Актуальність гуманітарної парадигми розвитку освіти України в умовах війни: публічно-управлінський аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Актуальність гуманітарної парадигми розвитку освіти України в умовах війни: публічно-управлінський аспект

Петровський Петро Михайлович доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри публічного управління та публічної служби

Львів

Анотація

Повномасштабна війна рф проти України зумовлює необхідність переосмислення багатьох векторів розвитку, зокрема підсилення демократичних засад сфери публічності та гуманістичного впливу на всі сфери соціуму. Це безпосередньо стосується системи освіти, яка формує людський потенціал розвитку, визначає цінності й перспективи майбутнього.

У публічно-управлінському форматі система освіти розглядається як сукупність всіх навчальних закладів і управлінських інституцій, що виконують важливу функцію підготовки соціально зрілих особистостей. А також як соціальний інститут, що покликаний відтворювати тенденції розвитку суспільства і впливати на визначення параметрів навчання. Стверджується, що в умовах сучасних цивілізаційних викликів і загроз перед освітою гостро стоїть вимога послідовно дотримуватися принципів і цінностей демократії та гуманізму. Підкреслено, що методологічною моделлю забезпечення такого підходу є гуманітарна парадигма, яка поєднує концептуальну визначеність людино-центризму і відповідну практику його втілення.

Становлення гуманітарної парадигми в освіті України розкрито за допомогою аналізу змісту нормативно-правових, регламентуючих документів і акцентування уваги на дотриманні їх принципових положень. Обґрунтовано положення, що умови повномасштабної війни (з її інформаційною і смисловою складовими) актуалізують дотримання вимог гуманітарної парадигми. Особливого значення в освітньому процесі набуває цінність людського життя, а також здоров'я, свобода і гідність особи. Акцентована увага на необхідності впровадження у складові компетентності фахівців розуміння, як поєднання концептуального осмислення реальної ситуації, усвідомлення свого теоретичного та практичного ставлення до неї. Сформоване в рамках гуманітарної парадигми розуміння є дієвим чинником боротьби проти ворожої пропаганди та реалізує принципи україно центризму, демократії й гуманізму.

Перспективи подальшого дослідження теми визначаються як необхідність впровадження імперативів гуманітарної парадигми в освітній процес шляхом залучення науково-експертного середовища та громадських організацій до обґрунтування напрямів розвитку освіти та суспільства.

Ключові слова: освіта, система освіти, парадигма, гуманітарна парадигма, розуміння, розвиток освіти, публічне управління.

Abstract

Petrovskyi Petro Mykhailovych Doctor of Public Administration, Professor, Head of the Department of Public Administration and Public Service, Lviv Polytechnic National University

THE TOPICALITY OF THE HUMANITARIAN PARADIGM FOR DEVELOPING EDUCATION IN UKRAINE IN THE CONDITIONS OF WAR: PUBLIC-ADMINISTRATIVE ASPECT

Russia's full-scale war against Ukraine necessitates a rethinking of many vectors of development, including strengthening the democratic foundations of publicity and humanistic influence on all spheres of society. This is directly related to the education system, which forms the potential for human development, determines the values and prospects of the future.

In the public-administrative format, the education system is considered as a set of all educational establishments and administrative institutions that perform a significant function of training socially mature individuals, as well as a social institution designed to reproduce the trends of societal development and influence the determination of learning parameters. It is argued that in the context of modern civilizational challenges and threats, education is faced with an urgent requirement to consistently adhere to the principles and values of democracy and humanism. It is emphasized that the methodological model for ensuring such an approach is the humanitarian paradigm, which combines the conceptual determination of human- centrism and the appropriate practice of its implementation.

The formation of the humanitarian paradigm in education in Ukraine is disclosed through the analysis of the content of normative, regulatory documents and focusing on the observance of their fundamental provisions. It is substantiated that the conditions of a full-scale war (with its information and semantic components) actualize compliance with the requirements of the humanitarian paradigm. It is stressed that the value of human life, as well as the health, freedom and dignity of the individual are becoming of particular importance in the educational process. Attention is focused on the need to introduce understanding into the components of the competence of specialists, as a combination of conceptual comprehension of the real situation, awareness of one's theoretical and practical attitude towards it. The understanding formed within the framework of the humanitarian paradigm is an effective factor in the fight against hostile propaganda and implements the principles of Ukrainian centrism, democracy and humanism.

Prospects for further research of the topic are defined as the need to introduce the imperatives of the humanitarian paradigm into the educational process by involving the scientific and expert environment and public organizations in substantiating the directions for development of education and society.

Keywords: education, education system, paradigm, humanitarian paradigm, understanding, education development, public administration.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах повномасштабної війни рф проти України, масових руйнувань соціальної інфраструктури, нищення цивілізаційних досягнень в освіті, науці та культурі, гостро стоїть завдання збереження та посилення демократичних і гуманістичних засад суспільства. Це безпосередньо стосується системи освіти, яка формує людський потенціал розвитку, визначає цінності й перспективи майбутнього. Дієвим засобом протистояння інформаційній та смисловій війні має стати гуманітарна парадигма - методологічна модель спільної діяльності всіх освітян із впровадження цивілізаційних цінностей.

Попри те, що окремі аспекти гуманітарної парадигми задекларовані в нормативно-правових документах регламентації освітнього процесу та активно впроваджуються в його здійснення, необхідно констатувати, що вказана модель діяльності освітян потребує більш системного й послідовного використання.

Тому застосування потенціалу гуманітарної парадигми для розвитку освіти України в умовах повномасштабної війни набуває особливої гостроти та актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про багатогранність пропонованої теми та необхідність брати до уваги широкий спектр наукових пошуків. Проблеми функціонування та розвитку освіти розглядалися провідними вітчизняними дослідниками, зокрема Д. Дзвінчуком, В. Кременем, В. Луговим, Т. Лукіною, С. Ніколаєнко, О. Овчаруком, В. Олійником, П. Полянським та ін.

Варто також відмітити роботи класиків (М. Вебера, Ю. Габермаса, Т. Куна, В. Парсонса, Ф. Фукуями, Г. Шейтіна та ін.), в яких розкриті теоретико-методологічні основи пропонованих положень. Здійснений теоретичний аналіз нормативно-правових документах і розкриті їх змістовні зв'язки із особливостями впровадження гуманітарної парадигми в освітню сферу.

Демократичність і гуманізм розвитку системи освіти розглянуті в працях значної кількості вітчизняних і зарубіжних авторів.

Водночас варто констатувати, що питання значення гуманітарної парадигми для розвитку освіти України в умовах війни не набуло належного рівня розгляду в науковій літературі та вимагає подальшого дослідження і практичного втілення.

Мета статті визначається як обґрунтування необхідності більш повного впровадження гуманітарної парадигми в систему освіти України в умовах війни.

Виклад основного матеріалу

Із 24.02.2022 року Україна і весь світ живуть в новій реальності- в умовах розгорнутої рф повномасштабної війни на знищення українського народу. Ракетними і бомбовими ударами руйнуються мирні міста, знищується соціальна інфраструктура, включно з лікарнями, освітніми та культурними закладами. Гинуть мирні мешканці українських населених пунктів, люди похилого віку і діти. Терористично-імперська політика дикунського Кремля нищить базові цінності миру, демократії та людяності. Здійснюється геноцид українського народу, зупинити який може лише належна військова відповідь ЗСУ. війна гуманітарний парадигма

Воєнна агресія з боку РФ супроводжується інформаційною та смисловою війною, яка, на думку її авторів, може виправдати всі злодіяння, бути їх ідеологічним прикриттям. Цей різновид реальної та гібридної війни реалізується через спеціально відфільтрований контент програм радіо, телебачення, публічних мереж і за допомогою пропагандистських механізмів. [1]. Окремим об'єктом ворожого впливу є молодь - учні середніх шкіл і студенти ВНЗ, - людський потенціал розвитку, що визначає цінності й перспективи майбутнього.

Перед українським суспільством і освітою зокрема стоять реальні загрози - загрози екзистенційного рівня - бути чи не бути, адже агресор прагне реалізувати план геноциду. За таких умов система освіти має реагувати на зумовлені війною та правовим режимом воєнного стану наступні виклики:

- Загрози цінностям демократії, гуманізму та людяності;

- Часткові обмеження прав і свобод громадян;

- Загострення соціально-психологічного стану всіх українців і учнів зокрема;

- Проблемність забезпечення звичного порядку організації навчального процесу;

- Збереження пріоритетності життя та здоров'я учасників освітнього процесу;

- Необхідність пошуку смислових пояснень варварства війни тощо.

Якраз із огляду на вказані виклики та реальну необхідність протистояти існуючим загрозам, перед наукою публічного управління та галуззю освіти в цілому стоїть завдання - використати всі можливі ресурси для перемоги та захисту цінностей демократії та гуманізму. Необхідність реагування на вказані виклики вимагають системного переосмислення як контенту навчання, так і форм його організації.

Також варто підкреслити, що забезпечення суспільства якісною освітою у значній мірі залежить від її цілісності й взаємо узгодженості - системної єдності елементів та синергії всіх чинників. Дійсно, наявність багатогранної системи освіти має важливе суспільне та особистісне значення, оскільки забезпечує підготовку трудових ресурсах, сприяє соціальному розвитку та надає особі можливість отримати якісну освіту бажаного рівня та профілю.

Систему освіти України достатньо добре структурована та відповідно до Законом України «Про освіту включає:

- Освітні рівні - від дошкільної освіту до самоосвіти фахівців;

- Кваліфікаційні рівні - кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр;

- Різні форми навчання - очну, вечірню, заочну, дистанційну екстернат;

- Велику кількість навчальних закладів, різного рівня навчання та форми власності;

- Нормативно-правову базу, що забезпечує регулювання відносин між різними складовими системи;

- Зміст освітніх програм і стандартів освіти;

- Діяльність органів управління освітньою галуззю із інституційно визначеними компетенціями [2].

Необхідно відмітити, що цінності демократії, науки та гуманізму (як елементи гуманітарної парадигми) досить добре представлені у нормативно- правовій базі системи освіти. Закон України «Про освіту» розпочинається із визнання освіти «основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави» [3]. Тим самим підкреслюється первинність особистісного виміру освіти, пріоритетність засад гуманізму, а також її роль запоруки розвитку демократичних начал суспільства та держави.

Аналіз основних нормативно-правових документів, що регламентують діяльність в освітній сфері дозволяє зробити висновок, що в ній поступово стверджувалася гуманітарна парадигма, долався “мультипарадигмальний хаос», як декларування сукупності різноманітних мотивів, установок, цінностей, прагнень та способів їх досягнень.

Доречно відмітити, що реформування освітньої галузі здійснювалося постійно, а система управління нею знаходилася в пошуку нових змісту і форм викладання. Проте зусилля в основному спрямовувалися на вирішення поточних проблем, до яких відносилися:

- Обмеженість ресурсів фінансування освіти та відсутність пропорційності й прозорості їх використання;

- Неналежний рівень кваліфікації вчителів зумовлений їх низькою заробітною платою та соціальною незахищеністю;

- Відтворення соціальної нерівності в освіті внаслідок функціонування елітних і звичних шкіл;

- Інертність змісту освіти та методів викладання, що формує її невідповідність актуальним вимогам сучасності;

- Оцінка освіти за внутрішніми навчальними показниками, а також відсутність визнання важливої ролі освіти для соціалізації людини та її успішного життя.

Можна констатувати, що виокремлені проблеми явно контрастують із параметрами демократичного розвитку суспільства та не спрямовані на забезпечення гуманістичних цінностей. У певній мірі вони зумовлені радянським минулим, його ідеологічно-тоталітарним змістом навчання і командно-адміністративними формами управління.

Попри те, що Міністерство освіти і науки України та інші органи управління галуззю докладали багато зусиль, вказані проблеми не знайшли свого вирішення та залишилися у спадок періоду децентралізації. Прикметною особливістю останнього у контексті розвитку освіти є передача управлінських повноважень в цілому, і щодо освіти зокрема, на рівень територіальних громад і органів місцевого самоврядування. Зрозуміло, що відсутність досвіду управління закладами освіти на місцевому рівні, обмеженість ресурсів фінансування, а досить часто і бажання зекономити ускладнюють функціонування галузі освіти та не сприяють її розвитку. Тому безпосереднім наслідком децентралізації управління галуззю освіти можна вважати акцентування уваги на виконанні організаційних функцій та фінансово- матеріальному забезпеченні навчальних закладів. А змістовне наповнення освітнього процесу, особливо дисциплін соціально-гуманітарного профілю набувало другорядного значення.

На загал, можна констатувати, що система освіти України знаходилася у стані поступового розвитку, який здійснювався шляхом удосконалення змісту навчальних програм, посилення тенденцій україно центризму, демократії та гуманізму. Цей перманентний процес був перерваний війною з боку рф, яка у своїй варварській дикості прагне ліквідувати не тільки демократичні завоювання України, але й знищити державу й народ. Нищівних руйнувань зазнає і система освіти. На наш погляд, потужним ресурсом і дієвим чинником перемоги над рашизмом в інформаційній та смисловій війні може бути гуманітарна парадигма, її методологічний потенціал розвитку людини та суспільства.

Термін „парадигма” виник у древній Греції і означав, насамперед, приклад або зразок для наслідування. У концепції Платона парадигма характеризує здатність вічних ідей бути прообразами дійсних речей, за якими їх творить деміург. Можна стверджувати, що первинне значення парадигми близьке до змісту термінів «матриця», «модель» тощо. Нового концептуального смислу поняття парадигми набуло у 60-х роках 20-го столітті в школі неопозитивізму, коли вийшла в світ книга американського філософа науки Томаса Куна «Структура наукових революцій». Ним обґрунтована думка, що під парадигмою слід розуміти загальну для певної наукової спільноти методологічну модель пізнання або «визнані всіма наукові досягнення, які впродовж певного часу дають науковому товариству модель постановки проблем і їх вирішення» [4, с. 11]. А розвиток науки в певних суспільно-історичних рамках здійснюється за допомогою загально прийнятої парадигми, тобто усталених форм, методів і способів дослідження дійсності. Тим самим був підкреслений висновок, що парадигма поєднує в собі теорію і методологію, є теорією доповненою методологічними настановами або методологією, що спрямованою на втілення певної теорії.

Сучасний науковий і публіцистичний дискурс демонструє широкий діапазон використання терміну «парадигма», що в значній мірі розмиває його зміст, підмінює значення «методологічної моделі» редукованими формами на зразок «спосіб», «підхід», «дорожня карта» тощо. Для правильного розуміння поняття «парадигма» важливо зафіксувати, що воно фіксує значення методологічної моделі діяльності разом із такими властивими їй елементами як концепція (основна ідея), мотив, мета та засоби (методи й ресурси) досягнення результату.

Методологічне значення парадигми як концептуально визначеної моделі діяльності суб'єктів публічно-управлінської сфери реалізується у здійсненні наступних функцій:

- раціонального осмислення процесу трансформацій та постулювання внаслідок цього необхідних практичних кроків;

- концептуалізація діяльності - визначення її принципових засад і внутрішніх спонук активності, що об'єктивується у вигляді програм, планів, проектів тощо

- досягнення синергетичної єдності діяльності основних суб'єктів здійснюваних змін;

- формування емоційно-психологічної та світоглядно-методологічної ідентичності учасників.

Доречно зауважити, що в сучасному, науковому, пост класичному дискурсі існують дві парадигми - природничо наукова та гуманітарна. Перша стосується дослідження природи та матеріального сегменту суспільства, але не здатна пояснити явища публічно-управлінської сфери, які детерміновані внутрішнім суб'єктивним світом їх учасників. Останні явища є об'єктом дослідження гуманітарної парадигми, що розглядає всю сукупність внутрішніх спонукальних сил людини як можливий суб'єктивний чинник змін і розвитку. Важливо відмітити принципову відмінність соціальних відносин мирного часу, які демонструють «плюралізм ставлень і герменевтичну толерантність до різноманіття” [5, с. 81] від парадигмальної моделі діяльності соціальних суб'єктів в умовах війни.

На нашу думку, гуманітарна парадигма як особлива методологічна модель розуміння людини полягає в дотриманні наукового пояснення її сутності, що здійснюється наступним чином:

- людина розглядається як органічна єдність природнього, соціального, духовного та особистісного;

- пояснення світу людини здійснюється засобами науки, спирається на апробовані досвідом знання;

- сутнісною властивістю людини є розум як здатність логічної рефлексії, що продукує розуміння - унікальну здатність визначати особистісну та загальну цінність знання чи події;

- розуміння є також вихідним пунктом можливості покладання людиною своєї сутності-свободи, творити новий причинний ряд.

Сказане дозволяє трактувати гуманітарну парадигму як спосіб раціонального самовизначення суб'єкта через встановлення пріоритету цінності людського розвитку у всій повноті його проявів.

У системі освіти гуманітарна парадигма реалізується на рівні загальних характеристик системи, а також знаходить своє втілення в конкретних проявах. Так, до її складових необхідно віднести:

- Особливу роль знання у соціальному розвитку, коли воно виконує функцію порозуміння, а не владного підпорядкування:

- Плюралістичний (а не моністичний) статус істини як втрата монопольного права на істину носіїв знання;

- Суттєве зменшення дистанції влади між вчителем та учнем, тобто доповнення вертикально структурованого способу спілкування паритетними (на рівних) формами навчання;

- Застосування актуалізуючих (шляхом переконання), а не маніпуля- тивних методів впливу на учнів.

- Традиційний формат використання принципів гуманітарної парадигми в системі сучасної освіти реалізовувався за допомогою наступних ідей:

- визнання пріоритетної цінності людської особистості на загально суспільному рівні та в освіті;

- формування ставлення до навчання як процесу співпраці та співтворчості вчителя та учня;

- виховання всебічно розвиненої особистості з високим почуттям гідності і самодостатності;

- орієнтація на духовне багатство, свідоме та активне ставлення особи до світу і до самої себе;

- формування вільної, самодостатньої і відповідальної особи, орієнтованої на легальну соціалізацію та творчу самоактуалізацію;

- врахування закономірностей розвитку дітей та особливостей кожної окремої особи;

- використання гуманних за своєю суттю методів навчання та виховання із залученням учня як союзника, а не як об'єкта педагогічного впливу.

- Реалії сьогоднішнього дня формують необхідність брати до уваги трагічні наслідки війни, змушують по-новому дивитися на освітній процес, дотримуватися пріоритетності збереження життя та здоров'я дітей і всіх учасників освітнього процесу. Ще одним обов'язковим аспектом втілення гуманітарної парадигми в умовах війни є акцентування уваги на важливості протистояння ворожій пропаганді в її спробах нав'язати спотворену реальність [6].

- У контексті розкриття значення гуманітарної парадигми розвитку освіти для боротьби за достовірну реальність доречно використати здійснене Т. Куном розрізнення парадигми в якості концептуально усвідомленої моделі діяльності (від переконань до технічних засобів їх практичного ствердження) і в якості парадигмального (зразкового) значення окремих прикладів [7, с. 225]. Вказане розрізнення якраз дозволяє визначати концептуальні або стратегічні характеристики здійснюваних в системі освіти модернізації як відповідні чи ні гуманістичним критеріям. А також застосовувати ці критерії до окремих форм діяльності у сфері освіти. Поєднання цих двох підходів в освітянській практиці дуже важливе і має забезпечувати цілісність і консолідованість дій всіх учасників у ствердженні принципів україно центризму, демократії та гуманізму.

Застосування гуманітарної моделі до змісту освіти полягає у проведенні раціонального усвідомлення реальних, а не вигаданих проблем, що досягається здатністю особи відкинути хибні трактування та наративи і проникнути в сутність подій і явищ. Таке сприйняття текстів у їх безпосередньому значенні первинно визначається як розуміння, яке «полягає в ідентифікації сенсу знання, його співвіднесення з власною для суб'єкта життєвою позицією, легітимацією особистісною системою цінностей конкретного факту сприйняття тощо» [8, с.23]. Іншими словами, розуміння як акт мислення здійснює концептуальне осмислення реальної ситуації чи отриманої інформації та надання їм ціннісного значення для практичної діяльності. Парадигмальне значення свідомого розуміння полягає у формування траєкторії ставлення до різних соціальних подій.

Варте уваги те, що поняття «розуміння» в латинській мові позначалося терміном «концепція». Етимологічна близькість цих понять фіксує їх спорідненість у відтворенні закономірностей певного предмета дослідження. Можна також стверджувати, що сформоване розуміння, як і затверджена концепція, містить цілісне усвідомлення знання і можливості його подальшого застосування, поєднує відповіді на питання «що є?» і «що з цим робити?».

На відміну від знання, розуміння передбачає реалізацію опосередковуючої дії розуму, співвіднесення особистістю змісту знання із системою власних ціннісних значень [9]. Знанню передує ознайомлення, запам'ятовування, а розумінню - пояснення, обґрунтування, усвідомлення, рефлексія. На думку І. Канта, принципова відмінність між здоровим глуздом і розумом (знанням і розумінням) лежить у результативній площині. Розуміння не просто впорядковує отриману інформацію і надає їй значення необхідних звязків (як це робить здоровий глузд), а продукує новий предметний ряд, виявляє свободу мислення. Індивідуальними формами презентації розуміння є усвідомлені особою моральні принципи, соціальні цінності, смисли власного життя, мотиви діяльності та вчинків тощо.

Актуальність розгляду розуміння як необхідної складової формування соціально свідомих випускників середньої та вищої школи зумовлена також тим, що освітні програми підготовки фахівців орієнтують на засвоєння знань, вмінь та навичок. Так, у «Рівнях національної рамки кваліфікацій» як складові компетентності фіксуються «знання, вміння/навички, комунікація та відповідальність і автономія» [10].

Варто підкреслити, що відсутність пункту «розуміння», як складової компетентності майбутніх фахівців не сприяє формуванню у них свідомого ставлення до проблем політики та суспільства. Такий стан особливо недопустимий в умовах війни, коли ворог, поряд із збройною агресією, використовує інформаційні та смислові атаки, прагне спотворити реальність і нав'язати свої фейкові наративи.

У контексті висвітлення особливостей розвитку освіти розуміння необхідно трактувати як результат засвоєння певного знання, що поєднує в собі низку взаємодоповнюючих характеристик, а саме: домінування раціональних характеристик реальної ситуації; постійну рефлексію багатовекторної дійсності та тенденції змін; вихід за рамки безпосередньої даності в площину майбутніх перетворень; соціальні та особистісні цінності; високу міру усвідомлення власної соціальної ідентичності, суб'єктної самодостатності та відповідальності.

Висновки

Розглянуто руйнівний вплив повномасштабної війна рф проти України на всі сфери українського соціуму та необхідність збереження демократичних засад сфери публічності, зокрема галузі освіти. Розкрито соціальну значущість системи освіти як чинника формування людського потенціалу розвитку та підкреслено важливість дотримання цінностей і принципів гуманізму. Обґрунтовано, що науково-методологічною моделлю забезпечення людино-центризму в сучасній системі освіти є гуманітарна парадигма.

Аналіз змісту нормативно-правових документів, що регламентують діяльність в системі освіти України, дозволив зафіксувати становлення гуманітарної парадигми та необхідність її подальшого впровадження в умовах війни. Підкреслено, що інформаційна і смислова складові війни зумовлюють акцентування уваги в навчальному процесі на розумінні, як поєднанні концептуального осмислення реальної ситуації та усвідомлення свого теоретичного та практичного ставлення до неї.

Перспективи подальшого дослідження теми можна визначати як необхідність впровадження імперативів гуманітарної парадигми в освітній процес та конкретизацію його цілей на рівні розуміння складних соціально- політичних трансформацій.

Література

1. Петровський П.М. Теоретико-методологічні основи перемоги України в сучасній смисловій війні / П.М. Петровський //Ефективність державного управління: зб. наук. пр. / за заг. ред. чл.-кор. НАН В.С. Загорського, доц. А.В. Ліпенцева. - 2019. - Вип.58. - С. 13-25.

2. Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua//laws/show/2145-19.

3. Там само.

4. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун ; пер. с англ. И. 3. Налетова. - М.: Прогресе, 1975. - 278 с.

5. Парсонс В. Публічна політика: вступ до теорії й практики аналізу політики / В. Парсонс ; пер. з англ. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - 549 с.

6. Кулеба Д. Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот. - Вид. З-те, онов. - Київ: Книголаб, 2022. - 384 с.

7. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун ; пер. с англ. И. 3. Налетова. - М.: Прогресе, 1975. - 278 с.

8. Петровський П.М. Проблема розуміння в контексті розвитку публічного управління в Україні / П.М. Петровський // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. / за заг. ред. чл.-кор. НАН В.С. Загорського, доц. А.В. Ліпенцева. - 2017. - Вип.50. - С. 21-27.

9. Chaitin, G. (2006). The limits of reason / G. Chaitin // Scientific American. - Vol. 294, № 3. - P. 74-81. - Режим доступу: www.cs.auckland.ac.nz/~Chaitin/sciamer3.html.

10. Рівні національної рамки кваліфікацій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/nacionalna-ramka-kvalifikacij/rivni-nacionalnoyi-ramki-kvalifikacij.

References

1. Petrovskyi, P.M. (2019). Teoretyko-metodolohichni osnovy peremohy Ukrainy v suchasnii smyslovii viini [Theoretical and methodological foundations of Ukraine's victory in the modern semantic war]. V.S. Zahorskyi, A.V. Lipentsev (Eds.), Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia - Efficiency of public administration, 58, 13-25 [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» [The Law of Ukraine «On Education»]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/Zlaws/show/2145-19 [in Ukrainian].

3. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» [The Law of Ukraine «On Education»]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua//laws/show/2145-19 [in Ukrainian].

4. Kun, T. (1975). Struktura nauchnyh revoliutsyi [The structure of scientific revolutions]. (I.Z. Nalietova, Trans). Moscow: Prohress [in Russian].

5. Parsons, V. (2006). Publichna polityka: vstup do teorii y praktyky analizu polityky [Public policy: Introduction to the theory and practice ofpolicy analysis]. (Trans). Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» [in Ukrainian].

6. Kuleba, D. (2022). Viina za realnist: yakperemahaty u sviti feikiv, pravd i spilnot [The war for reality: how to win in the world offakes, truths, and communities] (3rd ed., rev.). Kyiv: Knyholab [in Ukrainian].

7. Kun, T. (1975). Struktura nauchnyh revoliutsyi [The structure of scientific revolutions]. (I.Z. Nalietova, Trans). Moscow: Prohress [in Russian].

8. Petrovskyi, P.M. (2017). Problema rozuminnia v konteksti rozvytku publichnoho upravlinnia v Ukraini [The problem of understanding in the context of the development of public administration in Ukraine]. V.S. Zahorskyi, A.V. Lipentsev (Eds.), Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia - Efficiency of public administration, 50, 21-27 [in Ukrainian].

9. Chaitin, G. (2006). The limits of reason. Scientific American, 294 (3), 74-81. Retrieved from: www.cs.auckland.ac.nz/~Chaitin/sciamer3.html [in English].

10. Rivni natsionalnoi ramky kvalifikatsii [Levels of the National Qualifications Framework]. mon.gov.ua. Retrieved from: https://mon.gov.ua/ua/osvita/nacionalna-ramka-kvalifikacij/rivni-nacionalnoyi-ramki-kvalifikacij.

Размещено на Allbest.ru