Традиційні та інноваційні механізми реалізації морської політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський національний технічний університет

Традиційні та інноваційні механізми реалізації морської політики

Філіппова Вікторія Дмитрівна доктор наук з державного управління, професор, в. о. завідувача кафедри державного управління і місцевого самоврядування

Хмельницький

Анотація

У статті авторка розкриває окремі аспекти морської політики з позицій різних наукових поглядів, узагальнення яких дозволяє говорити про існування різних механізмів формування та реалізації морської політики, що функціонують на різних етапах і в різних інституціях. Такі механізми морської політики мобілізують певні ресурси політики, а також визначають правила гри на різних рівнях публічного управління. Традиційні механізми реалізації морської політики залишаються важливим інструментом для досягнення сталого розвитку морських галузей, забезпечення ефективного використання морських ресурсів, охорони морського середовища, забезпечення високої ефективності управління морськими ресурсами, стимулювання розвитку морського господарства, підтримку стійкого екологічного стану морського середовища та багато іншого. Однак, з появою нових викликів та можливостей у світовому співтоваристві, виникає потреба у розробці та застосуванні інноваційних механізмів для ефективної реалізації інтегрованої морської політики, які також є невід'ємною частиною сучасного публічного управління. Впровадження нових технологій та підходів дозволяє забезпечити сталий та ефективний розвиток морських ресурсів, збереження навколишнього середовища та підтримку економічного зростання морського сектору, а також стимулювання співробітництва між країнами та сприяння створенню стійкого та процвітаючого морського простору. Тому важливим викликом сьогодення є створення нових механізмів усіма відповідними учасниками та зацікавленими сторонами, що дозволить підвищити потенціал у плані надання достовірних, значущих і легітимних правових та регуляторних інструментів розробки морської політики.

Ключові слова: публічне управління, морська політика, морський сектор, морська діяльність, морегосподарський комплекс, морські порти, мехінізми.

Abstract

Filippova Viktoriia Dmytrivna Doctor of Science in Public Administration, Professor, Acting Head of the Chair of Public Administration and Local SelfGovernment, Kherson National Technical University, Khmelnytskyi

TRADITIONAL AND INNOVATIVE MECHANISMS OF IMPLEMENTATION MARITIME POLICY

In the article the author reveals certain aspects of maritime policy from the positions of different scientific views, the generalization of which allows us to talk about the existence of different mechanisms of formation and implementation of maritime policy, functioning at different stages and in different institutions. Such mechanisms of marine policy mobilize some policy resources, as well as determine the rules of the game at different levels of public administration. Traditional marine policy implementation mechanisms remain an important tool for achieving sustainable development of marine industries, ensuring efficient use of marine resources, protection of the marine environment, high efficiency of marine resource management, stimulating the development of marine economy, maintaining a sustainable ecological state of the marine environment, and much more. However, with the emergence of new challenges and opportunities in the global community, there is a need to develop and apply innovative mechanisms for the effective implementation of integrated marine policy, which are also an integral part of modern public administration. The introduction of new technologies and approaches allows for the sustainable and efficient development of marine resources, preserving the environment and supporting the economic growth of the maritime sector, as well as stimulating cooperation between countries and contributing to the creation of a sustainable and prosperous maritime space. Therefore, an important challenge today is the establishment of new mechanisms by all relevant actors and stakeholders that will enhance the capacity to provide credible, meaningful and legitimate legal and regulatory tools for the development of maritime policies.

Keywords: public administration, maritime policy, maritime sector, maritime activity, maritime complex, seaports, mechanisms.

Вступ

Постановка проблеми. Різні види морської діяльності стикаються зі зміною інституційних умов та новими відносинами між державними та приватними суб'єктами, що призводить до дебатів про глобальне та регіональне управління морським середовищем. Саме тому питання формування і реалізації морської політики посідає провідне місце у політичному порядку денному багатьох країн. У стратегічних цілях європейської комісії також наголошено на особливій необхідності розробки всеосяжної морської політики, спрямованої на розвиток процвітаючої морської економіки та повного використання потенціалу морської діяльності [1].

Крім того, морська політика держави відіграє ключову роль у забезпеченні безпеки, захисті інтересів держави та розвитку її економіки. При цьому в рамках морської політики розглядається можливість об'єднання зусиль представників найрізноманітніших секторів, таких як морські порти, морегосподарські комплекси, морська енергетика тощо. Це актуалізує питання дослідження механізмів формування і реалізації морської політики з урахуванням сучасних теоретичних положень світової науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що морська політика часто стає об'єктом наукових досліджень науковців і розкривається з позицій різних наукових підходів. Так, на думку дослідників Люк ван Хоф і Ян ван Татенхов, відправною точкою морської політики є пошук шляхів інтеграції секторів і галузей політики як для розв'язання проблем, що виникають у цих галузях, так і для розв'язання завдань, які постають перед морським сектором щодо інтеграції галузей політики та розвитку відповідних механізмів її реалізації [2]. Дослідження Альфреда Дж. Берда доводять, що морська політика стосується питань інвестування, спрямованого та розвиток морського сектора, що в свою чергу обумовлює необхідність надання (чи залучення) урядами коштів для реалізації морської політики. Однак автор також вважає, що термін «морська політика» може бути інтерпретований як будь-яке рішення («any decision»), здатне вплинути на майбутній розвиток морської діяльності (та/або активності). Дослідник також звертає увагу на можливість існування певного різновиду морських політик [3, с.384-386]. Поряд з цим, ряд науковців звертають увагу, що формування морської політики держави є складним та суперечливим процесом, який є результатом співвідношення, взаємодії та взаємовпливу комплексу морських інтересів, а тому, розглядаючи умови та особливості формування морської політики держав, необхідно також враховувати ряд зовнішніх і внутрішніх чинників, що мають вплив на таку політику [4, с.10]. Як підтвердження попередньої думки, Морська доктрина України на період до 2035 року визначає державну морську політику як систему цілей, заходів, засобів та узгоджених дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямованих на реалізацію національних інтересів на морі [5]. Таке різностороннє трактування сутності морської політики передбачає існування широкого кола акторів, що включені в процеси управління галуззю і характеризуються дедалі більшим багаторівневим характером морської політики, яка передбачає існування відповідних механізмів реалізації морської політики.

Метою статті є висвітлення результатів теоретичного аналізу функціонування традиційних та інноваційних механізмів реалізації морської політики у вітчизняному і глобальному просторі.

Виклад основного матеріалу

Морська політика є цілісним підходом до політики держав, пов'язаної з морем. Основними елементами такої політики виступають: політико-правові відносини, політико-правова ідеологія (систематизовані ідеї, погляди), юридичні норми, суб'єкти та їх діяльність відносно досягнення національних інтересів держави у морських просторах та на узбережжі [4, с.9]. При цьому слід розуміти, що практична реалізація морської політики відбувається через адміністративні повноваження держави та її компетентні органи, на які покладено виконання вимог, зумовлених міжнародними зобов'язаннями та внутрішнім законодавством країни. Саме морська адміністрація є одним із елементів загальної національної морської політики. Об'єктом морської адміністрації в рамках загальної морської діяльності країни є забезпечення уряду механізмом, який дозволяє йому задовільно та ефективно брати на себе функції, встановлені морським законодавством країни. Ці функції включають імплементацію вимог міжнародних морських конвенцій і національних правил та регламентів [6; 7, с. 7].

Для узагальнення реалізації таких функцій низка країн та Європейський Союз виступили з ініціативами щодо розробки комплексної (інтегрованої) морської політики з урахуванням специфіки морського управління, яке на думку Люка ван Хофа і Яна ван Татенхова реалізується через розподіл компетенцій з вироблення політики в системі переговорів між вкладеними одна в одну державними інститутами кількох рівнів (міжнародного, (над)національного, регіонального та місцевого), з одного боку, і державними суб'єктами, учасниками ринку та організаціями громадянського суспільства інший, з метою регулювання діяльності на морі та її наслідків [2]. Зрозуміло, що залучення багатьох учасників, кількох рівнів, а також координація та інтеграція різних галузевих видів морської діяльності впливатимуть на специфіку формування і реалізації механізмів інтегрованої морської політики.

Саме усвідомлення того, що вся морська діяльність взаємопов'язана, у той час як відповідна морська політика та процеси ухвалення рішень фрагментовані по секторах, спонукало низку країн до спрямування зусиль на розгортання цілісної та більш послідовної політичної стратегії розвитку морської політики, оскільки вона має велике значення для сталого розвитку держав та забезпечення безпеки регіонів.

Одним з позитивних прикладів є Норвегія, де морська політика відіграла важливу роль у її процвітанні. Саме завдяки вмілому використанню морських ресурсів, таких як рибний промисел та нафтогазова індустрія, Норвегія змогла досягти високого рівня економічного розвитку. Зараз у країні активно розвивається морська інфраструктура, включаючи морські порти та судноплавство [8]. морський політика публічний

Ще одним яскравим прикладом є Сінгапур, якій незважаючи на свої обмежені морські ресурси, зміг розробити та реалізувати стратегію, яка зробила його одним із головних морських центрів світу. В основі цієї стратегії покладено розвиток судноплавства, контейнерних портів та логістичних послуг. Завдяки цьому, Сінгапур залучив величезні інвестиції та став ключовим вузлом торгівлі та судноплавства [9].

У свою чергу, Нідерланди стали класичним прикладом країни, яка змогла ефективно управляти своїми морськими ресурсами та організувати морську інфраструктуру. Завдяки ретельному плануванню, будівництву захисних споруд та системам водовідведення, Нідерланди змогли боротися з проблемою повеней та зберегти життя та майно населення. Вони також ефективно використовують свої морські порти та пропонують широкий спектр морських послуг [10].

Китайська морська політика також зазнала значних змін. Завдяки будівництву та розвитку нових портів, Китай став однією з найбільших морських держав у світі за обсягом контейнерних перевезень та судноплавства. Також Китай активно розвиває свою морську інфраструктуру в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» через створення морського шовкового шляху XXI століття - двох морських маршрутів: один з яких веде з узбережжя Китаю через Південно-Китайське море в Південно- Тихоокеанський регіон, інший передбачає з'єднання приморських районів Китаю і Європи через Південно-Китайське море і Індійський океан). Звичайно все це Китай робить прагнучи зміцнити свою геополітичну позицію [11].

Отже, успішна практика реалізації морської політики стала ключовим фактором для економічного та безпечного розвитку багатьох країн і показала, що стратегічне використання морських ресурсів, розвиток морської інфраструктури та ефективне управління здатні приносити значні вигоди. Ці приклади, безумовно, стали певним поштовхом для інших країн, які також прагнули покращити свою морську політику та досягти економічного процвітання. Як результат, у своїх стратегічних цілях (COM(2005)0012) Комісія ЄС закликала до інтегрованого політичного підходу у морських справах. Згодом було запущено «Інтегровану морську політику Європейського Союзу» (COM(2007)0575) і з того часу регулярно представляются звіти про хід роботи з описом основних досягнень морської політики ЄС та відповідної морської галузевої політики.

Варто сказати, що з самого початку ЄС активно підтримував різні ініціативи щодо створення інтегрованої морської політики (ІМП). Так, у відповідь на Зелену книгу Комісії про майбутню морську політику парламент ЄС ухвалив резолюцію на підтримку комплексного підходу до морської політики. Після офіційного запуску ІМП парламент ЄС ухвалив кілька резолюцій щодо ІМП ЄС. Пізніше парламент та Рада ЄС ухвалили ще низку нормативно-правових актів, спрямованих на підтримку і розвиток ІМП:

Регламент № 1255/2011, який встановлює Програму підтримки подальшого розвитку та реалізації ІМП, Постанову № 508/2014 про Європейський фонд морського та рибальського господарства, Постанову про «блакитне зростання», Регламент № 1052/2013 про створення «Європейської системи прикордонного контролю» (ЄВРОСУР), Резолюцію про міжнародне управління океанами: порядок денний для майбутнього наших океанів у контексті Цілей сталого розвитку до 2030 року, законодавчу резолюцію щодо пропозиції рішення Європейського парламенту та Ради про створення спеціальної програми з реалізації Horizon Europe - рамкової програми досліджень та інновацій, Директиву № 2019/1159, що внесла правки до Директиви 2008/106/EC про мінімальний рівень підготовки моряків, Регламент № 2019/1239, який встановлює європейське морське середовище «єдиного вікна» і багато інших [12].

Зрозуміло, що основним чинником реалізації морської політики є уніфікований інтегральний підхід до управління в рамках національних держав. Тому, згідно з робочим документом Комісії Європейського парламенту, інтегрована морська політика вимагає наявності системи управління, що застосовує інтегрований підхід на всіх рівнях, а також горизонтальних та наскрізних інструментів політики, таких як морське просторове планування, інтегрований підхід до збору та надання даних, а також координація діяльності та процесів спостереження. та моніторингу [13]. Зважаючи на те, що попередні інституційні структури були оптимізовані для класичної (неінтегрованої) політики, нова морська політика потребує нових механізмів морського управління.

Ряд науковців визначають морське управління як розподіл компетенцій щодо вироблення політики в системі переговорів між вкладеними одна в одну державними інститутами на кількох рівнях (наднаціональному, національному і регіональному) з одного боку, і державними суб'єктами, учасниками ринку та організаціями громадянського суспільства, що представляють різні види морської діяльності, з іншого боку, з метою регулювання діяльності на морі та її наслідків [14]. Поряд з цим, узагальнення різних теоретичних підходів до розуміння сутності морського управління, дозволяє говорити про існування різних механізмів формування та реалізації морської політики, які функціонують на різних етапах і в різних інституціях. Такі механізми морської політики мобілізують певні ресурси політики, а також визначають правила гри на різних рівнях. Окремо стоять стейкголдери, які активізують різноманітні дискурси і лобі. Цікавим є те, як це впливає на визначення проблем порядку денного морської політики, на взаємовідносини влади і різних акторів морської політики і на те як розподіляється співвідношення сил в інституційне середовищі здійснення морської політики. Реалізація виваженої морської політики забезпечує не лише регулювання зовнішніх, але і внутрішніх суспільних відносин, пов'язаних із провадженням морської діяльності. При цьому, дієва морська політика визначається світовими експертами яка один із чинників розвитку світового судноплавства, а тому важливо розвивати морську політику у рамках світових тенденцій і кращої світової практики.

Для розуміння динаміки морського управління, а також того, як процеси структурної трансформації впливають на формування політики, з одного боку, та на взаємодію у морській практиці - з іншого, можна використовувати підхід, заснований на організації політики. Основна аргументація цього підходу полягає в тому, що постійна інституціоналізація політичних механізмів є результатом як повсякденної взаємодії акторів у політичних практиках, так і довгострокових процесів соціальних та політичних змін (політичної модернізації) морської політики. Крім зміщення локусу політики та політичного процесу, можна спостерігати і зміщення їх фокусу, що означає зміну правил гри та розроблених механізмів морського управління. Характерною особливістю кожної галузі морської політики є специфічне співіснування традиційних та інноваційних механізмів морського управління.

Слід зазначити, що традиційні механізми реалізації морської політики залишаються важливим інструментом для досягнення сталого розвитку морських галузей, забезпечення ефективного використання морських ресурсів, охорони морського середовища, забезпечення високої ефективності управління морськими ресурсами, стимулювання розвитку морського господарства, підтримку стійкого екологічного стану морського середовища та багато іншого. Часто такі механізми включають: договори та угоди, під час яких країни укладають міжнародні договори, угоди та конвенції для регулювання/врегулювання морських галузей, як то рибальство, транспорт, екологію та геополітичну безпеку; зональний підхід, при якому відбувається розподіл морського простору на різні зони (територіальне море, економічна зона, континентальний шельф) та задаються правові норми, обмеження та правила для кожної зони; регулювання судноплавства, в процесі якого міжнародні організації, такі як Міжнародна морська організація (IMO), встановлюють стандарти безпеки та ефективності для суден та забезпечують дотримання ними.

Однак, з появою нових викликів та можливостей у світовому співтоваристві, виникає потреба у розробці та застосуванні інноваційних механізмів для ефективної реалізації інтегрованої морської політики, які також є невід'ємною частиною сучасного публічного управління. Впровадження нових технологій та підходів у морському господарстві, енергетиці, екології та правовій сфері дозволяє забезпечити сталий та ефективний розвиток морських ресурсів, збереження навколишнього середовища та підтримку економічного зростання морського сектору, а також стимулювання співробітництва між країнами та сприяння створенню стійкого та процвітаючого морського простору.

Першим прикладом такого механізму є дистанційне зондування та супутниковий зв'язок. Використання сучасних технологій дистанційного зондування та супутникового зв'язку дозволяє ефективно збирати та аналізувати дані про стан океану та морського середовища. Це особливо важливо для побудови стратегії збереження морських ресурсів, захисту навколишнього середовища та регулювання морських активностей. Супутниковий моніторинг дозволяє відстежувати зміни в морських екосистемах, прогнозувати погоду та стихійні лиха, а також ефективно контролювати та реагувати на морські конфлікти та загрози безпеці.

Іншим інноваційним механізмом може слугувати розробка сучасних технологій для морської експлуатації. Інноваційні технології, такі як безпілотні апарати, робототехніка та автономні системи, відкривають нові можливості для морської експлуатації та освоєння ресурсів. Завдяки автономним системам можна проводити дослідження у важкодоступних районах океану та вести моніторинг морського середовища. Також, розробка нових технологій дозволяє розвивати морську енергетику, використовувати поновлювані джерела енергії, такі як вітер та приливні сили, з метою зменшення залежності від нафти та газу та зниження негативного впливу на навколишнє середовище.

Ну, і звичайно ще одним із важливих інноваційних механізмів у реалізації морської політики є співпраця та партнерство між країнами, міжнародними організаціями та науковими інститутами. Спільні дослідження, обмін інформацією та досвідом, розробка загальних стандартів та нормативів сприяють зміцненню морської безпеки, сталому використанню морських ресурсів та вирішенню морських конфліктів. Прикладом такого співробітництва є створення Міжнародної морської організації (IMO), яка займається розробкою та координацією міжнародних стандартів та правил у сфері безпеки мореплавання та навколишнього середовища.

Висновки

Отже, питання функціонування традиційних та інноваційних механізмів реалізації морської політики залишається актуальним і сьогодні. Важливим викликом сьогодення є створення нових механізмів усіма відповідними учасниками та зацікавленими сторонами, що дозволить підвищити потенціал у плані надання достовірних, значущих і легітимних правових та регуляторних інструментів розробки майбутньої морської політики. Серед напрямків удосконалення механізмів реалізації морської політики можна виділити: міжнародне співробітництво, яке має важливе значення для реалізації морської політики та зміцнення колективної дії у вирішенні її питань; покращення технологічної оснащеності морської інфраструктури, оскільки розвиток штучного інтелекту може значно підвищити ефективність реалізації морської політики; розвиток сектора морської економіки через стимулювання інвестицій тощо. На нашу думку, вдосконалення існуючих та розроблення нових механізмів реалізації морської політики є ключовим фактором для забезпечення безпеки, економічного зростання та стійкості морської галузі. Подальше вивчення проблематики сприятиме розумінню необхідних інструментів досягнення цілей морської політики на державному та глобальному рівнях.

Література

1. COM (2005) 12 final. STRATEGIC OBJECTIVES 2005 - 2009. Europe 2010: A Partnership for European Renewal. Prosperity, Solidarity and Security. URL: https://eur-lex.europa.eu/ LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2005:0012:FIN:EN:PDF

2. van Hoof, L. and J. van Tatenhove (2009) EU marine policy on the move: The tension between fisheries and maritime policy. Marine Policy. 33: p. 726-732.

3. Baird A. J. Maritime policy in Scotland. Maritime Policy & Management, 2005. Т. 32. № 4. P. 383-401. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03088830500300404

4. Морська політика України: навч.-метод. посіб. (для здобувачів вищої освіти денної форми навчання факультету психології, політології та соціології НУ «ОЮА») [Електронне видання] / Т. Аверочкіна, Б. Кормич, О. Стець; Нац. ун-т «Одеська юридична академія». Одеса: Фенікс, 2023. 178 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/ 24612/ NU_OUA_Averochkina_Mor_Politika%20(1).pdf?sequence=3

5. Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року: Постанова Кабінету Міністрів України. № 1307 від 7.10.2009 р. (зі змінами). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1307-2009-%D0%BF#Text

6. Vanchiswar O.S. (1996) The Establishment and Administration of Maritime Matters with particular reference to developing countries. Malmo. World Maritime University.

7. Мішеглина К. М. Європейські стандарти морської політики та розвиток морської доктрини України. Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов (голов. редкол.), Л. І. Кормич (голов. ред.), І. М. Милосердна (відп. ред.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2020. Вип. 66. С. 135-141.

8. Norwegian Ministry of Foreign Affairs. URL: https://www.regjeringen.no/en/topics/ business-and-industry/the-maritime-industry/id1337/

9. Maritime and Port Authority of Singapore. URL: https://www.mpa.gov.sg/home

10. Government of the Netherlands. URL: https://www.government.nl/search?keyword= Maritime&search-submit=

11. Sakhuja V. Maritime power of People's Republic of China: the economic dimension. Strategic Analysis, 2001, Т. 24. №. 11. С. 2019-2033. URL: https://ciaotest.cc.columbia.edu/olj/ sa/ sa_feb01 sav01.html

12. Integrated Maritime Policy of the European Union: Fact Sheets on the European Union. URL: https://www.europarl.europa.eu/factsheets/en/sheet/121/integrated-maritime-policy-of-the- european-union

13. Commission staff working document - Accompanying document to the Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions - An Integrated Maritime Policy for the European Union {COM(2007) 574 final} {COM(2007) 575 final} {SEC(2007) 1279} {SEC(2007) 1280} {SEC(2007) 1283}. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXTUurUCELEX%3A52 007SC1278

14. Van Leeuwen J., Van Tatenhove J. The Triangle of Governance; the interplay of polity, policy and politics in marine governance. Marine Policy, 2010. Т. 34. №. 2010. P. 590-597. URL: https://www.researchgate.net/publication/222368342_The_triangle_of_marine_governance_in_the_ environmental_governance_of_Dutch_offshore_platforms

References

2. van Hoof, L. and J. van Tatenhove (2009) EU marine policy on the move: The tension between fisheries and maritime policy. Marine Policy. 33: p. 726-732. [in English]

3. Baird A. J. Maritime policy in Scotland. Maritime Policy & Management, 2005. Т. 32. № 4. P. 383-401. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03088830500300404 [in English]

4. Maritime Policy of Ukraine: a study guide (for full-time students of the Faculty of Psychology, Political Science and Sociology of the National University "OJA") [Electronic edition] / T. Averochkina, B. Kormych, O. Stets; National University "Odesa Law Academy". Odesa: Phoenix, 2023. 178 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/24612/ NU_OUA_Averochkina_Mor_Politika%20(1).pdf?sequence=3 [in Ukrainian]

5. On approval of the Maritime Doctrine of Ukraine for the period up to 2035: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine. No. 1307 of 7.10.2009 (as amended). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1307-2009-%D0%BF#Text. [in Ukrainian]

6. Vanchiswar O.S. (1996) The Establishment and Administration of Maritime Matters with particular reference to developing countries. Malmo. World Maritime University [in English]

7. European standards of maritime policy and development of the maritime doctrine of Ukraine. Actual problems of policy: a collection of scientific papers / edited by S. Kivalov (chief editor), L. Kormych (chief editor), I. Miloserdna (deputy editor) [and others] ; National University "OUA", South Ukrainian Center for Gender Issues. Odesa: Helvetica Publishing House, 2020. Issue 66. С. 135-141[in Ukrainian]

8. Norwegian Ministry of Foreign Affairs. URL: https://www.regjeringen.no/en/topics/ business-and-industry/the-maritime-industry/id1337/

9. Maritime and Port Authority of Singapore. URL: https://www.mpa.gov.sg/home [in English]

10. Government of the Netherlands. URL: https://www.government.nl/search?keyword= Maritime&search-submit= [in English]

11. Sakhuja V. Maritime power of People's Republic of China: the economic dimension. Strategic Analysis, 2001, Т. 24. №. 11. С. 2019-2033. URL: https://ciaotest.cc.columbia.edu/ olj/sa/sa_feb01sav01.html [in English]

12. Integrated Maritime Policy of the European Union: Fact Sheets on the European Union. URL: https://www.europarl.europa.eu/factsheets/en/sheet/121/integrated-maritime-policy-of-the- european-union [in English]

13. Commission staff working document - Accompanying document to the Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions - An Integrated Maritime Policy for the European Union {COM(2007) 574 final} {COM(2007) 575 final} {SEC(2007) 1279} {SEC(2007) 1280} {SEC(2007) 1283}. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A52 007SC1278 [in English]

14. Van Leeuwen J., Van Tatenhove J. The Triangle of Governance; the interplay of polity, policy and politics in marine governance. Marine Policy, 2010. Т. 34. №. 2010. P. 590-597. URL: https://www.researchgate.net/publication/222368342_The_triangle_of_marine_governance_in_ the_environmental_governance_of_Dutch_offshore_platforms [in English]

Размещено на Allbest.ru