Актуальні питання визнання доказів допустимими в кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні питання визнання доказів допустимими в кримінальному процесі

Горбань Оксана Миколаївна викладач циклу загальних та кримінально- правових дисциплін, Київський центр первинної професійної підготовка «Академія поліції» Навчально-наукового інституту №2 1 Національної академії внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

В часи сьогодення та трансформації кримінального процесуального законодавства під європейські стандарти діяльність Української держави направлена на захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення. Протягом десяти років діє Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий 13 квітня 2012 року. Верховною Радою України. На відміну старому кодексу в редакції 1960 року новелою у новому КПК України стало запровадження критеріїв оцінки доказів при прийнятті процесуальних рішень з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку. Наука кримінального процесу виділяє в окрему галузь та приділяє велику увагу теорії доказів, яка ґрунтується на різноманітності підходів до визначення поняття доказів, доказування. Вона вивчає процес доказування під час провадження досудового розслідування й судового розгляду кримінального провадження та особливості повноважень кожного учасника в процесі збирання доказів. На сучасному етапі розвитку науки вітчизняного кримінального процесу зумовлює необхідність дослідження наукових поглядів щодо понять кримінального процесуального доказування. Значення доказування полягає в тому, що лише за його допомогою стає можливим досягнення завдань кримінального судочинства. Допустимість доказів у кримінальному провадженні є важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини, громадянина та ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення, а порушення таких гарантій дають можливість для констатації недосконалого законодавчого врегулювання даного питання за кримінальним процесуальним кодексом. Більшість проблем, які виникають на практиці із допустимістю доказів, де слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору допустимості, до нині є не вирішеними і тому на нашу думку потребують наукового дослідження.

Ключові слова:докази, теорія доказів, допустимість доказів, кримінальне провадження. кримінальне процесуальне законодавство

Gorban Oksana Mykolaivna teacher of the cycle of general and criminal law disciplines, Kyiv Center of Primary Professional Training "Police Academy" of Educational and Scientific Institute No. 1 of the National Academy of Internal Affairs Kyiv

ACTUALISSUES OF RECOGNITION OF EVIDENCE AS ADMISSIBLE IN CRIMINAL PROCEEDINGS

Abstract: In today's times and the transformation of criminal procedural legislation to European standards, the activities of the Ukrainian state are aimed at protecting individuals, society and the state from criminal offenses, protecting the rights and legitimate interests of participants in criminal proceedings, ensuring a quick, complete and impartial investigation of a criminal offense. The Criminal Procedure Code adopted on April 13, 2012 has been in force for ten years. Verkhovna Rada of Ukraine. In contrast to the old code in the 1960 edition, the new Code of Criminal Procedure of Ukraine introduced the criteria for evaluating evidence when making procedural decisions from the point of view of propriety, admissibility, credibility, and the totality of collected evidence - from the point of view of sufficiency and interrelationship. The science of the criminal process separates into a separate field and pays great attention to the theory of evidence, which is based on a variety of approaches to defining the concept of evidence, proof. She studies the process of evidence during the pre-trial investigation and trial of criminal proceedings and the specifics of the powers of each participant in the process of gathering evidence. At the current stage of the development of the science of the domestic criminal process, it is necessary to study scientific views on the concepts of criminal procedural evidence. The importance of proof lies in the fact that only with its help it becomes possible to achieve the objectives of criminal justice. The admissibility of evidence in criminal proceedings is an important guarantee of ensuring the rights and freedoms of a person, a citizen, and the adoption of a legal, well-founded and fair decision, and the violation of such guarantees provides an opportunity for ascertaining the imperfect legislative regulation of this issue under the Criminal Procedure Code. Most of the problems that arise in practice with the admissibility of evidence, where the investigator, inquirer, prosecutor, investigating judge, court, according to their internal conviction, which is based on a comprehensive, complete and impartial study of all the circumstances of the criminal proceedings, guided by the law, evaluate each piece of evidence from the point of view admissibility, are still not resolved and therefore, in our opinion, require scientific research.

Keywords: evidence, theory of evidence, admissibility of evidence, criminal proceedings.

Постановка проблеми

Однією із найбільш важливих проблем у теорії доказування в кримінальному провадженні є визначення допустимості доказів. Ця ознака фактичних даних має вагоме значення для прийняття законних та справедливих рішень у кримінальному процесі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Огляд проблемних питань, класифікацію критеріїв, за якими докази визнаються допустимими здійснили такі науковці: як О.Ю. Хабло, О.В. Римарчук, Т. М. Добровольська, О.М. Дроздов, О.В. Капліна, Л.М. Лобойко, В.З. Лукашевич, В.Т. Савицький, В.В. Тютюнник, О.Г. Шило, тощо.

Мета статті - провести аналіз джерел літератури та судової практики щодо проблемних питань допустимості доказів у кримінальному процесі.

Виклад основного матеріалу

У діючому кримінальному процесуальному законодавстві, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження (показання, речові докази, документи, висновки експертиз) - ст. 84 КПК України. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України «Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом». Допустимий доказ може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень і на нього посилається суд при ухваленні судового рішення. Згідно із ч. 1 ст. 94 КПК України: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення». [1]. У науці кримінального процесу, так і в практиці кримінального провадження, критерій законності одержання доказу залишається важливим для визначення його допустимості. Органи кримінального судочинства у практичній процесуальній діяльності керуються, насамперед, нормами КПК. Під час здійснення слідчих (розшукових) дій та реалізації заходів забезпечення кримінального провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя та суддя застосовують приписи кримінального процесуального законодавства. Аналізуючи зазначене визначення вважаємо, що питання доказів актуальне так як єдиного поняття доказів немає, а відтак по-різному тлумачать їх в практичній діяльності, як наслідок це призводить до помилок, яких припускаються слідчі, прокурори і судді, коли в основу обґрунтування своїх процесуальних рішень замість доказів покладають те, що у кримінальному провадженні доказом не вважають.

Не слід розглядати допустимість доказів лише через призму зазначених статей кримінального процесуального кодексу. Увесь процес кримінального провадження на всіх його стадіях розслідування має відповідати установленим законом правилам. Це включає в себе: і початок досудового розслідування, і огляд місця події вчинення та виявлення кримінального правопорушення, і дотримання строків розслідування, і проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій і т.д... А самі способи отримання доказів формалізовані та визначені в КПК. Так, наприклад у ст. 223 КПК сформульовані загальні вимоги щодо проведення слідчих (розшукових) дій. Статті 224-232 КПК містять норми щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових) дій, як допит, пред'явлення особи для впізнання, пред'явлення речей (трупа) для впізнання, проведення допиту, впізнання в режимі відеоконференції під час досудового розслідування, обшуку, огляду, залучення експерта та проведення експертизи. І якщо хоч якась дія відбуватиметься з порушенням закону, то в подальшому може бути визнано такий доказ недопустимим. Отже, докази мають бути зібрані, оформлені та збережені таким процесуальним способом, щоб вони в подальшому могли використовуватись як докази в суді. Відповідно, наявність помилок та порушення процесуальної процедури тягне за собою визнання доказів недопустимими.

А тому на всіх етапах розслідування кримінальних проваджень важливо приділяти велику увагу питанню збирання, перевірки, оцінки доказів. Всі докази підлягають ретельній перевірці та оцінці, адже характер інформації не має ставити під сумнів докази і можливість використання їх у кримінальному провадженні. Так, наприклад покази свідка це є доказом, але якщо виникають сумніви в їх достовірності, то слідчий повинен перевірити їх через паралельне допитування двох або більше учасників кримінального провадження. А отже, завдяки належно зафіксованим і збереженим доказам вдасться притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності. Слідчий, дізнавач, прокурор, як суб'єкти доказування на стадії досудового розслідування керуючись законом мають оцінити цей доказ з точки зору допустимості, а суд в свою чергу враховуючи вимоги закону, доказову базу та дотримання процедур правосуддя, як незалежний і справедливий орган має прийняти рішення у визначенні допустимості доказів.

Серед небагатьох конституційних положень, якими визначається сутність правосуддя, є норма, що регулює інститут допустимості доказів: «Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях», - закріплено у ч. 3 ст. 62 Конституції України [2].

Також позиція що закріплена у ч. 3 ст. 17 КПК, визначає презумпцію невинуватості. Недопустимий доказ не може бути використаний в разі прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд в разі ухвалення судового рішення [3, с.204-205].

Виходячи з положень ст. 87-89 КПК України, доказ вважається допустимим, якщо він не визнаний судом недопустимим у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а також у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду.

У теорії кримінального процесу більшість науковців визначає допустимість доказів здебільшого через перелік їх критеріїв (або умов). Так, Л.М. Лобойко розуміє під допустимістю доказів дозвіл для органу чи посадової особи, яка веде кримінальний процес, у силу положень процесуального права використати їх як докази. Автор наголошує, що допустимість доказу визначається з огляду на обставини його отримання і залучення до справи. На його думку, умовами допустимості доказів є такі: 1) одержання фактичних даних із належного процесуального джерела; 2) одержання фактичних даних належним суб'єктом;

3) одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку;

4) належне оформлення джерела фактичних даних [4, с. 132].

А на думку О. Толочко, допустимість доказу визначається за такими критеріями: доказ повинен бути отриманий належним суб'єктом; доказ повинен бути отриманий із належного джерела; доказ повинен бути отриманий із дотриманням належної правової процедури; доказ не повинен бути отриманий на підставі неприпустимого доказу; доказ повинен містити дані, походження яких відомо і які можуть бути перевірені; силу доказу, який перевіряється, не повинна перевищувати небезпеку несправедливого упередження [5, ст.187-196].

До основних критеріїв (умов, правил) допустимості доказів, можна віднести: це одержання доказів тільки суб'єктами, які уповноважені на це законодавством. На стадії досудового розслідування саме слідчий та дізнавач є тим уповноваженим суб'єктом збирання доказів, і в даній сфері він є найбільш дієвим учасником, оскільки він може не лише самостійно збирати докази шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (пн.. 2 ч. 2 ст. 40 КПК), але й доручати проведення таких дій відповідним оперативним підрозділам (пн.. 3 ч. 2 ст. 40 КПК). А прокурор в свою чергу як уповноважений суб'єкт уповноважується починати досудове розслідування, доручати проведення досудового розслідування органу досудо- вого розслідування, доручати слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (ст.. 36 КПК).

Другий критерій допустимості доказів - це одержання доказів із належного джерела. В сфері кримінального процесу вчені, не надають визначення поняттю «джерело доказів». В кримінальному процесуальному законодавстві також не наводиться визначення такого поняття. Законодавець встановлює вичерпний перелік джерел доказів у ч. 2 ст. 84 КПК України, до яких належать: показання, речові докази, документи та висновки експертів.

До третього критерія допустимості доказів належить законний спосіб збирання доказів, додержання належної процедури отримання доказів, тобто дотримання процесуального порядку збирання доказів та закріплення їх відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства.

Окрім положень законодавства та узагальнення наукових досліджень проблем допустимості доказів, доказова кримінальна процесуальна діяльність, як і будь-яка людська практична діяльність не завжди досконала, тому вважаємо за необхідне здійснити огляд судової практики по вирішенню окреслених питань.

Розглядаючи критерію (умову) допустимості доказів як одержання доказів із належного джерела, нашу увагу привернула постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27.02.2023 у справі № 200/9992/16-к, в якій сторона захисту привела доводи про недопустимість протоколів слідчих експериментів, які були проведені не на місці події, а в приміщенні бюро СМЕ, крім того засуджені були пристебнуті кайданками за руку працівника поліції, що свідчить про необ'єктивність та недопустимість цього доказу і фактично були зведені до допиту засуджених. І тому, на переконання сторону захисту, суд не повинен був їх враховувати при постановленні свого рішення. [6].

Оцінивши докази колегія суддів прийшли до висновку, що отримані від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом.

З огляду судової практики об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Рішення, внесені до ЄДРСР за 2020 рік проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК [7].

Узагальнюючи судову практику стає очевидним що суд при вирішенні питання про допустимість доказів, бере до уваги, в якій саме формі були проведені слідчі експерименти, і чи містять вони ознаки відтворення дій, обстановки та обставин події, і чи були вони проведені з дотриманням вимог закону та прав засуджених, і прийти до висновку про їх допустимість. Тому враховуючи правову позицію суду, практичним працівникам правоохоронних органів, надається можливість зрозуміти порушення або недотримання встановленого порядку одержання доказів, а також встановити чи завжди такі докази будуть визнаватися допустимими та не порушувати нормативні вимоги кримінального процесуального закону під час отримання доказів.

Не обійшла нашої уваги Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 10.05.2023 у справі № 761/28958/20, в якій було зазначено, що у касаційних скаргах засуджений та захисник стверджували, що речові докази у справі, а саме вилучені під час проведення огляду місця події гроші, є недопустимим доказом, оскільки вони вилучені з порушенням вимог закону, їх номери у відповідний протокол не переписувалися, а експертиза на підтвердження справжності грошових купюр не проводилася.

Позиція колегії суддів залишила без зміни рішення судів попередніх інстанцій, та підтвердила що всі слідчі дії у цьому кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог закону після внесення даних в ЄРДР. Судом першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо було оглянуто грошові купюри, які вилучені під час огляду місця події з сумки, що належить обвинуваченому та які зберігалися у спеціальному пакеті. На відеозаписі огляду місця події, дослідженому судами першої та апеляційної інстанцій, зафіксовано, що під час перерахунку коштів прослідковуються номери купюр. За обставин цієї справи проведення експертизи на підтвердження справжності грошових купюр не вимагалося для доведення події злочину [8].

Тому, суд прийшов до висновку, що доказ отриманий з дотримання процесуального порядку збирання доказів та закріплений відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, без істотних порушень фундаментальних прав та свобод людини, та визнав цей доказ допустимим, що в свою чергу практичним працівникам правоохоронного органу дає можливість зрозуміти порядок одержання доказів, а також проаналізувати та встановити коли такі докази будуть визнаватися допустимими.

Із вище зазначеного чітко зрозумілим є те, що оцінка допустимості доказів здійснюється на всіх стадіях кримінального провадження відповідним суб'єктом (слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом) за його внутрішнім переконанням і ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Але ж, як показує практика, суб'єкти кримінального провадження припускають помилок стосовно тлумачення кримінальних процесуальних приписів, можуть порушувати нормативні вимоги кримінального процесуального закону під час отримання доказів, і така їх властивість як допустимість, є проблемним на практиці.

І тому на нашу думку, саме вчасне реагування на порушення, які можуть призвести до недопустимості доказів повинно бути ще на стадії досудового розслідування, що призведе до ефективності розслідування та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Висновки

Отже, підсумовуючи проведене дослідження вважаємо доцільним наголосити, що хоча умови або критерії допустимості доказів в діючому кримінальному процесуальному кодексі «умовно» визначені та систематизовані, а саме поняття «допустимості доказів» має юридично закріплене визначення, але на нашу думку на сьогодні в Україні ще не склалася єдина судова практика стосовно допустимості доказів і щоб на практиці не виникало проблем із визнанням доказів допустимими, потрібно чітко деталізувати вищевказані положення саме в Законі для подальшого їх використання як самостійних та допустимих доказів, що вирішить низку проблем, які виникають в практичній діяльності.

Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI. Верховна Рада України : [сайт]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4651- 17#Text.

2. Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL https://www.president.gov.ua/ ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii.

3. Кримінальне процесуальне право України : навч. посіб. / [Р. І. Благута, Ю. В. Гуцуляк,

О.М. Дуфенюк та ін.] ; за заг. ред. А. Я. Хитри, Р. М. Шехавцова. Львів : ЛьвДУВС, 2017. 774 с.

4. Лобойко Л. М. Кримінальний процес : підручник. Київ : Істина, 2014. 432 с.

5. Толочко О. Гуманізація доказування у кримінальному провадженні. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4., 196с. URL: http://www.chasopysnapu. gp.gov.ua/ua/pdf74-2015/tolochko.pdf (дата звернення: 18.11.2023)

6. Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27 лют. 2023 р. у справі № 200/9992/16-к. ІПС ЛІГА:ЗАКОН : [сайт]. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/C024704.

7. Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика). Рішення, внесені до ЄДРСР, за 2020 рік / упоряд. правове управління (ІІІ) департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду. Київ, 2020. 56 с. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/ supreme/Ogliad_KKS_2020.pdf.

8. Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 10 трав. 2023 р. у справі № 761/28958/20. Єдиний державний реєстр судових рішень : [сайт]. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814766.

References:

1. Zakon Ukrat'ni “Krimmal'nij procesual'nij kodeks Ukrami” [The Law of Ukraine “Criminal Procedure Code of Ukraine”]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/4651-17#Text [in Ukrainian].

2. Konstitudja Ukrami [The Constitution of Ukraine]. (n.d). www.president.gov.ua Retrieved from https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii. [in Ukrainian].

3. Blaguta, R. І. , Guculjak, Ju. V. , Dufenjuk, O. M. ta іп. (2017). Kriminal'ne procesual'ne pravo Ukrami [Criminal procedural law of Ukraine]. L'vU : L'vDUVS [in Ukrainian].

4. Lobojko, L. M. (2014). Kriminal'nij proces [Criminal procedure]. Kirv : Istina [in Ukrainian].

5. Tolochko, O. (2014). Gumanіzacіja dokazuvannja u krimmal'nomu provadzhenm [Humanization of evidence in criminal proceedings]. Naukovij chasopis Nacional'noi akademi'i prokuraturi Ukrami - Scientific journal of the National Academy of the Prosecutor's Office of Ukraine, 4. Retrieved from http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/ua/pdf/4-2015/tolochko.pdf [in Ukrainian].

6. Postanova kolegu' suddU Tret'o'].' sudovo'i.' palati Kasacpnogo krimmal'nogo sudu

Verhovnogo sudu vM 27 ljut. 2023 r. u spravі № 200/9992/16-k [Resolution of the panel of judges of the Third Judicial Chamber of the Criminal Court of Cassation of the Supreme Court dated February 27.2023 in case No. 200/9992/16-k]. ips.ligazakon.net Retrieved from

https://ips.ligazakon.net/document/view/C024704. [in Ukrainian].

7. Ogljad sudovo'].' praktiki Kasacijnogo krimmal'nogo sudu u skladі Verhovnogo Sudu (aktual'na praktika) [Review of the judicial practice of the Criminal Court of Cassation as part of the Supreme Court (current practice)]. supreme.court.gov.ua Retrieved from https://supreme.court.gov.ua/ userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Ogliad_KKS_2020.pdf. [in Ukrainian].

8. Postanova kolegu suddU Tret'oї sudovoї palati KKS VS vM 10 trav. 2023 r. u sprav! № 761/28958/20 [Resolution of the panel of judges of the Third Judicial Chamber of the Supreme Court of Justice dated May 10. 2023 in case No. 761/28958/20]. reyestr.court.gov.ua Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/110814766. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru