Порядок укладення цивільно-правових договорів за участі держави Україна в умовах воєнного стану

м. Хмельницький

Анотація

Procedure for concluding civil law contracts with the participation of the state of Ukraine under martial law

Purpose. The purpose of the article is to establish the peculiarities of the participation of the state of Ukraine in contractual obligations, to analyze the legal regulation of the procedure for concluding civil law contracts with the participation of the state of Ukraine, in particular, in the conditions of martial law, to make relevant theoretical conclusions. Methodology. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of the available scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions and recommendations. The following methods of scientific knowledge were used during the research: formal-logical, analysis, comparative analysis, systemic-structural, terminological, normative. Results. In the process of research, it was recognized that the state of Ukraine is an equal participant in contractual obligations, however, certain exceptions to this rule may be established in the conditions of martial law. This is related to issues of ensuring national security and defense of Ukraine. Originality. In the process of research, it was established that the state of Ukraine is the party to the concluded contracts, and not the state body that represents it. The State of Ukraine may be a party to sales contracts, leases, concession contracts, product distribution agreements, etc. The procedure for concluding, changing and terminating contractual obligations with the participation of the state of Ukraine is provided exclusively by law, in particular, taking into account the requirements of martial law.

Practical significance. The results of the study can be used in law-making and law-enforcement activities to resolve important issues related to the national security and defense of Ukraine.

Key words: contract, state of Ukraine, state authority, martial law, public procurement, defense procurement.

Основна частина

договірний зобов'язання воєнний правовий

Постановка проблеми. Особливістю участі держави у цивільних правовідносинах є те, що держава за своєю правовою природою є суб'єктом публічного права, оскільки відноситься до публічно-правових утворень, а тому встановлення у даному питані чітких кордонів між приватним та публічним правом є однією з найбільш досліджуваних проблем серед сучасних науковців, зокрема, і контексті укладення нею цивільно-правових договорів. Особливого значення дана проблема набуває в умовах дії воєнного стану.

Аналізостанніхдосліджень та публікацій. З даної тематики свого часу здійснювали дослідження такі науковці як С.Д. Гринько, О.В. Дзера, І.Р. Калаур, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданик, І.В. Спасибо-Фатєєва, Р.О. Стефанчук, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова та інші. Окремо слід відзначити монографію О.О. Первомайського «Участь територіальних публічно-правових утворень в цивільних відносинах: проблеми теорії та практики» (2013 р.), однак дана робота переважно присвячена характеристиці територіальних громад як учасників цивільних правовідносин. Дотичними до даної теми є дисертаційні дослідження О.М. Клименко «Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права» (2006 р.) та Ю.М. Дзери «Держава як учасник цивільних правовідносин» (2011 р.), де було висвітлено лише загальні положення про державу Україна як учасника договірних зобов'язань у цивільному праві.

Постановка завдання. З'ясувати особливості порядку укладення договорів за участі держави Україна, зокрема, під час дії воєнного стану.

Виклад основного матеріалудослідження. За цивільним законодавством України держава є рівноправним учасником цивільних відносин (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України) (далі - ЦК України) [1]. Втім, за загальним правилом у цивільних відносинах держава не може впливати своїм владним імперативом на інших учасників відносин, самовільно відмовлятись від зобов'язань, що на неї покладені, і зобов'язана здійснювати свої цивільні права та обов'язки відповідно до вимог закону, договору і принципів цивільного права [2, с. 154]-

Для можливості брати участь у цивільних правовідносинах та виконувати інші функції держава повинна мати необхідний обсяг цивільної правосуб'єктності. Як правильно пише Р.О. Стефанчук, попри факт рівності держави у із іншими учасниками цивільних правовідносин, її правоздатність носить не загальний, і не спеціальний характер, а швидше цільовий характер, яка є наслідком виконання нею функції носія публічної влади, яку вона здійснює в інтересах усього суспільства [3, с. 77]. Таким чином, держава Україна як будь-який учасник цивільних правовідносин наділена цивільною право-, діє - та деліктоздатністю, на підставі чого і може виступати учасником цивільно-правових договорів. Так, право укладати договори особисто або через представників, якщо відповідна угода може бути здійснена через представника, є не що інше, як прояв правоздатності, яка є передумовою для тих цивільних правовідносин (суб'єктивних прав і відповідних їм обов'язків), суб'єктом яких є особа, яка володіє такою правоздатністю [4, с. 71]-

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом [і]. Дане положення пояснюється тим, що органами державної влади в Україні визнано органи виконавчої, судової та законодавчої влади (ст. 6 Конституції України) [5]. Зрозуміло, що єдиним законодавчим органом в Україні є Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України), а суди (органи судової влади) здійснюють лише правосуддя (ст. 124 Конституції України) [5]. Отже, дійсно саме через органи виконавчої влади держава Україна найчастіше виступає у цивільних, зокрема договірних, правовідносинах. Наприклад, Фонд державного майна України виступає з боку держави у разі придбання державою пакетів акцій (часток), виступає орендодавцем майна, що перебуває у державній власності; здійснює повноваження власника земельних ділянок державної власності та їх розпорядження (ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України») [6].

Важливо підкреслити, що держава Україна у цивільних договірних правовідносинах бере участь у двох формах: і) безпосередньо - через органи, які діють в межах своєї компетенції від імені держави; 2) опосередковано - через установи, підприємства, що засновані на праві господарського відання або оперативного управління. Саме безпосередня участь держави Україна у цивільних правовідносинах через органи державної влади є самостійною участю держави у таких цивільних правовідносинах [7, с. 61-62]. Так, деяких видах договорів законодавець чітко вказав на те, що держава Україна може бути стороною договору. До прикладу, держава Україна може бути стороною у договорі дарування (ч. і ст. 720 ЦК України) [і], а також в угодах про розподіл продукції (ч. і ст. 4 Закону України «Про угоди про розподіл продукції») [8]. Держава через органи державної влади (на умовах представництва) бере участь у таких договорах: договір про закупівлю (Закон України «Про публічні закупівлі») [9], договір концесії (концесійний договір) (Закон України «Про концесію») [іо], угоди про розподіл продукції (Закону України «Про угоди про розподіл продукції») [8] тощо. Особливістю таких договорів є те, що за загальним правилом вони укладаються в рамках державного замовлення (публічні закупівлі), державно-приватного партнерства, на торгах, аукціонах, конкурсах тощо.

Свого часу О.С. Іоффе писав, що зобов'язання можуть виникати не лише із зобов'язань, але й з адміністративних актів, односторонніх правочинів, неправомірних дій, які носять як договірний, так і недоговірний характер; при цьому він наголошував, що договірним є таке зобов'язання, яке виникає на основі згоди його учасників [іі, с. 75]. В даному випадку, якщо зобов'язання у держави Україна виникають з адміністративного акту, то держава Україна обов'язково є суб'єктом владних повноважень, для неї характерні такі властивості як субординація та ієрархія, в той час як при цивільному зобов'язанні юридична рівність є визначальним фактором встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. На думку О.О. Первомайського, «держава в цілому має здатність до участі в будь-яких договірних зобов'язаннях, з урахуванням перешкод, зумовлених відсутністю у неї природних властивостей, притаманних фізичній особі, та тому, що отримання прибутку для держави не є самоціллю, а лише одним із способів задоволення різноманітних суспільних потреб» [і2, с. ізо]. Думки вчених, звісно, є слушними, однак не враховують реалій дії воєнного стану, про що буде вказано нижче.

Вважається, що договір купівлі-продажу є найпоширенішою формою участі держави Україна у цивільних договірних зобов'язаннях, у зв'язку з чим даний договір окремо регулюється спеціальними законами, зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі». Держава Україна через органи державної влади безпосередньо бере участь у публічних закупівлях переважно на стороні замовника товарів, робіт і послуг (п. і ч. і ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Виконавцем за договором про закупівлю може бути не будь-яка організація, а лише особа, яка відповідає кваліфікаційним критеріям, зокрема, наявність матеріально-технічної бази, досвіду, фінансова спроможність тощо (ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Також така особа повинна мати відповідні дозвільні документи для здійснення певної діяльності, якщо це передбачено законом або тендерною документацією - ліцензії, дозволи тощо (п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Слід звернути увагу, що учасник повинен надати замовнику тендерну пропозицію, яка в подальшому буде відхилена або прийнята. Більше того, саме замовник приймає рішення про намір укласти договір про закупівлю (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі») [9].

Публічні закупівлі проводяться із застосуванням трьох конкурентних процедур: відкриті торги, торги з обмеженою участю і конкурентний діалог, а також однієї неконкурентної - переговорної процедури закупівлі (ст. 13 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Проведення вказаних процедур є своєрідним процесом укладення цивільно-правового договору за участі держави Україна. Перелічені процедури мають свої особливості, однак їх спільною метою та результатом є укладення договору між замовником (державою Україна) та виконавцем. Однак на період дії воєнного стану договори про закупівлю можуть укладатися без використання електронної системи закупівель. Так, укладення договору про закупівлю без застосування відкритих торгів та/або електронного каталогу для закупівлі товару може здійснюватися для придбання замовниками товарів і послуг (крім послуг з поточного ремонту), вартість яких становить або перевищує 100 тис. гривень, послуг з поточного ремонту, вартість яких становить або перевищує 200 тис. гривень, робіт, вартість яких становить або перевищує 1,5 млн. гривень (п. 13 Постанови Кабінету Міністрів 12.10.2022 р. №1178) [13].

Дія воєнного стану на території України суттєво вплинула на порядок здійснення публічних закупівель. Наприклад, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування передбачені заходи із забезпечення захисту таких замовників від воєнних загроз. Такими заходами є можливість не оприлюднювати деякі дані, що місцезнаходження замовника та постачальника, місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг, якщо це несе загрозу безпеці замовника та/ або постачальника (абз. 3 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів 12.10.2022 р. №1178) [13]. Також передбачено спрощені механізми укладення договорів про закупівлю, якщо у замовника (держави Україна) виникла нагальна потреба здійснити закупівлю для забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях замовниками, визначеними уЗаконіУкраїни «Про оборонні закупівлі» (абз. 5 п. 3 ч. 2 ст. 40 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Також у зв'язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю, а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг (абз. 1 п. 8 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі») [9]. Хоча за звичайних умов істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі. Як наслідок, воєнний стан є винятком з такого правила.

Пріоритетними на сьогодні договорами про закупівлю є державні ко нтракти (договори) з оборонних закупівель відповідно до Закону України «Про оборонні закупівлі», оскільки таким чином забезпечується національна безпека і оборона. Міністерство оборони України як головний державний замовник укладає від імені держави Україна договори про закупівлю та державні контракти (договори), у тому числі за імпортом (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оборонні закупівлі») [14]. Це підтверджується і ч. 2 ст. 36 Закону України «Про оборонні закупівлі», за якою власником виробничих потужностей, а також об'єктів права інтелектуальної власності, створених за державні кошти в результаті виконання оборонних закупівель, є держава в особі державних замовників (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про оборонні закупівлі») [14].

Для укладення державного контракту з оборонних закупівель державний замовник здійснює відповідне планування з урахуванням обсягів видатків, необхідних для фінансування сектору безпеки і оборони (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оборонні закупівлі») [14]. Оборонні закупівлі переважно здійснюються за закритими закупівлями, які підлягають особливому контролю з боку держави як суверена. У той же час оборонні закупівлі можуть проводитись також із застосуванням електронної системи закупівель, що вважається спрощеним порядком (у разі якщо відомості про закупівлю товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони не становлять державної таємниці) (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оборонні закупівлі») [14]. Таким чином, державний контракт (договір) укладається з тим учасником, пропозиція якого визнана найбільш економічно вигідною та відповідає вимогам предмета закупівлі.

У період дії режиму воєнного стану оборонні закупівлі можуть здійснюватися без використання електронної системи закупівель, за умови перевищення встановленої законом вартості предмета закупівлі для товарів і послуг оборонного призначення, інших товарів, послуг і робіт для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про оборонні закупівлі») [14]. У даному випадку оприлюдненню підлягає лише звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель. Втім, таке звітування не стосується закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, що становлять державну таємницю, а також закупівель озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів та їх складових частин та послуг із розроблення, ремонту, модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів та їх складових частин.

Як висновок щодо публічних закупівель, необхідно вказати наступне. Основою публічних закупівель є добросовісна конкуренція, відкритість та прозорість. Однак в умовах дії воєнного стану надано пріоритет захисту національної безпеки та оборони, а тому запроваджено ряд механізмів щодо його забезпечення. Так, передбачено можливість опубліковувати неповну інформацію про сторін договору, можливість змінювати істотні умови договору вже після підписання договору, спрощена процедура звітування про укладений договір, а найголовніше - закриті процедури укладення договорів з метою недопущення розголошення державної таємниці у сфері оборони.

Що стосується інших договорів за участі держави Україна, то вони не зазнали суттєвих змін у зв'язку з дією воєнного стану. Наприклад, встановлено декілька нових правил щодо оренди державного майна. Так, строк дії договорів оренди державного майна, які укладаються під час дії воєнного стану, не може перевищувати 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану (п. 6 (2) Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна») [15].

Законодавче регулювання угод про розподіл продукції та концесійних договорів залишились незмінними. Слід вказати, що Закон України «Про концесію» один з небагатьох законів, в якому чітко вказано, що держава Україна є стороною цивільно-правового договору. Так, п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про концесію» передбачено, що держава Україна в особі відповідних державних органів є концесієдавцем у договорі концесії щодо об'єктів державної власності [10]. Концесійний договір укладається відкрито - шляхом проведення концесійного конкурсу, конкурентного діалогу, прямих переговорів. Як результат, концесійний договір укладається концесієдавцем у письмовій формі з переможцем концесійного конкурсу (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про концесію») [10]. Укладення угод про розподіл продукції теж здійснюється шляхом проведення конкурсу, який відбувається на підставі рішення Кабінету Міністрів України. За результатами проведення конкурсу Кабінет Міністрів України визначає переможця, з яким не пізніше ніж через дванадцять місяців з дня опублікування результатів конкурсу укладається угода про розподіл продукції (ч. 12 ст. 7 Закону України «Про угоди про розподіл продукції») [8]. На відміну від концесійного договору, де як передане в концесію майно, так і новостворене належить державі, в угоді - вся продукція належить державі лише до моменту розподілу продукції.

Висновки. Загальноприйняте уявлення про правову природу держави як виключно регулятора суспільних відносин поступово втрачає свою актуальність. З активним розвитком ринкових відносин держава з контролюючого суб'єкта перетворюється на рівноправного учасника суспільних відносин. Сфера договірних зобов'язань є однією з головних, де держава найчастіше бере участь як учасник цивільних правовідносин. Договори за участі держави Україна укладаються за допомогою публічних електронних майданчиків, з урахуванням змагальності серед претендентів на укладення договорів та найголовніше - визнання держави Україна стороною цивільного договору. Наприклад, законодавче регулювання концесії та угод про розподіл продукції містить пряме положення про «державу Україна» як сторони таких договорів.

Втім дія на території України воєнного стану внесла певні корективи в порядок укладення цивільно-правових договорів за участі держави Україна. Так, на період дії воєнного стану договори про закупівлю (в рамках публічних закупівель) переважно укладаються без застосування електронної системи. Головною метою такого правила є недопущення створення воєнних загроз за допомогою відкритої інформації. Як наслідок, «публічність» закупівель не є пріоритетом при їх здійсненні в умовах воєнного стану. Слід додати, що оборонні закупівлі і до війни переважно здійснювались за процедурою закритих закупівель. Воєнний стан зумовив появу і спрощених механізмів укладення договорів у разі нагальної потреби у держави Україна здійснити закупівлю для забезпечення потреб оборони. Такі спрощення мають свій вияв у звітуванні, обмеженні в опублікуванні певної інформації про закупівлю, можливості змінювати істотні умови договору тощо.

Усі вказані особливості укладення цивільно-правових договорів за участі держави Україна в умовах воєнного стану зумовлені лише одною і найголовнішою метою - забезпечення національної безпеки та оборони України.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Відомості Верховної Ради України. 2003. №40-44. Ст. 356.

2. Цивільне право України: Загальна частина. Підручник / за ред. В.Г. Фазикоша, С.Б. Булеци. Київ: «Знання», 2010. 631 с.

3. Цивільне право України: навч. посіб. Ю.В. Білоусов, В.А. Ватрас, С.Д. Гринько та ін. / за ред. Р.О. Стефанчука. Київ: Правова єдність, 2009. 536 с.

4. АгарковМ.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. Москва: Типография «Известий Советов депутатов трудящихся СССР», 1940. 192 с.

5. Конституція України від 28.06.1996. ВідомостіВерховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

6. Про Фонд державного майна України: Закон України від 09.12.2011. №4107-VI. ВідомостіВерховноїРадиУкраїни. 2012. №28. Ст. 311.

7. Ромась М.І. Держава Україна як учасник договірних зобов'язань у цивільному праві: дис… д-ра філософії з права: 12.00.03. Хмельницький, 2021. 258 с.

8. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999. №1039-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. №44. Ст. 391.

9. Про публічні закупівлі: Закон України від 25.12.2015. №922-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. №9. Ст. 89.

10. Про концесію: Закон України від 03.10.2019. №155-IX. Відомості Верховної Ради України. 2019. №48. Ст. 325.

11. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Санкт-Петербург: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. Т. НІ. 837 с.

12. Первомайський О.О. Участь територіальних публічно-правових утворень в цивільних правовідносинах: проблеми теорії та практики: монографія. Київ: Редакція журналу «Право України», 2013. 196 с.

13. Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 р. №1178. ОфіційнийвісникУкраїни. 2022. №84. 2267 с.

14. Про оборонні закупівлі: Закон України від 17.07.2020. №808-IX. Офіційний вісник України. 2020. №67. Ст. 2147.

15. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 03.10.2019. №157-IX. ВідомостіВерховноїРадиУкраїни. 2020. №4. Ст. 25.

References

1. Civil Code of Ukraine (2003, January 16). VidomostiVerkhovnoyiRadyUkrayiny. Kyiv. (in Ukrainian)

2. Fazikosha, V.G., Bunets, S.B. (2010). TsyvilnepravoUkrainy: Zahalnachastyna [Civil law of Ukraine: General part]. Kyiv: Znannia. (in Ukrainian)

3. Stefanchuk, R.O. (Ed.) (2009). TsyvilnepravoUkrainy. [Civil law of Ukraine]. Kyiv: Legal Unity. (in Ukrainian)

4. Agarkov, M.M. (1940). Objazatel'stvoposovetskomugrazhdanskomupravu [Obligation under Soviet civil law]. Moscow: IzvestijSovetovdeputatov SSSR. (in Russian)

5. Constitution of Ukraine (1996, June 28). VidomostiVerkhovnoyiRadyUkrayiny. Kyiv. (in Ukrainian)

6. On the State Property Fund of Ukraine: Law of Ukraine №4107-VI. (2011, December 9). VidomostiVerkhovnoyiRadyUkrayiny, 28, 311. (in Ukrainian)

7. Romas, M. (2021) The State of Ukraine as a Party to Contractual Obligations in Civil Law: PhD diss. Khmelnytskiy. (in Ukrainian)