Історичні аспекти вивчення дрібного хуліганства неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти вивчення дрібного хуліганства неповнолітніх

Діденко Ганна Сергіївна аспірант кафедри юридичної психології, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

дрібне хуліганство неповнолітній

Метою даної статті є аналіз хронології вивчення скоєння дрібного хуліганства та інших правопорушень, котрі були спричинені неправомірною поведінкою неповнолітніх ранньомодерної доби для спостереження впливу на сучасні прояви девіаціїї. За допомогою порівняння історичних набутків науковців було встановлено закономірність вчинення правопорушень неповнолітніми особами.

Методологічну основу дослідження складають декілька підходів та інституційних механізмів, що використовувалися та використовуються наразі для реагування на неналежну поведінку неповнолітніх.

Висвітлено напрями закордонного досвіду вирішення та попередження проблем злочинності серед неповнолітніх, а також встановлено історичну закономірність розвитку проявів девіації серед неповнолітніх. За допомогою порівняння підходів до визначення концепції підліткової злочинності з'ясована проблематика скоєння правопорушень серед неповнолітніх. Проаналізовано основні способи прояву девіантної поведінки та їх закономірності в певний період історії.

Для досягнення поставленої мети було використано загальнонаукові методи такі як аналогія, порівняння, абстрагування, узагальнення, пояснення, класифікація. Розкрито особливості діагностики, профілактики та корекції девіантної поведінки, що застосовувалися у середньовіччі, а також їх модернізація та зміна у зв'язку з плином історичних подій. Досліджено витоки зародження перших проявів хуліганства серед неповнолітніх, а також їх мету, причини та наслідки з подальшим покаранням.

Доведено, що злочинність неповнолітніх це не тільки сукупність офіційно зареєстрованих злочинів, вчинених особами у віці з 14 до 18 років, а це, насамперед, тема, яка повинна досліджуватися саме за допомогою психологічних інструментів, незалежно від історичного періода.

Ключові слова: підліткова злочинність, правопорушення, молодь, девіація, суспільство.

Abstract

Didenko Hanna Serhiivna Postgraduate student of the Department of Legal Psychology, National Academy of Internal Affairs, Kyiv,

HISTORICAL ASPECTS OF THE STUDY OF THE PROBLEM OF

The purpose of this article is to analyze the chronology of the study of the commission of petty hooliganism and other offenses that were caused by the illegal behavior of minors in the early modern era in order to observe the impact on modern manifestations of deviance. By comparing the historical achievements of scientists, the regularity of committing offenses by minors was established.

The methodological basis of the study consists of several approaches and institutional mechanisms that have been used and are currently being used to respond to the inappropriate behavior of minors.

The areas of foreign experience in solving and preventing the problems of crime among minors are highlighted, as well as the historical regularity of the development of manifestations of deviance among minors is established. By comparing approaches to defining the concept of juvenile delinquency, the problem of committing offenses among minors is clarified. The main methods of manifestation of deviant behavior and their patterns in a certain period of history are analyzed.

To achieve the goal, general scientific methods such as analogy, comparison, abstraction, generalization, explanation, classification were used. The peculiarities of diagnosis, prevention and correction of deviant behavior used in the Middle Ages, as well as their modernization and change in connection with the course of historical events, are revealed. The origins of the emergence of the first manifestations of hooliganism among minors, as well as their purpose, causes and consequences with subsequent punishment, were investigated.

It has been proven that juvenile delinquency is not only a collection of officially registered crimes committed by persons between the ages of 14 and 18, but it is, first of all, a topic that should be researched precisely with the help of psychological tools, regardless of the historical period.

Keywords: juvenile delinquency, delinquency, youth, deviance, society.

Постановка проблеми

Хуліганські діяння мали свій початок в історичному вимірі ще з давніх давен. Вчені зосереджуються на дослідженні та аналізі сукупності підліткових дій, визначених як «правопорушення» в різні періоди історії, досліджують процеси, завдяки яким визначення злочинності неповнолітніх з'являлися та змінювалися з часом. Завдяки цьому висвітлюються значущі моделі підліткової злочинності, пов'язані з соціальними, культурними, економічними та навіть політичними умовами довгих історичних моментів. Особливе значення має характер зв'язку між підлітковою злочинністю і процесами соціальних, а також політичних змін, такими як ті, що пов'язані з індустріалізацією, урбанізацією, обов'язковим набуттям середньої освіти. Існує сучасний стан наукових досліджень щодо підліткової злочинності та хуліганства в європейській суспільній історії, проте підходи до підліткової злочинності та інституційні механізми, що використовуються для реагування на неналежну поведінку неповнолітніх, суттєво відрізнялися між ранньомодерним і сучасним періодами. Дослідники постійно працюють над висвітленням проявів та причин девіантної поведінки неповнолітніх, а також пояснення такої поведінки в певний період історії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючи набутки праць зарубіжних науковців необхідно приділити особливу увагу теоретичному внеску В. Бейлі, котрий вивчав портрет молодого правопорушника за період 1914-1948 років [1]; історичним набуткам та дослідження науковців таких як, Джо Ґолдберг [2], який вивчав злочинність середньовічної молоді; аналіз протоколів англійських окружних судів, проведений Пітером Кінгом [3], котрий досліджував розвиток сумарної юрисдикції виконання покарання неповнолітніх; Д. Спрінгхол [4], який вивчав саме фазу дорослішання дитини, перехід з дитинства до підліткового віку; Х. Шор [5] мав також дуже цікавий досвід дослідження та аналізу угруповань серед неблагополучних підлітків дев'ятнадцятого століття - це все «поворотні моменти» в еволюції нового, більш тривожного погляду на підліткову злочинність і спроби оцінити подвійний вплив урбанізації та індустріалізації, котрі займають чільне місце в багатьох дослідженнях.

Мета статті -- аналіз хронології вивчення скоєння дрібного хуліганства неповнолітніх ранньомодерної доби задля спостереження впливу на сучасні прояви девіації. Методологічну основу дослідження складають підходи та інституційні механізми, що використовуються для реагування на неналежну поведінку неповнолітніх у вигляді дебатів про те, чи є злочинність неповнолітніх сучасним винаходом, а також шляхи дослідження, які висвітлюють роль сільського та урбаністичного напрямку у формуванні концепцій злочинності неповнолітніх.

Виклад основного матеріалу

Дрібне хуліганство неповнолітніх потребує особливої уваги під час його дослідження, адже незважаючи на те, що для неповнолітніх передбачена більш пом'якшена форма покарання, чим до дорослих, покарання підлітків за таке правопорушення передбачене, як для дорослих. Але які б адміністративні правопорушення не вчинив неповнолітній, покарання може обмежитися заходами впливу, зважаючи на те, що вчинення адміністративного правопорушення неповнолітнім, саме по собі є пом'якшувальною обставиною.

Даний вид правопорушення є досить поширеним серед адміністративних правопорушень. Незважаючи на те, що такі дії не мають ознак кримінального караного хуліганства, але через свою популярність вони завдають значну шкоду суспільству, відкрито демонструючи цинічну зухвалість та неповагу до соціуму.

Небезпечність даного правопорушення полягає в тому, що воно переобразовує комфортне середовище на дискомфортне в багатоосібному значенні, тобто правопорушення такого роду охоплює не одну особу, через нього страждають багато людей, тим паче, якщо це стосується дрібного хуліганства, скоєного неповнолітніми.

Дрібне хуліганство не є найстрашнішим проступком у нашому законодавстві, але воно потребує ретельного наукового вивчення, психологічного аналізу через те, що це може бути початком шляху, який може призвести до скоєння серйозного злочину з відповідними наслідками.

Етимологічне походження слова бійка/бити походить з латинської від слова bitious. Дане слово в Україні почали використовувати напередодні 13 століття, відтоді слово розповсюдилося по всій Русі, де транслювалося через призму символізму боротьби добра і зла.

Згодом, культ бійок набув романтизму, почалася популяризація святкових бійок, наприклад перетягування канату з подальшим створенням забави, як «стінка на стінку». Саме тоді серед суспільства починаються зароджуватися анархізаційні правила поведінки, які передують вирішенню проблем без участі правоохоронних органів. Трансформація в суспільстві набирала обертів, традиції змінювалися, але суть збереглася й наразі. Це є одним із прикладів початку девіантної поведінки, котра спостерігається в сучасному соціумі.

Як зазначає С. Свідовська [6] на сьогодні існує велика кількість теорій, які вказують на чинники зародження і подальшого розвитку адиктивної поведінки. Можна виділити два напрями, відповідно до яких учені трактують природу адиктивної поведінки. Перший трактує розвиток адикції як феномен, що має переважно соціально зумовлені причини; другий - як феномен, що пов'язаний із біологічними особливостями біологічної організації людини.

У римському праві існували злочини проти громади versus rei publicae (розтлумачити їх можна, як сучасне хуліганство). До них належав замах на основи публічного правопорядку. Але важливим чинником в даному випадку є безмежна батьківська влада над дитиною, в архаїчні часи він мав право на життя і смерть дітей з моменту їх народження: міг зберегти життя новонародженому чи викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які

покарання. З цього можна зробити висновок, що про моральне виховання без задіяння фізичної сили, мова навіть не йшлася, неповнолітні, які скоїли проступки, інколи, навіть не мали шанса на виправлення, тобто виховання на тот момент було жорстоким та базувалося на страху.

У Кодексі царя Хаммурапі- одного з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів стародавнього Вавилону, який було створено в 1750 року до н. е. можна спостерігати більш лояльне ставлення між батьками та дітьми: «..якщо батько захоче вигнати свого сина і скаже суддям: «Я виганяю свого сина», -- то судді мають вивчити його справу..» [7], тобто тут чітко відслідковується рівноправність захисту дитини, як повноцінного громадянина суспільства, а отже у разі скоєння хуліганства (або звинуваченні в ньому) неповнолітній може претендувати на справедливе рішення- покарання або помилування.

Досить жорстке кримінально-судове укладення Карла V «Кароліна» 1533 року [8] регламентувало покарання неповнолітніх досить гуманними правилами: «Малолітні злочинці (у віці до 14 років), зокрема злодії, не могли бути засуджені на страту, їх могли піддати лише тілесним покаранням.».

Важливою проблемою підліткової злочинності та хуліганства була роль класу. Переважна кількість літератури, присвяченої підлітковій злочинності та хуліганству, спрямована на дітей бідних і робітничих класів. Ця видимість є результатом двох різних, але пов'язаних підходів. Один підхід розглядає концепцію підліткової злочинності як вираження класового конфлікту, як культурного, так і економічного. Прагнучи стабільності, продуктивності та порядку, еліти (до складу яких входять законодавці, моралісти та соціальні реформатори) оцінюють поведінку, що відхиляється, як звичайну або доцільну в культурах робітничого класу. Особливо важливою тут є тенденція молоді з робітничого класу, будь то підмайстри, вуличні торговці чи некваліфіковані робітники, набувати певної міри незалежності через працю і, як наслідок, створювати групи однолітків у дозвіллі, які порушують норми юнацької залежності. Також важливим є тиск на бідних дітей, щоб вони жебракували, обирали кишені або спали на вулиці, коли сім'я не підтримує, особливо в часи економічної нестабільності. В індустріальну епоху велика кількість майнових злочинів, вчинених молоддю з робітничого класу, може підтверджувати класовий характер злочинності неповнолітніх, чи то через досвід позбавлення, чи через нездатність інтерналізувати цінності приватної власності. Інший підхід спирається на теоретичний внесок Мішеля Фуко [9] та його наполягання на тому, що влада - це доступ до знань і контроль над мовою, було особливо впливовим. Здатність класифікувати певну поведінку та досвід, нав'язувати цю класифікацію іншим і встановлювати дисципліну на основі цих класифікацій, очевидно, є вправою у відносинах влади. Таким чином, саме введення терміну підліткова злочинність, очевидно в дев'ятнадцятому столітті, виникає як частина широкої функції кодифікації, нагляду та контролю.

Відображаючи наголос першоджерел, науковці досліджували підліткову злочинність як модель поведінки серед бідної молоді та молоді з робітничого класу. Альтернативу пропонують дослідники молоді пізнього середньовіччя, які виявили, що еліта молоді італійських міст і французька молодь із ремісничих класів поводяться буйно та жорстоко, створюючи страх серед влади. Сучасники шукали пояснення в культурних традиціях, особливо в ролі молодіжної групи однолітків, серед місцевої спільноти, очікувань щодо переходу до дорослого життя та чоловічих ідеалів епохи.

Гендер - третя проблема, з якою стикаються дослідники злочинності та хуліганства. До недавнього часу більшість робіт з підліткової злочинності зосереджувалися на хлопцях і юнаках. Публічні записи показують, що злочинці-чоловіки в основному відповідальні за неповнолітні крадіжки, напади, громадські заворушення та бродяжництво. Не дивно, що правопорушниці з'являються переважно в контексті звинувачень у проституції (як примусовій, так і «добровільній»), хоча іноді їх пов'язували з жебракуванням і дрібними крадіжками. Історична тенденція розглядати проблему дівчат як проблему неморальності та сексуальності безпосередньо вплинула на методи корекції та лікування, запропоновані для норовливих дівчат. Враховуючи те, що серед підліткової злочинності переважно домінують хлопчики, виникає спокуса задуматися, чи слід аналізувати злочинність як чоловічу проблему.

Особливо важливою є роль «віку» як категорії аналізу. Злочинність серед неповнолітніх - це «статусне» явище, коли поведінка, що санкціонується як злочинність серед неповнолітніх, є результатом віку правопорушника; порушення комендантської години та прогул школи є двома прикладами статусних правопорушень. Крім того, багато вчинків, які молоді люди вважають правопорушеннями, наприклад куріння або вживання алкоголю, є прийнятною поведінкою дорослих. Злочинність неповнолітніх і хуліганство особливо пов'язані з підлітковим і юнацьким віком і, таким чином, проливають світло на напругу, властиву переходу від дитини до дорослого. Сама ідея підліткової злочинності привертає увагу до конфліктів за владу між дорослими та тими, хто вже не є дітьми, але ще не є повністю самостійними дорослими. Поняття підліткової злочинності передбачає окремий тип соціальної девіації та пов'язане з уявленням про однаково особливу роль і характер молоді в суспільстві. У дев'ятнадцятому столітті загострене занепокоєння злочинністю неповнолітніх спонукало до широкого спектру нав'язливих зусиль, спрямованих на те, що сучасники вважали проблемою епідемічного масштабу. Неповнолітні правопорушники виявлялися під інтенсивним контролем і «охороною» навіть у підлітковому віці. Це розширене підпорядкування молоді не залишилося безперечним, оскільки молоді в'язні в'язниць для неповнолітніх і виправних шкіл висловлювали свій опір покаранню та реабілітації. Прослуховуючи дисциплінарні справи таких установ, а також звіти офіцерів пробації двадцятого століття, дослідники можуть дати голос самим правопорушникам.

Протягом європейського Середньовіччя, хоча кримінальна відповідальність, як правило, встановлювалась у віці чотирнадцяти років, реакція на юнацьку девіацію виглядає гнучкою. Тривалий період молодості сприяв готовності дорослої людини терпіти, за певних параметрів, юнацьку злочинність. Таким чином, перші злочинці та місцева молодь отримували певну увагу, а ті, хто брав участь у громадських демонстраціях морального судження, також могли розраховувати на толерантність і навіть схвалення суспільства. Існують докази середньовічної карної практики, яка враховувала молодість правопорушників, наприклад, пом'якшені вироки та навіть окремі в'язниці (як у Нюрнберзі XIV ст.), хоча останнє не було поширеним явищем. Закони шведських провінцій передбачали, що особи, які досягли п'ятнадцятирічного віку, віку цивільної і, отже, кримінальної відповідальності, не можуть бути притягнуті до повної відповідальності за свої дії, якщо вони все ще живуть під наглядом опікуна сім'ї, будь то батько чи господар.

«Причини поганого правління», «охоронці безладу» -- такі вислови вловлюють дух неповнолітньої девіантної поведінки та передають ритуальний характер молодіжної культури в ранньомодерній Європі. Погане правління молоді мало свою раціональність, і молоді люди, особливо чоловіки, ретельно охороняли безлад. Пустощі нічних прогулянок, образи й напади в молодості, а також нерелігійні витівки молоді становили звичну поведінку, яку не очікували дорослі, на яку часто підморгували, але іноді сприймали досить серйозно, щоб карати через офіційні механізми суду.

Дві особливо важливі обставини віку сформували поведінку молоді та реакції дорослих. По-перше, переважна більшість молоді жила в рамках домашнього обслуговування. Юнацькі роки пройшли далеко від батьківського дому; молоді люди навчалися навичкам під пильним оком господаря чи господині, певною мірою інтегрувалися у свою службову сім'ю та насолоджувалися товариством однолітків на громадських зборах та у вільний час. По-друге, вплив протестантської та католицької Реформацій змінив ставлення та реакцію на погану поведінку молоді, оскільки занепокоєння щодо праведного життя та соціальної стабільності посилилося.

Розуміючи виклики, пов'язані з тривалим періодом молодості, що знаходиться між дитинством і повною зрілістю, раннє європейське суспільство задовольнило потребу молоді експериментувати з органами влади. Тривалий період дорослішання відкривав можливості для стерпних безладів, таких як карнавали, фестивалі та святкування, пов'язані з сімейними та громадськими подіями. Ці випадки дали молодим людям, особливо хлопцям, роль у координації та проведенні колективної веселості, грайливої дурниці. Вважаючи таку діяльність юнацькими пустощами, які закінчаться з досягненням повноліття, а не злочинними діями, які ведуть до передбачуваного майбутнього, муніципальна влада приділяла увагу таким правопорушенням з певними, але не надмірними зусиллями.

У ранній сучасній Європі безладна поведінка молоді була, як правило, частиною репертуару витівок, спрямованих на те, щоб звернути увагу дорослого світу або частиною ритуальної популярної культури, що надавало можливості для контрольованих безладів тими, хто все ще міг законно позбутися такого колективного божевілля. Крім того, чоловіче насильство серед молоді виражалося навколо питань територіальності та сексуального контролю місцевого жіночого населення. Братства сільської молоді регулярно влаштовували бійки зі сторонніми людьми, які прагнули залицятися до «своїх дівчат».

Пол Гріффітс [10] переконливо стверджував, що на початку Нового часу в Англії молодь становила «небезпечну підгрупу», коли її поведінка кидала виклик авторитету дорослих, особливо в контексті служби. Посилаючись на численні джерела сімнадцятого століття, Гріффітс виявляє, що англійські моралісти переповнені тривогою щодо небезпеки, пустощів і відхилень молоді, але водночас сподіваються, що молодь можна скерувати до правильного вибору на майбутнє. Гріффітс ставить під сумнів поширену думку про те, що доросле суспільство схвалювало або, принаймні, закривало очі на молоді ритуали недосконалого правління, посилаючись на збільшення скарг мешканців і збільшення арештів молодих людей, які брали участь у святкових заворушеннях у Першотравневий або Масляний вівторок. У центрі його аналізу -- більш деталізоване та структуроване прочитання молодіжної культури, прочитання, яке відкидає образ молодих людей як суворо замкнутих у домогосподарстві та інтегрованих у змішаний віковий соціальний світ через практику учнівства.

Однак загалом європейці раннього сучасного періоду, здається, більш охочі, ніж їхні нащадки, сприймати молодість як вік, коли природні та соціальні схильності вимагали виходу для вираження безладу. Ця толерантність поширювалася в першу чергу на хлопчиків, оскільки дівчаткам як формально, так і неофіційно не дозволяли вільно пересуватися поза домом, особливо вночі. Тим не менш, юнацька девіація загалом не вважалася кримінальною, а покарання, навіть ті, які призначалися судовими чи іншими наглядовими органами, були помірними і загалом символічними. Здається, найважливішою турботою було підтримання порядку в домашньому господарстві.

У дев'ятнадцятому столітті все більш стурбована громадськість розглядала погану поведінку молоді як девіант і навіть «злочин». Ранні сучасні реакції терпимості, м'якого докору та моральних закликів ґрунтувалися на переконанні, що юнацький розлад переросте. Навпаки, дев'ятнадцяте століття стало свідком зростання диференційованих, залежних від віку інститутів, призначених для виправлення, покарання та реформування правопорушників протягом все більш тривалих періодів ув'язнення чи спостереження. Концептуалізація, кодифікація, бюрократизація «проблеми» злочинності неповнолітніх позначає сучасний досвід юнацького хуліганства.

Науковці досліджували дев'ятнадцяте століття, шукаючи зразки злочинної поведінки, профілі молодих правопорушників, джерела тривоги дорослих і тенденції у підходах до виправлення неповнолітніх. Зусилля визначити «поворотні моменти» в еволюції нового, більш тривожного погляду на підліткову злочинність і спроби оцінити подвійний вплив урбанізації та індустріалізації займають чільне місце в багатьох дослідженнях. Вчені не лише досліджували цикли культурної тривоги, які сприяли перегляду визначень підліткової злочинності, а й досліджували розгортання ідеологій дитинства та підліткового віку протягом дев'ятнадцятого століття. Статистику злочинності дев'ятнадцятого століття важко використовувати для того, щоб прийти до твердих висновків щодо поширеності молодіжної злочинності, темпів зміни молодіжної злочинності або співвідношення молоді та дорослої злочинності. Визначення понять «підліток» і «злочин» змінювалися з часом, статистика вимірювала різні явища. Протягом дев'ятнадцятого століття з'явилися нові категорії правопорушень, особливо у сфері поведінки неповнолітніх. Крім того, вікова специфіка статистики змінюється з часом від місця до місця. Якщо різні кількісні показники вказують на явне зростання того, що європейці дев'ятнадцятого століття вважали «проблемою» підліткової злочинності, то це говорить про діяльність молоді, тривоги дорослих, норми суспільства та роль держави.

Промислова урбанізація, економіка заробітної плати, міграція та посилення нелегітимності сприяли тому, що злочинність неповнолітніх стала соціальною проблемою, яка набула більших масштабів у дев'ятнадцятому столітті. У міру того, як міста й селища приваблювали дедалі більше молодих майбутніх робітників, занепокоєння з приводу занепаду учнівства та ремесел і супутнього зростання некваліфікованої робочої сили підживлювали страхи перед неробою, а отже, некерованою молоддю. Заробітна молодь створила незалежний і загрозливий образ потенційних гравців і споживачів алкоголю та тютюну. Промислова дитяча праця загострила занепокоєння щодо вкраденого дитинства та зростання аморальності серед дітей, які потрапили в пастку порочного світу ранніх фабрик. Не дивно, що втікачі та сироти становили значну частину тих, кого влада визначила як «правопорушників». У Франції середини ХІХ століття бродяжництво та жебрацтво виявило понад 50 відсотків злочинів серед неповнолітніх, скоєних хлопцями. Дівчат найчастіше звинувачували в проституції та жебрацтві, причому для хлопців перше прирівнювалося до звинувачення у бродяжництві. У цьому контексті безпритульність і безробіття стали «злочинами» і підставою для відправлення у виправний будинок.

Буржуазна ідеологія дитинства сформувала історію дитячої злочинності XIX століття. Це змусило переосмислити стосунки між дітьми та злочинністю, поставивши питання про відповідальність і розбірливість, покарання та реабілітацію. Поширювалося уявлення про те, що, хоча діти не можуть нести повної відповідальності за свої злочини, чи то жахливі, чи просто лихі, вони, безсумнівно, являють собою окрему групу злочинців, які потребують покарання та виправлення за віком. Хоча діти можуть вважатися невинними у злих намірах через їхній вік, дорослі спостерігачі не могли не зробити висновку, що діти були більш ніж здатні вчиняти злочини та заворушення. Ідеал невинності стикався з реальністю пороку; дорослі знайшли вирішення цього протиріччя, створивши чіткі судові та виправні методи, пов'язані з молодістю правопорушників. Тут є важлива іронія. Невинність і недосвідченість стали ознаками справжнього дитинства, а дитина- правопорушник була або неприродним відхиленням, або співчутливою жертвою бідності, зневаги чи жорстокого поводження, яка потребувала порятунку. Звільняючи дітей від кримінальної відповідальності за їхні пустощі, доросла влада скомпрометувала автономію молоді. Вилучені з системи кримінального правосуддя для дорослих, включно з її в'язницями, неповнолітні злочинці стали окремим класом, привертаючи стільки особливої уваги, що її можна було задушити. Сучасники ХІХ століття сконструювали проблему підліткової злочинності, а потім запропонували реформувати, рятувати та захищати дітей «групи ризику». Сама унікальність дітей викликала більшу увагу та обмеження тих молодих людей, які, здавалося, спотворювали ідеалізований образ невинної та залежної дитини. Але створення інституцій, покликаних «захищати» неповнолітніх-правопорушників або груп ризику, ще більше додало мінливого світу неповнолітніх.

У ранній сучасний період більшість неповнолітніх правопорушників розглядалися через інститути домашнього господарства та громади; до серйозних злочинців ставилися в рамках системи кримінального правосуддя для дорослих. І в той час як дорослі нарікали на пустощі молоді, мало доказів глибокого почуття паніки чи кризи, пов'язаного з поведінкою неповнолітніх у ранній сучасний період. До дев'ятнадцятого століття докладні зусилля, спрямовані на те, щоб забезпечити окреме лікування, здавалося б, величезної та зростаючої популяції неповнолітніх правопорушників, переконливо свідчать про виникнення кризи, що оточує проблему поведінки молоді. Хоча великодушна презумпція невинуватості дитинства (принаймні як ідеал) лежала в основі формального забезпечення окремої системи для неповнолітніх, результатом стало створення суспільно визнаної соціальної проблеми непереборної важливості.

Близько 1900 року знову здійнялися гарячі вигуки про кризу підліткової злочинності, можливо, відображаючи нові стандарти поведінки молоді, пов'язані з еволюцією уявлень про підлітковий вік і появою орієнтованої на молодь культури дозвілля. За іронією долі, ця нова хвиля занепокоєння збіглася з тенденцією до конформності в поведінці молоді, що вимірюється більшою залученістю молодих людей до структурованих заходів, керованих дорослими (наприклад, розширене навчання та молодіжні групи). Одним із пояснень цієї хвилі занепокоєння була популяризація психології підліткового віку, яка припускала, що всі молоді люди потенційно проблемні та неприємні. Хоча класові упередження все ще ставили бідну молодь і молодь із робітничого класу в невигідне становище, психологія підліткового віку припускала, що досвід статевого дозрівання сам по собі містить насіння для бунтів, конфліктів і поганої поведінки. Кожен підліток був потенційним правопорушником, який потребував нагляду та керівництва. На зламі століть Європою поширилася хвиля занепокоєння щодо поведінки молоді. Демографічні та політичні зміни посилили усвідомлення якості та кількості європейської молоді. Крім того, комерціалізація дозвілля з можливостями, які він пропонував молодим працівникам визначити себе через одяг, куріння та танці, ще більше сприяла цьому занепокоєнню.

Модель підліткового віку, яку популяризували експерти з соціальних наук, реформатори та бюрократи, пропагувала пильність дорослих і залежність молоді. Ця модель суперечила досвіду робітничого класу, і в результаті ця молодь запропонувала точку опору нав'язуванню конформізму. Зі збільшенням віку закінчення школи пропуски неповнолітніх часто були твердженням незалежності та переваги роботи над школою. Спогади робітничого класу та усні історії підтверджують, що діяльність, яку поліцейські органи вважали злочинною та правопорушною, для молоді з робітничого класу виглядала як багато прикладів «лякання». Вулиця була центром соціального життя молодого робітничого класу, де співіснували азартні ігри, бійки між сусідніми бандами, які захищали свою територію, дівчата, футбол і дрібні крадіжки.

Друга світова війна започаткувала еру зростання злочинності серед неповнолітніх; пояснення зосереджувалися на «зруйнованих домівках», які стали результатом руйнувань війни. Хоча більшість злочинів серед неповнолітніх у післявоєнний період, здавалося, були пов'язані з бідністю та дислокацією, деякі спостерігачі стурбовані довгостроковими моральними наслідками такої «свавільності». Наприкінці 1940-х і 1950-х років випадки зареєстрованої злочинності серед неповнолітніх підживлювалися такими різноманітними факторами, як економічне становище молоді, надмірний нагляд за поведінкою молоді, розширення психологічного визначення злочинності, орієнтована на лікування система ювенальної юстиції.

Рух за права дитини, що зароджувався, також розвинувся в Європі. Застосовуючи до питання виправлення неповнолітніх, ідея про те, що молоді люди мають права, призвела до перегляду всіх заходів, пов'язаних із поводженням з неповнолітніми правопорушниками, ніби право на піклування та захист заважає праву на належну судову процедуру.

Сучасне європейське суспільство, здається, створило більш жорсткий світ для своєї молоді, незважаючи на зникнення шлюбів за домовленістю та розвиток незалежної молодіжної культури. Формальне навчання та організоване дозвілля дедалі більше впливають на життя молоді. У той же час молоді європейці мають більше кишенькових грошей, ніж будь-коли раніше, і можуть витрачати їх на свій розсуд. Ці парадокси є актуальними для розуміння еволюції підліткової злочинності та реакції дорослих на неї.

Висновки

Незважаючи на широко розголошені, але все ж рідкісні випадки насильницької злочинності серед неповнолітніх, хуліганство та підліткова злочинність залишаються дуже пов'язаними з визначеннями, організованими дорослими. Те, що вважається правопорушенням, значною мірою залежить від демографії, культурних норм, інституційного розвитку, політичного та економічного середовища, а також постійно перевіреної ієрархії, яка регулює стосунки між дорослим і дитиною. Норовливість, безладність і пустотливість постають нитками безперервності в житті європейської молоді, тоді як соціальний зміст цієї поведінки відображає тривогу дорослих щодо стабільності сім'ї, громади та держави. Аналіз історичного розвитку девіантної поведінки підлітків потребує додаткового емпіричного та компаративістського підходу для вивчення даної проблематики, адже це є дуже важливим, оскільки може передувати попередженню даної проблеми в майбутньому.

Література

І.Бейлі В. Злочинність і громадянство: повернення молодого правопорушника, 1914-1948. Нью-Йорк, 1987. doi: https://doi.org/10.2307/368290.

2. Джо Голдберг Молодь у середні віки. 2004. С. 85-100. doi: https://doi.org/10.1017/97 81846152795.007.

3. Пітер Кінг Злочинність і право в Англії 1750-1840. 2006. doi: https://doi.org/10.1017/ CBO9780511495878.003.

4. Спрінгхол Д. Дорослішання: підлітковий вік у Британії 1860-1960. 1989. doi: https://doi.org/10.1086/ahr/94.L140.

5. Хізер Шор Перехресні бухти, зумери та загальні види правопорушень: злочини серед неповноліт ніх т а злочинний "підземний світ " на почат ку дев'ят надцят ого ст оліт т я. 1999. № 39. С. 10-24. doi: https://doi.org/10.1093/bj c/39.1.10.

6. Свідовська В. Адиктивна поведінка підлітків як проблема наукового дослідження. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2020. Випуск 6. С. 108-114. doi: https://doi.org/10.30970/2522-1876-2020-6-16.

7. Шарикін Б. Стародавній світ. Закони вавилонського царяХаммурапі. 2006. С. 313. URL: https://ibib.ltd.ua/zakonyi-vavilonskogo-tsarya.html.

8. Булатова С. Кароліна. Кримінально-судове укладення Карла V. 1967. URL: http://krotov.info/acts/ 16/1/1532karolina.htm.

9. Мішель Фуко Порядок речей: археологія гуманітарних наук. 1966.

10. Пол Гріффітс Молодь і влада: досвід формування в Англії 1560-1640. 1996. С. 457-468. doi: https://doi .org/10.1017/S0268416097229796.

References

1. Beili V. (1987). Zlochynnist i hromadianstvo: povernennia molodoho pravoporushnyka, 1914-1948 [Delinquency and Citizenship: Reclaiming the Young Offender, 1914-1948]. Istoriia osvity - History of Education, 28, 120-123. doi: https://doi.org/10.2307/368290.

2. Joe Holdberh (2004) Molod u seredni viky [Youth in the Middle Ages]. Great Britain: Boydell press. doi: https://doi.org/10.1017/9781846152795.007.

3. Piter King (2006) Zlochynnist i pravo v Anhlii, 1750-1840 rr. [Crime and Law in England, 1750-1840]. Great Britain: Past & Present. doi: https://doi.org/10.1017/CBO978051149 5878.003.

4.Springhall D. (1989) Doroslishannia: pidlitkovyi vik u Brytanii 1860-1960 [Coming of Age: Adolescence in Britain, 1860-1960]. Amerykanskyi istorychnyi ohliad- The American Historical Review, 94, 140-141. doi: https://doi.org/10.1086/ahr/94.L140.

5.Shore K. (1999) Perekhresni bukhty, zumery ta zahalni vydy pravoporushen: zlochyny sered nepovnolitnikh ta zlochynnyi "pidzemnyi svit" na pochatku deviatnadtsiatoho stolittia [Cross coves, buzzers and general sorts of prigs: juvenile crime and the criminal "underworld " in the early nineteenth century]. Brytanskyi zhurnal kryminolohii - The British Journal of Criminology, 39, 10-24. doi: https://doi .org/ 10.1093/bjc/39.1.10.

6.SvMovska, V. (2020). Adiktivna povedmka рЫШкА yak problema naukovogo doshdzhennya [Addictive Behavior of Adolescents as a Problem of Scientific Research] VUnik Lvvvskogo umversitetu - Bulletin of Lviv University, 6, 108-114 [in Ukrainian]. doi: https://doi.org/ 10.30970/2522-1876-2020-6-16.

7.Sharykin B. (2006) Starodavnii svit. Zakony vavylonskoho tsaria Khammurapi [Laws of Babylonian King Hammurabi]. Tula: TulGU [in Ukrainian]. URL: https://ibib.ltd.ua/zakonyi- vavilonskogo-tsarya.html.

8. Bulatova S. (1967) Karolina. Kryminalno-sudove ukladennia Karla V [Constitutio Criminalis Carolina Karl's V]. Retrieved from http://krotov.info/acts/16/1/1532karolina.htm.

9. Michel Fuko (1966) Poriadok rechei: arkheolohiia humanitarnykh nauk [The Order of Things: An Archaeology of the Human Sciences]. France: Gallimard.

10. Pol Griffits (1996) Molod i vlada: dosvid formuvannia v Anhlii 1560-1640 [Youth and authority: formative experience in England 1560-1640.] Great Britain: Clarendon press. doi: https://doi.org/10.1017/S0268416097229796.

Размещено на Allbest.ru