Актуальні проблеми співвідношення та взаємодії системи права Європейського Союзу з національними правовими системами держав-членів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми співвідношення та взаємодії системи права Європейського Союзу з національними правовими системами держав-членів

Макушев Петро Васильович

доктор юридичних наук, професор

професор кафедри теорії та історії держави і права

Університету митної справи та фінансів

Хрідочкін Андрій Вікторович

доктор юридичних наук, доцент

професор кафедри підприємництва,

організації виробництва та теоретичної і

прикладної економіки

Українського державного

хіміко-технологічного університету

Анотація

Мета. Метою статті є дослідження актуальних питань співвідношення та взаємодії системи права Європейського Союзу з національними правовими системами держав-членів. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний метод, методи аналізу і синтезу, системний і структурно-функціональний методи, а також порівняльно-правовий метод. Результати. Встановлено, що на формування права Європейського Союзу вплинули також правові концепції і принципи, властиві національному праву держав-членів. Акцентовано увагу на тому, що з часом сформувалася своєрідна і автономна правова система Європейського Союзу, яка не була властива національним правовим системам держав-членів. Наукова новизна. У процесі дослідження встановлено, що у взаємодії систем права Європейського Союзу і права держав-членів вбачається монізм примату Європейського права, що доводиться за допомогою принципів права європейської співдружності, які випливають із судових рішень Суду Європейського Союзу. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані в правотворчій і правозастосовній діяльності під час реалізації завдань євроінтеграції.

Ключові слова: взаємодія, національне право, право Європейського Союзу, система права, співвідношення, суверенітет, Суд Європейських Співтовариств, юрисдикція

Peter Makushev, Doctor of Laws, Professor, Professor of the Department of Theory and History of State and Law University of Customs and Finance

Andriy Khidochkin, Doctor of Laws, Associate Professor, Professor of the Department of Entrepreneurship, Production Organization and theoretical and applied economy of Ukrainian state Chemical and Technology University

Actual problems of relation and interaction of the European Union low system with national legal system of member staties

Abstract

Purpose. The article is aimed at studying topical issues of correlation and interaction of the legal system of the European Union with the national legal systems of the Member States. Methodology. he methodology includes a comprehensive analysis and synthesis of the available scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions and recommendations. During the study, the following methods of scientific knowledge were used: dialectical method, methods of analysis and synthesis, systemic and structural-functional methods, as well as comparative legal method. Results. It is established that the formation of the law of the European Union was also influenced by the legal concepts and principles inherent in the national law of the Member States. It is emphasized that over time, a peculiar and autonomous legal system of the European Union was formed, which was not inherent in the national legal systems of the Member States. It is determined that by their essential content, the constituent acts of the European Union are more reminiscent of the constitutional legislation of nation-states, since they define the purpose and objectives of integration, the range of powers of integration formations and their nature, the order of formation and activity States, as well as with international organizations. It is noted that the sovereignty of Member States is somewhat limited in connection with the transfer of a certain amount of state sovereignty to the community authorities. It is concluded that today the European Union law is a strong system of regulation of relations, which is regulated at the international level and is an effective mechanism for the implementation of the main purpose and objectives of the European Union. Originality. In the course of the study, it was established that in the interaction of the legal systems of the European Union and the law of the Member States, monism of the primacy of European law is seen, which is proved by the principles of European Community law arising from judicial decisions of the Court of Justice of the European Union. Practical significance. The results of the study can be used in law-making and law enforcement activities during the implementation of European integration tasks.

Key words: interaction, national law, European Union law, system of law, relation, sovereignty, court of European communities, jurisdiction.

Постановка проблеми

суверенітет держава-учасниця первинний право

Проблема співвідношення права Європейського Союзу (далі - ЄС) і національного права держав-членів залишається актуальним. Відповідь на це питання, дозволить розкрити сутність взаємодії цих двох правових систем та визначити, чи має місце примат однієї правової системи над іншою. Подібно до того, як міжнародне право створюється окремими державами, ЄС в якості міжнародної організації інтеграційного характеру також створений державами з метою досягнення певної мети. Тому виникає питання про співвідношення державного суверенітету держав-учасниць ЄС і власне ЄС як наднаціонального утворення. Державний суверенітет - це верховенство державної влади всередині країни і незалежність державної влади, від будь-якої іншої влади за межами країни. Суверенітет - це невід'ємна властивість будь-якої держави, джерело її публічної влади. Отже, державам-членам ЄС точно притаманна одна ознака суверенітету, влада цих держав є найвищою в межах власних країн. Що ж стосується другої ознаки суверенітету - незалежності органів публічної влади країн держав-членів від ЄС, то в цьому випадку самостійність є дещо обмеженою. Це пов'язано з тим, що при вступі до складу ЄС, держави делегують частину національного суверенітету співтовариству. У взаємодії і взаємозв'язку права ЄС і права держав-членів вбачається монізм примату права ЄС над правом держав-членів, оскільки домінуючим стає правопорядок, ґрунтований на праві Європейського Співтовариства. Дія ж норм права ЄС процедури імплементації (тобто перетворення норм права ЄС на норми права держав - членів) парламентами держав-членів не потребує.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремим питанням юридичної природи системи права ЄС в своїх роботах приділяли увагу багато вчених, зокрема, О. Андрійчук, Е. Брюна, Г. де Бурка, М. Баймуратов, М. Буроменський, А. Вакуленко, Вінер, М. Гнатовський, І. Гриценко, І. Грицяк, Г. Дейвіс, В. Денисов, С. Добрянський, А. Довгерт, М. Жюльєн, В. Забігайло, Л. Ентін, П. Калініченко, А. Капустін, С. Кашкін, В. Кернз, П. Кобец, А. Колодій, В. Копійка, М. Корольов, І. Кравчук, Х. Краснова, П. Крейг, O. Кресін, Е. Кробі, К. Лінартс, Д. Лук'янов, З. Макаруха, М. Микієвич, О. Москаленко, В. Муравйов, П. Нуффел, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Омельченко, О. Петришина, P. Петров, С. Погребняк, П. Рабінович, С. Селіверстов, А. Слейтер, А. Татам, Л. Тимченко, Б. Топорнін, Н. М. Ушаков, А. Фастовець, В. Форманюк, Ю. Шемшученко, Ю. Юмашев, І. Яворська, І. Яковюк і багато інших. Проте, незважаючи на вже напрацьований значний масив наукової літератури, проблеми співвідношення і взаємодії системи права ЄС з національними правовими системами держав-членів, на жаль, не стали предметом спеціального дослідження. Існуючи ж наукові праці розкривають ці питання тільки з вузькогалузевою метою, без застосування відповідного комплексного підходу. Отже, недостатній рівень розробленості даної проблеми на теоретичному рівні, а також відсутність комплексного дослідження питань співвідношення і взаємодії системи права ЄС з національними правовими системами держав-членів зумовлюють актуальність такого дослідження.

Постановка завдання

Метою даної статті є дослідження актуальних питань співвідношення та взаємодії системи права ЄС з національними правовими системами держав-членів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Проблема взаємодії права ЄС і національного права, зокрема, питань імплементації права і застосування права ЄС в державах-членах, має особливо велике значення для практичної реалізації права цієї організації. Принциповим моментом для вирішення даних питань є розуміння того, що ЄС був створений на підставі добровільної згоди держав-членів і, виходячи з цього, останні повинні приймати норми права ЄС, незважаючи на те, що в ряді випадків вони можуть певною мірою суперечити їх інтересам, але водночас відповідати інтересам інших держав-членів. Право ЄС має однакову дію в усіх державах-членах, а останньою інстанцією, що має вирішувати спори між державами-членами з питань застосування права ЄС, є Суд Європейських Співтовариств, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави-члени [1, с. 156]. При виникненні колізій між національним правом і правом ЄС застосовується останнє, а Суд Європейських Співтовариств має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення. Примусове застосування права ЄС забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією ЄС в Суді [2, с. 89]. Зокрема, юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право ЄС, а Комісія (або будь-яка держава-член ЄС) може подати позов до Суду Європейських Співтовариств проти держави-члена, що порушила це право.

Взаємодія права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах. Першим і визначальним принципом є принцип наднаціональності права ЄС. Він полягає у існуючій можливості ЄС створювати правові норми, обов'язкові для держав - членів, норми безпосередньої дії на всій території ЄС, а також у можливості органів співтовариств мати виключну компетенцію у тих сферах, які раніше належали до суверенних прерогатив держав-членів. Згідно з ним норми права ЄС мають вищу юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів, які входять до складу цього об'єднання, а у випадку колізії норм права ЄС і національного права застосовуються норми права ЄС. Зазначений принцип використовується незалежно від виду правової норми ЄС та правової норми національного права, що суперечать одна одній [3, с. 7]. Також не має значення той факт, яка норма була прийнята раніше за часом: норма права ЄС чи національна норма права. Суд Європейських Співтовариств постановив (у 1978 р.), що до обов'язків національного суду входить забезпечення імплементації положень права ЄС і незастосування таких норм національного права, що суперечать їм, навіть якщо ці положення національного права були прийняті пізніше, ніж норми права ЄС. Принцип наднаціональності права ЄС базується на теорії міжнародних договорів і практиці Суду Європейських Співтовариств. Як відомо, належним чином підписані, схвалені (шляхом ратифікації чи інакше) та введені в дію міжнародні договори мають вищу силу в порівнянні з національним правом і договір не підлягає, за загальним правилом, перегляду і зміні в односторонньому порядку.

Установчі документи, що є джерелом первинного права ЄС, за характеристиками відповідають міжнародним договорам. Однак внутрішні акти ЄС, які видаються його органами, не мають властивостей міжнародних договорів - вони належать до «вторинних джерел» права ЄС. Право ЄС передбачає необхідність забезпечення його однакового застосування в усіх державах-членах, без чого неможливе досягнення ними цілей інтеграції. Принцип наднаціональності права ЄС зумовлений покладеним на всі держави - члени обов'язком забезпечити реалізацію задач і цілей ЄС. Зокрема, у ст. 10 Договору про заснування Європейської Спільноти наголошується, що «державам-членам належить вживати усіх належних заходів, окремих чи загальних, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають із цього Договору чи є наслідком заходів, що їх вживають інституції Спільноти. Їм належить сприяти виконанню завдань Спільноти. Їм належить утримуватися від будь-яких заходів, що можуть перешкодити досягненню цілей цього Договору» [4]. Стосовно принципу верховенства вторинних джерел права ЄС, то він був підданий критиці судовими установами окремих держав-членів. Однак в одному із рішень Суду Європейських Співтовариств (1971р.) зазначалося, що юридична сила регламенту як одного з видів вторинних джерел права ЄС виключає застосування будь-якого національного акту, що суперечить положенням регламенту.

Ще однією спробою національних судових органів поставити під сумнів принцип наднаціональності права ЄС було його обмеження певним колом джерел національного права [5, с. 7]. Це стосувалося неможливості його розповсюдження на національні конституційні норми. Однак Суд Європейських Співтовариств спростував і це. У низці прийнятих рішень він виходить із характеру глобального застосування цього принципу. Всі розбіжності національних конституцій та установчих актів повинні усуватися до ратифікації та набуття чинності установчими документами. Так, перед ратифікацією Маастрихтського договору були внесені відповідні зміни до конституцій Німеччини, Франції, Ірландії та інших країн. Необхідно зазначити, що і згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана парламентом України, є частиною національного законодавства України, а укладення міжнародних договорів, які суперечать Основному Закону України, можливе лише після внесення відповідних змін до нього [6].

Таким чином, принцип наднаціональності права ЄС у передбачає його розповсюдження на всі джерела права цього об'єднання, а також підпорядкування йому всіх видів актів національного права і поширюється на всі його акти незалежно від часу їх прийняття.

Загальна концепція наднаціональності права ЄС є результатом правотворчої діяльності Суду Європейських Співтовариств, але принцип наднаціональності права ЄС не стосується норм, які закріплені в окремих актах або групах актів, а характеризує співвідношення права ЄС як системи з національною системою права. Визнання принципу наднаціональності права ЄС передбачає зобов'язання кожної держави-члена та її судових установ не застосовувати національні норми, що суперечать цьому праву [7, с. 42], а також вживати заходи, спрямовані на забезпечення ефективної дії права ЄС, а саме не застосування норм, які йому суперечать і неприйняття таких норм.

Наступним принципом, на якому базується співвідношення права ЄС і національного права держав-членів, є принцип прямої дії права ЄС. Він полягає в безпосередньому та обов'язковому застосуванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди і умов, що встановлюються державами-членами [8, с. 130]. Практика Суду Європейських Співтовариств базується на тому, що у випадку прямої дії норми права ЄС, вона надає юридичним і фізичним особам права, які повинні захищатися національними судами. Це пояснюється тим, що на практиці поширена ситуація, коли юридична чи фізична особа в спорі з державним органом вимагає застосування саме права ЄС.

Норма права не може мати прямої дії, якщо не виконані дві наступні умови. Перша - це умова про те, що правова норма має бути частиною права, що діє на території держав-членів, тобто вона повинна бути юридично чинною з точки зору національних судів. Це не означає, що вона має бути частиною національної правової системи. Суть полягає в тому, що національні суди мають визнавати цю правову норму чинною і обов'язковою до виконання [9, с. 194]. Другою ж умовою є надання нормою права ЄС прав юридичним і фізичним особам.

З метою вирішення питання, наскільки право ЄС відповідає названим умовам, необхідно дослідити питання про те, який саме суд повинен розглядати певний спір - національний суд або Суд Європейських Співтовариств. Перша умова (юридична дійсність норми права ЄС з точки зору національних судів), безумовно, належить до юрисдикції національних судів [10, с. 231], а друга - тісно пов'язана з питанням тлумачення норм права ЄС і тому підпадає під юрисдикцію Суду Європейських Співтовариств [11, с. 187]. Стосовно першої умови можна стверджувати, що всі правові норми ЄС є чинними в усіх державах-членах. Такий висновок можна зробити, виходячи з теорій міжнародного і конституційного права. Безумовно, теорія міжнародного права є більш пріоритетною, оскільки установчі договори та вторинні джерела права ЄС є джерелами міжнародного права і їх положення мають пріоритет щодо норм національного законодавства. Теорія конституційного права передбачає делегування низки повноважень національною владою органам ЄС, передачу «частини суверенітету» та визнання пріоритету норм права ЄС через введення відповідних норм до конституцій 66 держав-членів [12, с. 286]. Друга умова принципу прямої дії норм права ЄС містить наступні аспекти: норма права має бути чіткою і однозначною; вона повинна безумовно виконуватися; застосування такої норми не повинно залежати від дій, які мають здійснити органи ЄС чи держав-членів. Принцип прямої дії передбачений безпосередньо в установчих договорах. Зокрема, про те, що регламент є актом загального характеру і має пряму дію в усіх державах-членах, йдеться в ст. 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Таке формулювання викликає питання про те, чи розповсюджується цей принцип на інші, крім регламентів, джерела права ЄС. Ряд дослідників та державних органів окремих країн зайняли позицію, згідно з якою принцип прямої дії права ЄС стосується лише дії регламентів і не розповсюджується на інші джерела права ЄС [13, с. 317]. Однак у ряді своїх рішень (наприклад, 1963 р. та 1964 р.) Суд Європейських Співтовариств сформулював концепцію прямої дії права ЄС.

Сутність принципу прямої дії права ЄС полягає у наступному. Право цього об'єднання визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосування його норм національними судами. Якщо цього не відбудеться, це свідчитиме про відсутність правових гарантій захисту прав та інтересів юридичних і фізичних осіб на його основі. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС.

Застосування на практиці принципу прямої дії вимагає дотримання ряду умов матеріального і процесуального характеру. Наприклад, застосовувана норма прямої дії повинна належати до юрисдикції національних судових органів [14, с. 152]. Наступною умовою є чіткість і однозначність норми права ЄС, яка застосовується. Це означає, що суддя в усіх випадках, коли у акті ЄС міститься декларація загального характеру чи норма не має розробленого механізму реалізації, не повинен застосовувати дану норму для вирішення спору. Необхідними умовами також є можливість прямого використання такої норми та відсутність обумовленості її застосування іншими актами. Слід відзначити, що в установчих договорах принцип прямої дії первинних джерел права не відображено. Лише опосередковано мова про це йде у ст. 211 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Зокрема, в ній зазначається, що Комісія гарантує застосування положень даного Договору.

Практика Суду Європейських Співтовариств з цього питання пройшла певні етапи розвитку. Так, в 1963 р. Суд ЄС постановив, що стосовно установчих договорів принцип прямої дії відсутній [15, с. 16]. Однак у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонного характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юридичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах. В одному із наступних рішень (1966 р.) Суд Європейських Співтовариств змінив свою позицію, визнавши, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не лише зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Європейського Співтовариства. Зокрема, Суд постановив, що встановлене вказаним Договором зобов'язання прийняти певні заходи також може мати пряму дію [16, с. 81]. Надалі було визначено, що окремі положення Договору про заснування Європейського Співтовариства будуть мати пряму дію навіть у випадку відсутності актів вторинного права стосовно їх застосування. Мова йде про ст. ст. 43 та 49 цього Договору. В подальшому такий висновок був прийнятий і щодо інших статей Договору. Однак Суд Європейських Співтовариств одночасно 67 встановив, що не можуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці положення набувають прямої дії у випадках, якщо розробляються конкретні заходи з їх реалізації [17, с. 258].

Ще одним принципом, який характеризує взаємодії права ЄС з національним правом держав-членів, є принцип інтеграції. Він полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають інтегральною складовою цих систем. Пряма дія норм прана ЄС зумовлюється їх імплементацією в національні правові системи держав -членів. Інтеграція в національне право надає юридичної сили актам Європейських Співтовариств на території держав - членів та робить обов'язковим їх застосування національними судами. Відповідно до одного з рішень Суду Європейських Співтовариств (1968 р.) положення права Європейських Співтовариств проникають у внутрішній національний правопорядок без допомоги заходів національного характеру.

Таким чином, право цих Співтовариств діє і підлягає застосуванню на території держав-членів на тих же умовах, що і національне право, а держава має створити умови для ефективного застосування права Європейських Співтовариств.

І останнім принципом співвідношення права ЄС з національним правом держав - членів є принцип юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС. Він полягає в імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських Співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі [18, с. 24]. Втілення в життя норм права ЄС є спільною метою Європейських Співтовариств та ЄС, а також усіх держав-членів. Юрисдикційний захист прав та інтересів усіх суб'єктів європейського права забезпечується судовими установами держав-членів та Судом Європейських Співтовариств. Судова захищеність прав, що базуються на правових нормах Європейських Співтовариств є і результатом, і умовою їх інтеграційного характеру та прямої дії. Інтеграція створює передумови для застосування права ЄС в кожній із держав - членів. Пряма дія надає імперативного характеру його застосуванню національними судами. Юрисдикційна захищеність є практичною реалізацією цих принципів. Національний суд зобов'язаний застосувати норму права ЄС, якщо навіть їй протистоїть норма національного права [19, с. 49]. Це випливає з принципу верховенства права ЄС.

Висновки

Таким чином, право ЄС є самостійною правовою системою зміст якої складають принципи і норми, що регулюють відносини між його суб'єктами. Суверенітет держав-членів дещо обмежений у зв'язку з передачею певного об'єму державного суверенітету до органів влади співтовариства. У взаємодії систем права ЄС і права держав-членів вбачається монізм примату Європейського права, що доводиться за допомогою принципів права європейської співдружності, які випливають із судових рішень Суду ЄС. Норми права ЄС мають вищу юридичну силу відносно норм національного законодавства країн-учасниць Співтовариства. Дана властивість обумовлена практикою Суду ЄС, який виробив концепцію верховенства права ЄС. Сьогодні право ЄС є міцною системою регулювання відносин, яка регламентована на міжнародному рівні і являє собою дієвий механізм для реалізації головної мети і завдань ЄС. Тому засвоєння і використання правової бази Співтовариства - важливий крок до світової інтеграції та розвитку держави в міжнародному просторі.

Список використаних джерел

1. Європейське право: право Європейського союзу: підручник: у трьох кн. / за заг. ред. В.І. Муравйова. Київ: Ін Юре, 2015. Кн. перша: Інституційне право Європейського союзу / В.І. Муравйов, О.М. Шпакович, О.М. Лисенко, О.В. Святун. Київ: Ін Юре, 2015. 312 с.

2. Ковалів М.В., Тимчишин Т.М., Ніканорова О.В. Основи права Європейського Союзу: навчальний посібник. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2020. 212 с.

3. Станько І.Я. Співвідношення принципів та норм права у правових системах України та Європейського Союзу: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2020. 20 с.

4. Договір про заснування Європейської Спільноти від 25 березня 1957 р. URL.: http://www.zakon.rada.gov.ua.

5. Право ЄС: устрій та правопорядок / С.М. Задорожна, Н.В. Кирилюк, А.З. Маник; за заг. ред. С.М. Задорожної. Чернівці. 2021. 232 с.

6. Конституція України: Основний закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. URL.: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/254к/96-вр.

7. Косінова Д.С., Абрамова В.О. Питання про правову природу Європейського Союзу. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: Юридичні науки. 2020. № 11(2). С. 40-45.

8. Брацук І. Вплив Суду ЄС на формування та розвиток принципу прямої дії права Європейського Союзу. Юридична Україна. 2010. № 2. С. 129-132.

9. Комарова Т.В. Правова сила рішень Суду справедливості Європейського Союзу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2018. Вип. 49(2). С. 193-196.

10. Європейський Союз: загальна інформація, організаційна структура, правова система: словник-довідник / уклад.: Ю.С. Кононенко, І.М. Лубко. Черкаси: Гордієнко Є.І., 2019. 306 с.

11. Муртішева А.О. Конституційно-правова відповідальність уряду в державах Європейського Союзу: теорія та практика: монографія. Харків: Юрайт, 2022. 328 с.

12. Лепіш Н.Я., Проць І.М. Вплив міжнародно-правових актів на конституційні трансформації в державах-членах Європейського Союзу. Молодий вчений. 2021. № 3(2). С. 285-289.

13. Право Європейського Союзу: підручник / Р.А. Петров (кер. авт. кол.), А.О. Вакуленко, Ван Елсувеге П. та ін.; за ред. Р.А. Петрова. Вид. 10-те, змінене і допов. Харків: Право, 2021. 442 с.

14. Макар В.Р. Особливості правової природи та правової системи Європейського Союзу як специфічної регіональної міждержавної інтеграційної структури. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2011. № 3. С. 151-153.

15. Комарова Т.В. Суд Європейського Союзу: розвиток судової системи та практики тлумачення права ЄС: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.11. Київ, 2019. 40 с.

16. Мороз Г.В. Значення загальноправових принципів права Європейського Союзу щодо забезпечення публічних та приватних інтересів в еколого-правових відносинах. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2021. Вип. 55. С. 78-89.

17. Фалалєєва Л.Г. Захист основоположних прав у інтеграційному правопорядку Європейського Союзу: монографія. Київ: Кандиба Т.П., 2020. 454 с.

18. Забокрицький І.І. Принцип верховенства права в Європейському Союзі як ознака транс-націоналізації сучасного конституціоналізму. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2019. Вип. 55(1). С. 23-26.

19. Золотарьова М.Г. Міжнародні правові засади формування та реалізації зовнішньої політики Європейського Союзу. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: Юридичні науки. 2019. № 8(1). С. 47-51.

References

1. Muravyov, V.I., Shpakovich, O.M., Lysenko, O.M., Sviatun, O.V. (2015). Yevropeiske pravo: pravo Yevropeiskoho soiuzu [European law: the law of the European Union]. Kyiv: In Yure. Book the first: Institutional law of the European Union. Kyiv: In Yure. (in Ukrainian).

2. Kovaliv, M.V., Tymchyshyn, T.M., Nikanorova, O.V. (2020). Osnovy prava Yevropeiskoho Soiuzu [Basics of the law of the European Union]. Lviv: Lviv State University of Internal Affairs. (in Ukrainian).

3. Stanko I.Ya. (2020). Correlation of principles and norms of law in the legal systems of Ukraine and the European Union: PhD thesis abstract. Kyiv. (in Ukrainian).

4. The Treaty on the Establishment of the European Community (1957) dated March 25, 1957. Retrieved from: http://www.zakon.rada.gov.ua. (in Ukrainian).

5. Zadorozhna, S.M., Kyrylyuk, N.V., Manyk, A.Z. (2021). Pravo YeS: ustrii ta pravoporiadok [EU law: system and legal order]. Chernivtsi. (in Ukrainian).

6. Constitution of Ukraine (1996): Basic Law of Ukraine No. 254^96-ВР. (1996, June 28). Retrieved from: http://www.zakon.rada.gov.ua/go/254k/96-вр. (in Ukrainian).

7. Kosinova, D.S., Abramova, V.O. (2020). Pytannia pro pravovu pryrodu Yevropeiskoho Soiuzu [Questions about the legal nature of the European Union]. International scientific journal "Internauka". Series: Legal sciences, 11(2), 40-45. (in Ukrainian).

8. Bratsuk, I. (2010). Vplyv Sudu YeS na formuvannia ta rozvytok pryntsypu priamoi dii prava Yevropeiskoho Soiuzu [The influence of the EU Court on the formation and development of the principle of direct effect of the law of the European Union]. Legal Ukraine, 2, 129-132. (in Ukrainian).

9. Komarova, T.V. (2018). Pravova syla rishen Sudu spravedlyvosti Yevropeiskoho Soiuzu [Legal force of decisions of the Court of Justice of the European Union]. Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, 49(2),193-196. (in Ukrainian).

10. Kononenko, Yu.S., Lubko, I.M. (Comps.) (2019). Yevropeiskyi Soiuz: zahalna informatsiia, orhanizatsiina struktura, pravova systema: slovnyk-dovidnyk [The European Union: general information, organizational structure, legal system: dictionary-reference]. Cherkasy: Ye. I. Gordienko. (in Ukrainian).

11. Murtisheva, A.O. (2022). Konstytutsiino-pravova vidpovidalnist uriadu v derzhavakh Yevropeiskoho Soiuzu: teoriia ta praktyka [Constitutional and legal responsibility of the government in the states of the European Union: theory and practice]. Kharkiv: Yurayt. (in Ukrainian).

12. Lepish, N.Ya., Prots, I.M. (2021). Vplyv mizhnarodno-pravovykh aktiv na konstytutsiini transformatsii v derzhavakh-chlenakh Yevropeiskoho Soiuzu [The influence of international legal acts on constitutional transformations in the member states of the European Union]. A young scientist, 3(2), 285-289. (in Ukrainian).

13. Petrova, R.A. (Ed.). (2021). Pravo Yevropeiskoho Soiuzu [The Law of the European Union]. Kharkiv: Pravo. (in Ukrainian).

14. Makar, V.R. (2011). Osoblyvosti pravovoi pryrody ta pravovoi systemy Yevropeiskoho Soiuzu yak spetsyfichnoi rehionalnoi mizhderzhavnoi intehratsiinoi struktury [Peculiarities of the legal nature and legal system of the European Union as a specific regional interstate integration structure]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovrioi Rady Ukrainy, 3, 151-153. (in Ukrainian).

15. Komarova, T.V. (2019) Court of the European Union: development of the judicial system and practice of interpretation of EU law: autoref. thesis ... Doctor of Law. Sciences: 12.00.11. Kyiv, 40 p. (in Ukrainian).

16. Moroz, G.V. (2021). Znachennia zahalnopravovykh pryntsypiv prava Yevropeiskoho Soiuzu shchodo zabezpechennia publichnykh ta pryvatnykh interesiv v ekoloho-pravovykh vidnosynakh [The significance of the general principles of the law of the European Union regarding the provision of public and private interests in environmental legal relations]. Aktualni problemy vdoskonalennia chyrmoho zakoriodavstva Ukrainy, 55, 78-89. (in Ukrainian).

17. Falaleeva, L.G. (2020). Zakhyst osnovopolozhnykh prav и intehratsiinomu pravoporiadku Yevropeiskoho Soiuzu [Protection of fundamental rights in the integration legal order of the European Union]. Kyiv: Kandyba T.P. (in Ukrainian).

18. Zabokrytskyi, I.I. (2019). Pryntsyp verkhovenstva prava v Yevropeiskomu Soiuzi yak oznaka transnatsionalizatsii suchasnoho konstytutsionalizmu [The principle of the rule of law in the European Union as a sign of the transnationalization of modern constitutionalism]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pravo, 55(1), 23-26. (in Ukrainian).

19. Zolotaryova M.G. (2019). Mizhnarodni pravovi zasady formuvannia ta realizatsii zovnishnoi polityky Yevropeiskoho Soiuzu [International legal foundations of the formation and implementation of the foreign policy of the European Union]. Mizhnarodnyi naukovyi zhurnal «Internauka». Seriia: Yurydychni nauky, 8(1), 47-51. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru