Теоретичні основи лобізму в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

Теоретичні основи лобізму в Україні

Володимир Кучерявий ст. викладач кафедри комп'ютерних та інформаційних технологій

Київ, Україна

Анотація

В статті розглянуто теоретичні основи лобізму у вітчизняних умовах. Розкрито сутність поняття лобізму та з'ясовано, що поняття лобізму визначається двояко у декількох значеннях: як явище чи процес (суспільно-політичний феномен, суть котрого - відстоювання значущих для певної соціальної категорії інтересів, а лобіюванням вважаються певні методи (зусилля, технології) впливу на органи влади з визначеною метою); в широкому чи вузькому сенсі (професійний (у вузькому сенсі) чи, крім того, непрофесійний (в широкому сенсі) вплив відповідної організованої групи на органи державної влади або місцевого самоврядування, щоб задовольнити власні інтереси). Відтак, встановлено, що лобізм вивчається як здійснення тиску на органи державної влади через налагодження політичного діалогу задля захисту інтересів певних зацікавлених сторін.

Визначено характерні ознаки, складові, мета та завдання, предмет, суб'єкти, а також функції, типи та форми лобізму. З'ясовано, що методами лобістської діяльності є «стандартні» (традиційні) та «нестандартні» (пріоритетність використання котрих залежить від певних обставин). Встановлено, що в Україні можливо виділити два найбільш розповсюджені види лобізму, а саме тіньовий та публічний (загальнонаціональний за своїм походженням. Це поки що не справжній, цивілізований лобізм у тій формі, в якій він є в розвинених світових державах, у котрих лобізм виявився чи не найбільш значущою складовою врегулювання інтересів у соціумі, інструментом зворотного зв'язку між державою та суб'єктами економічної діяльності). Встановлено, що в широкому значенні лобізм - соціальний феномен, й через це його наявність та, крім того, характер функціонування перебувають у залежності від соціальних, економічних і політичних умов, які виникли в суспільстві.

Як висновок наведено, що розгляд вітчизняних й іноземних наукових джерел вказує на існування значного переліку науково-теоретичних підходів до дослідження лобізму. Визначено, що однакового осмислення лобізму наразі немає: його трактування, котрі рекомендують науковці в своїх працях, містять різний концептуальний зміст залежно від того аспекту, що розглядається певним автором.

Ключові слова: лобізм, лобістська діяльність, ознаки, мета, завдання, суб'єкти, функції, типи, форми.

Abstract

Volodymyr Kucheriavyi Senior teacher of the department of computer and information technologies, V.I. Vernadsky Taurida National University,

Kyiv, Ukraine

THEORETICAL BASIS OF LOBBYING IN UKRAINE

Keywords: lobbying, lobbying activity, signs, purpose, tasks, subjects, functions, types, forms.

Вступ

Постановка проблеми. Лобізм в тій або іншій формі використовують майже в усіх державах. Він є обов'язковим супутником державного урядування. В Україні наразі ніхто не сумнівається в тому, що наявний прихований лобізм на всіх щаблях влади. Проблема лобізму - одна з вагомих та складних в українській політиці та політології. І проблема не в його існуванні, а в основному у формі, в котрій він реалізується. Лобізму як суспільно-політичному явищу та лобіюванню як інструменту втілення в практичному контексті бажань груп тиску науковці досить давно приділяють особливу увагу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану проблематику досліджували чимало науковців, зокрема І. Ворчакова, Ю. Ганжуров, А. Колісніченко, М. Недюха, В. Нестерович, О. Одінцова, М. Рачинська, М. Росенко, В. Сумська, А. Трофименко, М. Федорін, Т. Яровой та інші.

Мета статті - розглянути теоретичні основи лобізму у вітчизняних умовах.

Виклад основного матеріалу

Поняття «лобізм» спершу появилося у США. Так, «на початку ХІХ століття в Сполучених Штатах Америки слово «лобі» набуло безпосередньо політичного відтінку. Спочатку його згадував у своїх промовах четвертий президент США Дж. Медісон, розуміючи під ним групу громадян, об'єднану спільними інтересами, що протистоять інтересам інших громадян. У 1808 році слово «лобі» вперше було зафіксовано в протоколах Конгресу США на позначення групи осіб, які намагалися вплинути на законодавців за межами американського парламенту. Протягом кількох десятиліть терміном «лобі» позначали переважно тих, хто входив до складу груп інтересів у Конгресі та законодавчих зборах штатів» [1]. лобізм тіньовий публічний

Стосовно своєрідних «груп інтересів», науковець А. І. Колісніченко вважає, що «відправною точкою при вивчені сутності лобізму стає теорія «груп інтересів», основи якої були закладені мислителями і політиками ще у XVШ-XІX ст. Уже на цьому відрізку часу розвиток демократичних інститутів у Європі і США показав всю складність і багатогранність політичного процесу» [2]. Влада весь час зазнає суттєвого тиску від різних суспільно- політичних сил. Проблема об'єктивності політики та збалансованості інтересів є пріоритетною, головною під час напрацювання законів великої кількості держав та особливо Конституцій.

Натомість, чимало зарубіжних науковців пов'язують розповсюдження поняття «лобі» з «вестибюлем готелю «Віллард» (Вашингтон), де наприкінці ХУІІІ - на початку ХІХ століття лобісти зустрічалися з конгресменами й викладали їм свою думку щодо того чи іншого закону» [3]. Зазначений період можливо вважати часом переходу лобіювання на професійний рівень, поетапно утворюється спеціальний інститут посередників-професіоналів, котрі обрали за мету лобіювання інтересів зацікавлених груп.

Визначення лобізму в широкому розумінні дозволяє прирівнювати його до «терміну «advocacy» (з англ. - пропаганда, активний публічний захист поглядів і позицій)» [4], хоч в останньому разі мовиться про контактування не тільки через органи державної влади, а й через будь-яких впливових осіб, комерційні й суспільні організації, політичні партії та ін. Щоб оминути цю двозначність, низка науковців пропонують вузьке розуміння поняття. В такому випадку як суб'єкти впливу виключаються депутатські партії та групи, державні посадовці й інші. Відповідно до цієї логіки, лобізм - це «професійна взаємодія представників недержавних організацій із представниками державних органів та органів місцевого самоврядування для сприяння ухваленню або не ухваленню (залежно від інтересів перших) останніми певних рішень» [5].

Крім того, слід вказати на трактування поняття лобізму з погляду права. В такому контексті його визначають як:

а) систему норм, які регулюють процес впливу суб'єктів лобістських правових відносин на органи державної влади задля реалізації своїх інтересів;

б) невід'ємний інститут сучасного правового життя кожної держави, який передбачає активну діяльність учасників правовідносин з метою відстоювання власних інтересів на будь-якому рівні влади при використанні форм і методів, не заборонених законом [6].

Таким чином, поняття лобізму визначається двояко у декількох значеннях: як явище чи процес (лобіювання); в широкому чи вузькому сенсі. В першому випадку лобізмом є суспільно-політичний феномен, суть котрого - відстоювання значущих для певної соціальної категорії інтересів, а лобіюванням вважаються певні методи (зусилля, технології) впливу на органи влади з визначеною метою. В другому випадку лобізмом вважається професійний (у вузькому сенсі) чи, крім того, непрофесійний (в широкому сенсі) вплив відповідної організованої групи на органи державної влади або місцевого самоврядування, щоб задовольнити власні інтереси.

Таким чином, в цілому лобізм вивчається як здійснення тиску на органи державної влади через налагодження політичного діалогу задля захисту інтересів певних зацікавлених сторін. Варто зауважити, що у вітчизняних наукових джерелах з державного управління в окресленні поняття «лобізм» особлива увага надається діяльності в зазначеному процесі органів державної влади, що, ми вважаємо, некоректно, оскільки проблематика лобіювання має відношення не тільки до органів державної влади, а й публічного сектору в цілому, а саме органів публічної влади як суб'єктів означеного процесу. Крім того, треба наголосити, що лобістською діяльністю є не виключно законодавчий, політичний, комунікаційний або соціальний процес; лобізм працює зі злагодженою взаємодією названих вище складових, у чому й полягає головна складність зазначеного процесу.

До характерних ознак лобізму належать законність; конкурентний базис; вертикальні особливості комунікації; суспільна важливість ініціатив; незалежність суб'єкту лобізму від об'єкту; націленість на зміни наявних правил; опора на метод переконання. Законність свідчить про те, що лобістська діяльність не суперечить чинному законодавству, навіть у тому випадку, коли вона непрозора й тіньова. Коли відбувається порушення закону, то це корупція, а не лобізм. Групи інтересів змагаються за ресурси, за ліцензії, гранти (базуючись на конкурентній боротьбі), водночас влада є об'єктивним арбітром. У разі, коли посадові особи ухвалюють політико-управлінське рішення, основуючись тільки на власній прихильності до відповідної групи інтересів, то трапляється не лобізм, а фаворитизм.

До головних складових лобізму варто зарахувати: суб'єктів (суб'єктів) лобіювання; об'єкт (об'єктів) лобіювання; предмет і мету лобістської діяльності.

Мета лобіювання - зміна чинних чи ухвалення нових нормативних актів, політико-управлінських рішень. Коли йдеться про відстоювання законних прав та свобод громадян, то відбувається правозахисна діяльність, а не лобізм. Головний чинник впливу лобістів на посадових осіб - це відомості про потребу ухвалення тих або інших політико-управлінських рішень.

Завдання лобістів - переконати представників влади у доречності та важливості для суспільства ініціатив, що пропонуються. Щоб збільшити вплив, лобісти пропонують реальну та статистичну інформацію, розробляють прогнози, збирають оцінки експертів, окреслюють позитивний результат від ухвалення запропонованих потрібних рішень. Важливе значення для лобістів має організація активних зустрічей з представниками влади щодо проходження того або іншого інтересу. В подібному випадку ефекту можна досягти не через переконливість аргументів, а за рахунок методичного, безперервно зростаючого тиску на об'єкт.

Предметом лобістської діяльності можуть стати відповідні цілі, а саме здійснення певних реформ суспільно-політичного характеру; одержання доступу до земельних, природних та фінансових ресурсів; залучення державних замовлень.

Суб'єктами лобістської діяльності є актори системи соціально-політичного представництва інтересів, які впливають на апарат держави. Їх можливо класифікувати на опосередковані (групи інтересів та групи тиску) та безпосередні (лобістів). З усіх названих найширшим поняттям вважається група інтересу, котра відстоює певний (соціальний, економічний, політичний, часом культурний) інтерес. Найвужчим поняттям вважається група тиску, котра за мету має змогу чинити вплив на ухвалені органами влади рішення. Якщо група тиску є замовником лобістської кампанії, то лобістом є конкретна людина, безпосередній суб'єкт лобіювання. Однак найбільш часто науковці, предметом вивчення котрих є лобістська діяльність, розглядають не безпосередніх, а опосередкованих суб'єктів лобіювання. Отже, головним суб'єктом лобізму, іншими словами, ключовим актором лобістських відносин, є групи тиску.

Наразі лобізм зазвичай розуміють як розгалужену мережу контор та агентств монополій чи організованих груп при законодавчих і урядових органах, які тиснуть (від переконання до підкупу) на представників останніх задля ухвалення рішень (прийняття чи блокування розгляду парламентом певних законів, одержання урядових замовлень, субсидій та ін.) на користь організацій, представниками котрих вони є. Існують й інші трактування (авторам вдалося нарахувати приблизно 30), що різняться не принциповими, а виключно суб'єктивними оцінками означеного феномена. Так, дослідники не заперечують те, що лобіюванням є вплив зацікавлених груп на ухвалення рішень владними структурами. Відбуваються дискусії тільки стосовно того, хто вважається суб'єктом лобізму (зацікавлені групи або групи тиску), яким чином це явище відповідає правовим та моральним нормам життєдіяльності суспільства, чиї інтереси виражає лобістська діяльність (суспільні, замовника чи особисті та ін.).

Наразі поняття «лобізм» в суспільній свідомості громадян різних держав застосовується в двох сенсах - нейтрально-позитивному та негативному. І якщо лобізм в нейтрально-позитивному сенсі - це нормальне життєве явище, елемент демократичного процесу, то у негативному контексті цей термін асоціюється з протекціонізмом, підкупом, купівлею голосів у чиїхось корисливих або вузьких партійних інтересах і на шкоду іншим інтересам, передусім - суспільним. Прикладами вкрай негативних проявів лобіювання є незаконний тиск на представників влади, хабарництво, корупція, за допомогою яких приймаються рішення в інтересах певних груп і осіб [7].

Лобізм в його позитивному значенні є життєво необхідним інститутом демократичного процесу, оскільки являється системою організаційного оформлення представництва різного роду групових інтересів, формою легітимного впливу груп тиску на ухвалення управлінських рішень державних органів для того, щоб задовольнити інтереси відповідних соціальних структур (організацій, територіальних асоціацій, категорій громадян та ін.).

В той же час в свідомості суспільства поняття «лобізм» оцінюється неоднозначно, його сприймають в легальному й тіньовому значенні. Останній, як правило, отримує виключно негативний контекст, є синонімом понять «блат», «протекціонізм», «підкуп», купівля голосів для задоволення власних корисливих інтересів шляхом нехтування потреб інших. І для цього є всі підстави. Адже нерідко лобіст для реалізації своїх завдань використовує досить сумнівні засоби та методи. Зокрема, йдеться про нелегальний тиск (хабарництво, корупція тощо) на представників влади, за допомогою яких ухвалюються управлінські рішення в інтересах певних груп або осіб [8].

Водночас необхідно виокремити основні функції та форми лобізму. Так, на думку І. Ворчакової, функціями лобізму є:

1) упередження корупції;

2) налагодження соціального діалогу між владою та громадським суспільством;

3) забезпечення прозорості прийняття державних рішень;

4) сприяння здоровій політичній конкуренції;

5) надання можливості громадянам брати опосередковану участь у прийнятті правовий і політичних рішень;

6) задоволення суспільних, а не вузько корпоративних інтересів [9].

Серед великої кількості функцій, які приписують лобізму, можливо виокремити дві найрозповсюджуваніші, а саме інформаційну та посередницьку. Інформаційна функція зводиться до того, що лобісти надають органам державної влади інформацію про інтереси клієнтів та, крім того, про спосіб поведінки та дії задля їх задоволення. Своєю чергою лобісти надають інформацію клієнтам про розробку та ухвалення рішень в органах державної влади. Лобізм дає змогу збільшити інформаційну й організаційну основу ухвалення рішень та врахувати проблеми, котрі може оминути увагою державний апарат. Отже, лобістська діяльність має тісний зв'язок з певними інформаційними обставинами. З іншого боку, інформаційне лобіювання в практиці парламенту - це особливий спосіб формування і підтримки комунікацій, який має специфічні риси, принципи і норми обміну інформацією, а також володіє певними політичними контактами, каналами спілкування та іншими компонентами [10].

Посередницька функція лобізму виражається в тому, що лобісти є представниками інтересів різних соціальних суб'єктів у владних структурах суспільства. Прагматична функція лобізму передбачає здійснення передачі відповідних комунікативних установок об'єктів лобізму, аби підштовхнути їх до певної реакції та ухвалення рішень. Експресивна функція означає, що лобісти висловлюють не лише смислову, а також оцінну інформацію про деякі реальні факти, в тому числі пропозиції та оцінки стосовно заходів, що застосовувалися для того, щоб задовольнити потреби й інтереси різних соціальних категорій. Функція узгодження суспільних інтересів передбачає те, що процедура лобіювання визначає не лише представництво, а й зіставлення різних інтересів та окреслення головних інтересів. Цього можна досягти тільки основуючись на консенсусі (згоді) між різними соціальними силами. Контрольною функцією лобізму є моніторинг процедури напрацювання законодавчих актів, підготовки та ухвалення інших управлінських рішень, що дає змогу вчасно здійснювати заходи для того, щоб подолати протиріччя й передбачити вірогідний розвиток подій з метою захисту інтересів певних соціальних суб'єктів.

Одне з найпроблемніших питань в теоретичному розумінні лобіювання як феномена - питання його типологізації, без цього не можна теоретично визначити його зміст. Зарубіжні дослідники Ч. Ендрейн і Д. Ептер розрізняють три типи лобізму:

1) «прямий лобізм - коли ведеться цілеспрямована робота із представниками інститутів влади зусиллями лобістів-професіоналів, яких наймає група;

2) непрямий лобізм - коли організовуються різні акції у вигляді широкомасштабних кампаній в ЗМІ, збору підписів, відсилання листів на підтримку або проти конкретних рішень;

3) внутрішній лобізм - коли інтереси в органах влади захищають особи, які працюють в них або мають безпосередній доступ до них» [11].

З огляду на технології, що застосовуються, виокремлюють лобізм відкритий (публічний чи легальний) та закритий (тіньовий чи нелегальний), котрі протилежні як за своїм змістом, так і за важливістю для розвитку конкурентної, ринкової економіки. На противагу публічному, тіньовому лобізму властиві безпосередні особисті зв'язки зацікавленої сторони із особою, що ухвалює рішення, в наслідок чого виникає акт протекції: постанова, указ, закон, що вважаються підставою для пільг, дотацій, субсидій, які є вигідними для однієї особи чи групи осіб. На основі особливостей інтересу суб'єктів лобізму виокремлюють політичний, соціальний, економічний, фінансовий, правовий різновиди лобізму. Згідно з чисельністю учасників лобіювання виокремлюють індивідуальний лобізм, що основується на особистих зв'язках; клановий, чи колективний лобізм - просування інтересів компаній чи певних соціальних груп.

Стосовно форм, то рекомендуємо взяти до уваги точку зору М.І. Росенко. В своїй праці він виокремлює наступні найбільш розповсюджені форми лобізму в світовій практиці:

1) виступ на слуханнях в профільних комітетах законодавчого органу;

2) складання законопроектів і винесення їх на обговорення парламенту;

3) організація пропагандистських кампаній в засобах масової інформації з приводу підготовлюваних або прийнятих рішень;

4) проведення науково-практичних конференцій за участю представників законодавчих і старанних властей;

5) психологічний тиск на депутатів і представників виконавчої влади (дзвінки, листи, телеграми в їх адресу, особисті візити впливових діячів і місцевих виборців);

6) мітинги, страйки, демонстрації, пікети та інше [12].

Геть інший зміст в понятті форми лобіювання визначає В.В. Сумська, виокремлюючи такі форми, як неформальна (вплив на державних службовці апарату законодавчих та виконавчих органів влади), дорадча (участь в засіданнях в органах влади); експертна (підготовка експертних висновків), консультативна (консультування чиновників), правотворча (підготовка та обговорення проектів нормативно-правового акту); робота в сфері PR (контакти із ЗМІ) [13].

Ряд дослідників здійснюють типологію лобіювання залежно від особливостей процесу взаємодії, визначаючи дві форми - пряме й опосередковане лобіювання. Відповідно до прямого лобіювання, визначається прямий контакт лобіста із об'єктом лобіювання, представником законодавчої або виконавчої влади. Опосередковане лобіювання здійснюється за допомогою проведення масових заходів, компаній підтримки певної дії державної влади або, навпаки, щоб їй протидіяти. Метою цієї форми є формування думки суспільства, посилення її задля утворення тиску для ухвалення тих або інших рішень. Вчені схильні визнавати, що це лобіювання знизу, котре зводиться до синтезу його прямої форми із силою масових політичних і суспільних рухів.

В наукових джерелах доволі поширена типологія лобістської діяльності з погляду легальних і нелегальних методів впливу. Подібний підхід дедалі більш активно критикують, оскільки саме через поняття легальності лобізм відокремлюється від корупції. Для вивчення проблематики лобізму в Україні зазначене відіграє особливу роль, оскільки в Україні прослідковується один з найбільших рівнів корупції.

Найповніша типологія лобіювання, що базується на комплексному застосуванні й поєднанні великої кількості критеріїв, подана в працях А. Нестеровича. Запропонована ним класифікація основується на таких критеріях: за формою закріплення (інституційне - законодавчо регульоване; легальне - воно визнається на державному рівні, має сегментарне конституційно-правове регламентування; квазілобіювання - тіньове, латентне); за методами (пряме (безпосереднє), непряме (опосередковане), внутрішнє (коридорне)); за моделями лобіювання в правотворчому процесі (англосаксонська та континентальна моделі); за формою представлених інтересів суб'єктами лобіювання (плюралістичне, корпоративне); за функціональною направленістю (політичне, секторальне, регіональне, соціальне, релігійне, фінансове, економічне); за часом дії (довгострокове, тимчасове); за масштабами лобіювання (міжнародне, на рівні держави, регіону); за механізмами досягнення мети (правове, правозастосовне, право інтерпретаційне); за об'єктом лобіювання (законодавче, виконавче, судове); за ступенем організованості суб'єктів лобіювання (анемічне, організоване) [14].

При цьому автор наголошує, що такій типології властивий обмежений характер і підсумовує, що ніяка класифікація не дасть змоги об'єктивно теоретично ідентифікувати явище лобіювання. Які б класифікації не пропонувались, усім їм, на думку Нестеровича, буде притаманний обмежений характер й вони не матимуть здатності виразити динамічний фактор означеного феномена, що весь час видозмінюється, отримуючи нові особливості.

На складності впровадження всеохоплюючої системи класифікації лобіювання наголошують й інші дослідники. Це вказує на складність і багатоаспектність цього феномена, котрий можливо розглядати як інститут, як процес, як функцію комунікативного менеджменту або як професійну діяльність. В зазначеному розрізі повністю правомірним вважається висновок про те, що на тлі процесів, котрі інтенсивно розвиваються і видозмінюються, зазнаючи впливу глобалізаційних процесів і регіоналізації, передумовою для осмислення суті й меж такого масштабного і багатопланового явища як лобіювання існує потреба його класифікувати, застосовуючи різні критерії.

Методи лобістської діяльності можливо класифікувати відповідно до критерію соціальної прийнятності наслідків та конкретних результатів реалізації різних методів. Відповідно до зазначеної класифікації, виокремлюють методи «стандартні» (традиційні) та «нестандартні» (пріоритетність використання котрих залежить від певних обставин).

Традиційними методами є класичні, переважно цивілізовані прийоми впливу на центри ухвалення рішень: участь в парламентських чи відомчих слуханнях; прямий зв'язок з офіційними особами; подання результатів своїх досліджень чи спеціалізованих відомостей у владні структури; вхід у коаліцію з іншими організаціями; намагання чинити вплив на процедуру виконання рішень; спілкування з представниками засобів масової інформації; забезпечення підтримки в розробці законопроектів і проектів нормативних актів; надання консультацій різним державним органам, комісіям та ін.; фінансування виборчих кампаній; проведення демонстрацій та рухів протесту та інше.

В Україні можливо виділити два найбільш розповсюджені види лобізму, а саме тіньовий та публічний. В першому варіанті проходить приховуваний діалог зацікавленої сторони з людиною, котра ухвалює значущі рішення. В підсумку постають законодавчі документи або рішення, що можуть гарантувати вигоду окремій особі або певній групі замовників. Публічний лобізм відрізняється тим, що він відтворює інтереси цілих галузей і сфер економіки. Він є загальнонаціональним за своїм походженням. Це поки що не справжній, цивілізований лобізм у тій формі, в якій він є в розвинених світових державах, у котрих лобізм виявився чи не найбільш значущою складовою врегулювання інтересів у соціумі, інструментом зворотного зв'язку між державою та суб'єктами економічної діяльності.

В широкому значенні лобізм - соціальний феномен, й через це його наявність та, крім того, характер функціонування перебувають у залежності від соціальних, економічних і політичних умов, які виникли в суспільстві. Лобізм як повноцінний інститут виникає тільки в разі існування наступних передумов: 1) наявність значного різноманіття інтересів у соціумі, що утворюється в результаті його соціальної диференціації і „спеціалізації”; 2) збільшення доступу до влади, важелів ухвалення економічних і політичних рішень. Також лобізм в сучасному його сенсі став би неможливим без розвинених інститутів демократії, дії в соціумі принципів політичного плюралізму, гласності, конкуренції й паритету змог. Лобізм не втрачає актуальності з огляду на те, що влада об'єктивно не може задовольнити вчасно й повністю всі інтереси моментально й утворюється проблема послідовності, пріоритету їх реалізації.

Висновки

Таким чином, базис для розгляду проблеми лобізму - теорія «груп інтересів». Важливий механізм, що гарантує вплив груп тиску на процедуру ухвалення політико-управлінських рішень органами влади - це лобізм. Лобізм у тому чи іншому вигляді є в будь-якій політичній системі, де йому властиві власні етнопсихологічні й історико-культурні відмінності. Особливості його дії залежать від відданості традиціям, законослухняності, загальновизнаних норм поведінки та ін. Своєю чергою політичне лобіювання можливо окреслити як систему та практику втілення інтересів різних категорій громадян, своєрідний інститут політичної системи, який встановлює процедуру впливу приватних або суспільних організацій (політичних партій, корпорацій, союзів та ін.) на ухвалення рішень парламентом. Варто говорити про реальну потребу наявності інституту лобізму, що зводиться до того, що держава сама по собі не здатна достатнім чином враховувати інтереси різних соціальних груп, верств, прошарків, котрі формують суспільство. Явище лобізму варто осмислювати як значущий фактор демократичного розвитку, метод захисту політичних, громадських і корпоративних інтересів. Водночас потрібно зауважити, що в політичній науці України, незважаючи на досить значний обсяг досліджень, поки немає грунтовної, узагальнюючої наукової праці, котра би системно розкривала це значуще явище суспільного життя. Розгляд вітчизняних й іноземних наукових джерел вказує на існування значного переліку науково-теоретичних підходів до дослідження лобізму. Однакового осмислення лобізму наразі немає: його трактування, котрі рекомендують науковці в своїх працях, містять різний концептуальний зміст залежно від того аспекту, що розглядається певним автором. Своєрідність лобізму найповніше розкривається в паралельному використанні інституційного й комунікативного підходів, шляхом дослідження формуються в політичній системі взаємодій інститутів, котрі передають різні інтереси в сектор повноважень держави через формальні й неформальні правила комунікації.

Література

1. Яровой Т.С. Генеза та сучасні погляди стосовно визначення поняття лобізму в державному управлінні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2016. № 12. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op= 1&z=1281.

2. Колісніченко А.І. Лобізм у політичному процесі. Наукові праці. Політологія. 2016. № 272. С. 54-57.

3. Яровой Т.С. Генеза та сучасні погляди стосовно визначення поняття лобізму в державному управлінні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2016. № 12. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op= 1&z=1281.

4. Рачинська М.П. Концепції теоретичної ідентифікації лобізму в сучасній західноєвропейській науці. Вісник НАДУ при Президентові України. №1. 2017. С. 42-50.

5. Трофименко А.В. Концептуальні підходи до розуміння лобізму. Вісник Маріупольського державного університету. 2014. Вип. 10. С. 112-123.

6. Одінцова О.О. Правове регулювання лобізму в сучасній Україні (загально-теоретичне дослідження): автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. Спеціальність 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Одеса, 2008. 21 с.

7. Яровой Т.С. Лобізм: механізм відстоювання інтересів громадян, чи інструмент втручання у внутрішню політику держави? аналіз проблеми та шляхи її вирішення. Правове регулювання лобіювання в Україні: проблеми та перспективи: матеріали круглого столу (Київ, 24 квіт. 2019 р.). Київ, «Видавництво Людмила». 2019. С. 10-18.

8. Недюха М., Федорін М. Лобізм як соціально-політичний феномен: сутність і засоби впливу. Віче. 2010. № 3. С. 22-25.

9. Ворчакова І.Є. Лобізм в політиці: сутність явища та способи реалізації. European political and law discourse. 2018. № 1(5). С. 105-110.

10. Ганжуров Ю. Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації. Політичний менеджмент. 2005. № 4 (13). C. 50-62.

11. David E. Epter. Introduction to Political Analysis. Cambridge, MA : Winthrop, 1997. 217 р.

12. Росенко М.І. Лобізм і його роль в діяльності сучасних парламентів. Шляхи удосконалення регламентації діяльності лобістів в парламентах України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2010. № 11. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=214.

13. Сумська В. Теоретичні підходи до визначення поняття "лобіювання". Державне будівництво. 2010. № 2. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2010_2_26.pdf.

14. Нестерович В. Ф. Типологія лобіювання у контексту сучасних політико- правових трансформацій. Вибори та демократія. 2009. № 4. С. 34-43.

References

1. Yarovoi, T.S. (2016). Heneza ta suchasni pohliady stosovno vyznachennia poniattia lobizmu v derzhavnomu upravlinni [Genesis and modern views regarding the definition of the concept of lobbying in public administration]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 12. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=1281 [in Ukrainian].

2. Kolisnichenko, A.I. (2016). Lobizm u politychnomu protsesi [Lobbying in the political process]. Naukovipratsi. Politolohiia - Scientific works. Politology, 272, 54-57 [in Ukrainian].

3. Yarovoi, T.S. (2016). Heneza ta suchasni pohliady stosovno vyznachennia poniattia lobizmu v derzhavnomu upravlinni [Genesis and modern views regarding the definition of the concept of lobbying in public administration]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 12. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1281 [in Ukrainian].

4. Rachynska, M.P. (2017). Kontseptsii teoretychnoi identyfikatsii lobizmu v suchasnii zakhidnoievropeiskii nautsi [Concepts of theoretical identification of lobbyism in modern Western European science]. Visnyk NADU pry Prezydentovi Ukrainy - Bulletin of the NADU under the President of Ukraine, 1, 42-50 [in Ukrainian].

5. Trofymenko, A.V. (2014). Kontseptualni pidkhody do rozuminnia lobizmu [Conceptual approaches to understanding lobbying]. Visnyk Mariupolskoho derzhavnoho universytetu - Bulletin of the Mariupol State University, 10, 112-123 [in Ukrainian].

6. Odintsova, O.O. (2008). Pravove rehuliuvannia lobizmu v suchasnii Ukraini (zahalnoteoretychne doslidzhennia) [Legal regulation of lobbying in modern Ukraine (general theoretical study)]. Extended abstract of candidate's thesis. Odesa [in Ukrainian].

7. Yarovoi, T.S. (2019). Lobizm: mekhanizm vidstoiuvannia interesiv hromadian, chy instrument vtruchannia u vnutrishniu polityku derzhavy? analiz problemy ta shliakhy yii vyrishennia [Lobbying: a mechanism for defending the interests of citizens, or a tool for interfering in the internal politics of the state? analysis of the problem and ways to solve it]. Pravove rehuliuvannia lobiiuvannia v Ukraini: problemy ta perspektyvy - Legal regulation of lobbying in Ukraine: problems and prospects: materials of the round table, (рр. 10-18). Kyiv: Vydavnytstvo Liudmyla [in Ukrainian].

8. Nediukha, M. & Fedorin, M.(2010). Lobizm yak sotsialno-politychnyi fenomen: sutnist i zasoby vplyvu [Lobbyism as a socio-political phenomenon: essence and means of influence]. Viche - Viche, 3, 22-25 [in Ukrainian].

9. Vorchakova, I.Ie. (2018). Lobizm v politytsi: sutnist yavyshcha ta sposoby realizatsii [Lobbying in politics: the essence of the phenomenon and methods of implementation]. European political and law discourse - European political and legal discourse, 1(5), 105-110 [in Ukrainian].

10. Hanzhurov, Yu. (2005). Parlamentske lobiiuvannia v konteksti politychnoi komunikatsii [Parliamentary lobbying in the context of political communication]. Politychnyi menedzhment - Political management, 4 (13), 50-62 [in Ukrainian].

11. David E. (1997). Epter. Introduction to Political Analysis. Cambridge, MA : Winthrop.

12. Rosenko, M.I. (2010) Lobizm i yoho rol v diialnosti suchasnykh parlamentiv. Shliakhy udoskonalennia rehlamentatsii diialnosti lobistiv v parlamentakh Ukrainy [Lobbying and its role in the activity of modern parliaments. Ways to improve the regulation of lobbyists' activities in the parliaments of Ukraine]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 11. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=214 [in Ukrainian].

13. Sumska, V. (2010). Teoretychni pidkhody do vyznachennia poniattia "lobiiuvannia" [Theoretical approaches to defining the concept of "lobbying"]. Derzhavne budivnytstvo - State construction, 2. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2010_2_26.pdf [in Ukrainian].

14. Nesterovych, V.F. (2009). Typolohiia lobiiuvannia u kontekstu suchasnykh polityko- pravovykh transformatsii [Typology of lobbying in the context of modern political and legal transformations]. Vybory ta demokratiia - Elections and democracy, 4, 34-43 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru