Пряма дія норм Конституції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пряма дія норм Конституції України

Анатолій Ігорович Вагін

аспірант Київського університету права НАН України

Резюме

прямий конституційний норма законодавчий

Вагін А.І.

Пряма дія норм Конституції України

У статті проаналізовано загальні підходи до розуміння прямої дії конституційних норм, і наведено обґрунтування кожного з них. Підкреслено хибність зведення прямої дії норм конституції до їх виключно інструментального застосування. Наведено основні випадки прямої дії конституційних норм, а саме відсутність відповідного нормативно-правового акта чи норми законодавства, неналежна якість закону або окремого припису закону, колізія законодавчих приписів. Зазначено правові позиції Конституційного Суду України щодо недопустимості прийняття законів єдиним законодавчим органом, які суперечать Конституції України, неможливість повторного прийняття неконституційного регулювання, та важливість гарантування прямої дії рішень Конституційного Суду України.

Ключові слова: Конституція України, пряма дія, норми конституції, норми прямої дії, пряма дія Конституції України, пряма дія конституційних норм.

Summary

Anatolii Vahin

Direct effect of the provisions of the Constitution of Ukraine

This article intended to analyze the general approaches of understanding the direct effect of constitutional provisions of Constitution of Ukraine and some specific of their usage. Author explored and noted the major doctrinaire justification for each of them. The author emphasized the fallacy of understanding the direct effect of constitutional provision to their exclusively instrumental application. Article presented the main cases of direct effect of constitutional provisions, namely, the absence of a relevant legal act or provision of legislation, inadequate quality of a law or a separate provision of law, and a conflict of legislative provision. Also in the article are noted some legal positions of the Constitutional Court of Ukraine regarding the inadmissibility of the adoption of laws by the only legislative body which contradict the Constitution of Ukraine, the impossibility of re-adopting unconstitutional regulation, and the importance of guaranteeing the direct effect of the decisions the Constitutional Court of Ukraine.

Key words: Constitution of Ukraine, direct effect, constitutional provisions, provisions of direct effect, direct effect of the Constitution of Ukraine, direct effect of constitutional provisions.

Постановка проблеми

Міжнародні акти, що регулюють сферу людських прав, містять фундаментальні положення, відповідно до яких забезпечення людських прав становить провідну функцію демократичної держави. Одним із таких механізмів є пряма дія конституційних норм.

До прикладу, частина третя ст. 1 Конституції Федеративної Республіки Німеччини визначає перелічені в ній основні права як норми прямої дії для законодавчої, виконавчої та судової влади¹. Частина друга ст. 8 Конституції Республіки Польща встановлює, що положення Конституції застосовуються безпосередньо, якщо Конституцією не передбачено інше². Частина перша ст. 15 Конституції Республіки Словенія проголошує, що права людини і основоположні свободи здійснюються безпосередньо на основі Конституції³. Частина перша ст. 6 Конституції Литовської Республіки зазначає, що Конституція є цілісним актом прямої дії⁴. Частина друга ст. 5 Конституції Республіки Болгарія прямо передбачає, що положення Конституції є нормами прямої дії⁵.

Проблематика прямої дії норм Конституції України прямо пов'язана з захистом конституційних прав людини, а останні посідають фундаментальне місце як у конституційному праві, так і в суспільстві загалом. Верховенство Конституції забезпечується Конституційним Судом України та судами системи судоустрою через застосування принципу верховенства права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженням прямої дії норм Конституції України в різні часи займались: Ю. Барабаш, І. Берестова, Г. Берченко, С. Головатий, Д. Луспеник, В. Венгер, В. Лемак, Л. Летнянчин, О. Петришин, С. Погребняк, П. Рабінович, В. Речицький, С. Різник, Ю. Ткаченко, М. Савчин, Т. Слінько, А. Шайо, А. Дайсі та ін.

Формулювання мети статті

Метою статті є загальний аналіз поширених підходів розуміння прямої дії норм Конституції України та висвітлення типових випадків прямої дії норм Конституції України.

Викладення основного матеріалу

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується⁶, ось так частиною третьою ст. 8 Конституції України конституцієдавець закріпив пряму дію норм у Конституції України. Це положення не містить будь-яких винятків або вказівок щодо сфери та суб'єктів його застосування, що, своєю чергою, породжує численність інтерпретацій. Отже, буквальне розуміння цих приписів часто зводиться до гарантування можливості звернення до суду на основі конституційної норми. І хоча така гарантія є важливою та доцільною, але пряма дія конституційних норм не може зводитися тільки до аргументації позову, скарги чи заяви, позаяк передумовою звернення до суду в конкретному юридичному спорі виступає недотримання норм, що регулюють певні правовідносини, яке спричинило порушення прав, свобод і законних інтересів особи.

Пряма дія конституційних норм не має й завершуватися просто їх цитуванням або використанням у тексті судового рішення. Своєю чергою гарантування права на звернення до суду безпосередньо на підставі конституційних норм не може й означати обов'язку суду ухвалювати рішення безпосередньо на підставі таких приписів Основного Закону України.

Свого часу Конституційний Суд України розглядав справу № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій), у якій зазначив, що пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, що не суперечать Конституції України⁷.

У науковому дискурсі пряма дія норм конституції є категорією багатоаспектною і розглядається, зокрема, як елемент принципу верховенства права⁸, як юридична властивість Конституції України⁹, як конституційний принцип або принцип конституційного ладу¹⁰.

Доктрина прямої дії конституційних норм розрізняє широкий і вузький підходи: широкий поширює пряму дію на всі норми Конституції України, вузький відповідно лише на ті норми, що стосуються прав і свобод людини і громадянина.

Широкий підхід обстоювали автори науково-практичного коментаря до цивільного законодавства України, наголошуючи на тому, що «...не можна стверджувати, що, оскільки у частині третій статті 8 Конституції України гарантується звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції для захисту прав і свобод людини і громадянина, то і попереднє положення цієї частини про те, що норми Конституції є нормами прямої дії, стосуються тільки положень Конституції, що встановлюють права та свободи людини і громадянина. Отже, частина третя статті 8 Конституції України надає значення норм прямої дії всім нормам, які формулюються в Конституції України»¹¹.

Інший підхід відповідно окреслює пряму дію норм Конституції як логічне поєднання першого речення частини третьої статті 8 та другого речення частини третьої статті 8 Конституції України, як зазначив С. Головатий: «третю частину статті 8 слід розглядати як єдине ціле, з якого випливають такі наслідки: 1) нормами прямої дії в Конституції є винятково лише ті норми, що стосуються прав і свобод людини і громадянина; 2) звернення до суду безпосередньо на підставі конституційних норм прямої дії гарантовано лише для захисту прав і свобод людини і громадянина, а не для їх обмеження; 3) звертатися до суду на підставі конституційних норм прямої дії можуть лише приватні особи, а не органи державної влади чи їх посадові особи; 4) на суд покладено обов'язки захищати права і свободи людини і громадянина, а не обмежувати їх; 5) суд зобов'язаний взяти до розгляду справу стосовно захисту прав і свобод людини і громадянина навіть за умови, якщо у системі національного законодавства відсутній нормативний акт (чи норма) нижчого від Конституції рівня з цього предмета; 6) у разі відсутності у системі національного законодавства нормативного акта (чи норми) нижчого від Конституції рівня суд зобов'язаний захищати права і свободи людини і громадянина безпосередньо на підставі конституційних норм прямої дії, які є відтворенням у національній конституції положень Європейського суду з прав людини у цих питаннях; 7) до переліку прав і свобод людини, що можуть бути предметом судового захисту на підставі конституційних норм прямої дії, належать ті права людини й основоположні свободи (природні права), які входять до класичного «каталогу прав людини», передбаченого Європейською конвенцією з прав людини; 8) органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові особи не можуть застосовувати будь-які інші норми Конституції як норми прямої дії, окрім тих, що стосуються «конституційних прав і свобод людини і громадянина»; 9) заборона органам державної влади та місцевого самоврядування під час здійснення ними своїх повноважень застосовувати інші конституційні норми (інші, ніж ті, що стосуються «конституційних прав і свобод людини і громадянина») як норм прямої дії випливає з іншого складника принципу верховенства права - принципу законності, котрий зобов'язує такі органи та їхні посадові особи діяти лише на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»¹².

Л. Летнянчин зауважує, що пряма дія Конституції України адресована передусім звичайній людині й дає змогу вимагати від держави забезпечення можливостей скористатися нормою, включеною в текст Конституції, а держава зобов'язана виконати цю вимогу. Адже саме згідно зі ст. 3 Основного Закону саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави¹³.

Під дещо іншими кутами пряму дію норм Конституції розглядали В. Буткевич і В. Речицький, які вважають, що пряма дія Конституції означає, що реалізація Основного Закону має бути забезпечена як за наявності, так і за відсутності опосередковуючого законодавства. Причому навіть тоді, коли про таке опосередковуюче законодавство (закони) прямо говорить Конституція України. Якщо немає відповідного процедурного закону, треба вчиняти необхідні дії на основі Конституції. Прямо означає, на думку авторів, без посередника на рівні закону¹⁴.

С. Шевчук щодо цього зауважує, що «надання конституційним нормам, зокрема конституційним принципам (наприклад, принцип рівності або верховенства права) і нормам про права людини та основоположні свободи, прямої дії, їх безпосереднє застосування у судах незалежно від наявності або відсутності відповідного «конкретизуючого законодавства», потребує нової, творчої ролі судді»¹⁵.

Супроти концепції прямої дії конституційних норм виключно в аспекті забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини виступає В. Венгер, який зазначає, що часто таке розуміння обґрунтовується принципом законності: «Заборона органам державної влади та місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень застосовувати інші конституційні норми (інші, ніж ті, що стосуються «конституційних прав і свобод людини і громадянина»)». Такий підхід не просто обмежує юридичну природу Конституції та її сутнісний зміст, а й нівелює значення прав людини в системі інститутів конституційного права загалом. Так, підкреслює науковець, права і свободи людини є основною діяльністю держави та всіх її інститутів. Вони мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави. Ця ідея, що чітко закріплена і в частині другій ст. 3 Конституції України, є не просто гаслом чи теоретичною конструкцією, вона наповнена низкою конкретних вимог до практичного функціонування держави. Відповідно не може існувати діяльність органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування поза необхідністю гарантування та захисту прав і свобод людини. Додатковим, хоча й формальним, аргументом, зазначає науковець, є й те, що припис частини другої ст. 19 Основного Закону України передбачає: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені насамперед Конституцією, а вже потім законами України. Отже, звуження прямої дії конституційних норм виключно до тих її норм, які стосуються безпосередньо прав і свобод людини та громадянина, буде некоректним і не забезпечить належну реалізацію конституції загалом¹⁶.

Аналіз теоретичних підходів і узагальнення практики нормозастосування дає можливість виокремити такі основні випадки прямої дії конституційних норм, як відсутність відповідного нормативно-правового акта чи норми законодавства; неналежна якість закону або окремого припису закону; колізія законодавчих приписів.

У випадку відсутності відповідного нормативно-правового акта чи норми законодавства, відбувається компенсування конституційними приписами відсутнього законодавства (законів або підзаконних нормативних актів). Хрестоматійним прикладом може виступати відсутність регулювання на рівні спеціального закону, до прикладу - питання законодавчого врегулювання мирних зібрань в Україні. Наразі відсутній спеціальний закон, який би врегульовував проведення мирних зібрань в Україні, хоча й ряд аспектів реалізації цього права набули відображення в нормах деяких законів («Про порядок вирішення колективних трудових спорів», «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану»). Так, Європейський суд з прав людини у справі “Vyerentsov v. Ukraine” яка стосувалась права на мирні зібрання, у п. 54 зазначив, що дійсно Конституція України передбачає певні загальні правила щодо можливості обмежень свободи зібрань, проте ці правила потребують подальшого розвитку в національному законодавстві¹⁷. На що С. Шевчук зауважив у окремій думці у справі “Shmushkovych v. Ukraine”, що Конституція не вимагає, щоб право на мирні зібрання залежало від запровадження закону, який би врегульовував це право. Стверджувати протилежне означає визнання старої позитивістської ідеї про те, що положення Конституції щодо прав людини і основоположних свобод не мають прямої дії та вимагають ухвалення законів, які «активують» відповідні права¹⁸.

У випадку проблеми дії неякісного закону або окремого припису закону пряма дія конституційних норм покликана нівелювати шкоду правового регулювання, спричинену приписами закону. Тут науковці виділяють дві форми регулятивного впливу норм Конституції: заміна дефектного регулювання конституційними нормами і коригування неякісного законодавства конституційними нормами. Перша передбачає застосування конституційної норми безпосередньо замість регулювання, встановленого законом. Друга передбачає можливість застосування закону в частині, що не суперечить конституції.

Випадок наявності колізії законодавчих приписів передбачає використання норм конституції як інструменту вирішення проблеми суперечності приписів нормативних актів. Такий підхід зумовлений принципом верховенства конституції та її ієрархічним місцем у системі нормативно-правових актів. Як пише В. Венгер, кількість приписів Конституції, які можна безпосередньо текстуально застосувати, порівняно мала. Як правило, такі конституційні приписи визначають певні конституційні процедури та межі повноважень органів влади. Інші приписи конституції мають дещо іншу природу - визначають нормативну (регулятивну) спрямованість дій держави та функціонування суспільства загалом. Саме тому набагато важливішим є забезпечення прямої дії всієї конституції через закріплені в ній цінності та принципи. Відповідно для подолання колізії законодавчих приписів важливою є не так наявність конкретної норми Конституції України, якою можна підмінити норму закону, надати перевагу певному закону чи нормі або в інший спосіб вирішити колізійну суперечку, як ціннісна спрямованість конституційних приписів¹⁹.

Важко не погодитись з таким сутнісним тлумаченням прямої дії норм конституції, яке проголошує науковець, однак у наш час, коли суди мають численні помилки у вирішенні спорів за суто матеріальними приписами, важко уявити згадані установи за аналізом конституційних цінностей і принципів. Звісно, ідея того, що при здійсненні насамперед правосуддя суди загальної юрисдикції мають оцінювати правові акти, що підлягають застосуванню на відповідність Конституції, надзвичайно заманлива, однак вимагати від судді загальної юрисдикції не просто співвіднесення конкретних норм законодавства з чіткими формулюваннями Конституції України, а кристалізацію конституційних цінностей та принципів, з огляду на доволі широку практику Європейського суду з прав людини виглядає поки що доволі мрійливим.

У Генеральній доповіді XIV Конгресу Конференцій європейських конституційних судів зазначено таке: «засади конституційного порядку можуть також бути порушені невиконанням конституційних приписів, коли не регулюється те, що має регулюватися згідно з конституцією. Згідно з цією доповіддю, прогалини, колізії та суперечності у законодавстві суперечать верховенству права, зокрема юридичній визначеності, передбачуваності у праві, створюючи істотні перепони в реалізації конституційних прав, посягаючи на їх сутнісний зміст»²⁰.

Притчею во язицех є і вимога підпорядкування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу вимогам Конституції України, і мова не про застосування парламентом процедурних приписів Конституції України. Конституційний Суд України у своїх правових позиціях неодноразово зазначав необхідність сутнісного відображення конституційних приписів в актах Верховної Ради України «...Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених у Конституції України.»²¹. Суд вказував і на неможливість повторного неконституційного врегулювання суспільних відносин: «закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції.»²². Суд також констатував свою позицію й щодо необхідності гарантування прямої дії рішень Конституційного Суду України: «Згідно з Основним Законом України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими та остаточними, тому після їх опублікування викладені в них юридичні позиції Конституційного Суду України, перебуваючи у нормативній єдності з витлумаченими в цих рішеннях положеннями Конституції України, стають безпосередніми регуляторами суспільних відносин, зокрема визначають зміст та обсяг конституційних прав і свобод»²³.

Висновки

Проведений аналіз поширених підходів до розуміння прямої дії конституційних норм продемонстрував хибність буквального розуміння ст. 8 Конституції України, у сенсі зведення вказаної норми до суто можливості звернення до суду. Висвітлені позиції широкого та вузького підходів розуміння прямої дії норм Конституції України, та наведені аргументи щодо кожного з них продемонстрували відсутність у науковому дискурсі єдиного розуміння прямої дії норм Конституції України. Аналіз підкреслив, що, розглядаючи поняття прямої дії норм Конституції, потрібно розуміти не стільки вимогу відсутності додаткового регулювання законом, скільки вимогу якості та змісту такого регулювання. Наведено основні випадки прямої дії конституційних норм до яких увійшли: відсутність відповідного нормативно-правового акта чи норми законодавства; неналежна якість закону або окремого припису закону; колізія законодавчих приписів.

Література

1. Основний закон Федеративної Республіки Німеччини від 23 травня 1949 р. URL: https://www.constituteproject.org/con-stitution/German_F ederal_Republic_2014? lang=en.

2. Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Poland_2009? lang=en.

3. Основний закон Республіки Словенія від 23 грудня 1991 р. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Slovenia_ 2016?lang=en.

4. Конституція Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 р. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Lithuania 2019?lang=en.

5. Конституція Республіки Болгарія від 12 липня 1991 р. URL: https://www.constituteproject.org/constitution/Bulgaria_2015? lang=en.

6. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08.09.2016 р. № 6-рп/2016 / Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://goo.gl/N8D7qC.

8. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика). Харків: Право, 2008. С. 240.

9. Нікольська О. Пряма дія Конституції України як її юридична властивість. Юридична Україна. 2009. № 7. С. 40.

10. Рибачук А. Застосування норм Конституції України як норм прямої дії у процесуальній процедурі розгляду судової справи. Підприємництво, господарство і право. № 5/2021. С. 138.

11. Ротань, В.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: в 4-х т., т. № 4. Методологія тлумачення нормативно-правових актів України. Київ: Юридична книга; 2008.

12. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій (гол) та ін.; Національна академія правових наук України; 2-ге видання, перероблене і доповнене. Харків: Право, 2011. С. 64-65.

13. Летнянчин Л.І. Пряма дія норм Конституції України: від принципу до практичного застосування. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 4(91). С. 118.

14. Буткевич В., Речицький В. Здійснення конституційної реформи: бачення фахівців. Права і свободи та обов'язки людини і громадянина. Національна безпека і оборона. 2015. № 4-5. С. 44.

15. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. Київ: Реферат, 2007. С. 3.

16. Венгер В.М. Пряма дія конституції та конституційних норм: теоретичний аспект. Застосування судами Конституції України: доктрина і практика. Київ, 2022. С. 23.

17. Рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2013 року “Vyerentsov v. Ukraine” (заява № 20372/11), p. 95. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-118393.

18. Окрема думка Станіслава Шевчука, судді ad hoc по справі “Shmushkovych v. Ukraine”, № 3276/10, ECHR, 14.02.2014. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_990.

19. Венгер В.М. Названа праця. С. 32.

20. Оніщук М.В., Савчин М.В. Пряма дія конституції та імплементація її положень в адміністративному судочинстві. Часопис Київського університету права. № 2020/3. С. 420.

21. Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 р. № 7-зп. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-97#Text.

22. Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 р. № 4-рп/2016. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-16#Text.

23. Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2018 року № 13-р/2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-18#Text.

Размещено на Allbest.ru