До питання правової визначеності нормативних актів

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра теорії держави та права

До питання правової визначеності нормативних актів

Гусарєв С.Д., д.ю.н., професор,

Заслужений юрист України

Старицька О.О., к.ю.н., доцент

м. Київ

Анотація

Чергове звернення до проблематики правової визначеності є свідченням актуальності цієї наукової тематики, не зважаючи на наявність численних публікацій у вітчизняній та зарубіжній літературі.

Очевидно, що правова визначеність як принцип, як самостійна правова конструкція, дозволила об'єднати в одній дискусії представників різних концепцій, співставити існуючі авторські підходи у розумінні правової визначеності, пов'язати цю ідею з практикою реалізації прав та свобод, передбачуваним розвитком правових відносин. Така актуалізація пов'язується із введенням в Україні режиму воєнного стану, запровадженням у галузях законодавства ряду обмежень, зумовлених необхідністю підтримання спеціально-дозвільного типу правового регулювання. Але окрім глобальних факторів, є такі, що походять від неточностей власне правового регулювання, виявляються у прогалинах та колізіях законодавства, а згодом у зловживаннях суб'єктів правозастосування (або недотриманні правил юридичної техніки).

Враховуючи масштабний, комплексний та прикладний характер наукової проблематики правової визначеності та з урахуванням поширення плюралістичної методології, стандартизації юридико-технічних стандартів підготовки нормативно-правових актів, посиленням уваги суспільства до стану правореалізаційних процесів, можна передбачити її подальшу актуалізацію.

Проте формування повноцінного правового теоретичного уявлення про феномен правової визначеності ще не свідчить про належний стан його функціонування в умовах конкретної правової системи. Більшої уваги потребують питання практичного втілення тих ознак, якими наділено поняття правової визначеності, що набуло статусу провідного принципу у питанні забезпечення верховенства права. Це означає, що законодавство має бути доступним, чітким, зрозумілим для всіх суб'єктів правових відносин, передбачуваним у моделюванні власної поведінки, без можливостей зворотної дії правової норми, що разом і забезпечує реалізацію нормативно-правових актів відповідно до принципу правової визначеності.

Ключові слова: правове регулювання, нормативно-правовий акт, норма права, нормопроектування, юридична техніка, правова визначеність, верховенство права, правова невизначеність.

Abstract

Regarding the issue of legal certainty of normative acts

Husariev S.D., Dr of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, First Vice-Rector; Starytska O.О., PhD in Law, Ass. Professor of the Department of Theory of State and Law, National Academy of Internal Affairs, Kyiv,

Another appeal to the issue of legal certainty is evidence of the relevance of this scientific topic, despite the availability of numerous publications in the Ukrainian and foreign literature.

It is obvious that legal certainty as a principle, as an independent legal construct, made it possible to bring into one discussion representatives of different concepts, to compare existing author's approaches to the understanding of legal certainty, and to relate this idea to the practice of implementation of rights and freedoms and the expected development of legal relations. This actualization is associated with the introduction of the martial law regime in Ukraine, and the introduction of a number of restrictions in the branches of legislation due to the need to maintain a specially license-based type of legal regulation. But in addition to global factors, there are those that come from inaccuracies of legal regulation itself, manifested in legislative gaps and collisions, and later in abuses of law enforcement entities (or non-compliance with the rules of legal technique).

Considering the wide-ranging, complex and practical nature of the scientific problem of legal certainty and in view of the spread of pluralistic methodology, standardization of legal and technical standards for the preparation of legal acts, and growing social attention of legal implementation processes, it is possible to predict its further actualization.

Nevertheless, the formation of a fully-fledged legal theoretical understanding of the phenomenon of legal certainty does not yet indicate the proper condition of its functioning in a particular legal system. More attention should be paid to the practical implementation of the features of the concept of legal certainty, which has become a leading principle in ensuring the rule of law. This means that legislation has to be accessible, clear, understandable for all subjects of legal relations, predictable in modeling their own behavior, without the possibility of retroactive effect of a legal provision, which together ensures the implementation of legal acts in accordance with the principle of legal certainty.

Keywords: legal regulation, normative legal act, legal norm, norm-drafting, legal technique, legal certainty, rule of law, legal uncertainty.

Постановка проблеми

Реалізація основних прав та свобод є однією із функцій держави, яка здійснюється у різних формах та сферах життєдіяльності суспільства, а також знаходиться під постійним контролем як національних органів, організацій або установ, так і міжнародних. Питання втілення у життя права в умовах конкретної правової системи, зокрема України, напряму залежить від якості нормативно-правових актів та точності дотримання процедур їх реалізації. В цьому контексті аналізу підлягають всі елементи механізму правового регулювання. У зв'язку з чим особливий науковий інтерес представляє проблематика забезпечення принципу верховенства права, провідною тезою якого є явище правової визначеності, як умови для практичного втілення ідеї верховенства. Саме тому, на осмисленні цієї ідеї зосереджено особливу увагу представників теоретичної юриспруденції, завдяки праці яких вимальовується системне уявлення про підходи до розуміння визначеності права або правової визначеності, ведуться дискусії про можливість наближення нормативно-правового тексту до ідеалу визначеності.

Обговорюються питання співвідношення категорії «правова визначеність» з іншими юридичними термінами, що дозволяє ґрунтовніше з'ясувати зміст зазначеної дефініції, відмежувавши її від таких понять як «правова невизначеність» та «неправова визначеність», що для загальної теорії права має методологічне значення. За результатами наукових дискусій вказуються шляхи досягнення визначеності тексту нормативно-правового акту як забезпечення чіткості сформульованих правових конструкцій, їх ясність та зрозумілість, доступність для ознайомлення всіма адресатами, передбачуваність моделей правової поведінки суб'єктів правовідносин тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наявні дослідження останніх років щодо проблематики правової визначеності були підготовлені представниками різних галузей наукових знань, левова частина з яких здійснено вченими загальної теорії права, а також сфери судової діяльності. Як правило, позиції сучасних авторів, які присвячують свої праці висвітленню принципу правової визначеності, не відрізняються одне від одного, що свідчить про методологічну єдність у галузях правової науки без заперечення можливого методологічного плюралізму в обґрунтуванні цього правового явища. При цьому, більшість науковців при формуванні власних інтерпретацій та аргументацій справедливо посилаються на нормативні джерела, а також на рішення Європейського суду з прав людини.

У наявних публікаціях увага правознавців акцентується на таких ознаках правової визначеності як відсутність зворотної дії кримінального закону, точність, несуперечність правових норм; нескасовуваність набутих законних прав; доступність і передбачуваність; ясність норм права тощо. Окремо вказується й на таку ознаку як чіткість і зрозумілість нормативного тексту для всіх його адресатів. А головне підтверджується єдність авторських позицій щодо безпосереднього взаємозв'язку правової визначеності та верховенства права.

Мета статті. Основною метою статті є висвітлення актуальності та важливості реалізації принципу правової визначеності у досягненні цілей соціально-правового розвитку, зокрема у забезпеченні верховенства права.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення ряду пізнавальних завдань, зокрема: здійснити аналіз стану дослідженості принципу правової визначеності у сучасній літературі, уточнити його змістовне навантаження, акцентувати увагу на першооснови існуючих інтерпретацій змісту шляхом проведення розмежування понять «правової визначеності» та «правової невизначеності», паралельно пояснити значення та обґрунтувати можливість введення у юридичну термінологію поняття «неправової визначеності».

Виклад основного матеріалу

Суттєвим підґрунтям для змістовного наповнення терміну правової визначеності є рішення Європейського суду з прав людини, які також використовуються у теоретико-правових дослідженнях як базові орієнтири.

На думку П.Д. Гуйвана, правова визначеність набула значення принципу міжнародного та національного права з прийняттям Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, а також з подальшим формулюванням її змісту та сутності шляхом тлумачення тексту Конвенції під час розгляду конкретних справ Європейським судом із прав людини [1, с. 11-21]. Надання такого статусу принципу правової визначеності є виправданим, з огляду на те, що його реалізація безпосередньо пов'язується із втіленням верховенства права у правову практику.

Особливої актуальності набуває окреслене питання у сучасному правовому стані України, коли вітчизняна нормативна база набуває ще більше ознак євроінтеграцій та запозичує норми Європейського Союзу. Звертаючи увагу на практичну реалізацію принципу правової визначеності та верховенства права крізь призму судової діяльності, особливо актуальним у цьому питанні постає запозичення інтерпретаційних ідей зазначеного принципу у рішеннях Європейського суду із прав людини.

На підтвердження зазначеного, слушною виявляється позиція Л.Л. Богачової щодо розуміння принципу правової визначеності. На її думку, практика Європейського суду із прав людини дозволяє виділити три групи вимог, які охоплює принцип правової визначеності, а саме: вимоги до визначеності законодавства, вимоги до визначеності повноважень та вимоги до визначеності судових рішень [2].

Підтримуючи таку наукову позицію та ґрунтовно аналізуючи структуру принципу верховенства права з посиланням на акти Європейської комісії, О. Кравець розкриває зміст юридичної визначеності, вказуючи на наявність таких ознак як: доступність законодавства, доступність судових рішень, передбачуваність актів права, сталість і послідовність приписів права, легітимність очікувань, унеможливлення зворотної дії тощо [3]. Зазначені риси вже мають місце у правничих дослідженнях і з позицій судової практики є перевіреними у процесі вирішення конкретних справ, а отже такими, що можуть мати місце.

Однак, постає питання чи завжди варто розкривати концепцію розуміння принципу правової визначеності виключно через апробовану судову практику? Чи завжди потрібно доводити справу до судового розгляду з огляду позиції суб'єкта права? Чи не порушується у такий спосіб права і свободи людини, оскільки на остаточне рішення суду та його тлумачення необхідний час. На наше переконання, цей принцип має бути використаний саме у процесі нормотворення, що сприятиме можливості суб'єкта права повноцінно реалізувати свої права.

Поряд з цим в літературі має місце широкий, але не зовсім обґрунтований погляд на принцип правової визначеності, зокрема як на сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового становища особи та її захисту від можливих проявів свавілля [4, с. 19-25]. Проте, розглядаючи питання реалізації принципу правової визначеності «як сукупності вимог для організації та функціонування правової системи» авторами не надано жодного аргументованого положення щодо окресленої тези. Фактично ними розглянуто структурні елементи самого принципу, левова частина яких розкривається через вимоги до якісного формулювання норм, законодавства, судових рішень, що не можна вважати завершеним переліком складових елементів правової системи, оскільки її структурі притаманні й інші компоненти, наприклад, такі як суб'єкти права, правова культура, юридична практика, принципи права тощо. Для повноти уявлень бажано вказати як має діяти принцип правової визначеності стосовно й інших складових.

Беззаперечно, здійснити висвітлення функціонування принципу правової визначеності у структурі правової системи можливо, але лише за умови дослідження взаємодії самого принципу з кожним окремим елементом правової системи. Саме завдяки такому комплексному підходу можна із теоретичної точки зору поєднати ці два правові явища: «правова система» та «принцип правової визначеності».

Звертаючи увагу на теоретичне осмислення принципу правової визначеності, доцільним буде розглянути бачення представників зарубіжної науки. Відтак, підтримуючи наукову думку Ауліса Аарніо та Олександра Печеника, Еліна Пауніо зазначає, що правова визначеність вимагає балансу між стабільністю та гнучкістю. Автори розрізняють формальну та змістовну правову визначеність, а також передбачуваність та прийнятність правових рішень. На їх переконання, формальна правова визначеність означає, що закони і, зокрема, судові рішення повинні бути передбачуваними: закони повинні відповідати вимогам ясності, стабільності та зрозумілості, щоб зацікавлені особи могли з відносною точністю розраховувати правові наслідки своїх дій [5].

Такої ж позиції притримуються і представники вітчизняної науки, докрем М.І. Козюбра, С.П. Погребняк, О.В. Цельєв та Ю.І. Матвєєва наголошують на тому, що основу принципу правової визначеності утворює концепція передбачуваності, згідно якої суб'єктам має бути забезпечена можливість планувати свої дії із впевненістю, із розумінням правових наслідків своїх дій. Цей принцип вимагає, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, точними, чіткими та несуперечливими [6, с. 73].

Окремо Ауліс Аарніо, Олександр Печеник та Еліна Пауніо акцентують увагу на культурологічному аспекті сприйняття правової визначеності, підкреслюючи, що окрім іншого закони та судові рішення повинні бути сприйняті відповідною правовою спільнотою [5].

Як вказує М.М. Дмитрієва, усі зазначені в літературі складові частини правової визначеності не є вичерпними, їхній зміст і перелік продовжує розширятися з огляду на динамічний характер суспільних відносин і механізм правового регулювання [7, с. 15-22]. Такий підхід до розуміння правової визначеності, на нашу думку, є занадто широким і не дозволяє скласти уявлення про межі його обсягу, що негативно віддзеркалюється на практиці. соціальний право свобода принцип правовий визначеність

Окрім формальних текстових та редакційних вимог на наше переконання, влучною є думка Лорда Манса, який вказує, що у сучасній практиці, зокрема судовій, виокремлюється й темпоральний контекст розуміння принципу правової визначеності, який включає ретроспективні зміни в законодавстві. Закон, на його думку, повинен бути визначеним на момент, коли суб'єкт мав діяти, посилаючись на нього [8]. Особливо актуальнними такі вимоги стають під час розгляду справ кримінального чи цивільного напрямів, наприклад, у питаннях зворотної дії кримінального закону чи розгляду права власності, спадкування тощо.

Водночас відповідно до роз'яснення Венеціанської комісії, згідно позицій якої правова визначеність передбачає доступність закону, його чіткість, легкість розуміння, фундаментом правової визначеності є відсутність зворотної сили кримінального закону [9].

З цією думкою щодо фундаментальності ідеї зворотної сили складно погодитись, навіть якщо врахувати багатоаспектність та комплексність розуміння правової визначеності. Погоджуючись, що ідея відсутності зворотної дії закону за загальним правилом дозволяє забезпечувати верховенство права, переконані, що претендувати на фундаментальну засаду правової визначеності вона вряд чи спроможна. У зв'язку з цим розглянемо деякі аргументи.

По-перше, необхідно звернутися до однієї з ознак права до формальної визначеності, що передбачає перетворення абстрактних моделей приписів правових норм (як моделі поведінки) у тексти нормативно-правових актів. Тому один із загальних аспектів розуміння правової визначеності пропонується розглядати саме в такому контексті через призму ознак права. Тобто визначеність як ознака формальності, як результат закріплення моделей поведінки у правових актах.

По-друге, в результаті формалізації (закріплення) відбувається конкретизація дії норм права у часі, просторі та за колом осіб. Ці параметри визначаються законодавцем у ході нормопроектування. Тому визначеність пропонується розглядати і в цьому контексті, як результат правового моделювання дії норм права.

По-третє, нормопроектування охоплює конструювання й на конкретному рівні щодо визначеності умов вступу в дію правової норми (гіпотеза), визначення моделі бажаної або необхідної поведінки суб'єктів права, визначення можливих наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання особою вимог правової норми (санкція). Отже, визначеність сприймається ще і як конкретизація потенційних правових відносин через призму структури норми права.

Виникає питання як при такому підході розуміти термін «правова невизначеність»? На наше переконання якщо не визначено, то не закріплено, не сформульовано, не конкретизовано на рівні моделі поведінки. Невизначеність у такому випадку свідчить про відсутність правового акту, відсутність самої норми, яку законодавець мав би закріпити, формалізувати. Якщо право (норма) не визначені, то немає про що й говорити.

Скоріше за все дослідники, використовуючи у професійному спілкуванні термін «правова невизначеність», мають на увазі якісну сторону визначеності, оцінюючи якість нормативно-правового акту, дотримання законодавцем вимог юридичної техніки, застосовуючи при цьому ряд оціночних понять точність, ясність, доступність, сприйнятність, передбачуваність тощо, які по суті є критеріями визначення якості нормативного тексту.

Не слід заперечувати ці критерії, які сучасними авторами беруться за основу для характеристики принципу правової визначеності. Їх неврахування у процесі нормотворення може призвести до формування неякісного масиву нормативного матеріалу, до виникнення перепон у правовому регулюванні, поширенню проявів антисоціальної поведінки, правових колізій тощо. Як приклад, недосконалої визначеності закнодавчого тексту можемо навести норму Закону України «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань» від 03.11.2015 року, де Верховною Радою України були внесені зміни до положень Кримінального кодексу України шляхом доповнення статті 369-3 [10] про встановлення відповідальності за протиправний вплив на результати офіційних змагань, а Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 1729-1, якою встановлено відповідальність за порушення заборони розміщення ставок на спорт, з одержанням за це неправомірної вигоди [11].

Водночас, згідно статистичних даних Офісу Генерального прокурора України, з моменту прийняття закону і до нині жодне кримінальне провадження, порушене за статтею 369-3 Кримінального кодексу України, не було спрямоване до суду за причин недосконалості, неточності викладу правової норми, що не дозволяє її практичне застосування [12].

Якщо погодитись із наявним розумінням правової невизначеності у двох аспектах формальному та змістовному, то є суттєві відмінності у розумінні цього терміну. У разі наявності неякісного правового акта, мову доцільно вести про змістовну невизначеність, про неточності правових формулювань, порушення правил юридичної техніки тощо.

А як бути, якщо суспільні відносини потребують свого регулювання, а нормативний акт існує багато років у форматі законопроекту? Напевно, слід вести мову про формальну невизначеність, коли правові моделі поведінки вже сформульовані, узгоджені із зацікавленими суб'єктами, визнані суспільством як такі, що мають бути, проте не набули юридичної сили за причин відсутності політичної волі та консенсусу у колегіальному правотворчому органі. Так, вже багато років ведуться законопроектні роботи з питань урегулювання обігу зброї. Проте в умовах воєнного стану це питання залишається актуальним і потребує свого остаточного визначення, з огляду на реальні обсяги обігу зброї серед цивільного населення, в тому числі й серед тих, хто отримав зброю відповідно до правил, затверджених МВС України у березні 2022 року [13].

Проте ні точність закону, ні його доступність не можуть претендувати на основоположність у розумінні головної ідеї принципу правової визначеності. Нами вже було охарактеризовано окремі позиції, в яких по-різному розкрито ідейний фундамент правової визначеності: як передбачуваність; як відсутність зворотної дії кримінального закону.

Звернемося до Словника української мови [14, с. 399]. Термін визначати характеризується як намічати, накреслювати до виконання, що є наближеним до смислу передбачуваності. Тобто визначати як передбачати, з чим є сенс погодитися, а ознаку передбачуваності взяти за основу для подальшого конструювання системи усіх інших ознак принципу правової визначеності.

У зв'язку з наявними термінологічними розбіжностями та з метою сприяння уніфікації термінологічних рядів, як альтернатива терміну «правова невизначеність» пропонується термін «неправова визначеність», який не слід розглядати як принцип правової діяльності, але який дозволяє констатувати факти неякісного закону, коли нормативний матеріал з точки зору чіткості регулювання, розподілу ролей, наявної системи гарантій реалізації прав та обов'язків, ясності процедури реалізації, простоти сприйняття виписано високо професійно, але всупереч праву, справедливості, всупереч інтересам тих суб'єктів, яким адресовано цей юридично значущий документ. Так, наприклад, привертає увагу змістовне наповнення Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»» [15], регулятивна роль якої широко обговорюється власниками майна, які вирішили здійснити правочин у зв'язку із відчуженням або придбанням майнового об'єкта. Суть проблеми зводиться до того, що згідно офіційної методики оцінки майна, його вартість у ході оцінювання може перевищуватися у десятки разів від реальної вартості, за що власник несправедливо має сплачувати величезний податок, який інколи перевищує реальну вартість об'єкта.

Такий формат визначеності, коли правовий акт за своєю метою спрямовується на захист спільного інтересу, але фактично закріплює можливість посягання на інтерес конкретних осіб, не сприяє зміцненню авторитету права, забезпеченню його верховенства як універсального засобу упорядкування суспільних відносин.

Висновки

Отже питання правової визначеності у правовому регулюванні є актуальним та таким, що потребує постійної уваги з боку науковців та практиків. Як наукова конструкція розуміння правових процесів, як засіб встановлення причинно-наслідкових зв'язків у системі правових відносин, як фундаментальна ідея забезпечення верховенства права, правова визначеність характеризується через призму цілого ряду ознак, що сприяють формуванню цілісного образу права як регулятора точність, передбачуваність, доступність, ясність, відсутність зворотної дії тощо.

Ступінь досягнення у правовому регулюванні ідеї правової визначеності виявляється у якості нормативного матеріалу та відповідно у досягненні мети правового регулювання. Один із важливих критеріїв осмислення правової визначеності це ступінь дотримання суб'єктами правотворчості (правореалізації) правил юридичної техніки.

Поняття правової визначеності не є догматом правознавства і наповнюється змістом відповідно до розвитку правової практики правозастосовних органів, що підтверджується результатами системного аналізу практики Європейського суду з прав людини та її імплементації до практики національних судів. В ході теоретичних інтерпретацій та з метою протиставлення результатів правотворчої діяльності меті правового регулювання, основній ідеї права як справедливості, уявляється можливим виокремити термін «неправова визначеність», коли юридична форма домінує над змістом.

З метою виокремлення обсягів поняття правової визначеності в теоретичній юриспруденції вживається термін «правова невизначеність» за допомогою якого методом протиставлення відмежовується неякісні правові акти, такі, що не сприяють забезпеченню верховенства права, мають вади юридичної техніки, не відповідають критеріям точності, прозорості, доступності, чіткості, ясності тощо, що у свою чергу повинно стати предметом уваги для правових аналітиків та послужити мотивацією для ініціювання нормопроектних робіт.

Література

1. Гуйван П.Д. Правова визначеність як складова частина принципу верховенства права. Альманах міжнародного права. 2017. Вип. 17. С. 11-21.

2. Богачова Л.Л. Принцип правової визначеності в європейському і національному праві (змістовна характеристика). Теорія і практика правознавства. 2013. Вип. 2. С. 1 13.

3. Застосування юридичної визначеності як елемента верховенства права: практичні поради судді. Право.иа. Юридична практика. Офіційний сайт.

4. Андрусів У.Б., Федик С.Є. Елементи принципу юридичної визначеності. Часопис Київського університету права. 2019. №1. С. 19-25.

5. Paunio E. Beyond Predictability Reflections on Legal Certainty and the Discourse Theory of Law in the EU Legal Order. German Law Journal. 2009. №10 (11). Р. 1469-1493.

6. Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М.І. Козюбри. Київ : Ваіте, 2015. 392 с.

7. Дмитрієва М.М. Правова визначеність: поняття і зміст. Вісник Запорізького національного університету. Серія: Юридичні науки. 2020. №3. С. 15-22.

8. Lord Mance. Should the law be certain? The Oxford Shrieval lecture given in the University Church of St Mary The Virgin, Oxford on 11th October 2011.

9. Rule of Law. Venice Commission. Council of Europe Офіційний сайт.

10. Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань: Закон України від 03 листоп. 2015 р. №743-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2015. №51. Ст. 472.

11. Кодекс України про адміністративні правопорушення: прийнятий 07 груд. 1984 р. №8073-X; в редакції від 14 жовт. 2023 р. Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). 1984. додаток до №51. Ст. 1122.

12. Кримінальний кодекс України: затв. Законом України від 5 квіт. 2001 р. №2341-Ш. Офіційний сайт Верховна Рада України.

13. Про затвердження Порядку отримання вогнепальної зброї і боєприпасів цивільними особами, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 берез. 2022 р. №175. Офіційний сайт Верховної Ради України.

14. Визначити. Словник української мови: в 11 т. / [редкол.: І.К. Білодід (голова) [та ін.]; АН УРСР; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. Київ: Наук. думка, 1970. Т. 1. А-В. С. 399.

15. Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» : постанова Кабінету Міністрів України від 10 верес. 2003 р. №1440. Офіційний сайт Верховної Ради України.

References

1. Huivan P.D. (2017) Pravova vyznachenist yak skladova chastyna pryntsypu verkhovenstva prava [Legal certainty as an integral part of the rule of law]. Almanakh mizhnarodnoho prava Almanac of international law. 17, 11-21. [in Ukrainian].

2. Bohachova L.L. (2013) Pryntsyp pravovoi vyznachenosti v yevropeiskomu i natsionalnomu pravi (zmistovna kharakterystyka) [The principle of legal certainty in European and national law (substantive description).]. Teoriia i praktyka pravoznavstva Theory and practice of legal science, 2, 1 13 [in Ukrainian].

3. Ofitsiinyi sait Yurydychna praktyka. Zastosuvannia yurydychnoi vyznachenosti yak elementa verkhovenstva prava: praktychni porady suddi [offidal sait of Legal practice. Application of legal certainty as an element of the rule of law: practical advice of a judge].

4. Andrusiv U.B., Fedyk S.Ye. (2019) Elementy pryntsypu yurydychnoi vyznachenosti. Chasopys Kyivskoho universytetuprava The journal of Kyiv university of law, 1, 19-25 [in Ukrainian].

5. Paunio E. (2009) Beyond Predictability Reflections on Legal Certainty and the Discourse Theory of Law in the EU Legal Order. German Law Journal, 10 (11), 1469-1493 [in English].

6. Koziubra, M.I. (Eds.). (2015) Zahalna teoriia prava: pidruchnyk [General theory of law: textbook]. Kyiv: Vaite, [in Ukrainian].

7. Dmytriieva M.M. (2020) Pravova vyznachenist: poniattia i zmist. Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Yurydychni nauky Bulletin of Zaporizhzhia National University. Series: Legal sciences. 3, 15-22 [in Ukrainian].

8. Lord Mance (2011) Should the law be certain? The Oxford Shrieval lecture given in the University Church of St Mary The Virgin, Oxford on 11th October 2011.

9. Official sait of Venice Commission. Council of Europe. «Rule of Law».

10. Pro zapobihannia vplyvu koruptsiinykh pravoporushen na rezultaty ofitsiinykh sportyvnykh zmahan: Zakon Ukrainy [The Law of Ukraine «On Preventing the Influence of Corruption Offenses on the Results of Official Sports Competitions»] 03.12. 2015 №743-VIII.

11. Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia [Code of Ukraine on Administrative Offenses] 07.12.1984 №8073-X

12. Kryminalnyi kodeks Ukrainy [Criminal Code of Ukraine] 05.04.2001 №2341-III.

13. Pro zatverdzhennia Poriadku otrymannia vohnepalnoi zbroi i boieprypasiv tsyvilnymy osobamy, yaki berut uchast u vidsichi ta strymuvanni zbroinoi ahresii Rosiiskoi Federatsii ta/abo inshy kh derzhav: nakaz Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy [Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine «On Approval of the Procedure for Receipt of Firearms and Ammunition by Civilians Participating in Repelling and Deterring Armed Aggression of the Russian Federation and/or Other States»] 07.03. 2022 №175.

14. Bilodid, I.K. (Eds.). (1970) Vyznachyty. Slovnyk ukrainskoi movy [To define. Dictionary of the Ukrainian language]. Kyiv: Nauk. dumka, [in Ukrainian].

15. Pro zatverdzhennia Natsionalnoho standartu №1 «Zahalni zasady otsinky maina i mainovykh prav»: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On Approval of the National Standard No. 1 «General Principles of Property and Property Rights Valuation»:] 10.09. 2003 №1440.

Размещено на Allbest.Ru