Особливості суб’єктного складу в зобов’язаннях з відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами

Размещено на http://allbest.ru

Західноукраїнський національний університет

Юридичний факультет

Особливості суб'єктного складу в зобов'язаннях з відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами

Інна Глущенко аспірантка 3 року навчання

м. Тернопіль, Україна

Анотація

Особливості суб'єктного складу в зобов'язаннях з відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами

Інна Глущенко

У статті встановлено, що деліквентом (боржником) у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми особами є особа на яку на законодавчому рівні покладено обов'язок відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду.

Відповідно до цивільного законодавства деліквенти поділяються на дві групи:

1) особи, які є безпосередніми заподіювачами шкоди, тобто особи, які своїми власними діями завдали шкоду потерпілому;

2) інші особи (незаподіювачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду.

Запропоновано, доповнити абзацом 2 ч. 1 ст. 1178 ЦК України вказівкою на неплатоспроможність батьків (усиновлювачів) тощо та викласти у такій редакції: «У випадку неплатоспроможності батьків (усиновлювачів) або опікунів чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, суд на власний розсуд має право розпорядитися частиною майна малолітнього, яке є у його власності, для покриття заподіяних збитків».

Доводиться, що особи, які додатково солідарно можуть бути притягнуті до відповідальності за заподіяння шкоди можуть бути батьки (усиновлювачі), особи, які їх замінюють (няні, вихователі тощо на договірних підставах), а також заклад, який на законних підставах здійснює функцію піклувальника.

Обов'язок вказаних осіб, які на законних підставах здійснюють функцію піклувальника, відшкодувати завдану шкоду припиняється після досягнення неповнолітньою особою повноліття або у випадках набуття власності на майно, яке буде достатнім для відшкодування шкоди.

Це пояснюється насамперед набуттям повної цивільної дієздатності, а разом із тим, здатності відповідати за свої вчинки самостійно.

Ключові слова: малолітні особи, неповнолітні особи, деліквент, батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, шкода, договірні зобов'язання, зобов'язання з відшкодування шкоди.

Abstract

Features of the subject composition in obligations to compensate damage caused by minors or minors

Inna Hlushchenko

Postgraduate student of the 3rd year of study Faculty of Law Western Ukrainian National University, Ternopil, Ukraine

The article establishes that the delinquent (debtor) in obligations to compensate for damage caused by minors and minors is a person who is legally obligated to compensate for the damage caused to the victim.

According to civil legislation, delinquents are divided into two groups:

1) persons who are direct perpetrators of harm, i.e. persons who caused harm to the victim by their own actions;

2) other persons (non-injurers) who are obliged by law to compensate for the damage caused.

It is proposed to add paragraph 2 of Part 1 of Art. 1178 of the Civil Code of Ukraine indicating the insolvency of parents (adoptive parents), etc., and to state in the following wording: "In case of insolvency of parents (adoptive parents) or guardians or another natural person who, on legal grounds, carries out the upbringing of a minor, the court at its discretion has the right to dispose of part of the property of a minor, which is in his possession, to cover the damage caused."

It is proven that the persons who can be held jointly and severally liable for causing damage can be parents (adoptive parents), persons who replace them (nannies, educators, etc. on contractual grounds), as well as an institution that legally performs the function of guardian. The obligation of the indicated persons, who legally perform the function of guardian, to compensate for the damage caused ends after the minor reaches the age of majority or in cases of acquiring ownership of property that will be sufficient to compensate for the damage. This is explained primarily by the acquisition of full civil capacity, and at the same time, the ability to be responsible for one's actions independently.

Keywords: minors, minors, delinquent, parents (adoptive parents), guardians, custodians, damages, contractual obligations, obligations to compensate for damages.

Вступ

Постановка проблеми. Незважаючи на актуальність, питання правового регулювання суб'єктного складу в зобов'язаннях з відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами та вирішення в суді сімейно-правових спорів, не стали об'єктом комплексних досліджень у вітчизняній науці. Наявний в сучасний період в Україні наукових доробок із проблематики вирішення суб'єктного складу в зобов'язаннях, відшкодування матеріальної чи моральної шкоди тощо, головним чином пов'язаний із дослідженням захисту прав та інтересів дітей на рівні конвенцій і декларацій ООН. У монографіях та дисертаціях (О. О. Грабовська, М. В. Логвінова, Л. М. Зілковська) зазвичай аналізуються основні, принципи та підходи щодо відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами, без детального аналізу суб'єктного складу таких зобов'язань.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних положеннях, сформульованих такими сучасними правниками, як Т. В. Боднар, О. В. Дзера, О. В. Кохановська, В. Я. Калакура, О. О. Отраднова, З. В. Ромовська та ін. Окремі питання проблематики зобов'язань за участю малолітніх чи неповнолітніх осіб були розглянуті у дисертаційних роботах, зокрема О. І. Шевчишин «Правові наслідки правочинів, вчинених малолітніми та неповнолітніми особами» (2020 р.), Н. О. Тищук «Вчинення малолітніми та неповнолітніми особами правочинів в мережі Інтернет» (2021 р.) та ін.

Мета статті - обґрунтувати особливості суб'єктного складу в зобов'язаннях з відшкодування шкоди заподіяної малолітніми чи неповнолітніми особами.

Виклад основного матеріалу

Аналіз чинного цивільного законодавства, практики його застосування свідчить про існування проблемних аспектів щодо правового регулювання участі малолітніх та неповнолітніх осіб у зобов'язаннях з відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Викладене дає можливість зрозуміти, що законодавцем закладено принцип «генерального делікту», який полягає в тому, що факт заподіяння шкоди однією особою іншій особі сам по собі є підставою для виникнення обов'язку відшкодування заподіяної шкоди. Іншими словами, наведена норма містить обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду, однак право іншої сторони - вимагати відшкодування шкоди - прямо не зазначено, оскільки обов'язок існує тільки у суб'єкта, право якого порушене, внаслідок чого він вправі вимагати виконання обов'язку. Таким чином, зобов'язальне правовідношення виникає між потерпілим, що є кредитором, і завдавачем шкоди, що є боржником.

Розглянемо більш детально суб'єктний склад зобов'язань із відшкодування шкоди, зокрема завданої малолітніми та неповнолітніми особами.

Проблематика понять «суб'єкт права» не є новою у доктрині цивільного права. Свої наукові думки щодо наведеної дефініції висловлювали такі вчені як М.Л. Дювернуа, П. Лабанд, Г. Рюменлін відстоюючи позицію щодо примату поняття суб'єкта права над суб'єктом правовідношення. Іншу ж позицію відстоював дореволюційний вчений І. А. Покровський [1]. Про нерозривний зв'язок між діалектикою права та діалектикою поняття «суб'єкт права» писав й В.С. Нерсесянц [2, с. 218]. Т. О. Мацелик продовжуючи дослідження в ракурсі нерозривного зв'язку між діалектикою права та діалектикою поняття «суб'єкт права» наводить наступні періоди розвитку права, у взаємозв'язку із розвитком уявлень про суб'єкта права: 1) період держави та права давнього світу; 2) середніх віків; 3) нового та найновішого часу [3, с. 18].

З аналізу наведених праць, зокрема Т. О. Мацелик доходимо висновку, що категорія «суб'єкт права» у різні історичні часи розумілася по-різному. Так, наприклад, у часи римського права категорія «суб'єкт права» сприймалася крізь призму правоздатності і тільки для фізичних осіб. У часи розквіту Київської Русі розуміння «суб'єкта права» сформувалося під впливом політичних умов того часу, зокрема феодальної роздрібненості, прав дворянства та духівництва.

Таким чином, розуміння категорії «суб'єкт права» сприймалося крізь певного роду індивідуальність, стосовно прав та обов'язків. Окрім індивідуальності слід зазначити, що зверталася увага вчених на наявність у такого носія розумної волі, інтересу, визнання його як суб'єкта права об'єктивними нормами. Доповнюючи класичні підходи до розуміння «суб'єкта права» В. М. Хвостов звертав увагу на випадки дій однієї особи в інтересах інших осіб на підставі волевиявлення безпосереднього носія суб'єктного права, вказівки закону, іншого акту публічної влади, зокрема дії в інтересах недієздатних осіб [4, с. 87].

Як відомо, деліктні зобов'язання є різновидом цивільно-правового зобов'язального правовідношення, їм властиві ті ж самі елементи та структурні особливості, які характеризують будь-яке зобов'язальне правовідношення. Відповідно до ст. 510 та 511 ЦК України, суб'єктами зобов'язальних правовідносин є сторони у зобов'язанні та треті особи. Статтею 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У свою чергу, треті особи вважаються учасниками зобов'язань, які не є їх сторонами. Відповідно до ст. 511 ЦК України третя особа не породжує зобов'язання своїми діями, бере участь у зобов'язанні за волею будь-якої з його сторін.

Зазначені загальні положення про суб'єктів зобов'язального правовідношення у деліктних зобов'язаннях мають певну особливість. Насамперед, у деліктних зобов'язаннях сторони йменуються як «особа, яка завдала шкоду», «заподіювач шкоди», «відповідальна особа» або «особа, зобов'язана відшкодувати шкоду».

Погоджуючись із думкою О. О. Отраднової зазначимо, що така термінологія не є коректною, адже не завжди шкода відшкодовується саме тією особою, яка її заподіювала, а термін «відповідальна особа» може застосовуватися тільки до випадків, коли йдеться про відносини відповідальності, що не завжди має місце у деліктних зобов'язаннях [5, с. 198]. На нашу думку, для визначення особи, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану малолітніми та неповнолітніми особами, слід застосовувати термін «деліквент». У деліктних зобов'язаннях найбільш доречним вважаємо термін «потерпілий».

Потерпілим, вважається особа, якій заподіяно шкоду. Потерпілим може бути будь-яка фізична особа, незалежно від її віку, громадянства, дієздатності, в разі заподіяння шкоди її майну або особистим немайновим правам. Потерпілим також може бути й юридична особа, держава чи територіальна громада.

Деліквентом (боржником) у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми особами є особа на яку на законодавчому рівні покладено обов'язок відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду. Відповідно до цивільного законодавства деліквенти поділяються на дві групи: 1) особи, які є безпосередніми заподіювачами шкоди, тобто особи, які своїми власними діями завдали шкоду потерпілому; 2) інші особи (незаподіювачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду.

Заподіювачем шкоди можуть бути фізична та юридична особа, держава, територіальні громади. Фізична особа може бути визнана суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальною за заподіяну шкоду, за умов наявної у неї деліктоздатності, тобто здатності відповідати за свої дії своїм майном. У разі якщо особа є неделіктоздатною, виникає питання хто ж буде відшкодовувати шкоду, заподіяну таким суб'єктом?

Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. На думку О. Є. Харитонова та О. І. Харитонової до змісту цивільної дієздатності слід включати такі елементи як: правочиноздатність, деліктоздатність, тестаментоздатність, трансдієздатність, бізнездієздатність, шлюбно-сімейну дієздатність, корпоративну дієздатність, авторську дієздатність [6, с. 81]. Звертаючи окрему увагу на деліктоздатність В. Ф. Яковлєв писав, що деліктоздатність - це поєднання двох функцій: бути носієм відповідних прав та обов'язків і створювати їх своїми діями.

Іншими словами, це правосуб'єктність у сфері відносин, що виникають внаслідок протиправної поведінки [7, с. 37]. На думку В. В. Надьон, деліктоздатність - це, по-перше, самостійний структурний елемент правосуб'єктності, а, подруге, це здатність особи самостійно нести відповідальність за вчинене нею правопорушення (якщо таке сталося). У цьому розумінні синтезуються й здатність особи нести особливого роду обов'язки, які є формою цивільно-правової відповідальності, і здатність власними діями виконувати їх [8, с. 107]. Розглядаючи деліктоздатність у структурі правосуб'єктності більш переконливою є думка О. С. Іоффе, що деліктоздатність бере свій початок з правоздатності, хоч і досліджується у межах дієздатності [9, с. 55]. Наведене підкріплюється й тим, що на відміну від правоздатності, відповідно до якої здатність мати права та нести обов'язки, не пов'язується з волездатністю, у деліктоздатності, здатність нести обов'язки може бути передумовою відповідальності, яка ставиться в пряму залежність від ступеня волездатності особи.

Отже, сутність деліктоздатності виявляється у тому, що законодавець наділяючи особу правовими засобами, залишає за собою (або делегує іншим суб'єктам) можливість припиняти випадки протиправної поведінки й впливати на правопорушника. Наведене обумовлюється обсягом волездатності, рівнем майнової самостійності, загальним обсягом правоздатності та дієздатності тощо. Як зазначає В. В. Надьон, саме така межа можливого ефективного впливу на суб'єкта за порушення заходів дозволеного і належного, визначеним загальним обсягом правоздатності та дієздатності, закріплюється в деліктоздатності [10, с. 130].

Слід зазначити, що в доктрині приватного права відомий й інститут покладання на суб'єкта обов'язку з несення несприятливих наслідків за правопорушення інших осіб. Його метою є найбільш повно гарантувати відновлення порушених прав потерпілого (кредитора). Правовою передумовою несення таких обов'язків є, звичайно, не деліктоздатність суб'єкта, а його правоздатність та дієздатність.

Як відомо, за загальним правилом, яке встановлене у цивільному законодавстві, існує чотири види дієздатності: часткова, неповна, повна, обмежена дієздатність. Частковою дієздатністю володіють особи, які не досягли чотирнадцятирічного віку та, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦК України, не включає до свого складу деліктоздатність, адже малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. За нормами ст. 1178 ЦК України шкода, заподіяна малолітньою особою, відшкодовується іншими особами, зокрема батьками, усиновлювачами, опікунами тощо. На нашу думку, окрім наведених суб'єктів, які відповідають за дії малолітніх осіб, до боржників деліктних правовідносин слід відносити й осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми особами. Це, наприклад, заклади освіти, приватні особи, які на підставі договору з батьками чи особами, які їх замінюють, здійснюють нагляд за малолітньої особою.

Наявність відповідальності закладів освіти за шкоду, заподіяну малолітніми особами слід пояснити тим, що малолітні особи в силу свого психологічного розвитку потребують особливого догляду та безпосереднього нагляду. Шкода такими особами може бути заподіяна через незнання, через нездатність усвідомити шкідливий характер своєї поведінки, а також неможливість передбачити наслідків або відповідних її результатів, в силу властивим лише малолітнім особам, зокрема емоційного (імпульсивного) впливу та негативного впливу сторонньої особи.

Належне здійснення безпосереднього нагляду за малолітніми особами сприяє запобіганню шкоди. Відповідно до ч. 2 ст. 1178 ЦК України, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка на підставі договору здійснює нагляд за нею, вони зобов'язані відшкодувати шкоду, у разі, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Варто зазначити, що судова практика зазвичай покладає відповідальність на батьків (усиновлювачів), а також осіб, які їх заміняють. У разі якщо навчальний заклад за законом не здійснює щодо малолітньої особи функції опікуна, то за дії малолітніх осіб відповідають батьки. Так, наприклад, 11 січня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області визнав винною матір у неналежному виконанні нею батьківських обов'язків за те, що її 16-річна донька з жовтень по грудень 2019 року пропустила 85 уроків у школі без поважних причин [11].

За інформацією сайту Судової влади України, протягом 2020 року до суду надійшло 124 справи щодо невиконання батьками обов'язків виховання дітей. У 97 випадках винних було притягнуто до відповідальності, з них 28 разів батькам було винесено попередження, та 69 осіб було оштрафовано на загальну суму 82 450 грн. [12]. Крім пропуску дітьми занять у школі, батьки також понесли відповідальність за куріння ними сигарет, вживання алкоголю, скоєння дрібних крадіжок, хуліганства та ін. [13].

Відповідно до статті 55 Закону України «Про освіту» [14] батьки зобов'язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 р. № 684 затверджений Порядок введення обліку дітей шкільного віку та учнів [15]. Відповідно до цього порядку у разі відсутності учнів, які не досягли повноліття, на навчальних заняттях протягом 10 робочих днів підряд з невідомих причин або без поважних причин навчальний заклад невідкладно надає відповідному територіальному органу Національної поліції та службі у справах дітей дані таких учнів для провадження діяльності відповідно до законодавства, пов'язаної із захистом їх прав на здобуття загальної середньої освіти. Такими діями заклади освіти знімають з себе відповідальність за заподіяння шкоди малолітніми чи неповнолітніми особами.

Аналіз наведеної судової практики свідчить, що у разі виникнення шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми особами відповідальність покладається виключно на батьків (усиновлювачів) тощо. Однак зазначимо, що в юридичній літературі визнається можливість залучення до відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, які перебували під наглядом відповідних установ, як безпосередньо цієї установи, так і батьків. Батьків, зокрема за неправильне виховання малолітньої сина чи дочки, а освітній заклад - за нездійснення належного нагляду за малолітніми чи неповнолітніми особами. Існують думки, що у разі, якщо встановлено відсутність провини закладу освіти у діях малолітньої особи, яка перебувала під його наглядом, такий заклад відповідальності не несе [16, с. 34]. На нашу думку, такий підхід є не правильним, адже навчальні заклади та/або особи, які здійснюють нагляд за малолітніми особами в силу договірних зобов'язань відповідають за недобросовісне виконання своїх зобов'язань. Вважаємо, що обов'язки батьків та закладу освіти чи осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми особами є різними. Зокрема, до обов'язків батьків входить виховання дитини, а до обов'язків закладу освіти - нагляд за нею.

Отже, у випадку коли малолітня особа своїми діями завдала шкоду, у причинно-наслідковому зв'язку пов'язану із здійсненням закладу освіти нагляду (неналежного нагляду), відповідальність повинен нестиме й заклад освіти. У разі, якщо завдання шкоди відбулося внаслідок неналежного виховання дитини, тобто з вини лише батьків, відповідальність нестимуть виключно батьки.

У правовій літературі існують думки, що при вирішенні питання відповідальності за участю малолітніх чи неповнолітніх осіб, у разі солідарної відповідності, необхідно враховувати зокрема те, що кожна з наведених вище сторін у своїй сфері повністю здійснює піклування про малолітню особу і, отже, має нести відповідальність за недоліки піклування, внаслідок яких було спричинено цю шкоду [17, с. 119]. Вектор наведеної думки є слушним, однак вважаємо, що саме заклад освіти, в якому певний час перебуває малолітня особа, здійснює безпосередньо нагляд за нею. Саме тому, якщо шкода завдана під час перебування малолітньої чи неповнолітньої особи в цьому закладі, останній повинен нести відповідальність з підстав відсутності належного нагляду та/чи контролю, якщо не доведе, що шкода сталася не з їхньої вини.

Окремо слід зазначити, що дискусія щодо зниження віку неделіктоздатності малолітніх осіб все ще має місце в доктрині приватного права. Так, наприклад, на думку С. Д. Гринько граничний вік неделіктоздатності малолітньої особи варто знизити до 7 років. На думку авторки у 7 річному віці малолітня особа здатна до самостійного психічного процесу, наслідком якого є вчинення юридичних дій (як правомірних, так і неправомірних) [18, с. 386]. Авторка робить застереження щодо того, що малолітня особа у віці 7 років не у кожному разі буде визнаватися деліктоздатною. Стан її психічного розвитку повинен досліджуватись у кожному конкретному випадку. Однак, як слушно зазначає О. О. Отраднова, основна мета існування деліктних зобов'язань - це відшкодування (компенсація) втрат потерпілого. Така компенсація здійснюється за рахунок коштів або майна деліквента. Малолітні особи, як правило, не мають свого майна або доходів для відшкодування заподіяної ними шкоди. Отже, в переважній більшості випадків усе одно до процесу відшкодування шкоди слід залучати батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітньої особи [19, с. 203]. Погоджуючись з наведеною думкою вважаємо, що дослідження психологічного стану малолітніх осіб у віці від 7 до 14 років для виявлення можливості бути деліктоздатним призведе лише до зайвої втрати часу та є недоцільним, адже не зумовить досягнення мети - відшкодування шкоди.

Що ж до неповнолітніх осіб, осіб у віці від 14 до 18 років, слід зазначити, що на відміну від малолітніх, особи неповнолітні вважаються деліктоздатними. Так, за ч. 1 ст. 1179 ЦК України, неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Однак у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, шкода буде відшкодовуватися в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. До слова зазначимо й те, що у разі, якщо фізичну особу визнано обмежено дієздатною, такий статус не впливає на деліктоздатність фізичної особи, в тому числі й неповнолітньої. За правилами ст. 1185 ЦК України шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Підсумовуючи наведене доходимо висновку, що у більшості випадків малолітнім особам деліктоздатність непритаманна, а тому шкода, завдана ними повинна відшкодовуватися батьками (усиновлювачами), або іншими особами, в тому числі й закладом освіти в якому знаходилась малолітня особа. сімейний україна правовий шкода неповнолітній

В свою чергу, шкода, завдана неповнолітніми особами, а також особами з обмеженою дієздатністю відшкодовується ними в повному обсязі, з огляду на їх деліктоздатність. Винятком з цього правила є випадки відсутності у них майна або доходів, достатніх для відшкодування заподіяної шкоди в повною обсязі.

Крім деліквентів, тобто безпосередніх заподіювачів шкоди, у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми особами беруть участь й інші особи (незаподіювачі шкоди), які самі безпосередньої шкоди не заподіювали, однак на яких законом покладено обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду за рахунок власних коштів або майна. Так, на думку С.Д. Гринько така конструкція бере свій початок ще з римського права і є відтворенням ноксальної відповідальності, під якою слід розуміти відповідальність одних осіб за дії інших [20, с. 117]. Основна мета такої відповідальності полягає в необхідності захисту інтересів потерпілої особи, яка повинна отримати відшкодування заподіяної їй шкоди в будь-якому випадку, незалежно від того, чи має таку фінансову можливість безпосередній заподіювач і чи може сам бути деліквентом.

Як відомо, учасники цивільних правовідносин за наявності передбачених законом підстав стають носіями прав та обов'язків. Саме тому, передумовою у здатності до участі у цивільних правовідносинах є цивільна правосуб'єктність. На думку Я. Р. Веберса правосуб'єктність виявляє визнання громадянина як суб'єкта правовідносин взагалі, а також кваліфікацію його як суб'єкта або можливого суб'єкта конкретних суб'єктивних прав та обов'язків [21, с. 26]. На думку О. О. Красавчикова у правосуб'єктності поряд з дієздатністю слід виділяти й трансдієздатність (реалізацію можливостей суб'єкта діями інших осіб). Як елемент її змісту вчений розглядав здатність малолітніх осіб своїми діями покладати обов'язок щодо відшкодування шкоди на батьків і здатність батьків набувати зазначеного обов'язку в результаті дій малолітніх [22, с. 59]. Як зазначає В. В. Надьон, погодитись із наведеним твердженням не можна, оскільки малолітня особа не володіє здатністю своїми діями покладати обов'язок на батьків (усиновлювачів) чи інших осіб щодо відшкодування шкоди, оскільки цей обов'язок автоматично на них покладається відповідно до норм чинного законодавства України [10, с. 127]. Відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Таким чином, наведений обов'язок покладається на батьків (усиновлювачів) чи інших осіб законодавцем.

Відповідальність за шкоду, заподіяну вказаними вище особами, не може бути покладена на них з точки зору закону навіть тоді, коли у нього є достатньо для відшкодування майна, наприклад, отримане у спадщину чи за договором дарування. Якщо батьки не можуть «загладити» провину дитини внаслідок скрутного становища в сім'ї, браком коштів або на момент заподіяння шкоди померли, а опікуна ще не призначено, зазвичай шкода залишається невідшкодованою. Саме в таких випадках вважаємо, що доцільно на законодавчому рівні передбачити норму, яка б забезпечувала хоча б часткову компенсацію такої шкоди. Зокрема доповнити абзацом 2 ч. 1 ст. 1178 ЦК України вказівкою на неплатоспроможність батьків (усиновлювачів) тощо та викласти у такій редакції: «У випадку неплатоспроможності батьків (усиновлювачів) або опікунів чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, суд на власний розсуд має право розпорядитися частиною майна малолітнього, яке є у його власності, для покриття заподіяних збитків».

Дискусійним залишається і питання про встановлення вини осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми та неповнолітніми особами. Стаття 1178 ЦК України вказує їх перелік. Це батьки (усиновлювачі) або опікуни, навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інші заклади, а також фізична особа, яка здійснює нагляд за малолітнім на договірних підставах.

Одні автори вважають, що батьки відповідають за сам факт заподіяння шкоди їх дітьми, незалежно від вини. Але в такому випадку слід погодитися із поглядами О. С. Іоффе, який справедливо зазначав, що встановити відповідальність осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми особами, без вини означає ототожнити усіх дітей із джерелом підвищеної небезпеки [23, с. 34]. На нашу думку, не слід вести мову про відповідальність зобов'язаних осіб без вини. Якщо закон пов'язує їх із наділенням обов'язку по догляду, то безумовно порушення такого обов'язку вважатиметься винним порушенням.

Ряд науковців вбачають у вині батьків, або осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми особами саме нездійснення ними відповідного нагляду на момент заподіяння шкоди. Однак, на наше переконання таке твердження свідчить про неповноту його змісту. Насамперед хоча б тому, що слід вести мову про порушення батьківського обов'язку щодо неналежного роз'яснення дитині щодо змісту, характеристики та проявів розуміння вчинення шкоди матеріального чи нематеріального характеру. Безумовно, якщо поведінка дитини є результатом поганого виховання, то відшкодування шкоди покладається на батьків. У іншому випадку, у разі якщо малолітній не досягнувши 14 років та спричинив шкоду в той час, коли перебував під наглядом шкільного (школи, коледжу тощо), виховного (інтернату тощо), або лікувального (санаторій) закладу, ці організації відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода завдана не з їх вини (ч. 3 ст. 1178 ЦК України). На наше переконання, вина закладу полягає як у неналежному догляді, так і в недостатній інформативній роботі з дитиною, неналежному її вихованні тощо, в результаті чого останні заподіяли шкоду. Саме тому, цілком справедливим вбачається можливість відшкодування шкоди зокрема й закладами освіти, відповідно до конструкції ст. 1172 ЦК України.

Окрім вищенаведеного суб'єктного складу, зазначимо, що виховання дитини іншими особами на підставі договірних зобов'язань (нянями, вихователями тощо) не врегульоване на належному законодавчому рівні. Все залежить від того, якими саме діями, і за яких умов було заподіяно шкоду. Ключовими моментами визначення вини є встановлення особи, яка зобов'язана вести догляд (нагляд) за малолітньою особою, в силу суб'єктивних факторів, не уважність у нагляді за неї, недбалість, халатність чи просто нікчемність у методах доглядання чи сприяння у вихованні. Справа в тому, що відповідальність осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми особами сформульована за принципом вини, тобто презюмується. Тому, вважаємо, що вищенаведені особи можуть звільнятися від відшкодування шкоди лише у випадку доведення своєї невинуватості.

Неповнолітні, особи віком від 14 до 18 років, відповідно до ст. 1179 ЦК відповідають за заподіяну ними шкоду самостійно на загальних засадах. Тобто, до них застосовуються правила статті 1166 ЦК України. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 1179 ЦК України відшкодування завданої неповнолітнім шкоди, може бути покладене на батьків, а також осіб, які їх заміняють. Тобто, законодавець, у випадках заподіяння шкоди неповнолітніми особами визначає можливість солідарної відповідальності. Таким чином, наведена імперативна норма значно відрізняється від норми щодо відшкодування шкоди малолітніх осіб. Адже за заподіяння шкоди притягуються саме неповнолітні особи, а не батьки, як це передбачено у ст. 1178 ЦК України. Окремо звертаємо увагу, що негативних наслідків зазнаватиме майновий стан саме неповнолітніх осіб, а не осіб, які зобов'язані здійснювати догляд за ними.

Таким чином, особи, які додатково солідарно можуть бути притягнуті до відповідальності за заподіяння шкоди можуть бути батьки (усиновлювачі), особи, які їх замінюють (няні, вихователі тощо на договірних підставах), а також заклад, який на законних підставах здійснює функцію піклувальника. Обов'язок вказаних осіб, які на законних підставах здійснюють функцію піклувальника, відшкодувати завдану шкоду припиняється після досягнення неповнолітньою особою повноліття або у випадках набуття власності на майно, яке буде достатнім для відшкодування шкоди. Це пояснюється насамперед набуттям повної цивільної дієздатності, а разом із тим, здатності відповідати за свої вчинки самостійно.

Висновки

Підсумовуючи наведене зазначимо, що особливістю відповідальності за шкоду, заподіяну малолітніми, у порівнянні із загальними умовами відповідальності є те, що шкода спричиняється однією особою - малолітнім, а відшкодовується іншою особою, в тому числі й особою, що здійснює нагляд, зокрема й на договірних умовах. У свою чергу, шкода заподіяна неповнолітньою особою відшкодовується нею в повному обсязі, або батьками, особами, які їх замінюють, а також закладом освіти, який здійснює нагляд за такою особою солідарно.

У свою чергу, деліктну відповідальність малолітньої чи неповнолітньої особи пропонуємо розуміти крізь призму суб'єктивності та принципу імперативності, зокрема як обов'язок малолітньої чи неповнолітньої особи - правопорушника, який забезпечується державним примусом, відновити порушений, внаслідок завдання шкоди, майновий стан потерпілого або компенсувати йому немайнові витрати за рахунок власного майна.

Література

1. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. Петроград: Издание Юридического книжного склада «Право». 1917. URL: https://dspace.spbu.ru/handle/11701/18164 (дата звернення: 21.11.2022).

2. Нерсесянц В.С. Философия права [Philosophy of Law]: ученик. М.: Норма, 1997.652 с.

3. Мацелик Д. И. Суб'єкти адміністративного права: поняття та система. Ірпінь, Видавництво Національного університету державної податкової служби України, 2013. 342 с.

4. Хвостов В. М. Общая теория права. Элементарный очерк. СПб. М.: Варшава- Вильнюс, 1906. 136 с.

5. Отраднова О. О. Пробл. вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов'язань: моногр. К.: Юрінком Інтер, 2014. 328 с.

6. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Цивільні правовідносини: Навчальний посібник. О.: Фенікс, 2008. 304 с.

7. Яковлев В.Ф. Отраслевой метод регулир-я и гражданская правосубъектность. Межвуз. сб. науч. тр. / Свердлов. юрид. ин-т. Свердловск, 1978. Вып. 62: Правовые проблемы гражд. правосубьектности. С. 27-44.

8. Надьон В.В. Елементи правосуб'єктності в цивільному праві. Проблеми законності. Харків, 2014. Вип. 125. С. 107.

9. Іоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1955. С. 55.

10. Надьон В. В. Суб'єктивний обов'язок як елемент змісту цивільних правовідносин: монографія. Харків: Право, 2017. 392 с.

11. Відповідальність батьків за прогули дітьми уроків. URL: https://pon.org.ua/novyny/7571-vdpovdalnst-batkv-za-proguli-dtmi-urokv-sudova- praktika.html (дата звернення: 15.11.2022).

12. Судова влада України. URL: https://court.gov.ua/ (дата звернення: 15.11.2020).

13. Судова влада Укр. URL: https://court.gov.ua/ (дата звернення: 15.11.2020).

14. Про освіту: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 15.10.2020).

15. Про затвердження Порядку введення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 р. № 684. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/684-2017-%D0%BF#Text (дата звернення: 02.08.2020).

16. Кудинов О.А. Обязательства вследствие причинения вреда и неосновательного обогащения: юридический комментарий. М.: Городец, 2006. 128 с.

17. Тарасова А.Е. Правосубъектность граждан. Особенности правосубъектности несовершеннолетних, их проявления в гражданских правоотношениях. М.: «ВолтерсКлувер», 2008. 231 с.

18. Гринько С.Д. Деліктні зобов'язання римського приватного права: поняття, система, рецепція. Хмельницький: Хмельн. ун-т управління і права, 2012. С. 386-387.

19. Отраднова О. О. Проблеми вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов'язань: моногр. К.: Юрінком Інтер, 2014. 328 с.

20. Гринько С.Д. Ноксальна відповідальність за законодавством Франції, Німеччини та України: порівняльно-правовий аспект. Форум права. Електронне фахове видання. Харк. нац. ун-т внутр. справ. 2009. № 1. С. 117.

21. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. Рига: Зинатне. 1976. 231 с.

22. Советское гражданское право: учеб. / под ред. О. А. Красавчикова. Изд. 2-е М.: Высш. шк., 1972. Т. 1., С. 58-60.

23. Іоффе О.С. Обязательство по возмещению вреда. Изд-во ЛГУ, 1952. С. 34.

References

1. Pokrovskii, I. A. (1971). Osnovnie problemy grazhdanskogo prava [Main problems of civil Law]. Petrograd: Izdanie Yuridicheskogo knizhnogo sklada «Pravo» [in Russian].

2. Nersesyants, V.S. (1997). Filosofiyaprava [Philosophy of Law]: uchenik. M.: Norma, [in Russian].

3. Matselyk, D.Y. (2013). Subiekty administratyvnoho prava: poniattia ta systema [Subjects of administrative law: concept and system]. Irpin, Vydavnytstvo Natsionalnoho universytetu derzhavnoi podatkovoi sluzhby Ukrainy [in Ukrainian].

4. Khvostov, V.M. (1906). Obshchaya teoriyaprava. Elementarnii ocherk [General theory of law. Elementary essay]. SPb. M.: Varshava-Vilnyus [in Russian].

5. Otradnova, O.O. (2014). Problemy vdoskonalennia mekhanizmu tsyvilno-pravovoho rehuliuvannia deliktnykh zoboviazan [Problems of improving the mechanism of civil law regulation of tortious obligations]: monohrafiia. K.: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

6. Kharytonov, Ye.O., Kharytonova, O. I. (2008). Tsyvilni pravovidnosyny [Civil legal relations: Study guide]: Navchalnyi posibnyk. O.: Feniks [in Ukrainian].

7. Yakovlev, V.F. (1978). Otraslevoi metod regulirovaniya i grazhdanskaya pravosubektnost [Industry method of regulation and civil personality.] Mezhvuz. sb. nauch. tr. / Sverdlov. yurid. in-t. Sverdlovsk, Vip. 62: Pravovie problemi grazhdanskoi pravosubektnosti [in Russian].

8. Nadon, V.V. (2014). Elementy pravosubiektnosti v tsyvilnomu pravi [Elements of legal personality in civil law. Problems of legality]. Problemy zakonnosti. Kharkiv, Vyp. 125. [in Ukrainian].

9. Ioffe, O.S. (1955). Otvetstvennost po sovetskomu grazhdanskomupravu [Liability under Soviet Civil Law]. L.: Izd-vo Leningr. Un-ta [in Russian].

10. Nadon, V.V. (2017). Subiektyvnyi oboviazok yak element zmistu tsyvilnykh pravovidnosyn [Subjective duty as an element of the content of civil legal relations]: monohrafiia. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

11. Vidpovidalnist batkiv za prohuly ditmy urokiv [Parents' responsibility for children's truancy]. Retrieved from https://pon.org.ua/novyny/7571-vdpovdalnst-batkv-za-proguli-dtmi- urokv-sudova-praktika.html [in Ukrainian].

12. Sudova vlada Ukrainy [Judicialpower of Ukraine]. Retrieved from https://court.gov.ua/ [in Ukrainian].

13. Sudova vlada Ukrainy [Judicialpower of Ukraine]. Retrieved from https://court.gov.ua/ [in Ukrainian].

14. Zakon Ukrainy Pro osvitu [Law of Ukraine On Education]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2145-19#Text [in Ukrainian].

15. Pro zatverdzhennia Poriadku vvedennia obliku ditei doshkilnoho, shkilnoho viku ta uchniv [On the approval of the Procedure for entering records of preschool, school-age children and students]: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13.09.2017. № 684. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/684-2017-%D0%BF#Text [in Ukrainian].

16. Kudinov, O.A. (2006). Obyazatelstva vsledstvie prichineniya vreda i neosnovatelnogo obogashcheniya: yuridicheskii kommentarii [Liabilities due to harm and unjust enrichment: legal commentary]. M.: Gorodets [in Russian].

17. Tarasova, A.E. (2008). Pravosubektnost grazhdan. Osobennosti pravosubektnosti nesovershennoletnikh, ikh proyavleniya v grazhdanskikh pravootnosheniyakh [Legal personality of citizens. Features of the legal personality of minors, their manifestations in civil legal relations]. M.: «VoltersKluver» [in Russian].

18. Hrynko, S.D. (2012). Deliktni zoboviazannia rymskoho pryvatnoho prava: poniattia, systema, retseptsiia [Tort obligations of Roman private law: concept, system, reception]. Khmelnytskyi: Khmeln. un-t upravlinnia i prava [in Ukrainian].

19. Otradnova, O.O. (2014). Problemy vdoskonalennia mekhanizmu tsyvilno-pravovoho rehuliuvannia deliktnykh zoboviazan [Problems of improving the mechanism of civil law regulation of tort obligations]: monohrafiia. K.: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

20. Hrynko, S.D. (2009). Noksalna vidpovidalnistza zakonodavstvom Frantsii, Nimechchyny ta Ukrainy: porivnialno-pravovyi aspect [Noxious liability under the laws of France, Germany and Ukraine: a comparative legal aspect]. Forum prava. Elektronne fakhove vydannia. Khark. nats. un-t vnutr. sprav. 2009. № 1 [in Ukrainian].

21. Vebers, Ya.R. (1976). Pravosubektnost hrazhdan v sovetskom hrazhdanskom y semeinom prave [Legal personality of citizens in Soviet civil and family Law]. Ryha: Zynatne [in Russian].

22. Krasavchykov, О.А. (1972). .Sovetskoe hrazhdanskoe pravo [Soviet Civil Law]: ucheb. Yzd. 2-e M.: T. 1. [in Russian].

23. Ioffe, O.S. (1952). Obiazatelstvopo vozmeshchenyiu vreda [Obligation to compensate for damage]. Yzd-vo LHU [in Russian].

Размещено на Allbest.ru