Шляхи врегулювання проблеми дисбалансу централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Кафедра теорії та практики управління

Мельниченко А.А., к. філос. н., професор

м. Київ

Анотація

У статті розглянута проблема дисбалансу централізованого державного управління у сфері вищої освіти та університетської автономії. Автор демонструє своє бачення щодо необхідності розширення автономії ЗВО, адже стверджує, що автономія університетів є імперативною вимогою забезпечення демократичного врядуванням у сфері вищої освіти.

Водночас, автор намагається обґрунтувати думку, що однаковою мірою безмежна університетська автономія і надмірна централізація управління в сфері вищої освіти можуть призводити до небажаних наслідків функціонування університетів.

В статті проаналізовано основні позиції автономії, зокрема організаційну, кадрову, академічну та фінансову. Проаналізовано реалізацію університетської автономії відповідно до визначених основних напрямів за оцінкою респондентів всеукраїнського онлайн-опитування. Розглянуто окремі нормативно-правові акти (закони, проекти законів, накази МОН України), в яких відображено поступ сфери вищої освіти України до розширення університетської автономії. На основі аналізу публікацій провідних вітчизняних дослідників визначено ключові проблеми, що стримують розвиток системи вищої освіти в Україні. Здійснено порівняльний аналіз централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії за окремими ознаками, такими як: рівень регуляції, домінуючі моделі прийняття рішень, фінансування, організація освітнього процесу, підтримка інновацій, соціальна відповідальність тощо. Визначено, що централізоване управління передбачає контроль та регулювання з боку держави, а університетська автономія дає закладам вищої освіти більшу незалежність та свободу дій. Виділено переваги і недоліки централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії. Запропоновано шляхи врегулювання дисбалансу централізованого управління та університетської автономії в сфері вищої освіти. Визначено, що врегулювання дисбалансу сприяє створенню оптимальної системи управління та подальшому розвитку системи вищої освіти в Україні, зокрема підвищенню якості підготовки фахівців.

Ключові слова: вища освіта, централізоване управління, університетська автономія, фінансова автономія, організаційна автономія

Abstract

Ways to address the issue of imbalance between centralized governance in higher education and university autonomy

Melnychenko A.A. PhD in Philos., Professor at Department of Theory and Practice of Management, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv

The article discusses the problem of imbalance between centralized government control in higher education and university autonomy. The author presents their perspective on the need to expand the autonomy of higher education institutions, as they argue that university autonomy is an imperative requirement for ensuring democratic governance in the field of higher education. At the same time, the author attempts to justify the opinion that both excessive university autonomy and excessive centralization of governance in higher education can lead to undesirable consequences for the functioning of universities. The article analyzes the main positions of autonomy, including organizational, personnel, academic and financial autonomy. The implementation of university autonomy is examined according to the identified main directions, based on the assessment of respondents in a nationwide online survey. Various regulatory acts (laws, draft laws, orders of the Ministry of Education and Science of Ukraine) reflecting the progress of the higher education sector towards expanding university autonomy are considered. Based on the analysis of publications by leading domestic researchers, key problems that restrain the development of the higher education system in Ukraine are identified. A comparative analysis of centralized governance in higher education and university autonomy is conducted based on specific criteria such as the level of regulation, dominant decision-making models, funding, organization of the educational process, support for innovation, and social responsibility, among others. It is determined that centralized management involves control and regulation by the state, while university autonomy grants higher education institutions greater independence and freedom of action. The advantages and disadvantages of centralized management in higher education and university autonomy are highlighted. Ways to address the imbalance between centralized management and university autonomy in the field of higher education are proposed. It is argued that addressing this imbalance contributes to the creation of an optimal management system and further development of the higher education system in Ukraine, particularly in terms of improving the quality of professional training.

Keywords: higher education, centralized management, university autonomy, financial autonomy, organizational autonomy.

Постановка проблеми

Неспровокована російська агресія проти України вже завдала значної шкоди її економіці, промисловому потенціалу та людському капіталу. Ймовірно, що навіть за умови достатньої інвестиційної підтримки з боку країн-партнерів швидке повоєнне відновлення держави неможливе без формування нової технологічної основи і, водночас, без наявності когорти висококваліфікованих фахівців, здатних працювати в умовах цифрової економіки. Саме тому необхідне посилення уваги до вищої освіти та ролі університетів у суспільному житті та економічному зростанні. Безперечно, вища освіта має стати ключовим інструментом формування високоякісного людського капіталу, і, разом зі сферою передової науки, основою інноваційного розвитку. Нині до університетів, як найважливіших центрів освіти та досліджень, прикута особлива увага суспільства, а саме до проблем якості вищої освіти, напрямів взаємодії з ринком праці, розвитку інновацій. Все це дедалі частіше стає предметом дискусій не тільки серед професійної спільноти, але й широкого загалу. Традиційно у західних країнах університети є місцем, де формуються майбутні лідери, провідні науковці та фахівці, від яких залежить розвиток суспільства і його конкурентоспроможність. Більше того, новітня історія України вже неодноразово демонструвала, що університети стають рушієм соціальних та політичних змін.

Разом з тим, останні події пов'язані зі здійсненням публічного управління у сфері вищої освіти часто отримують неоднозначну оцінку в академічному середовищі і засвідчують про наявність системних проблем. Йдеться, наприклад, про гостро сприйняті освітянським співтовариством рішення щодо: укрупнення спеціальностей та галузей знань, нормування не тільки граничного педагогічного навантаження, але й наукового навантаження, зміни правил фінансування тощо. Цікавим є те, що в проекті Закону про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки наукової роботи в закладах вищої освіти №9600 від 10.08.2023 року робиться спроба централізовано задати певну норму часу педагогічного і наукового навантаження, проте не пропонуючи норм часу на конкретні види робіт. Більше того, скасувавши у березні 2022 року наказ Міністерства освіти і науки

України від 07 серпня 2002 року №450 «Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково- педагогічних працівників вищих навчальних закладів» МОН України фактично дало університетам можливість самим нормувати час на різні види робіт. Таке рішення, на нашу думку, мало б виглядати прогресивним і розширювати автономію ЗВО, але в сучасних умовах є виправданим в першу чергу для університетів, які не отримують фінансування з державного бюджету. Адже поки-що не всі адміністрації університетів навчилися належним чином користуватися автономією університету, часто проявляючи волюнтаризм або, навпаки, несміливість використання переваг автономії. У свою чергу, вважаємо, що вищевказаний наказ, на цьому етапі, треба було тільки удосконалити, врахувавши нові реалії сьогодення (поширеність дистанційної форми навчання, дуальної освіти тощо), а не повністю скасовувати, створюючи певні суперечності.

Саме тому, в даному контексті актуалізуються питання врегулювання дисбалансу централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії для забезпечення сталого розвитку вищої освіти в Україні, підвищення її конкурентоспроможності на міжнародній арені та задоволення потреб сучасного ринку праці.

Централізоване управління виконує важливу функцію забезпечення якості, стандартизації та координації освітнього процесу, але переважно базується на розпорядженнях та регуляторних актах, що може призводити до недостатньої уваги до специфіки конкретних навчальних закладів та обмежувати їхню автономію. У той же час, університети потребують більшої самостійності для забезпечення якісної освіти, розвитку наукових досліджень та інноваційного потенціалу. Проте в Україні проблемою є недостатнє фінансування, недієвість механізмів формування конкурентного середовища між ЗВО, що додатково породжує певні дисбаланси. Тому необхідно шукати шляхи врегулювання, які сприятимуть забезпеченню оптимальної комбінації централізованого управління та університетської автономії, щоб досягти належного рівня ефективності та якості вищої освіти в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика університетської автономії знаходить своє відображення в працях таких науковців як О. Бульвінська [2], І. Власова [5; 6], О. Власюк, Т. Дараган [7], Г. Калінічева [11], О. Линовицька [12], О. Жабенко, О. Отич, Ю. Скиба, Г. Чорнойван, О. Ярошенко [20], К. Шапошников Т. Бережна, Т.Пустова [21], В. Луговий, С. Калашнікова, Ж. Таланова [13] та інших.

Окремі аспекти фінансової автономії розкрито у працях О. Бульвінської, І. Лютого, О. Білявської Г. Поляновського [14], Л. Шевченко [22], І. Власової [5;6], В. Виноградної [3], В. Остапенко [15] та інших.

Проте повноцінних досліджень щодо створення розумних балансів між централізованим управлінням у сфері вищої освіти та розвитком університетської автономії сьогодні в управлінській науці бракує.

Мета статті полягає в обґрунтуванні шляхів врегулювання дисбалансу централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії.

Виклад основного матеріалу

Однією з центральних ідей, що пронизують простір вищої освіти провідних розвинених країн є концепт автономії закладів вищої освіти (далі - ЗВО). Ця концепція передбачає зменшення регуляторних функцій держави на користь самоорганізації та саморегулювання академічної спільноти [19, 97]. У контексті реалізації автономії, університети отримують більшу свободу у визначенні і реалізації своїх освітніх програм, проведенні наукових досліджень та виробленні академічних стандартів, що сприяє створенню необхідного середовища для саморозвитку та самовдосконалення суб'єктів освітньої діяльності, підтримує академічну свободу й інноваційність, а також є драйвером взаємодії ЗВО із суспільством та їх міжнародної співпраці. Цей підхід створює умови для поставання сучасних закладів вищої освіти як центрів знань, де академічна спільнота володіє ключовою роллю у прийнятті рішень та формуванні освітнього простору та особливо актуалізується для вітчизняних ЗВО в контексті євроінтеграції.

На переконання автора, автономія університетів є імперативною вимогою забезпечення демократичного врядуванням у сфері вищої освіти. У Законі України «Про вищу освіту» саме поняття автономії ЗВО є першим, яке розтлумачується серед переліку інших термінів. Вона розуміється як «самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених законом» [9]. Символічно, що цей закон готувався саме професійним академічним середовищем під керівництвом академіка М. Згуровського, а не переважно функціонерами від органів державної влади, і увібрав у себе кращі світові практики законодавства у сфері вищої освіти.

Варто погодитися з тлумаченням автономії ЗВО, яке пропонує В. Рябченко та О. Бульвінська, розглядаючи її крізь призму впливу університетів на забезпечення сталого розвитку суспільства. Йдеться про те, що «автономія університетів передбачає можливість самоврядування університетів, вибір інституційної місії чи освітніх і наукових пріоритетів, проте підсилює їхню відповідальність перед суспільством за результати своєї діяльності. [18, 84].

В одному з програмних документів у сфері регулювання європейського освітнього простору, а саме в Лісабонській декларації європейських університетів, до основних складових автономії віднесено організаційну, кадрову, академічну та фінансову [1]. Ці складові визначають основні принципи, на яких ґрунтується автономія університетів в Європі, і надають їм свободу та відповідальність у формуванні своєї освітньої та дослідницької діяльності.

Характеристика основних підходів до становлення університетської автономії в країнах Європи свідчить про відсутність усталеної єдиної моделі університетської автономії, оскільки кожна країна має свої особливості і контекст [7, 11]. Однак, можна виділити певний набір базових критеріїв, якими визначаються основні принципи і елементи автономії ЗВО.

Один з найважливіших критеріїв - це академічна свобода. Вона передбачає можливість вчених і викладачів самостійно визначати свої дослідження, програми навчання та методи навчання, без втручання з боку зовнішніх факторів [11].

Іншим важливим елементом є організаційна автономія, що включає можливість самостійно приймати управлінські рішення, формувати внутрішню структуру та процедури, розробляти фінансові стратегії та плани розвитку. Це дозволяє університетам гнучко реагувати на зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі і сприяє їхньому розвитку та конкурентоспроможності.

Фінансова автономія є важливим елементом університетської автономії. Вона означає, що університети мають право самостійно розпоряджатись своїми фінансовими ресурсами, отримувати додаткове фінансування, встановлювати внутрішні правила щодо оплати праці та фінансового управління. Прозорість та відповідальність є невід'ємною частиною університетської автономії. Університети повинні бути відкритими та відповідальними перед суспільством, забезпечувати якість освіти та відповідати за використання своїх ресурсів. Для визначення чинників, які впливають на рівень фінансової автономії скористаємося переліком, запропонованим С. Калашніковою та І. Власовою, а саме: модель державного адміністрування та ієрархічного врядування; часткове запровадження окремих положень державного менеджменту та інерційного врядування, за яких держава виконує контролюючу функцію в управлінні вищої освітою; домінування патерналізму держави із частковою орієнтацією на ринкові механізми; бюрократична модель університетів, що діють у статусі бюджетна установа; фінансування на історичній основі та на основі результатів діяльності за формулою; домінування цілі мінімізації витрат для забезпечення ефективності діяльності університетів [10]. Саме в контексті реалізації фінансової автономії університетів сьогодні існує суперечність (дисбаланс) з системою централізованого управління. Звичайно, ми розуміємо, що держава, фінансуючи університет з державного бюджету має право контролювати те, наскільки ефективно і за призначенням витрачаються витрату кошти. З іншого боку, окремі керівники університетів побоюючись певних потенційних наслідків можуть уникати ухвалення вкрай важливих фінансових рішень, які є необхідними для досягнення високих показників розвитку ЗВО. Крім того, досвід корупційних правопорушень з боку окремих керівників університетів на даному етапі схиляють шальки терезів до формування механізму з високим рівнем контролю за використанням бюджетних коштів. Водночас, університети приватної форми власності в частині реалізації фінансової автономії мають більше можливостей та гнучкості.

У 2022 році була прийнята Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 рр., де автономію та інституційну спроможність закладів вищої освіти визначено серед пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні, які визначають концептуальну модель вищої освіти [16]. Більше того, питання автономії червоною ниткою відображені як в операційних цілях, так і в етапах реалізації Стратегії. Тому, з точки зору стратегічних намірів, ми можемо стверджувати, що центральний орган виконавчої влади досить послідовно демонструє готовність вирішення проблеми забезпечення автономії ЗВО. Проте, з точки зору функціонування конкретних механізмів залишається ще багато невирішених проблем.

При висвітленні проблем забезпечення автономії ЗВО за 4-ма раніше зазначеними складовими в Стратегії відзначено, що «найвищий рівень автономії заклади вищої освіти України мають у кадровому компоненті, що охоплює питання, пов'язані з набором, оплатою праці та кар'єрним зростанням персоналу, але наявна тарифна сітка щодо оплати праці для державних закладів суттєво обмежує кадрову автономію. Найнижчим є рівень фінансової автономії через обмеження, які відповідно до Бюджетного кодексу України статус бюджетної установи накладає на державні та комунальні заклади вищої освіти у питаннях розпорядження власними надходженнями, отримання позик, визначення напрямів витрачання коштів, у тому числі власних коштів закладу, перерозподілу коштів між статтями бюджету» [16].

У 2019 році Інститутом модернізації змісту освіти» було проведено онлайн-опитування щодо впровадження автономності вітчизняних ЗВО виходячи із європейського досвіду університетської автономії [17]. В цьому опитуванні з'ясовано думку респондентів щодо способів реалізації тих чи інших складових реалізації академічної автономії ЗВО. В частині кадрової автономії серед основних шляхів її забезпечення респонденти на перше місце поставили питання регулювання питань оплати праці (розміри доплат, надбавок, премій, матеріальної допомоги та заохочення (62,8%), на друге - формування та затвердження власного штатного розпису (51,7%), третє - встановлення процедури підвищення працівників (рішення щодо присвоєння вчених звань та ін.) (45,5%) і далі - визначення процедури прийняття на роботу викладачів, іншого персоналу та їх звільнення (38,9%) [17]. Як відомо, на момент підготовки статті Законопроектом №9601 від 10.08.2023, який стосується зокрема змін до Закону України, вже передбачено, що остаточне рішення про присвоєння вчених знань має приймати Вчена рада ЗВО. З одного боку, це суттєвий крок до підвищення автономії, а з іншого - ймовірний фактор знецінення вчених звань. Стосовно організаційної автономії, то серед ключових позицій, які її формують, на думку респондентів є можливості визначати академічну структуру (факультети та інші структурні елементи); обирати керівника закладу вищої освіти, засновувати юридичні особи (право ЗВО засновувати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності), включати до наглядових і вчених радах зовнішніх представників [17]. Якщо розглядати виконання першої позиції, то фактично сьогодні університети можуть визначати свою структуру, проте вона має відображатися в Статуті, а він, у свою чергу, затверджується МОН. Щодо обрання керівника, то законодавство сьогодні забезпечує можливість колективу обирати собі ректора, президента тощо.

Якщо вести мову про академічну автономію, то ключовим її елементом на думку опитаних респондентів, є можливість самостійної розробки освітніх та наукових програм. Насправді ж, університети сьогодні можуть створювати свої власні програми та навчальні плани і обмежуючим фактором у цьому стає існування стандартів вищої освіти. У свою чергу, акредитація освітніх програм і пов'язана з нею можливість видачі диплому про вищу освіту прямо корелює з відповідністю освітніх програм цим стандартам.

Стосовно фінансової автономії, то на думку опитаних ключовими позиціями є можливість збереження профіциту (можливість розпоряджатися власними надходженнями за надання освітніх послуг), порядок та тип державного фінансування, можливість розпорядження власними будівлями та іншим майном, а також можливість встановлення плати за навчання [17]. Сьогодні університети за рішенням Вчених рад мають можливість розміщувати вільні кошти на депозитних рахунках, а також встановлювати розміри плати за навчання (на момент підготовки матеріалів дію вимоги індикативної вартості призупинено).

Не обійшли увагою проблеми автономії ЗВО і автори Доповіді про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства у 2022 році, представлену НАЗЯВО [8]. В ній справедливо відзначено, що проблеми закладів вищої освіти щодо забезпечення якості освіти часто пов'язані з відсутністю розуміння можливостей використання автономії у розбудові системи якості, натомість усе ще існують очікування унормування процесів органами держави [8, 6].

Щоб досягти успіху при вирішенні означених проблем необхідним є врегулювання проблем централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії. Централізоване управління передбачає, що за державою мають залишатися функції визначення основних принципів та стандартів освіти, регулювання процесів прийому, контролю якості освіти та розподілу ресурсів між закладами вищої освіти. У свою чергу університетська автономія має надавати можливість закладам вищої освіти більшої самостійності у веденні навчального процесу, прийнятті рішень та розвитку власних стратегій. У табл. 1 наведено порівняння централізованого управління у сфері вищої освіти з університетською автономією в Україні за окремими ознаками.

Таблиця 1

Порівняльний аналіз централізованого управління у сфері вищої освіти та університетської автономії в Україні

Джерело: розроблено автором за даними [4, 5, 7, 8, 10, 20].

Кожен з цих підходів має свої переваги та недоліки і їхнє вирішення стає предметом пошуку шляхів врегулювання дисбалансу між централізованим управлінням та університетською автономією з метою забезпечення якісної та інноваційної вищої освіти в Україні (рис. 1).

Таким чином, централізоване управління передбачає контроль та регулювання з боку держави, що може забезпечити єдність та впорядкованість, але може обмежити індивідуальну свободу та творчість університетів. У свою чергу, університетська автономія дає закладам вищої освіти більшу незалежність та свободу дій, але може створити ризики неконтрольованого функціонування та нерівномірного розвитку. Аналізуючи ці дві моделі, ми зможемо знайти шляхи для врегулювання дисбалансу та створення оптимальної системи управління, яка сприятиме розвитку вищої освіти в Україні.

Загалом, врегулювання дисбалансу між централізованим управлінням та університетською автономією вимагає комплексного підходу, включаючи фінансову підтримку, створення раціональних механізмів управління, зміцнення ролі здобувачів та академічної спільноти, прозорість та якість освіти, а також інтеграцію в міжнародний освітній простір. Тільки шляхом вирішення цих проблем можна досягти стабільного розвитку вищої освіти в Україні та надати належну освіту для молодого покоління.

Рис. 1. Шляхи врегулювання дисбалансу централізованого управління та університетської автономії в сфері вищої освіти Джерело: розроблено автором

централізований управління демократичний автономія університет

Висновки

Централізоване управління у сфері вищої освіти та університетська автономія є двома ключовими підходами до організації та управління системою вищої освіти. Централізоване управління передбачає активну роль держави у регулюванні та контролі освітніх процесів, встановленні стандартів та розподілі ресурсів, зокрема фінансування. З іншого боку, університетська автономія надає закладам вищої освіти велику самостійність та відповідальність за власний розвиток, програми навчання та наукові дослідження. Обидва підходи мають свої переваги та недоліки і вимагають пошуку балансу для досягнення максимальної якості та ефективності вищої освіти. Рівень автономії університетів визначається за такими основними чотирма компонентами як фінансова, академічна, кадрова, організаційна. Хоча країни можуть мати відмінності у конкретних практиках та механізмах, ці базові критерії допомагають забезпечити стабільність, ефективність та якість університетської системи. Обмеження в кадровій та фінансовій автономії є ключовими факторами, що впливають на розвиток системи вищої освіти в Україні та обмежують її потенціал у реалізації інноваційних підходів та стратегічного розвитку.

Шляхи врегулювання дисбалансу між централізованим управлінням у сфері вищої освіти та університетською автономією є ключовими для створення ефективної та розвинутої системи вищої освіти в Україні. Важливими є високий рівень соціальної відповідальності університетів, забезпечення прозорості і ефективного використання ресурсів, створення механізмів забезпечення дійсного самоврядування університетів, зміцнення ролі здобувачів та академічної спільноти у прийнятті рішень, що стосуються управління та розвитку вищої освіти, контроль за діяльністю університетів з боку суспільства (неурядові організації тощо). В умовах повномасштабної війни діяльність університетів, а відтак і рівень централізації чи автономії повинен визначатися внеском у забезпечення обороноздатності країни.

Література

2. Бульвінська О. Механізми реалізації соціальної відповідальності університетів в умовах університетської автономії: європейський досвід // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. №2(75), 2023, с. 102-112.

3. Виноградня В. Фінансова автономія як необхідна умова функціонування державних вищих навчальних закладів в Україні // Traektoria Nauki. №2(11), 2016, с.1-10.

4. Вища освіта в Україні: зміни через війну: аналітичний звіт / Є. Ніколаєв, Г. Рій, І. Шемелинець. Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2023. 94 с.

5. Власова І.В. Розширення фінансової автономії університетів: політичний та управлінський виміри: дис. ... док. пед. наук: 13.00.06. Київ, 2020. 463 с.

6. Власова І. Фінансова автономія університетів: досвід Грузії. // Освітологія. №(8), 2019, с.43-49.

7. Власюк О., Дараган Т. Становлення університетської автономії: вітчизняний і європейський досвід // Проблеми освіти. Вип. 1, 2022, с. 6-23.

8. Доповідь про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства у 2022 році / за ред. А. Бутенка, О. Єременко, Н. Стукало. Київ: Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, 2023. 59 с.

9. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII

10. Калашнікова С., Власова І. Розширення фінансової автономії університетів як інструмент підвищення їх соціальної відповідальності // Міжнародний науковий журнал «Університети і лідерство», 2022, с. 55-69

11. Калінічева Г. Академічна автономія: відповідальність університету за якість вищої освіти // Educological discourse. №1 (36), 2022, с. 39-73.

12. Линовицька О. Автономія і відповідальність навчального закладу // Вища освіта України. № 1, 2012, с. 56-60.

13. Луговий В., Калашнікова С., Слюсаренко О., Таланова Ж. Автономія та лідерство в Європейському просторі вищої освіти // Вища освіта України, №1, 2014, с. 14-20.

14. Лютий І.О., Білявська О.Б., Поляновський Г.А. Фінансова автономія університетів: історичний огляд та міжнародний досвід // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка»: науковий журнал, №18(46), 2020, с. 68-78.

15. Остапенко В.М. Фінансова автономія закладів вищої освіти // Економічні студії. №2 (24), 2019, с. 147-150.

16. Про схвалення Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки: розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2023 №286-р

17. Результати всеукраїнського онлайн-опитування «Впровадження автономності українських закладів вищої освіти в контексті європейського досвіду університетської автономії» серед науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти [The results of the all-Ukrainian online survey "Implementation of the autonomy of Ukrainian institutions of higher education in the context of the European experience of university autonomy" among scientific and pedagogical workers of institutions of higher education].

18. Рябченко В., Бульвінська О. Автономія університетів для сталого розвитку суспільства: результати The Times higher education impact rankings 2022 // Continuing Professional Education: Theory and Practice, №73(4), 2022, с. 77-86.

19. Слінько Т.М., Ткаченко Є.В. Деякі аспекти правового регулювання європеїзації української освіти: конституційний вимір // Юридичний науковий електронний журнал, №2, 2023, С. 96-98.

20. Теоретичні основи і механізми розвитку науково-педагогічного потенціалу університетів України у контексті розширення інституційної автономії та в умовах воєнного стану: монографія / Ю. Скиба, О. Жабенко, О. Отич, Г. Чорнойван, О. Ярошенко; за ред. Ю. Скиби. Київ: Інститут вищої освіти НАПН України, 2022, 99 с.

21. Шапошников К.С., Бережна Т.І., Пустова Т.В. Впровадження університетської автономії в контексті децентралізації управління ЗВО та демократизації освітнього процесу // Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, №9, 2023

22. Шевченко Л.С. Фінансова автономія університету: світовий досвід для України. // Право та інновації, №1, 2015, с.19-25.

References

2. Bulvinska, O. (2023). Mekhanizmy realizatsii sotsialnoi vidpovidalnosti universytetiv v umovakh universytetskoi avtonomii: yevropeiskyi dosvid. [Mechanisms of implementation of social responsibility of universities in conditions of university autonomy: European experience] Neperervna profesiina osvita: teoriia i praktyka - Continuous professional education: theory and practice, 2(75), 102-112 [in Ukrainian].

3. Vynohradnia, V. (2016). Finansova avtonomiia yak neobkhidna umova funktsionuvannia derzhavnykh vyshchykh navchalnykh zakladiv v Ukraini [Financial autonomy as a necessary condition for the functioning of state higher education institutions in Ukraine]. TraektoriaNauki - Path of Science, 2(11), 1-10 [in Ukrainian].

4. Vyshcha osvita v Ukraini: zminy cherez viinu: analitychnyi zvit [Higher education in Ukraine: changes due to the war: an analytical report], 2023, 94. [in Ukrainian].

5. Vlasova, I.V. (2020). Rozshyrennia finansovoi avtonomii universytetiv: politychnyi ta upravlinskyi vymiry [Expanding the financial autonomy of universities: political and managerial dimensions]. Doctoral dissertation. 463. [in Ukrainian].

6. Vlasova, I. (2019). Finansova avtonomiia universytetiv: dosvid Hruzii [Financial autonomy of universities: experience of Georgia]. Osvitolohiia - Educational science. 8, 43-49. [in Ukrainian].

7. Vlasiuk, O., Darahan, T. (2022). Stanovlennia universytetskoi avtonomii: vitchyznianyi i yevropeiskyi dosvid [Formation of university autonomy: domestic and European experience]. Problemy osvity - Problems of education. 1(96), 6-23. [in Ukrainian].

8. Dopovid pro yakist vyshchoi osvity v Ukraini, yii vidpovidnist zavdanniam staloho innovatsiinoho rozvytku suspilstva u 2022 rotsi [Report on the quality of higher education in Ukraine, its compliance with the tasks of sustainable innovative development of society in 2022] (2023). 59. [in Ukrainian].

9. Zakon Ukrainy «Pro vyshchu osvitu» vid 01.07.2014 № 1556-VII [Law of Ukraine "On Higher Education" dated July 1, 2014 No. 1556-VII].

10. Kalashnikova, S., Vlasova, I. (2022). Rozshyrennia finansovoi avtonomii universytetiv yak instrument pidvyshchennia yikh sotsialnoi vidpovidalnosti [Expanding financial autonomy of universities as a tool for increasing their social responsibility]. Mizhnarodnyi naukovyi zhurnal «Universytety i liderstvo» - International scientific journal "Universities and Leadership", 13, 55-69. [in Ukrainian].

11. Kalinicheva, H. (2022) Akademichna avtonomiia: vidpovidalnist universytetu za yakist vyshchoi osvity [Academic autonomy: the university's responsibility for the quality of higher education]. Educological discourse, 1 (36), 39-73. [in Ukrainian].

12. Lynovytska, O. (2012). Avtonomiia i vidpovidalnist navchalnoho zakladu [Autonomy and responsibility of the educational institution]. Vyshcha osvita Ukrainy - Higher Education of Ukraine, 1, 56-60. [in Ukrainian].

13. Luhovyi, V., Kalashnikova, S., Sliusarenko, O., Talanova, Zh. Avtonomiia ta liderstvo v Yevropeiskomu prostori vyshchoi osvity [Autonomy and leadership in the European area of higher education]. Vyshcha osvita Ukrainy - Higher Education of Ukraine, 1, 2014, 14-20. [in Ukrainian].

14. Liutyi, I.O., Biliavska, O.B., Polianovskyi, H.A. (2020). Finansova avtonomiia universytetiv: istorychnyi ohliad ta mizhnarodnyi dosvid [Financial autonomy of universities: historical review and international experience]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Ekonomika»: naukovyi zhurnal - Scientific Notes of the National University "Ostroh Academy". "Economics" series: a scientific journal. 18(46), 68-78 [in Ukrainian].

15. Ostapenko, V.M. (2019). Finansova avtonomiia zakladiv vyshchoi osvity [Financial autonomy of institutions of higher education]. Ekonomichni studii - Economic studies. 2 (24), 147-150 [in Ukrainian].

16. Pro skhvalennia Stratehii rozvytku vyshchoi osvity v Ukraini na 2022-2032 roky: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 23.02.2023 №286-r [On the approval of the Strategy for the Development of Higher Education in Ukraine for 2022-2032: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated February 23, 2023 №286-r.].

17. Rezultaty vseukrainskoho onlain-opytuvannia «Vprovadzhennia avtonomnosti ukrainskykh zakladiv vyshchoi osvity v konteksti yevropeiskoho dosvidu universytetskoi avtonomii» sered naukovo-pedahohichnykh pratsivnykiv zakladiv vyshchoi osvity.

18. Riabchenko, V., Bulvinska, O. (2022). Avtonomiia universytetiv dlia staloho rozvytku suspilstva: rezultaty The Times higher education impact rankings 2022 [Autonomy of universities for sustainable development of society: results The Times higher education impact rankings 2022]. Continuing Professional Education: Theory and Practice, 73(4), 77-86 [in Ukrainian].

19. Slinko T.M., Tkachenko Ye.V. (2023). Deiaki aspekty pravovoho rehuliuvannia yevropeizatsii ukrainskoi osvity: konstytutsiinyi vymir [Some aspects of the legal regulation of the Europeanization of Ukrainian education: the constitutional dimension]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal- Legal Scientific Electronic Journal, 2, 96-98 [in Ukrainian].

20. Teoretychni osnovy i mekhanizmy rozvytku naukovo-pedahohichnoho potentsialu universytetiv Ukrainy u konteksti rozshyrennia instytutsiinoi avtonomii ta v umovakh voiennoho stanu: monohrafiia [Theoretical foundations and mechanisms for the development of the scientific and pedagogical potential of Ukrainian universities in the context of the expansion of institutional autonomy and in the conditions of martial law: a monograph]. 2022, 99. [in Ukrainian].

21. Shaposhnykov, K.S., Berezhna, T.I., Pustova, T.V. (2023). Vprovadzhennia universytetskoi avtonomii v konteksti detsentralizatsii upravlinnia ZVO ta demokratyzatsii osvitnoho protsesu [Implementation of university autonomy in the context of decentralization of management of higher education institutions and democratization of the educational process.] Problemy suchasnykh transformatsii. Seriia: pravo, publichne upravlinnia ta administruvannia - Problems of modern transformations. Series: Law, Public Management and Administration, 9.

22. Shevchenko, L.S. (2015). Finansova avtonomiia universytetu: svitovyi dosvid dlia Ukrainy [Financial autonomy of the university: world experience for Ukraine.]. Pravo ta innovatsii - Law and innovation, 1, 19-25 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru