Переваги медіації у площині інших правових шляхів вирішення спорів

Кафедра конституційного, адміністративного права та фінансового права

Переваги медіації у площині інших правових шляхів вирішення спорів

Кравчук М.Ю., д.ю.н, доцент

Annotation

Kravchuk M. Advantages of mediation over other legal ways of dispute resolution

Постановка проблеми

Людська особистість вражає своєю багатогранністю та різносторонністю, у зв'язку з чим у різних індивідів виникають відмінні думки, погляди та бачення кожного питання чи процесу. А це, в свою чергу, стає причиною виникнення різного роду дискусій, суперечок та спорів.

З юридичної сторони, спір це конфлікт між учасниками правових відносин, який формується через різну оцінку та розуміння ними взаємних прав та обов'язків, що заважають їх реалізації, та у якому кожен з учасників відстоює свої права. Із метою владнання такого конфлікту сторони шукають шляхи його вирішення.

В Україні медіація це досить «новітня» інституція в питаннях вирішення спорів, а тому не є поширеною у практичній площині. Попри це, вона впевнено розвивається і застосовується в різних сферах, а зокрема цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення, у кримінальних провадженнях. Найбільш доречним і корисним є застосування медіації для вирішення конфліктів особливо чутливих до збереження репутаційних втрат комерційного характеру.

Стан дослідження проблеми. Теоретичні питання «правових способів вирішення спорів», «медіації, як альтернативного способу досудового вирішення спорів» у тій чи іншій мірі досліджували Н. Бондаренко-Зелінська, В. Гопанчук, З. Красіловська, А. Лиско, О. Муза, С. Ніколюкин, Г. Огренчук, Т. Подковенко, М. Поліщук, О. Сидельніков, І. Ясиновський та інші вчені. Однак, питанню щодо з'ясування переваг медіації над іншими шляхами розв'язання спорів приділялось досить мало уваги, саме тому воно потребує відповідних наукових доопрацювань.

Прийнято вважати, що фундаментальними способами вирішення спорів є судовий розгляд та позасудове (досудове) врегулювання.

Судовий розгляд комплекс юридичних дій суду та інших учасників процесу, спрямованих на всебічне вивчення обставин виникнення спору і вирішення його по суті. Однак судовий розгляд здійснюється за чітким сценарієм, відповідно до законодавчо визначеного процесу. Зокрема, встановлюються місце, час, строки вирішення спору, у сторін виникають відповідні обов'язки, в тому числі щодо спалити судового збору, необхідності з'являтися за викликом, подавати відповідні докази та свідчення, використовувати правову допомогу тощо. Це, в свою чергу, створює певні незручності для учасників такого процесу.

Іншим, більш зручним, на нашу думку, шляхом врегулювання спорів є їх позасудове вирішення. Саме у цьому вбачається вибір сторонами конкретного способу владнання конфлікту, а зокрема йдеться про переговори, звернення до правоохоронного органу або органу державної влади чи місцевого самоврядування тощо.

Альтернативні способи вирішення спорів створюють більш сприятливі умови для захисту прав та інтересів відповідних суб'єктів. До того ж, такі шляхи слугують показником демократизації суспільства, можливістю в правовому полі розв'язати конфлікт без будь-якого навантаження судової системи. Підтвердженням цього є численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Зокрема, на думку С.В. Ніколюкіна: «альтернативні способи вирішення спорів являють собою, по-перше, систему взаємопов'язаних дій сторін та інших осіб з розгляду виниклої суперечки, спрямованих на його позасудове врегулювання, або дозвіл з використанням примирних чи інших незаборонених процедур, здійснюваний, як правило, на підставі добровільного волевиявлення сторін, по друге, право вибору будь-якого (не забороненого законом) недержавного (приватного) способу вирішення спору та/або врегулювання конфлікту, виходячи з конкретної ситуації [1, с. 94]. Звідси, можливість обрання суб'єктами певних альтернативних шляхів у вирішенні конфліктних ситуації допомагає не лишень вирішити проблему, а й досягнути взаємопорозуміння, консенсусу на «партнерських» засадах. Це також допомагає знизити так званий «градус напруги» у публічних відносинах, де однією із сторін обов'язково виступає суб'єкт, наділений владними повноваженнями, а також у приватних відносинах, учасниками яких здебільшого є фізичні, юридичні особи.

Одним із альтернативних способів досудового вирішення спорів є медіація, як позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів [2]. медіація спір досудовий комерційний репутаційний

Медіаційний вид вирішення спорів врегульований Законом України «Про медіацію» від 16.11.2021 р., №1875-IX [2]. Нормами цього Закону [2] визначено такі основні принципи медіації, як: добровільність, нейтральність, незалежність та неупередженість медіатора, конфіденційність, самовизначення та рівність прав сторін медіації. Саме в таких принципах прослідковується перевага медіації перед іншими шляхами розв'язання спорів, тому розглянемо їх більш детальніше.

Добровільність участь є добровільним волевиявленням учасників і жодна з сторін не може бути примушена до врегулювання конфлікту (спору). Більше того, учасники та медіатор можуть у будь-який момент відмовитися від участі в медіації.

Такий принцип як нейтральність, незалежність та неупередженість медіатора (спеціально підготовлена фізична особа, яка проводить медіацію) забезпечує невтручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших фізичних і юридичних осіб в процес медіації. Окрім цього, медіатор зобов'язаний рівнозначно ставитись до учасників та не бути зацікавленим у вирішенні спору на користь будь-якої зі сторін. Надаючи консультації та рекомендації він повинен допомагати комунікувати учасникам, досягати порозуміння та проводити переговори.

Конфіденційність жоден з учасників медіації не мають права розголошувати конфіденційну інформацію, крім випадків письмової домовленості про таке. Конфіденційною інформацією вважається інформація, яка стала відома під час усього процесу медіації і за її розголошення учасники несуть відповідальність, передбачену законодавством. Медіатор не може бути допитаний як свідок у справі (провадженні) щодо інформації, яка стала йому відома під час підготовки до медіації та проведення медіації.

Самовизначення та рівність прав сторін медіації передбачає, що сторони самостійно обирають медіатора, визначають перелік спірних питань, варіанти вирішення спору, зміст угоди, строки та способи її виконання, тощо. Сторонам надаються рівні можливості захисту своїх прав чи відстоювання інтересів під час проведення медіації.

На думку адвоката Головченка А.В., переваги медіації перед, наприклад, судовим вирішенням спору, перш за все, проявляються в конфіденційності; по-друге, в процесі медіації можна враховувати безліч фактичних та правових аспектів та не обмежуватись лише предметом спору та предметом доказування (як це відбувається у суді); по-третє, якщо метою є збереження стосунків (тривалих ділових, партнерських, особистих, сімейних, трудових, взагалі, людських), то медіація єдиний ефективний спосіб. Так як після суду сторони, як правило, стають ще більш ворогами, ніж були до цього, а ділові зв'язки завершуються, партнерство зникає.

В бізнес-медіації можна досягнути економічно доцільних результатів; економія часу через гнучкість процесу та вільний розподіл часу ведуть до більш швидкого прийняття рішення; заощадити кошти та уникнути витрат, необхідних на подолання опору з іншої сторони, що призведе до зростання продуктивності; уникнення репутаційних втрат та підвищення іміджу підприємства тощо [3].

Якщо вести мову про переваги медіації у публічних правовідносинах, то, на перший погляд видається, що суб'єкт владних повноважень обов'язково має лідирувати у цьому процесі, так як держава чи громада наділила його відповідними повноваженнями. Крім того, як зазначає Н.В. Боженко, державні службовці обмежені в прийнятті рішень, оскільки відповідно до вимог Конституції України, вони зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень і у спосіб, визначені законодавством України, а отже, не завжди можуть вирішувати правові конфлікти у позасудовий спосіб [4, с. 46]. Тобто йдеться про неможливість використати процедуру медіації для врегулювання більшості адміністративно-правових відносин. Але, на сьогодні держава активно дбає про репутацію таких відносин, про гарантування поваги та гідність особи, її прав і свобод, справедливості у вирішенні будь-яких правових конфліктів. З огляду на це, Верховна Рада України прийняла Закон «Про адміністративну процедуру» [5], що набуває чинності 15 грудня 2023 року, норми якого забезпечують ефективну та якісну законодавчу регламентацію: процедур зовнішньо-управлінської діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та інших суб'єктів, які законом уповноважені здійснювати владні управлінські функції; захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою. Закон гарантує право особи на участь в адміністративному провадженні і гарантує ефективні засоби правового захисту.

В його положеннях передбачено, що «особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов'язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов'язків» [5].

Виходячи з цього прикладу, доповненням до вищезазначених позитивних процесів, що відбуваються на законодавчому рівні, послужило б створення інституту адміністративної медіації в Україні. Оскільки адміністративне законодавство і так зорієнтувало діяльність публічних суб'єктів на засадах гуманізму, людиноцентризму, то й, відповідно, функціонування інституту адміністративної медіації забезпечило б швидке, ефективне, результативне вирішення суперечки. У цьому питанні першочергово були б зацікавлені органи державної влади, органи місцевого самоврядування або особи, наділені владними повноваженнями.

Як уже нами раніше зазначалось, також найбільшої актуальності медіація набуває в питаннях вирішення конфліктів особливо чутливих до збереження репутаційних втрат комерційного характеру. До таких, в першу чергу, слід віднести виникнення спорів в сфері захисту прав інтелектуальної власності.

У сучасному суспільстві інтелектуальна власність поширюється на все більшу кількість відносин та значно впливає на соціально-економічний розвиток суспільства [6]. Відповідно спори у сфері інтелектуальної власності стають суттєво складнішими, чим і набувають актуального значення.

У цьому питанні саме завдяки процедурі медіації можна вирішити як договірні, так і позадоговірні спори. Сторони можуть залучити медіатора як на стадії досудового врегулювання спору, так і на стадії судового провадження [7]. При цьому, важливою складовою процесу є те, що медіатор є нейтральною стороною, яка не має власної компетенції приймати рішення або генерувати варіанти різних рішень, медіатор, як посередник, не висловлює своїх уподобань, не є арбітром та суддею, а тому під час процесу він не виказує будь-яких оцінювальних суджень щодо жодної зі сторін та їх позицій, його завдання рухатись між сторонами, бути перекладачем, передавачем та каталізатором, що сприяє ефективному пошуку найкращих рішень, враховуючи та виявляючи справжні інтереси кожної зі сторін, а також це сприяє виправленню уявленню учасників про «тупіковість» та безальтернативність спору. Медіатор, який відповідає за ведення та керує процесом медіаційних переговорів, за допомогою вправного використання відомих йому фахових інструментів та знань створює для сторін максимально продуктивний простір порозуміння для прийняття ними самостійно ефективних власних рішень, спрямованих на задоволення їхніх глибинних потреб та інтересів [3].

Фактично, медіація починається з «інформаційної» зустрічі, а на вирішення та узгодження всіх питань необхідний час (іноді 3-5 чи більше зустрічей). Завжди важливо розуміти причину спору та бачення кожної сторони. Медіація це дуже гнучкий процес, що дозволяє зрозуміти, якого результату можна досягти, а також знайти реалістичне, комерційно вигідне вирішення спору, яке може виходити за юридичні межі. Завершальним етапом медіації є укладення медіаційної угоди [7].

Висновки

Отже, в нашому гнучкому та швидкоплинному світі, коли ми витрачаємо багато часу на побудову та налагодження будь-яких стосунків та цінуємо свій спокій, настає ера альтернативних засобів захисту своїх інтересів, найважливішими перевагами яких є: економія часу, гнучкість процесу, захист та збереження репутації, іміджу та взаємовідносин (особистих, бізнесових, тощо), конфіденційність, економічна доцільність [3].

Застосування процедури медіації у суспільстві є показником функціонування демократичної, правової держави, де будь-які конфлікти вирішуються на засадах справедливості, розумності, гарантуванні прав і свобод особи, поваги до діяльності публічних органів. Саме медіація повинна стати для українців одним із ефективних шляхів розв'язання суперечок, досягнення компромісу, прийняття позитивних рішень.

Література

1. Ніколюкин С.В. Альтернативні способи врегулювання спорів у системі захисту цивільних прав. Освіта і право. 2012. №9(37). С. 93-114.

2. Про медіацію: Закон України від 16.11.2021 р. №1875-IX. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2022. №7. Ст. 51.

3. Головченко А.В. Медіація, як один із ефективних альтернативних способів вирішення конфліктів.

4. Боженко Н.В. Впровадження медіації в адміністративних судах України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2019. Вип. 2. Ч. 1. С. 45-48.

5. Про адміністративну процедуру: Закон України від 17.02.2022 р. №2073IX.

6. Медіація як явище європейських правовідносин. Медіація в Україні як ефективний позасудовий спосіб вирішення певних спорів (конфліктів).

7. Старовойтова Д. Медіація: в яких сферах ІВ є найбільш ефективною?

Размещено на Allbest.Ru