Захист права на житло в умовах війни: національний та міжнародний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Захист права на житло в умовах війни: національний та міжнародний контекст

Левенець Анжела Вікторівна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного права та правосуддя

Одеса

Анотація

У статті розглядаються право на житло як одне з найголовніших природних прав людини, яке має тісний зв'язок з іншими основоположними правами людини, як то право на життя, здоров'я, гідне існування, безпечність, доступ до культурних та соціальних послуг, екологічної безпеки та інших. Окрім зазначеного, право на житло є одним з найбільш порушуваних в умовах збройних конфліктів, оскільки перше, з чим стикаються люди під час війни - це масове переселення, руйнування будівель та споруд, намагання врятуватись від прямої загрози життю для себе та своїх близьких.

У даній статті аналізуються елементи національного та міжнародного механізмів захисту права на житло в умовах війни, особлива увага приділена саме аналізу нормативних гарантій відповідного захисту. Розглядаються положення національних нормативних актів, прийнятих з метою забезпечення великої кількості внутрішньо переміщених осіб тимчасовим соціальним житлом, наводяться пропозиції щодо вирішення проблеми катастрофічного браку такого житла, а також збільшення його фондів та його ефективного розподілу. Окрема увага приділена питанням компенсації за втрату житла (будинків, квартир, об'єктів незавершеного будівництва), врегульованим національним законодавством.

В аспекті аналізу міжнародних стандартів захисту права на житло в умовах війни розглядається практика ЄСПЛ у цьому напрямку, зокрема аналізуються основні позиції Суду щодо достатності доказів, які мають підтвердити зв'язки особи із житлом, щоб воно підпадало під захист ст.8 Конвенції (право на повагу до житла), досліджуються підходи Суду щодо встановлення фактів втручання у відповідне право, визначаються принципи відповідальності держави, яка здійснює ефективний контроль за територією, на якій знаходиться житло особи, доступ до якого вона втратила через військові дії.

Ключові слова: право на житло, захист права на житло, збройний конфлікт, війна, міжнародне право, практика ЄСПЛ.

Abstract

Levenets Anzhela Viktorivna Candidate of Juridical Sciences, Associate Professor, the Department of Constitutional Law and Justice, Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa

PROTECTION OF THE RIGHT TO HOUSING DURING WAR: NATIONAL AND INTERNATIONAL CONTEXT

The article considers the right to housing as one of the most important natural human rights, which is closely related to other fundamental human rights, such as the right to life, health, decent existence, safety, access to cultural and social services, environmental safety and others. In addition to the above, the right to housing is one of the most violated in the conditions of armed conflicts, because the first thing people face during war is mass displacement, destruction of buildings and structures, efforts to escape from a direct threat to life for themselves and their loved ones.

This article analyzes the elements of national and international mechanisms for the protection of the right to housing in conditions of war, special attention is paid to the analysis of normative guarantees of the corresponding protection. The provisions of the national normative acts, adopted with the aim of providing a large number of internally displaced persons with temporary social housing, are considered, proposals are given to solve the problem of the catastrophic lack of such housing, as well as to increase its funds and its effective distribution. Particular attention is paid to the issue of compensation for the loss of housing (houses, apartments, objects of unfinished construction), regulated by national legislation.

In the aspect of the analysis of international standards for the protection of the right to housing in conditions of war, the practice of the ECtHR in this direction is considered, in particular, the main positions of the Court are analyzed regarding the sufficiency of the evidence, which should confirm the connections of a person with housing, so that it falls under the protection of Article 8 of the Convention (the right to respect for housing), the Court's approaches to establishing the facts of interference with the relevant law are investigated, the principles of responsibility of the state exercising effective control over the territory of the person's home, access to which he lost due to military operations are located, are determined.

Keywords: right to housing, protection of the right to housing, armed conflict, war, international law, ECtHR practice.

Вступ

Постановка проблеми. Право на житло є одним з найважливіших конституційних прав людини, зміст якого полягає у можливості мати безпечний та захищений простір для проживання. Стан забезпечення, реалізації та захисту права на житло прямо впливає на низку інших невід'ємних прав людини, таких як право на життя, здоров'я, особисту недоторканність, повагу до приватного та сімейного життя та інших. Основні міжнародні акти у галузі прав людини відносять доступ до житла до складу комплексного права на забезпечення кожній людини гідних умов існування. Проте найбільшим випробовуванням для основних прав людини є війна. Військові дії завжди супроводжуються масовими порушеннями прав людини, і право на житло є одним з них. З моменту розв'язання РФ збройної агресії проти України у 2014 році, яка мала локалізований характер та переходом до повномасштабного нападу у 2022 році, мільйони людей змушені були покинути свої домівки або рятуючись від загроз війни, або внаслідок руйнування власних будівель. Значна частина цих людей виїхала за межі країни та отримала тимчасовий притулок у багатьох державах світу, інша - залишилась в Україні у статусі внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО). Подібна ситуація значно актуалізує питання захисту порушеного права людини на житло та вимагає здійснення наукових досліджень у сфері функціонування національних та міжнародних механізмів такого захисту, що дозволить у свою чергу окреслити перспективи та ефективні шляхи його поновлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Захист права на житло є предметом численних наукових досліджень в Україні. До пошуків у відповідному напрямку вдавались Є. О. Харитонов, Р. В. Холод, М. К. Галянтич, О. Є. Аврамова, В. Породько, Ю. В. Кириченко та інші. Такі дослідниці, як Т. І. Фулей, Л.О. Фоміна розглядали окремо міжнародні, зокрема європейські аспекти захисту права на житло. Проте більшість існуючих розробок мають цивільно-правову орієнтованість, окрім того, не враховують нових викликів, які постали перед нашою державою в умовах війни та воєнного стану. Система забезпечення та захисту права на житло в Україні має зазнати корінної зміни та орієнтуватись на абсолютно нові підходи у повоєнний час, обумовлені розробленням житлової політики та адекватного житлового законодавства із врахуванням наслідків війни.

Мета статті - розглянути національні та міжнародні аспекти захисту права на житло в умовах війни та збройних конфліктів, виявити ефективні засоби захисту цього права та сформувати перспективи їх застосування в Україні.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж перейти безпосередньо до теми нашого дослідження, хочеться процитувати твердження О. В. Сенаторової: «у сучасному світі укладено величезну кількість міжнародних договорів, направлених на захист осіб як у мирний час, так і під час збройних конфліктів. На жаль ця кодифікація не призвела до більшої захищеності людини під час війни та не забезпечує у повній мірі захист їх прав від свавілля авторитарних режимів. Статут ООН у 1945 р. заборонив війну, але відтоді збройних конфліктів розпочалося більше, аніж закінчилося, і вони забирають дедалі більше життів цивільних осіб» [1, с.7]. Далі, підтверджуючи цифрами свою позицію, дослідниця зазначає: «ця негативна тенденція яскраво ілюструється на прикладі двох конфліктів різних сторіч. У ХІХ ст., коли війна була дозволена, її звичаї ще не були кодифіковані, а про права людини лишень починали говорити на національному рівні, у Франко-Прусській війні загинуло лише 2% цивільних осіб. Натомість війна у В'єтнамі забрала 3 млн. життів цивільного населення у порівнянні зі 150 тис. військових, тобто 95%» [1, с.7]. право житло війна

Механізм захисту права на житло слід розпочати з аналізу системи нормативних гарантій його забезпечення. Право на житло гарантується Конституцією України, ст.47 якої містить наступні положення: «Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» [2, ст.47]. Зміст цитованої конституційної норми свідчить про зобов'язання держави сприяти забезпеченню житлом кожної особи у формі придбання у власність, побудови або оренди, а також про надання житла особам, які потребують соціального захисту. Таких категорій, які потребують забезпечення їх соціальним житлом, в Україні достатньо багато: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, багатодітні сім'ї, ветерани війни, ліквідатори Чорнобильської аварії, учасники АТО/ООС та інші. Починаючи з 2014 року, із розв'язанням РФ збройної агресії проти України та окупації територій Автономної Республіки Крим та окремих районів Луганської та Донецької областей, у нашій державі з'явилась нова категорія осіб, які змушені були виїхати з непідконтрольної території та отримали статус внутрішньо переміщених осіб. У різні періоди кількість цих осіб сягала близько двох мільйонів людей. Окрім багатьох інших викликів, вони потребували забезпечення житлом, що у свою чергу вимагало від влади прийняття швидких рішень щодо вирішення житлової проблеми ВПО. Незважаючи на окремі точкові намагання вирішити вказану проблему, наприклад, шляхом визначення порядку виплати для ВПО грошових сум за оренду житла, або ж побудова модульних містечок, загалом істотних результатів досягнуто не було.

Проте після розпочатої РФ 24 лютого 2022 року повномасштабної війни, яка супроводжується величезними руйнуваннями інфраструктури та житла, минулі проблеми не йдуть ні в яке порівняння. Протягом перших днів та місяців війни за різними підрахунками свої домівки залишили близько десяти мільйонів людей. Значна частина з них залишилась у межах України та поповнила перелік ВПО. «У випадках, коли житло зруйновано чи пошкоджено, коли особи перемістилися з територій активних бойових дій чи територій окупованих Росією, вони мають право на тимчасове житло, якого не вистачало ВПО й до 24 лютого... Як кризове реагування було організовано пункти тимчасового проживання у школах, стадіонах, дитячих садках, гуртожитках, санаторіях тощо, важливу та головну роль відігравали та продовжують відігравати волонтерські та гуманітарні організації, центри. Тимчасове розміщення надавалося на безкоштовній основі або зі сплатою комунальних платежів і на різні періоди часу. Враховуючи продовження війни та масштаби руйнувань, необхідно розпочинати вирішення цього питання не тільки у кризовій ситуації, але й середньо та довгострокових перспективах» [3, с.12].

Найголовнішим питанням, яке постає у контексті забезпечення житлом одразу великої кількості людей, є збільшення обсягів фонду соціального житла та його ефективний розподіл. 19 квітня 2022 року КМУ прийняв постанову «Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб», якою визначив не лише порядок формування та обліку фондів соціального житла, але й порядок викупу, побудови житлових приміщень для передачі їх ВПО, виділення субвенцій органам місцевого самоврядування з державного бюджету на здійснення відповідних програм та ін. Також слід відзначити інші кроки влади щодо вирішення питань забезпечення житлом ВПО, наприклад, прийняття Постанови КМУ «Про затвердження Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення (перебування) внутрішньо переміщених осіб» від 19 березня 2022 року.

Слід зазначити, що відповідно до ст.64 Конституції України, яка містить перелік конституційних прав, що не підлягають обмеженню у період дії воєнного або надзвичайного стану, одним з таких прав є право на житло. Абсолютність цієї норми викликає певні сумніви, враховуючи, що з правом на житло тісно пов'язані інші конституційні права, такі як право на недоторканність житла, вільний вибір місця проживання, право власності та інші. Всі зазначені права та свободи можуть бути обмеженими в умовах воєнного стану.

Погоджуємось також із зауваженням експерток, що «важливим аспектом права на житло є його безпекова складова та вимоги, які передбачено як міжнародно-правовими договорами, зокрема Європейською соціальною хартією, так і національним законодавством. Мова йде як про безпечність конструкцій, так і про санітарно-гігієнічні вимоги, наявність опалення, електропостачання, водопостачання тощо» [3, с.15]. Знову ж таки, в умовах війни, враховуючи намагання країни -агресорки зруйнувати саме критичну інфраструктуру держави, щоб якомога більше страждань принести цивільному населенню, дотримання перелічених вимог є надскладним завданням.

Вважаємо, що вирішення зазначеної проблеми має відбуватись у процесі проведення комплексної реформи державної житлової політики, концепція якої в останнє переглядалась та була прийнята у 1995 році. Цей факт у поєднанні із Житловим кодексом України, прийнятим за радянських часів у 1983 році, характеризує рівень невідповідності житлового законодавства сучасним умовам соціально -економічного розвитку держави, яке аж ніяк не може вважатись гідною нормативною базою гарантування, забезпечення та захисту права на житло. Тут слід підкреслити, що експерти центру Cedos рекомендують розпочати відповідну законопроєктну роботу саме із розробки та прийняття закону про державну житлову політику, на основі якого вже потім перейти до розробки Житлового кодексу як комплексного нормативного акту, який має визначити зміст, елементи та систему гарантій права на житло в Україні. Однією з найголовніших засад державної житлової політики експерти вважають захищеність права на житло, яка на їх думку «означає законодавчий захист від виселення та інших порушень - наприклад, від дискримінації у процесі отримання соціального житла» [4, с.18]. Також досить перспективними вважаємо пропозиції експертів щодо запровадження Національного житлового агентства як єдиного органу, відповідального за здійснення житлової політики; замість існуючих на сьогодні багатьох різних черг осіб, які потребують соціального житла, запровадити єдиний житловий реєстр, в якому чітко буде визначено умови та критерії визначення відповідної черговості; визначення операторами соціального житла житлові компанії, утворені за досвідом багатьох європейських країн як сильних гравців житлового ринку, здатних забезпечити не лише ефективне довгострокове управління соціальним житлом, але й залучати інвестиції для його збільшення та покращення стану; в аспекті посилення інституційного захисту права на житло дуже важливою вважаємо пропозицію експертів щодо запровадження спеціалізованого житлового омбудсмена як органу, здатного швидко та ефективно реагувати на порушення права на житло, особливо в умовах війни та пост воєнного періоду.

Окрім забезпечення доступу до тимчасового або постійного житла осіб, постраждалих від війни та змушених покидати свої оселі, важливим є також питання захисту та поновлення порушеного права. Розглянемо основні механізми такого захисту на національному та міжнародному рівні. Так, 23 лютого 2023 року було прийнято Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», який «визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року» [5]. Закон визначає порядок подання заяв про знищене житло (квартиру, будинок, інші об'єкти нерухомості), перелік документів, який має підтвердити право власності або інші речові права на таке житло, а також докази пошкодження чи знищення житла (фото, відео фіксація, заяви офіційних осіб у новинах і т.д.). Розгляд питань про право на отримання компенсації, а також обсяг таких компенсації визначаються спеціальними Комісіями з розгляду питань щодо надання компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна, які утворюються виконкомами місцевих рад або військовими чи військово-цивільними адміністраціями. Компенсація відбувається у вигляді перерахунку грошових сум на рахунок отримувача, або ж у вигляді видачі житлових сертифікатів, які можна використати для купівлі квартири/будинку. Загалом даний закон має важливе значення для великої кількості людей, постраждалих через війну, більшість з яких втратили все, проте він все ж таки має більше майнову направленість, оскільки передбачає виплату компенсацій за об'єкти нерухомості, які становлять власність особи. Право на житло має значно глибшу та складну природу, у якій матеріальний аспект є лише частиною цього права. Сучасне розуміння права на житло базується на визнанні його природного та невід'ємного характеру, тісно пов'язаного із життям, здоров'ям та гідністю людини. У цьому контексті слід звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який справедливо вважається одним з найефективніших інститутів міжнародного механізму захисту прав людини, що діє у межах Ради Європи.

Перш за все слід нагадати, що профільною галуззю, яка регулює захист прав людини в умовах війни, є міжнародне гуманітарне право (далі - МГП). Проте практика доводить, що поряд із ним, достатньо ефективними є норми міжнародного права прав людини, які не припиняють свою дію в умовах збройних конфліктів, а лише доповнюють їх. У підготовленому доктором Костас Парскева посібнику щодо захисту прав ВПО відповідно до

Європейської конвенції з прав людини та інших стандартів Ради Європи, наводиться низка правових позицій ЄСПЛ, постановлених у справах про порушення права на власність та на повагу до житла, які стали наслідком збройних конфліктів у різних країнах.

Першими кейсами відповідного напрямку у практиці ЄСПЛ стали справи проти Туреччини, у яких «ЄСПЛ застосував критерій достатніх зв'язків і права власності в досить гнучкий спосіб, в умовах переміщення внаслідок конфлікту Суд постановив, що заявники могли заявляти, що мали «домівки» в цілях статті 8» [6, с.72]. Важливими є позиції ЄСПЛ щодо визнання права на житло людини в незалежності від наявності права власності на відповідний об'єкт нерухомості та взагалі, на правомірність володіння житлом. «У справі «Ментеш та інші проти Туреччини» (Mente§ and Others v. Turkey), що стосується зруйнування домівок заявників турецькими силовими службами під час кампанії проти Курдської робочої партії на південному сході Туреччини, ЄСПЛ постановив, що всі заявники, зокрема ті, хто не володів своїм будинком, підпадали під «захист, гарантований статтею 8 Конвенції». Заявниця мала домівку через її «тісні родинні зв'язки» і відтак регулярно проводила там багато часу. За відсутності права власності домом вважається місце, де заявник проживає з дозволу власника» [6, с.72]. Так само «у справі «Заву проти Туреччини», де заявники були переміщеними греками -кіпріотами, ЄСПЛ відхилив твердження уряду, що майно заявників не підпадає під поняття дому відповідно до статті 8. Суд чітко зазначив, що «те майно вважається домівкою [...], яку їм довелося залишити». ЄСПЛ у цьому рішенні не вважав, що вимушена відсутність заявників упродовж минулих трьох десятиліть розірвала необхідний зв'язок із їхніми домівками настільки, щоб позбавити їх захисту відповідно до статті 8» [6, с.73].

Розглядаючи справи про захист права на повагу до житла в умовах збройних конфліктів, ЄСПЛ загалом враховує той факт, що заявники далеко не завжди можуть надати документи, які б засвідчували право власності або право користування відповідним житлом. В одній з показових у цьому відношенні справ «Чірагов та інші проти Вірменії» ЄСПЛ зазначає, що у якості інших доказів, які підтверджують зв'язок особи із конкретним житлом, можуть бути «такі документи, як титули на землю або майно, витяги із земельного або податкового реєстрів, документи з місцевої адміністрації, плани, фотографії та квитанції про догляд за майном, а також докази доставки пошти за адресою, заяви свідків або будь-які інші релевантні докази» [7, п.135]. У зазначеній справі Чірагов та інші заявники надали у якості доказів володіння житлом у м. Лачин, з якого вони змушені були тікати на початку війни у Нагірному Карабасі, технічні паспорти, що було оцінено ЄСПЛ як достатньо вагомі докази офіційного підтвердження права на житло. Незважаючи на те, що зазначені заявники були позбавлені свого право на житло та на власність ще на початку 90-х років, коли Вірменія не була учасницею Конвенції, такі порушення розглядаються ЄСПЛ як триваючи, а тому підлягають захисту. Окрему детальну увагу Суд приділив визначенню питання здійснення ефективного контролю Вірменії на території Нагірного Карабаху та зокрема, Лачинського району, у зв'язку із чим дійшов висновку, що «Республіка Вірменія, від початку нагірнокарабаського конфлікту, мала значний та вирішальний вплив на “НКР” (прим. авт. Нагірнокарбахська республіка), що два суб'єкти глибоко інтегровані один з одним майже в усіх важливих питаннях і що ця ситуація триває дотепер. Іншими словами, “НКР” та її адміністрація продовжує своє існування завдяки військовій, політичній, фінансовій та іншій підтримці з боку Вірменії, яка, внаслідок цього, здійснює ефективний контроль над Нагірним Карабахом та навколишніми територіями, у тому числі Лачинським районом. Таким чином, оскаржувані питання відносяться до юрисдикції Вірменії в цілях статті 1 Конвенції» [7, п.186]. Що ж до визнання у цій справі порушеним право на житло, ЄСПЛ зазначив: «усі заявники народилися в Лачинському районі. До своєї втечі в травні 1992 року вони проживали та працювали там все або більшу частину свого життя. Майже всі вони одружилися та народили дітей там. Крім того, вони заробляли собі там на життя і там жили їхні предки. Також вони побудували та володіли будинками, у яких вони проживали... Заявники не переїхали в інше місце проживання добровільно, але вимушено живуть як внутрішньо переміщені особи в Баку та в інших місцях. відмова в доступі заявників до їхнього житла становить необґрунтоване втручання у їхнє право на повагу до їхнього приватного і сімейного життя, а також їхнього житла» [7, п.206].

Говорячи про ефективність такого механізму захисту права на житло в умовах збройного конфлікту, як звернення до ЄСПЛ, маємо на увазі перш за все не сам факт постановленого рішення, у якому зафіксовано відповідне порушення, а присудження справедливої сатисфакції, на яку очікують заявники, тобто виплати грошової суми у якості матеріальної та моральної шкоди, завданої людині через таке порушення. «Припускається, що він (ЄСПЛ) не може наказати державі-відповідачеві відновити заявника в його/ її правах на дім або землю. Крім того, зазвичай ЄСПЛ не наказує державі - відповідачеві загладити шкоду, якщо існує порушення положень статті 1 Першого протоколу» [6, с.78]. Однак бувають випадки, коли ЄСПЛ вдається до таких вказівок, використовуючи принцип «restitutio in integrum (відновлення в правах)». Подібний принцип було застосовано у справі «Сагінадзе проти Грузії», одній із виняткових справ, у якій ЄСПЛ вказав уряду-респонденту, «що найдоречнішою формою відшкодування буде restitutio in integrum відповідно до Закону про ВПО, а саме відновлення права власності першого заявника на котедж». У наступному рішенні щодо справедливої сатисфакції ЄСПЛ постановив, що повернення котеджу заявника, який був його домом, було неможливим, однак він вважав, що пропозиція уряду передати в право власності заявника рівноцінну будівлю, була належною компенсацією за «майнову шкоду, завдану заявникові внаслідок порушення його прав відповідно до статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу» [6, с.79].

Висновки та пропозиції

Здійснений аналіз системи захисту права на житло в умовах війни дозволяє дійти висновків, що національне законодавство та практика його реалізації в Україні не повною мірою відповідає міжнародним стандартам у відповідній галузі правовідносин. Окремі кроки та заходи, здійснені на центральному та місцевому рівнях влади з метою оперативного вирішення житлової проблеми мільйонів внутрішньо переміщених осіб, які в один момент залишились не тільки без житла, але й частіш за все - без будь-яких засобів до існування, без документів, одягу, роботи, мали позитивний ефект. Але війна продовжується, руйнування житлових будинків, квартир та взагалі всієї цивільної інфраструктури збільшуються з кожним днем. Вже сьогодні зрозуміло, що точкові реакції на ці виклики не зможуть вирішити всієї маси накопичених проблем. Нашій державі терміново необхідно прийняття стратегічних рішень, розроблення нового, адекватного вимогам часу, житлового законодавства, «де радянізація» відповідної галузі та перехід від пропагандистського заклику «кожному по квартирі» до виваженої політики, за якої право на житло не дорівнює праву на власність. Виклики війни призводять також до трансформації демографічної карти України, перетоку великої кількості людей зі Сходу та Півдня на Захід та Центр країни, які сьогодні вважаються більш безпечними для проживання. Зазначені аспекти мають бути враховані у майбутній концепції житлової політики України. Також мають бути враховані позиції ЄСПЛ щодо захисту права на житло в умовах збройних конфліктів, які загалом зводяться до наступного: право на повагу до житла не залежить від наявності офіційно підтвердженого права власності на відповідний об'єкт; право на житло визначається індивідуально у кожній конкретній ситуації, у якій враховується стан реальних зв'язків особи з відповідним житлом, перш за все у цих зв'язках оцінюється ставлення самої особи до об'єкту нерухомості як до «домівки». Також заслуговують на увагу позиції ЄСПЛ щодо достатності доказів, які підтверджують право на житло в умовах збройних конфліктів, які далеко не завжди можуть мати вираз у вигляді оригіналів документів, які засвідчують право власності на відповідний об'єкт нерухомості. ЄСПЛ виходить з того, що враховуючи виклики та складнощі війни, підтвердженням права людини на житло, яке було порушено через військові дії, можуть бути будь -які інші свідчення сталих взаємозв'язків особи із відповідним житлом. Такий широкий підхід до підтвердження права на житло вважаємо більш прийнятним для застосування в Україні, оскільки саме через подібні бюрократичні перепони значна кількість людей може опинитись у ситуації безпорадності та неспроможності захистити своє право на житло.

Література

1. Сенаторова О. В. Права людини і збройні конфлікти: навч. посіб. Київ: ФОП Голембовська О.О., 2018. 208 с.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року з наст. змінами. URL: Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (rada.gov.ua) (дата звернення: 20.11.2023).

3. Смуш-Кулеша М., Федорова А., Мойса Б. Соціальні права в Україні під час війни: звіт про оцінку потреб. Рада Європи, грудень, 2022 рік. 63 с. URL: Звіт про оцінку потреб «Соціальні права в Україні під час війни» - Офіс Ради Європи в Україні (coe.int)

4. Вербицький І., Федорова Л., Боброва А. Основні засади державної житлової політики: рекомендації до розробки закону: аналітична записка. 28.06.2023. URL: osnovni- zasady-derzhavnoyi-zhytlovoyi-polityky-rekomendacziyi-do-rozrobky-zakonu-1.pdf (cedos.org.ua)

5. Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України: Закон України від 23 лютого 2023 року. URL: Про компенсацію за пошкоджен... | від 23.02.2023 № 2923 -IX (rada.gov.ua)

6. Костас Параскева. Захист внутрішньо переміщених осіб відповідно до Європейської конвенції з прав людини та інших стандартів Ради Європи: посібник, підготовлений у межах Проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», травень 2017. 172 с. . URL: 1680760881 (coe.int)

7. Рішення ЄСПЛ у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (заява № 13216/05) від 16 червня 2015 року. URL: Chiragov_v_Vurm.pdf (court.gov.ua)

References

1. Senatorova O. V. (2018). Prava lyudini і zbrojni konflikti [Human rights and armed conflicts]. Ki'iv: FOP Golembovs'ka O.O. [in Ukrainian].

2. Konstitudya Ukrarni vid 28 chervnya 1996 roku [Constitution of Ukraine from Juny 28, 1996]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: Конституція України | від 28.06.1996 № 254к/96- ВР (rada.gov.ua) [in Ukrainian].

3. Smush-Kulesha M., Fedorova A., Mojsa B.(2022). Social'niprava v Ukralni pid chas vijni: zvit pro ocinku potreb. [Social rights in Ukraine during the war: needs assessment report]. Retrieved from: Звіт про оцінку потреб «Соціальні права в Україні під час війни» - Офіс Ради Європи в Україні (coe.int) [in Ukrainian].

4. Verbic'kij І., Fedorova L., Bobrova A. (2023). Osnovni zasadi derzhavnol zhitlovol politiki: rekomendacil do rozrobki zakonu: analitichna zapiska. [The main principles of the state housing policy: recommendations for the development of the law: an analytical note]. Retrieved from: osnovni-zasady-derzhavnoyi-zhytlovoyi-polityky-rekomendacziyi-do-rozrobky-zakonu-1.pdf (cedos.org.ua ) [in Ukrainian].

5. Zakon Ukrainy «Pro kompensaciyu za poshkodzhennya ta znishchennya okremih kategorij ob^,єktіv neruhomogo majna vnaslidok bojovih dij, teroristichnih aktiv, diversij, sprichinenih zbrojnoyu agreskyu Rosijs'ko'i Federacii' proti Ukrai'ni, ta Derzhavnij reєstr majna, poshkodzhenogo ta znishchenogo vnaslidok bojovih dij, teroristichnih aktiv, diversij, spr ichinenih zbrojnoyu agreskyu Rosijs'ko'i Federacii proti Ukrai'ni» : vid 23 February 2023 roku [Law of Ukraine “ On compensation for damage and destruction of certain categories of immovable property as a result of hostilities, terrorist acts, sabotage caused by the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, and the State Register of property damaged and destroyed as a result of hostilities, terrorist acts, sabotage caused by armed aggression of the Russian Federation against Ukraine” from February 23, 2023]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: Про компенсацію за пошкоджен... | від 23.02.2023 № 2923 -IX (rada.gov.ua) [in Ukrainian].

6. Kostas Paraskeva (2017). Zahist vnutrishn'o peremishchenih osib vidpovidno do Єvropejs'koї konvencit zprav lyudini ta inshih standartiv Radi Єvropi: posibnik, pidgotovlenij u mezhah Proektu Radi Єvropi «Posilennya zahistu prav lyudini vnutrishn'o peremishchenih osib v Ukra'mi», traven' 2017. [Protection of internally displaced persons in accordance with the European Convention on Human Rights and other standards of the Council of Europe: a manual prepared within the framework of the Council of Europe Project "Strengthening the Protection of Human Rights of Internally Displaced Persons in Ukraine"]. Retrieved from: 1680760881 (coe.int) [in Ukrainian].

7. Rishennya ЄSPL u spravi «Chiragov ta inshi proti Virmenii'» (zayava № 13216/05) vid 16 chervnya 2015 roku [Decision of the ECtHR in the case "Chiragov and others v. Armenia" (application No. 13216/05) dated June 16, 2015]. Retrieved from: Chiragov_v_Vurm.pdf (court.gov.ua) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru