Сучасний стан міжнародного космічного права: кооперація, конкуренція та особливості тлумачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Сучасний стан міжнародного космічного права: кооперація, конкуренція та особливості тлумачення

Пічко Роман Сергійович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права

м. Дніпро

Анотація

Космічний простір є унікальним доменом діяльності людини. Більш того саме космос є майбутнім людської цивілізації. Сучасність демонструє бурхливий розвиток науки і техніки пов'язаної з опануванням людиною космічного простору. Вибудовуються цікаві та амбітні проекти щодо колонізації планет, видобутку корисних копалин в космосі та на небесних тілах, розвиваються суто комерційні проекти, наприклад такі як космічний туризм. Історія людства свідчить, що людині притаманна не тільки творча прикладна діяльність, але і намагання врегулювати і таку діяльність, і відношення з іншими людьми. З прадавніх часі і особливо з часів Античності з метою досягнення такого людина прийшла до концепту права як універсального регулятора вказаного. Тоді коли людство, хай і не фізично, а метафорично вийшло у космічний простір сам прецедент вільного запуску штучного космічного об'єкту відкрив епоху дослідження і використання космічного простору людиною. І безумовно, така діяльність не могла бути позбавлена правового регулювання. Якщо ще в першій половині ХХ ст. юристи-міжнародники лише моделювали можливу конструкцію міжнародного космічного права, то вже у другій половині ХХ ст., завдяки їх творчому доробку, держави-учасниці ООН змогли формалізувати структуру міжнародного космічного права покликаного врегулювати правовідносини по дослідженню і використанню космічного простору в мирних цілях на благо всього людства. Міжнародне право і міжнародне космічне право зокрема залежить від волі його творців - держав, хоча і пізнавальний процес в цій науковій царині зумовлює його прогресивний розвиток. Однак зміна кола суб'єктів космічної діяльності, тенденція якої заклалася ще наприкінці ХХ ст., і проявилася в більшому значенні вже у 2010-х рр. ХХІ ст. все більш і більш впливає як на інституції, що опікуються різноманітними аспектами космічної діяльності, так і на міжнародне право в цілому. Практика реалізації чисельних космічних проектів, з одного боку, і заходи, що проводяться на рівні Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях (і його двох підкомітетів), з іншого - демонструють, що міжнародне космічне право як концепт, як система правових норм сьогодні стоїть перед значними старими та новими викликами, на які в структурі його формалізованих норм відповідей здебільшого не має. Неефективність правового регулювання космічної діяльності, може призвести до того, що держави відмовляться від механізму міжнародно-правової регуляції на рівні ООН цього виду діяльності і перейдуть до інших регулятивних форм. Цьому в тому числі підштовхує держави збільшення приватних суб'єктів в реалізації космічних проектів, зокрема таких як транснаціональні корпорації, які стають ефективним та надійним інструментом для реалізації зовнішньополітичних державних інтересів.

Ключові слова: міжнародне право, міжнародне космічне право, Договір про космос, Комітет ООН з космосу, кодифікація міжнародного космічного права, космічні ресурси, демілітаризація космічного простору, комерцалізація космічної діяльності, цінності

Abstract

Pichko Roman Serhiiovich Associate Professor of the Department of Civil, Labor and Economic Law, Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro,

Current state of international space law: cooperation, competition and interpretation particularities

Space is a unique domain of human activity. Furthermore, space itself represents the future of human civilization. The present demonstrates a rapid development in the field of science and technology related to human exploration of space. Fascinating and ambitious projects are being constructed for planetary colonization, resource extraction in space and celestial bodies, and the growth of purely commercial ventures, such as space tourism. Throughout history, humanity has shown not only creative practical activity but also an inclination to regulate such activity and its relations with others. Since ancient times, especially in antiquity, the concept of law as a universal regulator emerged in pursuit of this goal. When humanity, metaphorically if not physically, ventured into space, the precedent of launching artificial space objects inaugurated an era of exploration and utilization of space by humans. Undoubtedly, such activity could not be devoid of legal regulation. If in the first half of the 20th century, international lawyers were merely modeling the possible framework of international space law, then in the second half of the 20th century, thanks to their creative efforts, UN member states managed to formalize the structure of international space law, designed to regulate legal relationships concerning the exploration and use of outer space for peaceful purposes, for the benefit of all mankind. International law, including international space law, depends on the will of its creators - states, although the cognitive process in this scientific realm influences its progressive development. However, the changing circle of space activity subjects, a trend that was laid down even at the end of the 20th century and became more significant in the 2010s, has an increasing impact on both the institutions responsible for various aspects of space activity and international law as a whole. The practice of implementing numerous space projects, on the one hand, and measures taken at the level of the UN Committee on the Peaceful Uses of Outer Space (and its two subcommittees), on the other hand, demonstrate that international space law as a concept, as a system of legal norms, faces significant old and new challenges, to which it mostly lacks structured normative responses. Ineffectiveness of legal regulation of space activity may lead to states abandoning the international legal mechanism for regulating this type of activity at the UN level and resorting to alternative regulatory forms. This is further encouraged by the increase of private entities in the implementation of space projects, including transnational corporations, which become an efficient and reliable instrument for pursuing the foreign policy interests of states.

Keywords: International Law, International Space Law, Outer Space Treaty, UN Committee on the Peaceful Uses of Outer Space (COPUOS), Codification of International Space Law, Space Resources, Demilitarization of Outer Space, Commercialization of Space Activity, values

Основна частина

Постановка проблеми. Сучасність свідчить, що одна держава не може власними силами вже реалізовувати значні космічні проекти. Стрімкого розвитку отримують в тій чи іншій формі відносини державно-приватного партнерства, допуск приватних осіб до здійснення окремих космічних проектів. Поряд з цим стрімко розвивається приватна пілотована космонавтика, яка задає технологічні тренди та підсилює конкуренцію в цій сфері. Отже з одного боку йдуть процеси кооперації між державами, державами та приватними суб'єктами, а з іншого - конкуренція між групами цих же суб'єктів. Претендуючи на роль універсального регулятора суспільних відносин право і міжнародне космічне право, зокрема, не може не забезпечувати регулювання в цій галузі економіки.

Тим не менш, деякі держави у міждержавних угодах фактично започатковують паралельне міжнародному під егідою ООН нормативно - правове регулювання здійснення космічної діяльності. Головним мотивом цього зазначається, що не залучення міжнародних інституцій, зокрема, Комітету ООН з використання космічного простору в мирних цілях (далі

Комітет ООН з космосу), дозволяє швидко та ефективно вирішувати задачі, що постають в процесі реалізації узгоджених проектів з дослідження і використання космічного простору.

Такий шлях, з одного боку, дійсно може бути біль раціональним для досягнення поставленої проектної мети, але, з іншого боку призведе з початку до сприйняття норм міжнародного космічного права лише до норм, які необхідно згадувати виключно для підтримання власного міжнародного реноме, а в кінці до перетворення міжнародного космічного права на архаїзм.

Постійне зростання різного правового роду суб'єктів космічної діяльності зі свого боку також підважує існуючу систему міжнародного космічного права та регулювання, яка фактично є ідеологічним продуктом Холодної війни. Нагальною проблемою є перебудова системи міжнародного космічного права, але не шляхом його руйнації, а шляхом ефектизації та раціоналізації існуючих норм з послідовною надбудовою нових правових конструкцій з єдиною метою - збереження космосу мирним та вільним простором для всіх держав, всього людства в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження міжнародного космічного права здійснюється такими знаними українськими вченими як Ю.С. Шемшученко, Н. Р Малишевою, А.М. Гуровою, О.М. Григоровим. Їх роботи окреслюють ідеї, шляхи розвитку космічного права як на національному, так і на міжнародному рівнях. З іноземних вчених, які опікуються проблемою прогресивного розвитку міжнародного космічного права і тих викликів, які стоять перед сучасною регуляцією космічних відносин можна назвати FransvonderDunk, FabioTronchetti, IrmgardMarboe, PeterLothianNelson, GeorgeS. Robinson.

Мета статті. Кодифікація міжнародного космічного права фактично зупинилася у 80-х рр. ХХ ст., але теоретичний розвиток неспинно рухається уперед, хоча і не знаходить свого належного нормативного закріплення. Метою статті є огляд сучасного стану міжнародного космічного права крізь призму тенденцій, які з одного боку задаються основними суб'єктами міжнародної космічної діяльності, а з іншого стають викликом всьому каркасу міжнародного космічного права.

Виклад основного матеріалу. Вступаючи у ХХІ століття міжнародне космічне право, маючи твердий ціннісно-орієнтований фундамент п'яти міжнародних договорів, все-таки ще далеко від тієї ролі універсального та ефективного регулятора космічних відносин, яку воно за своїм задумом має відігравати. Вступаючи у двадцяті роки ХХІ століття міжнародне космічне право хоч і вирішило низку суттєвих проблемних питань, воно стоїть перед ще більшими викликами, пов'язаними зі збільшенням кількості учасників космічної діяльності, розвитку космічної науки та техніки, появи та регіоналізація учасників великих амбітних космічних проектів, які, т.ч. призводять до блоковості учасників міжнародних відносин та суб'єктів залучених до здійснення космічної діяльності. На тлі успішності окремих космічних проектів важливими неврегульованими питаннями залишаються питання правового регулювання дослідження та видобутку ресурсів Місяця, комерційні питання правового регулювання комерціалізації космічної діяльності, зокрема створення космічних об'єктів на замовлення, їх оренда, лізинг, утилізація космічного сміття при збереженні принципу непорушності (адже сміттям є не тільки уламки космічних об'єктів, а насамперед космічні об'єкти, що вже не функціонують, які залишаються на орбітах).

Розуміючи на прикладі Угоди про Місяць провальність встановлення загальнообов'язкових та загальновизнаних норм правового регулювання космічної діяльності Комітет ООН з космосу з кінця 80-х років. ХХ ст. обрав нову «декларативну» тактику, яка виражається в прийнятті необов'язкових декларацій з утилітарних питань космічної діяльності. Це дозволяє, з одного боку, Комітету ООН з космосу залишатися важливим форумом у питаннях освоєння та використання космосу з претензією на керівну роль, а з іншого боку - сподіватися на проникнення задекларованих норм за допомогою «м'якого права» або до національного космічного законодавства, або до практики держав з вивчення космічного простору.

Сучасне буття міжнародного космічного права характеризується наявністю невирішенням застарілих проблемних питані і накопиченням нових. При цьому взаємозв'язок одних з іншими більш ніж явний і провокує держави шукати інші механізми регуляції опанування космічного простору без залучення Комітету ООН з космосу.

У той ж час так звані «державні інтереси» або для пом'якшення «національні інтереси» з часу першої резолюції ГА ООН в 1961 році щодо використання космічного простору не тільки нікуди не зникли, але ще більше загострилися, включаючи зміни в сучасному світовому порядку та збільшення кількості учасників космічної діяльності. Безумовно, Комітет ООН з питань космосу не може ефективно реагувати на це через свою призначеність та правову природу. Тому держави для більш ефективного управління великими та амбіційними космічними проектами вступають у співпрацю та розробляють регуляторні правові норми на рівні міждержавних угод, до яких Комітет ООН з питань космосу не має жодного стосунку. Прикладами таких угод є Угода про створення МКС, підписана 29 січня 1998 року в Вашингтоні представниками США, Канади, урядами країн-членів Європейського космічного агентства (ЄКА), Японії та РФ, а також Угоди «Артеміда» щодо принципів співпраці в цивільній діяльності з дослідження та використання Місяця, Марса, комет і астероїдів у мирних цілях.

Перша Угода призвела до створення та запуску Міжнародної космічної станції, яка дійсно стала зразком державної кооперації в сфері дослідження космічного простору. Однак вона стала і підставою розвитку індивідуального інтересу по запуску аналогічних космічних об'єктів іншими особами. Так, в найближчому майбутньому планується запустити сім нових космічних станцій, додатково до двох, які вже існують. Дві з них є державними проектами, але п'ять належать приватним компаніям, хоча будуються в межах державно-приватного партнерства. Це:

1. Gateway - це спільний проект NASA, ESAта JAXA, який призначений бути транзитним пунктом між кораблем «Оріон» та посадковими кораблями HLS «Starship» та «BlueMoon». Перший запуск запланований на кінець 2024 року за допомогою ракети FalconHeavy.

2. Haven-1 - перша іспитова станція нової і швидко розвиваючоїся компанії Vast, заснованої Джедом Маккалебом. Запуск станції запланований на 2025 рік за допомогою ракети Falcon-9. Станція планується на три роки, після чого буде створена більша версія Haven-2, вже за допомогою корабля Starship.

3. AxiomSpaceStation - це продовження та еволюція Міжнародної космічної станції, як у фізичному, так і в організаційному плані. Перший модуль планується запустити в 2026 році.

4. OrbitalReef - це велика модульна станція від BlueOriginз партнерством компанії SierraSpace, яка поставить надувні модулі з великим внутрішнім об'ємом. Перший запуск планується на 2027 рік за допомогою ракети NewGlenn.

5. Starlab - це проект, який керується холдингом VoyagerSpaceта його засновником Диланом Тайлером, з участю європейського Airbusта NorthrupGrumman. Перший запуск планується на 2028 рік.

6. Starship Space Station - це проект компанії SpaceX. Поки що немає чітких планів, але через очевидну привабливість цього проекту NASAпочала виділяти SpaceXкошти на перевірку концепції.

Стосовно другого прикладу кооперації відмітимо, що під час сесії Міжнародного астронавтичного конгресу 13 жовтня 2020 р. NASAоголосила, що Австралія, Канада, Японія, Люксембург, Італія, Об'єднані Арабські Емірати та Об'єднане Королівство приєдналися до Сполучених Штатів як перші підписанти угод, які NASAоголосила в травні. Ці угоди стосуються уникнення конфліктів, прозорості, публічної реєстрації, вирішення конфліктів. Вони визначають низку принципів, які очікується, що країни, що беруть участь у програмі Артеміда, будуть дотримуватися, від сумісності та публічної реєстрації наукових даних до використання космічних ресурсів та збереження космічної спадщини. Цікаво, що спочатку планувалося застосовувати цей документ до дослідження Місяця, а пізніше Марсу. Однак, Японія, яка має власну програму з робототехнічних місій на астероїди, домоглася внесення змін у договори і тепер документ включає місії на астероїди і комети, а також діяльність в орбіті Місяця і Марсу, а також точки Лагранжа системи Земля - Місяць. Офіційна позиція NASAз приводу реалізації такого проекту з кооперації без залучення Комітету ООН по космосу полягає в тому, що його залучення або залучення будь-якого іншого міжнародного органу зайняло б дуже багато часу, що вплинуло б на ефективність реалізації проекту. Деякі фахівці з міжнародного космічного права вважають та сподіваються, що Угоди Артеміди стануть дороговказом для майбутньої кодифікації міжнародного космічного права, зокрема як це сталося з правовим регулюванням цивільної авіації [1].

Підкреслимо, що у відповідності до п. 2 р. 13 Уряд Сполучених Штатів Америки збереже текст оригіналу цих Угод і передасть Генеральному секретарю ООН їх копію, яка не підлягає реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй, з метою її розповсюдження серед усіх членів організації як офіційний документ ООН. При цьому, п. 3 р. 13 передбачає, що після 13 жовтня 2020 року будь-яка держава, яка бажає стати стороною, яка підписала ці Угоди, може подати свій підпис уряду Сполучених Штатів для її включення до цього тексту [2]. Україна приєдналася до «Артеміди» у листопаді 2020 р.

Одначе Угоди Артеміди не є суто утилітарним проявом політики США, навпаки, вони демонструють політичну тенденцію США щодо їх відношення до космічного простору в цілому. Компроміс США та СРСР щодо прийняття космічної конституції - Договору про космос, який був прийнятий за духом Договору про Антарктику 1959 р. (ініціатором якого були США), був значним цивілізаційним досягненням, але починаючи з ХХІ ст. він зазнає певної ерозії з боку тих саме США.

Фактично з 2015 р. США вибудовують альтернативний правопорядок, який може запанувати в сфері дослідження і використання космічного простору, залишивши наявні міжнародні договори в цій сфері в якості декорацій. Так, у листопаді 2015 р. в США був прийнятий відомий закон «U.S. COMMERCIALSPACELAUNCHCOMPETITIVENESSACT» («Закон про конкурентоспроможність комерційних космічних запусків»). Мета цього нормативно-правового акту - сприяти створенню сприятливого середовища для комерційного розвитку космічної галузі шляхом заохочення інвестицій приватного сектора та створення більш стабільних і передбачуваних регуляторних умов, а також для інших цілей. Дійсно основний зміст закону присвячено питанням комерційних космічних запусків. Одначе, в р. IV містяться норми, які присвячені питанню видобутку (розвідці) та використанню космічних ресурсів. Фактично має місце закону в законі. Так, встановлюється, що президент, діючи через відповідні федеральні агентства, повинен:

(1) сприяти комерційному дослідженню та комерційному видобутку космічних ресурсів громадянами Сполучених Штатів;

(2) запобігати урядовим бар'єрам для розвитку в Сполучених Штатах економічно доцільних, безпечних та стабільних промислів для комерційного дослідження та комерційного видобутку космічних ресурсів способами, які відповідають міжнародним зобов'язанням Сполучених Штатів; та

(3) сприяти праву громадян Сполучених Штатів на здійснення комерційного дослідження та комерційного видобутку космічних ресурсів без шкідливого втручання, відповідно до міжнародних зобов'язань Сполучених Штатів і під затвердженням та постійним контролем федерального уряду.

В частині ресурсів астероїдів та космічних ресурсів (які відповідно розуміються як космічний ресурс, знайдений на або в межах одного астероїда та абіотичний ресурс insituв космічному просторі) закон однозначно проголошує, що громадянин Сполучених Штатів, який займається комерційним видобутком ресурсів астероїдів або космічних ресурсів відповідно до Закону, має право на будь-які отримані ресурси астероїдів або космічні ресурси, включаючи володіння, транспортування, використання та продаж таких ресурсів, отриманих відповідно до чинного законодавства, включаючи міжнародні зобов'язання Сполучених Штатів [3].

Питання міжнародних зобов'язань США в цій сфері, як і багатьох інших держав врегульовано положеннями Договору про космос. Зокрема, з метою запобігання колонізаційній гонитві та жаху колонізації, яка була притаманна великим європейським державам та самим США, міжнародне співтовариство в 60-х рр. ХХ ст. в ст. ІІ Договору про космос встановило, що космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ані шляхом проголошення на них суверенітету, ані шляхом використання або окупації, ані будь-якими іншими засобами [4]. Однак, тогочасними гравцями в міжнародній космічній діяльності були виключно держави, які і творили міжнародне космічне право проголошуючи його основними цінностями міжнародне співробітництво в цій сфері, свободу космосу та відданість міжнародному праву і Статуту ООН. З плином часу склад суб'єктів космічної діяльності дещо змінився і сьогодні ми вже бачимо стрімкий розвиток державно-приватного партнерства в цій сфері, приватної пілотованої космонавтики, наявність чисельних міжнародних організацій, які опікуються окремими аспектами космічної діяльності або окремим космічними проектами. Космічний простір стає все більш комерційно привабливішим. Зокрема, одним з полігонів для отримання космічних ресурсів є Місяць, дослідженню якому присвячені вже згадані нами Угоди Артеміди.

Так, досить перспективним місячним ресурсом прийнято вважати гелій-3. Цей ізотоп, завдяки власній екологічності та енергетичності є дуже ефективним у термоядерному синтезі, тобто ізотоп гелія-з є бажаною сировиною для отримання енергії. Вчені припускають, що концентрація гелія-3 у місячному реголіті достатньо значна і за окремими оцінками досягає до 500 тис. тонн, за іншими - до 10 млн. тонн. Важливо, що на відміну від Договору про космос, в якому не знайдемо згадки про космічні ресурси, в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. (яка є останнім погодженим на рівні ООН міжнародним договором з питань космічної діяльності, але до якого не приєдналася жодна з сучасних космічних держав) чітко визначається, що Місяць і його природні ресурси є спільним спадком людства.

Взагалі, щодо ресурсів Місяця цікавий погляд пропонується OpenLunarFoundation. Так за їх поглядом оскільки не всі космічні ресурси є однаково доступними або наявними великими кількостями, то треба здійснювати їх ідентифікацію і місцерозташування, заносячи таку інформацію у каталог. Тому для забезпечення відповідних режимів управління рекомендується розробляти і оновлювати постійний список ресурсів і регіонів, які мають умови рідкості. Держави, оператори та інші зацікавлені сторони повинні брати участь у цьому процесі визначення і публічно зобов'язуватися визнавати та дотримуватися цього. Що буде фактичним проявом кооперації як вона розуміється у Договорі про космос. За поглядом OpenLunarFoundationіснуюча різноманітність космічних ресурсів повинна відповідати відповідному розвитку різних підходів до систем управління ресурсами. Обговорення прав власності часто передбачається як права на приватну власність, але приватна власність - це лише один з ряду різних підходів, кожен з яких може включати права на використання, зняття, виключення, управління та відчуження. Тому рекомендується розглядати різні підходи до управління ресурсами, які застосовуються до різних систем ресурсів. Наприклад, видобуток ресурсів з постійно затінених кратерів на південному полюсі Місяця може включати обов'язки щодо спільного використання або координації, які не застосовуються до дослідницької станції в екваторіальному регіоні. Приземлення на місці, багатому на рідкісні ресурси, які вказані в каталозі, може вимагати міжнародно погодженого процесу затвердження, тоді як приземлення в менше різноманітних екваторіальних регіонах може просто передбачати очікування прозорості та обміну інформацією [5].

Отже, розуміючи важливість отримання космічних ресурсів, розвиваючи державно-приватне партнерство та приватний сектор США йдуть шляхом лібералізації діяльності приватних суб'єктів по видобутку космічних ресурсів. З метою нівелювання міжнародних норм і підтримки суто утилітаристського підходу до вирішення проблеми пов'язаної з видобутком космічних ресурсів,

Конгрес США у 2018 р. прийняв закон «AmericanSpaceCommerceFreeEnterpriseAct» (Американський закон про вільне підприємництво в космічній торгівлі). Закон має на меті заохочувати та сприяти комерційному дослідженню космосу та використанню ресурсів громадянами США, одночасно перешкоджаючи державним бар'єрам, які могли б перешкоджати розвитку економічно життєздатної та безпечної космічної промисловості. В законі визначається, що США за допомогою існуючих механізмів дозволу та нагляду задовольняють і виконують свої зобов'язання згідно з Договором про космос щодо санкціонування та нагляду за неурядовою космічною діяльністю, щоб гарантувати, що така діяльність здійснюється відповідно до міжнародних зобов'язань США за Договором про космос. Однак, норми закону передбачають, що:

1. Федеральний уряд тлумачить і виконує свої міжнародні зобов'язання згідно з Договором про космос у спосіб, який мінімізує правила та обмеження свободи неурядових організацій Сполучених Штатів досліджувати та використовувати космос.

2. Федеральний уряд тлумачить і виконує свої міжнародні зобов'язання згідно з Договором про космос таким чином, щоб сприяти вільному підприємництву в космосі.

3. Федеральний уряд не повинен припускати, що всі зобов'язання Сполучених Штатів згідно з Договором про космос є зобов'язаннями, які покладаються на неурядові організації Сполучених Штатів.

4. Керівні принципи, оприлюднені Комітетом з космічних досліджень, не можуть вважатися міжнародними зобов'язаннями Сполучених Штатів [6].

В цьому бачимо, що США на рівні свого національного законодавства відійшли від стандартів міжнародної регуляції в космічній сфері. Така поведінка США, які переслідують власні державні інтереси на тлі статусу та значення США в світі для світового правопорядку є вкрай небезпечними. В цьому ж законі закріплені і засади політики США щодо підприємництва в космічному просторі. Так, зазначено:

(1) Громадяни та організації Сполучених Штатів мають право вільно досліджувати та використовувати космос, включаючи використання космічного простору та ресурсів, що містяться в ньому, без умов чи обмежень;

(2) ця свобода обмежується лише тоді, коли це необхідно для забезпечення інтересів національної безпеки Сполучених Штатів, а також для дозволу та нагляду за неурядовою космічною діяльністю, щоб гарантувати, що така діяльність здійснюється відповідно до міжнародних зобов'язань Сполучених Штатів у рамках космічного простору. Договір;

(3) у максимально можливому обсязі Федеральний уряд тлумачить і виконує свої міжнародні зобов'язання щодо мінімізації норм і обмежень свободи неурядових організацій Сполучених Штатів досліджувати та використовувати космос;

(4) у максимально можливому обсязі Федеральний уряд вживає заходів для захисту фізичної безпеки космічних об'єктів, які експлуатуються Сполученими Штатами, які не передбачають обмежень свобод неурядових організацій Сполучених Штатів; і

(5) неурядова діяльність у космічному просторі має бути дозволена та контрольована лише у прозорий, своєчасний та передбачуваний спосіб з мінімальними витратами та тягарем, покладеним на уповноважені та контрольовані організації.

Найважливішим положенням закону є те, що незважаючи на будь-яке інше положення закону, космічний простір не вважається США глобальним спільним надбанням [6].

Вказане виводить нас ще на одне важливе застаріле питання міжнародного космічного права, яке не має вирішення і до тепер. А саме щодо визначення космічного простору. В ст. І Договору про космос вказується, що дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюються на благо і в інтересах всіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, і є надбанням всього людства [4]. Бачимо дуже невдале правове формулювання, яке в тому числі проголосило надбанням людства не космічний простір в цілому, а його дослідження і використання.

Як вірно зазначає професор Генрі Херцфельд (HenryHertzfeld), термін «простір» використовується по-різному. Кожне використання терміну може мати дуже різні правові наслідки. Тому дуже важливо використовувати точну мову при аналізі питань космічного права. Іноді сама лише відсутність точності може створити величезну літературу та дискусію з питань космічного права. Наприклад, ні договори, ні більшість законів точно не визначають, де закінчується атмосфера і починається космос. Для комерційних цілей у космосі є три зони: атмосфера Землі, межа космічного простору та досягнення орбіти. Закон щодо атмосфери чітко визначений - нації мають суверенітет над повітрям над своєю країною. Через договірні угоди жодна нація не може претендувати на суверенітет у космічному просторі. Зона між ними залишається невизначеною в законі. Приватні компанії, які розробляють польоти до краю космосу для платних клієнтів, літатимуть на висоту, яка знаходиться в цьому невизначеному регіоні приблизно на 100 км над Землею. У Сполучених Штатах уряд через Федеральне авіаційне управління (FAA) встановив режим ліцензування цих польотів під управлінням, яке видає ліцензії на космічну діяльність. Якщо в цій зоні станеться аварія, яка пов'язана з міжнародними проблемами, незрозуміло, чи застосовуватимуться правила міжнародної авіації чи положення угод про космос. Можуть бути дуже різні результати щодо відповідальності [7].

Принагідно зазначимо, що в міжнародному праві є досить ефективна правова регуляція специфічних просторів. Одним з таких прикладів є Конвенція ООН з морського права 1982 р. В ст. 136 Конвенції зазначається, що Район та його ресурси є загальною спадщиною людства. Нагадаємо, що «Район» означає дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. В ст. 137 Конвенції зокрема зазначається, що усі права на ресурси Району належать усьому людству. Ці ресурси не підлягають відчудженню. Тим не менш корисні копалини, що видобуваються в Районі, можуть бути від відчужені, але лише згідно з цією Конвенцією та з нормами, правилами і процедурами Органу. Важливо, що жодна держава, фізична або юридична особа не може претендувати на права на корисні копалини, що видобуваються в Районі, набувати або здійснювати їх інакше, як згідно з Конвенцією. У противному випадку ніякі претензії такого роду на такі права, їх набуття або здійснення не визнаються [8]. Не дивно, що США не приєдналися до цієї Конвенції.

В цілому позиція США у питанні видобутку космічних ресурсів була ще раз означена на 62й сесії Юридичного підкомітету Комітету ООН по космосу. Така позиція зводиться до наступного:

Згідно зі статтею II Договору про космос, зовнішній космос, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не може бути предметом національної апропріації шляхом проголошення суверенітету, використання чи зайняття або будь-якими іншими засобами. Цей принцип забороняє будь-якій країні встановлювати суверенітет над небесними тілами. При цьому США тлумачать Договір про космос так, що, хоча країни не можуть претендувати на суверенітет над небесними тілами, вони мають право власності на природні ресурси, які були вилучені з їхнього початкового «місця» на чи під поверхнею небесних тіл. Ця інтерпретація базується на статті IДоговору про космос, яка говорить, що «зовнішній космос, включаючи Місяць та інші небесні тіла, мають бути вільні для дослідження та використання всіма державами». З погляду Сполучених Штатів ця свобода для дослідження та використання включає в себе видобуток та власність космічних ресурсів. В питанні визнання права на експлуатацію космічних ресурсів, позиція США полягає в тому, що стаття IДоговору про космос визнає право держав і приватних суб'єктів експлуатувати космічні ресурси, за умови, що вони не претендують на суверенітет над небесними тілами самими по собі. До честі США слід зазначити, що вони визнають, що їх інтерпретація Договору про космос не є загальноприйнятою і що різні держави та правові експерти можуть мати різні погляди на положення договору. Однак, Уряд США стверджує, що їхня інтерпретація статей Iі II

Договору про космос, яка дозволяє експлуатацію космічних ресурсів, не завдає шкоди міжнародному праву та представляє собою належне тлумачення Договору про космос, яке підтримується протягом багатьох десятиліть та багатьма адміністраціями [9].

Таким чином бачимо, що актуалізація питання про видобуток космічних ресурсів з одного боку призводить до розшатування міжнародного космічного правопорядку шляхом побудови альтернативної регуляції, а з іншого боку - загострення старих невирішених питань в міжнародному космічному праві.

Можна погодитися з думкою, що технологічно розвинені країни не почуваються зобов'язаними гармонізувати своє мислення із принципом загальної спадщини. Розвинені країни все активніше продовжуватимуть експлуатувати космічні ресурси, залишаючи позаду менш розвинені країни. Швидше за все, менш розвинені країни також ігноруватимуть ідеал загальної спадщини, оскільки вони розробляють необхідні технології та знову відкривають для себе явну перевагу теорії власності «перший вчасно, перший по праву». Лише країни, які не мають надії на експлуатацію, потребують рівного розподілу ресурсів. Ті, хто експлуатує космічні ресурси, бажають залишити плоди своєї праці при собі. Пошуки власності в космосі не стануть винятком, а суперечливість міжнародного космічного права лише підтверджує впевненість у зазначеному [10].

Зрозуміло, що освоєння космосу більше не є прерогативою лише багатих країн. Сьогодні приватні зацікавлені суб'єкти вимагають собі місце за столом переговорів. Транснаціональні компанії та національні компанії з мільярдними фондами, зокрема такі як StratolaunchSystems, SpaceX, BlueOriginта VirginGalactic, фактично зруйнували ринок, на якому довгий час домінували державні чи приватні суто оборонні підрядники. На сьогодні є фактом те, що космос перетворився на сферу, керовану великою кількістю учасників і тепер він більш перевантажений, оспорений і конкурентний, ніж будь-коли раніше. В епоху, коли космос розвивається швидше, ніж можуть встигати міжнародні організації та міжнародне право в його прогресивному розвитку, цілком очевидно, що нинішня система глобального управління космічною діяльністю - продукт холодної війни - не є адекватною. У своєму нинішньому стані глобальна система управління космосом виключає багато видів космічної діяльності та дозволяє суб'єктам діяти відповідно до широких та часто суперечливих інтерпретацій існуючих міжнародних договорів. Хоча було зроблено безліч спроб покращити систему управління, прогрес у цій галузі зупинився, багато в чому через дипломатичний глухий кут між міжнародними гравцями, і негативно вплинув на сталий розвиток міжнародного космічного права [11].

Це призводить до появи ще одного важливого питання, а саме до необхідності сучасної кодифікації міжнародного космічного права з метою актуалізації його положень сьогоденню та майбутньому розвитку космічних правовідносин. Це випливає з того, що існуюча міжнародно-правова база, яка є каркасом міжнародного космічного правопорядку не є ефективною для зняття навантаження породженого тими викликами в міжнародній космічній діяльності, зокрема про які зазначено в цій статті. Як свідчить історія людства неможливість інтелектуально (тобто шляхом збільшення інновацій, розширення НДДКР, лібералізації економіки для залучення нових суб'єктів проникнутих духом підприємництва) перемогти в конкуренції або дійти згоди мирними засобами, призводить до різного роду конфліктів, які здебільшого завершуються збройним протистоянням - війною. З цього боку військова діяльність у космічному просторі є одним із найважливіших, а також суперечливих питань міжнародного космічного права в контексті міжнародної та національної безпеки.

З початком космічної ери держави усвідомили переваги, які може надати використання космічного простору з військової точки зору. З роками, завдяки технологічному розвитку, військове використання космічного простору значно розширилося. Сьогодні космічні засоби використовуються для підтримки військових операцій на землі та стали невід'ємною складовою стратегій національної безпеки більшості держав. Правовий режим, що регулює діяльність людини в космічному просторі і, зокрема, діяльність військового характеру, досі зумів зберегти космічний простір вільним від військових протистоянь. Тим не менш, через деякі критичні недоліки, такі як відсутність ясності щодо законності розгортання та випробування звичайних озброєнь у космосі та способів актів самооборони в космосі, такий режим може бути не в змозі досягти мету «збереження мирного космосу для людства» в наступні десятиліття. Дійсно, як наслідок зростаючої залежності сучасних держав від використання космосу, у держав може виникнути спокуса вдатися до військової сили для захисту своїх цінних космічних об'єктів та національних інтересів у космосі не дивлячись на його інтернаціональний статус і фактичну десуверенізацію [12, с. 381]

Крім цього, важливим викликом сучасного міжнародного космічного права є фактична часткова демілітаризація космічного простору, яка закладена в положеннях Договору про космос. Питанню сучасної мілітаризації космічного простору буде присвячена окрема оглядова стаття. Тепер вважаємо за необхідне лише вказати наступне.

Під час 66-ї сесії Комітету ООН з космосу деякі делегації держав - учасниць висловили думку, що загроза мілітаризації космічного простору посилює значення міжнародного діалогу та переговорів, спрямованих на розробку юридично обов'язкових норм забезпечення прозорості та зміцнення довіри. Ряд делегацій висловили думку, що навмисне руйнування космічних об'єктів, внаслідок якого утворюється велика кількість космічного сміття, збільшує ризик зіткнень для космічних об'єктів, що знаходяться на орбіті, і є безвідповідальною поведінкою, яка загрожує стійкому і стабільному використанню [13].

Зі свого боку Генеральна Асамблея ООН, будучи серйозно стурбована можливістю гонки озброєнь у космічному просторі, акцентуючи, що запобігання гонці озброєнь у космічному просторі відповідає інтересам підтримки міжнародного миру та безпеки, закликала всі держави взяти на себе зобов'язання не проводити випробувань протисупутникових ракет прямого перехоплення. Так, Генеральна Асамблея ООН вказала, що Договір про космос відобразив у своїх нормах зацікавленість всього людства у прогресі дослідження та використання космічного простору у мирних цілях. Зокрема, відповідно до його статті IX держави-учасниці Договору зобов'язалися здійснювати всю свою діяльність у космічному просторі з належним врахуванням відповідних інтересів усіх інших держав-учасниць. Це зобов'язання виходить у тому числі із Заключного документа десятої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї, прийнятого на основі консенсусу на першій спеціальній сесії, присвяченій роззброєнню. Таким чином, наголошено на необхідності збереження космічного простору як мирного, безпечного, стабільного, надійного та стійкого середовища на благо всіх. Це є фундаментом кооперації, розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва у дослідженні та використанні космічного простору у мирних цілях [14; 15].

Висновки. Безумовно, для забезпечення сталого, прозорого та справедливого використання космічного простору, як це передбачено Договором про космос, важливо, щоб космічна діяльність здійснювалася відповідно до норм міжнародного права. Розроблені та затверджені на рівні Комітету ООН з космосу низка керівних принципів найближчим часом мають бути переформовані у міжнародні договори. Важливим дискурсом у ключі комерціалізації космічної діяльності є питання уточнення та посилення відповідальності за таку діяльність. Однак не доцільно розширювати коло суб'єктів такої відповідальності, порівняно із встановленим на даний момент. Тобто тільки держави є суб'єктами такої відповідальності та їх зобов'язання щодо дотримання норм міжнародного космічного права мають трактуватися як обов'язкові для їх національних суб'єктів. Якщо ж предметно говорити про утилітарні комерційні види космічної діяльності, то така діяльність повинна здійснюватися у суворій відповідності до Статуту ООН та всього застосовного корпусу міжнародних норм, а також з дотриманням правових вимог держави особи, територія та особи якої є зоною та суб'єктами отримання результатів космічної діяльності (наприклад, супутникові інтернет та телебачення). Також сьогодення демонструє, що є нагальна потреба доповнити існуючу нормативну базу, що регулює використання космічного простору у військових цілях, положеннями, спрямованими на забезпечення більш високого рівня безпеки космічних об'єктів і збереження мирного характеру космічного середовища, уточнення і конкретизації його положень, зокрема, цінісно-орієнтовних норм. Сучасний досвід роботи Комітету ООН по космосу наочно показує, що хоча комітет і залишається поважним майданчиком для дискусій в сфері міжнародного космічного права, але він нездатний бути ефективним інструментом в раціоналізації нормативно-правового регулювання міжнародної та національної космічної діяльності. Отже, слід задумуватися про можливу реорганізацію Комітету ООН по космосу у відповідну міжнародну організацію яка б всеаспектно опікувалася питанням дослідження і використання космічного простору і міжнародним космічним правом зокрема.

Література

1. Jeff Foust. Eight countries sign Artemis Accords URL: https://spacenews.com/eight-countries-sign-artemis-accords/

2. Translations of the Artemis Accords URL: https://www.nasa.gov/wp-content/uploads/ 2022/11/Translated-Versions-of-the-Accords.pdf

3. PUBLIC LAW 114-90-NOV. 25, 2015. U.S. COMMERCIAL SPACE LAUNCH COMPETITIVENESS ACT URL: https://www.congress.gov/bin/114th-congress/house-bin/2262/text.

4. Treaty on Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space, including the Moon and Other Celestial Bodies URL: https://www.unoosa.org/pdf/gares/ARES_21_2222E.pdf

5. Open Lunar Foundation - Input to the Working Group on Legal Aspects of Space Resource Activities URL:https://www.unoosa.org/res/oosadoc/data/documents/2023/aac_105c_ 22023crp/aac_105c_22023crp_25_0_html/AC105_C2_2023_CRP25E.pdf.

6. H.R.2809 - American Space Commerce Free Enterprise Act. URL: https://www.congress.gov/ bill/115th-congress/house-bin/2809/text/rh

7. Henry Hertzfeld. CURRENT AND FUTURE ISSUES IN INTERNATIONAL SPACE LAW URL:https://nsuworks.nova.edu/cgi/viewcontent.cgi? article=1640&context=ilsajournal

8. United Nations Convention on the Law of the Sea URL:https://www.un.org/depts/los/convention_agreements/texts/unclos/unclos_e.pdf

9. United States - Input to the Working Group on Legal Aspects of Space Resource Activities (A/AC.105/C.2/2023/CRP.37) URL: https://www.unoosa.org/res/oosadoc/data/ documents/ 2023/aac_105c_22023crp/aac_105c_22023crp_37_0_html/AC105_C2_2023_CRP37E.pdf

10. Carol R. Buxton, Property in Outer Space: The Common Heritage of Mankind Principle vs. the First in Time, First in Right, Rule of Property, 69 J. AIR L. & COM. 689 (2004) URL: https://scholar.smu.edu/cgi/viewcontent.cgi? referer=&httpsredir=1&article=1712&context=jalc

11. Sophie Goguichvili, Alan Linenberger, Amber Gillette & 1 more The Global Legal Landscape of Space: Who Writes the Rules on the Final Frontier? URL: https://www.wilsoncenter.org/ article/global-legal-landscape-space-who-writes-rules-final-frontier.

12. HANDBOOK OF SPACE LAW Edited by Frans von der Dunk (2015). Cheltenham, UK and Northampton, MA, USA. 1100 p.

13. Report of the Committee on the Peaceful Uses of Outer Space Sixty-sixth session (31 May-9 June 2023) URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/V23/046/82/PDF/V2304682.pdf? OpenElement

14. Resolution adopted by the General Assembly on 7 December 2022 (A/RES/77/41) URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N22/738/92/PDF/N2273892.pdf? OpenElement

15. Грицай, С. «Цифрова валюта центральних банків: нестандартний методологічний підхід у правовому полі України.» Філософські та методологічні проблеми права (2022): 25-34. https://doi.org/10.33270/01222302.25

References

1. Jeff Foust. Eight countries sign Artemis Accords URL: https://spacenews.com/eight-countries-sign-artemis-accords/

2. Translations of the Artemis Accords URL: https://www.nasa.gov/wp-content/uploads/ 2022/11/Translated-Versions-of-the-Accords.pdf

3. PUBLIC LAW 114-90-NOV. 25, 2015. U.S. COMMERCIAL SPACE LAUNCH COMPETITIVENESS ACT URL: https://www.congress.gov/bill/114th-congress/house-bill/2262/text.

4. Treaty on Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space, including the Moon and Other Celestial Bodies URL: https://www.unoosa.org/pdf/gares/ARES 21 2222E.pdf

5. Open Lunar Foundation - Input to the Working Group on Legal Aspects of Space Resource Activities URL: https://www.unoosa.org/res/oosadoc/data/documents/2023/aac_105c_22023crp/aac_105c_22023crp_25_0_html/AC105_C2_2023_CRP25E.pdf.

6. H.R.2809 - American Space Commerce Free Enterprise Act. URL: https://www.congress.gov/bill/115th-congress/house-bill/2809/text/rh

7. Henry Hertzfeld. CURRENT AND FUTURE ISSUES IN INTERNATIONAL SPACE LAW URL: https://nsuworks.nova.edu/cgi/viewcontent.cgi? article=1640&context=ilsajournal

8. United Nations Convention on the Law of the Sea URL: https://www.un.org/depts/los/convention agreements/texts/unclos/unclos e.pdf

9. United States - Input to the Working Group on Legal Aspects of Space Resource Activities (A/AC.105/C.2/2023/CRP.37) URL: https://www.unoosa.org/res/oosadoc/data/ documents/2023/aac 105c 22023crp/aac 105c 22023crp 37 0 html/AC105 C2 2023 CRP37E.pdf

10. Carol R. Buxton, Property in Outer Space: The Common Heritage of Mankind Principle vs. the First in Time, First in Right, Rule of Property, 69 J. AIR L. & COM. 689 (2004) URL: https://scholar.smu.edu/cgi/viewcontent.cgi? referer=&httpsredir=1&article=1712&context=jalc

11. Sophie Goguichvili, Alan Linenberger, Amber Gillette & 1 more The Global Legal Landscape of Space: Who Writes the Rules on the Final Frontier? URL: https://www.wilsoncenter.org/article/ global-legal-landscape-space-who-writes-rules-final-frontier.

12. HANDBOOK OF SPACE LAW Edited by Frans von der Dunk (2015). Cheltenham, UK and Northampton, MA, USA. 1100 р. [by English]

13. Report of the Committee on the Peaceful Uses of Outer Space Sixty-sixth session (31 May-9 June 2023) URL:https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/V23/046/82/PDF/V2304682.pdf? OpenElement

14. Resolution adopted by the General Assembly on 7 December 2022 (A/RES/77/41) URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N22/738/92/PDF/ N2273892.pdf? OpenElement

15. Hrytsai, S. «Digital currency of central banks: a non-standard methodological approach in the legal field of Ukraine.» Philosophical and methodological problems of law (2022): 25-34. https://doi.org/10.33270/01222302.25

Размещено на Allbest.ru