Значення практики Європейського суду з прав людини у національному цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Значення практики Європейського суду з прав людини у національному цивільному праві

Лисюк Анна Олександрівна

бакалавр права, студентка магістратури

Анотація

європейський суд право людина

Стаття присвячена дослідженню питання значення практики Європейського суду з прав людини у системі цивільного законодавства України. Констатовано необхідність аналізу цього питання у контексті визначення цивільно-правового аспекту в тлумаченні Судом положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розглянуто нормативно-правове регулювання правового статусу практики ЄСПЛ як джерела права в Україні, положення цивільного процесуального законодавства України тощо. З'ясовано вплив Європейського суду з прав людини на загальний стан стандартів захисту прав людини. Окрім того, акцентовано увагу на практичних проблемах застосування національними судами рішень ЄСПЛ, зокрема формальність, маніпулятивність, помилковість їх використання, відсутність офіційного перекладу та необхідність витребування копії рішення разом з його автентичним перекладом тощо.

Проаналізовано ряд рішень Європейського суду з прав людини у частині цивільно-правових правовідносин. Зокрема, рішення щодо захисту персональних даних і тривалості їх зберігання, співвідношення свободи вираження поглядів і справ про захист ділової репутації, визначення поняття цивільних прав та обов'язків і житла. Також авторка приділила увагу значенню усталеної практики ЄСПЛ щодо принципів пропорційності та верховенства права, а також їх ролі для цивільних правовідносин.

Здійснено аналіз концепції свободи розсуду держави та поняття європейського консенсусу, а також їх співвідношення та вплив на визначення Європейським судом з прав людини моральних аспектів правового регулювання цивільних прав, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зроблено висновок про те, що незважаючи на однозначність юридичного закріплення ролі практики Європейського суду з прав людини у законодавстві України та окремих рішеннях Суду, подальшого дослідження потребує її використання державами, що не є відповідачами у справі, через різнорідність правових систем і підходів до законодавчого регулювання цивільних правовідносин у межах Ради Європи.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, цивільне право, свобода розсуду держави.

Lysiuk Anna Oleksandrivna Bachelor of Law, Master's, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

Significance of the practice of the European Court of Human Rights in national civil law

Abstract

The article is devoted to the study of the significance of the practice of the European Court of Human Rights in the system of civil legislation of Ukraine. The need to analyze this issue in the context of determining the civil-law aspect in the Court's interpretation of the provisions of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms was noted. The normative legal regulation of the legal status of the practice of the ECtHR as a source of law in Ukraine, provisions of the civil procedural legislation of Ukraine, etc. are considered. The impact of the European Court of Human Rights on the general state of human rights protection standards is clarified. In addition, attention is focused on the practical problems of the application of ECtHR decisions by national courts, in particular formality, manipulativeness, erroneous use of them, lack of an official translation and the need to request a copy of the decision together with its authentic translation, etc.

A number of decisions of the European Court of Human Rights in the area of civil legal relations are analyzed. In particular, decisions on the protection of personal data and the duration of their storage, the relationship between freedom of expression and cases on the protection of business reputation, the definition of the concept of civil rights and obligations and housing. The author also paid attention to the importance of the established practice of the ECtHR regarding the principles of proportionality and the rule of law, as well as their role in civil legal relations.

The analysis of the concept of freedom of state discretion and the concept of European consensus, as well as their correlation and influence on the determination by the European Court of Human Rights of the moral aspects of the legal regulation of civil rights enshrined in the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, was carried out. It was concluded that despite the unequivocal legal establishment of the role of the practice of the European Court of Human Rights in the legislation of Ukraine and individual decisions of the Court, its use by states that are not defendants in the case requires further research due to the heterogeneity of legal systems and approaches to the legislative regulation of civil legal relations within the Council of Europe.

Keywords: European Court of Human Rights, civil law, margin of appreciation.

Постановка проблеми

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд) відіграє важливу роль у захисті прав і свобод людини не лише через встановлення порушень державою міжнародно-правових зобов'язань у кожній конкретній справі, але й через процес тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція), яким здійснюється напрацювання єдиної практики та підходів до розуміння ключових юридичних категорій і принципів, таких як верховенство право, справедливість, гідність і права людини. Великий масив рішень викликає підвищений дослідницький інтерес через потребу виокремлення ряду питань, що становлять предмет цивільно-правового регулювання. У зв'язку з цим вважаю необхідним визначити окремі рішення ЄСПЛ, що пов'язані з вирішенням Судом питань цивільного права, у першу чергу справ, відповідачем у яких є Україна.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Правовий статус та природа Європейського суду з прав людини наразі лишається об'єктом дискусій серед вчених-юристів. Питаннями юрисдикції Суду, вирішення ним справ за індивідуальними скаргами проти держав-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також значення практики ЄСПЛ для формування усталеної прецедентної практики тлумачення та застосування Конвенції займалися ряд науковців, серед яких: С.В. Васильєв, О.В. Константий, А.А. Марченко, А.О. Селіванов тощо. Однак об'єктом аналізу були здебільшого загальнотеоретичні та процесуальні питання, відтак виникає потреба у дослідження рішень ЄСПЛ з питань, що безпосередньо пов'язані з регулюванням цивільно-правових відносин.

Метою статті є аналіз рішень Європейського суду з прав людини для визначення місця та ролі практики Суду для національного цивільного права.

Виклад основного матеріалу

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено перелік прав і свобод людини, які держави-учасниці Конвенції взяли на себе зобов'язання поважати, гарантувати і захищати, порушення державою яких у багатьох випадках тягне за собою звернення осіб до ЄСПЛ, який поширює юрисдикцію на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено: «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права» [3]. На відміну від практики ЄСПЛ, не виникає сумнівів обов'язковість застосування Україною Конвенції у контексті ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Однак за більш широким підходом, що неодноразово підтверджувався самими ж рішеннями ЄСПЛ, практика Суду та положення Конвенції є нерозривними та такими, що водночас випливають і впливають одна на одну. Зазначене твердження співвідноситься з концепцією Конвенції як «живого інструмента» захисту прав людини, згаданою, зокрема, у таких рішеннях, як «Тайрер проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії» тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 (аналогічний висновок міститься також і в інших постановах Верховного Суду) зазначено, що «з урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя в Україні є виключним повноваженням національних судів» [8]. На мій погляд, таке твердження не зовсім відповідає правовій дійсності, зважаючи на таке.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що не є судовим органом, що замінює національні суди, оскільки за преамбулою до Конвенції діє, у тому числі, на підставі принципу субсидіарності і не є вищою судовою інстанцією. Однак Суд у своїх рішеннях (наприклад у справі «Константін Марків проти Росії», «Ірландія проти Сполученого Королівства») констатує: «...Суд повторює, що його рішення служать не лише для вирішення тих справ, які були подані до нього, але, загалом, для роз'яснення, захисту та розвитку норм, встановлених Конвенцією, таким чином сприяючи дотриманню державами зобов'язань, взятих на себе їх як Договірних сторін. Незважаючи на те, що основною метою системи Конвенції є надання індивідуального захисту, її місія також полягає у визначенні питань, пов'язаних з громадською політикою в загальних інтересах, таким чином підвищуючи загальні стандарти захисту прав людини та поширюючи судову практику з прав людини на всю спільноту» [15].

Не варто також забувати про наявність чинного механізму контролю за національним законодавством держав-учасниць, що встановлений ст. 19 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, відповідно до цього положення орган представництва здійснює юридичну експертизу всіх законопроектів, підзаконних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації, на відповідність Конвенції, за результатами чого готує спеціальний висновок [3]. Відповідна процедура, на мій погляд, узгоджується також з ч. 1 ст. 93 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», згідно з якою кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, до предмета відання якого належить оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції для підготовки експертного висновку [4].

Окрім цього, наявні певні занепокоєння щодо використання практики ЄСПЛ національними судами. Наприклад, Інститут прикладних гуманітарних досліджень вказує на такі проблеми: 1) поширеність «декларативних» та «формальних» посилань на рішення ЄСПЛ; 2) помилкове або маніпулятивне застосування; 3) обмежений перелік стандартних ситуацій, в яких використовується практика ЄСПЛ тощо [6]. Велика палата Верховного Суду акцентує свою увагу також на проблемі перекладу офіційних рішень ЄСПЛ. Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом (ч. 3 ст. 18) [3]. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц вкотре наголошено, що у разі відсутності офіційного перекладу рішення Європейського суду з прав людини, суд може користуватися його оригінальним текстом, а також зазначено про положення ч. 1 ст. 31 Віденької конвенції про право міжнародних договорів: договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору [7]. Слід зауважити, що нормативне регулювання та судова практика з цього питання є однозначними, однак проблематика лежить у практичній площині.

Окрім труднощів використання оригінальних текстів рішень ЄСПЛ, виявлено процесуальний недолік такого механізму. Так, відповідно до п. 5 ст. 427 Цивільного процесуального кодексу якщо в заяві міститься клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, суддя (суддя-доповідач) невідкладно після відкриття провадження у справі постановляє ухвалу про витребування такої копії рішення разом з її автентичним перекладом від органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи. Верховний Суд вказує на те, що час, витрачений на витребування матеріалів справи та на отримання автентичного перекладу рішення ЄСПЛ перевищує строк для перегляду справи, через що неможливим стає дотримання тридцятиденного строку для перегляду справи [5].

Отже, незважаючи на деякі питання щодо юрисдикції та ролі ЄСПЛ при здійснення ним своїх повноважень, а також практичних проблем при застосуванні його практики, остання юридично визнана джерелом права в Україні, що підлягає застосування судами.

Практика Суду охоплює всі сфери правовідносин, що виникають у процесі реалізації конвенційних прав, у тому числі цивільні. Цивільні права згадуються у ч. 1 ст. 6 Конвенції: «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру» [1]. Поняття цивільних прав та обов'язків прямо не регламентоване цивільним законодавством України, однак його тлумачення наявне у практиці ЄСПЛ. За підходом Суду цивільні права та обов'язки не повинні тлумачитися як такі лише за посиланням на внутрішнє законодавство держав-учасниць Конвенції, оскільки вони є автономним поняттям, яке існує незалежно від тлумачення прав у внутрішніх законодавствах Сторін.

Окрім тлумачення поняття цивільних прав та обов'язків, ЄСПЛ вирішує цілий ряд питань, пов'язаних з цивільними правовідносинами: питання свободи вираження поглядів, захисту права власності (особливо у контексті Протоколу № 1 до Конвенції), свободи зібрань та об'єднання, поваги до приватного та сімейного життя тощо. Суд здійснює автономне тлумачення категорій, що існують у контексті цивільних правовідносин, та аналізує відповідне національне законодавство задля вирішення питання про наявність чи відсутність порушення державою зобов'язань із захисту прав людини за Конвенцією. Тому слід приділити увагу рішенням ЄСПЛ, якими були порушено аспекти окресленого кола питань.

У справі «Суріков проти України» Суд розглянув питання щодо захисту персональних даних військовослужбовців в Україні. Зокрема, увага ЄСПЛ приділялася нормативному регулюванню правовідносин охорони інформації щодо психічного здоров'я людини. У цьому Рішенні Суд постановив наявність порушення ст. 8 Конвенції через втручання у приватне життя заявника шляхом зберігання персональних даних щодо його психічного здоров'я протягом тривалого часу. Важливо, що відповідно до п. 89 Рішення «...застосовне законодавство згідно з його тлумаченням і застосуванням національними судами у цій справі, дозволяло зберігання даних щодо стану здоров'я заявника протягом дуже тривалого періоду та уможливлювало їх поширення та використання для цілей, не пов'язаних із первинною ціллю їх збирання. Суд вважає, що такі широкі повноваження становили непропорційне втручання у право заявника на повагу до приватного життя» [16]. Таким чином, ЄСПЛ прямо вказав на недосконалість національного цивільного законодавства, що призвело до порушення державою конвенційних зобов'язань.

Принагідно, що окреслені правовідносини були об'єктом розгляду Конституційного Суду України, а саме у справі К.Г. Устименка, на яку також звернув увагу ЄСПЛ. Рішенням Конституційного Суду України вказано на те, що незважаючи на недопущення за загальним правилом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32 Конституції України), «вітчизняним законодавством не повністю визначено режим збирання, зберігання, використання та поширення інформації, зокрема щодо психічного стану людини, її примусового огляду та лікування, не створено процедуру захисту прав особи від протизаконного втручання в її особисте життя психіатричних служб», а також що «законодавство України поки що не приведено у відповідність з європейськими стандартами у галузі захисту персональних даних у зв'язку із прийняттям України до Ради Європи» [12].

Важливим для сучасної судової практики України у сфері цивільного права є визначення поняття житла. Так, вітчизняне законодавство визначає поняття житла у ст. 379 Цивільного кодексу України, відповідно до якої житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них [2]. У багатьох рішеннях Верховного Суду наявні посилання на рішення ЄСПЛ з приводу тлумачення цього поняття. У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем [20]. У законодавстві окремих країн до житла за певних обставин можуть бути віднесені офісні та службові приміщення, склади та інша нежитлова забудова.

Інший прикладом вирішення питання про захист цивільних прав особи є справи Суду з приводу захисту честі, гідності та ділової репутації, що розглядаються, зокрема, у їх співвідношення зі ст. 10 Конвенції - свободою вираження поглядів. Як уже зазначалося раніше, ЄСПЛ не надає пряму оцінку застосуванню національними судами норм матеріального та процесуального права, однак виходячи із юрисдикційно правомірного аналізу справи на предмет порушення державою зобов'язань за Конвенцією Суд дійшов таких висновків з приводу національного цивільного законодавства у справі «Жвавий проти України»: 1) втручання у свободу вираження поглядів мало підставу в національному законодавстві, зокрема ст.ст. 280 і 297 Цивільного кодексу України, та «переслідувало законну мету», а саме: захист репутації або прав інших осіб; 2) деякі з тверджень заявника були оціночними судженнями, які відображали його суб'єктивну оцінку поведінки; 3) будь-який негативний вплив на репутацію позивача внаслідок висловлення заявником своїх тверджень був досить обмежений; 4) ніщо не свідчить про те, що національні суди звернули увагу на клопотання заявника; натомість вони, вочевидь, вважали їх такими, що не мали стосунку до справи; 5) провадження про захист честі та гідності призвело до надмірного та непропорційного тягаря, покладеного на заявника [14].

Отже, у справі «Жвавий проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що незважаючи на формально наявну правову підставу обмеження свободи слова заявника у національному законодавстві, суди не дослідили всі наявні докази, а заявнику було неправомірно відмовлено у касаційному розгляді його справи, а також покладено на нього надмірний тягар та невиправдано суворе покарання. Важливо, що також було викладено інакшу кваліфікацію висловлювань заявника, ніж представлену національними судами, а саме звернено увагу на непублічність висловлювань заявника, оціночний характер деяких його висловлювань, який не був встановлений у судах першої та апеляційної інстанцій, а також незначний ступінь впливу висловів заявника на ділову репутацію позивача.

У контексті цієї справи слід також приділити увагу практиці Суду щодо принципу пропорційності, який має деякі відмінності порівняно з національним законодавством. Пропорційність закріплена як один із принципів цивільного судочинства у п. 6 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 11 цього кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо [2]. Натомість ЄСПЛ зазначає, що відповідно до принципу пропорційності «кожна «спеціальна процедура», «умова», «обмеження» чи «покарання», які покладені, повинні бути пропорційні легітимній меті, що переслідується» [9], тобто розглядає його у значно ширшому контексті.

Найбільш поширеним при визначенні порушення принципу пропорційності є так званий тест на пропорційність, що передбачає такі питання: 1) чи було передбачене законом обмеження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у ЄКПЛ; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно співрозмірним тій правомірній меті, якої досягали [13].

Варто також зазначити, що практика ЄСПЛ з приводу застосування принципу пропорційності є важливою через її взаємозв'язок з принципом верховенства права. Так, С. П. Погребняк стверджує, що принцип пропорційності ґрунтується на конституційних принципах правової держави і верховенства права (ст. ст. 1, 8 Конституції України) і може бути визначений як загальний принцип права, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються [10, с. 333]. Вважаю доцільним пригадати, що саме у контексті застосування принципу верховенства права Кримінальний процесуальний кодекс і Кодекс адміністративного судочинства закріплюють вказівку на урахування практики Європейського суду з прав людини, у той час як ЦПК України не містить такого обмеження сфери її використання.

Існують також випадки, коли рішення ЄСПЛ безпосередньо ставало джерелом права, зважаючи на відсутність норми права в законодавстві України. Наприклад, до прийняття Закону України «Про медіа» від 13.12.2022, національне нормативно-правове регулювання не передбачало положень щодо державної реєстрації Інтернет-видань, а інші нормативні акти, які регулюють сферу засобів масової інформації в Україні, не містили будь-яких положень про статус Інтернет-видань або використання інформації, отриманої з Інтернету. У зв'язку з цим у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» ЄСПЛ наголосив на необхідності захисту прав журналістів у мережі Інтернет, що по суті стало новою нормою захисту від непропорційної цивільно-правової відповідальності [17].

Дискусійним, на мій погляд, залишається питання щодо доцільності вважати джерелом права в Україні рішення ЄСПЛ, де відповідачем виступає інша держава-член Ради Європи. З одного боку, відповідь на окреслене питання є однозначною у практиці Суду. Так, наприклад, у рішенні по справі «Опуз проти Туреччини» зазначено, що постановляючи остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Конвенції, Суд розглядає, чи застосовували національні органи влади в достатній мірі принципи, встановлені ним в рішеннях по аналогічних справах, навіть якщо вони прийняті щодо іншої держави [21]. Національне законодавство також не обмежує сферу застосування судами практики ЄСПЛ рішеннями проти України. Однак виконання рішень пов'язане виключно зі справами, у яких держави-учасниці є сторонами (ст. 46 Конвенції).

З іншого боку, існують підстави для критики такої практики. Однією з концепцій, розвинених ЄСПЛ, є свобода розсуду держави, яка дозволяє державі здійснювати початкову оцінку необхідності втручання нею в конвенційні права людини. Завдання Суду полягає в тому, щоб перевірити, чи не вийшла держава за межі такої свободи, зокрема, чи були надані державними органами пояснення втручання «належними та достатніми» [18]. Концепція свободи розсуду держави тісно пов'язана з поняттям так званого «європейського консенсусу», який передбачає наявність спільного європейського бачення, особливо у законодавстві та практиці держав-членів, на підставі якої Суд може зробити свої висновки [11, с. 217]. Згідно з практикою ЄСПЛ наявність або відсутність цього консенсусу впливає на межі розсуду держави, визначаючи вузький або широкий підхід відповідно.

Із цих положень випливає потенційна і вже наявна неоднозначність вирішення певних проблемних аспектів у практиці Суду. Наприклад, це стосується визначення моменту виникнення права на життя, що вирішується цивільним законодавством кожної країни. У справі «Во проти Франції» ЄСПЛ висловив позицію, відповідно до якої «за відсутності загальноєвропейського консенсусу у науковому і юридичному визначенні початку життя, відправна точка права на життя належить до можливості розсуду, яка, на його думку, на загал у цьому питанні має бути визнана за державами» [19]. Отже, Суд не вирішує питання моменту початку життя, законодавчого регулювання дозволу на проведення абортів, строку вагітності, за якого проводення абортів є можливим, тощо. Слід, однак, вказати, що у справі «Тисьонц проти Польщі» Суд наголосив, що повна заборона на проведення абортів може порушувати право на життя за ст. 2 ЄКПЛ та на повагу до приватного та сімейного життя за ст. 8 Конвенції. Незважаючи на це, законодавством Польщі досі встановлені значні обмеження у частині можливості здійснення абортів, що свідчить про ігнорування рішення ЄСПЛ та в цілому його неефективність. На мій погляд, така ситуація пов'язана з наявністю різних національних підходів до вирішення тих чи інших юридичних питань, концепцій та правової доктрини. Таким чином, життя як немайнова цінність хоча і є правом, що захищається ст. 2 Конвенції, проте не може бути цілком врегульованим практикою ЄСПЛ через відсутність єдиного європейського консенсусу щодо нього.

Отже, різноманітність правових систем, що існують у межах держав-членів Ради Європи, не дає змогу однозначно визначати ряд питань, що становлять проблеми моралі для кожної держави окремо. Через це Суд визначає у своїх рішеннях вузький і широкий розсуд держав з приводу правового регулювання та відходу від зобов'язань за Конвенцією. Такий стан речей зумовлений специфічною правовою природою Європейського суду з прав людини та викликає потребу в подальшому напрацюванні єдиних рішень і позицій усіх держав-учасниць для формування єдиної практики Суду.

Висновки

Практика Європейського суду з прав людини відіграє вагому роль у процесі формування та розвитку ефективних механізмів захисту прав людини на наднаціональному рівні. Юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції, зокрема щодо гарантій захисту конвенційних прав. Разом із тим, Суд не замінює національні судові органи та не виконує функцію суду вищої інстанції. Незважаючи на це, часто ЄСПЛ дає оцінку національному законодавству, вказуючи на його недоліки.

Практика ЄСПЛ містить ряд важливих висновків з приводу розкриття та реалізації цивільних прав особи. Зокрема, це стосується питань свободи вираження поглядів, зібрань та об'єднань, захисту права власності поваги до приватного та сімейного життя тощо. Висновки Суду містять тлумачення самих категорій цих прав, а також зобов'язань держав-учасниць за відповідними статтями Конвенції. Незважаючи на наявність усталеної практики ЄСПЛ з таких питань, як роз'яснення тесту на пропорційність втручання держави у деякі цивільні права особи, правові основи захисту персональних даних, поняття житла та ін., вирішення деяких питань Суд лишає на розсуд кожної держави через відсутність європейського консенсусу щодо їх розв'язання. Потенційно це може призвести до неоднозначного розуміння та застосування положень Конвенції через різні підходи до законодавчого регулювання морально чутливих питань.

Важливо розвивати практику ЄСПЛ щодо вирішення ключових питань цивільного законодавства задля вироблення єдиної судової практики та розуміння найважливіших принципів права у цій сфері.

Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 04.11.1950. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон від 18.03.2004 № 1618-IV. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text.

3. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text.

4. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10.02.2010 № 1861-VI. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17#Text.

5. Виконання рішень ЄСПЛ: огляд практики Великої Палати Верховного Суду. Х щорічний форум з практики Європейського суду з прав людини. (1-2 грудня 2021 року). URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Gudyma_2021_12_02.pdf.

6. Аналітичний звіт за результатами моніторингу судових рішень щодо застосування в Україні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Інститут прикладних гуманітарних досліджень. Київ, 2018. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/b/7/390506.pdf.

7. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/ 10128/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85541621.

8. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 2-2175/11. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77361949.

9. Тоцький Б.А. Принцип пропорційності: історичний аспект і теоретичні складові. Часопис Київського університету права. 2013. № 3. С. 70-74.

10. Погребняк С.П. Основоположні принципи права: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2009. 433 с.

11. Карвацька С.Б. Інтерпретаційна практика Європейського суду щодо міжнародних договорів із прав людини: особливості, принципи та методи. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 2. С. 214-219. URL: http://apnl.dnu.in.ua/2_2019/51.pdf.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» від 30.10.1997 № 5-зп. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v005p710-97#Text.

13. Справа «Швидка проти України» (Заява № 17888/12): Рішення Європейського суду з прав людини від 30.10.2014. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/974_a40#Text.

14. Справа «Жвавий проти України» (Заява № 6781/13): Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2022. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/974_i16#Text.

15. Справа «Константін Марків проти Росії» (Заява № 30078/06): Рішення Європейського суду з прав людини від 22.03.2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-109868.

16. Справа «Суріков проти України» (Заява № 42788/06): Рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.2017. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170462.

17. Справа «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (Заява № 33014/05): Рішення Європейського суду з прав людини від 05.05.2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_807#Text.

18. Справа «Хендісайт проти Сполученого Королівства» (Заява № 5493/72): Рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.1976. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57499.

19. Справа «Во проти Франції» (Заява № 53924/00): Рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.2004. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-61887.

20. Справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03): Рішення Європейського суду з прав людини від 02.12.2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_774#Text.

21. Справа «Опуз проти Туреччини» (Заява № 33401/02): Рішення Європейського суду з прав людини від 09.06.2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-92945.

References

1. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod vid 04.11.1950 [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms from November 4, 1950]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text [in Ukrainian].

2. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine]. (2004, March 18). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text [ in Ukrainian].

3. Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: Zakon Ukrainy vid 23.02.2006 № 3477-IV [Law of Ukraine On the implementation of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights from 23.02.2006 № 3477-IV]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text [in Ukrainian].

4. Pro Rehlament Verkhovnoi Rady Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 10.02.2010 № 1861-VI [Law of Ukraine On the Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine from 02.10.2010 № 1861-VI]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17#Text [in Ukrainian].

5. Vykonannia rishen YeSPL: ohliad praktyky Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu [Enforcement of ECtHR decisions: review of the practice of the Grand Chamber of the Supreme Court]. Х shchorichnyi forum z praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny - 10th annual forum on the practice of the European Court of Human Rights. Retrieved from https://supreme. court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Gudyma_2021_12_02.pdf [in Ukrainian].

6. Analitychnyi zvit za rezultatamy monitorynhu sudovykh rishen shchodo zastosuvannia v Ukraini polozhen Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod ta praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny [Analytical report based on the results of monitoring court decisions regarding the application in Ukraine of the provisions of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the practice of the European Court of Human Rights]. Instytut prykladnykh humanitarnykh doslidzhen - Institute of Applied Humanitarian Studies. Retrieved from https://www.osce.org/files/f/documents/b/7/390506.pdf [in Ukrainian].

7. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 12.06.2019 u spravi № 487/10128/14-ts [Resolution of the Grand Chamber of the Supreme Court from 12.06.2019 in case № 487/10128/14-ts]. reyestr.court.gov.ua. Retrieved from http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85541621 [in Ukrainian].

8. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 16.10.2018 u spravi № 2-2175/11 [Resolution of the Grand Chamber of the Supreme Court from 16.10.2018 in case № 2-2175/118/14-ts]. reyestr.court.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/77361949 [in Ukrainian].

9. Totskyi, B.A. (2013). Pryntsyp proportsiinosti: istorychnyi aspekt i teoretychni skladovi [The principle of proportionality: historical aspect and theoretical components]. Chasopys Kyivskoho universytetu prava - Journal of the Kyiv University of Law, 3, 70-74 [in Ukrainian].

10. Pohrebniak, S.P. (2009). Osnovopolozhni pryntsypy prava [The fundamental principles of law]. Doctor's thesis. Kharkiv: Yaroslav Mudryi National Law University [in Ukrainian].

11. Karvatska, S.B. (2019). Interpretatsiina praktyka Yevropeiskoho sudu shchodo mizhnarodnykh dohovoriv iz prav liudyny: osoblyvosti, pryntsypy ta metody [Interpretive practice of the European Court regarding international treaties on human rights: features, principles and methods]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii - Actual problems of national jurisprudence, 2, 214-219. Retrieved from http://apnl.dnu.in.ua/2_2019/51.pdf [in Ukrainian].

12. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi shchodo ofitsiinoho tlumachennia statei 3, 23, 31, 47, 48 Zakonu Ukrainy "Pro informatsiiu" ta statti 12 Zakonu Ukrainy «Pro prokuraturu» vid 30.10.1997 № 5-zp [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case regarding the official interpretation of Articles 3, 23, 31, 47, 48 of the Law of Ukraine On Information and Article 12 of the Law of Ukraine On the Prosecutor's Office from 30.10.1997 № 5-zp]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-97#Text [in Ukrainian].

13. Case of Shvydka v. Ukraine (Application no. 17888/12): European Court of Human Rights, 30 October 2014. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a40#Text [in Ukrainian].

14. Case of Zhvavyi v. Ukraine (Application no. 6781/13): European Court of Human Rights, 20 September 2022. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_i16#Text [in Ukrainian].

15. Case of Konstantin Markin v. Russia (Application no. 30078/06): European Court of Human Rights, 22 March 2012. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-109868.

16. Case of Surikov v. Ukraine (Application no. 42788/06): European Court of Human Rights, 26 January 2017. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-170462.

17. Case of Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine (Application no. 33014/05): European Court of Human Rights, 5 May 2011. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_807#Text [in Ukrainian].

18. Case of Handyside v. The United Kingdom (Application no. 5493/72): European Court of Human Rights, 26 January 2017. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57499.

19. Case of Vo v. France (Application no. 53924/00): European Court of Human Rights, 8 July 2004. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-61887.

20. Case of Kryvenkyy v. Ukraine (Application no. 43768/07): European Court of Human Rights, 16 February 2017. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_774#Text [in Ukrainian].

21. Case of Opuz v. Turkey (Application no. 33401/02): European Court of Human Rights, 16 February 2017. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-171478. Размещено на Allbest.ru