Поняття і складові конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і складові конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в умовах воєнного стану

Барсук В.М.

аспірант кафедри конституційного права Навчально-науковий інститут права Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена дослідженню розуміння конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина під час дії воєнного стану.

На меті статті поставлено визначити поняття та розкрити специфіку складових конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в умовах воєнного стану. З огляду на зазначене проаналізовано наявні в юридичній літературі підходи до розуміння категорій «механізм» та «забезпечення» стосовно конституційних прав і свобод людини і громадянина та запропоновано власні висновки щодо розуміння даних категорій та явищ, з огляду на існуючу в Україні дійсність воєнного стану. Під час підготовки статті за основу взято системний методологічний підхід: механізм забезпечення прав людини і громадянина розуміється як система взаємопов'язаних елементів.

Під механізмом забезпеченням прав людини і громадянина в умовах воєнного стану запропоновано розуміти систему правових норм, гарантій, умов, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування (військових адміністрацій зокрема), що в своїй сукупності та взаємодії надають можливість особі реалізувати закріплені за нею Конституцією та законами права (з урахуванням обмежень, що встановлені режимом воєнного стану), які охороняються та можуть бути захищені у визначеному нормативно - правовими актами порядку під час воєнного стану. В механізмі забезпечення прав людини і громадянина пропонується виокремити два аспекти, що невід'ємні один від одного: статичний - закріплення в нормативно-правових актах цих прав, визначення порядку їх реалізації, встановлення основоположних принципів та умов їх реалізації, та динамічний - власне реалізація прав, їх охорона та захист.

«Дотримання» та «виконання» як форми реалізація громадянами своїх прав та свобод пропонується визначати такими, що виходять на перших план під час дії воєнного стану. Реалізацію прав та свобод під час дії воєнного стану пропонується характеризувати індивідуалізовано, з урахуванням особливостей особи (її віку, статі, місця проживання тощо). Особливими проявами охорони конституційних прав під час дії воєнного стану пропонується визначати підвищену міру відповідальності за окремі кримінальні правопорушення, вчинені під час воєнного стану, а також діяльність специфічних органів - військових адміністрацій. Процес захисту конституційних прав під час дії воєнного стану характеризується наявністю особливого правового регулювання, зокрема, для внутрішньо переміщених осіб та ряду категорії особливо вразливих та чутливих груп населення.

Ключові слова: механізм забезпечення прав, обмеження прав людини, воєнний стан, реалізація прав людини, охорона прав людини, захист прав людини. конституційний воєнний захист

The article is dedicated to understanding the content of constitutional mechanism of ensuring human and citizen rights under martial law. The purpose of the article is to define the concept and reveal the specifics of the components of the constitutional mechanism of ensuring human and citizen rights under martial law. In view of this, the approaches to understanding the categories "mechanism" and " ensuring " available in the legal literature in relation to the constitutional rights and freedoms of human and citizen were analyzed, and own conclusions were proposed regarding the understanding of these categories and phenomena, taking into account the reality of martial law in Ukraine. During the preparation of the article, a systematic methodological approach was taken as a basis: the mechanism of ensuring human and citizen rights is defined as a system of interconnected elements.

The mechanism of ensuring human and citizen rights under martial law is proposed to be understood as a system of legal norms, guarantees, conditions, activities of state authorities and local self-government bodies (military administrations in particular), which in their totality and interaction provide an opportunity for a person to implement the provisions laid down by the Constitution and laws rights (taking into account the restrictions established by the martial law) that are protected and can be protected in the manner determined by the normative legal acts during the martial law. In the mechanism of ensuring human and citizen rights, it is proposed to distinguish two aspects that are inseparable from each other: static - enshrining these rights in normative legal acts, determining the procedure for their implementation, establishing the basic principles and conditions for their implementation, and dynamic - the actual implementation of rights, their protection and prevention from their violation.

"Observance" and "execution" as forms of citizens' realization of their rights and freedoms are proposed to be defined as those that come to the fore during martial law. The implementation of rights and freedoms during martial law is proposed to be characterized individually, taking into account the characteristics of a person (age, gender, place of residence, etc.). As special manifestations of the prevention from the violation of constitutional rights during martial law, it is proposed to determine an increased degree of responsibility for certain criminal offenses committed during martial law, as well as the activities of specific bodies - military administrations. The process of protecting constitutional rights during martial law is characterized by the presence of special legal regulation, in particular, for internally displaced persons and a number of categories of particularly vulnerable and sensitive population groups.

Key words: mechanism of ensuring rights, limitations on human rights, martial law, exercising the rights, prevention of human rights violation, protection of human rights.

Постановка проблеми

24 лютого 2022 року та початок повномасштабного вторгнення російської федерації започаткували нові реалії - дійсність воєнного часу та його особливості у всіх без виключення сферах життя людини. Відтак механізм забезпечення прав людини і громадянина, що визначений Конституцією України та існував з 1996 року і по 24 лютого 2022 року у відносно стабільному стані, тимчасово зазнав певних змін та корегувань і пристосувався до вимог і потреб воєнного часу. Як справедливо зазначає Марцеляк О.В., фактор війни з росією приводить до висновку, що сьогодні має йти мова про ефективне забезпечення реалізації конституційних цінностей, що охоплюють, перш за все, питання національної безпеки, оборони та захисту суверенітету і територіальної цілісності України (вироблення на основі національної ідеї, історичного досвіду України довгострокової і науково обґрунтованої концепції державного будівництва в сфері національної безпеки, яка має стає домінантою національного державотворення) [1, с. 63].

Відтак на меті даної статті - визначити поняття та розкрити специфіку складових конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в умовах воєнного стану. З огляду на зазначене в рамках даної статті плануємо проаналізувати наявні в юридичній літературі підходи до розуміння категорій «механізм» та «забезпечення» стосовно конституційних прав і свобод людини і громадянина та запропонувати науковій спільноті власні висновки щодо розуміння даних категорій та явищ, з огляду на існуючу в Україні дійсність воєнного стану.

Аналіз останніх досліджень

Аспектам забезпечення прав людини в умовах воєнного стану, а також категорії механізмів в правовому регулюванні приділено праці багатьох дослідників. Оскільки воєнний стан триває, дискусії на науковій ниві не припиняються, бо дане питання набуло максимальної актуальності. Зокрема, піднята в статті проблематика досліджується у працях Васильченко О.П., Дорошенко В.А., Костюченко О.Є., Лотюк О.С., Марцеляка О.В., Моца А., Моца В., Опольської Н., Ярмол Л.В. та інших правників.

Виклад основного матеріалу дослідження

Юридична наукова література характеризується різноманіттям методологічних концепцій щодо тлумачення змісту поняття «права людини». Загалом виокремлюють три основні підходи до цього поняття:

1) підхід, що розглядає права людини як можливості діяти в певний спосіб (або утримуватись від певних вчинків);

2) підхід, який наголошує на необхідності закріплення прав людини в нормативно - правових актах та ототожнює їх з поняттям «свобода»;

3) підхід, що розглядає права людини лише як можливості одержувати певні блага від держави [2, с. 29-30].

Не втомлюємося цитувати статтю 3 Конституції України [3], яка визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 статті 64 Конституції України).

При цьому у ч. 2 ст. 64 Конституції України вказано вичерпний перелік прав і свобод людини та громадянина, обмежувати які забороняється. Це, зокрема: рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом; право на громадянство та на зміну громадянства; право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення та на обґрунтовану відповідь на них; право на житло; на рівні права і обов'язки подружжя у шлюбі та сім'ї; рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди; право знати свої права і обов'язки; гарантія, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; право на правову допомогу; право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; не можливість бути двічі притягненому до юридичної відповідальності одного виду за одне и те саме правопорушення; презумпція невинуватості; гарантія того, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Закріплення переліку прав, які не можуть бути обмежені навіть у час дії воєнного стану, є конституційною гарантією прав людини і громадянина.

Як наслідок, решта конституційних прав та свобод людини і громадянина можуть зазначати ряду обмежень у період дії воєнного стану.

Можливість обмеження права і свободи людини, зокрема, закріплена в ст.2 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина під час здійснення своїх прав і свобод має зазнавати лише таких обмежень, які встановлюються законодавцем із метою належного забезпечення визнання та поваги права і свободи інших. Також у Декларації проголошено, що права людини можуть бути обмежені законодавчо з метою задоволення вимог громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві [4].

Вітчизняне законодавство такими обмеженнями, що можуть запроваджуватися під час воєнного стану, передбачає, зокрема, (1) запровадження трудової повинності для окремих категорій осіб, які не залучені до роботи у сфері забезпечення життєдіяльності населення, оборонній сфері і не заброньовані за підприємствами, установами та організаціями, (2) запровадження комендантської години, (3) встановлення особливого режиму в'їзду та виїзду, обмеження свободи пересування та руху транспортних засобів, (4) встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання на території дії воєнного стану. Додатково воєнний стан передбачає запровадження ряду заборон на торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі, а також зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, запровадження у разі необхідності нормованого забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, встановлення для фізичних і юридичних осіб військово - квартирної повинності з розквартирування військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, особового складу служби цивільного захисту, евакуйованого населення та розміщення військових частин, підрозділів і установ, проведення евакуації населення, якщо виникає загроза його життю або здоров'ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає відповідна загроза.

Як справедливо зазначає суддя Конституційного Суду України Лемак В.В. неприпустимим під час воєнного стану є протиставлення публічного (державного) інтересу, відповідних конституційних цінностей, з одного боку, та поваги до індивідуальних прав людини, з іншого боку, як це нерідко бувало в мирні часи. Під час війни найбільше має виявлятися сприйняття того, що публічний інтерес (наприклад, оборона, національна безпека), в якому акумулюються індивідуальні права і свободи людини. Наприклад, обмеження пересування громадян (комендантська година, блокпости) чи навіть вилучення для потреб оборони майна громадян спрямоване на захист найбільш засадничих прав і свобод людини - права на життя, їх гідності і свободи (наприклад, захист від діяльності диверсійно-підривних груп ворога). Лемак В.В. справедливо зазначає, як важливо розуміти, що особливий період загострює проблеми, головна з яких - напруженість між двома конституційними цінностями: з одного боку, йдеться про прагнення народу України і сформованих ним органів державної влади задіяти для протидії агресії усі доступні й ефективні засоби, а, з другого боку, - про потребу в конституційному захисті прав і свобод кожної людини. Знайти такі формули законодавчого регулювання та їх виконання, які подолали б цю напруженість - конституційний обов'язок Верховної Ради України, Президента України і Уряду України. Однак рішення і в цій сфері безумовно підлягають обґрунтуванню цими органами публічної влади [5].

Зрозуміло, що реалії, яких зазнала правова дійсність після початку повномасштабного вторгнення, вимагають переулаштування давно існуючих механізмів з метою вирішення поточних та невідкладних питань, пов'язаних, перш за все, з виконанням належним чином оборонної функції, в той же час враховуючи інтереси кожної особи- індивіда. Такою формулою регулювання і є конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина під час воєнного стану.

Питання механізмів в юридичній літературі завжди привертало увагу наукової спільноти. Незважаючи на запозиченість із зовсім негуманітарних наук, поняття механізму в юридичну науку влилося досить логічно та органічно. Якщо у економічній енциклопедії механізм визначається як: сукупність станів і процесів, з яких складається будь -яке явище; система, спосіб, що визначають порядок певного виду діяльності, внутрішня будова пристрою [6, с. 355-372], в юридичній науці механізм розуміється як певна структура та система форм і проявів правового явища не лише в статичному прояві, а і в динамічному: категорія «механізм» дає змогу розглянути, зокрема, забезпечення прав та свобод людини і як статичне явище, охарактеризувати його структуру, сукупність складових елементів, а також висвітлити особливості його функціонування, охарактеризувавши динамічні процеси, які виникають внаслідок функціонування цього механізму [7, с. 191].

На думку Васильченко О.П., механізм забезпечення прав людини і громадянина слід тлумачити як динамічний взаємозв'язок норм та інститутів конституційного права, які характеризують формальний і матеріальний зміст прав людини в їх взаємодії, а також установлюють базові принципи організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в частині сприяння реалізації та захисту таких прав і свобод, визначених конституцією та імплементованих у систему національного законодавства нормами міжнародного права [8, с. 27-28]

Цікавою є думка Ярмол Л.В. щодо виділення соціального механізму забезпечення прав людини, у структурі якого є: релігійні, моральні (етичні), юридичні норми; міжнародно-правові принципи та норми; діяльність різноманітних суб'єктів щодо забезпечення прав людини тощо. З огляду на це, соціальний механізм забезпечення прав людини, на думку науковця, охоплює такі механізми: 1) міжнародний механізм забезпечення прав людини; 2) юридичний (внутрішньодержавний) механізм забезпечення прав людини; 3) механізм забезпечення прав людини за допомогою інших соціальних засобів (моральних, релігійних тощо). Відтак, юридичний механізм забезпечення прав людини є структурним елементом такого соціального механізму [9, с. 7].

Ярмол Л.В. визначає юридичний механізм забезпечення прав людини як систему ефективних юридичних засобів (гарантій) реалізації, охорони та захисту прав людини, закріплених у нормативно-правових актах та в інших джерелах права, а також засобів, за допомогою яких формується правосвідомість людини [9, с. 10].

Наступний важливий елемент, який хотілося б розглянути в межах даної статті, це зміст юридичної категорії «забезпечення» прав.

Узагальнюючи можна сказати, що під забезпеченням прав слід розуміти систему умов, які направлені на ефективну реалізацію людиною своїх прав. На думку Костюченко О.Є., правове забезпечення - це «безперервна діяльність суб'єктів права, в межах їх компетенції, зі створення правових умов, усіма правовими засобами щодо закріплення, реалізації, гарантування, охорони та захисту прав і свобод осіб та їх груп» [10, с. 15].

Марцеляк О.В. розглядає забезпечення прав і свобод як систему спрямованих дій, які мають такі вектори:

- удосконалення національного законодавства країни і приведення його до міжнародних стандартів у галузі прав людини;

- реалізацію громадянами своїх прав і свобод;

- охорону прав і свобод людини і громадянина;

- захист прав і свобод людини і громадянина [11, с. 36].

Як справедливо зазначає Лотюк О.С., число і характеристики компонентів, які складають правовий механізм, не є постійними величинами і в результаті його функціонування можуть змінюватися [12, с. 99]. Таким чином, події сьогодення безперервно впливають на механізм забезпечення прав людини і громадянина, формують його, визначаючи актуальні потреби в правовому регулюванні.

Проаналізувавши позиції науковців можемо узагальнити, що під механізмом забезпеченням прав людини і громадянина в умовах воєнного стану слід розуміти систему правових норм, гарантій, умов, діяльності органів державної влади т а місцевого самоврядування (військових адміністрацій зокрема), що в своїй сукупності та взаємодії надають можливість особі реалізувати закріплені за нею Конституцією та законами права (з урахуванням обмежень, що встановлені режимом воєнного стану), які охороняються та можуть бути захищені у визначеному нормативно-правовими актами порядку під час воєнного стану.

На нашу думку, в механізмі забезпечення прав людини і громадянина логічно виокремлюються 2 аспекти, що невід'ємні один від одного: статичний - власне закріплення в нормативно-правових актах цих прав, визначення порядку їх реалізації, встановлення основоположних принципів та умов їх реалізації, та динамічний - власне реалізація прав, їх охорона та захист.

Реалізація громадянами своїх прав та свобод під час дії воєнного стану має свої особливості, з огляду на ряд обмежень, про які ми говорили на початку даної статті. Відтак згадуючи 3 класичні форми реалізації права - дотримання, виконання та використання - вочевидь, саме «дотримання» та «виконання» безсумнівно виходять на перший план під час дії воєнного стану, зважаючи на те, що «використання» окремих прав унеможливлене.

Слід також зазначити, що реалізація прав та свобод під час дії воєнного стану значно залежить від характеристик особи, про яку йде мова (як то стать, вік, професія, стан здоров'я та сімейний стан тощо), а також від місця її проживання (характер обмеження права на пересування в Закарпатській області, де немає комендантської години, та Київської - значно різняться). Наприклад, реалізація таких прав як право на освіту, охорону здоров'я тощо фактично унеможливлене в прифронтових населених пунктах. З метою вирішення даних проблем ще в 2014 році законодавцем було започатковано інститут внутрішньо переміщених осіб. Так, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII [13] встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Вивчаючи проблемні питання дотримання прав переселенців ще до повномасштабного вторгнення, науковцями було піднято ряд проблем дотримання прав ВПО, як то виявлено порушення права на захист персональних даних; на невтручання в особисте и сімейне життя; виборчих прав, крім того, встановлено проблеми реалізації житлових прав ВПО, отримання соціальних виплат [14, с. 202]. Станом на сьогодні всі ці проблемні питання зросли в геометричній прогресії, оскільки кількість ВПО значно зросла. Удосконалення регулювання правового статусу внутрішньо переміщених осіб - важливе завдання, яке стоїть перед законотворцем та правничою спільнотою.

Наступним елементом механізму забезпечення конституційних прав під час воєнного стану є їх охорона. Перш за все, слід зауважити, що Закон України «Про правовий режим воєнного стану» [15] передбачає ряд гарантій, що спрямовані на забезпечення законності в державі та унеможливлення протиправного обмеження прав людини. Закон містить відсилку до норми Конституції України щодо тих прав, які не можуть бути обмежені під час воєнного стану. Також, відповідно до ч. 1 статті 22 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введення воєнного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання. Будь-які спроби використати введення воєнного стану для захоплення влади тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.

Слід також зауважити, що одним з елементів охорони конституційних прав під час дії воєнного стану є посилення відповідальності за окремі кримінальні правопорушення, вчинені під час воєнного стану. Зокрема, правопорушення, вчинене в умовах воєнного стану, є кваліфікуючою ознакою ряду кримінальних правопорушень. Також, вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану розглядається як обставина, що обтяжує покарання.

Також слід зауважити, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, і зокрема, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян утворено тимчасові державні органи - військові адміністрації. Таким чином діяльність військових адміністрацій слід розглядати одним з елементів механізму забезпечення (зокрема, охорони) конституційних прав людини.

Захист конституційних прав є невід'ємною складовою механізму їх забезпечення. Слід коротко уточнити, що охорона та захист розглядаються в юридичній літературі як категорії, що слід розмежовувати за наступним критерієм: стадія охорони права існує до моменту його порушення та спрямована на, зокрема, превентивну діяльність, встановлення гарантій дотримання закріплених прав. В той же час, у випадку порушення права в дію вступає наступний елемент механізму забезпечення конституційних прав - їх захист.

Як зазначається в юридичній літературі, запровадження обмеження певних прав громадян не може стосуватися права на захист людини під час війни. Більше того, зазначене право під час військової агресії має особливе значення та перебуває у «полі зору» держави та суспільства. Загальновідомими формами захисту прав, свобод та інтересів людини є: захист органами публічної влади (адміністративна форма); захист громадськими організаціями (громадська форма); самозахист; конституційне право на звернення; діяльність органів прокуратури; діяльність системи органів внутрішніх справ; судовий захист та контроль тощо [16, с. 324].

Специфіка захисту прав в умовах війни зумовлена тим, що ряд державних органів та органів місцевого самоврядування, які перебувають на окупованих територіях, або територіях, де ведуться активні бойові дії, не можуть його здійснювати, оскільки не функціонують. Також, як справедливо зазначає Марцеляк О.В., внаслідок агресії російської федерації акцент зміщується на особливостях захисту прав таких категорій осіб: а) які перебувають на окупованій території; б) які перебували на окупованій території та сьогодні потребують відновлення порушених під час окупації їх прав і свобод; в) які перебувають на території, де ведуться військові дії; г) які перебувають на території, де не відбуваються безпосередньо військові дії, однак громадяни знаходяться в зоні ризиків обстрілів ракетами та військовою авіацією; д) які внаслідок війни змушені були покинути свої домівки і сьогодні перебувають за межами України в статусі біженців [1, c. 64].

Питання захисту прав людини під час війни стоїть особливо гостро та повинно виключати будь-які прояви корупції, а органи, що здійснюють правозахисну діяльність, зобов'язані діяти якнайоперативніше та з дотриманням найвищих стандартів незалежності та безсторонності. Погоджуємось з Моца А. та Моца В., які вважають обов'язковими елементами діяльності механізму захисту конституційних прав під час війни зниження формалізованості процедур розгляду скарг, наданих від громадян щодо порушення їх прав і свобод, обмеження яких є неможливим навіть в умовах воєнного стану та суперечить положенням Конституції України та безоплатне надання допомоги, зокрема інформаційно роз'яснювальних послуг, безперервної юридичної підтримки чи супроводу [17, с. 288].

Висновки

Отже, проаналізувавши актуальні теоретичні проблемні питання в сфері розуміння категорії механізму забезпеченням прав людини і громадянина в умовах воєнного стану вважаємо, що під таким механізмом слід розуміти систему правових норм, принципів, гарантій, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування (військових адміністрацій зокрема), що в своїй сукупності та взаємодії надають можливість особі реалізувати закріплені за нею Конституцією України та законами права (з урахуванням обмежень, що встановлені режимом воєнного стану), які охороняються та можуть бути захищені у визначеному нормативно-правовими актами порядку під час воєнного стану. Таким чином, включаючи в себе як статичні, так і динамічні компоненти, такі як реалізація, охорона та захист конституційних прав, зазначений механізм оперативно підлаштовується під потреби та проблеми сьогодення, з огляду на реалії воєнного стану. В той же час важливим елементом та напрямком роботи механізму забезпеченням прав людини і громадянина в умовах воєнного стану є удосконалення законодавства України в зазначеній сфері, з урахуванням в тому числі міжнародних стандартів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Марцеляк О.В. Забезпечення реалізації конституційних цінностей в Україні в умовах російської агресії. Матеріали Міжнародної наукової конференції «Конституція України в період війни та післявоєнного відновлення». Київ 2023. С. 61-65.

2. Пазенок А. С. Права та свободи людини і громадянина: навч. посіб. Киів: Академвидав, 2010. 176 с.

3. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня

1996 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL:

1і11р://хакоп2.гас1а.до\.иа/іа\\^1іо\\7254і</96-вр

4. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III)

Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text

5. Окрема думка (збіжна) судді Конституційного Суду України Лемака В.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) у справі за конституційною скаргою Поліщука Сергія Олексійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців). URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/1_p2_2022_1.pdf

6. Економічна енциклопедія: у 3 т. / Відп. ред. С.В. Мочерний. Київ : Видавничий центр «Академія», 2001. Т. 2. 847 с.

7. Опольська Н. Механізм забезпечення прав та свобод людини у динамічному вимірі. Підприємництво, господарство і право. № 4 2019. С. 191-195

8. Васильченко О.П Конституційно-правовий механізм забезпечення принципу рівності прав і свобод людини та громадянина в Україні. Адміністративне право і процес. № 1 (11).

2015. С. 26-33

9. Ярмол Л.В. Юридичний механізм забезпечення прав людини в Україні: стан і напрями удосконалення. Аналітично-порівняльне правознавство, № 1 (2021). С 5-10.

10. Костюченко О. Є. Визначення поняття «правове забезпечення». Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України. 2015. № 1 (68). С. 1116.

11. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика. Х.: Вид-во Нац. Ун-ту внутр. Справ, 2004. 422 с

12. Лотюк О. С. Особливості механізму конституційно-правового регулювання громадянського суспільства. Вісник Вищої ради юстиції. 2013, № 1. С. 92-101.

13. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 1, ст.1. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1706-18#Text

14. Євтушенко Д.О., Краковська А.Є. Проблемні питання забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб. Порівняльно-аналітичне право. № 1 2019 . С 200-202.

15. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII.

Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 28, ст.250. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/389-19#T ext

16 Дорошенко В.А. Правові механізми захисту прав людини під час війни. Юридичнии науковий електронний журнал. № 2/2023. C. 323-326.

17. Моца А., Моца В. Права людини в умовах воєнного стану. Наукові перспективи. № 4 (22) (2022). С. 280-291

Размещено на Allbest.ru