Ідентифікація сталого розвитку та його ключові елементи в сучасній науці державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідентифікація сталого розвитку та його ключові елементи в сучасній науці державного управління

Ілля Котов, Начальник відділу інвестиційної політики

та управління проектами Білогородської сільської ради

Бучанського району Київської області

Анотація

У статті розглянуто сталий розвиток та його ключові елементи в сучасній науці державного управління. Встановлено, що міжнародною спільнотою засновано три принципово обов'язкові елементи стабільного розвитку, а саме економічне зростання, соціальний прогрес і захист навколишнього середовища. Розкрито сутність поняття «сталий розвиток» та визначено, що сталий розвиток за своєю внутрішньою суттю зводиться до постійного відтворення стану динамічного балансу, із систематичною зміною його рівня, під час котрого здійснюється перманентне вирішення суперечностей між внутрішніми складовими системи, та зміна показників біосфери не виходить за рамки катастрофічних перетворень. З'ясовано, що сталий розвиток можна окреслити як врегульовану процедуру гармонізації ефективних сил, соціальних, економічних та екологічних компонентів, орієнтованих на застосування, збереження і поступове відновлення цілісності природної сфери, формування змог та досягнення належної якості життя громадян. Визначено, що досягнення цілей сталого розвитку для переважного числа світових держав та України зокрема стає більш ускладненим не лише через брак своїх ресурсних джерел і економічні труднощі, що зумовлює соціальні й політичні проблеми, а й через відсутність конкретного розуміння того, що наразі значить стабільний розвиток.

Як висновок зазначено, що сталим вважається розвиток, який задовольняє запити громадян, не створюючи загрозу для здатності нащадків задовольняти власні запити. Натомість державне регулювання сталого розвитку визначено як підтримуючі, компенсаційні й регулюючі дії держави, які втілюються на базі теоретико-методологічних принципів (доктрин, теорій, цінностей, принципів, орієнтирів, мети, цілей) за допомогою системи організованих, ціленаправлених, комплексних заходів (дій) і процедур їх досягнення (інструментів, методів, важелів і засобів впливу) та орієнтовані на формування належних умов і сфери впливу з метою гарантування збалансованого розвитку економіко-соціо-екологічного простору (економічного розвитку, досягнення соціальної стабільності, зростання ступеня глобальної конкурентоздатності держави на тлі створення відповідних умов для екологічної стабільності), шляхом заохочення сучасних процесів, раціонального застосування існуючого потенціалу, розвитку екосистеми, які передбачають поліпшення якості й зростання рівня життя громадян.

Ключові слова: сталий розвиток, державне управління, економічний елемент сталого розвитку, соціальний елемент сталого розвитку, екологічний елемент сталого розвитку, державне регулювання сталого розвитку.

Illia Kotov Head of the Department of Investment Policy and Project Management of Belohorod Village Council, Buchansky District, Kyiv Region, Ukraine

Identification of sustainable development and its key elements in the modern science of public administration

Abstract

The article examines sustainable development and its key elements in the modern science of public administration. It has been established that the international community has established three fundamentally mandatory elements of sustainable development, namely economic growth, social progress and environmental protection. The essence of the concept of "sustainable development" is revealed and it is determined that sustainable development in its inner essence is reduced to the constant reproduction of a state of dynamic balance, with a systematic change in its level, during which a permanent resolution of contradictions between the internal components of the system is carried out, and a change in the indicators of the biosphere does not go beyond framework of catastrophic transformations. It has been found that sustainable development can be defined as a regulated procedure for the harmonization of effective forces, social, economic and ecological components, focused on the application, preservation and gradual restoration of the integrity of the natural sphere, the formation of capabilities and the achievement of the appropriate quality of life of citizens. It was determined that the achievement of the goals of sustainable development for the majority of world states and Ukraine in particular becomes more complicated not only because of the lack of their resource sources and economic difficulties, which causes social and political problems, but also because of the lack of a concrete understanding of what sustainable development currently means.

As a conclusion, it is stated that development that satisfies the demands of citizens without creating a threat to the ability of descendants to satisfy their own demands is considered sustainable. Instead, state regulation of sustainable development is defined as supporting, compensatory and regulatory actions of the state, which are implemented on the basis of theoretical and methodological principles (doctrines, theories, values, principles, guidelines, goals, objectives) with the help of a system of organized, purposeful, complex measures (actions) and procedures for their achievement (instruments, methods, levers and means of influence) and are oriented towards the formation of appropriate conditions and spheres of influence with the aim of guaranteeing the balanced development of the economic, socio-ecological space (economic development, achieving social stability, increasing the degree of global competitiveness of the state against the background of creating appropriate conditions for ecological stability), by encouraging modern processes, rational use of existing potential, development of the ecosystem, which provide for the improvement of the quality and increase in the standard of living of citizens.

Keywords: sustainable development, public administration, economic element of sustainable development, social element of sustainable development, ecological element of sustainable development, state regulation of sustainable development.

Вступ

Постановка проблеми. У світі триває етап динамічного перетворення, що паралельно зумовлює нові змоги і утворює нові загрози, а невизначеність, непередбачуваність, нестабільність, суперечливість є основними характерними ознаками переважного числа процесів у житті суспільства. Останніми роками перед світовим товариством виникла дилема пошуку результативних способів усунення таких глобальних криз, як криза в сфері охорони здоров'я, спричинена пандемією COVID-19, економічна й кліматична кризи, що вимагають одномоментного врегулювання із використанням новітніх адаптивних інструментів комплексного розв'язання актуальних проблем.

Глобальність та складність зазначених криз розкрила проблеми функціонування наднаціональної та національних систем публічного управління, показала термінову потребу їх якісної трансформації в аспекті покращення здатності гнучко, відповідно реагувати на виклики, які утворюються. Можливо стверджувати, що одна з причин посилення глобальних криз - неналежна реакція на виклики, що встановилися та визначилися в чіткі стратегічні цілі, проте досить результативне втілення котрих не забезпечилося з боку наднаціональних і національних структур публічного управління. Основними викликами є реалізація Цілей Сталого Розвитку, відповідно до документу Саміту ООН зі сталого розвитку "Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року" у 2015 році, зокрема: подолання бідності; подолання голоду, розвиток сільського господарства; міцне здоров'я і благополуччя; якісна освіта; тендерна рівність; чиста вода та належні санітарні умови; доступна та чиста енергія; гідна праця та економічне зростання; промисловість, інновації та інфраструктура; скорочення нерівності; сталий розвиток міст і громад; відповідальне споживання та виробництво. пом'якшення наслідків зміни клімату; збереження морських ресурсів; захист та відновлення екосистем суші; мир, справедливість та сильні інститути; партнерство заради сталого розвитку [1]. Іншими словами, перед публічним управлінням постав виклик підпорядкувати цілі економічного зростання цілям розв'язання соціальних проблем та завдань.

На змогу виходу України на стабільний розвиток значно впливає наявний відтворюючий потенціал ресурсного забезпечення розвитку держави на новітніх інституціонально-технологічних принципах. Зважаючи на світову практику й ефекти структурно-системного перетворення переважного числа сфер національної економіки, в тому числі сектора публічного управління, можливо зробити висновок про те, що здійснення будь-яких заходів, орієнтованих на гарантування стабільного розвитку, перебуває в залежності не тільки від накопичення всіх без виключення типів економічного потенціалу держави, а й від інституціональних змін у вітчизняній економічній системі, в тому числі й у публічному управлінні, під час обрання головних векторів переходу національної економіки на модель стабільного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану проблематику досліджували чимало науковців, зокрема С. Андрєєва, В. Арутюнов, В. Бакуменко, З. Бурик, Н. Васильєва, О. Васильєва, Г. Дейлі, Л. Жукова, Г. Кірейцева, В. Князев, Ю. Ковбасюк, А. Крамаренко, А. Кучабський, В. Лагутін, О. Надоша, Л. Новак-Каляєва, С. Петрухін, Я. Піцур, Т. Порудєєва, В. Почапський, В. Свінціцький, О. Сенишин, М. Ткаченко, І. Шаповалова, А. Шпортко, Н. Ясниська та інші.

Мета статті - розглянути сталий розвиток та його ключові елементи в сучасній науці державного управління.

Виклад основного матеріалу

Варто зазначити, що теперішнє трактування основних положень концепції сталого розвитку - це не лише своєрідне відкриття сучасної суспільствознавчої думки, але й науковий синтез багатьох теоретичних положень, які мають значне історичне підґрунтя. Слід мати на увазі, що концептуальні положення теорії сталого розвитку ґрунтуються на врахуванні базових принципів не тільки економічної науки, але й інших галузей суспільствознавства. Історико-теоретичний аналіз наукових поглядів на з'ясування суті такого глобально-суспільного феномена, як сталий розвиток, дозволяє визначити низку дискусійних питань. Від правильної відповіді на них великою мірою залежить і глибина розкриття теоретичного змісту цього поняття. Слід зауважити, що у науковій літературі часто публікуються різноманітні тлумачення терміна «сталий розвиток». Не вдаючись до формально-логічного аналізу співзвучних термінів «сталий», «стійкий» чи навіть «стабільний», вважатимемо, що особливу відмінність у змістовному їх трактуванні складно диференціювати. Тому, можемо стверджувати, що, вживаючи термін «сталий розвиток», змісту цього поняття цілком можуть відповідати і такі терміни, як «стійкий розвиток» чи «стабільний розвиток». Тобто, на нашу думку, це не той випадок, коли потрібна додаткова словесна «еквілібристика» щодо намагання «боротися» за чистоту понятійно-категоріального апарату науки [2].

Концепт сталого розвитку започатковано у Декларації першої Конференції ООН щодо проблем навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), і визначено у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку ООН "Наше спільне майбутнє", яку проголосила в 1987 р. прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд, чим зробила значний внесок у просуванні зазначеної концепції на міжнародному рівні. Основна ідея полягає у забезпеченні певного балансу між поколіннями. На Саміті Землі ООН 1992 р. у Ріо-де-Жанейро було визначено теоретичне підґрунтя сталого розвитку як "такого, що задовольняє потреби сучасного часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби". Надалі ця концепція була підтримана членами конференції з питань сталого розвитку 2012 р. у Ріо-де-Жанейро ("Ріо+20") [3].

Таким чином, можна говорити про те, що ухвалені під час конференцій ООН нормативно-правові акти заклали основу концептуальних змін осмислення стабільного розвитку в довгостроковій перспективі, котрі повинні мати відношення до економічного, екологічного й соціального стану в кожній державі й бути під чітким контролем як держави, так і суспільства. Таким чином, міжнародною спільнотою засновано три принципово обов'язкові елементи стабільного розвитку, а саме економічне зростання, соціальний прогрес і захист навколишнього середовища.

Виходячи із загального визначення «Наше спільне майбутнє» - Звіт Всесвітньої комісії з навколишнього середовища та розвитку (Our common future), розвиток вважається стійким, якщо його поточний стан не загрожує життєдіяльності майбутніх поколінь [4]. Цей основний принцип сталого розвитку спрямований на досягнення балансу між економічними, соціальними та екологічними інтересами. Таким чином, загалом, сталий розвиток прагне до соціальної згуртованості, не підриваючи екологічні, соціальні та економічні можливості, від яких залежить суспільство [5].

В українській науці основні ідеї сталого розвитку належать видатному вченому, академіку, першому президентові Академії наук України, мислителю, громадському діячу зі світовим ім'ям В. Вернадському, який сформулював "біосферно-ноосферну концепцію сталого розвитку", засновану на розвитку нанотехнологій у глобальному вимірі, які, в свою чергу, впливають на економічну, соціальну та екологічну складові сталого розвитку. На його думку, організація керованої ноосфери, тобто сталого та безпечного розвитку світової цивілізації, має стати стратегією виживання людства. Тобто слід прагнути до ноосферної цивілізації, застосовуючи "розумні" технології, що забезпечить сталий розвиток нооспільноти. Критична оцінка змін, що відбуваються, дозволила запропонувати в медицині розвиток генетики, а також нооетику як етичний напрям, орієнтований на сталий розвиток суспільства [6].

Зі зростанням інтересу дослідників до цієї проблеми та більш глибоким осмисленням сутності сталого розвитку стали виникати його численні визначення, а єдиного сучасною наукою поки не виділено. Нині існують два досить самостійні напрями в самому трактуванні концепції сталого розвитку. В рамках першого напряму основний акцент робиться на екологічній складовій стійкості в контексті необхідності забезпечення відтворюваності обмежених ресурсів. Однак останнім часом більше про себе заявляє другий напрям, в якому на перший план висуваються не екологічні, а соціально- економічні та інші аспекти сталого розвитку. Ключовою ідеєю сталого розвитку є пошук такого співвідношення між природокористуванням та соціально-економічним розвитком, яке б забезпечило ефективне використання природних ресурсів, підтримувало б екологічну безпеку суспільства та гарантувало б необхідну якість життя та добробуту населення [7]. Парадигма сталого розвитку, що передбачає динамічний процес послідовних позитивних змін, які забезпечують збалансованість економічного, соціального та екологічного аспектів життя суспільства, має лежати в основі формування підходів до вирішення масштабних проблем територіальних утворень. Це особливо актуально в сучасних умовах, коли відбувається перенесення центру ваги економічних реформ на рівень регіоні, посилюється їх роль в реалізації економічної політики держави, тому що в сучасній економіці роль регіонів як суб'єктів економічної діяльності постійно зростає через їх нелінійний, асиметричний, хвильовий та циклічний характер [8].

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Отже, завдання економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості в усіх країнах. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і відповідати основній концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення. Визначено, що сталий розвиток - це світоглядна концепція, яка динамічно розвивається, має різноманітні аспекти та тлумачення, що відображають ідею гармонізації природи та суспільства, за якої процес розвитку дає можливість забезпечити потреби сучасного покоління, не завдаючи шкоди інтересам майбутніх поколінь. Дана концепція структурно складається з трьох компонентів - економічного, соціального та екологічного сталого розвитку [9].

Г. Дейлі (H. Daly) тлумачить термін «сталий розвиток», як гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих держав планети за науково обґрунтованими планами. Одночасно позитивно вирішується весь комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації бідності, експлуатації та дискримінації як кожної окремої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими і статевими ознаками [10].

Розкриваючи безпосередньо практичні (онтологічні) аспекти сталого розвитку, не слід заперечувати його гносеологічну, пізнавальну природу, оскільки від глибини її мислення сприйняття значною мірою залежить цивілізаційний характер майбутньої поведінки і діяльності основних дійових осіб, які беруть участь у забезпеченні усталеності соціально-економічного розвитку. Саме цивілізаційна детермінанта, яка охоплює філософську, моральну, релігійну, економічну, екологічну, соціокультурну, освітньо- виховну, етнокультурну, політично-правову та інші складові, зможе забезпечити формування сучасної світоглядної та науково-дослідницької парадигми мислення і втілити її у відповідну наукову систему понять і категорій [11].

Вітчизняні науковці під стійким розвитком розуміють такі структурно-динамічні зрушення, які задовольняють сучасні потреби, але не ставлять під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Іноді фахівці поняття «стійкість» і «стабільність» розглядають як синоніми. Зокрема, поняття «стійкість» означає здатність сучасної господарчої системи повертатися до початкового стану після зняття (елімінування) зовнішнього впливу, що призвів до її нерівноважного стану. Відповідно, стабільність національного господарства - це здатність зберігати свою структуру і функціональні властивості в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів. Тобто стабільне суспільство - це суспільство, яке розвивається, але одночасно зберігає свою стійкість [12].

Як зазначає В. Лагутін, під стабільним суспільним розвитком будемо розуміти такий динамічний стан суспільства, за якого існує усталена збалансованість інтересів соціальних груп і членів суспільства, відповідність і узгодженість між економічною, соціальною і духовною (гуманітарною) сферами. Суспільна стабільність ґрунтується на сукупності нестійких рівноваг між системоутворювальними і системоруйнівними процесами. Звідси випливає важливість таких категорій (це споріднені, або парні, категорії), між якими встановлюється органічний взаємозв'язок, як «стабільність (нестабільність) - рівновага (нерівновага). Ці категорії описують зрештою одне суспільне явище, але з різних боків. Перша є змістовною характеристикою і вказує на якісні параметри, друга вказує, скоріше, на оцінку суспільного стану в кількісних показниках [13].

Отже, можливо дійти висновку, що сталий розвиток за своєю внутрішньою суттю зводиться до постійного відтворення стану динамічного балансу, із систематичною зміною його рівня, під час котрого здійснюється перманентне вирішення суперечностей між внутрішніми складовими системи, та зміна показників біосфери не виходить за рамки катастрофічних перетворень. Таким чином, сталий розвиток можна окреслити як врегульовану процедуру гармонізації ефективних сил, соціальних, економічних та екологічних компонентів, орієнтованих на застосування, збереження і поступове відновлення цілісності природної сфери, формування змог та досягнення належної якості життя громадян. Це спричинено тим, що головна мета державного втручання заради гарантування сталого соціально- економіко-екологічного розвитку - гарантування постійності процесу відтворення національної економіки як єдиного цілого, досягнення збалансованості економічної, соціальної й екологічної продуктивності на макрорівні. Її втілення відбувається за допомогою усвідомленого встановлення потреб суспільства, змог та напрямів їх забезпечення.

З'ясовуючи сутність, зміст та специфіку функціонування державного управління в умовах сталого розвитку, можна виокремити наступні особливості: зміни функцій держави (яка виконує захисну, оборонну, правову, економічну, політичну та арбітражну) у практиці регулювання соціальних процесів; трансформації самого підходу до державного управління на практиці, структура та функції якого ускладнюються, посилюється реформаційний потенціал, утверджуються нові принципи взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства. Слід також відзначити, що в умовах сталого розвитку система державного управління не здатна до саморегуляції та саморозвитку на рівні своїх підсистем (виробнича криза, інфляція, безробіття, демографічні проблеми), втрачає стабільність, у такому разі її регуляторні механізми не спрацьовують, точніше вони не забезпечують умови для належного функціонування системи, що тим самим веде до її системного руйнування. Відтак, якщо система державного управління виявиться нездатною належно реагувати на умови сталого розвитку, це не лише приведе до втрати нею стабільності функціонування, але й спровокує її перехід у стан затяжної кризи [14].

В основі державного управління та державного регулювання є процес цілеспрямованого державного впливу. Зазначимо, що в контексті даного дослідження під терміном «цілеспрямований державний вплив» розуміємо організуючі, регулюючі та контролюючі дії органів влади. Державно- управлінський вплив трактується як дії органів державної влади та управління як суб'єктів державно-управлінських відносин щодо реалізації державного управління, прийняття та здійснення державно-управлінських рішень [15]. Сферою впливу державного управління є вся сукупність державно-управлінських процесів, яка полягає в свідомій і цілеспрямованій послідовній діяльності, пов'язаній з реалізацією державно-владних повноважень суб'єктами державного управління, унаслідок чого відбувається зміна суспільних станів, подій і явищ [16]. Виокремлення сфер впливу державного регулювання сталого розвитку дозволило досить чітко розмежувати поняття «державне управління» та «державне регулювання». До сфер впливу державного регулювання сталого розвитку відносимо: структурну оптимізацію, контролінг, енергетичну і екологічну безпеку, баланс інтересів, стимулювання енергозбереження, інституційну оптимізацію, створення нормативно-правової бази, енергодипломатію, здійснення цінової і податкової політики, формування енергостратегії і її моніторинг. І це в той час, коли державне управління здійснює переважно адміністративно-розпорядний вплив, тобто заснований на регламентованих, точних розпорядженнях, наказах, постановах, інструктажах, рекомендаціях, нормуванні, створенні відповідних систем державних стандартів, уніфікації та ін. Тобто, державне управління означає цілеспрямований вплив саме на об'єкти державного управління, підконтрольні цьому впливу [17].

Більше двадцяти років досвіду впровадження даної концепції в практику державотворення країн світу довели, що сама концепція потребує вдосконалення та деталізації цілей сталого розвитку, виходячи з реалій сьогодення та перспектив подальшого розвитку. Необхідно підкреслити важливість саме інституційного забезпечення сталого розвитку, оскільки це є комплексним питанням, що передбачає гармонійний розвиток економічної, екологічної та соціальної складових, а також узгодження інтересів нинішнього та майбутнього поколінь. Відтак розробка та впровадження політики сталого розвитку потребує горизонтальної та вертикальної координації, а також повноцінного залучення до прийняття рішень зацікавлених сторін. Проблема розвитку була і залишається світовою. Отже, і сталий розвиток не може не фігурувати в порядку денному практично всіх країн - розвинених і тих, що розвиваються. Можна сказати, що сталий розвиток - це інтернаціональна, загальносвітова ідея. Вона має справді міжнародний, національний, регіональний і локальний аспекти. Крім того, вона передбачає участь в її реалізації різних учасників - урядів, бізнесу та громадянського суспільства. Сталий розвиток - це не просто ідея, не демонстрування намірів. Це реальна, практична і керована справа з конкретними ініціаторами і програмами, включаючи національні плани, стратегії, програми дій [18].

Основна проблема, яка існує на шляху введення принципів сталого розвитку в світовому просторі, - значний рівень залежності держав, які розвиваються, від розвинених держав практично в усіх аспектах. Без їхньої допомоги в переважному числі світових держав практично не існує шансів вдало й своєчасно реалізувати перехід. І зазначений нюанс - значна вада. Усунути її можна тільки в разі інтеграції держав, насамперед в економічному плані. Досягнення цілей сталого розвитку для переважного числа світових держав та України зокрема стає більш ускладненим не лише через брак своїх ресурсних джерел і економічні труднощі, що зумовлює соціальні й політичні проблеми, а й через відсутність конкретного розуміння того, що наразі значить стабільний розвиток.

Таким чином, сучасним вектором розвитку України є перехід на принципи сталого розвитку через гарантування багатоступеневої системи дій та заходів. Тільки результативне співробітництво органів місцевого самоврядування, освітян, вчених, представників громадськості й бізнесу може допомогти покращить ступінь спроможні громад на місцевому й регіональному рівнях. Наразі в регіонах є потреба суспільства щодо розробки стратегій збалансованого розвитку для своїх територій. На нашу думку, з метою гарантування сталості втілених проектів було б непогано найбільш успішні практики розповсюджувати за допомогою Мережі організацій громадянського суспільства, різних заходів національного й міжнародного плану, застосовуючи електронні й друковані засоби масової інформації, соціальні мережі та інші інформаційно-комунікативні можливості й засоби.

Таким чином, сталим вважається розвиток, який задовольняє запити громадян, не створюючи загрозу для здатності нащадків задовольняти власні запити. Іншими словами, в основі перебувають права людини на життя й повноцінний розвиток. Це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, орієнтованих на утворення системи суспільних відносин на принципах довіри, партнерства, єдності, консенсусу, етичних ціннісних орієнтирів, безпечного довкілля, національних джерел духовності. Однак в Україні на рівні законодавства продовжує залишатися не розв'язаною проблема унормування визначення суті сталого розвитку та, отже, узгодженість нормативно-правових актів щодо його гарантування між собою.

Висновки

сталий розвиток державне управління

Завершуючи, відзначимо, що державне регулювання сталого розвитку можна окреслити як підтримуючі, компенсаційні й регулюючі дії держави, які втілюються на базі теоретико-методологічних принципів (доктрин, теорій, цінностей, принципів, орієнтирів, мети, цілей) за допомогою системи організованих, ціленаправлених, комплексних заходів (дій) і процедур їх досягнення (інструментів, методів, важелів і засобів впливу) та орієнтовані на формування належних умов і сфери впливу з метою гарантування збалансованого розвитку економіко-соціо-екологічного простору (економічного розвитку, досягнення соціальної стабільності, зростання ступеня глобальної конкурентоздатності держави на тлі створення відповідних умов для екологічної стабільності), шляхом заохочення сучасних процесів, раціонального застосування існуючого потенціалу, розвитку екосистеми, які передбачають поліпшення якості й зростання рівня життя громадян.

Процедура державного регулювання сталого розвитку визначає поетапне втілення низки управлінських економічних, організаційних, фінансових заходів, які вважаються складовими політики забезпечення стабільного суспільного розвитку. Зважаючи на реалії сьогодення, саме від державної влади й напрацьованої нею політичної стратегії залежать умови ведення бізнесу, застосування ресурсного потенціалу, соціально-економічні процеси, перспективи розвитку держави й забезпечення інтересів усіх членів соціуму. Таким чином, сталим розвитком є регульований процес гармонізації соціальних, економічних та екологічних елементів ефективних сил, орієнтованих на застосування, збереження й поступове відновлення цілісності природного середовища, формування змог і досягнення високої якості життя громадян. Теорія ж сталого розвитку виникла як наслідок сполучення трьох структурних підсистем, а саме економіки, суспільства й екології, збалансованість цих різних та в той же час взаємопов'язаних векторів та їх реалізація в певні заходи є складним завданням, тому що всі три компоненти стабільного розвитку мають досліджуватися в комплексі. Наразі не можливо дати задовільну оцінку стану наукової розробки проблем сталого розвитку територіальних громад в нашій державі. Передусім це підтверджується тим, що основні принципи сталого розвитку, окреслені за конвенціями Ріо, до цього часу не введені в законодавство України, немає (чи неефективні) стратегій, концепцій, проектів у сфері забезпечення стану сталого розвитку територіальних громад населених пунктів та держави загалом. Переважна кількість вчених наголошує на недостатній увазі державної влади й нерезультативності принципів діяльності системи органів публічного управління й адміністрування на місцевому рівні.

Література

1. Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року. URL: https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/library/sustainabledevelopment- report/

2. Піцур Я.С., Сенишин О.С. Історико-теоретичний аналіз концепції сталого соціально-економічного розвитку. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2014. № 2. С. 82-92.

3. Васильєва О.І., Васильєва Н.В. Концептуальні засади сталого розвитку територіальних громад. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 8. С. 74-78.

4. Novak-Kalyayeva L., Kuczabski A., Yasnyska N., Andreyeva S., Shapovalova I. Changing the paradigm of public governance in the context of the challenges of sustainable development. Proceedings of the 32nd Conference IBIMA 2018 - Vision 2020: Sustainable Economic Development and Application of Innovation Management from Regional expansion to Global Growth 2018. Р. 2023-2031.

5. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future. Transmitted to the General Assembly as an Annex to document A/42/427. Development and International Cooperation: Environment. Oxford: Oxford University Press, 1987. 300 р

6. Бурик З.М. Державне регулювання сталого роз' витку України: теорія та практика: монографія. Львів: Вид-во Простір-М, 2017. 384.

7. Шпортко А., Кірейцева Г. Становлення концепції сталого розвитку. URL: http://www.ztu.edu.ua/ua/science/conference/ files/eco__es.../ShportkoAM.doc.

8. Порудєєва Т.В., Ткаченко М.О., Крамаренко А.Ю. Концепція сталого розвитку регіону. Приазовський економічний вісник. 2018. Випуск 6 (11). С. 256-259.

9. Почапський В.Р. Впровадження політики сталого розвитку в публічному управлінні: матеріали ІХ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми ефективного соціально-економічного розвитку України: пошук молодих» (23 квітня 2020 року, Вінниця). Вінниця, 2020. С. 98-105.

10. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. К.: Інтелсфера, 2002. 312 с.

11. Арутюнов В.Х., Петрухін С.І., Свінціцький В.М. Методологія сталого розвитку: цивілізаційний контекст: монографія. К.: КНЕУ, 2010. 296 с.

12. Жукова Л.М. Інституційна стійкість держави в умовах глобальної нестабільності. Економіка та суспільство. 2017. Випуск 13. С. 3-7.

13. Лагутін В. Стабільність суспільного розвитку: досвід міждисциплінарного дослідження. Економічна теорія. 2017. № 2. С. 5-18.

14. Надоша О. Державне управління в умовах переходу до сталого розвитку: аналіз сучасних дослідницьких підходів. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2011. № 4. С. 48-55.

15. Князев В.М., Бакуменко В.Д. Державне управління: Словник-довідник. К.: УАДУ. 2002. 228 с.

16. Ковбасюк Ю.В. Енциклопедія державного управління. К.: НАДУ, 2011 649 с.

17. Бурик З. Трактування сутності понять: сталий розвиток, державне управління, державне регулювання, державне регулювання сталого розвитку. Теоретичні та прикладні питання державотворення. 2017. Вип. 21. С. 10-19.

18. Почапський В.Р. Впровадження політики сталого розвитку в публічному управлінні: матеріали ІХ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми ефективного соціально-економічного розвитку України: пошук молодих» (23 квітня 2020 року, Вінниця). Вінниця, 2020. С. 98-105.

References

1. Peretvorennia nashoho svitu: poriadok dennyi u sferi staloho rozvytku do 2030 roku [Transforming our world: the 2030 agenda for sustainable development]. Retrieved from https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/library/sustainabledevelopment-report/ [in Ukrainian].

2. Pitsur, Ya.S. & Senyshyn, O.S. (2014). Istoryko-teoretychnyi analiz kontseptsii staloho sotsialno-ekonomichnoho rozvytku [Historical and theoretical analysis of the concept of sustainable socio-economic development]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of the Lviv State University of Internal Affairs, 2, 82-92 [in Ukrainian].

3. Vasylieva, O.I. & Vasylieva, N.V. (2018). Kontseptualni zasady staloho rozvytku terytorialnykh hromad [Conceptual principles of sustainable development of territorial communities]. Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, 8, 74-78 [in Ukrainian].

4. Novak-Kalyayeva, L., Kuczabski, A., Yasnyska, N., Andreyeva, S. & Shapovalova, I. (2018). Changing the paradigm of public governance in the context of the challenges of sustainable development. Proceedings of the 32nd Conference IBIMA 2018 - Vision 2020: Sustainable Economic Development and Application of Innovation Management from Regional expansion to Global Growth. (pp. 2023-2031) [in English].

5. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future. Transmitted to the General Assembly as an Annex to document A/42/427. Development and International Cooperation: Environment. Oxford: Oxford University Press, 1987 [in English].

6. Buryk, Z.M. (2017). Derzhavne rehuliuvannia staloho roz vytku Ukrainy: teoriia ta praktyka [State regulation of sustainable development of Ukraine: theory and practice]. Lviv: Vyd-vo Prostir-M [in Ukrainian].

7. Shportko, A. & Kireitseva, H. Stanovlennia kontseptsii staloho rozvytku [Development of the concept of sustainable development]. Retrieved from http://www.ztu.edu.ua/ua/science/ conference/files/eco_es.../ShportkoAM.doc [in Ukrainian].

8. Porudieieva, T.V., Tkachenko, M.O. & Kramarenko, A.Iu. (2018). Kontseptsiia staloho rozvytku rehionu [The concept of sustainable development of the region]. Pryazovskyi ekonomichnyi visnyk - Pryazovsky Economic Bulletin, 6 (11), 256-259 [in Ukrainian].

9. Pochapskyi, V.R. (2020). Vprovadzhennia polityky staloho rozvytku v publichnomu upravlinni [Implementation of sustainable development policy in public administration]. Proceedings from ІХ Vseukrainskoi studentskoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Aktualni problemy efektyvnoho sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy: poshuk molodykh» - The 10th All-Ukrainian student scientific andpractical conference "Actualproblems of effective socio-economic development of Ukraine: the search for young people". (рр. 98-105). Vinnytsia [in Ukrainian].

10. Deili, H. (2002). Poza zrostanniam. Ekonomichna teoriia staloho rozvytku [Beyond growth. Economic theory of sustainable development]. Kyiv: Intelsfera [in Ukrainian].

11. Arutiunov, V.Kh., Petrukhin, S.I. & Svintsitskyi, V.M. (2010). Metodolohiia staloho rozvytku: tsyvilizatsiinyi kontekst [Methodology of sustainable development: civilizational context]. Kyiv: KNEU [in Ukrainian].

12. Zhukova, L.M. (2017). Instytutsiina stiikist derzhavy v umovakh hlobalnoi nestabilnosti [Institutional stability of the state in conditions of global instability]. Ekonomika ta suspilstvo - Economy and society, 13, 3-7 [in Ukrainian].

13. Lahutin, V. (2017). Stabilnist suspilnoho rozvytku: dosvid mizhdystsyplinarnoho doslidzhennia [Stability of social development: experience of interdisciplinary research]. Ekonomichna teoriia - Economic theory, 2, 5-18 [in Ukrainian].

14. Nadosha, O. (2011). Derzhavne upravlinnia v umovakh perekhodu do staloho rozvytku: analiz suchasnykh doslidnytskykh pidkhodiv [Public administration in the transition to sustainable development: analysis of modern research approaches]. VisnykNatsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy - Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, 4, 48-55 [in Ukrainian].

15. Kniazev, V.M. & Bakumenko, V.D. (2002). Derzhavne upravlinnia: Slovnyk-dovidnyk [State administration: Dictionary-handbook]. K.: UADU [in Ukrainian].

16. Kovbasiuk, Yu.V. (2011). Entsyklopediia derzhavnoho upravlinnia [Encyclopedia of public administration]. Kyiv: NADU [in Ukrainian].

17. Buryk, Z. (2017). Traktuvannia sutnosti poniat: stalyi rozvytok, derzhavne upravlinnia, derzhavne rehuliuvannia, derzhavne rehuliuvannia staloho rozvytku [Interpretation of the essence of concepts: sustainable development, state management, state regulation, state regulation of sustainable development]. Teoretychni taprykladnipytannia derzhavotvorennia - Theoretical and applied issues of state formation, 21, 10-19 [in Ukrainian].

18. Pochapskyi, V.R. (2020). Vprovadzhennia polityky staloho rozvytku v publichnomu upravlinni [Implementation of sustainable development policy in public administration]. Proceedings from ІХ Vseukrainskoi studentskoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Aktualni problemy efektyvnoho sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy: poshuk molodykh» - The 10th All-Ukrainian student scientific andpractical conference "Actualproblems of effective socio-economic development of Ukraine: the search for young people". (рр. 98-105). Vinnytsia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru