Право на працю як незаперечна конституційна цінність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на працю як незаперечна конституційна цінність

Щербина В.І.

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена дослідженню права на працю як конституційної цінності. Доктрина «живої конституції» передбачає можливість нового бачення положень Конституції України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях нівелює частину змісту права на працю. Розглядаючи право на працю, як конституційну цінність, необхідно виокремлювати такі його особливості: конституційне право на працю є вищою цінністю, яка є похідною від вищого блага - праці; конституційне право на працю - це складна за будовою цінність, його зміст складається з відносно самостійних конституційних цінностей вищого порядку та обумовлюються обраною формою реалізації конституційного права на працю (трудові відносини, державна служба, підприємницька діяльність та ін.); реалізація конституційного права на працю ґрунтується на прийнятті забезпечувальних заходів з боку інших суб 'єктів права, особливо держави. Гарантованість права на працю - це не тільки можливість його судового захисту, але й ефективна робота усього державного механізму та інститутів громадянського суспільства щодо досягнення мети - забезпечення повної зайнятості громадян України та гарантування, на цій основі, для них добробуту й гідного життя.

Ключові слова: право на працю, зміна праворозуміння, конституційна цінність, гарантованість права, обов'язки держави, забезпечення повної зайнятості. конституційна цінність гарантованість права

The article is devoted to the study of the right to work as a constitutional value. The doctrine of the “living constitution ” provides for the possibility of a new vision of the provisions of the Constitution of Ukraine. In its decisions, the Constitutional Court of Ukraine leveled part of the content of the right to work. Considering the right to work as a constitutional value, it is necessary to single out such features: the constitutional right to work is the highest value, which is derived from the highest good - work; the constitutional right to work is a complex value, its content consists of relatively independent constitutional values of a higher order and are determined by the chosen form of implementation of the constitutional right to work (labor relations, civil service, entrepreneurial activity, etc.); the implemention of the constitutional right to work is based on the adoption of security measures by other legal entities, especially the state. Guaranteeing the right to work is not only the possibility of its legal protection, but also the effective work of the entire state mechanism and institutions of civil society in order to achieve the goal - ensuring full employment of Ukrainian citizens and guaranteeing, on this basis, their well-being and dignified life.

Key words: right to work, change in legal understanding, constitutional value, guarantee of rights, duties of the state, ensuring full employment.

Вступ

Протягом останніх років стає все більш поширеною доктрина «живої конституції». Так, зокрема, В.М. Кампо зазначає: «Суд має здійснити остаточний перехід до доктрини «живої конституції», яка гарантує більш високий рівень вирішення правових питань» [1]. Ця доктрина передбачає можливість нового бачення положень Конституції з огляду на політичні, соціально-економічні та інші зміни, що відбуваються у суспільстві і державі. У цілому з такою точкою зору треба погодитися, оскільки прояви суспільного життя не можна вкласти у раз і назавжди встановлені рішення, навіть такої важливої інституції як Конституційний Суд України.

Літературний огляд

Серед вітчизняних та зарубіжних учених, що займалися дослідженням соціальної політики та її законодавчого врегулювання, варто виокремити: О.О. Шутаєву, В.В. Побірченко, Ю.О. Чалюк, Г.О. Спіцину, О.В. Тищенко, Дж.С. Мошера, Д.М. Трубека, П. Пірсона, Дж. Квіста та ін. Природа, сутність та зміст права на працю розкриваються в роботах Г.Ю. Вдовіна, Р.С. Веприцького, Г.А. Гаджиєва, В.Л. Костюка, Н.С. Мокрицької, В.Ф. Пеньківського, О.В. Пушкіної, В.В. Хромея, А.М. Хурматуліної та інших учених.

Теоретична основа дослідження - наукові й навчальні праці видатних учених, як-от: Л.С. Таль, М.В. Баглай, І.С. Войтинський, Л.Я. Гінцбург, В.М. Догадов, Б. Н. Жарков, С.А. Іванов, І.Я. Кисельов, А.Є. Пашерстник, В.У. Єсенін та ін. Серед сучасних дослідників теорії права та теорії конституційного права необхідно відзначити праці С.П. Головатого, М.І. Козюбри, О.В. Петришина, О.В. Скрипнюка, Ю.М. Тодики та ін. Значний вплив на формування критичного порівняльно-правового підходу авторів справили роботи Г. Вольмані, В. Каскеля, Г. Кельзена (Німеччина), Ф. Коллена, Р. Докуа, П.Г. Гутьєра (Франція) та інших учених.

Дослідницька методологія

У контексті пошуку актуальних підходів до праворозуміння сьогодні висувається насамперед вимоги щодо його чіткої спрямованості на вирішення практичних соціальних проблем та завдань, що не можливо без тісної взаємодії правознавства з іншими соціальними дисциплінами - філософськими, соціологічними, психологічними, етичними [2, с. 11]. М.І. Козюбра запропонував розширити загальну проблематику розуміння права, його ролі, значущості та можливостей шляхом виокремлення поряд із теоретичним (науковим) праворозумінням, яке складало пріоритетну тематику досліджень, таких специфічних його рівнів, як буденно-емпіричне та професійне праворозуміння. Останні більш тісно пов'язані з певним досвідом сприйняття та застосування права, особливостями правового менталітету та відображають належність до певного культурно-історичного типу суспільства [3, с. 30-34].

Уявляється, що саме зміна акцентів у поглядах на праворозуміння дозволить по - новому розкрити зміст права на працю, розглядати його як конституційну цінність для розвитку сучасних держави і суспільства.

Дослідницькі результати

Метою цієї статті є виявлення нових аспектів змісту права на працю на основі його бачення як конституційної цінності, зміну, з огляду на це, доктринального тлумачення соціально-економічних прав громадян України.

Обговорення дослідницьких результатів

Дослідження природи і змісту прав і свобод людини й громадянина було й до тепер залишається актуальним. Однак як вірно зауважує С.П. Головатий, «Конституційний Суд України так і не помітив за ст. 3 Конституції її фундаментального (основоположного, основотвірного) характеру для усієї справи системного тлумачення решти положень Конституції України, що прямо чи опосередковано стосуються інституту прав людини, його сутності та призначення» [4, с. 53]. Теорію «природніх прав людини» С.П. Головатий розглядає як наріжний камінь для тлумачення будь-яких положень Конституції України. Ніяк не применшуючи значення цієї політико-правової теорії, все ж необхідно зазначити, що частина вчених сповідують альтернативну, компромісну, правову ідеологію, яка відрізняється від теорії природного права тим, що не відкидає значну роль держави і закону в теорії праворозуміння. У цьому сенсі слушною є думка О.В. Петришина про те, що за будь -яких умов природно-правова концепція покликана стати раціональною основою позитивного права, опікуватися розробкою засадничих понять, які мають складати концептуальний фундамент юридичної теорії, оскільки основоположні правові цінності так чи інакше є складовою змісту правових норм, а самі норми - сприйматися, як такі, що захищають соціальні цінності [2, с. 10].

З точки зору інтегративної (природно-позитивної) теорії, право бінарне соціальне явище, тобто має подвійну природу. Природа права являє собою складне, але необхідне переплетення двох компонентів: природного початку (природа особистості) й позитивного початку (політична природа). Третій ступінь - природно-позитивне право. Його початок слід пов'язувати зі зняттям класових, станових привілеїв, переваг, затвердженням юридичної рівності всіх людей перед законом, висуванням людини, її прав і свобод на ключові позиції в юридичній системі. Позитивна складова перетворюється на засіб забезпечення прав і свобод. У повному обсязі природно-позитивне право розкриває свій потенціал на сучасній стадії розвитку цивілізації [5, с. 148, 149].

Якщо говорити про права людини у сучасному світі, то важко спростувати твердження, що теорія «природного права» має західне походження. Однак це явище наповнено деякими особливими цивілізаційними характеристиками, важливими для кожної правової системи. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. [6] передбачає, що розвиток і захист прав людини є необхідним для досягнення більшої єдності між членами Ради Європи в процесі їх інтеграції. Для європейців важливо, щоб дотримання прав людини забезпечувало ідеали Просвітництва: свободу, справедливість і загальний мир, демократію і верховенство закону.

Американська ж модель прав людини дещо відрізняється від європейської. Американська конвенція про права людини 1969 р. [7] відрізняється: 1) бажанням утвердити систему особистої свободи і соціальної справедливості у цій півкулі в рамках демократичних інститутів і 2) визнанням більш широких норм у сфері економічних і соціальних прав.

Необхідно зазначити, що акценти у згаданих вище Конвенція в одних моментах співпадають (свобода, справедливість), в інших - різняться (демократія, верховенство закону/пріоритет соціально-економічних прав). Уявляється, що ці акценти у подальшому суттєво впливають як власне на визначення змісту норм у конституціях держав, так і подальше їх тлумачення. Таку ситуацію можна спостерігати й в Україні, де невпинно точиться дискусія між прибічниками гарантування свободи і демократії, але без гарантування соціальних прав громадян, і прибічниками пріоритету гарантування соціально-економічних прав громадян з певними поступками для визначальної ролі держави у житті суспільства.

Для обґрунтованого визначення змісту права на працю, перш за все, необхідно виявити його місце серед конституційних прав.

Аналіз природи конституційних прав на працю та права на соціальний захист, проведений С.П. Головатим, дає підстави стверджувати, що ці конституційні права - це частина самостійного виду конституційних прав громадян України - соціально- економічних прав. Щодо неточностей у формулюваннях права на працю, то С.П. Головатий обґрунтовано вказує на те, що на національному органові конституційної юрисдикції лежить головна відповідальність за те, що він і досі не виправив тієї методологічної помилки, якої допустився вітчизняний конституцієтворець, коли у ч. 1 ст. 43 Конституції він відніс «право на працю» до категорії прав, що належать «кожному», а у ч. 2 цієї ж статті - можливість здійснення цього права передбачена лише для громадян України [4, с. 55]. Поділяємо думку вченого, що ні «право на працю» (ст. 43 Конституції), ні «право на соціальний захист» (ст. 46 Конституції), ні «право на житло» (ст. 47 Конституції) не є тими правами, що належать до категорії природніх прав людини.

Природа права на працю, як й інших соціально-економічних прав громадян, викликає дуже багато дискусій і суперечливих тлумачень.

Так, Л.Р. Наливайко вважає, що економічні права та свободи людини і громадянина - це самостійний вид прав та свобод у загальній системі конституційних прав та свобод людини і громадянина, під якими слід розуміти можливості людини та громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах і спосіб, передбачених Конституцією та законами України. На її думку, за об'єктною ознакою слід виділяти таке соціальне право та свободу людини і громадянина як право на працю [8, с. 282]. У Науково-практичному коментарі Конституції України зазначається, що соціальні права: «право на працю», «право на освіту», «право на соціальне забезпечення» неможливо реалізувати, якщо державою не встановлено відповідної юридичної процедури. У той же час «свободи людини» можуть здійснюватись і без такого втручання держави («свобода слова», «свобода совісті» та «свобода вибору місця проживання») [9, 21]. В теорії конституційного права виокремлюють конституційні (основні) права громадян і галузеві (поточні, похідні) права громадян [10, с. 86].

Правовий характер Конституції України як умова і складова її верховенства виявляється у практиці Конституційного Суду України шляхом переорієнтації його діяльності саме на сферу забезпечення прав і свобод людини і громадянина [11, с. 142]. Як слушно зазначає А. Селіванов, щоб Конституційному Суду бути «більше ніж судом», потрібні конституційні гарантії у застосуванні компетенції конституційного правосуддя, виходячи з інтересів суспільства і верховенства прав і свобод людини [12, с. 158].

Частина 1 ст. 43 Конституції України [13] передбачає, що Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституційний Суд України розкриваючи зміст права на працю звертався як до інших положень ст. 43 Конституції, так і до інших положень Основного Закону. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/1998 [14] Суд вперше витлумачив зміст права на працю. Згідно до абз. 3 п. 4 мотивувальної частини цього Рішення, «зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно -технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення».

Однак вже у Рішенні від 29 січня 2008 р. № 2-рп/2008 [15] Конституційний Суд України спробував більш ширше розкрити зміст права на працю і вказав на низку ключових положень, необхідних для тлумачення цього терміну:

«6.1. В аспекті конституційного подання пріоритет природних прав людини слід розглядати як один із засадничих принципів Конституції України, відповідно до якого Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, має приймати правові акти, додержуючись такого підходу.

6.1.1. У міжнародному праві вироблено систему прав людини як визначальних засад правового статусу фізичної особи. Наразі цю систему складають: Загальна декларація прав людини 1948 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Енцикліка прав людини (Pacem in terris) 1963 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року тощо. Сукупність прав, зазначених у названих документах, дістала відображення у Конституції України 1996 року. За змістом вказаних документів природні права є винятковими, невід'ємними від людини, невідчужуваними і непорушними будь - ким, зокрема державою.

Право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене. Право на працю закладено у самій людській природі. Його має кожна людина, воно є невідчужуваним, тому самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю (індивідуально-трудова діяльність, фермерство тощо), так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Такої правової позиції, зокрема щодо права на працю, яке є невідчужуваним, Конституційний Суд України дотримувався і у своїх попередніх рішеннях (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004; підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007).»

Підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 р. № 14-рп/2004 [16] передбачає:

«4.1. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша); держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частина друга).

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.

Так, з урахуванням особливого (специфічного) характеру діяльності законодавством України встановлено певні відмінності, зокрема граничні вікові обмеження на зайняття посад, щодо державних службовців (працівників правоохоронних органів), військовослужбовців, працівників, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування, тощо.

Конституційний Суд України у Рішенні від 18 квітня 2000 року № 5-рп/2000 (справа про віковий ценз) зазначив, що Конституція України встановлює відповідні кваліфікаційні вимоги до претендентів на певні державні посади; нерідко такі вимоги до окремих категорій державних службовців встановлюються відповідними законами України (пункт 2 мотивувальної частини).

Однак мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Наведене тлумачення положень статті 43 Конституції України відповідає міжнародно-правовим актам. Так, згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права 1966 року держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві (стаття 4).»

Підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 р. № 8-рп/2007 [17] передбачає:

«3.1. Відповідно до частин першої, другої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційне право громадян на працю означає можливість кожного заробляти собі на життя працею, вільно вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності або самостійно забезпечувати себе роботою.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) сформулював правову позицію стосовно того, що за своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладання трудового договору і виконання кола обов'язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Виходячи із зазначеної позиції можна стверджувати, що право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права.

Державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним з видів трудової діяльності громадян.»

Отже, ключовими ідеями, у наведених вище тлумаченнях права на працю, здійснених Конституційним Судом України, є такі:

1) право на працю закладено у самій людській природі;

2) право на працю є невідчужуваним правом кожної людини;

3) право на працю є можливістю заробляти собі на життя, і це право є не від'ємним від самого права на життя;

4) право на працю пов'язане зі свободою особи працювати чи не працювати, а якщо вона обирає працю, то зі свободою вибору роду діяльності чи занять;

5) право на працю реалізується в умовах гарантування державою рівних можливостей у виявленні людиною своїх здібностей до праці, а не гарантування працевлаштування людини;

6) право на працю може бути реалізоване через різні форми залучення людини до суспільно-корисної діяльності, які тим чи іншим чином урегульовані нормами різних галузей права України.

Для вірного розуміння права на працю як конституційної цінності маємо виявити історичну роль і місце праці в сучасному житті людини й суспільства.

Для правильного вирішення цієї проблеми необхідно звернутися до ключових понять, а саме: «праця» та «відносини». Термін «праця» за «Тлумачним словником української мови» - це: «1. Свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних або культурних цінностей. Син. труд. 2. Певний вид оплачуваної трудової діяльності; робота, служба за наймом як засіб існування» [18, с. 357]. Важливо розкрити й значення термінів, близьких за змістом до терміна «праця». Слово «робота» тлумачиться так: «1. Дії, які виконують, щоб зробити що-небудь, досягти чого-небудь; праця. 2. Посада, джерело заробітку, заняття як засіб існування» [18, с. 402]. Слово «труд» - це: «1. Наполеглива, старанна праця людини. 2. Праця, що вимагає великої затрати фізичної або розумової енергії» [18, с. 485]. Тобто, «праця» - це, по-перше, свідома результативна людська діяльність. По-друге, в результаті цієї діяльності задовольняються індивідуальні та суспільні потреби людей. По-третє, праця розглядається як засіб задоволення індивідуальних потреб людини, бо це джерело отримання засобів для її існування.

Необхідно категорично відкинути розуміння праці як товару чи купівлі-продажу робочої сили з ряду причин. Ні праця, ні робоча сила не можуть бути передані у власність іншій особі, бо вони є невід'ємними від людини. Один із фундаторів українського трудового права Л.С. Таль, ще в кінці ХІХ-го на початку ХХ-го ст., красномовно показав юридичні властивості робочої сили. «Робоча сила не річ, а невід'ємна та невідчужувана частина людської особистості» [див. напр. 19, с. 123].

На перетині ХХ-ХХІ ст. відбулося переосмислення сутності трудової діяльності, головним її мотивом стає вдосконалення власного потенціалу. Внаслідок набуття популярності антропоцентричними поглядами, гуманізацією праці, розвитком людства та міжнародного права виникають передумови для появи концепції гідної праці [20, с. 10 - 11]. Поділяємо думку С.Г. Рудакової, що поява такого поняття як «гідна праця» цілком логічне, зважаючи на еволюцію соціально-трудових відносин останніх двох століть [21, с. 121 - 122].

Таким чином, праця у сучасному суспільстві розглядається як соціокультурна і моральна цінність. Бачення праці як блага, без якого втрачають сенс інші цінності, підвищує її значущість в аксіологічній ієрархії. Крім того, визначення її як можливості для себе і своїх близьких забезпечувати засоби для існування, ставить працю та її похідні на один рівень із такою цінністю як людське життя. Цю наукову позицію закріпив і Конституційний Суд України у рішеннях, які були наведені вище.

Отже, праця - це соціокультурна і моральна цінність, яка однаковою мірою має значення для суспільства, колективу і особи, виступає об'єктом нормативного закріплення в джерелах міжнародного і національного права у вигляді системи правових цінностей, частина яких (свобода праці, заборона примусової праці, право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці та ін.) належать до найвищих конституційних цінностей, які визначають систему галузевого правового регулювання тих суспільних відносин, на впорядкування яких вони направлені.

Конституційна цінність є складною правовою категорією, навколо змісту якої точаться наукові дискусії. Уявляється, що конституційні цінності, визначаючи основи правового порядку, основні права людини і громадянина, закріплюють параметри аксіологічного виміру правової системи. Реалізація конституційних цінностей, які опосередковані конституційними принципами, детермінують законотворчий процес, закріплюють критерії конституційності норм права, забезпечують найоптимальніший розвиток особи, суспільства і держави на основі балансу приватних і публічних інтересів [22, с. 37]. Йде мова про непорушувані цінності/ принципи, які лежать в основі конституційного порядку, і їх повага, де непорушуваність також поширюється на випадки надання парламентом згоди на обов'язковість міжнародних договорів. Це також має кардинальне значення при тлумаченні Конституції Конституційним Судом, оскільки у сенсі статті 157 Конституції КСУ може застосовувати юриспруденцію ЄСПЛ при вирішенні конституційних спорів [23, с. 83].

Право на працю слід розглядати як вищу цінність у ієрархічній системі конституційних цінностей. Це обумовлено низкою причин. Глибинна сутність конституційних цінностей полягає в упорядкуванні ідей, засад, закономірностей, у встановленні та збереженні гармонічних та домірних явищ, процесів, понять, категорій. Саме конституційні цінності допомагають виділити в трудовому праві інваріанти, своєрідні точки опори, зашифровані в генетичному коді трудового права, сакральна сутність якого полягає в його соціальній спрямованості, основоположною, відправною точкою якої є пріоритет прав та законних інтересів працівника [24, с. 32].

Праця та її похідні (свобода праці, право на працю тощо), будучи фундаментальною та універсальною цінністю, є об'єктом не тільки конституційного, але й міжнародно - правового регулювання.

1.1. Яцкевич звертає увагу на те, що в Конституції Української РСР 1978 р. зміст права на працю полягав у гарантованому отриманні роботи, а в Конституції України 1996 р. основний акцент у змісті права на працю робиться саме на свободі праці, що більшою мірою відповідає міжнародним стандартам [25, с. 390]. З таким твердженням можна погодитися лише частково. Так, дійсно, положення про свободу праці містять не тільки ч. 1 і 3 ст. 43 Конституції України, але й ціла низка міжнародних актів.

Стаття 23 Загальної декларації прав людини 1948 р. [26] передбачає право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частина 1 ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [27] вказує на те, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Згідно з п. 1 Частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. [28], Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: «Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає». У п. 4 Хартії Співтовариства про основні соціальні права працівників [29] зазначається, що кожна особа вільна обирати і працювати за спеціальністю відповідно до регламентів, що регулюють кожний вид діяльності.

Саме таке бачення права на працю реалізовано в актах тлумачення Конституційного Суду України, яке ґрунтується на принципі верховенства права, пріоритеті норм міжнародного права над національними в царині закріплення й утвердження основних прав і свобод людини.

Однак, акценти зроблені Конституційним Судом України на свободі праці, свободі вибору видів діяльності, невідчужуваності цього права людини, «затьмарили» іншу частину змісту цього права, яке міститься як у ч. 2 ст. 43 Конституції України, так й у декількох міжнародних актах. На наш погляд, подібний підхід суттєво звужує зміст права на працю, яке первинно було закріплено у Загальній декларації прав людини 1948 р.

Так, ч. 2 ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дещо розширює розуміння змісту права на працю, оскільки вказує на те, що заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

У ст. 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. акценти вже чітко зміщено не стільки на свободу праці, скільки на гарантії реалізації права на працю. Стаття 1 Хартії, яка називається «Право на працю», передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов'язуються:

1. визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;

2. ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає;

3. створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування;

4. забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Ще один важливий висновок, якого можна дійти аналізуючи міжнародно-правові акти, це те, що Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. розглядають право на працю у контексті взаємовідносин особи і держави, тоді як у положеннях конвенцій Міжнародної організації праці - право на працю розглядається в рамках трудових правовідносин.

Право на працю виступає формою вираження як соціальної, так й економічної сутності праці у суспільстві. У рішеннях Конституційного Суду України, наведених вище, говориться про різні форми реалізації права на працю. Оскільки право на працю включає в себе як власне найману працю, так і працю самостійну (підприємницьку, творчу, самодіяльну тощо), то Конституція України закладає основи для гарантування реалізації права на працю, створюючи необхідні економічні, соціальні, політичні умови для реалізації права на працю у формі підприємницької діяльності, укладення трудового договору, створення виробничих кооперативів тощо [25, с. 389].

Таким чином, можна стверджувати, що права у сфері праці, передбачені статтями 1, 3, 8, 13, 38, 41,42, 43, 44, 45, 54 Конституції України, в різних варіаціях складають зміст конституційного права на працю, який, в свою чергу, обумовлюється правовою формою його реалізації.

Висновки і напрямки для майбутніх досліджень

Отже право на працю можна розглядати у контексті єдності аксіологічного та формально-юридичного підходів, яке виступає як забезпечені державою можливості реалізації цінностей вищого порядку у сфері праці за допомогою визначених правових інструментів та інститутів. Розглядаючи право на працю, як конституційну цінність, необхідно виокремлювати такі його особливості:

1) конституційне право на працю є вищою цінністю, яка є похідною від вищого блага - праці;

2) конституційне право на працю - це складна за будовою цінність, його зміст складається з відносно самостійних конституційних цінностей вищого порядку та обумовлюються обраною формою реалізації конституційного права на працю (трудові відносини, державна служба, підприємницька діяльність тощо);

3) реалізація конституційного права на працю ґрунтується на прийнятті забезпечувальних заходів з боку інших суб'єктів права, з особливо важливою роллю держави у цьому процесі.

Саме останній аспект фактично не фігурує у рішеннях Конституційного Суду України щодо тлумачення права на працю і саме цей аспект потребує подальшого глибокого і всебічного дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кампо В. Стан і перспективи запровадження європейських спільних демократичних

цінностей в Україні:практика Конституційного Суду України. URL:

http://www.iustinian.com.ua/article.php?id=3994 (дата звернення: 11.06.2023)

2. Олександр Петришин. Праворозуміння у вітчизняній юриспруденції: на шляху до інтегративного підходу. Публічне право. 2017. № 3 (27). С. 9-17.

3. Козюбра Н. Правопонимание: понятие, типы, уровни. Право України. 2011. № 1. С. 30-34.

4. Головатий С. Тріада європейських цінностей - верховенство права, демократія, права людини - як основа українського конституційного ладу. Право України. 2015. № 1. С. 13-91.

5. Шафіров В. Людиноцентристський підхід як методологічна основа наукових досліджень у правознавстві. Право України. 2014. № 1. С. 148-155.

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Конвенцію ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 р. Офіційний вісник України від 16.04.1998 -- 1998 р. № 13. № 32 від 23.08.2006. стор. 270.

7. Американская конвенция о правах человека 1969 года. URL: http://humanrts.umn.edu/russian/instree/Rzoas3con.html (дата звернення: 11.06.2023)

8. Лекції з дисципліни «Конституційне право». Для студентів факультету соціально - психологічної освіти та управління / Укладач д.ю.н., проф. Л.Р. Наливайко. - Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2019. - 925 с.

9. Конституція України. Науково-практичний коментар / ред. кол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х., 2012. - 1128 с.

10. Конституційне право України: прагматичний курс: навч. посіб. / М. В. Афанасьєва, Ю. Ю. Бальцій, Ю. Д. Батан [та ін.]; за заг. ред. М. В. Афанасьєвої, А. А. Єзерова; тех. ред. Ю. Д. Батан. - Одеса: Юридична література, 2017 - 256 с.

11. Багрій О.І. Доктрина верховенства Конституції України (за матеріалами практики Конституційного Суду України): дис... канд. юр. наук: 12.00.02 / Багрій Олена Ігорівна. - Ужгород, 2016. - 239 с.

12. Правова доктрина України: у 5 т. - Х.: Право, 2013. - Т. 2: Публічно-правова доктрина України / Ю.П. Битяк, Ю.Г. Барабаш, М.П. Кучерявенко та ін.; за заг. ред. Ю.П. Битяка. - 864 с.

13. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Україна, 1996. - 54 с.

14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98. Офіційний вісник України від 27.08.1998 -- 1998 р. № 32. стор. 59. стаття 1209. код акта 5855/1998.

15. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення). Офіційний вісник України від 31.10.2008 -- 2008 р. № 80. стор. 57. стаття 2697. код акта 44708/2008.

16. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України «Про вищу освіту» (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004. Офіційний вісник України від 30.07.2004 -- 2004 р. № 28. том 1. стор. 241. стаття 1909. код акта 29441/2004.

17. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 23 Закону України «Про державну службу», статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статті 42 Закону України «Про дипломатичну службу» (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007. Офіційний вісник України від 02.11.2007 -- 2007 р. № 80. стор. 43. стаття 2979. код акта 41293/2007.

18. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. - Харків: Фоліо, 2002. - 540 с.

19. Таль Л.С. Очерки промышленного рабочего права. - М.: Моск. научн. изд-во, 1918. - Изд. 2-е, доп. - 224 с.

20. Жадан О.В. Концепція гідної праці як основа соціально-економічного розвитку держави. Теорія та практика державного управління. 2014. Вип. 2(45). С. 8-15.

21. Гідна праця як фактор розбудови соціально-орієнтованої економіки в Україні. Український соціум. 2012. № 2 (41). С. 121-134.

22. Подорожна Т.С. Правовий порядок:теоретико-методологічнізасади

конституціоналізації: дис... докт. юр. наук: 12.00.01; 12.00.02 / Подорожна Тетяна Станіславівна. - Київ, 2017. - 503 с.

23. Бокоч М.В. Місце і роль рішень Європейського суду з прав людини у системі джерел конституційного права: дис. канд. юр. наук: 12.00.02 / Бокоч Марина Василівна. - Ужгород, 2021. - 196 с.

24. Андрушко А.В. Конституційні цінності як основоположні засади в трудовому праві України // Конституційні цінності: правова природа та практика реалізації: збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції «Конституційні цінності: правова природа та практика реалізації»., 17 травня 2019 р. [у 2-х част.]. - Частина 1. / Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова. Хмельницький, 2019. С. 31-33.

25. Іван Яцкевич. Конституційно-правові основи юридичних гарантій реалізації права на працю в сучасних умовах. Публічне право. 2015. № 3 (19). С. 338-395.

26. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. Офіційний вісник України від 15.12.2008 -- 2008 р. № 93. стор. 89. стаття 3103. код акта 45085/2008.

27. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 груд. 1966 р. Ратифікований Указом Президії Верховної

Ради Української РСР №2148-VIII від 19 жовт. 1973 р. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995 042/print (дата звернення: 11.06.2023)

28. Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. Офіційний вісник України від 18.10.2006 -- 2006 р. № 40. стор. 37. стаття 2660.

29. Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників від 9 грудня 1989 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994 044/print (дата звернення: 11.06.2023)

Размещено на Allbest.ru