Зарубіжний досвід діяльності суб’єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Зарубіжний досвід діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві

Кобрусєва Є. А. Доктор юридичних наук, доцент,

професор кафедри адміністративного і кримінального права,

Марченко О. В. Доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри цивільного, трудового та господарського права

м. Дніпро, Україна

Анотація

Розглянуто зарубіжний досвід діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві. У статті охарактеризовано зарубіжний досвід електронних доказів в адміністративному судочинстві.

Вивчено рекомендації Ради Європи та позитивний зарубіжний досвід стосовно електронних доказів на прикладі Сполучених Штатів Америки, Сполученого Королівства Великої Британії, Республіки Польща, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, країн Карибського басейну, Тихоокеанських держав, Литви, Туреччини. Виокремлено основні напрямки запозичення позитивного зарубіжного досвіду для України:

1) створення стандартів електронних доказів, які будуть встановлювати вимоги до впровадження та функціонування систем управління інформацією, включаючи зберігання та передачу інформації;

2) прийняти типове законодавство стосовно електронних доказів;

3) забезпечення відповідності електронних доказів праву на справедливий суд, яке закріплено у ст. 6 Європейської конвенції з прав людини;

4) запровадити при розгляді адміністративних справ використовувати штучний інтелект, який може ґрунтуватися на повторювальних моделях фактичних сценаріїв та юридичній класифікації спорів, або якнайменш для аналізу даних, стосовно наявності або відсутності підпису, та розгляду позову за його відсутності, тобто повернення, оскільки був поданий через систему електронного судочинства у непередбачуваний законом спосіб;

5) забезпечення дотримання принципу верховенства права та неприпустимість прийняття електронних доказів, які були отримані незаконним способом;

6) враховувати судам позицію викладену у Рекомендаціях Комітету Європи стосовно того, що суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише тому, що вони не містять електронного підпису; 7) державні органі мають забезпечувати зберігання у конфіденційності персональні дані, та забезпечувати заходи для їх збереження; 8) запровадити зберігання електронних доказів із використанням новітніх методів, а саме замінити агентства з кібербезпеки, сертифікацією часових позначок із системою блокчейн, оскільки друк, блокування хмарних або серверних сховищ залежать від дій оператора чи адміністратора.

Ключові слова: адміністративне судочинство; зарубіжний досвід; використання; електронні докази; суб'єкт владних повноважень.

Abstract

Foreign experience of the activities of authorities regarding the use of electronic evidence in administrative jurisdiction

Yevheniia Kobrusieva

Doctor of Legal Sciences, Associate Professor, Professor of the Department of Administrative and Criminal Law, Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro, Ukraine

Olesia Marchenko

Doctor of Science in law, Professor, Associate Professor at the Department of Civil, Labour and Economic Law,

Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro, Ukraine

The foreign experience of the subjects of authority regarding the use of electronic evidence in administrative proceedings is considered. The article describes the foreign experience of electronic evidence in administrative proceedings. The recommendations of the Council of Europe and positive foreign experience with regard to electronic evidence were studied using the example of the United States of America, the United Kingdom of Great Britain, the Republic of Poland, the French Republic, the Federal Republic of Germany, the Caribbean countries, the Pacific states, Lithuania, and Turkey.

The main directions of borrowing positive foreign experience for Ukraine are highlighted: 1) creation of electronic evidence standards that will establish requirements for the implementation and functioning of information management systems, including information storage and transmission; 2) adopt model legislation regarding electronic evidence; 3) ensuring compliance of electronic evidence with the right to a fair trial, which is enshrined in Art. 6 of the European Convention on Human Rights; 4) introduce the use of artificial intelligence in the consideration of administrative cases, which can be based on repetitive models of actual scenarios and legal classification of disputes, or at least for data analysis, regarding the presence or absence of a signature, and consideration of a claim in its absence, i.e. return, because it was filed through system of electronic justice in a way not foreseen by law; 5) ensuring compliance with the principle of the rule of law and the inadmissibility of accepting electronic evidence obtained illegally; 6) to take into account the position of the courts set out in the Recommendations of the Committee of Europe regarding the fact that the courts should not deny the legal force of electronic evidence just because it does not contain an electronic signature; 7) state bodies must ensure the confidentiality of personal data and provide measures for their preservation; 8) to implement the storage of electronic evidence using the latest methods, namely to replace cyber security agencies with the certification of time stamps with the blockchain system, since printing, blocking of cloud or server storage depend on the actions of the operator or administrator.

Key words: administrative proceedings; foreign experience; use; electronic evidence; subject of authority.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Із початком загарбницької війни Росії проти України електронні докази набули ще більш вагомого значення, адже постраждалі люди будуть доводи завдані їм збитки шляхом надання електронних доказів, а саме фото та відео, на яких будуть зафіксовано їх пошкодженне майно, а надалі посадові особи відповідних органів та суди будуть надавати вказаним доказам оцінку та визнавати або не визнавати їх докзами. Сьогодні електронні пристрої є невід'ємною частиною нашого життя. З проникненням технологій у наше життя, збільшенням залежності від гаджетів, розвитком технологій тощо, електронні пристрої зберігають велику кількість конфіденційних даних про особу, яка володіє пристроєм. Це робить їх важливим доказом, набагато більше, ніж будь-який свідок, що дихає, і допомагає правоохоронцям у розкритті справ, або особам довести свою правоту у вирішенні справи.

Проте електронні докази є чутливими, схильними до фальсифікацій та маніпуляцій, які можуть суттєво змінити хід справи. Тому стає важливим обачно поводитися з цими доказами. Через те ж саме суди вагаються щодо прийняття та визання електронних доказів допустимими.

Законодавче закріплення електронних доказів на національному рівні, безумовно, є позитивним кроком, який визначає новий етап у доказовому процесі та надає додаткові можливості учасникам судового процесу захищати свої права в суді.

Збір, збереження, передача та представлення доказів, отриманих за допомогою комп'ютера, повинні відповідати вимогам законодавства щодо допустимості доказів. Електронні докази, зібрані у спосіб, що не відповідає закону, будуть визнані неприйнятними та відхилені в суді.

Розроблення дієвого механізму захисту прав та свобод людини і громадянина в судовому порядку стало першочерговим завданням органів державної влади шляхом внесення змін до законодавчих актів. Такі зміни торкнулись і положень Кодексу адміністративного судочинства в частині включення до числа доказів, які використовуються в судовій справі, електронних доказів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Weir, George R. S., & Mason, Stephen зазначають, що електронни докази відносно недавно стали доповненням до засобів доказування в судовому процесі. Адже для правильної оцінки можливості використання електронних доказів необхідно знати їх особливості та характеристики. Більшість електронних гаджетів тепер постійно або періодично підключені до інших цифрових пристроїв або мереж (внутрішніх або Інтернет). Сліди створених файлів і журнали історії можуть сформувати великий обсяг електронних доказів [1, с. 16].

Kasper, Agnes, & Laurits, Eneli зазначають, що збір електронних доказів є актуальним у всіх видах судових процесів. Органи державної влади мають потужні правові можливості для збору необхідних доказів, у тому числі електронних [2, с. 220]. Функціонування національної системи адміністративної юстиції має певні особливості, що відрізняють її від інших видів судочинств. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень [3]. Отже, фізичні та юридичні особи не перебувають у рівних умовах з державою щодо отримання та використання необхідних електронних доказів для захисту своїх прав та інтересів.

Самонова В. зазначає, що питання ролі електронних комунікаційних технологій у взаємовідносинах влади та суспільства постає гостро в добу їх бурхливого розвитку. Водночас відбувається стрімке комплексне переведення результатів державної діяльності в електронну форму [4, с. 727].

Поліщук М. зазначає, що супротивними сторонами в адміністративному судочинстві є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, з одного боку, та фізичні та юридичні особи з іншого. Для захисту своїх інтересів сторони використовують різноманітні докази, в тому числі електронні. У зв'язку з цим суспільна потреба спонукала до законодавчого закріплення електронних доказів. Очікується, що незабаром електронні докази в судочинстві стануть єдиним видом доказів [5, с. 125]. адміністративний судочинство електронний доказ

Але у наукових дослідженнях, питання зарубіжного досвіду діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві розкриті поверхнево та потребують поглиблення.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Проведений аналіз наукових праць дає змогу визначити, що питання зарубіжного досвіду діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві на достатньому рівні не вирішено і потребують подальших досліджень в частині вдосконалення особливостей зарубіжного досвіду діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві та вирішення нагальних проблем в цій сфері адміністративних правовідносин.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Стаття націлена на обґрунтування моделі, узагальнення принципів та викладення основних напрямів удосконалення діяльності суб'єктів владних повноважень щодо використання електронних доказів в адміністративному судочинстві.

Виклад основного матеріалу дослідження

У багатьох країнах не існує чітких існуючих правил доказування, згідно з якими електронні докази можуть бути автентифіковані та представлені. У США судді приймають рішення щодо виявлення та представлення доказів на основі встановлених рамок. Так само в деяких країнах, що розвиваються, суди використовували чинне законодавство, практику та прецедентне право для регулювання допустимості електронних доказів. Але в більшості країн, що розвиваються, без таких чітких рамок суди не наважувалися робити це.

У США виявлення електронних доказів регулюється загальними положеннями Федеральних правил цивільного судочинства (у федеральному суді), пов'язаними з виявленням, і власними правилами цивільного процесу кожного штату для розгляду справ у судах штату.

Що стосується відкриття в цивільних справах, FRCP (34) дозволяє одній стороні шукати електронні документи (електронну пошту, документи на сервері, текстові повідомлення, голосову пошту, документи, що зберігаються локально або на ноутбуці). Допустимість електронних доказів у федеральному суді контролюється Федеральними правилами надання доказів (наприклад, щодо автентифікації/зберігання), знову ж таки, відповідними судами штату.

У судовому розгляді загалом електронний доказ означає доказ, який зберігається в електронній формі постачальником послуг або від його імені на момент його запиту та складається з: даних про підписанта, даних доступу, даних транзакції та даних вмісту [6, с.163].

У зв'язку з цим Комітет міністрів Ради Європи наголошує на необхідності відповідного та безпечного способу збору електронних доказів, оскільки ризик знищення або втрати такого типу доказів значно вищий, ніж неелектронних, тому необхідно розробити конкретну процедуру збору та вилучення електронних доказів.

Докази в електронній або друкованій формі є іншим типом незалежного повного доказу, який можна використовувати в адміністративному провадженні [7, с. 27].

30 січня 2019 року Рада Європи прийняла перші керівні принципи щодо електронних доказів у цивільному та адміністративному судочинстві.

Неодмінним документом до Керівних принципів є Пояснювальна записка, яка роз'яснює положення Керівництва та розкриває джерела, які були використані в Рекомендаціях. Метою цього документу є визначення того, чи потрібний перегляд Рекомендацій.

Причиною прийняття настанов стало те, що суди та адміністративні органи щоденно розглядають справи щодо електронних доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у цивільному чи адміністративному процесі [8].

У Рекомендаціях йдеться про те, що Керівництво має бути розроблено таким чином, щоб посилити ефективність та якість правосуддя. Це особливо важливо, оскільки правила щодо електронних доказів, прийняті до цього часу в державах-членах, недостатньо зосереджені на процесуальних гарантіях, а скоріше на ефективному розв'язанні спору економічно ефективним способом. Це виклик для забезпечення того, щоб правила щодо електронних доказів відповідали праву на справедливий суд, яке встановлено у статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Важливо, щоб настанови сприяли більш ефективному доступу до правосуддя [9, с. 7].

Нова проблема це швидка поява штучного інтелекту (ШІ). ШІ це широка область ІКТ-технологій, що дозволяє автоматизувати міркування. Це дозволяє приймати автоматизовані рішення. На практиці це означає, що багато цивільних та адміністративних процесів, заснованих на тривалій судовій роботі, можна автоматизувати. Він може ґрунтуватися на повторюваних моделях фактичних сценаріїв та юридичній класифікації спорів. Наразі компоненти штучного інтелекту впроваджуються в судові системи, зокрема щодо аналізу даних.

Основним принципом Керівництва є верховенство права та неприпустимість електронних доказів, які були отримані незаконним способом (наприклад, внаслідок порушення конфіденційності чи даних).

Прикладом є вилучення електронного пристрою без ухвали суду, передбаченого законодавством, а також доказів, отриманих стороною шляхом злому в ІТ-систему. Наприклад, із практики ЄСПЛ випливає, що докази, зібрані в результаті порушення роботодавцем принципів захисту приватності працівника, можуть бути неприйнятними через порушення принципу пропорційності. У фундаментальній справі Barbulescu проти Румунії Велика палата ЄСПЛ встановила, що румунські суди, переглянувши рішення роботодавця про звільнення працівника після того, як перевірили його електронні месенжери, не змогли знайти справедливий баланс між правом працівника на повагу та право на його особисте життя та кореспонденцію та право роботодавця вживати заходів для забезпечення безперебійної роботи компанії [8].

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Встановлено, що жодна з 47 держав-членів Ради Європи держав не має нормативно визначених правил щодо порядку отримання електронних доказів. Польське законодавство не передбачає визначення будь-якого типу «електронних доказів» у всіх видах проваджень. У Туреччині Кодекс адміністративного судочинства також не передбачає окремих норм щодо порядку подання електронних доказів. Хорватія, Чехія, Естонія, Греція, Румунія та Сербія передбачають обов'язок завіряти електронні докази електронним підписом. У Франції сторона може надати копію веб-сайту або знімок екрана для підтвердження юридичного факту, але суд може визнати за необхідне вимагати інформацію для його роз'яснення. У Литві судові правила передбачають подачу оригіналів документів, а якщо надаються копії -- нотаріус чи адвокат, які беруть участь у справі, повинні їх завірити. Електронний підпис використовується для ідентифікації особи, яка підписала електронний документ, а не його вміст. Серед опитаних європейських країн використання сучасного електронного підпису демонструє автентичність електронного підтвердження в Бельгії та Іспанії. В Англії та Уельсі, а також у Чорногорії закон про електронні підписи передбачає достовірність електронних доказів, які належним чином завірені електронним підписом.

Бібліографічний список

1. Weir, George R. S., & Mason, Stephen. (2017). The sources of electronic evidence. Stephen Mason and Daniel Seng (eds.), “Electronic evidence”. London, University of London, school of advanced study, institute of advanced legal studies. 1-18.

2. Kasper, Agnes, & Laurits, Eneli. (2016). Challenges in collecting digital evidence: a legal perspective. Tanel Kerikmae and Addi Rull (eds.), “The future of law and eTechnologies”. Cham, Springer. 195-233.

3. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy: Zakon vid 06.07.2005 № 2747-IV. [Code of Administrative Procedure of Ukraine]. Law of Ukraine dated July 6, 2005 No. 2747-IV]. Uriadovyi kurier -Government Courier, 17.08.2005. №153, №153-154 [in Ukrainian].

4. Samonova, V. (2022). Electronic Evidence in Administrative Proceedings. Cuestiones Politicos, Vol. 40, Num. 73. 726740. DOI: https://doi.org/10.46398/cuestpol.4073.41.

5. Polishchuk, M. (2019). Heneza pravovoho rehuliuvannia vykorystannia elektronnykh dokaziv u sudovii systemi Ukrainy [The genesis of the legal regulation of the use of electronic evidence in the judicial system of Ukraine]. Natsyonalnyi yurydycheskyi zhurnal: teoriia ta praktyka National Law Journal: Theory and Practice, 6 (28), 124-127. Retrieved from http:// wwwjurnaluljuridic.in.ua/archive/2019/6/28.pdf [in Ukrainian].

6. Tosza, Stanislaw. (2020). All evidence is equal, but electronic evidence is more equal than any other: The relationship between the European Investigation Order and the European Production Order. New Journal of European Criminal Law, 11 (2). 161-183. DOI: https://doi.org/10.1177%2F2032284420919802.

7. Muhammad, Alifian Geraldi Fauzi. Nurmayani, S.H., M.H. & Syamsir Syamsu, S.H., M. Hum (2021). The position of electronic documents in the process of evidence in the state administrative jurisdiction in Indonesia. International Journal of Business, Economics and Law, 24 (2). 25-28. Retrieved from https://ijbel.com/wp-content/uploads/2021/03/IJBEL24-539.pdf.

8. ECtHR judgment of 5 September of 2017 in case Barbulescu v. Romania, petition No. 61496/08.

9. Biasiotti, M. A., Cannataci, J. A., Mifsud Bonnici, J.P., & Turchi, F. (2018). Introduction: Opportunities and Challenges for Electronic Evidence. Handling and Exchanging Electronic Evidence Across Europe. Law, Governance and Technology Series; Vol. 39. 3-12. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-74872-6_1.

Размещено на Allbest.ru