Обґрунтованість та вмотивованість судового рішення в аспекті права на справедливий суд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський Національний університет ім. І.І. Мечнікова

ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ТА ВМОТИВОВАНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ В АСПЕКТІ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД

Сопільняк Валерій Юрійович аспірант,

адвокат, керівник адвокатського

об'єднання «Юридична компанія «Лекс Ноледж»

м. Одеса

Анотація

У статті автор звертає увагу на витоки права на справедливий суд і пов'язує його з теорією поділу влади та виокремленням судової гілки в самостійний, незалежний інститут демократичної держави. Конституційне завдання суду (як самостійної гілки влади) направлене на реалізацію механізмів стримувань та противаг. Одним із заходів виконання цього завдання є впровадження в державі справедливого суду, який вирішить переданий йому спір обґрунтованим рішенням. Автор стверджує, що авторитет держави на міжнародній арені в значній мірі залежить від якості правосуддя в ній. З приєднанням у 1997 році України до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950) започатковано новий етап у розбудові держави, в якій панує право. Автор наголошує на тому, що ухвалення судом мотивованого рішення являється невід'ємною частиною права на справедливий суд. Звідси, прийняття судом немотивованого або недостатньо обґрунтованого рішення становить порушення зазначеної гарантії. У статті наведено перелік завдань та значення мотивованого рішення. Зокрема це - захист особи від свавілля; гарантія правосудності; забезпечення «права бути почутим»; наданням можливості стороні скористатися правом на оскарження; виправлення допущених нижчим судом істотних недоліків у правозастосуванні; демонстрація суспільству дії права; здійснення громадського контролю за відправленням правосуддя. Стверджується, що головним виразником обґрунтованості судового рішення є аналіз судом наведених сторонами аргументів. Проаналізовано практику ЄСПЛ, яка стосується порушень вимоги винесення мотивованого рішення, з якої зроблено висновок, що суди зобов'язані оцінювати всі важливі та доречні доводи сторін. Автором запропоновано застосування при здійсненні правосуддя двох методів вирішення питання про те, чи є твердження важливими у контексті конкретної справи: метод аргументів та метод відповідей.

Ключові слова: право на справедливий суд; право «бути почутим»; завдання обґрунтованого рішення; вмотивованість рішення; важливі доводи; метод аргументів; метод відповідей; еволютивне (динамічне) тлумачення.

Annotation

Sopilniak Valerii Yuriyovych Graduate student of Odesa National University I.I. Mechnikova, lawyer, head of the legal association "Lex Knowledge Law Firm", Odesa,

JUSTIFICATION AND MOTIVATION OF THE COURT'S DECISION IN THE ASPECT OF THE RIGHT TO A FAIR TRIAL

In the article, the author draws attention to the origins of the right to a fair trial and connects it with the theory of separation of powers and the separation of the judicial branch into an independent, independent institution of a democratic state. The constitutional task of the court (as an independent branch of government) is aimed at implementing mechanisms of checks and balances. One of the measures to fulfill this task is the introduction of a fair court in the state, which will resolve the dispute referred to it with a reasoned decision. The author claims that the prestige of the state in the international arena largely depends on the quality of the judiciary in it. With the accession of Ukraine to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (1950) in 1997, a new stage in the development of a state ruled by law began. Courts received new help in the form of the practice of the European Court of Human Rights, thanks to which the right to a fair trial became a fundamental principle of the judiciary. The author emphasizes that the adoption of a reasoned decision by the court is an integral part of the right to a fair trial. Therefore, the adoption of an unmotivated or insufficiently substantiated decision by the court constitutes a violation of the specified guarantee. The article provides a list of tasks performed by making a reasoned decision. In particular, this is the protection of a person against arbitrariness; guarantee of justice; ensuring the "right to be heard"; providing the party with the opportunity to exercise the right to appeal; correction of significant deficiencies in law enforcement admitted by the lower court; demonstration to society of the operation of the law; implementation of public control over the administration of justice. It is claimed that the main indicator of the validity of the court decision is the court's analysis of the arguments presented by the parties. The practice of the ECtHR, which concerns violations of the requirement of issuing a reasoned decision, was analyzed, from which it was concluded that the courts are obliged to evaluate all important and relevant arguments of the parties. The author offers at least two methods of solving the question of whether a statement is important: the method of arguments and the method of answers.

Keywords: right to a fair trial; the right "to be heard"; task of reasoned decision; motivation of the decision; important arguments; method of arguments; method of answers; evolutionary (dynamic) interpretation.

Постановка проблеми

У Конституції України наша держава проголошена «демократичною, соціальною і правовою. В Україні діє верховенство права. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» [1, ст.1,3, 8]. В демократичному суспільстві судова влада відіграє надзвичайно важливу роль. У випадку, коли будь -які суперечності не можуть вирішитись державними органами або приватними особами, суд є останнім місцем, де спір може та має бути вирішений. У зв'язку з цим довіра до судової влади має бути абсолютною. Ефективність законодавчої гілки влади можна прослідкувати у нормативних актах, які нею приймаються та рівнем впливу на суспільні відносини, який ці акти чинять. Завданням виконавчих органів є впровадження та реалізація державної політики у різних галузях життя держави. У свою чергу, на судову гілку влади покладається одна за найважливіших функцій держави - здійснення правосуддя. Саме суд у процесі правозастосування сприяє переходу законодавчих норм з теоретичної у практичну площину, формуючи таким чином правову реальність та впливаючи на належну поведінку всіх суб'єктів у державі. Авторитет судової влади напряму та безпосередньо залежить від якості ухвалених судами рішень. Така якість здебільшого проявляється у вмотивованості судового акту та переконливості наведених судом аргументів.

Закон зобов'язує суд виносити лише мотивовані рішення. Категорії «вмотивованості» та «обґрунтованості» мають дещо суб'єктивний характер, тому реалізація їх на практиці викликає певні складнощі. Ратифікація Україною 11.09.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950) [2] (далі також - Конвенція) та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ або Суд), має на меті наблизити рівень здійснення судочинства національними судами до європейських стандартів справедливого правосуддя. Істотну увагу у практиці ЄСПЛ приділено саме питанням вмотивованості судових рішень, а також визначенню критеріїв та ознак, яким має відповідати мотивоване рішення. Однак, попри достатньо тривалий час дії Конвенції у правовому полі України, рівень виваженого, належного та обґрунтованого застосування судами висновків ЄСПЛ, особливо судами нижчих інстанцій, залишається на доволі низькому рівні. Як наслідок, це призводить до збільшення заяв, поданих проти України за порушення конвенційних прав.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теорію та практику застосування Конвенції досліджували О.В. Сердюк та І.В. Яковюк. Питаннями розуміння та застосування практики ЄСПЛ у своїх працях займались Дудаш Т.І., П.В. Пушкар та Р. Бабанли, П.Д. Гуйван, О.М. Дроздов. Питання юридичної аргументації досліджувалися О.М. Юркевичем. Судову правотворчість в сучасних умовах та теорію судового прецеденту як джерела права вивчав С. Шевчук. Питання критеріїв оцінки доказів, механізму прийняття висновків підіймав у своїх працях К. Пільков. Академічне дослідження практики ЄСПЛ міститься в роботі Д. Харріса, М. О'Бойля, К. Уорбіка.

Метою цієї статті є аналіз критеріїв вмотивованості судового рішення в аспекті практики ЄСПЛ та перспектив її застосування в Україні.

юридичний право суд мотивований

Виклад основного матеріалу

Сучасний стан світового розвитку визначається низкою основних цінностей та пріоритетів, які наслідують більшість демократичних країн. Ці цінності та пріоритети відзеркалюються у структурах та ідеях, на яких ґрунтуються державоутворюючі механізми, і можуть бути визначені як фундаментальні концепції. Зокрема, спільною спадщиною політичних традицій, ідеалів та цінностей є ідеї про «верховенство права» та «права людини». Об'єднуючись, ці поняття не лише утверджують основоположні та невідчужувані права та свободи, притаманні людині від моменту її народження, а й створюють правові механізми для їх захисту, визначаючи таким чином моральний та етичний стандарт для держав та суспільства в цілому. Такий підхід сприяє побудові стійких та демократичних суспільств, де права кожної людини поважаються і захищаються.

У ХУШ столітті видатні англійський та французький філософи Джон Локк (1632-1704) та Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) розробили та виклали ідеї про поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Ця теорія й сьогодні має велику цінність, оскільки не лише стверджує, що існування трьох гілок влади сприяє заснуванню «політичної свободи», але й вимагає, щоб відносини між державними інститутами ґрунтувалися на основі стримувань та противаг. Іншими словами, кожна гілка влади повинна мати свою «зброю», завдяки якій вона буде боротися проти формування тиранії, узурпації влади з боку інших гілок влади або прийняття ними свавільних рішень.

У радянський період, замість теорії поділу влади, яка називалась «буржуазною» та офіційно заперечувалась, використовувався термін «поділ праці» [3, с.91]. В той час панувала думка, що радянська влада природно має бути єдиною. Суд був лише однією з ланок державного апарату, інструментом примусу, який виконував каральні функції.

Модель державної влади, запроваджена в сучасній Україні, будується на розробленій згаданими філософами концепції поділу влади. Суд став окремою, самостійною та незалежною гілкою влади. Зокрема, у статті 6 Конституції України закріплено положення про те, що «державна влада в

Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» [1]. З погляду на це, державні органи-представники різних гілок влади, мають виконувати суто свої функції, не перебираючи на себе невластивих повноважень (доктрина «ultra vires»).

Таким чином, на суд - одну з гілок державної влади - покладено конституційний обов'язок із захисту прав та свобод людини, а також здійснення судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю представників інших гілок влади [1, ст.55]. Відомий професор міжнародного приватного права Лейденського університету (Нідерланди) Лемер (Lemaire) сказав у цьому контексті: «... за природою речей судочинство є невід'ємною частиною верховенства права, і лише суди підпорядковують силу публічної влади закону. Тільки суди можуть справді забезпечити справедливий баланс між приватними та загальними інтересами» [4].

Відповідно до ст.124 Конституції України, «виключно суди здійснюють правосуддя. Юрисдикція судів поширюється на будь -який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи» [1, ст.124]. Ця функція виконується шляхом винесення судового рішення. Отже, ухвалене судом рішення є найважливішою та найпотужнішою «зброєю» в руках судової влади. Те, яким чином суд використовує цю зброю, впливає на авторитет всієї судової спільноти, на ставлення до неї з боку представників інших гілок влади та громадян. Справедливе судове рішення є основним стовпом будь -якої правової системи.

Важливо підкреслити, що авторитет держави на міжнародній арені в значній мірі залежить від якості судочинства в ній. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950) [2] та визнала на своїй території юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції [5, ст. 1]. З цього моменту громадяни України, які вважають порушеним своє право, яке закріплене у Конвенції, можуть подати індивідуальну заяву до ЄСПЛ, однією з умов прийнятності якої має бути факт використання всіх ефективних засобів національного захисту. До ефективних засобів ЄСПЛ відносить саме судовий розгляд справи на національному рівні і у цьому контексті важливим є не сам факт розгляду справи у суді, а те, наскільки справедливим є судове рішення у його процесуальному аспекті.

У Конституції України слово «суд» та похідні від нього згадуються 248 разів [1]. Проте в ній не закріплено окремого «права на справедливий суд». А щодо категорії «справедливості», то Конституція пов'язує це з бюджетною системою України та розподілом суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами [1, ст.95]. Звісно, це не говорить про те, що правова система України не визнає цього права. Проте, враховуючи наскільки визначне місце займає право на справедливий суд в демократичних суспільствах, до яких Україна також відноситься, то цьому фундаментальному праву слід було б приділити більше уваги та прямо передбачити в тексті Основного закону.

З прийняттям 03 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика ЄСПЛ набули статусу джерел права [6, ст. 17]. Отже, українські судді отримали можливість використовувати Конвенцію та керуватися рішеннями ЄСПЛ з метою обґрунтування своїх висновків та аргументів під час вирішення конкретного спору.

Статтею 6 Конвенції, яка має назву «Право на справедливий суд», у п. 1, закріплено право кожного «на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь -якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення» [2, ст.6].

З-поміж іншого, вимога «справедливого» судового розгляду передбачає, що суддя, вирішуючи конкретний спір або кримінальне обвинувачення, винесе обґрунтоване рішення, в якому з належною та достатньою ясністю зазначить про його мотиви та вкаже на обставини, які обґрунтовують зроблені судом висновки.

В цілому, належне обґрунтування судового рішення виконує декілька важливих завдань. Насамперед, обов'язок винести обґрунтоване рішення випливає з більш загального принципу, закріпленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля. У судовому рішенні мають чітко зазначатись причини, достатні для відповіді на суттєві аспекти фактичної та правової - матеріальної чи процесуальної - аргументації сторони. Мета цього - показати сторонам, що їх дійсно почули. Тому право «бути почутим» передбачає не лише можливість подавати до суду доводи, а й відповідний обов'язок суду показати у своєму рішенні причини прийняття чи відхилення таких доводів.

Вимога чіткого, логічного та послідовного викладення судом висновків по кожному твердженню зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність. З цією метою суд зобов'язаний провести ефективне дослідження доводів, аргументів і доказів сторін. Результати такого дослідження суд має навести у рішенні. У випадку відсутності в рішенні висновків про кожний важливий та доречний аргумент, неможливо говорити про справедливий розгляд справи в цілому. Так, ЄСПЛ у рішенні по справі «Dulaurans c. France» [7, п.33] вказав, «оскільки Конвенція має на меті гарантувати конкретні та ефективні права, а не теоретичні чи ілюзорні, то право на справедливий суд вважатиметься ефективним, лише якщо зауваження сторін справді заслухані, тобто належним чином розглянуті судом». Іншими словами, стаття 6 передбачає зобов'язання суду брати участь у ефективному дослідженні засобів, аргументів і пропозицій доказів сторін. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип належного здійснення судочинства, в рішеннях судів повинні бути належним чином відображені аргументи, на яких вони ґрунтуються [8]. В рішенні по справі «Мала проти України» ЄСПЛ зазначив, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» [9, п.48].

Обов'язок навести ясні та достатні мотиви свого рішення обумовлений також наданням можливості стороні скористатися доступним правом на оскарження, а апеляційній чи касаційній інстанціям - провести ефективний аналіз винесеного рішення, і у випадку неправильного вирішення судом нижчої інстанції питань фату чи права, виправити допущені істотні недоліки. Таким чином, судова система показує принципову здатність самостійно вирішити конфлікт, не доводячи його до розгляду у міжнародних інституціях із застосуванням міжнародно -правових санкцій.

Насамкінець, необхідність належно вмотивованого рішення пов'язана з тим, щоб продемонструвати суспільству, як діє право. Це «важливо для здійснення громадського контролю за провадженням правосуддя» [10, п.58].

Однак, попри те, що ст.6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не містить вимоги надавати детальні відповіді на кожний аргумент. «Межі належного обґрунтування можуть різнитися в залежності від конкретних обставин кожної справи». Така позиція міститься в багатьох рішеннях ЄСПЛ. Наприклад про це вказано у рішенні по справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» [11, п.61], «Руїс Торіха проти Іспанії» [12, п.29], «Серявін та інші проти України» [13, п.58].

Необхідно також зазначити, що національні суди активно використовують згадану практику ЄСПЛ. Наприклад, суди касаційної інстанції використовували рішення по справі «Руїс Торіха» 3 854 рази, з них 2 851 у адміністративних справах (які розглядалися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України), 735 у цивільних справах, 226 у господарських та 42 у кримінальних. На рішення по справі «Серявін та інші» касаційні суди посилалися 4 129 разів: 2 рази в адміністративних справах, 20 у господарських, 1 раз у кримінальній справі і 4 106 у цивільних справах Пошук здійснювався за допомогою програмного забезпечення «VERDICTUM. LIGA 360» станом на момент підготування статті..

Застосовуючи вказані висновки ЄСПЛ, українські судді зазначають в рішенні про деякі доводи сторін, оцінюють їх та вказують про свою згоду з ними, або навпаки, про несприйняття позиції сторони. Проте дуже часто, аби не перераховувати всі аргументи сторони, з якими суд не погодився, в рішенні суд зазначає, що решта доводів не змінюють висновків суду. Зазвичай, при цьому суди не пояснюють того, про які саме аргументи сторін йде мова, з яких причин суд не погодився з ними і чому їх недоцільно оцінювати. Закінчується все це посиланням на вищевказану практику ЄСПЛ, яка, начебто, дозволяє не оцінювати всі твердження сторони [14; 15]. Такий стан породжує сумніви як у сторін по справі, так і суспільства в цілому. Сторонньому, незацікавленому спостерігачу залишається невідомим те, з яких міркувань суд дійшов до певних висновків. Врешті решт, таке «гучне мовчання» суду впливає на довіру до рішення та судової влади зокрема. Складається враження, що суд мотивує лише «зручні» доводи сторони, які може хоч якось прокоментувати, залишаючи при цьому без уваги аргументи, які могли б вплинути на суть рішення.

З цього приводу важливо нагадати, що у справі «Ван де Гурк» [11] заявник, який володів молочною фермою, оскаржив встановлену урядовим органом максимальну кількість молока, яку його ферма могла виготовити без сплати додаткового грошового збору. Промисловий апеляційний трибунал - орган, уповноважений розглядати скаргу - відмовив заявнику. У заяві до ЄСПЛ заявник скаржився, зокрема, на те, що у своєму рішенні промисловий апеляційний трибунал не розглянув або недостатньо розглянув різні висунуті ним аргументи. Вирішуючи цю скаргу, ЄСПЛ зазначив, що «пункт 1 ст.6 передбачає обов'язок суду провести належний розгляд матеріалів, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки того, чи мають вони відношення до рішення» [11, п.59]. Таким чином, «суди зобов'язані мотивувати свої рішення, але це не може розумітися як вимога детальної відповіді на кожен аргумент» [11, п.61]. Як видно, ЄСПЛ не стверджував, що суди можуть не відповідати на доводи сторони. Інакше, такий «дозвіл на мовчання» призвів би до того, що суди отримали б необмежену нічим дискрецію вибирати, який аргумент оцінювати, а який залишити без реагування.

У справі «Руїс Торіха» ЄСПЛ також розглядав скаргу на те, що вирішуючи позов до заявника щодо розірвання договору оренди, апеляційний суд не розглянув всіх доводів заявника, зокрема щодо застосування позовної давності. ЄСПЛ вкотре повторив, що «за положеннями пункту 1 ст.6 Конвенції суди мають обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітися як вимога надання детальної відповіді на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов'язку надавати аргументи може змінюватися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги всі аспекти справи та вимоги національного права. Тому питання про те, чи не виконав суд зобов'язання щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, можна вирішити лише у світлі обставин справи» [12, п.29]. У цій справі ЄСПЛ вказав, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, був зобов'язаний розглянути всі доводи заявника, про які той заявляв в суді першої інстанції та на які посилався на підтвердження своєї позиції по справі, незалежно навіть від того, чи були вони чітко повторені у поданій апеляції. Отже, оскільки питання про позовну давність було вирішальним для цієї справи, то апеляційний суд був зобов'язаний розглянути його. Не зробивши цього суд порушив вимоги п.1 ст.6 Конвенції.

У рішенні по справі «Серявін та інші» ЄСПЛ вкотре повторив, що «відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип, пов'язаний із належним відправленням правосуддя, рішення судів повинні належним чином викладати причини, на яких вони ґрунтуються». Пославшись на вищезгадане рішення «Руїс Торіха» Суд, тим не менш вказав, що «незважаючи на те, що національний суд має певну свободу розсуду під час вибору аргументів у конкретній справі та прийняття доказів на підтримку доводів сторін, орган влади зобов'язаний виправдовувати свою діяльність, обґрунтовуючи свої рішення» [13, п.58]. В цій справі ЄСПЛ також встановив порушення п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що суди не відповіли на важливі аргументи заявників.

Позиція ЄСПЛ у питанні мотивування судом рішення є достатньо чіткою, сталою та послідовною. Суд постійно вказує, що «вимоги мотивування рішення залежать від різноманіття позовів, які сторона може подавати до судів, а також відмінностей, що існують у Договірних державах щодо законодавчих положень, звичаєвих норм, юридичних висновків та складання судових рішень» [16, п.23]. На думку Суду, «у випадках, коли національні суди повністю ігнорують конкретний, доречний і важливий аргумент сторони справи, то вони, таким чином, не виконують своїх зобов'язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції» [16, п.25].

Звісно, виникає питання, який довід вважати важливим, а який другорядним чи недоречним. Одним із методів, за допомогою якого можна відповісти на це питання, може бути «метод аргументів». Суть його полягає в тому, що у кожному випадку винесення судом рішення спочатку необхідно встановити всі правові та фактичні доводи сторін. Далі, треба визначити до якого рішення по суті спору призводять ці доводи. Після цього, потрібно дослідити як вплине на рішення вилучення кожного окремого доводу, тобто чи призведе до зміни рішення відсутність якого -небуть з досліджуваних аргументів. Якщо рішення зміниться від того, що конкретний довід буде вилучено з обсягу дослідження, то такий довід є важливим для суду, і суд повинен досконало дослідити його та викласти результати цього у мотивувальній частині рішення.

Іншим інструментом для вирішення питання важливості певного твердження може бути «метод відповідей». За цим методом суд, під час розгляду справи, відзначає питання правового чи фактичного змісту, які порушують сторони у своїх доводах. У рішенні суд вказує таким чином, що правові позиції сторін порушують певні питання, перелічуючи їх. І від того, чи змінить певне твердження відповідь на такі питання, суд може встановити, чи є важливим і доречним певне твердження сторони. Отже, за «методом відповідей» суд знаходить питання, породженні доводами сторін, та показує в рішенні як ці питання були вирішені. І як часто зазначає ЄСПЛ, таким чином правосуддя має не лише відбутися, а й має бути видно, як воно відбувається.

Отже, у питанні мотивування судових рішень національні суди володіють певною свободою. Однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь - який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов'язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов'язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

Важливо підкреслити, що українські судді повинні слідкувати за розвитком прецедентної практики ЄСПЛ, адже може статися, що більш рані висновки втрачають свою актуальність, або ж Суд, розвиваючи свої ідеї, додає до них нові акценти. Застосовуючи Конвенцію, Європейський Суд тлумачить її виходячи з еволютивного (динамічного) підходу. Так, Суд неодноразово вказував на те, що Конвенція - це «живий документ», який слід тлумачити «в світлі сучасних умов» [17, п.31] і «ідей, які переважають в демократичних державах на цей день» [18, п.70]. Тому Суд, роблячи висновок про наявність чи відсутність порушення, бере до уваги зміни, що відбулися в суспільному і політичному житті в Європі.

З цього приводу слід звернути увагу, що після зазначених вище рішень по справах «Van de Hurk», «Ruiz Torija», «Seryavin and Others», ЄСПЛ продовжував свій аналіз стосовно необхідності належного мотивування судом рішення. Зокрема, у справі «Fomin v. Moldova» [19] Суд зазначив, що «право бути почутим включає не лише можливість надати свої доводи суду, але й відповідний обов'язок суду вказати у своїй аргументації причини, з яких відповідні доводи були прийняті чи відхилені. Національний суд може не давати відповідь на образливі, недоречні, або ті, які явно не мають відношення для справи доводи, а також на аргументи, визнані неприпустимими через чіткі правові положення або усталену судову практику щодо подібних типів аргументів» [19, п.31].

Варто також зазначити, що національне законодавство зобов'язує суд розглянути та оцінити всі доводи сторін і ухвалити обґрунтоване рішення. Так, процесуальними кодексами України визначено, що у мотивувальній частині рішення суд повинен зазначити мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику [18, п.3 ч.4 ст.265] [19, п.5 ч.4 ст.238] [20, п.3 ч.4 ст.246].

Висновки

Вирішення питань про допустимість доказів, перевагу одних над іншими, їх достатність для конкретних висновків є компетенцією національних судів. Національні суди завжди мають кращу, в порівнянні з ЄСПЛ, можливість дослідити докази та аргументи сторін, враховуючи особливості та відмінні риси кожної окремої правової системи. Однак судочинство не може здійснюватись таким чином, коли нівелюється сама суть права на справедливий суд. Принцип свободи аргументації рішення не можна використовувати у свавільний спосіб для того, аби не давати відповіді на незручні або некомфортні доводи сторони, які мають пряме відношення до суті спору. Вимога належного обґрунтування судового рішення, яка є складовою частиною більш загального права на справедливий суд, зобов'язує суд ефективно дослідити та оцінити всі без винятку «важливі, доречні та конкретні» доводи і дати на них пряму відповідь. В тому випадку, коли суд відхиляє такі доводи, він повинен пояснити своє рішення. Отже, будь які сумніви у справедливості провадження обов'язково мають бути обґрунтовані об'єктивними доказами.

Проведений аналіз теоретичних підходів до змісту мотивованого та обґрунтованого судового рішення, а також правових позицій ЄСПЛ з цього питання дозволяє запропонувати застосування при здійсненні правосуддя двох методів вирішення питання про те, чи є твердження важливими у контексті конкретної справи: метод аргументів та метод відповідей. Суть першого полягає у тому, щоб суд міг дослідити кожен аргумент «від зворотного»: наскільки може змінитись постановлене рішення, якщо вилучити той чи інший аргумент і таким чином визначити дійсно вагомі з них. Метод відповідей, на думку автора, полягає у тому, аби суд виокремив питання, породженні доводами сторін, та продемонстрував у рішенні, як ці питання були вирішені.

Отже, стандарт мотивування судового рішення, передбачений Конвенцією та національним процесуальним законом, є однаковим та вимагає, щоб суд в кожному рішенні надав належну оцінку всім аргументам сторін, за виключенням тих, що явно не відповідають предмету дослідження. Навіть тоді, коли сторона навела недоречний довід, суд повинен вказати про нього в рішенні та зазначити про свої міркування стосовно нерелевантності такого аргументу.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року з наст. змінами. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_004#T ext.

3. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. К.: Реферат, 2007. 640 с.

4. Lemaire, Handelingen der Tweede Kamer, Zitting 1953-1954, с. 2435. (на вказаний виступ професора Лемера також посилався суддя ЄСПЛ S.K. Martens у своїй частково окремій думці до рішення по справі Van de Hurk v. the Netherlands).

5. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР, чинна редакція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97%D0%B2%D 1 %80#Text.

6. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV, чинна редакція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/3477-15#T ext.

7. Dulaurans c. France (№34553/97, 21.03.2000р., п.33). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22itemid%22:[%22001-63017%22]};

8. Ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності у справі Papon v. France (№2) (№54210/00, від 15.11.2001р.). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-24071;

9. Mala v. Ukraine (№ 4436/07, 03.07.2014р., п.48). HUDOC. URL: https://hudoc.echr. coe.int/ eng# { %22itemi d%22: [%22001 -145228%22]};

10. Tatishvili v. Russia (№1509/02, від 22.02.2007р., п.58). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-79564;

11. Van de Hurk v. the Netherlands (№16034/90, 19.04.1994). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57878;

12. Ruiz Torija v. Spain (№18390/91, 09.12.1994). HUDOC. URL: https://hudoc.echr. coe.int/ukr?i=001 -57909;

13. Seryavin and Others v. Ukraine (№4909/04, 10.02.2010). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-103279;

14. Постанова Верховного Суду (Касаційного адміністративного суду) від 15.11.2023 у справі 440/12978/21. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/114940436;

15. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 у справі №420/10128/23. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/112697769;

16. Pronina v. Ukraine (№63566/00, 18.07.2006). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ ukr?i=001-76457;

17. Tyrer v. The United Kingdom (№5856/72, 25.04.1978). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ ukr?i=001-57587;

18. Kress v. France (№39594/98, 07.06.2001). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ ukr?i=001-59511;

19. Fomin v.Moldova (№36755/06, 11.10.2011). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ ukr?i=001-106789;

20. Цивільний процесуальний кодекс України. Чинна редакція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1618-15#Text;

21. Господарський процесуальний кодекс України. Чинна редакція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1798-12#T ext;

22. Кодекс адміністративного судочинства України. Чинна редакція. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.

References

1. Konstytutsiya Ukrainy [Constitution of Ukraine]. Current edition: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text;

2. Konventsiya pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod [Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_004#T ext;

3. Shevchuk S. (2007) Sudova pravotvorchist': svitoviy dosvid i perspektyvy v Ukraini [Judicial law-making: world experience and prospects in Ukraine] - Kyiv: Referat, 2007. - 640 p. [in Ukrainian];

4. Lemaire, Handelingen der Tweede Kamer, Sitting 1953-1954, p. 2435. (the specified speech of Professor Lemer was also referred to by ECtHR judge S.K. Martens in his partially separate opinion to the decision in the Van de Hurk v. the Netherlands case);

5. Zakon Ukrainy «Pro ratyfikatsiyu Konventsiyi pro zakhyst prav lyudyny i osnovopolozhnykh svobod 1950 roku, Pershoho protokolu ta protokoliv N 2, 4, 7 ta 11 do Konventsiyi» [On the ratification of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the First Protocol and Protocols No. 2, 4, 7 and 11 to the Convention. Law of Ukraine] dated 07.17.1997 No. 475/97-ВР, current edition. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/475/97-%D0%B2%D 1 %80#T ext.

6. Zakon Ukrainy “Pro vykonannya rishen' ta zastosuvannya praktyky Yevropeys'koho sudu z prav lyudyny” [On the implementation of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights: Law of Ukraine] dated February 23, 2006 No. 3477-IV, current edition. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text.

7. Dulaurans c. France (№34553/97, 21.03.2000р., § 33). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22itemid%22:[%22001-63017%22]};

8. Decision of the ECtHR on admissibility in the case of Papon v. France (#2) (№54210/00, від 15.11.2001р.). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-24071;

9. Mala v. Ukraine (No. 4436/07, July 3, 2014, § 48). HUDOC. URL: https://hudoc. echr.coe.int/eng#{%22itemid%22: [%22001-145228%22]};

10. Tatishvili v. Russia (No. 1509/02, dated February 22, 2007, § 58). HUDOC. URL: https://hudoc. echr.coe.int/ukr? i=001-79564;

11. Van de Hurk v. the Netherlands (No. 16034/90, 19.04.1994). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57878;

12. Ruiz Torija v. Spain (No. 18390/91, 09.12.1994). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57909;

13. Seryavin and Others v. Ukraine (No. 4909/04, February 10, 2010). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-103279;

14. Postanova Verkhovnoho Sudu (Kasatsiynoho administratyvnoho sudu) [Resolution of the Supreme Court (Cassation Administrative Court)] dated 11/15/2023 in case 440/12978/21. Unified state register of court decisions. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114940436;

15. Rishennya Odes'koho okruzhnoho administratyvnoho sudu [Judgment of the Odesa District Administrative Court] dated July 31, 2023 in case No. 420/10128/23. Unified state register of court decisions. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112697769;

16. Pronina v. Ukraine (No. 63566/00, 18.07.2006). HUDOC. URL: https://hudoc.echr. coe.int/ukr?i=001-76457;

17. Tyrer v. The United Kingdom (No. 5856/72, 25.04.1978). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57587;

18. Kress v. France (No. 39594/98, 07.06.2001). HUDOC. URL: https://hudoc.echr.coe. int/ukr?i=001-59511;

19. Fomin v. Moldova (No. 36755/06, 11.10.2011). HUDOC. URL: https://hudoc.echr. coe.int/ukr?i=001-106789;

20. Tsyvil'nyy protsesual'nyy kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine]. Current edition. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text;

21. Hospodars'kyy protsesual'nyy kodeks Ukrainy [Com. Proc. Code of Ukraine]. Current edition. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text;

22. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy [Code of Administrative Procedure of Ukraine]. Current edition. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.

Размещено на Allbest.ru