Правові засади забезпечення кібербезпеки України в умовах цифрового комунікативного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади забезпечення кібербезпеки України в умовах цифрового комунікативного середовища

І. О. Харитоненко

Постановка проблеми

Стаття 34 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідна конституційна норма часто застосовується при захисті прав та інтересів, але в умовах воєнного стану в Україні діють певні обмеження для забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя. Це положення багатьма розуміється як таке, що говорити, закликати, підтримувати можна все, що завгодно - адже це передбачено Конституцією України.

Поняття гарантування права на свободу думки і слова видається недостатньо чітким і конкретним з деяких міркувань і тому потребує певного роз'яснення, адже нерідко в умовах воєнного стану використовується кіберзлочинцями на свою користь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню кіберзлочинності присвячено чимало наукових праць вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права, кримінології, криміналістики, психології тощо. Зокрема, ця проблематика розглядалась у працях О. Костенка, Р. Перелигіної, Д. Азарова, О. Баранова, П. Біленчука, В. Василевича, А. Васильєва, В. Глушкова, В. Голубєва, Р. Калюжного, М. Кар- чевського, М. Коваленка, М. Коржанського, М. Кравцової, В. Крилова, П. Матишевського, М. Мельника, А. Музики, В. Навроцького, В. Сташиса, Є. Стрельцова, В. Тація, М. Хавронюка та ін. Однак, незважаючи на наявність значного масиву напрацювань із означеного напряму, подальшого дослідження та висвітлення потребують питання щодо міжнародної взаємодії у сфері забезпечення інформаційної безпеки, забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам в умовах воєнного стану.

Формулювання мети статті

З огляду на викладене, метою цієї статті є дослідження феномена кіберзлочинності крізь призму норми Конституції, а саме ст. 34, яка кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, дає право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію і водночас це право обмежує.

Викладення основного матеріалу

Поняття «кіберзлочин» («кібернетичний злочин») з'явилось у понятійному апараті національного кримінального права тільки з ратифікацією Верховною Радою України Законом № 2824-IV від 7 вересня 2005 року Конвенції про кіберзлочинність (Будапештська конвенція)¹,². Проте зазначене поняття вже визначено у Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України»².

Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» кібернетичний злочин, тобто кіберзлочин (комп'ютерний злочин), визначається як суспільно небезпечне винне діяння у кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними договорами України.

У ст. 1 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» кібербезпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі³.

Із зазначеного визначення можна виділити такі ознаки кіберзлочину: 1) діяння, яке за своїми ознаками відповідає ознакам злочину, сформульованим у Кримінальному кодексі України (далі - КК України) та кримінально-правовій доктрині; 2) вчинення такого злочину характеризується використанням комп'ютерної техніки, тобто електронних приладів і пристроїв, а також кіберпростору - середовища (віртуального простору), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин та утворене в результаті функціонування сумісних (з'єднаних) комунікаційних систем і забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних; 3) ознаки діяння мають бути закріплені в Особливій частині КК.

Здебільшого правоохоронні органи кваліфікують діяння за такими статтями КК України, які відповідають ознакам кіберзлочину, що зазначені вище:

- ч. 2 ст. 109 - публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої⁴;

- ч. 1 ст. 111 - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Примітка. 1. У частині першій цієї статті публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації³.

Пов'язаність вчинення кіберзлочину з комп'ютерною технікою та інформаційними технологіями дає змогу розглядати як кіберзлочини як усі види злочинів, що можуть бути вчинені з її використанням, так і лише ту групу злочинів, яка безпосередньо визначена у КК України саме як кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Основні чинники криміналізації діянь, які мають ознаки кіберзлочинів, становлять: 1) необхідність створення надійних правових механізмів утвердження й забезпечення прав і свобод людини, а саме: права на повагу до гідності людини (ст. 28 Конституції України), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), заборону втручання в особисте та сімейне життя (ст. 32 Конституції України), права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції України), право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України); 2) динаміка та поширеність вчинення діянь, які мають ознаки кіберзлочинів. При цьому криміналізація значної частки діянь, які на теперішній час охоплюються ознаками кіберзлочину, відбулась з підстав, не пов'язаних із цими ознаками, оскільки вони були набуті пізніше.

Також варто зазначити, що кіберзлочин у розумінні Конвенції про кіберзлочинність можна охарактеризувати як умисне, суспільно небезпечне діяння, яке вчиняється шляхом використання комп'ютерних технологій, причому для віднесення злочину до кіберзлочину ознака посягання саме на інформаційну безпеку або кібербезпеку не є обов'язковою.

Конституція України в певних випадках обмежує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Таке обмеження передбачене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя. Відповідна норма Конституції чітко окреслює, задля чого такі обмеження можуть бути застосовані.

Висновки

Під час воєнного стану однією з нагальних є проблема інформаційної безпеки. Сьогодні практично неможливо знайти площину соціальної активності, яка б не зазнала впливу інформаційних технологій: політика, право, економіка, медицина, освіта, культура, релігія, сфера послуг і розваги. Потреба у засобах накопичення, систематизації, зберігання, пошуку, передачі інформації, забезпечення безпеки зростає.

Інформаційна безпека - це правове поняття, яким позначається стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, що визначається сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства і держави. Забезпечення інформаційної безпеки - сфера державного, політичного управління, вища форма свідомого регулювання процесами функціонування самої державної системи. Інформаційна безпека здатна до розвитку і саморозвитку, тому будь-яке наукове знання про неї набуває актуального значення.

У Конституції закріплені норми, які захищають національні інтереси України в інформаційній сфері, що визначається сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства і держави.

Тож можна дійти висновку, що ст. 34 Конституції України:

- наділяє правом громадян вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір;

- за загрози інформаційному простору, національній безпеці, територіальній цілісності або громадському порядку дає право державі обмежувати вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір⁵;

Тому обмеження права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань під час воєнного стану в Україні не є порушенням законних прав, свобод та інтересів людини та громадянина, принаймні до закінчення правового режиму воєнного стану.

Також слід зазначити, що з метою запобігання кіберзлочинам необхідне подальше проведення досліджень соціального та кримінологічного напряму щодо вивчення психофізіологічних властивостей кіберзло- чинців, удосконалення вітчизняного законодавства у сфері охорони державної таємниці та службової інформації, особливо під час воєнного стану або збройних конфліктів.

Литература

¹ Біленчук П., Малій М. Космічна й електронна кіберзлочинність: загрози і виклики нового тисячоліття. URL: https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/kosmichna-j-elektronna-kiberzlochynnist-zagrozy-i-vyklyky-novogo-tysyacholittya/ (дата звернення: 03.07.2023).

² Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність: Закон України від 7.09.2005 р. № 2824-IV. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/2824-15#Text (дата звернення: 03.07.2023).

³ Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 5 жовтня 2017 р. № 2163-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 03.07.2023).

⁴ Кримінальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14tfText (дата звернення: 03.07.2023).

⁵ Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80tfText (дата звернення: 03.07.2023).

Размещено на Allbest.ru