Особливості виникнення та реалізації спадкового права на земельну ділянку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра конституційного, міжнародного та приватного права

Криворізький факультет Національного університету

«Одеська юридична академія»

Особливості виникнення та реалізації спадкового права на земельну ділянку

Габріадзе М.Р.

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Статтю присвячено дослідженню правових засад виникнення і юридичної процедури реалізації спадкового права на земельну ділянку суб'єктами земельних правовідносин, а також законодавчих новел у цій сфері. У науковій праці обґрунтовується, що суспільні відносини, пов'язані із спадкуванням прав на землю за земельним законодавством України, належать до предмета правового регулювання земельного права завдяки особливому характеру об'єкта спадкування. Наводиться характеристика правовідносин, пов'язаних із спадкуванням земельної ділянки кількома спадкоємцями права спільної власності на таку ділянку. Актуальність обраної теми статті додатково підсилює аналіз законодавчих положень, пов'язаних із функціонуванням інституту права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками. Розкрито юридичну процедуру оформлення спадкового права на земельну ділянку, зокрема, правила інформаційної взаємодії з Державним земельним кадастром у цій сфері. Окрему увагу приділено аналізу новел законодавства щодо єдиної юридичної долі земельної ділянки та об'єкта нерухомості, який на ній розміщено, в аспекті спадкування прав на землю. Перспективами подальших наукових пошуків проблематики спадкування прав на земельні ділянки визначено особливості спадкування прав на землю іноземними громадянами, іноземними юридичними особами, державами, особами без громадянства, а також удосконалення механізму охорони прав на землю внаслідок спадкування. Методологія дослідження особливостей спадкування прав на земельну ділянку ґрунтується на положеннях загальнонаукового діалектичного методу наукового пізнання. Крім того для більш ґрунтовного розкриття проблеми у статті використано історико-правовий, герменевтичний, формально-юридичний та формально-логічний методи.

Ключові слова: права на землю, спадкування, право власності, спільна власність на земельну ділянку, спільна часткова власність, спільна сумісна власність, довічне успадковуване володіння, земельне право.

Annotation

The article is dedicated to the examination of the legal foundations of the emergence and the legal procedure of implementing the inheritance right to a land plot by subjects of land legal relations, as well as legislative novelties in this field. The scientific work substantiates that societal relations connected with the inheritance of land rights under the land legislation of Ukraine fall within the scope of legal regulation of land law due to the unique nature of the inheritance object. The characteristics of legal relations associated with the inheritance of a land plot by multiple heirs of the common ownership right to such a plot are provided. The relevance of the chosen article topic is further reinforced by the analysis of legislative provisions related to the functioning of the institute of the right of perpetual inherited possession of land plots. The legal procedure for formalizing the inheritance right to a land plot is disclosed, including the rules of informational interaction with the State Land Cadastre in this field. Special attention is given to the analysis of legislative novelties regarding the unified legal fate of a land plot and the immovable object situated on it, in the aspect of inheriting land rights. The perspectives of further scientific research into the issue of inheriting land rights encompass the peculiarities of land inheritance rights for foreign citizens, foreign legal entities, states, stateless individuals, as well as the improvement of the mechanism for safeguarding land rights through inheritance. The methodology for investigating the specifics of inheriting land rights is grounded in the principles of the general scientific dialectical method of scientific cognition. Additionally, for a more comprehensive exploration of the problem, the article employs historical-legal, hermeneutic, formal-legal, and formal-logical methods.

Keywords: land rights, inheritance, property right, joint ownership of a land plot, joint partial ownership, joint concurrent ownership, perpetual inherited possession, land law.

Вступ

Актуальність дослідження. Проголошення ст. 13 Конституції України землі основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, означає, що така охорона має бути забезпечена ефективним захистом суб'єктивних земельних прав, у тому числі прав на землю у сфері спадкування прав на земельні ділянки.

Загальні положення цивільного, господарського, адміністративного законодавства щодо спадкування й у сфері захисту земельних прав не завжди враховують існуючу специфіку прав на земельні ділянки. Земельне ж законодавство замість встановлення виправданих особливостей та специфіки правовідносин у цій сфері та є спеціальним в процесі право-застосування.

Огляд останніх досліджень і публікацій. У різні часи окремим аспектам процедури набуття прав на землю, спадкування та реалізації спадкового права на земельну ділянку приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені у галузі земельного та цивільного права, серед, яких, зокрема, Д. В. Бусуйок, О. Л. Зайцева, І. М. Заріцька, О. С. Малохліб, К. О. Настечко, А. М. Мірошниченко, С. О. Погрібний, О. С. Уразовська, В. І. Федорович, Д. В. Федчишин, Є. О. Харитонова, Ю. Є. Ходико, Я. М. Шевченко, М. В. Шульга, В. П. Яніцький та ін. Разом з цим у сучасний період реформування земельних правовідносин відсутнє єдине розуміння особливостей такої процедури для з'ясування сутності цього правового явища, що спонукає до більш глибокого його аналізу.

Мета статті полягає у з'ясуванні особливостей виникнення та реалізації спадкового права на земельну ділянку, та розробленні наукових висновків і пропозицій з удосконалення чинного законодавства.

Методологія дослідження особливостей спадкування прав на земельну ділянку ґрунтується на положеннях загальнонаукового діалектичного методу наукового пізнання. В основу дослідження покладено синергетичний методологічний підхід, який надав можливість розглядати процедуру реалізації спадкового права на земельну ділянку як цілеспрямований процес, що самостійно та послідовно розвивається. Крім того для більш ґрунтовного розкриття проблеми у статті використано історико-правовий, герменевтичний, формально-юридичний та формально-логічний методи.

Результати

спадкове право земельна ділянка

На розвиток положень Основного Закону Земельний кодекс України закріплює правові приписи, які конкретизують та деталізують ці положення. Вони зосереджені в розділі IV ЗК України, що має назву «Набуття і реалізація права на землю». Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання останніх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

У зв'язку з цим особливої уваги слід приділяти питанням набуття прав на земельні ділянки як на інструмент реалізації положень Основного Закону. Недосконалість процедурного регулювання, як зазначається в літературі, є однією з головних причини порушення земельних прав в Україні [1, с. 55; 2, с. 56]. Процедурне забезпечення набуття прав на земельні ділянки є необхідною умовою реалізації на практиці матеріальних земельно-правових норм. Під процедурним забезпечення набуття права власності на землю слід розуміти закріплені у земельному законодавстві способи, засоби, умови і порядок здійснення земельно-процедурної діяльності уповноважених органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також громадян і юридичних осіб, що спрямована на набуття (придбання чи отримання) у власність земельних ділянок.

Юридична наука оперує поняттям «оформлення прав на земельні ділянки», під яким розуміється юридично визначена діяльність суб'єктів щодо оформлення прав на земельні ділянки для видачі й отримання юридично-значимих і правовстановлюючих документів на право власності, право користування чи на право осіб на земельну ділянку, що виникає із встановлення обтяжень або обмежень, їх державної реєстрації і нотаріального оформлення у випадках, встановлених законом [4, с. 524, 525]. Аналіз положень чинного Земельного кодексу України дає підстави виділяти такі види прав на землю, як право власності на землю, право користування землею й обмежені речові права на земельні ділянки, а саме земельний сервітут, емфітевзис і суперфіцій. Закріплена в чинному Земельному кодексі України система обігу земельних ділянок передбачає дві основні процедури переходу прав на земельні ділянки. Динамічний розвиток цих юридичних процедур зумовлюється тим, що система земельних відносин, що сформувалася у свій час в нашій державі на підґрунті виключної державної власності на землю, стала певним «гальмом» на шляху створення умов для вільного доступу до праці, землі та капіталу [5, с. 414; 6].

Правовідносини, що складаються в процесі набуття прав на земельну ділянку, - особливий вид земельних правовідносин. Їх виникнення, зміна та припинення обумовлене діяльністю органів державної влади і органів місцевого самоврядування по застосуванню земельного законодавства із забезпечення реалізації громадянами і юридичними особами права на володіння, користування та розпорядження землею [6]. Земельно-процедурні норми, які регулюють порядок передачі земельних ділянок у власність та користування, становлять земельно-правовий процес, юридична природа якого полягає в тому, що це є не лише врегульований процедурним правом порядок здійснення уповноваженими суб'єктами відповідних процедур з вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління землями України, а й така діяльність, в ході здійснення якої виникають численні правові відносини, врегульовані земельно-процедурними нормами, які у зв'язку з цим набувають характеру земельно-процедурних правовідносин [6]. Аналізуючи сутність теоретичної основи правового регулювання процедури виникнення права на земельні ділянки в цілому, варто підкреслити, що основними складовими його механізму виступають: 1) норми права, які зафіксовані в законах, інших правових актах, якими визначається модель можливої і необхідної поведінки суб'єктів суспільних відносин; 2) юридичні факти, а саме конкретні життєві обставини, з якими пов'язане виникнення, зміна або припинення правовідносин; 3) власне правовідносини; 4) акти реалізації прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, тобто їх дії у межах приписів відповідних правових норм; 5) правові санкції щодо порушників правових норм [7, с. 40, 41]. Це свідчить про складний характер правового регулювання процедури виникнення права на земельну ділянку та розгалуженість джерел нормативно-правового регулювання відповідних відносин. Проте, не варто вважати, що процедура виникнення прав на земельну ділянку є цілісним явищем. Кожна стадія процедури складається із певної кількості етапів і окремих процедурних дій. У сучасній науці етап розглядається як окремий відрізок часу чи частина процесу, що характеризується певними якісними змінами [8]. Д. В. Бусуйок слушно зазначає, що норми матеріальні закріплюють відповідне право на землю, а процедурні норми мають відповісти на запитання, в який саме спосіб, яким чином особа може набути чи реалізувати відповідне право [9].

Важливим елементом правовідносин спадкування прав на землю виступає їх об'єкт. Із цього приводу в літературі наявна велика кількість думок і підходів. Зокрема, на думку деяких вчених, земельна ділянка є особливим об'єктом цивільних правовідносин, що займає центральне місце в системі нерухомих речей і володіє спеціальним правовим режимом в силу особливих фізичних властивостей, як одного з видів природних ресурсів [10, с. 11]. Поряд з цією позицією в земельно-правовій науці існує протилежний підхід, який зводиться до того, що правовідносини, які складаються в процесі набуття права приватної власності на земельну ділянку, слід вважати особливим видом земельних правовідносин, виникнення, зміна та припинення яких зумовлені діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування із застосування норм земельного законодавства [11]. А відтак і земельна ділянка як об'єкт правового регулювання фактично підпадає під вплив земельно-правових норм з урахуванням загальних положень цивільного законодавства. У зв'язку з цим слід нагадати, що набуття прав на землю являє собою перехід права власності або інших прав на земельні ділянки у встановленому законом порядку від одного учасника земельних правовідносин до іншого (або інших). Права на землю набуваються та реалізуються, виходячи з конституційних засад земельного права, безпосередньо на підставі ЗКУ, який є основним земельним законом України, та інших законів, зокрема, кодифікованих. КУ також визначені суб'єкти, які можуть набувати права на землю: громадяни, юрид. особи та держава [12, с. 379, 380]. П. 13 Перехідних положень Земельного кодексу України було передбачено, що на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи могли набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів, і така площа могла бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Для більш повного розуміння механізму застосування норм про спадкування земельних прав слід звернутися до судової практики. Із приводу прийняття земель для дачного будівництва громадянами України у спадщину відмітимо, що підстави передачі таких земель у спадщину, порядок спадкування і правові наслідки їх отримання визначені книгою шостою «Спадкове право» ЦК України. Ст. 1225 ЦК України підкреслює, що до спадкоємців переходить право власності на земельну ділянку із збереженням її цільового призначення. Із моменту відкриття спадщини - смерті спадкодавця, розпочинається окремий етап правової форми переходу права власності на земельну ділянку шляхом спадкування - етап прийняття спадщини. Перехід права власності громадянину на земельну ділянку шляхом спадкування завершується внесенням даних про нового власника земельної ділянки для дачного будівництва до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Для прикладу наведемо справу № 515/416/20 від 25 травня 2020 р. [13]. У 2018 р. гр. К. зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0,0293 га для індивідуального дачного будівництва. Після проведення державної реєстрації цього права він мав намір оформити право власності на збудований ним комплекс дачних будинків, але не встиг оформити правовстановлюючих документів на своє ім'я через раптове погіршення стану здоров'я, що призвів до смерті. Дочка гр. К., як спадкоємець за законом у порядку першої черги, прийняла у спадщину земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва, однак у видачі свідоцтва про право щодо комплексу дачних будинків нотаріусом їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа й відповідної реєстрації цього права. Вона звернулася з позовом до суду про визнання за нею права власності на комплекс дачних будинків у порядку спадкування. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки.

Наведемо ще один приклад із судової практики - справу № 515/10/19 від 6 листопада 2019 р. [14]. Громадянка С. згідно з рішенням Приморської сільської ради «Про надання дозволу громадянам України на безоплатну передачу земельних ділянок для індивідуальних дачних будинків» розпочала процес приватизації земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, замовивши проект землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки у приватну власність. Але у зв'язку зі смертю вона не встигла розробити проект землеустрою та оформити право власності на зазначену земельну ділянку. Після її смерті син звернувся до нотаріуса з метою прийняття спадщини й отримання відповідного свідоцтва. Однак листом нотаріус йому повідомив, що у зв'язку з ненаданням правовстановлюючого документа на земельну ділянку площею 0,020 га йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. З метою врегулювання досудового спору син гр. С. подав до сільської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва після смерті матері. Проте рішенням сільської ради йому було в цьому відмовлено. Після відмови він звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право на завершення процесу приватизації земельної ділянки площею 0,020 га для індивідуального дачного будівництва. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 р. за № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, але розпочав процедуру приватизації земельної ділянки згідно з чинним законодавством України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні цієї процедури, останні мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації земельної ділянки на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. У п. 3.5 постанови цього суду вказано, що правильною є практика судів, які у випадку незавершення процедури приватизації земельної ділянки, яку розпочав за життя спадкодавець, та не встиг закінчити, визнають за спадкоємцем таке право [15].

Законодавство України не містить обмежень щодо набуття права на земельну частку (пай) будь-якими особами (юридичними чи фізичними, резидентами чи нерезидентами) у випадку спадкування за законом чи за заповітом. Водночас реалізувати права на земельну частку (пай) шляхом виділяння в натурі і оформлення у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства чи особистого селянського господарства можуть лише громадяни України та юридичні особи України в силу вимог ч. 5 ст. 22 ЗКУ. Територіальні громади виступають суб'єктами права комунальної власності на землі (ст. 80 ЗК України, ст. 142 Конституції України).

Так, наприклад, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може передаватися в порядку спадкування (ч. 2 ст. 1021 ЗКУ та ч. 2 ст. 413 ЦКУ). Зазначене право може також виникати на підставі заповіту (ч. 1 ст. 1021 ЗКУ та ч. 1 ст. 413 ЦКУ). Отже, ч. 1 визначає підставу, за якою землекористувач може набути право користування чужою зем. ділянкою для забудови - на підставі заповіту, а ч. 2 встановлює право землекористувача передати набуте ним право користування чужою земельною ділянкою для забудови у порядку спадкування. Тобто сам землекористувач набуває суперфіцію тільки за заповітом, у разі наявності в ньому заповідального відказу, яким заповідач зобов'язує спадкоємця надати ін. особі право користування для забудови зем. ділянкою, що входить до складу спадщини, а його спадкоємці можуть спадкувати зазначене право і за законом, і за заповітом. Причому заповідальний відказ автоматично не породжує суперфіцій у відказоодержувача. Успадковуваність права емфітевзису передбачена ч. 2 ст. 1021 ЗКУ та ч. 2 ст. 407 ЦКУ, які встановлюють, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб також може передаватися в порядку спадкування. Набуття у власність користувачем земельної ділянки, наприклад, під житлове будівництво можливе також шляхом укладення із власником земельної ділянки, щодо якої встановлено суперфіцій, договору купівлі-продажу або інших цивільно-правових договорів, в яких зумовлюється перехід права власності на земельну ділянку до суперфіціарія, а також її спадкування останнім. У таких випадках мають бути дотримані вимоги статей 131 і 132 Земельного кодексу України. Аналогічним чином може відбуватися поєднання в одній особі власника земельної ділянки й землекористувача в результаті переходу права власності на житловий будинок до власника земельної ділянки. О. С. Уразовська свого часу запропонувала доповнити частину 4 статті 81 Земельного кодексу України пунктом першим такого змісту: «Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства протягом року підлягають відчуженню. Якщо особа, перебуваючи громадянином України, у порядку спадкування отримає земельну частку (пай) або земельну ділянку, визначену на місцевості сільськогосподарського призначення, а потім набула громадянство іншої держави, то вона повинна протягом року залишити цю земельну ділянку (пай) відчужуванням особі, яка володіє земельною праводієздатністю (громадянину України). Якщо особа не зробить відчуження, то земельна частка (пай) або земельна ділянка, визначена на місцевості сільськогосподарського призначення, переходить у власність сільської ради, на території якої вона знаходиться» [17,с.194].

Важливим аспектом у правовідносинах спадкування прав на земельні ділянки виступає й нормативна грошова оцінка останніх. Нормативна грошова оцінка проводиться, зокрема, у разі визначення розміру держ. мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом [16, с. 434].

Висновки

Сучасне законодавче підґрунтя ринкового обігу земельних ділянок було закладено в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020 р. № 552-IX, нормами якого внесено ряд змін і доповнень до чинного законодавства у сфері ринкового обігу земель та реєстрації прав на них. Ним, зокрема, передбачено, що внесення змін до Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких при посвідченні угоди про відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення перевіряється дотримання встановлених Земельним кодексом України вимог до набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у тому числі обмежень щодо загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вправі набувати у власність одна особа. Такі норми знаходять свою реалізацію й у правовідносинах спадкування прав на землю та виступає частиною механізму охорони земель як основного національного багатства Українського народу. Перспективами подальших наукових пошуків проблематики спадкування прав на земельні ділянки визначено особливості спадкування прав на землю іноземними громадянами, іноземними юридичними особами, державами, особами без громадянства, а також удосконалення механізму охорони прав на землю внаслідок спадкування.

Список використаних джерел

1. Малохліб О. С. Правовоі засади використання земельних ділянок для житлового будівництва: дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.06; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. Харків, 2021. 210 с.

2. Шульга М. В. Питання приватизації земельних ділянок громадянами. Земельне право України: проблеми теорії та практики. 2007. № 4-6. С. 47-56.

3. Шульга М. Юридичні засади державної реєстрації земельних ділянок та земельних прав. Мала енциклопедія нотаріуса. 2012. № 3 (63). С. 55-61.

4. Настечко К. О. Оформлення прав на земельні ділянки: щодо визначення поняття. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2007. С. 519-525.

5. Яніцький В. П. Правові наслідки порушення порядку набуття права приватної власності на землю. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. Вип. 33.

6. Яніцький В. П. Порядок набуття права власності на земельну ділянку в Україні: дис.... канд. наук: 12.00.06. Київ, 2007. 200 с.

7. Шевченко Я. М. Поняття, форма, права і обов'язки сторін за договором купівлі- продажу, міни, дарування. Договір у цивільному і трудовому праві: Довідник. Київ: Юридична книга, 2000. Ч. 1.

8. Снідевич О. Землевпорядні позови у цивільному процесі України. Право України. 2006. № 6. С. 69-72.

9. Бусуйок Д. В. Правове регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель: проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. юрид. наук. Київ, 2018. 38 с.

10. Ходыко Ю. Е. Земелшьнвй участок как объект гражданских правоотношений. URL: https://dspace.nlu.edu.Ua/bitstream/123456789/13932/1/ Khodyko_254-263.pdf (дата звернення: 16.07.2021).

11. Яніцький В. П. Порядок набуття права власності на земельну ділянку в Україні: автореф.... канд. юрид. Наук: 12.00.06. Київ, 2007. 18 с.

12. Ващишин М. Я. Набуття прав на землю. Велика українська юридична енциклопедія. Т.

16: Земельне та аграрне право / редкол.: М. В. Шульга (голова), В. В. Носік, П. Ф. Кулинич (заст. голови) та ін. Харків: Право, 2019. С. 379-385.

13. Реєстр судових рішень. Справа № 515/416/20 від 25 травня 2020 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/89827011 (дата звернення: 16.07.2021).

14. Реєстр судових рішень. Справа № 515/10/19 від 6 листопада 2019 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86683352 (дата звернення: 16.07.2021).

15. Постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text (дата звернення: 16.07.2021).

16. Федорович В. І. Оцінка земель. Велика українська юридична енциклопедія. Т. 16: Земельне та аграрне право / редкол.: М. В. Шульга (голова), В. В. Носік, П. Ф. Кулинич (заст. голови) та ін. Харків: Право, 2019. С. 432-436.

17. Уразовська О. С. Спадкування права на земельну ділянку за законодавством України: дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03; Нац. ун-т “Одеська юридична академія”. Одеса, 2018. 211 с.

Размещено на Allbest.ru