Вплив "суддівського розсуду" на формування практики застосування законодавства під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив «суддівського розсуду» на формування практики застосування законодавства під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Кравцов Сергій Олександрович Senior Research Fellow, Max Planck Institute Luxembourg for International, European and Regulatory Procedural Law, Luxembourg, кандидат юридичних наук, доцент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків,

Мамницький Валерій Юрійович кандидат юридичних наук, доцент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Анотація

Одним із основних принципів цивільного судочинства, який відображає реальне дотримання права доступу до суду та права на справедливий судовий розгляд є принцип правової визначеності, реалізація якого в більшій мірі покладається на суддів Верховного Суду. Так, у ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачається, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, законодавець покладає на суддів Верховного Суду дуже відповідальну місію, а саме формування сталої судової практики. Для того, щоб така практика відповідала верховенству права та європейським стандартам судочинства, необхідно наявність єдності поглядів під час вирішення того чи іншого проблемного питання щодо застосування норм матеріального чи процесуального права. Крім того, наявні процесуальні касаційні фільтри також унеможливлюють в певній мірі захист прав і свобод, оскільки у разі у разі звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). В даній статті дається аналіз правозастосовчої практики Верховного суду щодо розгляду справ про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і визначається роль суддівського розсуду у процесі формуванні такої правозастсовчої практики.

Ключові слова: перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, суддівський розсуд, нововиявлені обставини, право на справедливий судовий розгляд

Abstract

Kravtsov Serhii Oleksandrovych Senior Research Fellow, Max Planck Institute Luxembourg for International, European and Regulatory Procedural Law, Luxembourg, PhD in Law, Associate Professor, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Mamnytskyy Valerii Yuriyovych PhD in Law, Associate Professor, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

THE IMPACT OF "JUDICIAL DISCRETION” ON THE FORMATION OF THE PRACTICE OF APPLYING LEGISLATION DURING THE REVIEW OF COURT DECISIONS BASED ON NEWLY DISCOVERED CIRCUMSTANCES

One of the basic principles of civil proceedings which reflects the actual observance of the right of access to court and the right to a fair trial is the principle of legal certainty, and its implementation is largely entrusted to the judges of the Supreme Court. For example, Article 13 of the Law of Ukraine "On the Judiciary and the Status of Judges" provides that conclusions on the application of legal provisions set out in the rulings of the Supreme Court are binding on all public authorities that apply a legal act containing the relevant legal provision in their activities. The conclusions on the application of legal provisions set out in the rulings of the Supreme Court are taken into account by other courts when applying such legal provisions. Thus, the legislator entrusts the judges of the Supreme Court with a very responsible mission, namely the formation of a stable judicial practice. In order for such practice to be consistent with the rule of law and European standards of judicial proceedings, it is necessary to have a unanimous view when resolving a particular problematic issue regarding the application of substantive or procedural law. In addition, the existing procedural cassation filters also make it impossible to protect rights and freedoms to a certain extent, since in case of filing a cassation appeal with the Supreme Court, the court may declare such cassation appeal unfounded and refuse to open cassation proceedings if the Supreme Court has already issued a conclusion in its ruling on the application of a rule of law in similar legal relations raised in the cassation appeal, and the court of appeal has reviewed the court decision in accordance with such conclusion.

This article analyses the law enforcement practice of the Supreme Court in cases of review of court decisions based on newly discovered circumstances and determines the role of judicial discretion in the process of forming such law enforcement practice.

Keywords: review of court decisions due to newly discovered circumstances, judicial discretion, newly discovered circumstances, right to a fair trial

Постановка проблеми

судове рішення за нововиявленими обставинами

Протягом останніх 10 років цивільне процесуальне законодавство зазнало суттєвого реформування - запроваджені нові процесуальні інститути (врегулювання спорів за участі судді, розгляд клопотань про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу тощо) , а деякі були видозмінені та удосконалені відповідно до викликів сучасності та тенденцій розвитку цивільного судочинства в Європі та світу (унормування порядку подачі та оцінки електронних доказів, створення більш жорстких фільтрів перегляду судових рішень). Такі законодавчі новації в цивільному судочинстві є результатом як державної політики розбудови демократичної держави, так і обов'язковою гарантією виконання умов входження України до Європейського Союзу.

Указом Президента України від 11.06.2021 № 231/2021 затверджено Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки (далі- Стратегія), яка визначає основні засади та напрями подальшого сталого функціонування та розвитку системи правосуддя з урахуванням кращих міжнародних стандартів та практик.

Метою Стратегії щодо удосконалення системи правосуддя є визначення основних напрямів та пріоритетів подальшого удосконалення законодавства України про судоустрій, статус суддів та судочинство у взаємозв'язку та взаємодії із іншими інститутами правосуддя для практичного утвердження принципу верховенства права, ефективного і справедливого судочинства, зміцнення функціональних основ організації судової влади відповідно до стандартів захисту прав людини та цінностей, визначених Конституцією України та міжнародно-правовими зобов'язаннями України.

Відповідно до даної Стратегії однією із основних проблем, яка зумовлюють необхідність подальшого удосконалення організації функціонування судової влади та здійснення правосуддя, є неефективність процесуальних механізмів касаційного оскарження та формування єдиної судової практики в застосуванні закону судами України [1].

Саме неефективність процесуальних механізмів касаційного оскарження є беззаперечною передумовою недовіри до правосуддя, оскільки надання суддям Верховного Суду дискреційних повноважень щодо вирішення питання остаточності та в подальшому неможливості оскарження судових рішень породжують виникненню «процесуальних ляпів». Все частіше судді Верховного Суду відступають від власних правових позицій з питань застосування матеріального та процесуального права, формуючи при цьому концептуально нові підходи у правотлумачній діяльності, які інколи взагалі не випливають із норм чинного законодавства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями впливу суддівського розсуду суддів Касаційного цивільного суду на процес формування сталої судової практики вцілому і щодо переглдяу судових рішень за нововявленими обставинами зокрема займалися не так багато вітчизняних науковців.

Зокрема М.Шуміло [2] та А.Памазанов [3, c.163] зосереджуючь свою увагу саме на позитивному ефекті формування правових позицій Верховного Суду. В свою чергу деякі іноземні науковці мають більш філосовське бачення даного питання через призму все-таки оціночної діяльності конкретних обставин справи.

Мета статті - дослідження і аналіз правозастосовчої діяльності Касаційного цивільного суду щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами та пропозиції щодо подолання «надмірного суддівського розсуду» під час ухвалення судових рішень .

Виклад основного матеріалу

Під час формування сталої судової практики у цивільних спорах, не виключенням стало і формування правових позицій Касаційного цивільного суду щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Даний процесуальний інститут хоча і не новелою цивільного процесуального права, але його остаточне законодавче закріплення знайшло своє відображення у Законі України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 2017 року [4].

Аналіз правозастосовчої практики Касаційного цивільного суду щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами демонструє саме наявність тих проблемних питань, про які зазначалися в Стратегії. Причинами таких проблем, на нашу думку, є хибне формування правових позицій, переоцінка власних розумових здібностей, відсутність чіткої програми вдосконалення професійних компетентностей суддів.

Сутність суддівського розсуду. Також, одним із важливих чинників у процесі формування «суддівського розсуду» та підготовки «власних» правових позицій є функціонування Науково -консультативної ради. Так, відповідно до статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Науково-консультативна рада утворюється при Верховному Суді з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду, що потребують наукового забезпечення [5]. Наявність такої взаємодії між Верховним Судом та представниками наукових шкіл звісно мало б відігравати ефективну роль у правозастосовчій діяльності завдяки ґрунтовним доктринальним обґрунтуванням того чи іншого питання, але є і інше бачення цього питання. Нормативно-правове закріплення правового статусу членів Науково - консультативної ради передбачене у Постанові Пленуму Верховного Суду від 02 лютого 2018 року № 1, відповідно до якої окрім визначення їх повноважень, важливим моментом є те, що члени Науково-консультативної ради виконують свої обов'язки на безоплатній основі, а діяльність Науково - консультативної ради забезпечує Верховний Суд за рахунок коштів державного бюджету [6].

Слід нагадати, що у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачається, що базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду становить - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином можна припустити, що судді Верховного Суду, отримавши можливість нелімітованого звернення до членів Науково-консультативної ради, забезпечують формування не «власної правової позиції», а просто підтвердження чиєїсь точки зору.

Задля більш глибокого аналізу таких дефінітивних конструкцій як «суддівський розсуд» слід звернути увагу на доктринальні підходи. Так, як зазначає М. Шумило, постанови касаційного суду є не тільки джерелом права (є обов'язковими для застосування судами першої та апеляційної інстанцій), але і мають бути своєрідним посібником із формулювання правових висновків. Де наводяться, окрім формально -юридичних аргументів на підтвердження чи спростування доводів касаційної скарги, але і застосування інших інструментів правничої герменевтики, які пояснюють логіку і алгоритм ухвалення рішення касаційним судом. Такий підхід опосередковано сприятиме забезпеченню єдності та сталості судової практики, оскільки окрім результату вирішення спору та формулювання правового висновку, важливими є і застосовані підходи, які уможливили такий результат (правовий висновок) [2]. Підтримуючи аналогічну точку зору, А. Помазанов стрверджує, що Касаційний суд «утворює нові поняття», тобто під час здійснення правозастосування демонструє (висуває, пропонує) нове прочитання норм/обставин справи, їхніх комбінацій, унаслідок чого формується правова позиція касаційної інстанції, застосовувана в майбутньому до таких правовідносин [3, с.193].

Для більш глибокого розуміння конструкції «суддівського розсуду» вважаємо за доцільне звернути увагу на точки зору іноземних науковців. Як вірно зазначає Бартош Войцеховский, суддівський розсуд можна зустріти в усіх випадках, коли суддя в процесі правозастосування не обирає суто формалізований підхід, оскільки саме перед ним стоїть головна задача - вирішення спору по суті, а не здійснення простого та раціонального припущення. Крім того, науковець приходить до правильного висновку, що коли у судді є право вибору у процесі ухвалення рішення (задоволення позову або відмова у його задоволенні), то така диз'юнкція забезпечує формуванню стійкої судової практики, яка базується виключно на дотриманні верховенства права, а відповідно «розсуд» має використовуватися у значенні «критичного аналізу оціночних рішень», що і становить суть дефінітивної конструкції як «суддівського розсуду» так і його меж, якими він наділений [7].

У сучасній науковій літературі англо -саксонської правової системи [8], присвяченій аналізу правової природи суддівського розсуду, зауважується, що вона має тлумачитись в більш широкому контексті і враховувати його семантичні та гносеологічні аспекти, які мають охоплювати в себе такі питання як знання про соціальні явища, статус соціальної онтології, взаємозв'язок між правом і мовою [9]. З даної точки зору сфера суддівського розсуду поширюється як на горизонтальну так і на вертикальну систему суддівської діяльності, і включає в себе не тільки наявність різних галузей права, які є передумовою для суддівського розсуду, але й різний ступінь юридичної кваліфікації, необхідної для вирішення конкретної справи. Деякі автори приходять до висновку [10], що суддівський розсуд стосується процесу мислення, оцінки фактів, тлумачення правових норм, визначення їх взаємозв'язку, а інколи процесу правотворчості і як результат має поширюватися на всі форми суддівської свободи не залежно від того чи передбачене чітке нормативне врегулювання спору або чи можливе поєднання суддівської практики в «praeter або contra legem» при вирішенні конкретного спору, який не був чітко врегулюваний нормами права.

Слід погодитись з такими підходами щодо визначення правової природи «суддівського розсуду», оскільки саме застосування висококваліфікованих когнітивних здібностей суддів Верховного Суду дозволять в повній мірі говорити про формування сталої судової практики, яка має бути не лише номінально обов'язковою для судів першої та апеляційної інстанцій, але й відображати єдність та сталість судової системи.

Особливості впливу суддівського розсуду. Щодо питання застосування суддівського розсуду під час розгляду справ про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, то вважаємо що слід виокремити конкретні проблемні питання, які потребують невідкладного вирішення не тільки в доктрині цивільного процесуального права, але й у практичній реалізації.

Визначення належного суду.

Одним із ключових проблемних питань, які постають в судовій практиці під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є визначення належного суду, який уповноважений розглядати таку справу. В ст. 425 ЦПК України передбачається, що заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.

Тобто, нормативне закріплення належного суду, який уповноважений розглядати такі справи не викликає ніяких суперечностей, але подальший аналіз правозастосовчої практики переконує у іншому.

Основна квінтесенція даного виду перегляду судових рішень полягає в тому, що суди не мають право переглядати конкретне рішення повністю, а виключно в частині можливого впливу таких нововиявлених обставин на результат вирішення спору. Так, у Постанові Касаційного цивільного суду зазначається, що перегляд рішень, ухвал та судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати до суду дані про неї.

Тобто перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення [11].

З таким висновком важко погодитись, оскільки неможливість сторони спору послатися на обставини, які не були їй відомі під час розгляду спору вже є підставою стверджувати що таке рішення є необґрунтованим та відповідно має бути переглянуто вцілому та у сукупності всіх наявних доказів. Такий висновок випливає із ч. 5 ст. 263 ЦПК України, в якій передбачається, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, визначаючи який суд вважається належним під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, суд касаційної інстанції приходить до загальних висновків, що це має бути виключно той суд, який ухвалив рішення по суті, а процедури подальшого оскарження носять виключно номінальний характер.

Законодавчо визначена процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами чітко передбачає процедуру оскарження відповідних рішень за результатами розгляду таких справ. Відповідно до ч. 7 ст. 429 ЦПК України судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Наявність стилістичної конструкції «переглянуте на загальних підставах» з одного боку може передбачати наявність можливості перегляду рішення, яке ухвалене з урахуванням наявності чи відсутності нововиявлених обставин, в суді апеляційної та касаційної інстанції в цілому. Але існують випадки, коли суд першої інстанції, переглядаючи судове рішення за нововиявленими обставинами, скасовує первісне рішення і постановляє нове по суті. У зв'язку з цим виникає досить слушне питання - чи наділений повноваженнями суд апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення по суті, як це прямо випливає із п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Касаційний цивільний суд знову-таки, на наш погляд, приходить до досить сумнівного висновку, що тлумачення статті 429 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд після скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами і ухвалення судом першої інстанції нового рішення має перевірити його законність по суті та прийняти рішення за результатами розгляду апеляційної скарги відповідно до положень статті 374 ЦПК України. Тому повноважень скасовувати таке рішення і постановляти процесуальне рішення з приводу розгляду заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, відмовляти у її задоволенні, тобто розглядати по суті, апеляційний суд не має, так як це є компетенцією суду, судове рішення якого переглядається. Окремо заслуговую на увагу посилання суду касаційної інстанції та аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 2-190/2011 (провадження № 61 -35193св18) та від 06 березня 2019 року у справі № 755/21917/14-ц (провадження № 61-24916св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 570/2907/14-ц, із зазначенням того, що така судова практика є незмінною [12].

В даному випадку відсутне будь -яке обґрунтування та мотиви ухвалення такого рішення, оскільки на наше глибоке переконання основна причина для такого суддівського розсуду викладений в резулятивній частині цього рішення, а саме: постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Строк подання заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Питання темпорального обмеження сторони спору звернутися до суду із заявою про перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами залишається досить дискусійним в теорії цивільного процесуального права та правозастосовчій практиці Касаційного цивільного суду.

Якщо проаналізувати норми ЦПК України, які регламентують порядок визначення строків звернення до суду із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, то можна прийти до висновку, що законом визначено допустимі строки звернення (30 днів із дати настання конкретної нововиявленої обставини) і максимальний строк, протягом якого така процесуальна дія може бути виконана. Такі максимальні строки, які передбачені у ч. 2 ст. 424 ЦПК України, а саме заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана:

1) з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України (істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи), - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили;

2) з підстав, визначених пунктами 2-3 частини другої та частиною третьою статті 423 цього Кодексу (встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду), - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

На підтвердження таких доводів Касаційний цивільний суд зауважив, що три роки - це строк, після закінчення якого така заява за будь-яких обставин вже не може бути подана (преклюзивний строк), а якщо вона подана протягом трьох років, але після спливу одного місяця з дня встановлення обставин, що є підставою для перегляду, то за наявності відповідного клопотання учасника справи такий строк може бути поновлений [13].

Так, вирішуючи питання про можливість звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами із пропуском строку за підставою, яка передбачена у п.1 чт. 2 ст. 424 ЦПК України Касаційний цивільний суд приходить до наступних висновків з урахуванням обставин справи. Суди встановили, що рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 листопада 2014 року набрало законної сили після перегляду Апеляційним судом Львівської області, який постановив ухвалу 20 березня 2015 року. З огляду на встановлені обставини суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачка мала право подати заяву про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, устрок до 20 березня 2018 року, протезаява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подана лише 16 березня 2021 року. За своєю правовою природою встановлений пунктом 1 частини другої статті 424 ЦПК України строк у три роки є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути відновлений, незалежно від причин його пропуску.

Подання заяви про перегляд ухвали суду за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, після трьох років з дня набрання рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 17 листопада 2014 року законної сили є достатньою та самостійною підставою для відмови у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, суд приходить до правильного висновку, що трирічний строк не можу бути поновлений за будь -яких підстав, що за своєю суттю відповідає правовим позиціям ЄСПЛ щодо відсутності абсолютного доступу до суду.

В іншому прикладі, Касаційний цивільний суд розглядаючи в порядку касаційного перегляду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленою обставиною використовує іншу дефінітивну конструкцію «присічний строк». Так, позивач звертаючись до суду із відповідною заявою, визначає нововиявлені обставини саме матеріали кримінального провадження, про які він не знав під час ухвалення судового рішення, і які стали йому відомі через 3 роки.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що встановлений пунктом 2 частини першої статті 424 ЦПК України тридцятиденний строк для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є процесуальним, не є присічним і може бути поновлений за загальними правилами у випадках, передбачених статтею 127 ЦПК України [14].

Таким чином, аналіз судової практики Верховного Суду демонструє вільне використання юридичної термінології, без будь -якого правого підґрунтя.

Намагаючись розкрити сутність та особливості процесуальних строків, О.Рожнов слушно зауважує, що у механізмі правової регламентації' судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків та впливають на динаміку цивільного процесу. За своіми сутнісними ознаками вони, по-перше, є проміжками часу і в цьому розумінні ім притаманні такі ознаки, як тривалість, незворотність; по-друге, вони є способом законодавчого виміру об'єктивного перебігу часу, для якого характерним є встановлення початку та закінчення перебігу того чи іншого процесуального строку, по -третє, встановлюючи темпоральнии формат здійснення конкретних процесуальних прав та обов'язків сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, у часі, процесуальні строки завжди передбачаються правовою нормою, яка сама по собі не визначає конкретного змісту тих або інших процесуальних правовідносин суду і учасників цивільного судочинства, однак має певнии регламентуючий ефект [15, с.92].

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, можна прийти до висновків, що суддівський розсуд відіграє ключову роль у формуванні сталої судової практики, якої мають дотримуватися суди першої та апеляційної інстанції. Але сучасні реалії діяльності Касаційного цивільного суду демонструють неспроможність у формуванні єдиних правових позицій щодо застосування норм матеріального та процесуального права взагалі і зокрема під час

перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Такі прояви «суддівського свавілля» суддів Касаційного цивільного суду в реалізації своїх повноважень негативно впливають на довіру до правосуддя вцілому. Задля вирішення даного проблемного питання, вважаємо за доцільне запропонувати в обов'язковому порядку систематичне ознайомлення суддями Верховного Суду із сталою практикою Європейського Суду з прав людини, формування єдиних принципів та стандартів у процесі правотлумачення та правозастсоування, встановлення відповідальності суддів Верховного Суду за ухвалення судових рішень, які будуть оскаржені вподалі у ЄСПЛ.

Література

1. Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки: Указ Президента України від 11.06.2021 року №231/2021. URL : https://www. president.gov.ua/documents/2312021-39137

2. Шумило М. Правові висновки касаційного суду: inter praeteritum et futurum. Судово-юридич-на газета. 2020. 7 грудня. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres- centr/zmi/1036653/

3. Помазанов А.В. Касаційний перегляд судових рішень у цивільному процесі України : дис. ... докт. філософії. Київ, 2019. 252 с.

4. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу Украіни, Цивільного процесуального кодексу Украіни, Кодексу адміністративного судочинства Украіни та інших законодавчих актів: Закон Украіни від 3 жовтня 2017 року // Відомості Верховноі ' Ради. -2017. - No 48. - Ст. 436.

5. Про судоустрій і статус суддів: Закон Украіни від 02.06.2016 р. No 1402-VIII. Офіційний вісник Украіни. 2016. No 56.

6. Про затвердження Положення про Науково -консультативну раду при Верховному Суді: постанова Пленуму Верховного Суду від 02.02.2018 р. No 1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001780-18#Text

7. Kj^r, A. L., & Lam, J. (Eds.) (2022). Language and Legal Interpretation in International Law. Oxford University Press. Oxford Studies in Language and Law

8. D. Galligan, Discretionary Powers: A Legal Study of Official Discretion (1986);

9. M. I. Vila, Facing Judicial Discretion: Legal Knowledge and Right Answers Revisited (2000), 14ff

10. J. Andreoni and R. D. Madoff, `The Role of Judicial Discretion in Dispute Settlement', Boston College Law School Legal Studies Research Paper, No. 151 (2008)

11. Постанова Касаційного цивільного суду від 03.05.2022 року у справі № 337/2535/17 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104232596

12. Постанова Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 року у справі № 522/6750/17-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/96631918

13. Постанова Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 року у справі № 161/7884/14-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87211283

14. Постанова Касаційного цивільного суду від 09.11.2022 року у справі № 305/402/16 URL: http s://reyestr. court. gov.ua/Revi ew/107441616

15. О. Рожнов. Правова природа строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду / Право та інновації No 2 (26) 2019, С. 89 -94

References

1. Pro Stratehiiu rozvytku systemy pravosuddia ta konstytutsiinoho sudochynstva na 2021 - 2023 roky: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 11.06.2021 roku №231/2021. Retrieved from URL : https://www.president.gov.ua/documents/2312021-39137 [in Ukrainian]

2. Shumylo M. Pravovi vysnovky kasatsiinoho sudu: inter praeteritum et futurum. Sudovo- yurydych-na hazeta. 2020. 7 hrudnia. Retrieved from URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/ pres-centr/zmi/1036653/ [in Ukrainian]

3. Pomazanov A.V. Kasatsiinyi perehliad sudovykh rishen u tsyvilnomu protsesi Ukrainy : dys. ... dokt. filosofii. Kyiv, 2019. 252 s. [in Ukrainian]

4. Pro vnesennia zmin do Hospodarskoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Kodeksu administratyvnoho sudochynstva Ukrainy ta inshykh zakonodavchykh aktiv: Zakon Ukrainy vid 3 zhovtnia 2017 roku // Vidomosti Verkhovnoi Rady. - 2017. - No 48. - St. 436. [in Ukrainian]

5. Pro sudoustrii i status suddiv: Zakon Ukrainy vid 02.06.2016 r. No 1402-УШ. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 2016. No 56. [in Ukrainian]

6. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Naukovo-konsultatyvnu radu pry Verkhovnomu

Sudi:postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu vid 02.02.2018 r. No 1. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001780-18#Text [in Ukrainian]

7. Kj^r, A. L., & Lam, J. (Eds.) (2022). Language and Legal Interpretation in International Law. Oxford University Press. Oxford Studies in Language and Law

8. D. Galligan, Discretionary Powers: A Legal Study of Official Discretion (1986);

9. M. I. Vila, Facing Judicial Discretion: Legal Knowledge and Right Answers Revisited (2000), 14ff

10. J. Andreoni and R. D. Madoff, `The Role of Judicial Discretion in Dispute Settlement', Boston College Law School Legal Studies Research Paper, No. 151 (2008)

11. Postanova Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 03.05.2022 roku u spravi № 337/2535/17 Retrieved from URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104232596 [in Ukrainian]

12. Postanova Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 21.04.2021 roku u spravi № 522/6750/17-ts Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/96631918 [in Ukrainian]

13. Postanova Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 22.01.2020 roku u spravi № 161/7884/14-ts Retrieved from URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87211283 [in Ukrainian]

14. Postanova Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 09.11.2022 roku u spravi № 305/402/16 Retrieved from URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107441616 [in Ukrainian]

15. O. Rozhnov. Pravova pryroda stroku na podannia zaiavy pro skasuvannia rishennia treteiskoho sudu / Pravo ta innovatsii No 2 (26) 2019, S. 89-94 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru