Відповідність національного законодавства України щодо проведення національного референдуму міжнародним стандартам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідність національного законодавства України щодо проведення національного референдуму міжнародним стандартам

Сенніков Володимир Юрійович

аспірант 3 року навчання, кафедра Конституційного права, Навчально-науковий інститут права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ,

Анотація

Ця стаття пропонує аналіз відповідності українського законодавства щодо проведення національних референдумів міжнародним стандартам і нормам. Вона розкриває, як Україна впроваджує міжнародні принципи демократії та прав людини у своєму виборчому законодавстві, з особливим акцентом на процедурні та юридичні аспекти проведення референдумів.

Основна увага зосереджена на аналізі Конституції України та відповідних законодавчих актів, що регулюють проведення референдумів, а також на їх відповідності критеріям, встановленим такими міжнародними документами, як Декларація прав людини та основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також стандартам Ради Європи. національне законодавство міжнародний стандарт

Стаття обговорює ключові принципи, такі як свобода вираження думки, рівність та загальність виборчого права, таємність голосування, прозорість процедур та неупередженість волевиявлення. Також розглядаються механізми захисту цих принципів, включаючи право на судовий перегляд виборчих рішень та заходи проти виборчих фальсифікацій.

Окрім того, в статті висвітлюються поточні виклики та можливі шляхи реформування українського законодавства, щоб забезпечити більшу відповідність міжнародним стандартам. Автор надає рекомендації щодо покращення законодавчого процесу та зміцнення демократичних інститутів в Україні.

Стаття становить собою доробок у розуміння ролі міжнародних стандартів у формуванні внутрішнього законодавства України та ресурсом для юристів, науковців, державних службовців, а також для всіх, хто цікавиться розвитком демократичних процесів в країні. Також розглядаються стратегії забезпечення активної участі громадян в референдумах та підвищення їх правосвідомості та інформованості, що є критичними для здорової демократії. Наголошується на необхідності подальшого вивчення та вдосконалення законодавчих та інституційних механізмів для відповідності сучасним викликам та забезпечення демократичної участі в референдумах.

Ключові слова: національний референдум, всеукраїнський референдум, міжнародні стандарти проведення національних референдумів, Конституція України, міжнародне право, м'яке право.

Abstract

Sennikov Volodymyr Yuriyovych PhD student of the 3rd year of study, Department of Constitutional Law, Educational and research institute of law of Taras Shevchenko national university of Kyiv, Kyiv

COMPLIANCE OF UKRAINIAN NATIONAL LEGISLATION WITH INTERNATIONAL STANDARDS IN CONDUCTING NATIONAL REFERENDUMS

This article offers an analysis of the compliance of Ukrainian legislation regarding the conduct of national referendums with international standards and norms. It reveals how Ukraine integrates international democratic principles and human rights into its electoral legislation, with a special focus on the procedural and legal aspects of conducting referendums. The main attention is centered on the analysis of the Constitution of Ukraine and relevant legislative acts governing referendums, as well as their compliance with criteria set by international documents such as the Universal Declaration of Human Rights, the International Covenant on Civil and Political Rights, and the standards of the Council of Europe.

The article discusses key principles such as freedom of expression, equality and universality of electoral rights, secrecy of voting, transparency of procedures, and impartiality of voting. Mechanisms for protecting these principles, including the right to judicial review of electoral decisions and measures against electoral fraud, are also examined. Additionally, the article highlights current challenges and potential paths for reforming Ukrainian legislation to better align with international standards. The author provides recommendations for improving the legislative process and strengthening democratic institutions in Ukraine.

his article contributes to the understanding of the role of international standards in shaping Ukraine's domestic legislation and is a resource for lawyers, researchers, public officials, and anyone interested in the development of democratic processes in the country. Strategies for ensuring active citizen participation in referendums and enhancing their legal awareness and informedness, critical to a healthy democracy, are also considered. Emphasis is placed on the necessity for further study and improvement of legislative and institutional mechanisms to meet contemporary challenges and ensure democratic participation in referendums.

Keywords: National referendum, Ukrainian national referendum, international standards for national referendums, Constitution of Ukraine, international law, soft law.

Постановка проблеми

У сучасному світі, де демократичні принципи та права громадян набувають все більшого значення, роль національних референдумів як інструменту прямої демократії не може бути переоцінена. У контексті України, країни, що переживає період значних політичних та соціальних перетворень, важливість референдуму як засобу вираження волі народу є особливо актуальною. Ця стаття має на меті дослідити, наскільки національне законодавство України щодо проведення національного референдуму відповідає міжнародним стандартам.

Національний референдум в Україні є значним інструментом, що дає можливість громадянам безпосередньо впливати на важливі державні рішення. Водночас, важливим є забезпечення відповідності процесу проведення референдумів міжнародним демократичним стандартам. Така відповідність є ключовою для легітимності референдумів та довіри громадян до державних інституцій.

У цій статті ми проаналізуємо чинне законодавство України щодо національних референдумів на предмет його відповідності міжнародним стандартам, а також висвітлимо виклики та можливості, які виникають у зв'язку з цим. Зокрема, розглядаємо питання прозорості процесу, доступності референдуму для всіх громадян, а також механізми запобігання маніпуляціям та порушенням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Як стверджує Г.Я. Буртяк [1, с. 165-170], референдум відіграє ключову роль у процесі демократизації, надаючи громадянам можливість брати участь у важливих політичних рішеннях. В. Ведькал, А. Віннік та М. Бочкова [2, с. 127-132] аналізують правове регулювання референдуму в міжнародному контексті, підкреслюючи різноманітність підходів до цього питання у різних країнах.

М.С. Ільницький [3, с. 103-105] зосереджує увагу на українському досвіді проведення референдумів, підкреслюючи їх значення для розвитку демократії в країні. К.Г. Книгін [4, с. 239-243] розглядає процесуальні аспекти всеукраїнського референдуму, вказуючи на важливість їх удосконалення для ефективної реалізації демократичних процесів.

Н.М. Ковалко [5, с. 31-34] досліджує Закон України про всеукраїнський референдум, аналізуючи його роль у формуванні конституційної системи країни. О.В. Лавринович [6, с. 5-10] присвячує свою роботу аналізу всеукраїнського референдуму 1991 року, який мав вирішальне значення для державотворення України.

Важливість народного волевиявлення через референдум у контексті розвитку демократії та народовладдя в Україні підкреслює В. Мельниченко [7, с. 10]. Його робота висвітлює роль громадянської участі в політичних процесах, демонструючи важливість залучення населення до прийняття рішень на державному рівні. О.В. Москалюк і А.О. Маркова [8, с. 81-84] розглядають переваги та недоліки інституту референдуму. Вони аналізують, як референдум може слугувати засобом залучення громадян до управління державою, а також вказують на потенційні проблеми, які можуть виникнути під час його проведення. Ю.С. Палєєва [9, с. 43-50] висвітлює історію референдуму та його роль у сучасній демократії, підкреслюючи його значення як загальновизнаного демократичного інституту.

В.Ф. Погорілко, М.І. Ставнійчук, Н.І. Руда [10] досліджують конститу-ційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні, звертаючи увагу на проблеми теорії та практики. Їх робота важлива для розуміння, як конституційні засади впливають на реалізацію принципів безпосередньої демократії в країні. А.Г. Равлюк [11, с. 116-121] розглядає міжнародні засади проведення загальнодержавного референдуму, підкреслюючи важливість міжнародного права та стандартів у цьому контексті. В.Ю. Сенніков [12, с. 31-35] аналізує питання вдосконалення законодавства щодо конституційно-правового регулювання всеукраїнського референдуму. Його робота важлива для розуміння, як законодавчі зміни можуть сприяти ефективності та прозорості референдумів. О.В. Сінькевич [13] зосереджується на конституційно- правовому забезпеченні права народу на участь у законотворчості через референдум в Україні, вказуючи на важливість гарантування цього права в українському правовому просторі.

О. Скрипнюк [14, с. 37-44] досліджує місцевий референдум як форму забезпечення реального народовладдя. Вона аналізує, як місцеві референдуми можуть слугувати ефективним механізмом для вирішення місцевих питань та забезпечення участі громадян у місцевому самоврядуванні.

Можна підсумувати, що в Україні наявний значний досвід осмислення міжнародних стандартів проведення національних референдумів. Водночас абсолютна більшість проаналізованих статей стосуються вже не актуального законодавства у зв'язку з прийняттям 26 січня 2021 року Закону України «Про всеукраїнський референдум» № 1135-IX, що підкреслює актуальність обраної нами теми дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання) полягає в аналізі та оцінці українського законодавства, що регулює проведення національних референдумів, з погляду його відповідності міжнародним стандартам та нормам. Стаття має на меті виявити ключові аспекти українського законодавства про референдуми, що потребують гармонізації з міжнародними принципами, включаючи процедурні, правові, та демократичні стандарти, встановлені міжнародними організаціями, такими як Рада Європи, ООН, ОБСЄ. Особлива увага приділяється аналізу прозорості процесу, доступності для громадян, захисту прав учасників референдуму, а також механізмам спостереження та контролю. Це дозволить визначити потенційні вектори реформування українського законодавства для забезпечення ефективного, чесного та демократичного процесу проведення національних референдумів.

Виклад основного матеріалу

Почнімо з термінологічного уточнення: міжнародний стандарт національного референдуму - це сукупність принципів, правил та рекомендацій, розроблених на основі міжнародного досвіду та міжнародно-правових норм, які мають на меті забезпечення демократичного, прозорого та ефективного проведення референдумів у національному масштабі.

Ці стандарти включають низку вимог, такі як повага до свободи вираження думки, рівність у праві голосу, таємність голосування, чесність процесу проведення референдуму, а також належне інформування громадськості про питання, які виносяться на референдум. Вони також містять рекомендації щодо юридичного регулювання референдумів, включаючи процедури подачі ініціатив, вимоги до формулювання питань, встановлення порогів участі та прийняття рішень.

Міжнародні стандарти національного референдуму важливі для забезпечення легітимності й ефективності референдумів як засобу народного волевиявлення і мають на меті підтримувати стабільність та довіру громадян до демократичних процесів.

Особливістю міжнародних стандартів національного референдуму є те, що вони втілюються в різноманітних джерелах права, причому більшість цих джерел мають рекомендаційний характер. Це означає, що вони становлять собою «м'яке право» - форму правового регулювання, яка не має безпосередньо обов'язкової юридичної сили, але водночас відіграє важливу роль у формуванні міжнародних практик та стандартів.

«М'яке право» в контексті міжнародних стандартів референдумів включає такі елементи, як резолюції міжнародних організацій, декларації, рекомендації, які хоча і не мають прямої юридичної сили, проте впливають на формування національного законодавства та практик. Ці документи часто слугують орієнтиром для країн при розробці внутрішніх правил і процедур проведення референдумів, сприяючи забезпеченню демократичних принципів і відкритості процесу.

Втілення міжнародних стандартів через «м'яке право» дозволяє забезпечити гнучкість і адаптивність до різних національних контекстів, одночасно підтримуючи загальні принципи та цінності демократії та прав людини.

Норми м'якого права можна знайти в низці міжнародних документів. Зокрема, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966р.) визначає фундаментальні політичні та громадянські права, включаючи свободу слова, свободу зібрань, право на справедливий суд та багато інших. Цей документ є ключовим елементом міжнародного права прав людини та визначає засади проведення національних референдумів. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950р.) є одним з основних документів у сфері прав людини в Європі. Вона закріплює широкий спектр прав та свобод, включаючи право на свободу слова та право на справедливий суд.

Керівні принципи щодо виборів (2002р.) встановлюють стандарти для проведення чесних та прозорих виборів. Вони охоплюють аспекти, які забезпечують демократичність виборчого процесу, включаючи рівність доступу до виборчих процесів, справедливість виборчих кампаній, та належне адміністрування виборів. Керівні принципи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень (2017р.) підкреслюють важливість залучення громадян до політичного процесу. Вони наголошують на потребі врахування думок та інтересів громадян при формулюванні політик та законів, сприяючи тим самим більшій прозорості та відповідальності урядів.

Кодекс кращих практик громадської участі у процесі прийняття рішень (1 жовтня 2009 р.) визначає рекомендації щодо ефективного залучення громадян у процес прийняття державних рішень. Цей документ надає керівництво для урядів та інших владних органів щодо організації громадських консультацій та діалогу.

Конвенція ООН «Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі вироблення рішень та доступі до правосуддя в питаннях, коли йдеться про захист довкілля» (1998р.) зосереджується на трьох ключових стовпах: доступі до інформації, участі громадськості та доступі до правосуддя в екологічних питаннях, сприяючи тим самим екологічній демократії. Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних (1981р.) встановлює стандарти для захисту персональних даних, що обробляються за допомогою комп'ютерних систем. Ця конвенція є важливою у контексті цифрових технологій, забезпечуючи конфіденційність та захист особистої інформації.

Окрім цього, Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства 2000 року, Регламент Європейського Союзу щодо захисту персональних даних (GDPR) 2016р., Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про інструменти участі громадян у представницькій демократії» 1997р. та низка інших документів встановлюють своєрідний «міжнародно- правовий» каркас для процедури проведення національних референдумів.

Загалом, аналіз цих документів дозволяє класифікувати такі міжнародні стандарти на наступні групи:

1) Загальні юридичні стандарти: стосуються законодавчих рамок, які регулюють проведення референдумів, включаючи конституційні та законодавчі норми, які визначають правові аспекти референдумів, такі як права громадян, процедури оскарження результатів та інші юридичні гарантії;

2) Стандарти захисту прав людини: включають забезпечення поваги до прав людини у контексті референдумів, зокрема права на свободу слова, права на участь у політичному житті та захист від дискримінації;

3) Процедурні стандарти: стосуються процедур, які повинні бути дотримані при організації та проведенні референдумів. Вони включають правила розробки та формулювання питань референдуму, вимоги до ініціативи проведення референдуму, регуляції голосування та підрахунку голосів;

4) Стандарти прозорості та об'єктивності: включають вимоги до чесності та прозорості процесу голосування, забезпечення рівного доступу до інформації для всіх учасників референдуму, а також гарантії об'єктивного висвітлення питань референдуму в ЗМІ;

5) Стандарти участі та доступу: стосуються забезпечення рівних можливостей для участі у референдумі всіх громадян, включаючи різні соціальні, етнічні та гендерні групи. Вони також включають механізми забез-печення доступності голосування для людей з обмеженими можливостями;

6) Стандарти моніторингу та спостереження: включають принципи та процедури міжнародного та національного спостереження за процесом проведення референдуму, щоб забезпечити його відповідність демократичним стандартам.

Тож, використовуючи цю концептуальну схему, нижче ми проаналізуємо Конституцію України та Закон України «Про всеукраїнський референдум» на предмет відповідності зазначеним групам стандартів.

Конституційне право на участь у референдумі закріплено у статті 38 Конституції, згідно з якою громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розділ III Конституції України, озаглавлений «Вибори. Референдум», визначає основні принципи та правила проведення національних референдумів в Україні. Стаття 69 встановлює, що народне волевиявлення в Україні реалізується через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Стаття 70 визначає право голосу на виборах і референдумах для громадян України, які досягли 18 років. Ця стаття також вказує, що громадяни, визнані судом недієздатними, не мають права голосу. Стаття 71 встановлює, що вибори в Україні є вільними та відбуваються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Вона також гарантує вільне волевиявлення виборців. Стаття 72 регулює процедуру призначення всеукраїнського референдуму. Відповідно, референдум може бути призначений Верховною Радою України або Президентом України в межах їхніх повноважень. Референдум також може бути призначений за народною ініціативою, якщо вона підтримана не менш як трьома мільйонами громадян України, які мають право голосу, підписана не менш як у двох третинах областей і має не менш як 100000 підписів у кожній області. Стаття 73 встановлює, що зміна території України може бути вирішена виключно шляхом всеукраїнського референдуму. Наступна стаття вказує, що референдум не може проводитися щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Зазначені норми Основного закону визначають фундаментальні юридичні рамки для проведення референдумів в Україні, забезпечуючи правову основу для безпосереднього волевиявлення громадян в ключових питаннях державного та громадського життя.

Ці положення розвиваються в пов'язаному з ними положеннями Закону України «Про всеукраїнський референдум». Згідно з цим законом, всеукраїнський референдум визначається як форма безпосередньої демократії в Україні, яка дозволяє громадянам України безпосередньо приймати (затверджувати) рішення через голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом. На референдум можуть виноситися питання про ратифікацію законів про внесення змін до Конституції України, питання загальнодержавного значення, питання про зміну території України, а також питання про втрату чинності законів України або їх окремих положень. Результати референдуму з певного питання не потребують затвердження будь-яким органом державної влади і є обов'язковими, підлягають розгляду і вирішенню у встановленому законом порядку. Основні принципи проведення референдуму включають загальне право голосу, рівність права голосу, пряме волевиявлення, вільну та добровільну участь, таємне голосування, особисте голосування, однократне голосування, публічність та відкритість процесу референдуму. При цьому право голосу мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років і які не визнані недієздатними. Підставою для реалізації права голосу є включення до реєстру виборців.

Закон визначає порядок ініціювання референдуму, у тому числі через збір підписів громадян та ініціативи вищих органів державної влади. Підготовка до референдуму включає процедури реєстрації ініціативних груп, їхню діяльність, порядок формулювання питань, що виносяться на референдум. Закон також регулює порядок проведення агітаційної кампанії, забезпечуючи рівні умови для всіх учасників процесу, встановлює правила фінансування референдуму, в тому числі обмеження та контроль за витратами, визначає процедури проведення голосування, забезпечення таємності голосування, а також порядок підрахунку голосів, встановлює механізми для оскарження результатів референдуму, включаючи розгляд скарг виборчими комісіями та судами, регламентує порядок оголошення офіційних результатів референдуму. Окрім цього, означений закон визначає правові наслідки, які настають після офіційного оголошення результатів референдуму, включаючи зміни в законодавстві та конституційному ладі країни. Таким чином, законодавство України повністю відповідає загальним юридичним міжнародним стандартам проведення національного референдуму.

Законодавство України також передбачає дотримання і забезпечення стандартів прав людини при проведенні національного референдуму, зокрема, право громадян брати участь у врядуванні через механізм референдуму, що є однією з основних форм безпосередньої демократії, свобода вираження думки, рівне волевиявлення, таємність голосування, прозорість та справедливість процесу призначення та проведення референдуму. При цьому, згідно з позицією Конституційного Суду України референдум, як і інші форми безпосередньої демократії, не повинен застосовуватися сам по собі або тільки у зв'язку з конституційною фіксацією принципу народного суверенітету: «Безпосередня демократія і представницька демократія є важливими об'єктами конституційного регулювання і мають бути легальними способами та засобами реалізації влади. Тому сфера їх застосування та інші параметри встановлюються Конституцією та законами України. Правове регулювання порядку здійснення безпосередньої демократії, зокрема референдуму, спрямоване на те, щоб поєднати ці форми із способами та засобами, які характеризують представницьку демократію, взаємодоповнити їх, але не зробити конфліктними з можливою підміною парламенту референдумом (чи навпаки)» [15].

При проведенні референдумів неабияке значення має дотримання процедурних стандартів. Так, згідно з «Керівними принципами для конституційних референдумів на національному рівні», розробленими Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія), кожне питання, що виноситься на референдум, має бути окремим і не має поєднувати в собі конкретно сформульовану пропозицію поправки та загальне запитання або пропозицію в загальних термінах. Окрім ситуацій повного перегляду Конституції, кожне питання має містити внутрішній логічний зв'язок між його частинами, щоб виборці могли вільно голосувати без необхідності підтримувати чи відхиляти пропозицію, яка не має внутрішньої консистенції. Водночас перегляд декількох розділів Конституції розглядається як її повний перегляд. До того ж бажано, щоб кожне питання референдуму стосувалося лише одного рівня законодавства, не змішуючи питання Конституції та законодавства нижчого рівня.

Згідно з означеними вище Керівними принципами, влада зобов'язана забезпечувати надання об'єктивної інформації виборцям. Це передбачає, що матеріали референдуму, включаючи сам текст питання та супроводжуючі пояснювальні документи, мають бути доступні для виборців з достатнім запасом часу. Зокрема, ці матеріали мають бути:

- опубліковані в офіційному друкованому виданні не менш ніж за один місяць до дати голосування;

- розіслані виборцям безпосередньо, так щоб їх було отримано не пізніше ніж за два тижні до дня голосування;

- пояснювальний документ має містити збалансований огляд, представляючи не тільки позиції виконавчої та законодавчої влади, але й аргументи опозиційних сил або інші протилежні точки зору.

Венеціанська комісія радить, що законодавством може бути встановлений кворум референдуму у формі мінімальної явки. На виконання цієї вимоги, Закон «Про всеукраїнський референдум передбачає, що у випадку, коли кількість учасників голосування на всеукраїнському референдумі не досягає половини від усіх громадян, які мають право голосу, або якщо менше ніж половина виборців, хто взяв участь у голосуванні, підтримала запропоноване питання референдуму, Центральна виборча комісія України ухвалює рішення про незатвердження закону, що передбачає внесення поправок до розділів I, III, XIII Конституції України, або закону, що ратифікує міжнародний договір, який вносить зміни до території України. Також у цьому випадку вважається, що законопроект про скасування чинності закону України або його окремих положень не отримав підтримки, а питання, що має загальнодержавне значення і було винесене на референдум, не здобуло підтримку громадськості.

Для забезпечення свободи вираження волі виборців і боротьби з виборчими фальсифікаціями необхідно дотримуватися наступних умов: процедури голосування повинні бути простими; виборці завжди мають мати можливість голосувати у виборчій дільниці; поштове голосування припустиме лише за умови надійності поштової служби та за наявності особливих обставин, таких як перебування у лікарні, в'язниці, обмежена мобільність або проживання за кордоном; електронне голосування можливе тільки при гарантії безпеки та надійності; слід дотримуватися строгих правил голосування через довіреність із обмеженням кількості довіреностей на одну особу; мобільні виборчі урни допускаються тільки за строгих умов; для оцінки точності результатів голосування необхідно використовувати щонайменше два критерії: кількість поданих голосів і кількість бюлетенів у виборчій скриньці; виборчі бюлетені не повинні піддаватися підробці; невикористані бюлетені не повинні покидати дільницю; на виборчих дільницях мають бути представники кількох партій, а також спостерігачі, які мають бути присутні під час голосування та підрахунку голосів; військовослужбовці повинні голосувати за місцем проживання, але якщо це неможливо, їм слід реєструватися для голосування у найближчій дільниці до місця служби; підрахунок голосів бажано проводити на дільницях; процес підрахунку має бути прозорим, і спостерігачі та ЗМІ мають право бути присутніми та мати доступ до протоколів; результати повинні передаватися на вищий рівень відкритим шляхом; держава зобов'язана карати будь-які види виборчих фальсифікацій.

Міжнародні стандарти також передбачають, що судовий контроль дотримання вищевказаних правил має бути можливим, причому останнє слово в цьому процесі повинне належати Конституційному Суду - у разі його наявності - або ж Верховному Суду. Основні аспекти, на які має звертатися увага під час судового перегляду, включають: перевірку права голосу; законність і дійсність народної ініціативи; процедурну та змістовну адекватність текстів, винесених на референдум, які повинні пройти попередній перегляд, причому національне законодавство визначає, чи є цей перегляд обов'язковим чи факультативним; дотримання принципів вільного голосування та аналіз результатів голосування.

Висновки. Міжнародний стандарт національного референдуму - це сукупність принципів, правил та рекомендацій, розроблених на основі міжнародного досвіду та міжнародно-правових норм, які мають на меті забезпечення демократичного, прозорого та ефективного проведення референдумів у національному масштабі.

«М'яке право» в контексті міжнародних стандартів референдумів включає такі елементи, як резолюції міжнародних організацій, декларації, рекомендації, які хоча і не мають прямої юридичної сили, проте впливають на формування національного законодавства та практик. Ці документи часто слугують орієнтиром для країн при розробці внутрішніх правил і процедур проведення референдумів, сприяючи забезпеченню демократичних принципів і відкритості процесу.

Втілення міжнародних стандартів через «м'яке право» дозволяє забезпечити гнучкість і адаптивність до різних національних контекстів, одночасно підтримуючи загальні принципи та цінності демократії та прав людини.

Загалом, аналіз «м'якого права» дозволяє виокремити такі міжнародні стандарти проведення національних референдумів, як-от:

- загальні юридичні стандарти: стосуються законодавчих рамок, які регулюють проведення референдумів, включаючи конституційні та законодавчі норми, які визначають правові аспекти референдумів, такі як права громадян, процедури оскарження результатів та інші юридичні гарантії;

- стандарти захисту прав людини: включають забезпечення поваги до прав людини у контексті референдумів, зокрема права на свободу слова, права на участь у політичному житті та захист від дискримінації;

- процедурні стандарти: стосуються процедур, які повинні бути дотримані при організації та проведенні референдумів. Вони включають правила розробки та формулювання питань референдуму, вимоги до ініціативи проведення референдуму, регуляції голосування та підрахунку голосів;

- стандарти прозорості та об'єктивності: включають вимоги до чесності та прозорості процесу голосування, забезпечення рівного доступу до інформації для всіх учасників референдуму, а також гарантії об'єктивного висвітлення питань референдуму в ЗМІ;

- стандарти участі та доступу: стосуються забезпечення рівних можливостей для участі у референдумі всіх громадян, включаючи різні соціальні, етнічні та гендерні групи. Вони також включають механізми забез-печення доступності голосування для людей з обмеженими можливостями;

- стандарти моніторингу та спостереження: включають принципи та процедури міжнародного та національного спостереження за процесом проведення референдуму, щоб забезпечити його відповідність демократичним стандартам.

В ході дослідження ми доходимо висновку, що національне законодавство цілком відповідає зазначеним міжнародним стандартам. Втім, це не означає, що законодавство в цій частині не потребує змін та оновлень. Зокрема, нові виклики ставить цифровізація як одна з об'єктивних історичних тенденцій, котра, робить участь в національних референдумах більш доступною, але з іншого боку, ставить проблему забезпечення вільного волевиявлення та особистого голосування. В наступних дослідженнях, на наше міркування, потрібно забезпечити відповідність національного законодавства цим важливим суспільним викликам.

Література:

1. Буртяк Г.Я. Референдум як спосіб здійснення безпосередньої демократії. Наукові записки Вінницького держ авного педагогічного університ ет у імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія, 2009, № 15, С. 165-170.

2. Ведькал В., Віннік А., Бочкова М. Правове регулювання референдуму в зарубіжних країнах. Grail of Science, 2023, № 33, С. 127-132.

3. Ільницький М.С. Референдум як форма безпосередньої демократії в Україні. Форум права, 2016, № 3, С. 103-105.

4. Книгін К.Г. Процесуальні аспекти всеукраїнського референдуму. Актуальні проблеми держави і права, 2004, № 22, С. 239-243.

5. Ковалко Н.М. Закон України про всеукраїнський референдум як правова основа для прийняття нової конституції України. Європейські перспективи, 2013, № 3, С. 31-34.

6. Лавринович О.В. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року: досвід визначальних рішень вітчизняного державотворення. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2010, № 12, С. 5-10.

7. Мельниченко В. Правове регулювання всеукраїнського референдуму за народною ініціативою і розвиток народовладдя. Pravo Ukraini - Law of Ukraine, 2019, № 10.

8. Москалюк О.В., Маркова А.О. Переваги та недоліки інституту референдуму. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право, 2015,- № 30(1), С. 81-84.

9. Палєєва Ю.С. Референдум - загальновизнаний демократичний інститут: історія і сучасність. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Сер.: Юридичні науки, 2013, № 1, С. 43-50.

10. Погорілко В.Ф., Ставнійчук М.І., Руда Н.І. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Київ, 2001.

11. Равлюк А.Г. Міжнародні засади проведення загальнодержавного референдуму. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право», 2020, С. 116-121.

12. Сенніков В.Ю. Деякі питання вдосконалення законодавства у контексті конституційно-правового регулювання всеукраїнського референдуму. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука», 2022, № 10, С. 31-35.

13. Сінькевич О.В. Конституційно-правове забезпечення права народу на участь у законотворчості через референдум в Україні. Академічні візії, 2023, № 20.

14. Скрипнюк О. Місцевий референдум як форма забезпечення реального народовладдя. Вісник Національної академії правових наук України, 2015, № 1, С. 37-44.

15. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008.

References:

1. Burtyak, H.Ya. (2009). Referendum yak sposib zdiysnennya bezposeredn'oyi demokratiyi [Referendum as a way to implement direct democracy]. Naukovi zapysky Vinnyts'koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhayla Kotsyubyns'koho. Seriya: Istoriya - Scientific notes Mykhailo Kotsyubynskyi State Pedagogical University of Vinnytsia. Series: History, vol 15, pp. 165-170.

2. Ved'kal, V., Vinnik, A., Bochkova, M. (2023). Pravove rehulyuvannya referendumu v zarubizhnykh krayinakh [Legal regulation of referendum in foreign countries], Grail of Science, vol 33, pp. 127-132.

3. Il'nyts'kyy, M.S. (2016). Referendum yak forma bezposeredn'oyi demokratiyi v Ukrayini [Referendum as a form of direct democracy in Ukraine], Forum prava - Law Forum, vol 3, pp.103-105.

4. Knyhin, K.H. (2004). Protsesual'ni aspekty vseukrayins'koho referendumu [Procedural aspects of the all-Ukrainian referendum/ Aktual'ni problemy derzhavy i prava - Actual problems of the state and law, vol 22, pp. 239-243.

5. Kovalko, N.M. (2013). Zakon Ukrayiny pro vseukrayins'kyy referendum yak pravova osnova dlya pryynyattya novoyi konstytutsiyi Ukrayiny [he Law of Ukraine on the All-Ukrainian Referendum as a Legal Basis for the Adoption of the New Constitution of Ukraine], Yevropeys'ki perspektyvy - European Perspectives, vol 3, pp. 31-34.

6. Lavrynovych, O.V. (2010). Vseukrayins'kyy referendum 1 hrudnya 1991 roku: dosvid vyznachal'nykh rishen' vitchyznyanoho derzhavotvorennya [All-Ukrainian referendum on December 1, 1991: the experience of decisive decisions of national state formation/ Byuleten' Ministerstva yustytsiyi Ukrayiny - Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine, vol 12, pp. 5-10.

7. Mel'nychenko, V. (2019). Pravove rehulyuvannya vseukrayins'koho referendumu za narodnoyu initsiatyvoyu i rozvytok narodovladdya [Legal regulation of the all-Ukrainian referendum on people's initiative and the development of people's power], Pravo Ukraini - Law of Ukraine, vol 10.

8. Moskalyuk, O.V., Markova, A.O. (2015). Perevahy ta nedoliky instytutu referendumu [Advantages and disadvantages of the referendum institute], Naukovyy visnyk Uzhhorods'koho natsional'noho universytetu. Seriya: Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, vol 30(1), pp. 81-84.

9. Palyeyeva, Yu.S. (2013). Referendum - zahal'novyznanyy demokratychnyy instytut: istoriya i suchasnist' [Referendum - a universally recognized democratic institution: history and modernity], Visnyk Dnipropetrovs'koho universytetu imeni Al'freda Nobelya. Ser.: Yurydychni nauky - Bulletin of the Dnipropetrovsk University named after Alfred Nobel. Ser.: Legal Sciences, vol 1, pp. 43-50.

10. Pohorilko, V.F., Stavniychuk, M.I., Ruda, N.I. (2001). Konstytutsiyno-pravovi formy bezposeredn'oyi demokratiyi v Ukrayini: problemy teoriyi i praktyky [Constitutional and legal forms of direct democracy in Ukraine: problems of theory and practice]. Instytut derzhavy iprava im. V.M. Korets'koho, NAN Ukrayiny - Institute of State and Law named after Koretsky V.M. of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

11. Ravlyuk, A.H. (2020). Mizhnarodni zasady provedennya zahal'noderzhavnoho referendumu [International principles of holding a nationwide referendum], Naukovyy visnyk Uzhhorods'koho natsional'noho universytetu. Seriya «Pravo» - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. "Law"series, pp. 116-121.

12. Sennikov, V.Yu. (2022). Deyaki pytannya vdoskonalennya zakonodavstva u konteksti konstytutsiyno-pravovoho rehulyuvannya vseukrayins'koho referendumu [Some issues of improving legislation in the context of constitutional and legal regulation of the All-Ukrainian referendum], Mizhnarodnyy naukovyy zhurnal «Internauka» - International scientific journal "Internauka", vol. 10, pp. 31-35.

13. Sin'kevych, O.V. (2023). Konstytutsiyno-pravove zabezpechennya prava narodu na uchast' u zakonotvorchosti cherez referendum v Ukrayini [Constitutional and legal provision of the right of the people to participate in law-making through a referendum in Ukraine], Akademichni viziyi - Academic visions, vol 20.

14. Skrypnyuk, O. (2015). Mistsevyy referendum yak forma zabezpechennya real'noho narodovladdya [Local referendum as a form of ensuring real people's power/, Visnyk Natsional'noyi akademiyi pravovykh nauk Ukrayiny - Bulletin of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, vol. 1, pp. 37-44.

15. Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny (2008). U spravi za konstytutsiynymy podannyamy Prezydenta Ukrayiny pro ofitsiyne tlumachennya polozhen' chastyn druhoyi, tret'oyi statti 5, statti 69, chastyny druhoyi statti 72, statti 74, chastyny druhoyi statti 94, chastyny pershoyi statti 156 Konstytutsiyi Ukrayiny (sprava pro pryynyattya Konstytutsiyi ta zakoniv Ukrayiny na referendumi) vid 16 kvitnya 2008 roku № 6-rp/2008.

Размещено на Allbest.ru