Нормативно-правове регулювання сфери безпеки і оборони України в частині ефективного функціонування органів державної влади України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Нормативно-правове регулювання сфери безпеки і оборони України в частині ефективного функціонування органів державної влади України

Акімов Андрій Володимирович доктор філософії / Doctor of Philosophy Degree (PhD). Галузь знань: Публічне управління та адміністрування.

Спеціальність: Публічне управління та адміністрування. Викладач кафедри бізнес- адміністрування і менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

м. Запоріжжя

Анотація

Унаслідок повномасштабної збройної агресії зі сторони рф проти нашої держави, актуалізувалось питання нормативно-правового регулювання сфери безпеки і оборони України щодо ефективного функціонування органів державної влади. У статті досліджено взаємозв'язок нормативного регулювання загальної системи безпеки і оборони з нормативним забезпеченням діяльності профільних органів.

Правове забезпечення безпеки і оборони є складним явищем, що формується з декількох рівнів ієрархічної системи законодавства. Через хронічну застарілість, нелогічність та неузгодженість такого нормативного забезпечення безпеки і оборони, ефективність роботи органів державної влади також знижується. У статті проаналізовано основні причини втрати ефективного функціонування органів державної влади у секторі безпеки та оборони. Сфера оборони та безпеки створюється, розвивається, адаптується та змінюється лише за допомогою нормативно-правової складової. Держава має неухильно здійснювати конкретизацію нормативної частини для кожного органу у сфері безпеки і оборони. У дослідженні звернено увагу на брак комплексного підходу до регулювання діяльності органів державної влади в обраній сфері.

В умовах введення режиму воєнного стану на території України, модель правової держави має неухильно дотримуватись, а отже держава мусить виконувати всі передбачені правові заходи, зокрема у сфері безпеки і оборони, а також забезпечувати ефективну роботу державних органів у цій сфері. У статті запропоновано нові підходи до підвищення рівня ефективності діяльності органів державної влади у секторі безпеки та оборони. Через застарілість Стратегії безпеки і оборони, Україна не змогла вчасно унеможливити поширення агресії зі сторони іншої держави. Безліч державних органів підвищують ризик виникнення розбіжностей у підходах до розуміння національної безпеки, проведення оборонних заходів та розвиток військового потенціалу держави внаслідок відсутності єдиної Стратегії. У статті досліджено нові підходи міжнародної координації, що може стати основою нової Стратегії безпеки та оборони України.

Ключові слова: державне управління, орган державної влади, безпека, оборона, нормативно-правове забезпечення, законодавство, загроза.

Abstract

Akimov Andrii Volodymyrovych Department of business administration and management of foreign economic activity, Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia,

LEGAL REGULATION OF THE SECURITY AND DEFENSE SPHERE OF UKRAINE AS PART OF THE EFFECTIVE FUNCTIONING OF PUBLIC GOVERNMENT BODIES OF UKRAINE

As a result of the full-scale armed aggression by the Russian Federation against our country, the issue of normative and legal regulation of the sphere of security and defense of Ukraine regarding the effective functioning of state authorities has been brought up to date. The article examines the relationship between the normative regulation of the general security and defense system and the normative support of the activities of specialized bodies. - Normative provision of security and defense is a complex phenomenon consisting of several levels of a hierarchical system.

Due to the chronic obsolescence, illogicality and inconsistency of such regulatory security and defense, the effectiveness of the work of state authorities also decreases. The article analyzes the main reasons for the decline in the effective functioning of state authorities in the security and defense sector. The sphere of defense and security is created, developed, adapted and changed only with the help of a normative and legal component. The state must steadily specify the regulatory part for each body in the field of security and defense. The study draws attention to the lack of a comprehensive approach to regulating the activities of state authorities in the chosen field. In the conditions of the introduction of martial law on the territory of Ukraine, the model of the rule of law must be strictly observed, and therefore the state must implement all the prescribed legal measures, including in the field of security and defense, as well as ensure the effective work of state bodies in this field. The article proposes new approaches to increasing the level of efficiency of state authorities in the security and defense sector.

Due to the obsolescence of the Security and Defense Strategy, our state could not prevent the spread of aggression from another state in time. A large number of state bodies increases the risk of differences in approaches to understanding national security, conducting defense measures, and developing the state's military potential due to the absence of a unified Strategy. The article examines new approaches to international coordination, which can become the basis of a new security and defense strategy of Ukraine.

Keywords: state administration, state authority, security, defense, regulatory and legal support, legislation, threat.

Постановка проблеми

Нормативно-правове забезпечення безпеки й оборони є складною системою, що формується з усіх ланок ієрархічної системи. Для органів державної влади, що здійснюють державну політику у сфері безпеки й оборони ця система залишається актуальною. Проте, через застарілість, нелогічність та неузгодженість такої системи ефективність роботи органів державної влади також знижується.

Варто констатувати, що сьогодні в Україні нормативне регулювання не охоплює всі напрямки діяльності державної політики у цій сфері.Через застарілість законодавства численну кількість нових факторів не було залучено до нормативної бази. У перші дні повномасштабної збройної агресії проти нашої держави діяльність органів державної влади значно знизились, оскільки нормативне підґрунтя не було заздалегідь підготовленим до ведення оборонних заходів. До того ж, відсутність єдиного бачення зі сторони органів державної влади механізму щодо адаптації державної політики у сфері безпеки та оборони, призвело до втрати концентрації діяльності публічної адміністрації. Наша держава почала активний процес розвитку та адаптації сучасного законодавства у цій сфері до нових викликів, однак комплексного підходу до таких заходів не проводилось. Отже, пропонована тематика вбачається вкрай актуальною для України сьогодні.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій

У доктринальному полі було проведено чимало досліджень щодо правового регулювання безпеки та оборони України. Багато вчених досліджували питання, що безпосередньо пов'язані із безпековою ситуацією навколо держави, проведення оборонних заходів та міжнародної координації.

До того ж, питання діяльності нормативно-правового регулювання сфери безпеки і оборони в частині ефективного функціонування органів державної влади залишається не повністю дослідженим. Суміжні дослідження здійснювали такі вчені, як Ю. Битяк, Ю. Барабаш, А. Дацюк, С. Здіорук, Є. Ковальов, Ю. Ковбасюк, О. Литвиненко, Н. Нижник, Г. Новицький, В. Погорілко, С. Погребняк, О. Семенченко, Г. Ситник тощо. Внаслідок відсутності комплексного аналізу обраної проблематики вважається за потрібне провести це дослідження.

Мета статті полягає у проведенні аналізу нормативно-правового забезпечення у сфері безпеки та оборони у частині ефективного функціонування державних органів. Для досягнення мети перед дослідженням були поставлені такі завдання: - провести аналіз сучасного стану системи правового регулювання сфери безпеки та оборони; - дослідити причини втрати ефективності нормативного поля в обраній сфері; - дослідити основні підходи до підвищення ефективності роботи органів державної влади у сфері безпеки та оборони.

Виклад основного матеріалу

В умовах повномасштабної збройної агресії рф проти України питання нормативно-правового регулювання сфери безпеки й оборони щодо ефективного функціонування органів державної влади стає дедалі більш актуальним. Раціональне та заздалегідь продумане нормативне поле є фундаментом побудови ефективної системи публічного управління у секторі оборони й безпеки держави. Оскільки наша держава перебуває в умовах адміністративно-правового режиму воєнного стану, застосовуються деякі особливості під час нормативно-правового регулювання діяльності всієї системи оборони і безпеки. Також під нормативно-правовим регулюванням слід розуміти цілеспрямовану діяльність державно-владного механізму щодо регулювання та контролю відповідних суспільних відносин, що має особливу юридичну спрямованість на учасників таких відносин. Державно-владний механізм здійснює життєдіяльність всього суспільства як єдиної системи через відповідні повноваження, що передбачені самим статусом держави. Для цього держава використовує юридичні інструменти для регулювання та контролю за діяльністю відповідних суб'єктів у певному колі суспільних відносин. Категорії публічне управління та право - дещо схожі, зокрема в аспекті впливу на перебіг суспільних відносин у державі, до того ж, перша категорія є ширшою, оскільки має на увазі загальний спектр управління суспільством та самими нормативно-правовими інструментами. Однак, і категорія право має запобіжники щодо недопущення зловживанням службовим становищем чи узурпацією влади органами державної влади, зокрема через принцип розподілу державної влади на три гілки, що передбачено Конституцією України [1].

Комбінація між цими двома категоріями має ключове значення для нормативно-правового регулювання сектору безпеки і оборони в частині ефективного функціонування органів державної влади, оскільки імперативно покладається на політику держави у цьому векторі і не дає можливість порушувати базові принципи правової і суверенної держави, а також зобов'язує владно-державний механізм утримувати баланс між державними інтересами та правами і свободами громадян. В умовах повномасштабної війни на території України модель правової держави має неухильно дотримуватись, для цього державно-владний механізм мусить виконувати всі передбачені правові заходи, зокрема у сфері безпеки й оборони, а також організувати ефективну роботу державних органів у цьому секторі. Зі свого боку держава має здійснювати нормативно-правове регулювання за допомогою послідовного впровадження юридичних засобів для впливу на ефективну роботу органів державної влади у сфері безпеки й оборони, шляхом нормативного передбачення можливої міри поведінки суб'єктів [2].

Пропонується виділити три стадії нормативно-правового регулювання сфери безпеки й оборони у частині ефективного функціонування органів державної влади, яких держава має неухильно дотримуватись.

Перша - це стадія визначення загальної дії нормативно-правового регулювання. У цій стадії ухвалюються відповідні правові норми, що визначають загальний зміст поведінки суб'єкта, умови настання певних юридичних наслідків, визначення обсягу прав та обов'язків передбачених учасників та загальні положення щодо застосування самої норми. У такий спосіб держава здійснює процес правотворчості, що є невід'ємною частиною діяльності публічної адміністрації загалом [3]. Зокрема, до першої стадії належить визначення меж нормативно-правового регулювання діяльності органів державної влади у сфері безпеки і оборони, визначаються підстави застосування тієї чи іншої норми, умови настання певних правових наслідків, однак, ще не зазначається розподіл повноважень між публічними органами, їх правовий статус та порядок здійснення покладених завдань. Для цього використовується наступна стадія.

Друга - це стадія правового регулювання, що визначає обсяг відповідних прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Важливою умовою для застосування такої стадії є виникнення так званого “юридичного факту”, у якому йдеться про взаємозв'язок між певною подією та застосуванням відповідної норми. В аспекті нормативно-правового регулювання у сфері безпеки й оборони в частині ефективного функціонування органів державної влади, ця стадія визначає розподіл повноважень між органами державної влади, їх права та юридичні обов'язки, завдання та межі можливої поведінки. Варто зауважити, що саме ця стадія є найважливішою для державно-владного механізму, оскільки тут здійснюється регулювання безпосередньо суспільних відносин. На жаль, у розрізі обраної тематики дослідження, саме ця стадія залишається вкрай недосконалою. Для держави необхідно здійснювати додаткові юридичні засоби щодо уникнення правових колізій та прийняття виваженого нормативно-правового акту, що буде забезпечувати національні інтереси держави, зокрема й у сфері оборони та безпеки [4].

Третя - це стадія застосування відповідних санкцій. Геть не завжди ця стадія є обов'язковою для держави, оскільки з погляду побудови норми права, санкція є факультативною частиною. У разі застосування третьої стадії передбачена відповідальність для суб'єкта суспільних відносин, що порушив міру можливої поведінки. До того ж, ця стадія правотворчості взаємодії з іншими нормами, зокрема й з профільними кодексами, на кшталт Кримінального, у разі відсутності порядку застосування відповідальності за правопорушення у нормі. Для органів державної влади, що здійснюють свою діяльність у сфері оборони й безпеки така стадія є важливою. До того ж, для державно-владного механізму актуалізується питання про розмежування видів юридичної відповідальності.

Держава може застосувати дисциплінарну відповідальність на суб'єкта владних повноважень щодо проступків у своїх діяльності. Такий вид відповідальності є найпростішим для представників профільного органу у секторі безпеки й оборони. Зрештою, найтяжчий вид юридичної відповідальності зі сторони держави - це притягнення відповідного суб'єкта до кримінальної відповідальності. Однак, на сьогодні залишається чимало питань щодо ефективного виконання покладеної функції на державу, а саме правотворчості. Залишається велика кількість юридичних недоліків у процесі правотворчості відповідних суб'єктів владних повноважень, особливо у сфері безпеки й оборони. У період активних бойових дій, введення режиму воєнного стану, загрози для територіальної цілісності та суверенітету України, для держави залишається вкрай важливим здійснювати додаткові юридичні заходи з метою оперативного та ефективного виконання покладених завдань зі сторони органів державної влади у сфері безпеки й оборони.

Варто зауважити, що сектор оборони та безпеки, створюється, розвивається, адаптується та змінюється лише відповідно до нормативно- правової складової. Для державно-владного механізму надзвичайно важливим залишається завершити конкретизацію нормативної частини для кожного органу у сфері безпеки й оборони, що підвищить ефективність функціонування таких органів за допомогою персоналізації кожної функції держави [5]. Сьогодні чинне законодавство у сфері оборони вже застаріле, оскільки не відповідає сучасним реаліям та викликам, що стоять перед нашою державою. нормативний профільний державний влада

Початок 2022 року продемонстрував, що чинне нормативно-правове регулювання не може швидко та ефективно керувати критичними аспектами життєдіяльності держави. У цьому разі важливого значення набувають профільні органи державної влади, що безпосередньо мають виносити нові, а іноді й непопулярні управлінські рішення, задля збереження територіальної цілісності та суверенітету України, а також забезпечити нормальну діяльність інших публічних органів. На жаль, відчутні зміни у профільні закони так і не були прийняті Верховною Радою України, що значно звужує компетенцію інших органів в ухваленні підзаконних нормативно-правових актів, зокрема й Постанов Кабінету Міністрів України, Указів Президента України та нижчих за системною ланкою нормативів інших органів. Ієрархічна система нормативно-правових актів щодо регулювання забезпечення безпеки й оборони органами державної влади практично ідентична із загальною системою. Різниця полягає лише у горизонтальному співвідношенні між нормативно-правовими актами, в залежності від спеціалізації органу, що здійснює державну політику у сфері оборони і безпеки [6]. Така система має гарантувати логічність, послідовність, комплексність та взаємозв'язок між усіма ланками системи нормативно-правових актів у секторі діяльності органів державної влади в питаннях оборони і безпеки. Проте, через динамічність здійснення змін та прийняття нових підзаконних нормативно- правових актів, особливо у найнижчій ієрархічній ланці, доволі часто виникають питання неузгодженості між актами вищої сили. Варто констатувати, що в умовах воєнного стану органи з питань безпеки та оборони на місцях мають детальніше розуміння безпекової ситуації у регіоні. Однак, внаслідок застарілої нормативно-правової системи, відсутність оперативності прийнятих рішень прямо впливає на ефективність всієї державної політки у визначеній сфері.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої гілки влади не завжди може оперативно реагувати на динамічні зміни в безпековому полі та діяльність інших органів державної влади у цій сфері. Регламент проведення засідань Кабінету Міністрів України, процедурні складнощі, відрядження міністрів та їх заступників, а також інші аспекти, заважають швидко адаптувати національне законодавства до нових викликів, які іноді рахуються днями, або, навіть, годинами. Це впливає і на діяльність органів державної влади, які здійснюють державну політику у сфері безпеки й оборони, фактично, не маючи відповідних повноважень щодо проведення того чи іншого безпекового заходу. До того ж, профільні закони щодо безпеки та оборони змінюються та адаптуються до нових реалій ще довше та за більш складною процедурою. Це взагалі обмежує діяльність підзаконних нормативно-правових актів, нівелюючи важливістю швидких змін задля виконання покладених функцій на органи державної влади. Такий нормативний процес в період воєнного стану шкодить ефективній діяльності всього безпекового поля, оскільки не дає можливості повною мірою реалізовувати потенціал діяльності публічних органів у цій сфері [7]. До того ж, головною особливістю ухвалених підзаконних нормативно-правових актів є те, що вони ухвалюються різними органами, тобто стають практичним висновком у певному векторі забезпечення безпеки та оборони. В умовах воєнного стану, саме такі рішення є найбільш дієвими та ефективними, особливо в місцях проведення активних бойових дій. Ефективними вбачаються рішення ухвалені Радою національної безпеки і оборони України. З погляду державно-владного механізму, такий орган є синтезом діяльності декількох інших, що направлені на різні вектори діяльності держави. Отже, це дає можливість систематизувати інформацію одразу з декількох спеціалізацій у безпековому плані та надати обґрунтовані рекомендації для органів вищої ланки влади щодо певного питання. У період дії режиму воєнного стану, саме діяльність Ради національної безпеки і оборони відіграє ключову роль для органів державної влади, що здійснюють державну політику у секторі безпеки і оборони.

Для всього державного управління залишається важливим розуміння загальної стратегії забезпечення безпеки і оборони України. Чимало державних органів підвищують ризик виникнення протиріч у підходах до розуміння національної безпеки, проведення оборонних заходів та розвиток військового потенціалу держави. Конституція України закріплює положення, згідно з яким захист суверенітету і територіальної цілісності України - є найважливішою функцією держави, справа всього українського народу. Для того щоб повною мірою реалізувати це положення, держава має узгодити єдину Стратегію оборони і безпеки нашої держави.

З історичного погляду, вперше така стратегія була прийнята лише у 1997 році, однак вона є вкрай неактуальною викликам, що постали перед нашої державою сьогодні [8]. Вона базувалась на Будапештському меморандумі щодо відмови зі сторони України від статусу ядерної держави та отримання безпекових гарантій від інших держав, зокрема й рф. Для органів державної влади у секторі безпеки і оборони така стратегія мала фундаментальний характер, оскільки впроваджувала нові підходи до розробленої безпекової політики держави, а отже й діяльність самих органів. Як наслідок, така Стратегія не принесла результатів для України, до того ж, знизила ефективність діяльності всієї системи органів державної влади у питаннях оборони і безпеки [9].

Сьогодні в умовах активних бойових дій, зіткнувшись із реальними загрозами територіальній цілісності та безпеці України, значним дисбалансом у військових потужностях нашої держави з рф, стає зрозумілим, що має бути ухвалена нова глобальна Стратегія оборони і безпеки України. Ключовими моментами у такій Стратегії мусять стати заздалегідь організовані заходи оборони та безпеки України на принципах стримування, узгодженості та взаємодії, що дасть змогу забезпечити безпеку, суверенітет та територіальну цілісність держави та всієї системи публічних органів у відповідному секторі.

Згідно з нещодавніми змінами в Основному Законі України, наша держава активно сприяє інтеграції України в євроатлантичний безпековий простір та набуттю членства в ЄС і НАТО [10]. Отже, це вказує на необхідність впровадження таких приписів у нову Стратегію, що вплине і на діяльність органів державної влади, оскільки у цьому випадку будуть прописані всі системні заходи щодо діяльності публічної адміністрації у мирний час, а саме запобігання загрозам безпеки; у воєнний час, тобто у проведенні оборонних заходів та стримуванні поширення агресії; а також у критичні моменти - у питанні відсічі збройної агресії зі сторони іншого суб'єкта. Система підзаконних нормативно-правових актів у секторі безпеки і оборони, зокрема в діяльності органах державної влади є надзвичайно розгалуженою, а також містить певні суперечки одна з одною: у моментах поділу компетенції чи територіальної дії.

В Україні систему органів оборони і безпеки становлять одразу декілька органів, які спеціалізуються на конкретній сфері. Варто виокремити наступні органи держави: Президент України як Верховний Головнокомандувач; Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган; Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади; Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган із профільним напрямків забезпечення безпеки і оборони в державі; міністерства (Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров'я та інші) як профільні органи центральної влади щодо обслуговування головних і суміжних галузей забезпечення безпеки і оборони у державі, а також інші центральні органи виконавчої влади та нижчі за адміністративною ланкою структури, зокрема Збройні сили України як провідна структура проведення військово-оборонних операцій, Служба безпеки України як профільний орган забезпечення безпеки в цілому в державі, Служба зовнішньої розвідки України як профільний орган введення розвідувальної діяльності задля дотримання національних інтересів України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, які так чи інакше мають вплив на безпекову ситуацію навколо держави. Такі органи утворюються та діють лише на умовах та в порядку відповідного Закону. Варто виокремити і те, що далеко не всі зазначені органи мають профільний закон, тобто деякі з цих органів регулюються підзаконними нормативно- правовими актами, зокрема положеннями чи постановами. Це негативно впливає на нормативну частину забезпечення безпеки і оборони України, оскільки втрачається єдина узгоджена система діяльності та компетенції органів.

Аспект громадської безпеки все ще залишається нерозкритим зі сторони нашої держави. В умовах проведення активних бойових дій на території нашої держави та запровадження відповідного адміністративно-правового режиму, для суспільства й держави загалом має бути сформована цілісна та узгоджена нормативна система, з метою правового регулювання всієї національної безпеки у внутрішній сфері, а також діяльність всіх профільних органів. Громадська безпека залишається однією із головних функцій державного механізму, однак її нормативна частина практично відсутня. За допомогою реалізації заходів інформаційного, організаційно-правового, політичного, фінансово-економічного впливу та інших дій держава може захистити громадський сектор від реальних загроз життю та безпеки, а отже й національних інтересів держави. Вбачається за необхідне створити та на постійній основі підтримувати відповідний рівень безпеки у роботі об'єктів громадської безпеки, шляхом створення належних правових норм, що регулюють суспільні відносини в цій сфері, а також регулюють основні напрями діяльності органів самого громадського сектору у разі виникнення надзвичайних ситуацій, зокрема воєнного стану.

Чинна нормативно-правова система безпеки і оборони України містить міжнародний примат, тобто максимальну координацію з іноземними держави, зокрема з країнами ЄС. До того ж, наша держава розпочала активний процес співпраці з НАТО. Варто зауважити, що на відмінну від 1997 року, країна розширила міжнародну діяльність та кількість стратегічних союзників на міжнародній арені [11]. Це дає можливість робити додаткові акценти на підтримці та гарантії безпеки і оборони України зі сторони інших держав та міжнародних організацій. Для органів державної влади у сфері безпеки і оборони надзвичайно важливо здійснювати координаційні заходи з профільними органами інших держав для обміну досвідом, аналізу безпекової ситуації в регіоні та проведення додаткових консультацій. Це значно підвищить ефективність діяльності органів державної влади у безпековому полі, а для профільних органів - надасть нові можливості щодо удосконалення нормативно-правової бази із забезпечення безпеки та оборони.

Висновки

Нормативне правове регулювання безпеки і оборони в частині ефективної діяльності органів державної влади є дуже розгалуженим, що систематизується у відповідну ієрархічну ланку. Навіть зважаючи на факт органічного поєднання у ієрархічній системі відповідних нормативних актів, питання узгодженості, а головне можливості, ефективно здійснювати державну політику профільним органам залишається актуальною і сьогодні. Україна здійснила трансформацію з пріоритету національної структури забезпечення безпеки на міжнародну, що значно розширило проведення додаткових координаційних дій із забезпечення безпеки та ведення оборони з іншими державами. Варто визначити, що нормативно-правове забезпечення безпеки і оборони України, діяльність державних органів у цій сфері складаються із положень: Конституції України, міжнародних договорів, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Нормативну систему щодо безпеки і оборони та діяльності органів публічної влади можна поділити на дві групи: норми, що безпосередньо здійснюють правове регулювання суспільних відносин у сфері безпеки і оборони, тобто визначають основні положення державної політики у цій сфері, а також ті, що регулюють діяльність органів державної влади, що здійснюють державну політику у секторі безпеки та оборони. Однак, внаслідок застарілого законодавства, що взагалі не поєднується з реальною безпековою ситуацією сьогодні, складні процедури у воєнний час щодо змін нормативних- правових актів, корупційні фактори, відсутність єдиного підходу до здійснення державної політики у секторі безпеки і оборони серед державних органів та інші аспекти значно знижують ефективність діяльності всієї публічної адміністрації.

В умовах активних бойових дій, зіткнувшись із реальними загрозами територіальній цілісності та безпеці України, пропонується прийняти нову глобальну Стратегію оборони і безпеки України. Така Стратегія має містити положення про єдиний підхід до діяльності державних органів у сфері безпеки, міжнародні аспекти діяльності України, та інші фактори, що вплинуть на ефективність діяльності органів державної влади. Саме через здійснення системних заходів щодо діяльності публічної адміністрації у мирний час, а саме запобігання загрозам безпеки; у воєнний час, тобто у проведенні оборонних заходів та стримуванні поширення агресії; а також у критичні моменти - у питанні відсічі збройної агресії зі сторони іншого суб'єкта, наша держава та всі її структурні елементи будуть працювати максимально ефективно.

Література

1. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. No 254к/96- ВР.

2. Богданович В.Ю., Свида І.Ю., Скулиш Є.Д. Теоретико-методологічні основи забезпечення національної безпеки України : монографія: у 7 т. Київ : Наук.-вид. відділ НА СБУ, 2012. Т. :

3. Воєнна безпека держави і шляхи її забезпечення / за заг. ред. Є.Д. Скулиша. Київ : Наук.-вид. відділ НА СБУ, 2012. 464 с.

4. Пашинський В.Й. Адміністративно-правове забезпечення оборони держави: визначення поняття та структури. Основні напрями розвитку системи публічного адміністрування : колективна монографія. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2018. 104 с.

5. Коропатнік І.М. Правове регулювання функціонування Збройних сил України. Наука і правоохоронна діяльність. 2016. № 3 (33). С. 106-110.

6. Прохоренко М.М. Система військового законодавства : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.01. Харків, 2007, 23 с. С. 12-19.

7. Шмоткін О. Теоретичні основи правової безпеки. Освіта і наука у сфері національної безпеки: проблеми та пріоритети розвитку : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Острог, 8 черв. 2018 р. Острог : Нац. ун-т «Острозька академія», 2018. С. 119-123.

8. Пилипчук В.Г., Доронін В.М. Право національної безпеки та військове право: теоретичні та прикладні засади становлення і розвитку в Україні. «Інформація і право» № 2(25)/2018.

9. Бутенко М. П. Види, способи і типи правового регулювання; наук. кер. Н.В.Кулак // Актуальні питання державотворення у аспекті євроінтеграційних процесів в Україні : зб. тез круглого столу (м. Київ, 1 листопада 2016 р.) / за. ред.: Н.В. Кулак, А.П. Головащук. Київ : КНУТД, 2016. С. 15-16.

10. Криштанович М. Ф., Пушак Я. Я., Флейчук М. І., Франчук В. І. Державна політика забезпечення національної безпеки України: основні напрямки та особливості здійснення : монографія. Львів : Сполом, 2020. 418 с.

11. Підковенко О. П. Проблемні аспекти нормативно-правового забезпечення режиму національної безпеки. Сучасні проблеми забезпечення національної безпеки держави : тези ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 26 листоп. 2020 р. Київ : Ін-т УДО України КНУ ім. Тараса Шевченка, 2020. С. 94-97.

References

1. Constitution of Ukraine: Law of Ukraine of June 28, 1996 No 254k-96-VR. Vidomosti VerkhovnoiRady Ukrainy. 1996. No 30. Art. 17 [in Ukrainian].

2. Bohdanovich V.U., & Sdyda I. U., & Skylish Ye. D. (2012. ) Teoretiko-metodologichni osnovy zabespechenya natcionalnoyi bespeky Ukrainy [Theoretical and methodological foundations of ensuring national security of Ukraine]. Scientific ed. Department of the SBU [in Ukrainian].

3. Skylish Ye. D. (2012). Voyena bespeak derzhavy I shlyahy zabespechenya [Military security of the state and ways of ensuring it]. Scientific ed. Department of the Security Service of Ukraine, 2012. 464 . [in Ukrainian].

4. Pashynskiy V.I. (2018). Administraryvno-provove zabespechenya oborony derzhavy: vysnachenya ponyatya ta stryktury. Osnovni napryamy rozvutky sistemy publichnogo administryvanya [Administrative and legal provision of state defense: definition of concept and structure. The main directions of development of the public administration system]. Helvetica Publishing House. 104 . [in Ukrainian].

5. Koropatnik I.M. (2016). Pravove regulyuvanya functionyvanya Zbroynyh Syl Ukrainy [Legal regulation of the functioning of the Armed Forces of Ukraine]. Science and law enforcement. No. 3 . 106-110. [in Ukrainian].

6. Prokhorenko M.M. (2007). Sistema viyskovoho zakonodavstva [System of military legislation]. autoref. thesis candidate law of science. 23. [in Ukrainian].

7. Shmotkin O. (2018). Teoretychni osnovy pravovoy bespeky [Theoretical foundations of legal security]. Education and science in the field of national security: problems and development priorities. 119-123. [in Ukrainian].

8. Pylypchuyk V.H. ., & Dorohin V.M. (2018). Pravo natcionalnoy bezpeky ta viyskove parvo: teoretychni ta prykladni zasady stanovlenya I rozvytky v Ukraini [National security law and military law: theoretical and applied principles of formation and development in Ukraine]. "Information and Law" No. 2(25).

9. Butenko M.P. (2016). Vydy, sposoby I typt pravovoho regulyuvanya [Types, methods and types of legal regulation]. Current issues of state formation in the aspect of European integration processes in Ukraine. 15-16. [in Ukrainian].

10. Kryshtanovich M.F., & Pushak Ya.Ya., & Fleychyuk M.I., & Franchyuk V.I. (2020). Derzhavna polityka zabespechenya natcionalnoy bezpeky ukrainy [State policy of ensuring national security of Ukraine]. Monograph. 418. [in Ukrainian].

11. Pidkovenko O.P. (2020). Problemny aspect normatyvno=pravovoho zabespechenya rezhumy natcionalnoy bespeky [Problematic aspects of regulatory and legal support of the national security regime]. Modern problems of ensuring the national security of the state UDO Institute of Ukraine KNU named after Taras Shevchenko. 94-97. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru