Сучасні форми державно-приватного партнерства як суспільного феномену

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні форми державно-приватного партнерства як суспільного феномену

Ульянченко Наталія Миколаївна

аспірант кафедри публічного управління та адміністрування, Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Анотація

У статті проаналізовані наукові підходи до сучасних форм державно-приватного партнерства як суспільного феномену. У світовій практиці склалося безліч різноманітних моделей, форм, типів та конкретних варіантів реалізації партнерських відносин між державою та бізнесом. Так, прийнято виокремлювати такі їх форми: концесія, яка передбачає надання державою права приватному партнеру протягом певного часу виконувати передбачені договором функції і наділяє його відповідними повноваженнями для забезпечення ефективного функціонування об'єкта концесії; концесія завжди передбачає повернення предмета договору державному партнеру, а право власності на вироблену продукцію залишається за приватним партнером; угоди про розподіл продукції є подібними до концесійних договорів, проте, на відміну від них, передбачають розподіл виробленої концесіонером продукції між державним та приватним партнером; оренда, яка залежно від визначених договором умов може передбачати викуп державного чи муніципального майна; контракти як адміністративний договір між органом місцевого самоврядування та приватним партнером на здійснення суспільно необхідних видів діяльності; договори про спільну діяльність, у межах яких держава бере постійну участь в адміністративно-господарській та інвестиційній діяльності створеного спільного підприємства залежно від частки в статутному або акціонерному капіталі.

Обґрунтовано, що для рівномірного розвитку інших форм державно - приватного партнерства необхідна уніфікація основних форм державноприватного партнерства на законодавчому рівні. Чинний закон «Про державно-приватне партнерство» містить визначення поняття державно - приватного партнерства, однак відсутнє визначення поняття «форми державно-приватного партнерства». А тому, ми вважаємо, що в даний законодавчий акт необхідно закріпити визначення даного поняття такого змісту: «форми державно -приватного партнерства - це взаємодія публічного сектора та приватних партнерів, побудована на взаємовигідних засадах, на умовах розподілу ризиків шляхом об'єднання їх ресурсів задля ефективного досягнення кінцевого результату».

В даному сенсі правова форма здійснення державно-приватного партнерства має відповідати таким основним вимогам, як: забезпечення для інвестора привабливості та безпеки вкладення коштів у державну власність, а також сприяння реалізації основної мети інвестиційного проекту.

Ключові слова: система охорони здоров'я, державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я, форми державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, контракти як адміністративний договір, концесія, угоди про розподіл продукції, оренда, договори про спільну діяльність, спільні підприємства.

Abstract

державно приватне партнерство

Ulyanchenko Nataliya Mykolayivna Graduate student of the Department of Public Management and Administration, Grigory Skovoroda University in Pereyaslav,

MODERN FORMS OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP AS A SOCIAL PHENOMENON

The article analyzes scientific approaches to modern forms of public-private partnership as a social phenomenon. In world practice, there are many different models, forms, types and specific options for implementing partnership relations between the state and business. Thus, it is customary to single out the following forms of them: a concession, which involves the state granting the right to a private partner to perform the functions provided for in the contract for a certain period of time and endows it with the appropriate powers to ensure the effective functioning of the concession object; the concession always provides for the return of the subject of the contract to the state partner, and the ownership of the produced products remains with the private partner; agreements on the distribution of products are similar to concession agreements, however, unlike them, they provide for the distribution of products produced by the concessionaire between the state and private partner; lease, which, depending on the conditions defined in the contract, may involve the purchase of state or municipal property; contracts as an administrative contract between a local self-government body and a private partner for the implementation of socially necessary types of activities; agreements on joint activity, within the limits of which the state takes a permanent part in the administrative and economic and investment activities of the established joint enterprise depending on the share in the authorized or share capital.

The article substantiates that for the uniform development of other forms of public-private partnership, unification of the main forms of public-private partnership at the legislative level is necessary. The current law "On public-private partnership" contains a definition of the concept of public-private partnership, but there is no definition of the concept of "forms of public-private partnership". And therefore, we believe that in this legislative act it is necessary to enshrine the definition of this concept with the following content: "forms of public-private partnership are the interaction of the public sector and private partners, built on mutually beneficial principles, on the basis of risk distribution by pooling their resources for effective achievement of the final result".

In this sense, the legal form of implementation of public-private partnership must meet such basic requirements as: ensuring for the investor the attractiveness and safety of investing funds in state property, as well as facilitating the implementation of the main goal of the investment project.

Keywords: health care system, public-private partnership in the field of health care, forms of public-private partnership in the field of health care, contracts as an administrative contract, concession, agreements on product distribution, lease, agreements on joint activities , joint ventures.

Постановка проблеми

В даний час механізм державно-приватного партнерства є вкрай привабливим для державного і приватного секторів економіки через те, що він ґрунтується на узгодженні між сторонами підходів до розвитку інфраструктури державного і приватного секторів, а також задоволення їх інтересів. За рахунок об'єднання активів держави з управлінськими, інвестиційними, мотиваційними та іншими ресурсами приватного сектора можна досягти сумарного ефекту й забезпечити підвищення ефективності використання потенціалу, який знаходиться у розпорядженні суспільства, для вирішення соціально значимих завдань.

Державна політика щодо досягнення сталого розвитку передбачає послідовну реалізацію комплексу управлінських, економічних, організаційних, фінансових заходів на всіх рівнях влади. Основне завдання органів публічної влади полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів [1, с. 77].

Світовий досвід свідчить, що зростає популярність державно - приватного партнерства, а також інтерес до даного механізму економічних відносин, який проявляється не лише з боку держави, але й бізнесу, зумовлений насамперед широким його застосуванням у різних галузях національних економік.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз системи державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я в Україні та за кордоном, основні етапи та механізми реалізації державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, нормативно -правові засади державно -приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, а також система заходів, механізмів, залучених у державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я аналізують: В. Авер'янов, В. Бакуменко, В. Борщ, С. Вовк, З. Гладун, О. Грицко, О. Зибарева, О. Кісельов, С. Клименко, О. Краснов, Л. Криничко, Ф. Криничко, З. Лашкул, Я. Літінська, Ю. Матвієнко, Н. Мотовиця, С. Петрик, І. Попова, С. Стеценко, Т. Федоренко, Р. Шевчук, П. Шилепницький, Л. Ярова та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є системний аналіз сучасних форм державно-приватного партнерства як суспільного феномену.

Виклад основного матеріалу

В сучасних умовах соціально-економічного розвитку суспільства особливого значення набувають тенденції інтеграції, взаємодії між його суб'єктами. Досвід розвинених країн показує тенденцію посилення ролі державно-приватного партнерства як форми співробітництва між державою та бізнесом в секторах соціальної інфраструктури, які мають важливе соціокультурне значення, проте, разом з тим, є й потенційно прибутковими [2, с. 321-327].

В будь-якому випадку співпраця бізнесу і держави в Україні повинна збільшити шанси на успіх під час виконання соціально важливих інфраструктурних проектів. Спільне управління ресурсами та ефективний розподіл ризиків між сторонами партнерства дають змогу активно залучати інвестиції для реалізації соціально значущих проектів, знижувати відповідні витрати для учасників проекту, підвищити якість надання соціально-значущих послуг.

Державно-приватне партнерство виступає як один із способів створення інфраструктурних об'єктів, що базується на довгостроковому характері співпраці публічного та приватного секторів, у рамках якого бізнес не тільки бере участь у створенні об'єкта державно-приватного партнерства, але й у його експлуатації, управлінні чи обслуговуванні.

Варто відзначити, що державно-приватне партнерство на сьогоднішній день є найпоширенішим інструментом реалізації інфраструктурних проектів. Однією із проблем його застосування є різноманіття форм державноприватного партнерства та відсутність систематизації серед них. Відсутність розуміння поняття та сфери застосування кожної з форм державно -приватного партнерства іноді створює проблеми для учасників ринку державно - приватного партнерства.

У своєму дослідженні В.Д. Струкова відзначає, що форми та моделі державно-приватного партнерства коливаються від короткострокових простих контрактів (із потребою або без потреби в інвестиціях) до такої довгострокової і дуже складної форми роздержавлення (приватизації), як BOT (Build-Operate-Transfer - будівництво, управління і передача). Дані моделі відрізняються, в основному, за: тривалістю партнерських відносин; відповідальністю за інвестиції; власністю на активи; ступенем прийняття стороною на себе ризиків[3, с. 26-27].

В свою чергу, більшість авторів, як зарубіжних, так і українських, розподіляють моделі державно -приватного партнерства на п'ять широких категорій у порядку зазвичай (хоча і не завжди) більш широкого залучення приватного сектора і припущення про прийняття ним основних ризиків. До таких основних категорій є: контракти під ключ; оренда; договори на постачання й управління; концесія; приватна власність на активи [4, с. 53].

У світовій практиці склалося безліч різноманітних моделей, форм, типів та конкретних варіантів реалізації партнерських відносин між державою та бізнесом. Так, прийнято виокремлювати такі їх форми:

- концесія, яка передбачає надання державою права приватному партнеру протягом певного часу виконувати передбачені договором функції і наділяє його відповідними повноваженнями для забезпечення ефективного функціонування об'єкта концесії; концесія завжди передбачає повернення предмета договору державному партнеру, а право власності на вироблену продукцію залишається за приватним партнером;

- угоди про розподіл продукції є подібними до концесійних договорів, проте, на відміну від них, передбачають розподіл виробленої концесіонером продукції між державним та приватним партнером;

- оренда, яка залежно від визначених договором умов може передба - чати викуп державного чи муніципального майна;

- контракти як адміністративний договір між органом місцевого самоврядування та приватним партнером на здійснення суспільно необхідних видів діяльності;

- договори про спільну діяльність, у межах яких держава бере постійну участь в адміністративно-господарській та інвестиційній діяльності створеного спільного підприємства залежно від частки в статутному або акціонерному капіталі [5, с. 13].

В свою чергу, Національна рада з питань державно -приватних партнерств у США пропонує класифікацію форм державно -приватного партнерства за метою створення:

- партнерства, сформовані для залучення управлінської експертизи приватного партнера для реалізації великих і складних програм;

- партнерства, створені з метою якнайшвидшої реалізації пріоритетних інфраструктурних проектів, а отже сформовані згідно з процедурою пакетного тендера;

- партнерства, які мають мету залучити різноманітні фінансові ресурси, доступні для бізнесу;

- партнерства, пріоритетною метою яких є залучення нових технологій, розроблених у приватному секторі;

- партнерства, які дозволяють і заохочують розвиток створеної інфраструктури приватним партнером, його власність на споруджений об'єкт і, відповідно, управління ним та іншим капіталом[6, с. 50 -51].

За змістовними категоріями партнерства з відповідними перевагами та ризиками, Ф.В. Узунов пропонує класифікувати форми державно -приватного партнерства на: проектування - будівництво; експлуатація -обслуговування; здавання об'єктів «під ключ»; оренда/придбання; спорудження доповнень до об'єкта; «оренда-будівництво-експлуатація»; тимчасова приватизація; «будівництво-власність-експлуатація-передача»; «будівництво-передача-експлуатація»; «будівництво -власність-експлуатація» [7, с. 115].

Основні моделі державно-приватного партнерства, які використовуються при здійсненні інфраструктурних проектів у країнах Європейського Союзу, певним чином відрізняються, в основному, ступенем залучення та передачі ризиків проекту від держави приватному сектору [ 8, с. 65-67].

«Сервісний контракт» (Service Contract) - угода між державним органом та приватною компанією про передавання простих, короткострокових експлуатаційних державних потреб. Це найбільш проста і обмежена (залежно від ступеня залучення приватного сектора) модель державно -приватного партнерства, при якій приватна компанія забезпечує експлуатацію державних активів (інфраструктурних об'єктів) протягом короткого періоду часу. Інвестиційні зобов'язання та управління залишаються у держави, що зберігає за собою ризики залишкової вартості основних засобів, фінансові ризики та ін. Навзаєм держава одержує висококваліфіковані послуги приватного сектора з експлуатації транспортного об'єкта, забезпечуючи тим самим деяку економію бюджетних експлуатаційних витрат у порівнянні з експлуатацією даного об'єкта державною структурою. Крім того, у держави залишається функція контролю якості послуг, які надаються приватним сектором при експлуатації інфраструктурного об'єкта. Дана модель, зазвичай, застосовується для збору плати з користувачів інфраструктурним об'єктом, що забезпечують населення транспортними послугами тощо.

«Контракт на управління і експлуатацію» (О&МС - Operation and Management Contract) - угода між державним органом і приватною компанією, відповідно до якої відповідальність за управління і експлуатацію інфраструктурного об'єкта передається приватному сектору. Контрактний період зазвичай досить короткий, але, як правило, може бути продовжений. Винагорода приватному сектору виплачується на фіксованій або диференційо - ваній основі, з врахуванням премій, пов'язаних з досягненням конкретних цільових показників.

Фінансові ризики несе держава. Даний тип контракту дозволяє державі збільшити ефективність як самого процесу надання послуг споживачам, так і інвестицій у техніку і технології. Причиною є велика зацікавленість приватного оператора в підвищенні якості послуг задля скорочення загальних витрат і зменшення ризиків попиту на стадії експлуатації. Такий контракт найбільш придатний у так званий «перехідний період», який в кінцевому результаті веде до приватизації державного майна.

«Орендний договір» (Leasing) - угода, за якою приватна компанія одержує доходи, сформовані державним активом - інфраструктурним об'єктом, в обмін на фіксовані орендні платежі і обов'язок експлуатувати об'єкт, підтримуючи його в працездатному стані (експлуатаційній готовності). Оскільки при цьому ризики попиту приймає на себе приватна сторона, то вона, безумовно, зацікавлена в досягненні максимальної експлуатаційної ефективності. Проте дана угода може стати прибутковою для приватної компанії лише в тому випадку, якщо послуги, які надаються нею при експлуатації інфраструктурного об'єкта відповідатимуть вимогам, пропонованим з боку користувачів цими послугами. У держави при цьому залишаються будівельні ризики з модернізації об'єкта і капітального ремонту, а також фінансові ризики. Ця модель державно -приватного партнерства є найбільш вдалою при наданні послуг громадським транспортом. У більш складних орендних моделях, таких як LDO, ВВО або WAA, як правило, будівельні ризики передаються приватній компанії-оператору, що відповідно знімає даний тягар з держави.

«Будівництво «під ключ» (Turnkey Procurement) або «Будівництво, експлуатація і передача» (ВОТ - Build, Operate and Transfer) є інтегрованою моделлю державно-приватного партнерства, при якому приватний сектор бере на себе відповідальність за проектування, будівництво і експлуатацію інфраструктурного проекту. Об'єднання при цьому усіх можливих на різних стадіях втілення проекту ризиків у рамках одного договору, з однієї сторони, не вимагає від держави значних бюджетних асигнувань на експлуатацію об'єкта, а з іншої - спонукає приватну сторону до збільшення ефективності реалізації такого проекту. Дана модель зобов'язує приватну компанію брати до уваги операційні витрати на етапі проектування й будівництва, чим стимулює до кращого планування і управління бізнес -процесами всередині компанії. У цьому варіанті державно -приватного партнерства держава приймає на себе фінансові ризики, проте, на відміну від інших моделей державно-приватного партнерства, втрачає контроль на важливих етапах життєвого циклу інфраструктурного об'єкта. До того ж, оскільки право власності на об'єкт передається державі, то специфікація необхідних характеристик об'єкта (якості послуг, що надаються) є необхідною для одержання бажаного результату обома сторонами. Модель «Будівництво, експлуатація і передача» більш підходить для реалізації інфраструктурних проектів у галузях водопостачання і каналізації, переробки сміття тощо, однак для відображення специфічних потреб проекту може бути трансформована в моделі BOOT, BROT, BLOT або ВОТ [9, с. 120-145].

Форми державно-приватного партнерства можуть бути найрізноманітні - шими. У деяких випадках органи влади організують спільне з бізнесом підприємство або підписують із приватною компанією контракт на здійснення проекту. Іноді вони створюють спеціальні фіскальні, податкові, митні режими та механізми регулювання для проектів державно -приватного партнерства, що пов'язано із внесенням змін до законодавчих та нормативних правових актів.

Варто зауважити, що в зарубіжній науковій літературі зазначається, що у найбільш загальному плані всі форми державно -приватного партнерства підпадають під одну з п'яти категорій залежно від цілей їх створення:

1. партнерства, призначені для прискореного здійснення високо пріори - тетних проектів;

2. партнерства, що забезпечують спеціалізоване управління об'єктами у відповідність до довгострокових та комплексних програм;

3. партнерства, предметом яких є сприяння передачі нових технологій, що застосовуються приватним сектором;

4. партнерства, які використовують досвід приватного сектора з акумулювання ресурсів та організації схем фінансування;

5. Партнерства, що дозволяють застосовувати та заохочувати приватно - підприємницькі методи господарювання [10, с. 11].

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державно -приватне партнерство» зазначається, що «у рамках здійснення державно -приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися: концесійний договір; договір управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно -приватного партнерства, інвестиційних зобов'язань приватного партнера); договір про спільну діяльність; інші договори» [11] .

В цілях ефективного управління розвитком економіки регіону необхідно якнайширше і активніше використовувати різні форми державно -приватного партнерства [12].

Враховуючи дані класифікації, пропонуємо зупинитися на характерис - тиці найбільш прийнятних серед форм державно -приватного партнерства:

1. Контракти як адміністративний договір, що укладається між державою (органом місцевого самоврядування) та приватною фірмою на здійснення певних суспільно необхідних та корисних видів діяльності.

Загалом, діяльність публічної адміністрації реалізується на практиці за допомогою конкретних методів і конкретних форм. Однією з таких форм і виступає адміністративний договір.

Державні контракти є найпоширенішою формою кооперації держави та приватного сектора. Г оловною відмінністю державного контракту є особлива мета використання товарів (послуг, робіт), саме їх закупівля для державних чи місцевих потреб, зокрема у державний резерв, тобто права власності на предмет контрактних відносин не передається державою приватному підприємцю.

Для бізнесу державні контракти характеризуються досить низькими ризиками у зв'язку з тим, що вони зазвичай мають короткостроковий характер. При цьому окремим видом державного контракту може бути державний контракт з інвестиційним зобов'язанням виконавця (сервісний/операторський контракт).

2. Оренда у її традиційній формі (договори оренди) та у формі лізингу. Особливість орендних відносин між владними структурами та приватним бізнесом полягає в тому, що відбувається на певних договором умовах, передача приватному партнеру державного чи комунального майна у тимчасове користування та за певну плату. У разі договору лізингу лізингоодержувач має право викупу державного або муніципального майна. Не менш поширений механізм державно -приватного партнерства як у минулому, так і теперішньому - оренда.

До орендних взаємовідносин органів державної або комунальної влади та приватного партнера є передача державного або муніципального майна у тимчасове користування та за певну плату. Такі відносини в обов'язковому порядку передбачається повернення самого предмета відносин, передбаченого договором оренди, але права за розпорядженням майном зберігається за власником (державою) і не передається другій стороні угоди (приватному партнеру).

Тобто, традиційні договори оренди припускають зворотність предмета орендних відносин, причому правомочність щодо розпорядження майном зберігається за власником і не передається приватному партнеру. В свою чергу, орендні відносини можуть завершитися викупом орендованого майна у спеціально передбачених випадках. Що стосується договору лізингу, то лізингоодержувач завжди має право викупу державного або муніципального майна [13, с. 131].

Модель лізингу є найбільш прийнятною для спорудження громадських будівель. У світі накопичено досить представницький досвід лізингових форм партнерства органів місцевого самоврядування з приватним бізнесом.

Варто зауважити, що у практиці зарубіжних країн лізинг розглядають як одну з форм державно-приватного партнерства поряд із концесією, орендою, угодами про розподіл продукції, договорами про управління державним і комунальним майном, договорами про спільну діяльність [14, с. 35].

Ми вважаємо, що головним є те, що при лізингу приватний сектор, вступаючи в партнерські відносини з державою, не тільки застосовує управлінські навички, а й вкладає капітал.

3. Концесія (договір концесії) є специфічною формою відносин між державою та приватним партнером, що набуває все більшого поширення.

Її особливість полягає в тому, що держава (муніципальне утворення) в рамках партнерських відносин, залишаючись повноправним власником майна, що становить предмет концесійної угоди, уповноважує приватного партнера виконувати протягом певного терміну обумовлені в угоді функції і наділяє його з цією метою відповідними правомочностями, необхідними для забезпечення нормального функціонування об'єкта концесії. За користування державною або муніципальною власністю концесіонер вносить плату на умовах, зазначених в концесійній угоді.

Варто відзначити, що в Україні найпоширенішою формою реалізації інвестиційних проєктів на засадах державно-приватного партнерства є концесія.

Відповідно до ч. 1 ст. 406 Господарського кодексу України «концесія - форма здійснення державно-приватного партнерства, яка полягає в наданні концесієдавцем концесіонеру права на створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення), та/або управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об'єктом концесії, та/або надання суспільно значущих послуг в порядку та на умовах, визначених концесійним договором, і передбачає передачу концесіонеру переважної частини операційного ризику, який охоплює ризик попиту та/або ризик пропозиції» [15].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про концесію» «концесійний договір - договір між концесіонером та концесієдавцем, який визначає порядок та умови реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії» [16].

Концесія - це перспективна і комплексна форма партнерства. По -перше, на відміну від орендних та інших відносин, вона має довгостроковий характер, що дає право сторонам здійснювати стратегічне планування своєї діяльності. По-друге, в концесіях приватний сектор є незалежним в ухваленні адміністративно-господарських і управлінських рішень, що відділяє їх від спільних підприємств. По -третє, у держави в рамках як концесійного договору, так і законодавчих норм залишається достатньо важелів впливу на концесіонера в разі порушення ним умов концесії, а також за необхідності захисту суспільних інтересів [17, с. 21- 22].

Концесії - це довгострокове партнерство, яке дозволяє сторонам здійснити стратегічне планування своєї діяльності. При укладанні концесійної угоди бізнес набуває більше свободи при прийнятті адміністративно - господарських рішень, рішень управлінського та адміністративного характеру і може самостійно регулювати безліч питань, які раніше були прерогативою держави. Держава ж у свою чергу залишає за собою низку сильних важелів впливу на свого компаньйона і у разі порушень чинної концесійної угоди завжди зможе захистити суспільні інтереси та права кінцевих користувачів, тобто населення.

Наявний досвід застосування концесії як перспективної форми державно-приватного партнерства визначає ряд переваг, до яких, на думку Н.Г. Дутко можна віднести зокрема: підвищення ефективності робіт і послуг, можливість довгострокового розміщення інвестицій під гарантії держави; забезпечення населення якісними послугами внаслідок упровадження інновацій за кошти концесіонера; забезпечення необхідним фінансуванням інфраструктури та оснащення сучасним обладнанням; залучення коштів приватних партнерів у розвиток об'єктів державної, комунальної власності; застосування потенціалу і капіталу приватних партнерів у сфері економічної та соціальної діяльності; можливість зменшення бюджетних видатків на розвиток та запровадження нової інфраструктури [18].

В Україні є досвід застосування концесій органами місцевого самовря - дування, а саме: передачі об'єктів комунальної власності, парків в концесію. Місцеві бюджети не мають необхідних коштів на утримання та розвиток соціальної інфраструктури, тому така практика дає змогу вирішити питання реконструкції, утримання та оснащення об'єктів комунальної власності. Необхідною умовою забезпечення відносин державно -приватної взаємодії на концесійних засадах має бути вдосконалення нормативно -правової бази.

4. Угоди про розподіл продукції. Дана форма партнерських відносин між державою та приватним бізнесом частково нагадує традиційну концесію, але все ж відмінна від неї. Відмінності полягають насамперед в різній конфігурації відносин власності між державою і приватним партнером. Якщо в концесії концесіонеру на правах власності належить вся випущена за угодою продукція, то в угодах про розподіл продукції партнеру від держави належить тільки її частина. Розподіл продукції між державою та інвестором, його умови і порядок визначаються в угоді. Угоди про розподіл продукції застосовуються головним чином у сфері пошуків, розвідки і видобутку мінеральної сировини та проведення інших пов'язаних з цим робіт.

У світовій практиці угоди про розподіл продукції як форма партнерських відносин між державою та приватним бізнесом активно використовуються у сфері нафтового бізнесу.

5. Спільні підприємства є поширеною формою партнерства держави і приватного бізнесу. Залежно від структури та характеру спільного капіталу різновидами даної форми можуть бути акціонерні товариства, або спільні підприємства на пайовій участі сторін. Істотною особливістю спільних підприємств будь-якого типу є те, що держава постійно бере участь у поточній виробничій, адміністративно-господарській та інвестиційній діяльності. Самостійність та свобода у прийнятті рішень приватним партнером тут набагато вже, ніж, наприклад, у концесіях.

Особливістю спільного підприємства є наявність спільної власності, що функціонує на території однієї із країн (областей, регіонів) засновників такого підприємства. Метою спільного підприємства є найповніше використання потенціалу кожної із сторін, а також максимум корисного ефекту від їхньої діяльності. Сама можливість участі у прийнятті управлінських та господарських рішень визначається безпосередньо часткою в капіталі підприємства.

В загальному, аналізуючи сутність державно -приватного партнерства, можна відзначити, що його головною частиною є контракт між державою та інвестором, обов'язковою умовою якого стає розподіл ризиків проекту.

Здійснюючи аналіз практичної реалізації різного роду моделей та форм державно-приватного партнерства, М.В. Пророчук виділяє основні їх характеристики: закріплення партнерських відносин у документальному вигляді на юридичній основі; формування і розвиток ефективного партнерства, яке представлене представниками органів державної влади та бізнесу; реалізація інвестиційних проєктів відбувається на базі взаємної вигоди публічного і приватного партнерів; розподіл ризиків і відповідальності суб'єктів при реалізації партнерських відносин, засноване на принципі компетентності [19, с. 167].

Багатоаспектність форм та моделей державно -приватного партнерства обумовлена специфічною особливістю формування та розвитку інституційного середовища, різнорідністю інтересів суб'єктів партнерських відносин у контексті окремого проекту державно-приватного партнерства, а також певними інфраструктурними завданнями, що вирішуються на основі співробітництва держави та бізнесу.

Варто відзначити, що на сьогодні існують різні класифікації форм взаємодії держави і приватного сектору в рамках державно-приватного партнерства. Перелік форм участі державного і приватного партнерів у реалізації проектів, які зауважують окремі дослідники, є відкритим, оскільки неможливо заздалегідь передбачити ні мету проекту, ні добровільно взяті на себе зобов'язання кожного із учасників. Нові форми державно -приватного партнерства виникають залежно від розподілу правомочностей власності між учасниками, а також обраних схем фінансування та моделей управління [19, с. 97].

В свою чергу, на розвиток сфери державно-приватного партнерства безпосередньо впливає інвестиційна привабливість країни, відповідного сектору господарювання та конкретного інфраструктурного проекту. До найважливіших чинників посилення національної інвестиційної привабливості, на думку В.В. Круглова, потрібно віднести: прозору та чітку нормативно-законодавчу базу; забезпечення низького рівня корупції; політичну стабільність [20, с. 152].

Висновки

Отже, для рівномірного розвитку інших форм державно - приватного партнерства необхідна уніфікація основних форм державно - приватного партнерства на законодавчому рівні. Чинний закон «Про державно-приватне партнерство» містить визначення поняття державно - приватного партнерства, однак відсутнє визначення поняття «форми державно-приватного партнерства». А тому, ми вважаємо, що в даний законодавчий акт необхідно закріпити визначення даного поняття такого змісту: «форми державно-приватного партнерства - це взаємодія публічного сектора та приватних партнерів, побудована на взаємовигідних засадах, на умовах розподілу ризиків шляхом об'єднання їх ресурсів задля ефективного досягнення кінцевого результату».

Література:

1. Васильєва Н.В., Васильєва О.І. Концептуальні засади Концептуальні принципи сталого розвитку територіальних громад розвиток територіальних громад. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 8. 74-78.

2. Мельник М. І. Формування бізнес-середовища України в умовах інституційних трансформацій : монографія. Львів : ІРД НАН України, 2012. 568 с.

3. Струкова В.Д. Адміністративно-правове регулювання публічно-приватного партнерства в Україні: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Національна академія внутрішніх справ України. Київ. 2016. 226с.

4. Брайловський І. А. Моделі державно-приватних партнерств. Розвиток економічних методів управління національною економікою та економікою підприємства: зб. наук. Праць. ДонДУУ. Серія «Економіка». Вип. 255. Донецьк: ДонДУУ. 2012. т. XIII. С. 51-60.

5. Шарингер, Л. Новая модель инвестиционного партнерства государства и частного сектора. Мир перемен. 2004. №2. С. 10-15.

6. Пашинська К.С. Форми державно-приватного партнерства. Економічний аналіз. 2015. Том 22. № 1. С. 48 -52. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2015_22%281%29__9

7. Узунов Ф.В. Класифікація форм державно-приватного партнерства. Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 17. С. 113-115. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/ 17_2013Z26.pdf

8. Renda A., Schrefler L. Public-Private Partnerships: Models and Trends in the European Union. The European Parliament. 2005. pp. 65-67.

9. Dewatripont M., Legros P. Public-private partnerships: contrac design and risk transfer. European Investment Bank (EIB) Papers. 2005. Vol. 10. N. 1. Рр. 120-145.

10. Report to Congress on Public-Private Partnerships. US Department of Transportation. 2004. P.48.

11. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 1 липня 2010 року № 2404-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 40. Ст. 524.

12. Концепція розвитку державно-приватного партнерства в Україні 2012-2017 роки. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). URL: http://ppp-ukraine.org/wp- content/uploads/2015/03/PPP-Development-Concept-2012-2017.pdf

13. Кайданник О. Перспективи впровадження державно-приватного партнерства на комунальних підприємствах. Світ фінансів. 2014. № 2. С. 126-137. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/ bitstream/316497/5138/1/Кайданник%20О..pdf

14. Практичний посібник «Місцевий економічний розвиток: моделі, ресурси та інструменти фінансування». Частина 3. Колектив авторів: Балдич Н., Гринчук Н., Ходько Н., Чорній Л., Глібіщук Я. 2020. 72 с. https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/603/ PLEDDG_LED_Finance_Guide_Part_3.pdf

15. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. №18 (№19-20, № 21-22). Ст.144.

16. Про концесію: Закон України від 3 жовтня 2019 року № 155-IX. Відомості Верховної Ради України. 2019. №48. Ст. 325.

17. Варнавский В. Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски. РАН. Институт мировой экономики и международных отношений. М. : Наука. 2005. 315 с.

18. Дутко Н.Г. Концесія, як перспективна форма державно-приватного партнерства. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 3. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=1597

19. Тараш Л.І., Петрова І.П. Узагальнення практики використання форм державно - приватного партнерства. Вісник економічної науки України. 2015. №2. С. 97-103. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Venu_2015_2_22

20. Круглов В.В. Розвиток державно-приватного партнерства в Україні: механізми державного регулювання : монографія. Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр». 2019. 252 с.

References:

1. Vasylieva, N.V. and Vasylieva, O.I. (2018). Kontseptualni zasady Kontseptualni pryntsypy staloho rozvytku terytorialnykh hromad rozvytok terytorialnykh hromad [Conceptual principles Conceptual principles of sustainable development of territorial communities development of territorial communities]. Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, (8): 74-78 [in Ukrainian].

2. Melnyk, M. I. (2012). Formuvannia biznes-seredovyshcha Ukrainy v umovakh instytutsiinykh transformatsii [Formation of the business environment of Ukraine in conditions of institutional transformations]: monohrafiia. Lviv : IRD NAN Ukrainy [in Ukrainian].

3. Strukova, V.D. (2016). Administratyvno-pravove rehuliuvannia publichno-pryvatnoho partnerstva v Ukraini [Administrative and legal regulation of public-private partnership in Ukraine]. Candidate's thesis. [in Ukrainian].

4. Brailovskyi, I. A. (2012). Modeli derzhavno-pryvatnykh partnerstv [Models of public- private partnerships]. Rozvytok ekonomichnykh metodiv upravlinnia natsionalnoiu ekonomikoiu ta ekonomikoiu pidpryiemstva: zb. nauk. Prats. DonDUU - Development of economic methods of managing the national economy and the economy of the enterprise: coll. of science Working DonDUU, Seriia «Ekonomika», Vyp. 255, (51-60) [in Ukrainian].

5. Sharynher, L. (2004). Novaia model ynvestytsyonnoho partnerstva hosudarstva y chastnoho sektora [A new model of investment partnership between the state and the private sector]. Myr peremen - A world of change, vol. 2. [in Russian].

6. Pashynska, K.S. (2015). Formy derzhavno-pryvatnoho partnerstva [Forms of public-private partnership]. Ekonomichnyi analiz - Economic analysis, Tom 22, vol. 1, Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2015_22%281%29 9 [in Ukrainian].

7. Uzunov, F.V. (2013). Klasyfikatsiia form derzhavno-pryvatnoho partnerstva [Classification of forms of public-private partnership]. Investytsii: praktyka ta dosvid- Investments: practice and experience, vol. 17. Retrieved from http://www.investplan.com.ua/pdf/ 17_2013/26.pdf [in Ukrainian].

8. Renda, A. and Schrefler, L. (2005). Public-Private Partnerships: Models and Trends in the European Union. The European Parliament. [in English].

9. Dewatripont, M. and Legros, P. (2005). Public-private partnerships: contrac design and risk transfer. European Investment Bank (EIB) Papers. Vol. 10. N. 1.рр. 120-145 [in English].

10. Report to Congress on Public-Private Partnerships. US Department of Transportation. 2004 [in English].

11. Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo: Zakon Ukrainy [On public-private partnership: Law of Ukraine] Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 40. St. 524 [in Ukrainian].

12. Kontseptsiia rozvytku derzhavno-pryvatnoho partnerstva v Ukraini 2012-2017 roky. Ahentstvo SShA z mizhnarodnoho rozvytku (USAID) [Concept of development of public-private partnership in Ukraine 2012-2017. United States Agency for International Development (USAID)]. Retrieved from http://ppp-ukraine.org/wp-content/uploads/2015/03/PPP-Development- Concept-2012-2017.pdf [in Ukrainian].

13. Kaidannyk, O. (2014). Perspektyvy vprovadzhennia derzhavno-pryvatnoho partnerstva na komunalnykh pidpryiemstvakh [Prospects for implementation of public-private partnership at utility enterprises]. Svit fmansiv - The world of finance, vol. 2. Retrieved from http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/5138/1/Kaidannyk%20O..pdf [in Ukrainian].

14. Baldych, N. and Hrynchuk, N. and Khodko, N. and Chornii, L. and Hlibishchuk, Ya. (2020). Praktychnyi posibnyk «Mistsevyi ekonomichnyi rozvytok: modeli, resursy ta instrumenty finansuvannia» [Practical guide "Local economic development: models, resources and financing tools"]. Chastyna 3. Retrieved from https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/603/ PLEDDG_LED_Finance_Guide_Part_3.pdf [in Ukrainian].

15. Hospodarskyi kodeks Ukrainy [Economic Code of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2003. vol.18 (vol.19-20, vol. 21-22). St.144 [in Ukrainian].

16. Pro kontsesiiu: Zakon Ukrainy [On concession: Law of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2019. vol.48. St. 325 [in Ukrainian].

17. Varnavskyi, V. H. (2005), Partnerstvo hosudarstva y chastnoho sektora: formy, proekty, rysky [Partnership of the state and the private sector: forms, proj ects, risks]. M. : Nauka. 2005. 315 s. [in Russian].

18. Dutko, N.H. (2020). Kontsesiia, yak perspektyvna forma derzhavno-pryvatnoho partnerstva [Concession as a promising form of public-private partnership]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok Public administration: improvement and development, vol. 3. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1597 [in Ukrainian]

19. Tarash, L.I. and Petrova, I.P. (2015). Uzahalnennia praktyky vykorystannia form derzhavno-pryvatnoho partnerstva [Generalization of the practice of using forms of public-private partnership]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy- Herald of economic science of Ukraine, vol. 2. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Venu_2015_2_22 [in Ukrainian]

20. Kruhlov, V.V. (2019). Rozvytok derzhavno-pryvatnoho partnerstva v Ukraini: mekhanizmy derzhavnoho rehuliuvannia : monohrafiia [Development of public-private partnership in Ukraine: mechanisms of state regulation: monograph]. Kh.: Vyd-vo KharRI NADU «Mahistr» [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru