Вплив правової культури на ефективність реалізації правової реформи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ

Вплив правової культури на ефективність реалізації правової реформи

Юрій Віталійович Кривицький,

кандидат юридичних наук, доцент

Резюме

У статті узагальнено, розширено та обґрунтовано наукові знання про вплив правової культури на ефективність реалізації правової реформи в контексті розробки теоретико-методологічних аспектів останньої. Здійснено загальнотеоретичну характеристику правової культури з урахуванням сучасних напрацювань юридичної науки. Встановлено, що правова культура відображає якісний стан правового життя суспільства, характеризує рівень розвитку його правового буття. Розкрито роль правової культури в суспільних трансформаціях і праводержавотворенні. Розглянуто правову культуру в якості чинника, що впливає на параметри правової реформи. Доведено, що будь-які реформаторські заходи в межах правової реформи слід розпочинати з суттєвого підвищення рівня правової культури як усього населення, так і суб'єктів, які уповноважені здійснювати прогресивні правові перетворення.

Ключові слова: культура, правова культура, реформа, правова реформа, реалізація правової реформи, ефективність правової реформи, чинник ефективності правової реформи.

Summary

Yurii Kryvytskyi. The influence of legal culture on the effectiveness of the implementation of legal reform

The article summarizes, expands and substantiates scientific knowledge about the influence of legal culture on the effectiveness of the implementation of legal reform in the context of the development of theoretical and methodological aspects of the latter. A general theoretical characterization of legal culture was carried out, taking into account the modern developments of legal science. It was established that the legal culture reflects the quality of the legal life of society, characterizes the level of development of its legal existence. Legal culture is a system of positive manifestations of legal reality, which concentrates the achievements of legal science and practice. Modern legal culture is the culture of a developed civil society and an effective legal state. In essence, it is a culture of recognition, provision and implementation of human rights and freedoms as the highest social value.

The role of legal culture in social transformations and the establishment of the rule of law is revealed. It was found that the sphere of legal culture is an important system-forming element of social development, as it is the process of creation, preservation, distribution and reproduction of legal norms and values. Legal culture in the modern society acts and is perceived not only as a result of civilizational progress, but also as a necessary condition, a key factor of legal development, a moral and legal core, the center of an individual and society.

Legal culture is considered as a factor influencing the parameters of legal reform. The effectiveness and irreversibility of the legal reform is possible only under the conditions of its stable support from the majority of the population, that is, qualitative legal changes must be based on certain legal values rooted in society. It has been proven that any reform measures within the framework of legal reform should be started with a significant increase in the level of legal culture of both the entire population and subjects who are authorized to carry out progressive legal transformations. Everyone's high legal culture is a guarantee of the harmonious development of society, the preservation of universal human values and the legal order, the affirmation of the ideals of democracy and the rule of law. We are talking about such a legal culture, which would meet the challenges of global problems of our time, the European choice of our country, national historical traditions, spirituality of the Ukrainian people, would serve as a guarantor of the preservation and development of the rule of law in the conditions of war and post-war reconstruction.

Key words: culture, legal culture, reform, legal reform, implementation of legal reform, effectiveness of legal reform, factor of effectiveness of legal reform.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах, коли відбувається всебічна трансформація суспільного буття, соціальних цінностей і правил поведінки, особливого значення набуває ефективне нормативно-правове впорядкування суспільного розвитку. Вирішення цього завдання зумовлює необхідність підвищення ролі та значення правової культури, посилення впливу її цінностей на унормування суспільних відносин. Правова культура, процеси її формування, поглиблення та функціонування є неодмінною умовою динамізації трансформаційних процесів, утвердження в Україні правової держави і громадянського суспільства. Зрілість правової культури є важливим чинником здійснення суспільно-правової реформи в країні, реалізації принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя, забезпечення правового статусу людини та громадянина, їх прав і свобод¹.

Новітня історія вітчизняного праводержавотворення переконливо доводить, що успіх проведення політичної, правової, судової та адміністративної реформ, вирішення складних безпекових, економічних і соціальних завдань безпосередньо залежить від суттєвого покращення правової та політичної культури суспільства, виховання у громадян, державних службовців глибокого почуття поваги до права, готовності безпосередньо й активно брати участь у втіленні в життя його правил. Правову культуру слід розглядати як одну з важливих умов подальшого розвитку національної правової системи, формування громадянського суспільства і розбудови правової державності, утвердження в суспільній свідомості принципів верховенства права, пріоритетності прав і свобод людини та громадянина, законності, незалежності суду й підкорення його виключно закону, дієвої протидії корупції та злочинності. Це, своєю чергою, зумовлює потребу в активізації наукових досліджень, пов'язаних із проблематикою правової культури, а саме: уточнення її змісту, розкриття співвідношення та взаємодії правової культури з юридичними явищами і процесами².

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен правової культури не є «Terra incognita» для сучасної юридичної науки. У фокусі уваги вітчизняних і зарубіжних дослідників перебувають різні прояви правової культури. Незважаючи на це, відсутні підстави стверджувати, що тематика правової культури вичерпана, оскільки ще залишається недостатньо опрацьованою низка її аспектів. Зокрема, взаємозалежність між рівнем розвитку правової культури й темпами, якістю правової реформи лише фрагментарно висвітлюється у фаховій літературі. Ідейно-теоретичною основою статті є науковий доробок таких вчених, як О. Богініч, А. Гальчинський, О. Гранін, Ю. Калиновський, О. Костенко, А. Кучук, В. Лемак, Л. Макаренко, Н. Оніщенко, І. Осика, Н. Пархоменко, О. Петришин, Р. Сербин, А. Скуратівський, С. Скуріхін, М. Требін, Р. Шай, Ю. Шемшученко, І. Яковюк та ін. Водночас обрана як предмет дослідницької уваги проблематика перебуває лише на початкових стадіях ґрунтовного наукового опрацювання.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є узагальнення, розширення та обґрунтування наукових знань про вплив правової культури на ефективність реалізації правової реформи в контексті розробки теоретико-методологічних аспектів останньої. Для досягнення окресленої мети сформульовано такі завдання: по-перше, здійснити загальнотеоретичну характеристику правової культури з урахуванням сучасних напрацювань юридичної науки; по-друге, розкрити роль правової культури в суспільних трансформаціях і праводержавотворенні; по-третє, осмислити правову культуру як чинника, що впливає на параметри правової реформи.

Викладення основного матеріалу

Правова культура, поряд з політичною та іншими видами і сферами культури, виступає як відносно самостійний, але водночас органічно пов'язаний з ними різновид культури. Незважаючи на значну увагу, що наразі приділяється питанням правової культури, ще не вироблено загального, «універсального» уявлення і найбільш поширеного визначення поняття правової культури. Більше того, існують сотні різних дефініцій поняття правової культури та її образів³. В юридичній енциклопедичній літературі під правовою культурою розуміється система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Вона є складовою загальної культури, охоплює всю сукупність найважливіших ціннісних компонентів правової реальності в її розвитку (право, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворча, правозастосовна та інша правова діяльність). Виступає однією з категорій загальнолюдських цінностей, є невід'ємним компонентом правової держави. Суб'єктами правової культури є особа та суспільство, які перебувають у взаємозв'язку. Правова культура особи виражається у трьох її ключових вимірах: правових культурних орієнтаціях, діяльності з їх реалізації, а також результатах втілення в життя цих установок. В аспекті логічної структури правова культура являє собою сукупність об'єктивних за своїм змістом знань про правові та державні явища. За глибиною цих знань виокремлюють звичайний і професійний (спеціальний) рівні правової культури⁴.

В іншому науковому джерелі правова культура визначається як якісний стан правового життя суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи станом і рівнем правосвідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності та правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини. Суб'єктами (носіями) правової культури виступають індивід, соціальні групи (політичні, професійні, етнічні, релігійні тощо), верстви населення (молодь, пенсіонери та інші), суспільство в цілому, які перебувають у взаємозв'язку. Особлива роль належить правовій культурі особистості, яка виступає необхідною передумовою формування правової культури суспільства в цілому. Остання відображає рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права та законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, що заснована передусім на принципах верховенства права та правового закону, поваги до основних прав і свобод людини та громадянина⁵.

У найбільш загальному сенсі в юридичній літературі виокремлюють такі основні дослідницькі (методологічні) підходи до вивчення сутності правової культури: філософський (інша назва ціннісно-якісний), соціологічний, антропологічний та інформаційно-семіотичний⁶. Залежно від цілей конкретного наукового пошуку може бути зроблено акцент на одному з цих підходів. Однак лише в комплексі, у взаємозв'язку та взаємодії вони можуть надати цілісне уявлення про такий складний феномен як правова культура, створити її науково обґрунтовану загальнотеоретичну концепцію і сформулювати положення та рекомендації практично-прикладного змісту.

Поряд з тим під правовою культурою в широкому сенсі прийнято розуміти все позитивне, що створено людством у правовій сфері. У цьому аспекті правова культура відображає стан правосвідомості, юридичної науки, якість розробки правових текстів, форм (джерел) права, рівень професіоналізму функціонування судових, правоохоронних та інших правозастосовних органів, розвиток правової науки й освіти. Правова культура у вузькому розумінні це рівень знання права членами суспільства та їх ставлення до права, а також престиж права в суспільстві. Вона є важливою умовою і засобом зміцнення законності та правопорядку⁷.

У межах розробки теоретико-методологічних засад формування поняття правової культури і на його основі створення однойменної наукової теорії Л. Макаренко доходить висновку, що правова культура це система створених діяльністю суб'єктів права духовних цінностей, яка функціонує як форма (спосіб) здійснення прогресивного правового розвитку людини, людства та суспільних умов їх життєдіяльності. У цьому визначенні правова культура постає як видове поняття щодо категорії культури. Правова культура функціонує як система і водночас як підсистема стосовно системи більш високого рівня. Специфіка правової культури порівняно з культурою взагалі визначається особливістю суб'єкта і характером його діяльності, а саме здійсненням суб'єктами права діянь, що забезпечують прогресивний правовий розвиток людини в умовах її суспільного життя, якими є правові цінності як результати цієї діяльності. Суб'єкти права та правові цінності являють собою, отже, суб'єктну та об'єктну складові частини єдиного феномена правової культури. У цьому аспекті набуває вираження поєднання у правовій культурі суб'єктивного й об'єктивного⁸.

Альтернативну точку зору висловлює А. Кучук, який вважає, що у вітчизняній правничій літературі правова культура висвітлюється переважно крізь призму знання законодавства та правосвідомості. Нечіткість змісту правової культури у працях науковців, постійне її пов'язування з правосвідомістю зумовлюють формулювання висновку про «несамостійність» цього терміна, його нульовий зміст, тотожність із правосвідомістю. Посилює аргументованість цього висновку ототожнення фахівцями, які досліджують правову культуру, права та закону, що зводить її до культури знання і виконання законодавства. У межах західної правової традиції натомість оперують термінами «професійна етика», «відчуття справедливості». Термін «правова культура» доречно вживати в тому розумінні, в якому він використовується в культурології та позначати ним явище, що іменується у вітчизняній правничій науці правовою сім'єю (родиною)⁹.

Сучасна юридична наука вивчає правову культуру суспільства в контексті перетворень, що відбуваються з правовою реальністю конкретних держав світу. Складовими компонентами правової культури суспільства насамперед є система норм і принципів права як регуляторів суспільних відносин, правовий статус суб'єктів права, стан законності та правопорядку в суспільстві, масова правова свідомість тощо. Повноцінне розкриття кожного з перерахованих елементів можливе за умови осмислення правової культури в «режимі реального часу», з урахуванням викликів і завдань, які стоять у певний момент історичного розвитку перед правовою системою демократичної, правової держави¹⁰. До того ж, динаміка правової культури може розглядатися не лише з позицій комунікації між різними правовими культурами, діалогу правових культур і правової акультурації, а й з більш широкої перспективи змін у праві, спровокованих змінами в надрах правової культури¹¹. При цьому особливості становлення та підвищення рівня правової культури детерміновані суспільними відносинами. Прогрес чи регрес правової культури зумовлений усією сукупністю суспільних відносин, рівнем їх динамізму. Кожному суспільству, його соціально-правовому буттю відповідає певний тип правової культури, який детермінований політичними, економічними, соціальними та духовними відносинами. Водночас суспільні відносини, ефективність і динамізм їх розвитку значною мірою зумовлені рівнем зрілості конкретно-історичної правової культури. Звідси слідує, що має місце взаємозв'язок і взаємовплив суспільних відносин і правової культури, які взаємодетермінують процес розвитку один одного.

Так, підбиваючи своєрідний підсумок суспільно-економічних перетворень в Україні за десять років незалежності (1991-2001 рр.), А. Гальчинський стверджує, що ми весь час припускалися методологічної помилки ототожнювали поняття «системна трансформація суспільства» і «ринкова трансформація». Здобувши незалежність, Україна стала на шлях глибокої системної трансформації, яка за своєю суттю й змістом не зводиться до суто ринкової трансформації, не підпорядковується останній. У формуванні логіки суспільного розвитку сфера економіки є конче важливою. Проте життя щоденно доводить особливу значущість й іншої залежності впливу на процеси розвитку суспільства, зокрема економіки, соціальної сфери та політики, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що в нас накопичилися, а з-поміж них і тих, які зумовлюють витоки допущених під час реформ деформацій, пов'язані насамперед із розбалансованістю економічних, соціальних, політичних і духовних чинників суспільних перетворень. Зі світової історії відомо, що більшість справді великих реформ сприймалися суспільством на своїх перших етапах як нездійсненні, що вони могли реально запроваджуватися в життя лише тоді, коли суспільство створювало для цього належні духовні передумови. Йдеться про те, що якісний стрибок у поступальному розвитку завжди ставав можливим лише за умови, коли суспільство свідомо було готовим йти на відповідні перетворення й пов'язані з ними цілком природні обмеження та втрати. Закономірність, за якою в розвитку цивілізаційного процесу збагачення духовного середовища є в кінцевому підсумку визначальним, надзвичайно актуальна для нас. Здійснюючи трансформаційні перетворення, ми весь час її недооцінювали. Це одна з найсуттєвіших помилок стратегії системних перетворень¹².

Правова культура є одним з найважливіших інструментів суспільних перетворень. Вона поєднує соціальні ідеали й емпіричний досвід, моральні та правові цінності з практично корисною діяльністю із втілення в життя вимог права. Стан права є показником розвитку культури як способу людського життя. Рівень поступу права можна розглядати як показник соціального прогресу взагалі, оскільки воно регулює відносини в найбільш важливих сферах суспільного життя. Досвід модернізації «країн третього світу» продемонстрував, що інституційні реформи приречені на невдачу, якщо вони морально не забезпечені¹³.

Практика реформування законодавчих, виконавчих і судових органів України засвідчує, що відсутність правової культури або низький її рівень гальмують темпи розвитку державності. Правова культура перебуває в діалектичній взаємодії з розвитком правової системи суспільства, правової держави¹⁴.

Своєю чергою В. Лемак на основі комплексного вивчення порядку реалізації правової реформи в Чеській Республіці після здобуття нею незалежності 1993 року зазначає, що ефективність правової реформи залежить від низки факторів, зокрема якісного стану суб'єкта правової реформи (передусім політичної еліти), його мотивації до перетворень і рівня правової культури. Досвід цієї країни підтвердив, що лише в тому разі, коли формування такого суб'єкта на початковому етапі суспільних перетворень виступає окремим об'єктом державної політики, правова реформа здійснюється інтенсивно та результативно¹⁵.

У цьому контексті імпонують міркування О. Костенка, згідно з якими культура громадян, у тому числі й правова це той «камінь, яким знехтували будівничі», й який має бути покладений у фундамент нового суспільства в Україні. Це означає, що українські «будівничі», які намагаються реформувати суспільство, мають перейти від «політики без громадян» до «політики через громадян», яка полягає у створенні належних умов для розвитку культури громадян. Адже громадяни це єдиний чинник, здатний утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію та законодавство, а також здатний надавати самій політиці зміст і ефективність¹⁶.

Ілюзію щодо можливості успішних інституційних (законодавчих та адміністративних) реформ в Україні без удосконалення «людського чинника», складовою якого є моральна культура людини, необхідно подолати. Державні організації та інститути громадянського суспільства це лише соціальні інструменти, що мають використовуватися людьми відповідно до стану їхнього «людського чинника», тобто відповідно до рівня їхньої правової і моральної культури. При цьому жодні інструменти не «працюють» самі по собі, без приведення їх у дію людьми. Більше того, як «працюватимуть» будь-які інструменти в руках людей залежить від стану «людського чинника». Якщо весь зміст реформ у суспільстві зводити лише до вдосконалення соціальних інструментів, ігноруючи при цьому необхідність розвитку «людського чинника», то це не дасть очікуваних результатів.

Українським реформаторам, очевидно, слід усвідомити закономірність щодо співвідношення між соціальними інструментами, які використовуються людьми в їхній суспільній практиці, і тим «людським фактором», який має приводити в дію ці інструменти (зокрема, це органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також різноманітні інститути громадянського суспільства тощо). Саме тоді вони будуть озброєні ефективною методологією реформування українського суспільства¹⁷.

Отже, реформа це завжди трансформація суспільства за певного соціогенного фактора, тобто соціальної культури людей, під якою розуміється ступінь узгодженості волі й свідомості людей із законами соціальної природи. Будь-яка справжня реформа це, власне, і є зміна соціальної культури людей, що й забезпечує перетворення в суспільстві. Закон соціальної природи, яким варто керуватися в ході виконання будь-яких реформ, можна сформулювати так: без зміни соціальної культури людей не можна успішно реалізувати жодну реформу. Справжньою реформою може бути тільки діяльність, що сприяє розвитку соціальної культури. Діяльність, яка не має цієї властивості, є псевдореформаторською. Лише реформаторська діяльність, яка супроводжується розвитком соціальної культури громадян, здатна зробити реформи успішними й забезпечити соціальний прогрес¹⁸.

Правова культура, яка органічно поєднує в собі загальнолюдські (універсальні) та національні цінності, є неодмінною передумовою наближення й інтеграції України в європейський і світовий правовий простір. Правова культура це чутлива детермінанта, здатна стимулювати правовий прогрес, формувати підґрунтя правового життя для реалізації правових цінностей, правового потенціалу людини. Правовий прогрес, до якого прагне Україна, втілюючи в життя ідеї верховенства права, громадянського суспільства та правової держави, може бути реальністю лише за умови, що правова реформа поєднується з формуванням правової культури суспільства європейського типу, всіх його соціальних груп, верств. Більше того, без успіхів у галузі підвищення правової культури населення ефективна реалізації правової реформи буде просто неможливою¹⁹.

Рівень правової культури є результатом правового виховання. Проте існує й зворотний зв'язок, коли правовиховна діяльність повинна бути досконалою, тобто відповідати цільовому та фактичному стану правової культури суспільства в цілому²⁰. Правове виховання безпосередньо впливає на прогресивний правовий розвиток, ефективність правової реформи шляхом підвищення рівня правосвідомості та правової культури. Параметри (індекси) правової реформи залежать від низки чинників, зокрема якісного стану суб'єкта правової реформи, його мотивації, зрілості й підготовленості до правових перетворень і високого ступеня правосвідомості та правової культури суспільства в цілому. Своєю чергою правова реформа передбачає суттєву зміну змісту, форм, засобів, способів і методів правовиховної діяльності. Одним із завдань і напрямів правової реформи є формування всебічно та гармонійно розвинутих особистостей, юристів-професіоналів з належним рівнем правосвідомості та правової й професійної культури²¹.

Правова культура є важливим фактором, «ключем» і фундаментом правової реформи. При цьому остання дає змогу «звірити годинники», співвіднести правовий розвиток, усю юридичну практику з обраними ідеалами та принципами, реально оцінити досягнуте. Адже в підсумку правова реформа слугує головному суспільному інтересу добробуту людини, яка повинна жити в умовах гарантованих прав і свобод, високого рівня культури, науки та освіти, матеріального достатку, миру і безпеки²². Якщо в суспільстві не буде забезпечена належна правова культура, мотивація людей брати участь у правовій діяльності, то жодна реформа не матиме результатів. Ефективність правової реформи можливо забезпечити лише тоді, коли здійснення її основних напрямів кожна особа розглядатиме як своє особисте завдання, в якому присутнє почуття власної участі у правових змінах.

Висновки

правовий культура реформа

На основі опрацьованого вище можна дійти таких висновків.

Правова культура відображає якісний стан правового життя суспільства, характеризує рівень розвитку його правового буття. Правова культура це система позитивних проявів правової реальності, що зосереджує в собі досягнення юридичної науки і практики. Вона є внутрішньою духовною стороною правової системи та пронизує правосвідомість, право, правовідносини, законність і правовий порядок, правотворчу, правозастосовну та інші види правової діяльності.

Сучасна правова культура це культура розвинутого громадянського суспільства й дієвої правової держави. За своєю суттю це культура визнання, забезпечення та здійснення прав і свобод людини як вищої соціальної цінності. Правова культура виступає фактором змін у різних сферах, безпосередньо впливаючи на суспільну трансформацію та стан праводержавотворення. Сфера правової культури є важливим системоутворюючим елементом суспільного розвитку, оскільки через неї здійснюються процеси створення, збереження, поширення та відтворення правових норм і цінностей. Правова культура в новітньому суспільстві виступає та усвідомлюється не лише як результат цивілізаційного поступу, а й як необхідна умова, ключовий фактор правового розвитку, морально-правовий стрижень, центр особи та суспільства.

Роль правової культури під час здійснення правової реформи є не просто важлива, вона вирішальна. Це судження є однією з основних засад теорії правової реформи. Правова культура є визначальним загальним чинником реалізації правової реформи. Ефективність і незворотність правової реформи можливі лише за умов її стабільної підтримки з боку більшості населення, тобто якісні правові зміни мають спиратися на певні вкорінені в суспільстві правові цінності.

Будь-які реформаторські заходи в межах правової реформи слід розпочинати з суттєвого підвищення рівня правової культури як усього населення, так і суб'єктів, які уповноважені здійснювати прогресивні правові перетворення. Висока правова культура кожного є запорукою гармонійного розвитку суспільства, збереження загальнолюдських цінностей і правового порядку, утвердження ідеалів демократії та верховенства права. Йдеться про таку правову культуру, яка б відповідала викликам глобальних проблем сучасності, європейському вибору нашої країни, національним історичним традиціям, духовності Українського народу, слугувала б гарантом збереження та розбудови правової держави в умовах війни і післявоєнної відбудови.

Посилання

^{1 Скуратівський А. В. Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві (філософсько-правовий аналіз): автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12. Київ, 2004. 16 с. С. 1.}

^{2 Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства: монографія / Ю. П. Битяк та ін.; за ред. Ю. П. Битяка, І. В. Яковюка. Харків: Право, 2007. 248 с. С. 3.}

^{3 Скуріхін С. М. Морфологія і динаміка правової культури: навч. посіб. Одеса: Фенікс, 2020. 314 с. С. 15.}

^{4 Шемшученко Ю. С. Правова культура. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т. 5: П-С / редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. Київ: Укр. енцикл., 2003. С. 37.}

^{5 Яковюк І. В. Правова культура. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 3: Загальна теорія права / редкол.: О. В. Петришин (голова) та ін. Харків: Право, 2017. С. 483-486. С. 484.}

^{6 Овчиннікова А. П. Феноменологія правової культури: філософсько-правове дослідження: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12. Одеса, 2016. 20 с. С. 11.}

^{7 Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні: монографія / Л. М. Герасіна та ін. Харків: Право, 2009. 352 с. С. 11-12.}

^{8 Макаренко Л. О. Правова культура: теоретико-методологічні основи дослідження: монографія. Київ: Парлам. вид-во, 2019. 576 с. С. 136.}

^{9 Кучук А. М. Правова культура: необхідність зміни парадигми. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2019. № 3. С. 42-47. С. 46. doi: 10.31733/2078-3566-2019-3-42-47}

^{10 Петришин О. В., Кагановська Т. Є., Передерій О. С. Трансформація в Україні правової культури суспільства під впливом процесів європейської інтеграції. Вісник Національної академії внутрішніх справ. 2022. Т. 29. № 3. С. 89-107. С. 92. doi: 10.31359/1993-0909-2022-29-3-89}

^{11 Овчиннікова А. П. Феноменологія правової культури: філософсько-правове дослідження: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.12. Одеса, 2016. 20 с. С. 9.}

^{12 Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. Київ: Українські пропілеї, 2001. 320 с. С. 28, 223.}

^{13 Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права): монография. Одесса: Юридична література, 2002. 280 с. С. 22.}

^{14 Шупінська О. В. Вплив правової культури на демократичну трансформацію правової системи України. Державно-правова реформа в Україні: матер. наук.-практ. конф. (Київ, лист. 1997 р.). Київ Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. С. 128-129. С. 128.}

^{15 Лемак В. В. Правова реформа в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації: теоретичні і практичні проблеми: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2003. 40 с. С. 32.}

^{16 Костенко О. М. Конституція і правова культура громадян: що головніше? Державно-правова реформа в Україні: матер. наук.-практ. конф. (Київ, лист. 1997 р.). Київ: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. С. 64-66. С. 65.}

^{17 Костенко О. Щодо антикорупційного потенціалу «людського фактора», або Про «камінь, яким зневажили будівничі». Право України. 2015. № 12. С. 14-21. С. 16.}

^{18 Костенко О. Зміни в контексті соціальної культури. Віче. 2015. № 1. С. 15-16. С. 16. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/viche_2015_1_11}

^{19 Шай Р. Вплив правової культури на формування та розвиток правового суспільства в Україні. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2020. № 4 (28). С. 142-147. С. 143. doi: http://doi.org/rn.23939/law2020.28.142}

^{20 Оніщенко Н. М., Пархоменко Н. М., Богініч О. Л. Концептуальні засади забезпечення правової культури населення в Україні: наук. доп. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. 69 с. С. 18.}

^{21 Кривицький Ю. Правове виховання та правова реформа: прояви взаємозв'язку і взаємовпливу. Юридичний вісник. 2022. № 2. С. 100-108. С. 106. doi: https://doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2327}

^{22 Кривицький Ю. В. Правова культура як визначальний чинник правової реформи. Організаційно-управлінські, економічні, психолого-педагогічні аспекти забезпечення діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДСЦЗ): матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф. курс., студ., ад'юнк. та здоб. (Черкаси, 17 бер. 2017 р.). Черкаси: ЧІПБ імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України, 2017. С. 38-39. С. 39.}

Размещено на Allbest.ru