Моніторинг та контроль стану реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в умовах перманентного реформування галузі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Університет митної справи та фінансів

Кафедра публічного управління та митного адміністрування

Л.М. Івашова, д. держ. упр., професор,

О.В. Антонова, д. держ. упр., професор,

Анотація

У даній статті розкрито основні етапи формування державної політики та здійснення реформ у сфері охорони здоров'я. Окреслено основні проблеми та перспективні напрями розвитку галузі. Авторами означено можливості й переваги з впровадження електронної системи охорони здоров'я та проведення на її основі прозорого моніторингу та контролю за використанням медичними закладами фінансових ресурсів та виконанням договорів медичних закладів з Національною службою здоров'я України. Висвітлено причини гальмування реформ у сфері охорони здоров'я, зокрема: централізація та монополізація управління, високий рівень бюрократії, нецільове використання бюджетних фінансових ресурсів, корупція тощо. Авторами запропоновано три варіанти подальшого розвитку галузі й розкрито переваги та недоліки у разі обрання того чи іншого варіанту.

Ключові слова: механізми державного управління, моніторинг у сфері охорони здоров'я, електронна система охорони здоров'я, демонополізація управління, децентралізація управління, реформа сфери охорони здоров'я.

Annotation

Monitoring and control of the state of implementation of state policy in the field of health protection in the conditions of permanent industry reform

L. Ivashova, Dr Sci. Public Admin., Professor; O. Antonov, Dr Sci. Public Admin., Professor; N. Shevchenko, PhD in Public Admin., Ass. Professor; Department of Public Administration and Customs Administration, University of Customs and Finance, Dnipro, Ukraine

Keywords: mechanisms of state management, monitoring in the field of health care, electronic system of health care, demonopolization of management, decentralization of management, health care reform.

Постановка проблеми

Розвиток державної політики в сфері охорони здоров'я сьогодні є чи не найголовнішою проблемою в Україні. При цьому процес формування та реалізації цієї політики зумовлена двома визначальними чинниками: по-перше, - внутрішніми, коли сучасні реалії існування України як незалежної держави потребують урахування прагнення країни реалізовувати національні інтереси та забезпечити належні умови для збереження здоров'я нації; по-друге, - зовнішніми, адже угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами членами, з іншої, покладає на нашу державу відповідальність та водночас дає орієнтири щодо розвитку державної політики у сфері охорони здоров'я у напрямі подальшого реформування галузі та забезпечення населення якісними медичними послугами.

Формування державної політики у сфері охорони здоров'я має свої особливості, адже відповідно до законодавства України, охорона здоров'я є одним із пріоритетних напрямів державної діяльності. Саме держава має визначати та гарантувати право громадян на охорону здоров'я. І це прямо передбачено змістом статті 3 Конституції України де, визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека [1]. У проекті Концепції побудови національної системи охорони здоров'я України визначено її головну мету - збереження і зміцнення здоров'я нації, відтворення та примноження її людського потенціалу через задоволення об'єктивних потреб громадян у якісних послугах з охорони здоров'я та шляхом комплексної розбудови управлінських, правових, фінансово-економічних, інфраструктурних, інформаційних, комунікаційних та інших складових національної системи охорони здоров'я (далі СОЗ). Вища мета національної СОЗ - забезпечення високої якості життя українця та середньої тривалості життя - «80 плюс» [2]. Для досягнення цієї мети необхідно віднайти нові підходи не лише до удосконалення державної політики у сфері охорони здоров'я, але й визначити основні механізми та інструменти моніторингу й контролю її реалізації, що актуалізує необхідність наукових досліджень у цій сфері.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питаннями державного управління в галузі охорони здоров'я займалися О. Баєва, А. Барзилович, М.бБілинська, З. Гладун, М. Дейкун, Д. Карамишев, О. Кучеренко, В. Москаленко, В. Сердюк, Н. Нижник, Н. Орлова, Я. Радиш, Л. Голик, Д. Гак, І. Рожкова, В. Шевцов та інші. У працях науковців розглядаються теоретичні та методологічні аспекти державного управління у сфері охорони здоров'я, питання формування та розвитку державної політики в цій галузі, стратегія та її перспективи реформування галузі. Проте сучасний стан нормативно-правового забезпечення в галузі охорони здоров'я характеризується відсутністю чітких правил і процедур реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, зокрема, через застосування дієвих механізмів моніторингу та контролю.

Метою статті є розкриття ролі механізмів моніторингу та контролю у процесі реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я України та розробка пропозицій з їх удосконалення в умовах глибинного реформування, демонополізації та децентралізації управління галуззю.

Виклад основного матеріалу

Виявлення, аналіз та вирішення проблем збереження, охорони та зміцнення здоров'я й благополуччя громадян - один із ключових обов'язків та пріоритетів Уряду України. Як зазначено у проекті Стратегії розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року [3] «...вирішення проблем здоров'я населення не є обов'язком лише сектора охорони здоров'я, а потребує консолідації зусиль суспільства та лідерства уряду на національному, обласному та місцевому рівні», що вимагає формування масиву точної неупередженої інформації про реальний стан галузі та напрями її розвитку. Отримання такої інформації здатні забезпечити механізми та інструменти моніторингу та контролю в системі державного управління розвитком галузі охорони здоров'я.

Як справедливо зазначає А. Барзилович [4] інституційною основою суттєвих зрушень у напрямі розвитку державної політики та поглибленого реформування у сфері охорони здоров'я, окрім Конституції України, стали нормативно-правові акти, якими і на сьогоднішній день здійснюється правове регулювання системи охорони здоров'я, а саме: Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992 р.), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994) р., «Про лікарські засоби» (1996 р.), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (2000 р.), «Про психіатричну допомогу) (2000), «Про протидію захворюванню на туберкульоз» (2001), «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (2010 р.), «Про подолання туберкульозу в Україні» (2023) та іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно до них.

Варто зазначити, що за останні роки у системі охорони здоров'я України відбувся процес інституційних трансформації, який розпочався з прийняттям Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (2016 р.) , запровадженням Програми медичних гарантій (ПМГ) (2018 р. ) та створенням основних національних агенцій охорони здоров'я - Центру громадського здоров'я МОЗ (2015 р.), Національної служби здоров'я України (2017 р.), та ДП «Медичні закупівлі України» (2018 р.), та іншими істотними інституційними змінами у напрямі автономізації закладів охорони здоров'я, активізації процесів демонополізації та децентралізації управління у цій сфері.

За результатами моніторингу галузі видно, що наразі перед системою охорони здоров'я України стоїть багато викликів і проблем, вирішення яких вимагає консолідації зусиль уряду та усього суспільства для досягнення тих амбітних результатів в удосконаленні системи охорони здоров'я та задоволення потреб населення, зміцнення здоров'я та благополуччя, що означені в уже прийнятих нормативно-правових документах.

Так, ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [5] визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, врегульовує суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Разом з тим, до теперішнього часу немає єдиної програми реформування системи охорони здоров'я. Не зважаючи на те, що ще 7 грудня 2000 р. Указом Президента України було затверджено Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України [6], яка спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя. Нажаль, ця Концепція так і не була втілена в життя, а заклики щодо реформування так і залишились закликами.

Питання, що були підняті ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я», також не знайшли свого логічного завершення. Як зазначалося свого часу прес службою Міністерства юстиції України, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, існувало і на сьогодні існує багато колізій та проблем в цій сфері [7]. Зокрема, і до цього часу залишається невирішеною проблема впровадження медичного страхування, у том числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я. Вважаємо, що порядок надання та перелік таких послуг мають бути визначені окремим законом.

Однак, незважаю на гальмування окремих напрямів реформування системи охорони здоров'я, що визначені різними документами на законодавчому рівні, необхідно констатувати й певні здобутки розпочатої медичної реформи.

Принцип «гроші слідують за пацієнтом», що покладено в основу Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я 2016 року [8], став основою змін у фінансуванні системи охорони здоров'я, починаючи з первинної медичної допомоги, а згодом стаціонарної допомоги, а також основою покращення доступу до основних лікарських засобів. Однак реформа системи громадського здоров'я у більшій мірі зосереджена на посиленні інститутів громадського здоров'я, систем епіднагляду та біобезпеки, а нова модель закупівель у системі охорони здоров'я спрямована на підвищення прозорості практики закупівель та підвищення ефективності. При цьому у кожному нормативному документі наголошується на необхідності впровадження сучасних інноваційно - технологічних механізмів моніторингу та контролю стосовно реалізації концептуальних положень реформ у сфері охорони здоров'я.

Як бачимо ще у 2016 р. Урядом України було ініційовано необхідність запровадження трансформаційної реформи в системі охорони здоров 'я, яка мала на меті покращення стану в сфері здоров'я серед населення України із забезпеченням складової фінансового захисту стосовно надмірних особистих витрат, завдяки підвищенню ефективності, модернізування застарілої системи надання послуг та покращення доступу до якісного медичного обслуговування. Комплексною стратегією передбачалось першочергове здійснення реформи фінансування системи охорони здоров'я з метою, щоб прискорити перетворення у сфері надання медичних послуг (як для окремих осіб, так і для населення) та впровадити інформаційні технології в якості каталізаторів. Стратегія фінансування системи охорони здоров'я була сформульована в концептуальному документі, що був затверджений Кабінетом Міністрів України [ 8].

У жовтні 2017 року парламент ухвалив новий Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» [9], що регулює фінансування системи охорони здоров'я з пакетом відповідних підзаконних нормативно-правових актів. У квітні 2018 року було створено єдиного національного замовника медичних послуг -- Національну службу здоров'я України (НСЗУ). Паралельно на виконання постанови Кабінету міністрів № 391, якою затверджувалися вимоги до надавачів медичних послуг, розпочався процес автономізації закладів охорони здоров'я зі зміною принципів їх управління. Уже в липні 2018 року НСЗУ уклала перші договори з автономізованими надавачами першої медичної допомоги на основі капітаційної ставки. Люди ж отримали право вільного вибору лікаря. Державні та приватні надавачі першої медичної допомоги отримали рівні можливості для надання таких послуг. З квітня 2019 року НСЗУ почала адмініструвати реімбурсацію (відшкодування вартості) лікарських засобів за електронним рецептом.

Чинні нормативні документи створюють міцну правову та політичну основу для впровадження нових механізмів фінансування охорони здоров'я. Передбачена поетапна реалізація реформи. Перший етап реформи зосереджено на первинній медичній допомозі, а другий - на вторинній і третинній. Впровадження другого етапу заплановано на 2020 рік. Сучасний стан на ринку послуг медичної галузі та особливості його розвиту багато в чому знаходиться в залежності від низки інтегративних факторів.

За результатами реформи спеціалізованої медичної допомоги, яка розпочалася з 1 квітня 2020 року, більша частина державних видатків на охорону здоров'я було централізовано та об'єднано в Програму медичних гарантій (ПМГ) - пакети послуг, у яких визначаються медичні послуги та лікарські засоби, за які сплачує НСЗУ. Для більш ефективного та справедливого використання публічних ресурсів запроваджені нові фінансові механізми та методи оплати надавачам послуг. У закладах, які автономізувались та уклали договори з НСЗУ, відбувся перехід від фінансування постатейних кошторисів закладів охорони здоров'я до оплати результату (тобто фактично пролікованих випадків або приписаного населення). Таким чином, гроші почали «ходити за пацієнтом», а не за інфраструктурою закладів охорони здоров'я.

Поетапне здійснення усіх концептуальних та програмних заходів спрямованих на реалізацію державної політики розвитку сфери охорони здоров'я висвітлило необхідність розробки довгострокової стратегії розвитку галузі. В кінці 2020 на початку 2021 року при Міністерстві охорони здоров'я було сформовано міжсекторальну робочу групу для розробки такої стратегії.

23 лютого 2022 року, членами Міжсекторальної робочої групи було фіналізовано й погоджено Проект Стратегії розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року (далі Стратегія) [3], яка спрямована на вдосконалення та розвиток системи охорони здоров'я населення, зокрема гарантування доступності та раціонального використання в державі ефективних та безпечних лікарських засобів належної якості, та забезпечення доступу населення України до якісних послуг охорони здоров'я.

У цілому ця Стратегія орієнтується на провідні національні документи та міжнародний досвід, включаючи стратегічні документи керівництва ВООЗ, Європейського Союзу, а також найкращі практики країн ЄС, Великої Британії, США та інших країн. Положення Стратегії також враховують ряд напрацьованих раніше стратегічних документів Уряду та МОЗ.

Зокрема, при розробці Стратегії було проаналізовано та враховано такі національні та міжнародні документи: Національна економічна стратегія (2030 р.); Стратегія економічної безпеки (2025 р.); Стратегія із створення безбар'єрного простору (2030 р.); Стратегія людського розвитку; Національна стратегії у сфері прав людини; Державна стратегія регіонального розвитку (2027 р.); Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я, затверджена розпорядженням КМУ від 30 листопада 2016 р. №1013 -р; Концепція розвитку системи громадського здоров'я, затверджена розпорядженням КМУ від 30 листопада 2016 р. №1002-р; Концепція розвитку електронної охорони здоров'я, схвалена розпорядженням КМУ від 28 грудня 2020 р. №1671 -р; Державна стратегія реалізації державної політики забезпечення населення лікарськими засобами на період до 2025 року, затверджена постановою КМУ від 5 грудня 2018 р. №1022; Указ Президента України №369/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року «Про стан національної системи охорони здоров'я та невідкладні заходи щодо забезпечення громадян України медичною допомогою»; Угода про асоціацію між Україною та ЄС; Оцінки з дотримання прав людини відповідно до механізму Універсального періодичного огляду; Зобов'язання за Меморандумом про взаєморозуміння між Україною та ЄС; Зобов'язання України перед МВФ; Міжнародні медико-санітарні правила; Управління здоров'ям у 21 столітті (Європейське регіональне бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я); Фармацевтична стратегія Європи 2020.

До того ж цей перелік не є виключним. Під час написання Стратегії розробниками було також проаналізовано стратегічні документи за програмними напрямками (охорони психічного здоров'я; імунопрофілактики; профілактики неінфекційних хвороб; протидії протимікробній резистентності; протидії ВІЛ/СНІД, ТБ і вірусним гепатитам; біобезпеки і біозахисту та інші) [3].

Розробники даної Стратегії спиралися на результати моніторингу та аналізу поточної ситуації у сфері охорони здоров'я, що досліджували ключові показники здоров'я населення.

Так, за даними, що оприлюднені ще у 2017 р. фахівцями експертної платформи «ПРОSVITA» при обґрунтуванні проекту Концепції побудови національної системи охорони здоров'я України «...смертність українців за два десятиліття збільшилася на 13%. За цим показником країна посіла друге місце в європейському регіоні. Кожен четвертий українець помирає в працездатному віці. Щорічно майже 4% домогосподарств терплять фінансову катастрофу через хворобу члена родини, а 92% громадян відчувають таку загрозу. Понад 40% українців мають погану якість життя, високий ступінь стресу та стомлюваності. Середня очікувана тривалість життя при народженні - основний комплексний показник якості життя - є низькою та її динаміка в 2011 -2015 рр. демонструє стагнацію на рівні 71,2-71,4 роки, що майже на 10 років нижче, ніж в країнах

Євросоюзу» [2]. Аналіз показників та тенденцій демографічного стану в Україні, що базується на даних медичної статистики, вказує на наявність невтішної ситуації, яка склалася у суспільстві за останні роки й свідчить про те, що Україна є «старіючою» та «вимираючою» країною, де смертність перевищує народжуваність (табл.1)

Таблиця 1

Динаміка демографічних показників України за період 2000-2022 рр.

Висновки

Таким чином унаслідок непослідовної й безсистемної державної політики у сфері охорони здоров'я, а також хронічного недофінансування цієї системи за роки незалежності накопичились проблеми, які охоплюють усі її елементи. До того ж до початку реформ 2016 року система охорони здоров'я характеризувалася високим рівнем централізації та монополізації управління зі сторони МОЗ, засиллям різних бюрократичних процедур та паперових документів з обліку й звітності хворих, хвороб, медичної практики тощо. Все це суттєво гальмувало розвиток та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я та призвело до розбалансовані й дисфункції всієї системи. Вирішення означених проблем можливе за умови впровадження механізмів оперативного та якісного моніторингу та контролю на основі використання цифрових технологій та масштабного запуску електронної системи охорони здоров'я.

Для подолання накопичених проблем, спираючись на кібернетичний підхід Росса Ешбі та методику імітаційного моделювання, вважаємо за доцільне здійснювати реформування у сфері охорони здоров'я як мінімум за такими трьома можливими варіантами:

Перший варіант - децентралізація повноважень у сфері охорони здоров'я та покладання відповідальності за здоров'я населення на місцеві та територіальні органи влади; створення автономних, замкнених у межах територіальних громад систем медичного обслуговування населення, що практично передбачає самоусунення держави від відповідальності за дотримання гарантій у сфері охорони здоров'я. Однак це призведе до погіршення стану здоров'я населення в економічно та фінансово слабких громадах та несе значні ризики для здоров'я населення країни у випадках глобальних екологічних та технологічних катастроф, особливо в умовах загрози ескалації зовнішньої агресії або поширення інфекційних захворювань та пандемій.

Другий варіант - здійснювати реформування лише за окремими елементами системи охорони здоров'я, таких як фінансування та забезпечення окремих груп населення специфічними ліками чи послугами (гемодіаліз, безкоштовне забезпечення ліками хворих на онкологічні чи серцево-судинні захворювання). Це дозволяє сконцентруватися на пріоритетних напрямах та швидко досягти певного результату, але несе ризики втрати комплексності та ефективності реформи через певну неузгодженість дій при розширенні загальнодержавних напрямів реформування. Основною загрозою при виборі цього варіанту є відставання у інших, функціонально взаємозалежних секторах, таких як система управління, кадрове забезпечення, управлінська інформація та через поглиблення дезінтеграції системи медичного обслуговування.

Третій варіант - побудова нової національної системи охорони здоров'я України, в основу якої покладено комплексний підхід до забезпечення громадського здоров'я, зокрема через: запровадження державно-громадської системи управління; підвищення ефективності кадрового забезпечення у її якісному і кількісному вимірах, зокрема через підвищення престижу медичних професій у поєднанні з високими вимогами до інтелектуальних і етичних засад до здійснення професійної діяльності; впровадження державних гарантій у сфері охорони здоров'я та соціальної програми розвитку національної системи охорони здоров'я; адекватного наповнення системи охорони здоров'я фінансовими та матеріально-технічними ресурсами у тому числі шляхом запровадження контрактної моделі медичного обслуговування та публічно- приватного партнерства; забезпечення належної доступності лікарських засобів; формування сучасної ІТ-системи з інформатизації управлінської і професійної діяльності, комунікацій з пацієнтами, а також формування прозорої ефективної системи моніторингу та контролю за усіма складовими системи охорони здоров'я.

Із наведених вище варіантів, на нашу думку, найбільш прийнятним є третій, який зокрема передбачає чітке визначення особливої ролі громад у побудові нової національної моделі системи охорони здоров'я, а також інноваційні підходи до фінансування системи охорони здоров'я України і можливість поетапної реалізації з визначенням напрямів першочергових дій, а отже вбирає в себе цінні аспекти 1-го і 2-го варіантів.

Побудова нової національної системи охорони здоров'я спрямована на зміцнення ролі України у світовому співтоваристві та Євросоюзі і потребує формування та реалізації оновленої державної політики у сфері охорони здоров'я, яка має забезпечити демонополізацію та децентралізацію управління у цій сфері на засадах лідерства й оновлення законодавства з охорони здоров'я з урахуванням кращого національного і світового досвіду. При цьому ключовим є збільшення фінансування системи охорони здоров'я з консолідованих громадських джерел (бюджети різних рівнів, обов'язкове медичне страхування) до обґрунтованого необхідного рівня та забезпечення захисту фінансових ризиків медичних працівників та громадян з використанням ІТ ресурсів проведення моніторингу і контролю.

Література

1. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96'ВР.

2. Концепція побудови нової національної системи охорони здоров'я України // Еженедельник Аптека від 27 жовтня 2017 р.

3. Стратегія розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року: проект від 23 лютого 2022 року. Фіналізований та погоджений членами Міжсекторальної робочої групи з питань розробки Стратегії розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року»

4. Барзилович А.Д. Моніторинг ефективності регулювання ринку медичних послуг. Інвестиції: практика та досвід. 2020. №3. С. 124-130.

5. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 р. №2801-ХІІ.

6. Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України: Указ Президента України від 7 грудня 2000 р. №1313/2000.

7. Сидоренко Т.М. Правові засади реформування галузі охорони здоров'я: стан, проблеми, перспективи розвитку // Прес-служба Міністерства юстиції України.

8. Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 лист. 2016 р. №1013-р.

9. Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19.10.2017 №2168-VIII.

10. The Human Capital Index 2020 UPDATE // World Bank Group.

11. Населення України // Матеріали з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

12. 52 мільйони не буде: які прогнози щодо скорочення чисельності населення України // Слово і діло від 29 вересня 2023 р.

13. НСЗУ запроваджує систему моніторингу дотримання умов договорів із медзакладами // Медична справа від 23 грудня 2022 р.

14. МОЗ планує перезапустити моніторинг виконання договорів з НСЗУ // Медична справа від 25 травня 2023

15. Уряд розширив повноваження НСЗУ для моніторингу медзакладів щодо виконання договорів // Медична справа від 18 жовтня 2023 р.

References

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996), “Constitution of Ukraine”,

2. Apteka (2017), “The concept of building a new national health care system of Ukraine”

3. The Ministry of Health Protection of Ukraine (2022), “Health care system development strategy until 2030”

4. Ваrzylovych, A.D. (2020), “Monitoring the effectiveness of regulation of the medical services market”, Investytsiyi: praktyka ta dosvid, vol. 23, pp. 124-130.

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (1992), The Law of Ukraine “Fundamentals of Ukrainian legislation on health care”

6. President of Ukraine (2000), Decree “On the Concept of Health Care Development of the Population of Ukraine”

7. Sydorenko, T.M. (2006), “Legal foundations of reforming the health care sector: state, problems, prospects for development”

8. Cabinet of Ministers of Ukraine (2007), Resolution “Concept of health care financing reform”

9. The Verkhovna Rada of Ukraine (2017), The Law of Ukraine “On state financial guarantees of medical care for the population”

10. World Bank Group (2020), “The Human Capital Index 2020 UPDATE”, Wikipedia (2023), “Population of Ukraine”

11. Word and deed (2023), “There will not be 52 million: what are the forecasts for the reduction of the population of Ukraine”

12. Medical Affairs (2022), “NSHU introduces a monitoring system for compliance with the terms of contracts with medical facilities”

13. Medical Affairs (2023), “The Ministry of Health plans to restart the monitoring of contracts with the National Health Service”

14. Medical Affairs (2023), “The government expanded the powers of the National Health Service of Ukraine to monitor medical institutions regarding the fulfillment of contracts”. Размещено на Allbest.Ru