Неповнолітній як постраждала особа та суб’єкт домашнього насильства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неповнолітній як постраждала особа та суб'єкт домашнього насильства

Зима О.Т., к.ю.н., доцент, доцент кафедри адміністративного права

Національний юридичний університет

Наукова стаття присвячена проблемним питанням правового регулювання здійснення адміністративно-правових заходів запобігання та протидії домашнього насильства. Основна увага авторами приділена неповнолітній особі, яка може бути як суб'єктом такої протиправної поведінки, так і постраждалою особою. Авторами проаналізований сучасний стан регламентації та практики застосування адміністративних заходів запобігання та протидії домашньому насильству, спрямованих на виявлення, запобігання такого діяння, а також адміністративній відповідальності як мірі покарання за прояви домашнього насильства. У статті досліджені правові засади захисних заходів, що мають бути застосовані у випадку домашнього насильства до неповнолітньої особи з метою якнайшвидшої допомоги та зменшенню можливих негативних наслідків. У зазначених випадках потрібно говорити про існування певних ризиків, що неповнолітня особа як жертва домашнього насильства не завжди звертається про допомогу. Тому з боку держави важливо проводити постійну роботу, спрямовану на виховання нетерпимості до таких проявів та поширення серед осіб такого віку обізнаності в своїх правах та в можливостях їх захисту. З іншого боку, особа у віці від 16 до 18 років може бути навпаки суб'єктом домашнього насильства, і як не прикро, судова практика має такі приклади. В цій ситуації заходи адміністративної відповідальності мають бути адекватними, як з точки зору захисту особи, яка постраждала від насильства, так і обрання відповідного стягнення, з метою запобігання таким проявам в майбутньому. Авторами зроблено висновок про наявність певних недоліків процедури притягнення винуватої особи до адміністративної відповідальності саме внаслідок наявності прогалин у законодавстві та порушень загальних правових принципів під час накладення адміністративних стягнень. Серед одних із недоліків автори виокремили відсутність розроблених критеріїв для оцінки ступеня суспільної шкідливості домашнього насильства, що є обов'язковим для обрання для призначення стягнення або заходу впливу до неповнолітньої особи. Одним із способів вирішення зазначених проблем є удосконалення правового регулювання та введення додаткових заходів захисту прав неповнолітньої особи.

Ключові слова: домашнє насильство, протидія домашньому насильству, неповнолітня особа, особа віком від 16 до 18 років, адміністративне правопорушення, суб'єкт адміністративного правопорушення, постраждала дитина, дитина-кривдник.

The scientific article is devoted to problematic issues of legal regulation of the implementation of administrative and legal measures to prevent and counter domestic violence. The main attention of the authors is paid to a minor, who can be both the subject of such illegal behavior and the victim. The authors analyzed the current state of regulation and the practice of applying administrative measures to prevent and counter domestic violence, aimed at detecting and preventing such an act, as well as administrative responsibility as a measure of punishment for manifestations of domestic violence. The article examines the legal principles of protective measures that should be applied in the case of domestic violence against a minor in order to provide assistance as soon as possible and reduce possible negative consequences. In these cases, it is necessary to talk about the existence of certain risks that a minor as a victim of domestic violence does not always seek help. Therefore, it is important on the part of the state to carry out constant work aimed at fostering intolerance to such manifestations and spreading among people of this age awareness of their rights and the possibilities of their protection. On the other hand, a person between the ages of 16 and 18 can be the subject of domestic violence, and unfortunately, judicial practice has such examples. In this situation, measures of administrative responsibility should be adequate, both from the point of view of protecting the person who suffered from violence, and choosing the appropriate punishment, in order to prevent such manifestations in the future. The authors concluded that there are certain shortcomings in the procedure of bringing the guilty person to administrative responsibility precisely due to the presence of gaps in the legislation and violations of general legal principles during the imposition of administrative penalties. Among the shortcomings, the authors singled out the lack of developed criteria for assessing the degree of social harmfulness of domestic violence, which is mandatory for choosing to impose sanctions or measures to influence a minor. One of the ways to solve these problems is to improve legal regulation and introduce additional measures to protect the rights of minors.

Key words: domestic violence, combating domestic violence, minor, person aged 16 to 18, administrative offense, subject of administrative offense, child victim, child offender.

Домашнє насильство є однією з проблем сучасності, що не обмежується кордонами однієї країни та конкретного суспільства. Питання протидії та запобігання проявам домашнього насильства є актуальними та потребують комплексного та системного вирішення. Одним із механізмів, який може бути використаний для запобігання та протидії домашнього насильства, є адміністративного- правові заходи. Їх дієвість буде залежати від чіткої правової регламентації порядку їх застосування та ефективності діяльності публічної адміністрації та судових органів.

Від домашнього насильства потерпають не тільки жінки та діти, але й чоловіки й літні люди. При цьому неповнолітні особи віком від 16 до 18 років є однією з уразливих груп у контексті домашнього насильства, адже їх можна розглядати і в якості суб'єктів адміністративного проступку, і як його потенційних жертв. У випадках, коли неповнолітня особа стає об'єктом насильства, неефективність адміністративно-правових заходів може привести до серйозних наслідків, після чого такі особи потребуватимуть спеціального захисту та підтримки, а можливо це назавжди змінить їх поведінку в майбутньому. В даному випадку потрібно приділяти увагу заходам, спрямованим на формування у дітей та молоді нетерпимого ставлення до насильницької поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих від насильства, усвідомлення домашнього насильства як серйозного порушення прав людини. Порушення ж прав неповнолітньої особи під час притягнення її до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, а так само не досягнення адміністративною відповідальності своєї мети, може також мати непоправні наслідки та викликати супротив законослухняній поведінці. Тому вивчення та дослідження проблем правового регулювання та реалізації адміністративно-правових заходів запобігання та протидії домашнього насильства є вельми актуальними, адже дозволять напрацювати окремі пропозиції для удосконалення законодавства з метою встановлення адекватних заходів захисту прав неповнолітніх осіб, як в якості суб'єктів, так і потенційних жертв домашнього насильства.

Метою статті є подальше вивчення проблемних питань застосування адміністративно-правових заходів запобігання, протидії домашнього насильства та захисту неповнолітніх осіб, які є постраждалими від нього, та тих, що притягаються до адміністративної відповідальності за його вчинення, формулювання пропозицій щодо їх удосконалення на основі опрацювання теоретичних положень, аналізу чинного законодавства України та судової практики.

Питання захисту прав дітей, зокрема осіб у віці від 16 до 18 років вивчалося вченими різних галузей права [1; 2]. Особлива увага в юридичній літературі приділялася адміністративно-правовому регулюванню застосування заходів, спрямованих на запобігання та протидію домашнього насильства [4; 5]. Питання ж адміністративної відповідальності за домашнє насильство було розкрито у працях вчених-адміністративістів, таких як: Коло- моєць О. [6], Мацелик Т., Миколаєць В., Новицька Н. [7], Черевач О. [8]. Попри значний інтерес науковців до прав та свобод дитини, зокрема неповнолітніх осіб, з погляду на них і як на суб'єкта домашнього насильства, так і потенційну постраждалу особу, на сьогодні є нагальна потреба врегулювання цілої низки питань правової проблематики в означеній сфері. Зокрема це дослідження проблем щодо відвернення небезпеки домашнього насильства, механізму забезпечення прав неповнолітньої особи, дієвість заходів адміністративної відповідальності щодо неповнолітніх, які стали суб'єктами адміністративного проступку, з метою виправлення їх протиправної поведінки, тощо.

Найвищою цінністю та одним із провідних напрямів політики кожної держави має бути забезпечення реалізації та захисту прав дитини. Захист прав дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку - проблема і завдання національного значення, які повинні розглядатися і розв'язуватися за різними напрямками.

Відповідно до статті 1 Конвенції ООН «Про права дитини» дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше [9]. Так само і в національному законодавстві дитиною визначається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [10; 11]. При чому особа у віці від 14 до 18 років вважається неповнолітньою [12]. У даній роботі ми будемо досліджувати адміністративно-правові заходи запобігання та протидії домашнього насильства саме до осіб віком від 16 до 18 років. Така увага пов'язана з тим, що зазначені особи можуть виступати з одного боку жертвами домашнього насильства, а з іншого - суб'єктами адміністративної відповідальності, адже відповідно до ст. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) загальний вік адміністративної відповідальності складає 16 років на момент вчинення адміністративного правопорушення [13]. Недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку є обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 247 КУпАП). Для цілей провадження у справах про адміністративні правопорушення особи віком від 16 до 18 років вважаються неповнолітніми та притягаються до адміністративної відповідальності у відповідності зі спеціальними правилами.

Неповнолітні особи є вразливою категорією громадян, які потребують особливого захисту з боку держави. Домашнє насильство, спрямоване проти неповнолітніх, становить серйозну загрозу їхньому фізичному та психологічному благополуччю. Щодо цього навіть у спеціальному законодавстві використовується спеціальні терміни - дитина-кривдник (особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) та дитина, яка постраждала від домашнього насильства.

Домашнє насильство залишається актуальною проблемою для українського суспільства, особливо в сучасних умовах. Адже збройна агресія Російської Федерації проти України призвела до значної внутрішньої та зовнішньої міграції, знищення об'єктів інфраструктури, погіршення економічної ситуації. Багато дітей залишилися без батьківського піклування, вимушено покинули постійне місце свого проживання, в окремих випадках забезпечені лише мінімальними умовами для проживання, що не може не вплинути на фізичний і психологічний стан, природу спілкування в їх оточенні. Все це підсилюється наявністю недоліків в адміністративно-правовому регулюванні заходів запобігання та протидії домашнього насильства, широкою необізнаністю своїх прав неповнолітніми особами та способів їх захисту, неефективністю діяльності суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Від так, розроблення ефективної системи заходів з запобігання та протидії домашньому насильству є актуальним питанням сьогодення.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) [14], домашнє насильство включає широкий спектр дій, які завдають шкоди фізичному, емоційному або психологічному благополуччю особи, зокрема неповнолітній. Характеризуючи неповнолітнього як постраждалу від домашнього насильства особу, слід зазначити, що однозначно вона наділяється специфічними ознаками, що крім іншого полягає в особливостях застосовуванні заходів запобігання та протидії домашнього насильства. Адже, якщо жертвою домашнього насильства виявляється особа у віці до 18 років, такі заходи повинні бути не просто ефективними та дієвими, вони повинні забезпечувати комплексне вирішення ситуації: запобігати, виявляти, фіксувати, протидіяти та карати за таке діяння. Важливе місце серед таких заходів відводиться виховним та освітнім, які спрямовуються на забезпечення обізнаності неповнолітньої особи свої прав та обов'язків, нетерпимого ставлення до проявів насильства, усвідомлення невідворотності покарання.

Можна виокремити такі особливості в застосуванні адміністративно-правових засобів запобігання, протидії та відповідальності за прояви домашнього насильства, що пов'язане з неповнолітньою особою відповідно до Закону № 2229-VIII.

По-перше, постраждалою вважається не тільки особа, щодо якої насильство було застосовано, але й та, яка стала свідком (очевидцем) насильства. В таких випадках, будь-які дії, що вчиняються щодо неповнолітньої особи, базуються на принципах, визначених Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства [15], Європейською конвенцією про здійснення прав дітей [16] та законодавчими актами України у сфері захисту прав дитини. Адже психіка неповнолітньої особи є занадто нестійкою, а тому навіть одне споглядання за проявами насильства може залишити негативний відбиток на майбутнє.

По-друге, серед суб'єктів, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (підтримка постраждалих неповнолітніх осіб) виокремлюють спеціальних, до яких належать: 1) служби у справах дітей; 2) органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; 3) центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; 4) притулки для дітей; 5) центри соціально-психологічної реабілітації дітей; 6) соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); 7) кол-центри з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей. Створенням таких спеціальних суб'єктів держава ще раз наголошує на особливих підходах до подолання насильства, що зачіпає неповнолітніх осіб.

По-третє, на спеціально уповноважених суб'єктів покладаються функції, які мають безпосередню спрямованість на запобігання та протидію домашнього насильства стосовно дитини та за участю дитини. Так, органи опіки та піклування наділені повноваженням щодо захисту прав та інтересів постраждалої дитини, дитини-кривдника шляхом звернення до суду, представництва прав та інтересів дитини у суді при розгляді питань про видачу обмежувального припису; допомоги та захисту постраждалим дітям, дітям-кривдникам, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; доцільності відібрання дитини або позбавлення батьківських прав стосовно дитини, якщо кривдниками дитини є батьки (усиновлювачі) або один із них; тощо. Служби у справах дітей розробляють та виконують заходи із захисту прав та законних інтересів постраждалої дитини, дитини-крив- дника; приймають та розглядають заяви і повідомлення про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей; інформують постраждалу дитину, дитину-кривдника, їх батьків, інших законних представників про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися; влаштовують дитину в спеціальні установи; здійснюють контроль за умовами її перебування та надання допомоги у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками; проводять профілактичну роботу; звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері.

Оскільки мова йде про вчинення насильства щодо дитини або дитиною-кривдником, дуже важливо ефективно здійснювати заходи, які б спрацьовували б на початковому рівні, запобігали б таким проявам. А це можливо через виховну та інформаційно-просвітницьку роботу, яку виконують навчальні заклади та установи системи освіти. Крім іншого, вони зобов'язані повідомляти не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України про факти домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень. Саме на уповноважені підрозділи органів Національної поліції покладаються обов'язки щодо виявлення фактів домашнього насильства, розгляд заяв і повідомлення про його вчинення, зокрема, що надходять до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству проти дітей або від закладів охорони здоров'я, які виявили ушкодження, які могли б виникнути внаслідок насильства; вжиття заходів для припинення насильства та надання допомоги постраждалим особам.

По-четверте, законодавством передбачається спеціальний порядок реагування на прояви насильства проти дитини - Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження [17]. Зазначений порядок визначає механізм взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, інших закладів та установ під час забезпечення захисту дітей, які постраждали від домашнього насильства, під час виявлення, розгляду звернень та повідомлень про таких дітей, забезпечення їх безпеки, а також надання необхідної допомоги з урахуванням віку та індивідуальних потреб.

Дитина, яка постраждала від насильства, наділяється всіма правами постраждалої особи. В окремих випадках їй має бут забезпечено, якщо подальше її проживання з батьками чи законними представниками не можливо, проживання у родичів, в сім'ї патронатного вихователя, в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установах для дітей, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини.

Серед іншого передбачається ведення обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, зокрема внаслідок жорстокого поводження. Так само захист життєво важливих інтересів постраждалих дітей забезпечується через ведення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Формування Реєстру здійснюється окремо за кожним випадком домашнього насильства та до нього вноситься інформація як щодо постраждалої дитини так і дитини- кривдника усіма суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

По-п'яте, законодавство передбачає спеціальні правила застосування заходів протидії домашньому насильству, якщо воно стосується неповнолітньої особи, з метою захисту її прав та недопущення їх порушення. Так, терміновий заборонний припис не може містити таких заходів, як зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи, якщо кривдником є особа, яка на день винесення припису не досягла вісімнадцятирічного віку та має спільне місце проживання (перебування) з постраждалою особою (ч. 10 ст. 25 Закону № 2229-VIII). При наявності такого суб'єкта обмежувальний припис також не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування) (ч. 7 ст. 26 Закону № 2229-VIII).

По-шосте, кривдник, який порушив вимоги спеціальних заходів щодо протидії домашнього насильства, а так само за вчинення домашнього насильства несе відповідальність відповідно до закону. Зрозуміло, що якщо кривдником є особа у віці від 16 до 18 років, то вона визнається особливим суб'єктом адміністративної відповідальності [18, с. 318].

Адміністративна відповідальність за домашнє насильство передбачається ст. 173-2 КУпАП. При цьому адміністративна відповідальність настає лише в тому випадку, коли діяння за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. В зазначеному випадку мова йде про встановлення таких ознак, які дозволяють кваліфікувати дії особи не як адміністративне, а як кримінальне правопорушення. Такими ознаками, що свідчать про суспільну небезпечність діяння є: систематичність вчинення насильства, наявність фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, тілесні ушкодження (ст. 126-1 Кримінального кодексу України [19]).

Аналіз положень КУпАП дозволяє до особливостей адміністративної відповідальності неповнолітніх, зокрема за вчинення домашнього насильства віднести наступні.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 КУпАП до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП. Такими заходами визнаються: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. В інших випадках при вчиненні неповнолітньою особою правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 13 КУпАП, такі особи підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Мова йде про адміністративні правопорушення, які мають високу ступінь суспільної шкідливості, наближеної до суспільної небезпечності кримінальних правопорушень. Але домашнє насильство в переліку проступків відсутнє, а тож у випадках вчинення неповнолітньою особою домашнього насильства єдиним заходом адміністративної відповідальності мають бути заходи впливу до неповнолітніх, передбачені ст. 24-1 КУпАП.

Вчинення будь-якого адміністративного правопорушення неповнолітньою особою, зокрема і домашнього насильства, визнається обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 КУпАП. Не дивлячись на те, що у відповідності до ст.33 КУпАП під час притягнення до відповідальності враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, в ситуації з неповнолітнім, який вчинив домашнє насильство, суд може тільки обирати між заходами впливу. Так само як і з системою стягнень можемо припустити, що заходи впливу у ст. 24-1 КУпАП розміщені від менш серйозного до більш серйозного. І питання для суду, який притягає неповнолітню особу до відповідальності обрати дієвий захід впливу, спроможний виправити протиправну поведінку останнього, та запобігти поверненню до неї в майбутньому.

Попри те, що заходи впливу до неповнолітніх, як і адміністративні стягнення, є самостійними різновидами заходів адміністративної відповідальності, тим не менш є обґрунтованими сумніви в їх дієвості та ефективності. Вбачаємо, що в сучасних умовах частина заходів впливу втратила свою актуальність і навряд чи справляють виховний вплив. Судова практика [20; 21] свідчить, що у випадках вчинення неповнолітньою особою домашнього насильства в більшості випадків суди застосовують попередження як захід впливу, з вказівкою на врахування пом'якшуючої обставини - вчинення правопорушення неповнолітньою особою. Але на нашу думку, застосування попередження взагалі не виконує свого призначення, тим більше, коли справа розглядається за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Приміром, неповнолітня особа вчинила домашнє насильство стосовно своєї матері, але в судове засідання не з'явилася, хоча була завчасно повідомлена про час і місце розгляду. Необхідність застосування такого заходу впливу як попередження суд обґрунтовує тим, що «характер вчиненого правопорушення, особу порушника, вік якої на час вчинення правопорушення становить сімнадцять років, ступінь вини, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а тому приходить до переконання, що до ОСОБА_1 слід застосувати попередження» [22]. Виникає запитання, як попередження, яке спрямовує свій вплив виключно на свідомість особи, може виправити її антигромадську поведінку, коли оголошення постанови про застосування до неї заходів впливу відбулося за її відсутності?

Для того, щоб заходи впливу до неповнолітніх спрацьовували, необхідно передбачити спеціальні правила їх виконання (оголошення попередження чи догани наприклад у відповідній раді за участі представника територіальної громади, батьків потерпілого ( у разі наявності) або його представника, представника поліції чи прокуратури. В іншому ж випадку застосування заходів впливу не мають жодного впливу на особу, що притягається до адміністративної відповідальності.

Зустрічається на практиці і застосування такого заходу впливу як сувора догана, і, мабуть в наведеній ситуації це дійсно був єдиний з можливих варіантів. Так, судом під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення було встановлено, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері, що виразилося в образах, які принижують гідність людини та нанесенням ударів сторонніми предметами або кулаками в різні ділянки тулуба матері [23]. У судовому засіданні в присутності законного представника матері, провину не визнав, вважає, що його матір заслуговує на таке ставлення до неї. Сама ж потерпіла пояснила, що син неодноразово проявляє до неї агресію, наносить їй тілесні ушкодження, через що вона зверталась про допомогу до психолога. Просила суд не накладати стягнення у вигляді штрафу, адже наразі її син через незадовільне навчання стипендію не отримує, в сім'ї брак коштів, і вона буде змушена сплатити штраф самостійно. Визначаючи міру відповідальності за скоєне правопорушення, приймаючи до уваги особу правопорушника, який є неповнолітнім, навчається на 1 курсі ДНЗЗВПУ, стипендію не отримує, провину не визнає, з урахуванням думки матері суд вважає необхідним та достатнім для виховання особи, а також запобіганню вчинення нових правопорушень застосування такого заходу впливу як сувору догану. Маємо лише надію та сподівання, що застосування такого заходу дійсно виправить ситуацію. Хоча, навряд чи неповнолітня особа розуміє різницю між доганою та суворою доганою, або іншими заходами впливу.

В ситуації з домашнім насильством сумнівною є можливість застосування такого заходу впливу як передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Взяти хоча б попередній випадок із практики. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12). Тобто батьки і так зобов'язані опікуватися поведінкою своїх неповнолітніх дітей, тому не зрозуміло, як змінить ситуацію застосування такого заходу впливу як передача неповнолітнього на поруки батькам. Вважаємо, що система заходів впливу, що застосовується до неповнолітніх має бути однозначно переглянута, з тим, щоб запропоновані заходи адміністративної відповідальності дійсно виконували покладене на них задання - виховання, запобігання та покарання, спрямовувались виключно на неповнолітню особу, прищеплювали нетерпимість до порушення закону, спонукали до зміни антигромадської поведінки.

Окремо слід приділити увагу випадкам, коли домашнє насильство вчиняється в присутності неповнолітньої особи або щодо неї. Як зазначалось вище, неповнолітня особа вважається постраждалою особою навіть тоді, коли стала свідком (очевидцем) домашнього насильства. Але як показує судова практика така обставина як вчинення домашнього насильства в присутності неповнолітньої особи жодним чином не враховується судом під час накладання стягнення [24], принаймні нами не було знайдено прикладів. Навіть при повторному вчиненні домашнього насильства в присутності неповнолітніх дітей особою, яка протягом року вже притягалася до адміністративної відповідальності за таке правопорушення, суд вбачає за можливе застосувати пом'якшуючу обставину як шире каяття та призначити мінімальний розмір штраф, який передбачається санкцією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП [25]. Вбачаємо це неправильною практикою, адже прояв насильства в присутності чи щодо неповнолітньої особи може негативно вплинути на її психічний стан і в майбутньому сформувати неправильне ставлення до таких проявів, взявши на взірець таку поведінку дорослої людини. Крім зазначеного положення КУпАП щодо порядку притягнення неповнолітньої до відповідальності має й інші недоліки, приміром, забезпечення права бути присутнім під час розгляду справи, короткі строки розгляду справи, представництво інтересів неповнолітньої особи, тощо [18].

Висновок

Саме за допомогою адміністративно-правових засобів забезпечується запобігання та протидія домашнього насильства за участі неповнолітньої особи. Застосування таких заходів проявляється у законодавчому встановленню механізмів реагування та розслідування випадків домашнього насильства; проведенні виховних та освітньо-інформаційних заходів, які спрямовані на розуміння насильства як суттєвого порушення прав особи, усвідомлення належних прав, отримання знань про способи його запобігання формування належної реакції на випадки насильства; забезпеченні підтримки та реабілітації - доступ до медичної, психологічної та соціальної допомоги, а також інших послуг, які сприяють зціленню та відновленню постраждалих неповнолітніх; встановленню адміністративної відповідальності за прояви домашнього насильства. Тим не менш на практиці залишаються проблеми з обізнаності неповнолітніми про свої права та з дієвістю застосовуваних заходів адміністративної відповідальності. Все це потребує перегляду системи заходів впливу, які застосовуються до неповнолітніх, зокрема за прояви домашнього насильства.

Література

неповнолітній домашнє насильство правовий

1. Бандурка І.О. Захист дитинства в Україні: кримінально-правові та кримінологічні засади : монографія / І.О. Бандурка ; за наук. ред. д-ра юрид. наук, професора О.М. Литвинова ; Золота миля, 2017. 432 с.

2. Бухтіярова І. Г Адміністративно-правові засади захисту дитинства та материнства в Україні: монографія / І. Г. Бухтіярова. Київ: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 212 с.

3. Коломоєць Н. В. Адміністративно-правовий захист прав дитини в Україні : монографія. Харків : Панов, 2019. 352 с.

4. Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім'ї: монографія / Горбова Г. О., Галунько В. В.; НДІ публ. права. Херсон : Грінь Д. С., 2016. 218 с.

5. Левківський Б. К. Загальні проблеми юрисдикційного захисту осіб, постраждалих від насильства в сім'ї (домашнього насильства). Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 171-174.

6. Коломоєць О. Д. Адміністративно-правове регулювання відповідальності за вчинення насильства у сім'ї: навч. посіб. / за заг. ред. С. В. Пєткова К., 224 с.

7. Миколаєць В., Мацелик Т., Новицька Н. Адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства щодо дитини. Юридичний вісник. 2022. № 2. С. 60-67.

8. Черевач О.М. М. Адміністративно-правова характеристика насильства в сім'ї. Право і суспільство. 2011. № 6. С. 147-151.

9. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995). Зібрання чинних міжнародних договорів України. 1990. № 1. Стор. 205.

10. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 № 2402-Ш. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 30. Ст. 142.

11. Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.1992 № 2811-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 5. Ст. 21.

12. Цивільний кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text.

13. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X. Відомості Верховної Ради Української РСР 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.

14. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2229-19#Text.

15. Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007. Офіційний вісник України. 2012. № 93, № 52, 2012. Ст. 2071. Ст. 3817.

16. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996. Офіційний вісник України. 2007. № 91. Ст. 3355.

17. Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах : Постанова Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/585-2020-%D0%BF#n13.

18. Соловйова О.М. Адміністративна відповідальність неповнолітніх: чи потрібні зміни. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 12. С. 316-322.

19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text.

20. Постанова Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01.06.2023 у справі № 718/1739/23. URL: https://reyestr.court.gov. ua/Review/111246137.

21. Постанова Андрушівського районного суду Житомирської області від 29.05.2023 у справі № 272/546/23. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/111176361.

22. Постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.052023 у справі № 607/9188/23. URL: https://reyestr. court.gov. ua/Review/111226039.

23. Постанова Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.02.2023 у справі № 332/749/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/108988748.

24. Постанова Іванівського районного суду Одеської області від 01.06.2023 у справі № 499/614/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/111236870.

25. Постанова Млинівського районного суду Рівненської області ві9 01.06.2023 у справі № 566/444/23. URL: https://reyestr.court.gov. ua/Review/111242393.

Размещено на Allbest.ru