Застосування примусових заходів медичного характеру як окрема диференційна кримінальна процесуальна форма

Размещено на http://allbest.ru

Київський університет права НАН України

Застосування примусових заходів медичного характеру як окрема диференційна кримінальна процесуальна форма

Н.О. Гольдберг Наталя Олександрівна Гольдберг, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та процесу

Вступ

Постановка проблеми. Теорією та практикою кримінального процесу розробляються концептуальні підходи, які спрямовані на подальше вдосконалення сутності досудового та судового провадження, побудови нових форм у кримінальному процесі, перебудови його окремих інститутів. Уся кримінальна процесуальна діяльність здійснюється безперервно в рамках встановленої законом процедури, яку прийнято називати кримінальною процесуальною формою.

Від того, як регламентована ця діяльність, багато в чому залежить успіх у досягненні завдань кримінального процесу. Серед проблем, що привертають увагу вітчизняних юристів, як науковців, так і практиків, особливе місце посідає питання про шляхи подальшого розвитку кримінального процесу та ролі диференціації процесуальної форми в ньому, зокрема, застосування примусових заходів медичного характеру (далі - ПЗМХ) як особливої форми кримінального провадження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процесуальна форма та проблема її диференціації стали предметом дослідження І. Дікарєва, В. Дорошкова, Д. Гімазетдінова, А. Гуськової, З. Зінатулліна, С. Мельника, В. Молдована, І. Смирнової, О. Смирнова, Х. Рустамова та ін.

Питання, що стосуються теоретичних і організаційно-правових засад застосування ПЗМХ, були ретельно досліджені в наукових працях А. Аветисяна, О. Афанасьєва, В. Гаєвого, П. Колмакова, А. Ленського, Г. Назаренка, Л. Татьяніної, Г. Тетерятника, М. Шумила, Ю. Якимович та низки інших авторів. Праці науковців є теоретичною та методологічною базою для подальших досліджень міжгалузевого інституту провадження щодо застосування ПЗМХ.

Формулювання мети статті. Метою публікації є концентрація уваги на диференціації кримінальної процесуальної форми, зокрема щодо застосування примусових заходів медичного характеру як особливої форми кримінального провадження.

Викладення основного матеріалу

Перш ніж дослідити диференційну форму кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ПЗМХ) необхідно визначитися із загальним поняттям «кримінальна процесуальна форма», адже знання про процесуальну форму кримінального провадження у звичайному порядку є загальними, базовими знаннями для інших проваджень і виконують роль загальних теоретичних знань кримінальної процесуальної форми, оскільки вони найбільш повно запровадженні наукою і практикою та закріплені в законодавстві.

Найбільш повне та точне визначення сутності кримінально-процесуальної форми надає М. Строгович. На переконання науковця така форма являє собою встановлений кримінально-процесуальним правом порядок (процедура) провадження у кримінальних справах, тобто послідовність стадій та умови переходу справи з однієї стадії до іншої; загальні умови, що характеризують провадження у конкретній стадії; підстави, умови та порядок провадження слідчих і судових дій, виконуючи які компетентні органи та посадові особи реалізують свої повноваження, а громадяни здійснюють свої права та обов'язки; зміст і форма рішень, які можуть бути винесені у кримінальній справі¹.

Як зазначає С. Мельник, процесуальна форма у кримінальному судочинстві - це визначена кримінально-процесуальним правом і регламентована законом система процесуальних інститутів і правил, послідовність стадій кримінального процесу й сутність процесуальних вимог, що ставляться до учасників кримінального судочинства, яка встановлює: а) засади найбільш доцільної процедури здійснення їх повноважень; б) способи і строки здійснення процесуальних дій, пов'язаних зі збиранням, дослідженням та оцінкою доказів; в) порядок прийняття й оформлення рішень; г) правовий режим діяльності суду, органів розслідування прокурорського нагляду й умови, створювані для провадження кримінальної справи; д) реалізацію прав усіх учасників процесу; е) гарантію досягнення бажаного матеріально-правового результату². Висловлено й наукову думку, що «кримінально-процесуальна форма являє собою правовий режим кримінально-процесуальної діяльності, що включає виконання певних процесуальних умов, дотримання юридичних процедур і забезпечення гарантій при провадженні по кримінальній справі»³.

В. Трофименко робить висновок про те, що наукове розроблення проблеми кримінально-процесуальної форми передбачає важливість обґрунтування найбільш доцільного порядку кримінального провадження, його диференціації з урахуванням публічних і приватних інтересів, що ним захищаються, принципів пропорційності, раціональності і процесуальної економії, що в сукупності з іншими засадами кримінального судочинства створюють оптимальні умови для забезпечення ефективного вирішення його завдань⁴.

Вся кримінальна процесуальна діяльність здійснюється безперервно у межах передбаченої законом процедури, яку прийнято називати процесуальною формою кримінального провадження. Від того, наскільки повно та досконало регламентована ця діяльність, багато в чому залежить успіх у досягненні завдань кримінального судочинства. Значення єдиної процесуальної форми має велике значення для забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності, а також для створення надійних гарантій забезпечення прав учасників кримінального судочинства.

О. Шило справедливо вказує, що доцільність і корисність диференційованого порядку кримінального судочинства доведена часом, вона визнана не тільки національним законодавцем, а й міжнародною спільнотою, що набуло відображення, зокрема, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № II (87) 18 від 17 вересня 1987 року щодо спрощення кримінального правосуддя, а тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства України дають змогу визначити його вектор не в бік уніфікації, а навпаки, диференціації кримінально-процесуальної форми, розширення застосування процедур, які мають специфічні риси і суттєво відрізняються від загального порядку здійснення кримінального провадження⁵. Характеризуючи значення процесуальної форми, варто зазначити, що вона створює стабільний, стійкий, юридично визначений механізм здійснення кримінального провадження, покликаний забезпечити законність у діяльності органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, містить гарантії прав і законних інтересів громадян, які беруть участь у кримінальному процесі, створює умови для правильного і справедливого застосування закону, вирішує ті самі завдання, що й кримінальний процес. медичний примусовий процесуальний кримінальний

Єдність є характерною властивістю кримінальної процесуальної форми. Адже кримінальна процесуальна форма побудована на єдиних принципах і спрямована на досягнення одних і тих самих завдань у всіх кримінальних провадженнях, без винятку. Проте єдність кримінальної процесуальної форми не виключає наявності певних особливостей на рівні окремих кримінальних проваджень. Ці особливості можуть виникати у процесуальних формах за ступенем складності одного й того ж кримінального провадження, що приводить до конструювання самостійної процесуальної процедури. Тобто існування у системі кримінального процесу самостійних процедур, які характеризуються наявністю певної матеріально-правової бази, відмінностей у законодавчому регулюванні, наявністю суттєвих відмінностей порівняно зі звичайним порядком провадження.

Важливість такої диференціації кримінальної процесуальної форми полягає в тому, що уніфікований кримінальний процес не може задовольняти потреби суспільства, які стрімко змінюються протягом часу. Ідея диференціації процесуальної форми набула широкого втілення у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (далі - КПК України)⁶. Не потребує аргументації теза, за якою проблема диференціації кримінальної процесуальної форми є достатньо складною та багатоплановою, а її вирішення має здійснюватися за відповідними критеріями (підставами), що забезпечать оптимальність, темпоральність та ефективність кримінального провадження, а тому й вирішення його завдань, які мають нормативне закріплення і з огляду на це визначають спрямованість діяльності всіх його учасників⁷.

Підтримуючи позицію прихильників диференціації кримінально-процесуальної форми, В. Трофименко наводив аргументи її обґрунтування. Наявність різних форм кримінального провадження, по-перше, створює реальні передумови для ефективного захисту прав і законних інтересів учасників процесу; по-друге, забезпечує ресурсну економію; по-третє, раціоналізує та оптимізує провадження; по-четверте, в окремих випадках сприяє нормалізації психологічної обстановки, врегулюванню кримінально-правового конфлікту⁸.

Г. Власова вважає, що диференціація кримінального процесу, яка полягає в існуванні, з одного боку, проваджень, які здійснюються у більш короткий строк, а з другого - проваджень, у яких існують додаткові гарантії з установлення істини, цілком відповідає призначенню кримінального процесу. І існування спрощених судових проваджень є можливим та не суперечить ніяким істотним засадам кримінального процесу⁹. Здійснивши аналіз наукових поглядів щодо теоретичного обґрунтування дефініції диференціації кримінальної процесуальної форми, спробуємо дати власне визначення цього терміна.

Так, під диференціацією кримінальної процесуальної форми слід розуміти таку будову кримінального провадження, за якої поряд зі звичайним порядком існують процесуальні форми, які передбачають як спрощення процедури щодо кримінальних правопорушень невеликої суспільної небезпеки, так і її ускладнення у провадженнях, що вимагають особливої процесуальної захищеності прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого або інших учасників кримінального судочинства. Диференціація кримінальної процесуальної форми зумовлена сукупністю об'єктивних кримінально-правових (матеріальних) і кримінальних процесуальних підстав. Про виділення самостійного кримінального провадження можна говорити лише в тих випадках, коли зміни в порядку і формах діяльності дають новий якісний рівень. Питання щодо диференціації кримінальної процесуальної форми у кримінальних провадженнях щодо застосування ПЗМХ має важливе значення для подальшого розвитку законодавства за цією категорією справ. Застосування ПЗМХ передбачає диференційний порядок кримінального провадження з посиленими процесуальними гарантіями.

Поділяємо думку О. Сачка стосовно того, що застосування особливих процесуальних форм кримінального провадження потребує переосмислення існуючих інститутів як кримінального, так і кримінального процесуального права¹⁰. Д. Сімонович наголошує на тому, що кримінально-процесуальна форма слугує надійним засобом підтримання законності у ході кримінально-процесуальної діяльності¹¹. Тому варто погодитися з судженнями В. Кириченко, що дослідження кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ як особливої процесуальної форми є на часі¹².

Необхідність застосування диференційованих (особливих) форм у деяких кримінальних провадженнях вчені, як правило, пов'язують з особливостями суб'єкта, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, зокрема з потребою у наданні додаткових процесуальних гарантій особам, які через неповноліття або психічну хворобу не можуть повноцінно захищати свої права та законні інтереси, а також для забезпечення реалізації особами спеціального правового режиму, зумовленого правовими привілеями та імунітетами¹³.

Провадження щодо застосування ПЗМХ здійснюється щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, або осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку (ч. 1 ст. 503 КПК України), тобто щодо осіб, у яких після вчинення кримінального правопорушення настав психічний розлад, наявність якого унеможливлює призначення покарання або його виконання, за умови, коли психічний розлад пов'язаний з небезпекою для них або інших осіб або можливістю заподіяння ними іншої істотної шкоди (ч. 4 ст. 503 КПК України)¹⁴. Тобто суб'єкт кримінального правопорушення є основним критерієм диференціації кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ в окрему кримінальну процесуальну форму, а саме: здатність (нездатність) або (нездатність) суб'єкта усвідомлювати характер вчиненого кримінального правопорушення і можливість керувати своїми діями. Адже суб'єкт повинен усвідомлювати наслідки своїх дій і правильно сприймати кримінальне покарання. Цей критерій є науково обґрунтованим і є передумовою правового регулювання порядку притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності або звільнення від неї.

Констатувати наявність стану осудності чи неосудності особи і вирішити питання про те, чи могла вона і в якому обсязі усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, неможливо без дослідження клінічної динаміки психічного розладу, виявлення його глибини і тяжкості. Таким чином, слідчі, прокурори та судді повинні насамперед встановлювати дані про особу і її поведінку під час вчинення кримінального правопорушення. Необхідна інформація про наявність чи відсутність у минулому психічних аномалій або психічних захворювань, про лікування в психіатричних лікарнях, про перебування на обліку в психоневрологічному диспансері та амбулаторному лікуванні. Одним із критеріїв виділення провадження щодо застосування ПЗМХ в окреме є необхідність забезпечення додаткових гарантій, пов'язаних із захистом законних прав та інтересів учасника кримінального провадження.

Таке право певних категорій осіб на користування під час кримінального провадження додатковими гарантіями закріплено у ч. 2 ст. 10 КПК України, а порядок розгляду кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ розглядається главою 39 КПК. Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає: забезпечення рівності прав і свобод осіб, забезпечення рівності перед законом осіб, повагу до гідності кожної людини, забезпечення рівних можливостей осіб¹⁵. Зазначений критерій пов'язаний із сучасним розумінням значення права з точки зору його гуманізму, пріоритету людських цінностей у суспільному житті, спрямованості розвитку держави з урахуванням міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав людини і громадянина. Наша держава як учасник міжнародного нормотворчого процесу і як суб'єкт міжнародного права повинна активно реалізовувати міжнародні принципи і норми міжнародного права у правозастосовній практиці. Наступним критерієм є необхідність встановлення (доказування) додаткових обставин поряд з обставинами, зазначеними у ст. 91 КПК України. Такий розширений предмет доказування забезпечує законність, обґрунтованість, вмотивованість і справедливість ухвалення судового рішення.

Обов'язковість залучення до участі в кримінальному провадженні законних представників, захисників, експертів певної спеціалізації, інших учасників, можна виділити як один із критеріїв диференціації кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ. На цих учасників покладається обов'язок захисту прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених у провадженнях цієї категорії, надання юридичної допомоги особам, яких представляють.

Водночас у КПК України закріплено, що: кримінальне провадження щодо застосування ПЗМХ здійснюється в особливому порядку, який передбачений у главі 39 КПК України; додаткові обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 504); обов'язковість залучення до участі в кримінальному провадженні законних представників (ст. 44), захисників (ст. 507), експертів певної спеціалізації; обов'язкове проведення психіатричної експертизи, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення кримінального правопорушення була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними (ст. 509); можливість закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 513).

Висновки

Здійснивши аналіз кримінального процесуального законодавства щодо застосування ПЗМХ, можна зробити висновок, що законодавець виокремив цю категорію справ у окреме диференційне провадження. Вважаємо, що уніфікація таких проваджень заснована на таких єдиних факторах, а саме: 1) правовий статус особи, що вчинила кримінальне правопорушення; 2) розширення гарантій прав і законних інтересів особи, що вчинила кримінальне правопорушення; 3) побудова окремого процесуального порядку здійснення кримінального провадження. Законодавче закріплення зазначених критеріїв дає можливість відокремити провадження щодо застосування ПЗМХ в окреме диференційне провадження. Усі ці та низка інших особливостей дають змогу дійти висновку про те, що провадження щодо застосування ПЗМХ - вид особливого провадження, який, головним чином, у силу свого специфічного суб'єкта, відрізняється від загального кримінального провадження за КПК України у бік ускладнення.

Посилання

¹ Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. Москва: Юридическая литература, 1968.

² Мельник С. М. Процесуальна форма у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2001. 17 с.

³ Грошевий Ю. М., Капліна О. В. Кримінальний процес: підруч. Харків: Право, 2010. 608 с.

⁴ Трофименко В. М. Процесуальна форма: сутність і значення у кримінальному судочинстві. Проблеми законності. 2012. Вип. 120. С. 202-209. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2012_120_24 (дата звернення: 30.06.2023).

⁵ Шило О. Г До питання щодо диференціації кримінально-процесуальної форми. URL: http://pravoznavec.com.ua/period/ article/6295/%CE (дата звернення: 30.06.2023).

⁶ Тетерянник Г. К. Уніфікація та диференціація процесуальної форми: синергетичний підхід. Международный научный журнал «Верховенство права». 2017. № 1. С. 136-42.

⁷ Трофименко В. М. Щодо питання диференціації кримінальної процесуальної форми. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bit stream/handle/11300/7683/Trofimenko%20Act%20probl%20udosk%20krym%20proc2017.pdf?sequence=1 (дата звернення: 30.06.2023).

⁸ Трофименко В. М. Диференціація процесуальної форми як пріоритетний напрямок реформування кримінального судочинства України. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/3933/1/Trofimenko_242.pdf (дата звернення: 30.06.2023).

⁹ Власова Г. П. Співвідношення кримінальних процесуальних проваджень та диференціації кримінальних процесуальних форм. Науково-інформаційний вісник. Право. 2015. № 11. С. 153-158.

¹⁰ Сачко О. В. Забезпечення верховенства права під час застосування спрощених та інших особливих форм і режимів кримінального провадження. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. № 6. Т. 1. С. 133-136.

¹¹ Сімонович Д. В. Правова сутність та система кримінальних процесуальних гарантій. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. Вип. 3. (9). С. 310-313.

¹² Кириченко В. Л. Підстави здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру в особливій процесуальній формі. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозас- тосування: монографія за заг. ред. Ю. П. Аленіна. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. С. 1049-1070.

¹³ Кримінальний процес: підручник / за заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. Київ: Центр учбової літератури, 2013. 544 с.

¹⁴ Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#n3768

¹⁵ Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 06.09.2012 р. № 5207-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 32. С. 412.

Резюме

Застосування примусових заходів медичного характеру як окрема диференційна кримінальна процесуальна форма

Гольдберг Н. О.

У статті розглядаються питання щодо дефініції та значення для сучасного кримінального процесу диференціації кримінальної процесуальної форми. Особлива увага приділяється провадженню з ускладненою кримінальною процесуальною формою, зокрема, особливому провадженню щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Ключові слова: процесуальна форма, диференціація кримінальної процесуальної форми, примусові заходи медичного характеру, диференціація, стан неосудності, кримінальне провадження.

Summary

Application of compulsory medical measures as a separate differential criminal procedural form

Natalia Goldberg.

The article deals with the issues of definition and significance of differentiation of criminal procedural form for modern criminal procedure; special attention is paid to proceedings with a complicated criminal procedural form, in particular, special proceedings on the application of compulsory medical measures.

Having analyzed the criminal procedural legislation on the application of compulsory medical measures, we can conclude that the legislator has separated this category of cases into a separate differentiated proceeding. We believe that the unification of such proceedings is based on the following common factors, namely: the legal status of the person who committed the criminal offense; expansion of guarantees of the rights and legitimate interests of the person who committed the criminal offense; and the establishment of a separate procedural procedure for criminal proceedings. The legislative consolidation of these criteria makes it possible to separate proceedings on the application of compulsory medical measures into a separate differential proceeding. All of these and a number of other features allow us to conclude that proceedings on the application of compulsory medical measures are a type of special proceedings which, mainly due to its specific subject, differs from general criminal proceedings under the CPC of Ukraine in terms of complexity.

Key words: procedural form, differentiation of the criminal procedural form, compulsory medical measures, differentiation, state of insanity, criminal proceedings.

Размещено на Allbest.ru