Методологічні засади дослідження проблеми цивільної процесуальної відповідальності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Відділ проблем цивільного, трудового та підприємницького права

Постановка проблеми

За останні кілька десятиліть проблеми судової влади та здійснення правосуддя є одними з небагатьох, які не втрачають своєї актуальності. Україна за цей час пройшла через кілька судово-правових реформ і концепцій удосконалення судочинства. Навряд чи з позиції пройденого шляху та сучасних реалій можна говорити про високу ефективність проведених змін. Очевидно, що підсумки реформ виявилися далеко не такими, як очікувалось. Мабуть, не випадково західні країни - наші партнери не втомлюються повторювати тези, що стали вже хрестоматійними, про важливість реального впровадження верховенства права, створення незалежної та самостійної судової влади та удосконалення суміжних правових інститутів. Напевно, кількість ухвалених законодавчих актів про суд і судочинство ще не переросла в якісну систему законодавства, позбавлену серйозних недоліків та прорахунків.

Можна з упевненістю стверджувати, що в усьому світі судова влада є і, по суті, залишається єдиним дієвим гарантом захищеності прав і свобод громадян, нормального функціонування громадянського суспільства та його взаємодії з владою. Своїми рішеннями суди уособлюють незмінність дотримання базових засад правової та демократичної держави - права кожного на доступне та справедливе правосуддя.

Значення гілки влади і судочинства, що розглядається, настільки велике, що ще раз підкреслює необхідність зважених, вдумливих, а часом і обережних законодавчих підходів. В основі будь-яких перетворень у царині організації судової системи та порядку проведення процесуальних дій має бути всебічний аналіз галузі, що реформується, розроблено нові методи, форми та способи підвищення її результативності та ефективності, визначено всі можливі наслідки тих чи інших законодавчих рішень, а також дано довгостроковий прогноз розвитку сфери судової юрисдикції загалом. Поки що говорити про це можна лише в перспективі.

Вважаємо, що не останню роль у такому становищі відіграла відсутність належної наукової складової правових реформ, з детальним її обґрунтуванням та супроводом. Найновіші теоретичні дослідження повинні втілюватись у законотворчому та правозастосовному процесі. Це має стати звичайною практикою.

Сьогодні можна констатувати, що в Україні немає належних правових традицій підготовки законів і під- законних актів, обговорення їхніх проектів часто проводиться формально, без залучення фахових спеціалістів, які займаються дослідженням відповідних проблемних питань і глибокого обговорення юридичною громадськістю. Це впливає на зміст того юридичного матеріалу, який подається законодавцю на розгляд. Реалізація нормативних розпоряджень - ключова проблема вітчизняної правової системи. Але це лише один бік явища, що вивчається.

Особливість іншої полягає в тому, що там, де немає широкого наукового базису, немає й нового знання. Насамперед це стосується проблеми визначення та використання належних методологічних засад при формулюванні галузевих правових норм та інститутів. Помилки, допущені у сфері правової методології, можуть негативно впливати на підготовку нормативних актів.

Для цивільного судочинства як сфери людської діяльності ця теза набуває першорядного значення. У 2017 році, як відомо, було значно оновлено цивільне процесуальне законодавство. Ми отримали нову редакцію Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Чи є ЦПК України методологічно вивіреним законодавчим актом, що характеризується системним використанням великої кількості методів юридичного аналізу? Чи юридична методологія мала в законотворчості обмежене застосування?

Нова редакція цивільного процесуального закону відкриває нові можливості для відповіді на ці питання, як, утім, і для проведення дискусій і порівняння всіляких поглядів та концепцій. На нашу думку, в сучасних умовах йдеться про формування власної методології дослідження цивільного процесуального права. Звичайно, таке формування неможливе поза базою останніх розробок загальної теорії права з урахуванням специфіки тих суспільних відносин, які складаються між судом і учасниками судового процесу під час розгляду та вирішення спірних цивільних справ.

Не ставлячи завдання загального обґрунтування методологічних прийомів вивчення всього цивільного процесуального права, звернемося в силу предмета свого наукового дослідження лише до методології пізнання категорії цивільної процесуальної відповідальності. Це, можливо, буде одним із кроків на шляху до з'ясування поняття та сутності методології цивільного процесуального права.

Висловимо припущення, що комплексному вивченню цивільних процесуальних норм, інститутів і стадій передує визначення належної методології. Питання методології первинні, з огляду на дискусійність багатьох понять і положень цивілістичної процесуальної доктрини та законодавства. Все має розпочинатися з методології. Як необхідно дослідити правове явище? На які сторони явища, що вивчається, варто звернути особливу увагу при виявленні та описі його природи та особливостей реалізації в цивільному судочинстві? Від відповіді на ці питання багато в чому залежать і результати наукових досліджень.

Мабуть, вагомі відмінності в методології, що обирається, зумовлюють відмінності пропонованих теоретичних основ правового регулювання цивільної процесуальної діяльності. Для законодавця часом це створює величезні труднощі. У цьому плані вважаємо, що теоретичне обґрунтування та аргументування необхідності змін у сфері правосуддя у цивільних справах загалом і цивільної процесуальної відповідальності зокрема має ґрунтуватися виключно на системному застосуванні єдиних методологічних передумов.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням методології дослідження актуальних проблем цивільного процесуального права присвячували свої праці такі вітчизняні вчені-процесуалісти, як В. Бобрик, А. Гулик, К. Гусаров, О. Грабовська, Х. Джавадов, В. Кройтор, В. Комаров, М. Курило, Г. Тимченко та ін. Віддаючи належне проведеним дослідженням, зазначимо, що залишається дискусійним перелік методів і способів пізнання багатьох правових явищ у сфері цивільного судочинства, зокрема цивільної процесуальної відповідальності.

Формулювання мети статті. Виходячи з цих міркувань, мета цієї статті полягає в тому, щоб запропонувати авторське бачення методологічних засад дослідження проблеми цивільної процесуальної відповідальності.

правовий цивільний судочинство процесуальний відповідальність

Викладення основного матеріалу

Перейдемо до питань власне методології. Варто зазначити, що саме поняття методології досі належить до дискусійних. Відмова від колишньої методології, яка тривалий час панувала у вітчизняному правознавстві, повинна, нарешті, привести до появи нових методів і способів наукового пізнання права. Водночас нині наявний лише критичний аналіз наукової розробленості цієї проблеми.

Без формування чіткої позиції про те, як проводити необхідні зміни, жодна реформа будь-якої сфери не може відбутися. І тим більше бути успішною. А це все знову повертає нас до питань методології. Останнім часом методологічним проблемам у правовій науці стало приділятися чимало уваги. Як правило, йдеться переважно про структуру методології та виділення основоположних принципів, способів і засобів, які найчастіше використовуються при дослідженні правових явищ.

У науці цивільного процесуального права питання методології ще не отримали достатнього висвітлення та аналізу.

У період становлення доктрини цивільного судочинства один з її фундаторів К. Малишев у вступній лекції до свого курсу, присвяченій елементам науки цивільного судочинства, зупинявся на історичному, порівняльному, практичному та критичному методах і прийомах вивчення цивільного процесуального права.

З цілком зрозумілих ідеологічних причин у радянський період розвитку цивільної процесуальної науки проблема методології на сторінках юридичної літератури практично не ставилася. У 1965 році М. Гурвич на одній із міжвузівських конференцій лише стисло окреслив проблему методології в науці цивільного процесуального права. На цьому розгляд цих питань на той час завершився.

У 90-х роках минулого століття дослідженню питань методології цивільного процесуального права присвятив низку своїх робіт А. Цихоцький. На думку цього дослідника, предмет і метод наукового дослідження у сфері правосуддя у цивільних справах взаємопов'язані: обраний для вивчення предмет потребує відповідного методу та навпаки.

Методологія науки цивільного процесуального права ґрунтується на принципах матеріалістичної діалектики і включає теоретико-понятійний апарат і приватно-наукові методи пізнання, які, незважаючи на історичну еволюцію правосуддя, залишаються незмінними, а саме: статистичний метод, метод спостереження, експертна оцінка, інтерв'ю, анкетний метод, тестування, соціометрія, документарний метод тощо. Наукове знання про правосуддя у цивільних справах виникає лише тоді, коли виявлено метод його отримання, що дає однаковий результат у будь-який час і будь-якому досліднику, який володіє цим методом. Дотримання цієї умови забезпечує об'єктивність результату, дає змогу уникнути суб'єктивізму в науці. Проте дотримання цієї умови залежить від забезпечення незмінності об'єкта дослідження - правосуддя у цивільних справах. Оскільки правосуддя - це динамічне явище юридичного буття, то й знання про функціонування правосуддя схильні до зміни.

Ми широко використовуватимемо наявні напрацювання у сфері методології цивільного процесуального права. Вивчення цивільної процесуальної відповідальності не може відбутися без застосування загально-наукових методів пізнання явищ дійсності, загально-правових способів і прийомів аналізу предмета, що розглядається, спеціальних засобів дослідження цивільного судочинства. Не виключена можливість застосування інших методів, характерних для інших сфер наукового знання.

До загальнонаукових методів пізнання, як правило, прийнято відносити закони, принципи та категорії діалектики. Свого часу були сформульовані три основні закони діалектики: закон єдності та боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення. Діалектика також оперує категоріями одиничного та загального, частини і цілого, змісту і форми, якості і кількості, сутності та явища, причини та наслідку, необхідності та випадковості, можливості та дійсності.

У загальному вигляді діалектика є формою і способом теоретичного мислення, який заснований на виявленні всіх існуючих суперечностей у змісті предмета, що вивчається. Так, аналіз різних, часом полярних точок зору на поняття цивільної процесуальної відповідальності, виявлення переваг і недоліків пропонованих підходів дає нам змогу вивчити правову природу заходів процесуального примусу та захисту в цивільному судочинстві, особливості їх сутності як концептуальної основи цивільної процесуальної відповідальності, протилежність поглядів на модель її нормативного регулювання. Крім того, враховуючи безперервний розвиток уявлень про цивільну процесуальну відповідальність, діалектичний метод пізнання сприяє розумінню напрямів такого розвитку, зокрема, форм законодавчого закріплення та пошуку варіантів вирішення існуючих проблем правозастосування.

Крім діалектичного аналізу, широке застосування можуть мати й інші загальнонаукові та філософські методи і прийоми пізнання - методи об'єктивності та всебічності пізнання, сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, системний підхід та низка інших. У сукупності з діалектичним методом їх використання - це спроба дослідження цивільної процесуальної відповідальності з позиції загальних наукових і філософських знань, що склалися в системі сучасного світогляду. Це важливо задля вдосконалення порядку здійснення цивільної процесуальної діяльності.

Наприклад, спосіб системного аналізу може бути застосовний при формулюванні теоретичних висновків щодо цивільної процесуальної відповідальності, пропозицій і рекомендацій щодо доповнення цивільного процесуального законодавства у цій частині. Розглядаючи цивільну процесуальну відповідальність як об'єкт дослідження, цей метод сприяє виявленню всіх елементів і внутрішніх взаємозв'язків об'єкта. Тобто цивільна процесуальна відповідальність - це свого роду система, яка передбачає наявність відповідних елементів та зв'язків між ними.

Загально-правові методи вивчення є базисом досліджень усіх юридичних наук, а не лише цивільного процесуального права. Широке застосування ці методи також можуть мати щодо проблематики цивільної процесуальної відповідальності.

Зокрема, формально-догматичний (юридичний) метод ще з часів римського права та його рецепції використовується для з'ясування сутності та змісту правових норм. Незважаючи на, здавалося б, обмежену сферу застосування, формально-юридичний метод допомагає встановити предмет дослідження без урахування зв'язків з іншими суспільними інститутами. Цей метод дає змогу виокремити юридичну відповідальність з- поміж інших видів соціальної відповідальності, визначити її зміст поза впливом різних соціальних факторів. Проте формально-юридичний метод має певні недоліки, адже не враховує суспільний динамічний вплив на досліджуваний предмет; окреслює юридичну відповідальність як окремий вид соціальної відповідальності, що має конкретні ознаки та особливості, проте відмежовує її від впливу різних соціальних факторів.

Цей метод має важливе значення для виявлення змісту глави ЦПК України щодо заходів процесуального примусу та змісту інших цивільних процесуальних норм, що закріплюють негативні наслідки невиконання процесуальних обов'язків і недотримання порядку здійснення правосуддя у цивільних справах. У певному сенсі використання формально-догматичного методу сприяє також розробці належного понятійного апарату цивільного процесуального закону та юридичної техніки.

Одним із найчастіше застосовуваних загально-правових методів при дослідженні актуальних проблем цивільного судочинства є історико-правовий аналіз. Цивільне судочинство не є статичним об'єктом, воно піддається змінам внаслідок змін державного устрою або суспільних відносин. Еволюція порядку розгляду та вирішення цивільних справ дає наочні приклади його перетворень. Наприклад, судові реформи середини XIX століття та революційні події 1917 року визначили кардинальні зміни у сфері цивільної юрисдикції та цивільних процесуальних форм.

Історико-правовий метод допомагає відтворити реальну картину подій, що відбулися, відновити ланцюжок логічних фактів, розкрити закономірності того чи іншого історичного процесу розвитку. У такому аспекті вивчення цивільної процесуальної відповідальності має починатися з аналізу витоків зародження перших уявлень про недотримання форм, обрядів і звичаїв цивільного судочинства або невиконання цивільних процесуальних обов'язків. Прообрази цивільної процесуальної відповідальності та її види можна знайти у стародавніх правових пам'ятках нашої держави та історії українського законодавства та правової думки.

Історичний зріз дослідження цивільної процесуальної відповідальності тим більше є значущим, з огляду на необхідність аналізу динаміки його розвитку на різних етапах становлення вітчизняного цивільного судочинства. Зрештою, це дасть можливість при довгостроковому прогнозуванні шляхів розвитку цього процесуального інституту врахувати позитивний і негативний законодавчий досвід, уникнути помилок та упущень минулого. Це важливо задля послідовного розвитку нормативної моделі цивільної процесуальної відповідальності.

Порівняльно-правовий метод також широко застосовується щодо вивчення цивільного процесуального права. В умовах існування відкритих кордонів, інтернаціоналізації цивільного обороту, тенденцій щодо гармонізації та уніфікації законодавства використання порівняльно-правових засобів набуває особливого значення. Важливо вміло використовувати законодавство розвинених країн для вдосконалення національної правової системи. Йдеться, звісно, не про сліпе й бездумне копіювання зарубіжних підходів. Творче осмислення можливості рецепції та ефективна імплементація на ниві вітчизняного правознавства - завдання юридичної теорії та практики.

Для цього дослідження використання порівняльно-правового методу - це можливість широкого аналізу зарубіжних концепцій правового регулювання цивільної процесуальної відповідальності, зіставлення пропонованих моделей з погляду їх переваг і недоліків, а також з позиції вітчизняного правосуддя у цивільних справах та важливості підвищення його ефективності.

Неможливо досягти очікуваних результатів без проведення роботи з узагальнення та аналізу судової практики. Цей метод пізнання однаково успішно застосовується при дослідженнях цивільної процесуальної проблематики, і розробки законодавчих актів. Нещодавно практика виступала чи не єдиним критерієм істинності наукового знання. Не вдаючись у дискусію щодо цієї тези, лише зазначимо, що судова практика дає великий матеріал для аналізу законодавства щодо відповідності його норм характеру розвитку суспільних відносин. Аналізуючи судову практику, можна виявити застарілі чи неефективні правові норми. Тобто на підставі законодавчих реформ - глибокий аналіз правозастосування.

Наскільки виправданим є підхід вітчизняного законодавця, який надав перевагу тільки заходам процесуального примусу і наскільки він сприйнятий правозастосовувачем - покаже судова практика.

Висновки

Різні сфери діяльності потребують і різнобічних методів їх дослідження. Крім загальнонаукових і загально-правових методів дослідження, необхідно використовувати окремі знання, які сформувалися в інших сферах наукового знання. Приміром, для цивільного судочинства важливо враховувати особливості психології учасників судового процесу. Це сприяє розумінню можливої специфіки їхньої поведінки при розгляді та вирішенні цивільних справ, зокрема, при використанні належних їм процесуальних прав та виконанні ними своїх процесуальних обов'язків, що має особливе значення в умовах наявності протилежних юридичних інтересів. А це, своєю чергою, вже один із взаємозв'язків із питаннями умов настання цивільної процесуальної відповідальності.

Ще одним науковим методом, який може бути використаний при вивченні проблематики цивільної процесуальної відповідальності, є соціологічний аналіз. Цей метод, як і попередній, зумовлений необхідністю пізнання поведінки людей. Очевидно, що правові явища у широкому значенні в силу своєї природи можуть бути досліджені й з соціального боку. Сучасні методи соціології уможливлюють це. Головне призначення соціологічного аналізу полягає в оцінці запропонованих законодавчих змін і реформ з погляду соціальних наслідків. Щодо аналізованої нами проблематики це означає визначення того, наскільки теоретичні висновки, що висуваються, гіпотези і пропозиції щодо вдосконалення законодавства в цій частині будуть позитивно сприйняті суспільством.

Література

1. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. Том 1. Второе, исправленное и дополненное издание. С.-Петербург: Типография М.М. Стасюлевича В.О., 1876. С. 1-14.

2. Гурвич М.А. К вопросу о методологии в науке советского гражданского процессуального права. Тезисы докладов и сообщений на межвузовской конференции по теоретическим и методологическим проблемам правовой науки. Кишинев, 1965. С. 162-164.

3. Цихоцкий А.В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам: дис. ... д-ра юрид. наук. Новосибирск, 1998. С. 148, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 178, 179. 617 с.

4. Терещук М.М. Методологія дослідження інституту юридичної відповідальності в публічному праві. Філософські та методологічні проблеми права. 2017. №2 (14). С. 137, 138. С. 130-142.

Размещено на Allbest.Ru