Детермінація домашнього насильства в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Київський університет права

Кафедра міжнародного права та галузевих правових дисциплін

Детермінація домашнього насильства в умовах воєнного стану

У.М. Митник, к.ю.н., доцент

Резюме

Митник У.М. Детермінація домашнього насильства в умовах воєнного стану

У статті досліджуються причини та умови, що сприяють вчиненню домашнього насильства в умовах воєнного стану. Розглянуто макро- та мікрофактори, що сприяють вчиненню домашнього насильства в умовах воєнного стану. Проаналізовано погляди науковців щодо детермінації домашнього насильства. Визначено основні детермінанти домашнього насильства, які поділено на детермінанти макро- та мікрорівня. Серед основних детермінантів домашнього насильства в умовах воєнного стану на макрорівні виділено зокрема такі, як відсутність визнання важливості проблеми домашнього насильства на загальнодержавному рівні, недосконалість законодавства у сфері боротьби з домашнім насильством, яке б враховувало негативні явища, пов'язані з військовими діями, економічна криза, безробіття, пропаганда жорстокості, насильства, широкий доступ населення до зброї та боєприпасів. Серед основних детермінант домашнього насильства на мікрорівні визначено такі, як: пере- життя насильства у дитинстві, прихильність до гендерних стереотипів, авторитарність, конфліктність характеру, матеріальна скрута в сім'ї, зловживання алкоголем і наркотиками, розлади психіки, посттравматичний стресовий розлад як учасників бойових дій, так і постраждалих від війни цивільних осіб.

Ключові слова: детермінанта, детермінація, домашнє насильство, конфлікт, сім'я, воєнний стан.

Resume

U. Mytnyk. Determination of domestic violence under the conditions of marital state

In the article it was investigated the reasons and conditions that contribute to the perpetration of domestic violence under martial law. The macro- and micro-factors that contribute to the perpetration of domestic violence in the conditions of martial law are considered. The views of scientists regarding the determination of domestic violence were analyzed.

he main determinants of domestic violence are defined, which are divided into macro- and micro-level determinants. Among the main determinants of domestic violence in the conditions of martial law at the macro level, the following are highlighted in particular: the lack of recognition of the importance of the problem of domestic violence at the national level, the imperfection of legislation in the field of combating domestic violence, which would take into account the negative phenomena associated with military actions, the economic crisis, unemployment, promotion of brutality, violence, wide access of the population to weapons and ammunition.

Among the main determinants of domestic violence at the micro level defined the experiencing violence in childhood, attachment to gender stereotypes, authoritarianism, character conflicts, financial difficulties in the family, alcohol and drug abuse, mental disorders, post-traumatic stress disorder of both combatants and civilians affected by the war.

Key words: determinant, determination, domestic violence, conflict, family, marital state.

Постановка проблеми

Упродовж останніх років в Україні та Європейському Союзі спостерігається зростання рівня злочинності, пов'язаної з вчиненням домашнього насильства. У деяких країнах, наприклад у Франції, це явище є загальнодержавною проблемою. Домашнє насильство має особливу специфіку. Воно належить до соціальної сфери, тому що пов'язане з особливостями сімейно-побутових відносин. Проблема домашнього насильства широко обговорюється на загальнодержавному рівні та в засобах масової інформації, а її вивченням займаються представники різних галузей знань. На рівень злочинності, пов'язаної із домашнім насильством мають вплив як фактори мікро-, так і макрорівня. Одним із факторів макрорівня є військові дії, які мають значний вплив на рівень та характер злочинності, пов'язаної з домашнім насильством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися в багатьох працях вітчизняних учених, зокрема О. Бандурки, Б. Головкіна, А. Благої, О. Джужі, Б. Головкіна, О. Кваші, О. Костенка, Ю. Павленка, Р. Перелигіної, І. Ткаченка та ін. Вагому роль відіграють кримінологічні та соціологічні дослідження, що проводяться міжнародними інституціями, такими як Рада Європи, ВООЗ, громадська організація «White Ribbon Ukraine», асоціація жінок юристок України «Jurfem» тощо. Водночас, не применшуючи значення цих і багатьох інших досліджень, зазначимо, що питання стану та детермінації злочинності, пов'язаної із вчиненням домашнього насильства в умовах воєнного стану з урахуванням кризових явищ у суспільстві, які викликані воєнним станом, є недостатньо дослідженими.

Формулювання мети статті. Виходячи з цих міркувань, мета цієї статті полягає в тому, щоб визначити та дослідити основні детермінанти домашнього насильства в умовах воєнного стану.

Викладення основного матеріалу

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За даними В. Мудрої з громадської організації «White Ribbon Ukraine», після початку антитерористичної операції рівень домашнього насильства значно зріс, що є одним з факторів дестабілізації ситуації в Україні. Асоціація жінок юристок України «Jurfem» здійснила моніторинг судових рішень, які ухвалено за результатами розгляду справ про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення судами Харківської, Львівської, Миколаївської, Черкаської областей та Києва у березні 2022 року та червні 2022 року. У березні 2022 року була одна з найактивніших фаз агресії Росії проти України, тому цей період є важливим для моніторингу в контексті того, як суди реагували на випадки домашнього насильства в нових реаліях. Щодо аналізу судових рішень протягом червня 2022 року (період часу, коли вже минуло кілька місяців російсько-української війни), то це дає змогу простежити тенденції розгляду справ про вчинення домашнього насильства порівняно з березнем 2022 року. Загальна кількість постанов, ухвалених судами першої інстанції, які розглядають справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення в областях моніторингу, становила 2156: ухвалено 572 постанови в аналізованих областях у березні 2022 року; 1584 постанови ухвалено у червні 2022 року, що на 73% більше порівняно з березнем 2022 року. При цьому з 2156 проаналізованих випадків можна зробити висновок, що у 52% випадків чоловіки вчиняли домашнє насильство щодо дружини / партнерки. Жінки були кривдниками лише в 6% випадків. Сини / дочки були кривдниками у 20% випадків, а брати, тесті, зяті, дочки чоловіка були кривдниками в 11% випадків. Ці статистичні дані показують, що кривдниками найчастіше є чоловіки. Варто зазначити, що в деяких випадках кривдник може одночасно виконувати декілька соціальних ролей щодо жертви. домашній насильство воєнний стан психічний економічний

До загально-кримінологічних чинників, що сприяють вчиненню домашнього насильства, можна віднести такі, як:

1) погіршення і нестабільність соціально-економічного життя, що викликає суперечність між природним бажанням мати дитину і економічним становищем сім'ї;

2) неможливість розвивати свої таланти, реалізувати культурні потреби;

3) скорочення кількості робочих місць і пов'язане з цим безробіття;

4) пропаганда у засобах масової інформації насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції;

5) поширення алкоголізму і наркоманії;

6) укорінення в суспільній свідомості настанови на індивідуальне виживання, відсутність соціальних ідеалів, ідеологічний вакуум у суспільстві, криза моралі;

7) поширення офіційно незареєстрованих шлюбів, менший рівень солідарності сім'ї, збільшення кількості розлучень і частки неповних сімей;

8) слабка дієвість системи матеріальної допомоги сім'ям, які її потребують, матеріальна залежність жінок від чоловіків;

9) недоліки роботи державних органів, зобов'язаних здійснювати профілактичний вплив на дисгармонійні сім'ї;

10) негативні тенденції у демографічній сфері.

Окремо варто звернути увагу на такий фактор, як пропаганда у засобах масової інформації насильства та жорстокості, деструктивний вплив відеопродукції. Нині у засобах масової інформації частими є публікації, які містять фото- та відеоматеріали із територій активних бойових дій, які містять насильницький контент. Усе це впливає на психологію суспільства загалом і кожного індивіда зокрема, оскільки насильство і жорстокість стають звичним явищем.

Крім цього, у контексті визначення макрофакторів домашнього насильства варто згадати про культурну теорію. Д. Левінсон дослідив культуру в теорії насильства, щодо якої перші гіпотези висловили М. Вольфганг і Ф. Феррачуті в 1967 році і яка була переглянута Р. Мак Вільямсом у 1998 році як теза «суспільства під впливом стресу». Ця теорія передбачає, що суспільства, у яких наявні внутрішні й зовнішні конфлікти, і де насильство зазвичай використовується для їх вирішення, насильство є прийнятним як засіб вирішення конфліктів у межах домогосподарства. Версія Р. Мак Вільямса підкреслює, що повсюдне застосування насильства блокує усвідомлення громадськістю проблем домашнього насильства. З цього можна зробити висновок, що чим частіше суспільство є втягнутим у війни чи внутрішні ворожнечі, тим вищим є рівень домашнього насильства. Підтвердженням такого висновку є те, що в Україні від початку військових дій на сході України у 2014 році рівень домашнього насильства зріс, про що зазначали тогочасна заступниця міністра соціальної політики України Н. Федорович і член громадської організації White Ribbon Ukraine В. Мудра. Крім цього, як було зазначено вище, рівень домашнього насильства в умовах повномасштабної війни також зростає.

Однією із детермінант макрорівня, яка має значний вплив на рівень домашнього насильства, є також широке володіння зброєю серед населення, особливо на територіях активних бойових дій у зв'язку зі спрощеним доступом населення до зброї та боєприпасів. Цей фактор зумовлює особливо небезпечний і жорстокий характер вчинення домашнього насильства.

Щодо мікрофакторів, які сприяють вчиненню домашнього насильства, то ними є такі:

- демографічні характеристики;

- умови життя, соціальний статус жертви та кривдника;

- сімейний статус і структура домогосподарства;

- стан психічного та фізичного здоров'я;

- рівень соціальної підтримки;

- недоліки соціально-психологічної комунікації кривдника і жертви;

- зловживання алкоголем або наркотиками.

У зв'язку з існуванням збройного конфлікту в Україні як один з елементів соціально-психологічних властивостей особи кривдників варто окремо виділити посттравматичний синдром у осіб, які брали участь у цьому конфлікті, що часто є каталізатором вчинення домашнього насильства. В цьому контексті варто погодитися з О. Квашою, яка зазначає, що «в умовах загострення соціально-політичних проблем і суперечностей, що є джерелом віктимізації українських громадян, активізується її криміногенна складова, що посягає на права, свободи й інтереси особи».

На індивідуальному рівні воєнна травма може спричинити психосоціальні проблеми, які, своєю чергою, можуть спричинити більшу кількість випадків насильства між інтимними партнерами, оскільки у чоловіків розвивається агресія як патологічна адаптація до насильницького середовища. Тому можна очікувати змін у поведінці свідків насильства в сім'ях. Реакція на травму, як правило, відрізняється залежно від статі, оскільки чоловіки більш схильні до розвитку агресії, тоді як жінки частіше демонструють ознаки депресії. Молоді хлопці та дівчата виражають емоції однаково, але з часом, під впливом соціалізації, роблять це поіншому. Хлопчиків і чоловіків часто вчать подавляти емоції, навіть тоді, коли вони стикаються з жорстокістю війни або смертю. Тому гендерно зумовлене насильство може бути можливим наслідком формування маскулінності шляхом подавлення емоцій для посилення військових здібностей чоловіків.

Насильство з боку інтимного партнера іноді сприймається як неминучий побічний продукт конфлікту через медикалізацію воєнних травм, які натуралізують повсякденні мілітаризовані гендерні ролі, зображуючи насильницьку поведінку як психічне захворювання. Розлади психічного здоров'я пов'язують як із конфліктом, так і з насильством з боку інтимного партнера. Насильницька поведінка може посилюватися, якщо чоловіки вживають алкоголь і наркотики, щоб впоратися з травмою, бідністю та втратою особистості; зловживання психоактивними речовинами часто пов'язують із насильством.

На мікрорівні жіночі травми та зміни в динаміці стосунків і соціально-економічних умовах можуть призвести до того, що для потерпілих осіб насильство і залишення у жорстоких стосунках буде прийнятним. Оскільки розрив насильницьких стосунків може бути моментом, коли жінки найбільше ризикують стати потерпілими від актів помсти, то в цьому випадку жінки можуть не хотіти розлучатися. Крім цього, регіони з високим рівнем військового конфлікту можуть мати меншу інституційну підтримку для потерпілих жінок. Крім цього, жінки з кращими ресурсами можуть мати більше можливостей залишити насильницькі відносини, а також зони військових конфліктів, а спричинена військовим конфліктом бідність може перешкодити жінкам залишатися в безпеці.

Ті, хто пережив війну та інші форми організованого насильства, можуть страждати від багатьох психічних розладів роками після травматичного досвіду. Дослідження проведене стосовно ветеранів війни у В'єтнамі або солдатів, які повернулися з бойового чергування в Іраку чи Афганістані, показують високий рівень посттравматичного стресового розладу (ПТСР), супутніх депресивних розладів і збільшення зловживання психоактивними речовинами серед постраждалих. Однак термін «постраждалі у війні» не повинен стосуватися виключно або головним чином солдатів або ветеранів війни, але також повинен охоплювати цивільних жертв організованого насильства, які, безумовно, становлять найбільшу групу постраждалих. Високі показники посттравматичних стресових розладів були виявлені у великої кількості постраждалих від численних випадків організованого насильства цивільних осіб. Такими є, наприклад, жертви тортур, біженці та внутрішньо переміщені особи, а також ті, хто шукає притулку в західних країнах. Серед найбільш вразливих груп діти, які перебувають у зонах бойових дій або змушені тікати звідти. За даними різних досліджень, поширеність посттравматичних стресових розладів у дітей і підлітків варіюється від 20% до 44% навіть через декілька років після травматичних подій війни. Нещодавні епідеміологічні дослідження, проведені за участю дітей у Афганістані та Шрі-Ланці, показали, що одна четверта дітей, окрім посттравматичного стресового розладу, також мають супутні афективні та соматичні проблеми. Окрім безпосередніх наслідків війни, розвитку дітей у зонах бойових дій загрожує низка вторинних факторів. У зонах бойових дій, як і в інших місцях, діє правило, що в групах високого ризику систематично накопичуються фактори ризику для розвитку дітей. Отже, діти, які вже зазнали війни, мають підвищений ризик подальших соціальних і психічних стресів, таких як бездомність, недоїдання, втрата батьків або домашнє насильство. Тому для дитини мають значення не лише прямі, особисті наслідки досвіду війни, а й багатовимірний вплив війни на сімейне життя, поведінку батьків, а також на соціальні та економічні умови, які впливають на сім'ю. Припущення, що насильство сприяє подальшому насильству, не нове. Багато років тому була сформульована гіпотеза «циклу насильства» у домашньому насильстві та жорстокому поводженні з дітьми, яка передбачає, що насильство передається з покоління в покоління. Це означає, що досвід фізичного насильства в дитинстві збільшує ймовірність того, що особа вчинить його в дорослому віці, тим самим зумовлюючи безперервний цикл насильства та жорстокого поводження. Тому важливим є розроблення ефективних загальнодержавних програм реабілітації учасників бойових дій. Необхідним є також розроблення окремих корекційних програм для кривдників учасників бойових дій, які б враховували психологічний стан цієї категорії осіб.

Висновки

Військові дії є одними із вагомих детермінант макрорівня, які мають значний вплив на рівень домашнього насильства.

Нами визначено комплекс детермінант домашнього насильства в умовах воєнного стану. На нашу думку, основними детермінантами домашнього насильства в умовах воєнного стану на макрорівні є стереотипність поглядів суспільства щодо сімейних стосунків, ролей кожного з подружжя та виховання дітей, відсутність визнання важливості проблеми домашнього насильства на загальнодержавному рівні, недосконалість законодавства у сфері боротьби з домашнім насильством, яке б враховувало негативні явища, пов'язані з військовими діями, латентний характер цього явища, економічна криза, безробіття, пропаганда жорстокості, насильства, поширення алкоголізму, наркоманії, широкий доступ населення до зброї та боєприпасів. Основними детермінантами домашнього насильства на мікрорівні вважаємо батьківський приклад, пережиття насильства у дитинстві, відмінності у цінностях партнерів, їх соціальному та матеріальному статусі, прихильність до гендерних стереотипів, авторитарність, конфліктність характеру, матеріальну скруту в сім'ї, зловживання алкоголем і наркотиками, розлади психіки, посттравматичний стресовий розлад як учасників бойових дій, так і постраждалих від війни цивільних осіб.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР.

2. Ще раз про домашнє насильство.

3. Domestic Violence in Ukraine: Response During the War (First Half of 2022).

4. Митник У.М. Детермінація домашнього насильства. Держава і право: збірник наукових праць. 2018. Вип. 82. С. 223-234. С. 223-226.

5. Arthur Cаhristine, Roger Clark. Determinants of Domestic Violence: A Cross-National Study. International Journal of Sociology of the Family. Vol. 35. No. 2 (2009). С. 147-167. С. 149-152.

6. За останні два роки в Україні почали роботу 7 центрів допомоги жінкам, які постраждали від домашнього та гендерного насильства.

7. Ще раз про домашнє насильство.

8. Митник У.М. Названа праця. С. 227-230.

9. Кваша О.О. Актуальні питання запобігання злочинам: кримінолого-віктимологічна парадигма. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. №3. С. 267-270. С. 267.

10. Signe Svallfors. Hidden Casualties: The Links between Armed Conflict and Intimate Partner Violence in Colombia. Politics & Gender, Volume 19, Issue 1, March 2023. С. 133-165. С. 133-134.

11. Ibidem. С. 134.

12. Ibidem. С. 135.

13. Claudia Catani. War at Home a Review of the Relationship between War Trauma and Family Violence. Verhaltenstherapie. 20 (2010). С. 19-27. С. 19.

Размещено на Allbest.Ru