Про окремі аспекти визначення поняття "докази" та їх властивостей у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану

Цікавими для українського правозастосування є базові принципи, закріплені в положеннях ст. 69 Римського статуту МКС, зокрема щодо доказів та їх допустимості. Так, у ч. 3 ст. 69 Римського статуту МКС визначено, що сторони можуть робити подання, які стосуються справи, відповідно до ст. 64. Тобто суд правомочний вимагати надання всіх доказів, які він вважає необхідними для встановлення істини Римський статут Міжнародного кримінального суду: від 17.07.1998 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/995_588 (дата звернення: 03.03.2023).. Саме це ставить на перше місце питання необхідності встановлення істини у справі, а не інші чинники, що, на нашу думку, пов'язано з важливістю досягнення справедливості за наслідками процесу. Крім цього, у частинах 4-7 ст. 69 Римського статуту МКС встановлено, що суд може відповідно до Правил процедури і доказування ухвалити рішення про належність або допустимість будь-яких доказів, враховуючи при цьому, inter alia, їхню силу, а також будь-яку шкоду, яку такі докази можуть завдати проведенню справедливого судового розгляду або справедливій оцінці показань свідка. Суд поважає привілеї конфіденційності, передбачені у Правилах процедури і доказування, та дотримується їх. Суд не вимагає доведення загальновідомих фактів, але може визнати їх доведеними. Докази, отримані в результаті порушення положень цього Статуту або міжнародно визнаних прав людини, не є допустимими, якщо: a) порушення породжує серйозні сумніви стосовно достовірності доказів; b) допущення доказів було б несумісним з об'єктивним провадженням і завдавало б йому серйозної шкоди Там само.. Тобто ми бачимо, що в питаннях допустимості доказів МКС виходить із можливості тих чи інших порушень, допущених при їх збиранні та наданні суду, впливати на справедливість судового розгляду, його об'єктивність, підстави сумніватись у їх достовірності. У такому разі цей підхід відрізняється від того, що закріплений у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України та, на нашу думку, є більш прогресивним з урахуванням основної мети будь-якого кримінального провадження, оскільки дотримання процесуальних процедур при збиранні доказів у справі не може бути самоціллю кримінального провадження, забезпечення справедливості розгляду для всіх учасників процесу шляхом першочергово встановлення істини є пріоритетним у будь-якому разі.

Так, у положеннях ст. 86 КПК України встановлено, що «доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення» Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 03.03.2023).. Ми вважаємо, що, на відміну від норм Римського статуту МКС, закріплене формулювання в національному законодавстві є доволі категоричним і не надає «гнучкості» процесу при вирішенні цього питання судом, а закріплює фактично формальний підхід до нього без посилання на необхідність досягнення основної мети кримінального провадження. Але водночас більш розширеною є позиція законодавця на це питання, яка зазначена в положеннях ст. 87 КПК України та визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини Там само.. При цьому «суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит» Там само.. Недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання Там само.. Крім цього, докази повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення істотного порушення прав і свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані, а в умовах воєнного стану застосовуються з урахуванням особливостей, визначених ст. 615 КПК України Там само..

Таким чином, зазначені положення чинного кримінального процесуального законодавства України передбачають процедурний підхід до питання допустимості доказів, але не мають на меті першочергове встановлення істини та, відповідно, досягнення справедливості, що суттєво відрізняє цей підхід від того, що закріплений у Римському статуті МКС.

Судова практика нині пішла шляхом відходу від формального застосування норм КПК України, які регулюють питання допустимості доказів. Останні правові позиції, закріплені в рішеннях Верховного Суду, свідчать про пріоритет ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Так, колегія суддів Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 21 лютого 2023 року у справі № 752/ 7041/18 (провадження № 51-327ск22) дійшла висновку, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, а й надати доводи тому, що це істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі, а також на можливості суду зробити правильні висновки щодо обставин справи Постанова Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.02.2023: справа № 752/7041/18, провадження № 51-327ск22 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109211475 (дата звернення: 03.03.2023).. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/ 10060/ 17 (провадження № 13-3кс22) дійшла висновків, що в разі призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної в кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Європейською конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це проявилося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022: справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141457 (дата звернення: 03.03.2023)..

Таким чином, у роботі судів зараз пріоритетним є виконання завдання суду, закріпленого у ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/1402-19 (дата звернення: 03.03.2023)..

Висновки

Вільна оцінка доказів, повна свобода в їх прийнятті та наданні їм оцінки для можливості досягнення морального переконання в істинності справи, прийняття всіх можливих засобів, за допомогою яких можна довести спірні факти, вважають загальним принципом міжнародного права.

На нашу думку, зараз існує суспільна необхідність у зміні положень чинного кримінального процесуального законодавства України в питаннях, пов'язаних із врегулюванням поняття «допустимість доказів» у кримінальному процесі. Виникла необхідність відходу від формальної процедурної позиції, закріпленої в нормах КПК України, та надання судам гнучкості в питаннях прийняття й оцінки доказів для встановлення істини. Перехід від формального дотримання процедур до дослідження суті того чи іншого порушення процедурних питань, його впливу на справедливість самого процесу та на спотворення істини або неможливість довіри до такого доказу мають бути релевантними, порівнюючи з процедурними питаннями. Необхідно забезпечити дотримання не тільки прав людини як основоположного базису правової держави, а й справедливості, що включає в себе невідворотність покарання для осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, оскільки тільки це є стримуючим фактором у суспільстві від вчинення протиправних діянь і нівелювання цього принципу може призвести до ескалації злочинності як в межах країни, так і у світі.

Список бібліографічних посилань

1. Кучинська О. А. Принцип справедливості як етико-правова основа кримінального судочинства: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2011. 199 с.

2. Бойко О. Справедливість як категорія кримінального процесуального права. Юридичний вісник. 2020. № 1. С. 31-37. DOI: https://doi.org/10.32837/ yuv.v0i1.1533.

3. Хитра А. Я. Забезпечення допустимості доказів під час проведення досудового слідства. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2008. № 3. С. 167-171.

4. Прилуцький С. Допустимість доказів: сучасність та перспективи кримінального процесу України. Право України. 2006. № 4. С. 85-89.

Размещено на Allbest.ru