчить про те, що між моментом вчинення злочину і безпосереднім затриманням стався короткий проміжок часу, під час якого особа ще не встигла сховатися, ще не зникла з поля зору того, хто її переслідував. Відповідно, якщо особу затримали, наприклад, увечері того ж дня співробітники правоохоронних органів, причому в момент коли вона перебувала, скажімо, вдома, то підставою даного затримання вже не буде вищевказане. Невирішеним в даному випадку є питання щодо можливості здійснення затримання уповноваженою службовою особою до початку кримінального провадження[5]. Відповідно до п.10 ст.3 КПК України кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Ст.214 КПК України у частині 2 визначає, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а ч.3 вказаної статті передбачає, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. В той же час вказана ч.3 ст.214 КПК України дозволяє у невідкладних випадках проведення до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань тільки огляду місця події. Тобто слідчий або інша уповноважена службова особа зобов'язана буде виїжджати на затримання вже тільки після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. А це теоретично не можливо, оскільки кримінальний процес України формалізований, тобто, відповідно, ті дії, які в КПК України не закріплені як дозволені, проводити не можна і практично - неможливо, оскільки в такому випадку для особи, що вчиняє злочини, буде якийсь час, щоб встигнути зникнути. В той же час Верховний Суд в своїй ухвалі від 16 лютого 2021 року у справі №204/6541/16-к зазначив, що затримання може відбуватися до внесення відомостей до ЄРДР... адже затримання без дозволу суду є непередбачуваною подією, тому вимога до орану правопорядку внести відомості до ЄРДР до такої події є нереалістичною.[6]. затримання кримінальний покарання досудовий

Другою підставою є факт того, що очевидці, в тому числі потерпілі вкажуть на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Очевидцем є особа, яке була присутня в момент і в місці вчинення злочину і явно бачило того, хто його здійснює. Але очевидець - це потенційний свідок, який ще не став таким, оскільки в якості свідка він не був запрошений і допитаний, а ці процесуальні дії можуть бути проведені також лише після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це дозволяє припустити, що і в даному випадку мова йде про затримання до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яке відповідно до КПК України також неможливо. Що стосується потерпілого, то таким визнається особа з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. А це можливо тільки після вручення потерпілому пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, особою яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.55 КПК України).

Третя підстава - коли сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Виявити ці сліди можна кількома способами.

По-перше, можливо, що сліди злочину будуть очевидними, наприклад, сліди крові на одязі або предмет вчинення злочину буде особа буде тримати в руках.

По-друге, сліди можуть бути прихованими або захованими. У такому випадку можливе проведення огляду, оскільки КПК України дозволяє тільки його проведення до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Але в даному випадку виявлення не всіх слідів злочину може бути підставою для затримання, а тільки явних, тобто тих слідів, виявлення яких може бути проведено без додаткового вивчення їх у криміналістичних лабораторіях. Норма потребує деяких коригувань з урахуванням поточної правової та політико-соціальної обстановки для того, щоб стати ергономічною для застосування практичними працівниками, ефективнішою в розумінні непорушення принципу невідворотності кримінальної відповідальності і прозорішою, якщо йдеться про подолання і боротьбу з корупційними проявами, зокрема в умовах воєнного стану [7].

Висновки

Таким чином, якщо проаналізувати вищевикладені спірні ситуації, то можна прийти до наступного висновку: оскільки підстави затримання особи за підозрою у вчиненні злочину вимагають того, щоб особа могла бути затримана до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то доцільним буде ввести в КПК України доповнення, які регламентують можливість затримання особи до початку кримінального провадження, а також термін, в який, після затримання особи, буде розпочате досудове розслідування. Це в свою чергу сприятиме забезпеченню прав підозрюваного, у тому числі права на захисника з моменту фактичного затримання, а детальна регламентація буде гарантувати недопущення порушення прав та законних інтересів осіб, шляхом вчинення незаконних дій, а також уникнення відповідальності посадових осіб, які зобов'язані виконувати приписи КПК України.

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254к/96-вр#Text.

2. Бесчастний В. М., Філонов О. В., Субботін В. М., Пашков С. М. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навчальний посібник. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2008. - 467 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. URL: http://zakon. rada.gov.ua/l aws/ show/4651-17#n384.

4. Затримання у кримінальному провадженні: навч.посіб. /кол. авторів: А.В.Захарко, В.В.Рогальська, О.А.Солдатенко, Д.В.Лазарева та ін.- Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2021 - 224 с. https://er.dduvs.in.ua/handle/123456789/7209

5. Рогальська В.В. Затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді: процесуальні аспекти. Порівняльно-аналітичне право-електронне наукове фахове видання юридичного факульт ет у ДВНЗ «Уж городський національний університ ет ». 2017. № 2. С.198-201 https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/516927.pdf

6. Ухвала Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.02.2021, справа № 204/6541/16-к. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/95533196

7. Гаркуша А. Г. Скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах воєнного стану в контексті ст. 616 КПК України. Право і безпека. 2022. № 3 (86). С. 37-47. DOI: https://doi.Org/10.32631/pb.2022.3.03.

References

1. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Zakon Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text. [in Ukrainian].

2. Beschastnyi V. M., Filonov O. V., Subbotin V. M., Pashkov S. M. (2008). Konstytutsiine (derzhavne) pravo zarubizhnykh krain: Navch. posib. [Constitutional (state) law of foreign countries: Study guide]. [in Ukrainian]

3. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine]: Zakon Ukrainy vid 13.04.2012 r. Retrieved from: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651- 17#n384. [in Ukrainian]

4. Zakharko A.V., Rohalska V.V., Soldatenko O.A., Lazareva D.V. ta in. (2021). Zatrymannia u kryminalnomu provadzhenni: Navch.posib [Detention in criminal proceedings: Study guide]. Odesa: Vydavnychyi dim «Helvetyka». Retrieved from: https://er.dduvs.in.ua/ handle/123456789/7209 [in Ukrainian]

5. Rohalska V.V. 2017. Zatrymannia upovnovazhenoiu sluzhbovoiu osoboiu bez ukhvaly slidchoho suddi: protsesualni aspekty. [Detention by an authorized official without a decision of the investigating judge: procedural aspects]. Porivnialno-analitychne pravo-elektronne naukove fakhove vydannia yurydychnoho fakultetu DVNZ «Uzhhorodskyi natsionalnyi universytet» - Comparative-analytical legal electronic scientific publication of the Faculty of Law of the Uzhhorod National University, 2, 198-201. Retrieved from: https://journals.indexcopernicus.com/ api/file/viewByFileId/516927.pdf [in Ukrainian]

6. Ukhvala Kasatsiinoho kryminalnoho sudu Verkhovnoho Sudu: pryiniata 16.02.2021 u sprava № 204/6541/16-k. [Decision of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court dated February 16, 2021, case No. 204/6541/16-k.] reyestr.court.gov.ua. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/95533196 [in Ukrainian]

7. Harkusha, A. H. (2022). Skasuvannya zapobizhnoho zakhodu u vyhlyadi trymannya pid vartoyu v umovakh voyennoho stanu v konteksti st. 616 KPK Ukrayiny [Cancellation of a preventive measure in the form of detention under martial law in the context of Art. 616 of the CPC of Ukraine]. Pravo i bezpeka -Law and Safety, 3(86), 37-47. Retrieved from:https://doi.org/10.32631/pb.2022.3.03.[in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru