Про об’єкт військових кримінальних правопорушень
Визначення об’єкта військових кримінальних правопорушень як установленого порядку несення або проходження військової служби. Бойова готовність та боєздатність військового підрозділу як об’єкт того чи іншого військового кримінального правопорушення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.02.2024 |
| Размер файла | 45,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Про об'єкт військових кримінальних правопорушень
Олександр Васильович Ободовський
Кафедра кримінального права Національний університет «Одеська юридична академія»
Одеса, Україна
Анотація
об'єкт військових кримінальних правопорушень
Об'єкт є одним із чотирьох елементів складу будь-якого кримінального правопорушення. Одним із елементів складу військових кримінальних правопорушень теж є об'єкт. Про об'єкт часто пишуть у наукових публікаціях, але на практиці об'єкту приділяється мало уваги. Однак відсутність об'єкта означає відсутність підстави кримінальної відповідальності. Метою дослідження є визначення об'єкта військових кримінальних правопорушень. У дослідженні використані такі методи: діалектичний метод, системний метод, формально-логічний (догматичний) метод та історичний (іс- торико-правовий) метод. В основу дослідження було покладено чинний КК України, використані також інші законодавчі акти. Об'єкт військових кримінальних правопорушень часто визначають як установлений порядок несення або проходження військової служби. Так, спрямованість військових кримінальних правопорушень визначена й у КК України. Певний порядок несення або проходження військової служби встановлюється для того, щоб досягти якогось корисного результату. Цим результатом є бойова готовність та боєздатність Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. І бойову готовність та боєздатність Збройних Сил України та інших військових формувань пропонується визнати родовим об'єктом військових кримінальних правопорушень. Основним безпосереднім об'єктом того чи іншого військового кримінального правопорушення є бойова готовність та боєздатність військового підрозділу (військової частини). Родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень дозволяє визначити, які кримінальні правопорушення, передбачені у ХІХрозділі Особливої частини КК України, є військовими, а які кримінальні правопорушення, передбачені в цьому ж розділі, посягають на інші об'єкти.
Ключові слова: об'єкт військових кримінальних правопорушень, установлений порядок несення (проходження) військової служби, бойова готовність і боєздатність, військове формування, військовий підрозділ (військова частина).
Abstract
Oleksandr V. Obodovskyi
Department of Criminal Law National University «Odesa Law Academy» Odesa, Ukraine
ON AN OBJECT OF MILITARY CRIMINAL OFFENCES
An object is one of the four elements of any criminal offence. And it is also one of the elements of military criminal offences. An object is often written about in scientific publications, but in practice an object receives little attention. However, the absence of an object means the absence of grounds for criminal liability. The purpose of the study is to determine the object of military criminal offences. The following methods are used in the research: dialectical method, systemic method, formal and logical (dogmatic) method and historical (historical and legal) method. The current Criminal Code of Ukraine was put in the basis of the study; other legislative acts were also used. The object of military criminal offences is often defined as the established procedure of military service. In this way the direction ofmilitary criminal offences is defined in the Criminal Code of Ukraine. A certain procedure of military service is established in order to achieve some useful result. This result is the combat readiness and combat capability of the Armed Forces of Ukraine and other military groups formed in accordance with the laws of Ukraine. And the combat readiness and combat capability of Armed Forces of Ukraine and other military groups is proposed to be recognized as a generic object of military criminal offences. The main immediate object of this or that military criminal offence is the combat readiness and combat capability of a military subdivision (military unit). The generic object of military criminal offences allows to determine which criminal offences provided for by the Section XIX of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine are military, and which criminal offences provided for by the same Section encroach on other objects.
Key words: object of military criminal offences, established procedure of military service, combat readiness and combat capability, military group, military subdivision (military unit).
Для доктрини кримінального права України аксіоматичним стало положення про те, що склад кримінального правопорушення включає чотири елементи, одним із яких є об'єкт кримінального правопорушення.
У працях, присвячених кримінально-правовій характеристиці складу того чи іншого кримінального правопорушення, традиційно розглядається й об'єкт. І в дисертаційних та інших монографічних дослідженнях об'єкту, як правило, приділяється немало уваги, об'єкт також є предметом розгляду в самостійних (у яких розглядається тільки він) наукових статтях. Навпаки, у науково-практичних коментарях КК України спостерігаємо зовсім іншу ситуацію: для об'єкта конкретного кримінального правопорушення в тексті коментаря місце хоча й знаходиться, але характеристика, яка дається об'єкту, є більш, ніж стислою.
Науково-практичний коментар, без сумніву, є ближчим до працівника право- застосовного органу, ніж, наприклад, дисертація або наукова стаття: у зв'язку з необхідністю вирішення якогось питання слідчий, прокурор і суддя, ймовірно, звернуться до науково-практичного коментаря, а не до дисертації чи статті. Незважаючи на це, характеристика об'єкта завжди (незалежно від того, надана вона у дисертаціях, монографіях, наукових статтях чи у науково-практичних коментарях) повинна була б мати не тільки теоретичне значення, а й відповідні розробки мали б використовуватися (враховуватися), зокрема, і під час прийняття рішення працівником правозастосовного органу.
Справжня ситуація, однак, виглядає як не зовсім оптимістична. Дійсно, І. І. Чу- гуніков підкреслює, що «роздержавлення» вчення про об'єкт злочину «викликало широку дискусію щодо «нових» підходів до його визначення, яка до загального знаменника так і не призвела». Вчений, посилаючись далі на монографію М. В. Ємельянова, констатує: «Зрештою, об'єкт злочину почав розглядатися як комплексне явище, яке охоплює собою будь-які наукові позиції щодо його розуміння» [1, с. 125]. На думку І. І. Чугунікова, «така «безпринципність» у визначенні об'єкта злочину суттєво віддаляє це поняття від нормативних меж і сприяє ситуації, коли у правозастосовчій практиці питання про об'єкт навіть не постає, а у науці кримінального права, якщо й згадується про цей елемент складу злочину, то виключно в якості данини вітчизняній традиції» [1, с. 125]. «Тому не дивно, - продовжує науковець, - що майже в усіх науково-практичних коментарях, у т. ч. і найбільш вагомих, об'єкту злочину присвячується одне-два речення. Причому це поняття фактично підганяється під вже проаналізовану об'єктивну сторону того чи іншого діяння, у зв'язку з чим запропоновані трактовки безпосередніх об'єктів є малопридатними для потреб правозастосовчої практики, тому й не заслуговують на увагу з боку правоохоронних і судових органів, яку ті акцентують виключно на з'ясуванні ознак об'єктивної сторони й ознак суб'єктивних елементів складу злочину» [1, с. 125].
Водночас М. І. Панов, С. О. Харитонов й В. В. Гальцова говорять про об'єкт кримінального правопорушення як про «надзвичайно важливе поняття для науки кримінального права» [2, с. 264], а Ю. Ю. Коломієць розвиває ідею про законодавче закріплення складу злочину та пропонує в Загальній частині майбутнього КК України виділити розділ під назвою «Склад злочину», який включав би главу «Об'єкт злочину» [3, с. 8-9, 23]. І невипадково, що у проєкті нового КК України передбачена стаття про склад кримінального правопорушення (ст. 2.1.3) і статті про об'єкт складу кримінального правопорушення, потерпілу особу та предмет (статті 2.2.1-2.2.3) [4]. Але про важливість певного поняття для науки та про його законодавче закріплення є сенс говорити тільки тоді, коли це поняття має і практичне значення, інакше розробка даного поняття буде даремним витрачанням сил і ресурсів.
Визнання за складом та об'єктом складу кримінального правопорушення права набути законодавчого визначення саме по собі не вирішить усіх питань, які могли б виникнути при застосуванні статті про відповідальність за те чи інше кримінальне правопорушення та які пов'язані зі встановленням та врахуванням об'єкта правопорушення. Справді, навіть у КК України об'єкт кримінального правопорушення може бути визначений неточно (основний безпосередній об'єкт може не узгоджуватися із родовим чи навіть загальним об'єктом), й І. І. Чугуніков, наприклад, зазначає: «Без сумніву, структура Особливої частини чинного КК є недосконалою. Ця вада була притаманна всім вітчизняним КК (і не тільки вітчизняним). Тому на неї традиційно звертається увага» [5, с. 158]. Це має на увазі й Я. О. Татаркевич, коли пише: «...з точки зору своєї природи, діяння, передбачене ст. 289 КК України, є посяганням на власність, що зумовлює необхідність розташування цієї норми в межах розділу VI Особливої частини» [6, с. 197]. Більше того, хоча кожен розділ Особливої частини КК України має назву, і вона, як вважається, вказує на родовий об'єкт відповідних правопорушень, але не завжди назва розділу дає можливість визначити родовий об'єкт кримінальних правопорушень, передбачених у цьому розділі. «Якщо, виходячи з назви, - читаємо у працях І. І. Чугунікова, - є, більш-менш зрозумілим, що саме він (законодавець. - примітка наша) поставив під охорону в розділах І - VI, VIII-XII, XVIII - ХХ Особливої частини КК, то про що саме йдеться у розділах VII, XIII, XIV, XVI, XVII, залишається тільки здогадуватися» [1, с. 177; 7, с. 171].
Іншими словами, закріплення у КК України такого поняття, як об'єкт складу кримінального правопорушення, і передбачення назв для всіх розділів Особливої частини Кодексу зовсім не виключає необхідності подальшого дослідження об'єкта як елемента складу кримінального правопорушення. Це стосується й об'єкта військових кримінальних правопорушень, для яких окреслені вище питання є актуальними як у мирний, так і воєнний час.
Насамперед зазначимо, що в статтях розділу ХІХ Особливої частини КК України встановлена відповідальність за діяння, які можуть бути вчинені кількома категоріями суб'єктів: військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів. Указівка тільки на ці три категорії суб'єктів міститься у визначенні військових кримінальних правопорушень (ч. 1 ст. 401 КК України). Разом з тим, як установлено в абз. 2 ч. 2 ст. 401 КК України, за деякими статтями розділу ХІХ Особливої частини КК України несуть відповідальність поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі у бойових діях. Поліцейські не є військовослужбовцями. Так, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції й якому присвоєно спеціальне звання поліції (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» [8]). Навпаки, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу (абз. 4 ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» [9]). Крім того, поліцейські, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі в бойових діях, аж ніяк не є особами, які проходять збори як військовозобов'язані або ж резервісти. Значить, поліцейські як особи, які проходять службу в поліції, а не військову службу чи збори, не можуть порушити встановлений порядок несення військової служби (у назві розділу ХІХ Особливої частини КК України саме встановлений порядок несення військової служби визначений як родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень). Тому вчинені поліцейськими діяння, які за ознаками своєї об'єктивної сторони збігаються з тим чи іншим діянням, передбаченим у розділі ХІХ Особливої частини КК України, виявляються безоб'єктними, отже, і такими, які не мали б тягти кримінальну відповідальність. З іншого боку, зазначені обставини актуалізують питання про те, наскільки точним є визначення родового об'єкта військових кримінальних правопорушень відповідно до назви розділу ХІХ Особливої частини КК України (тобто як установленого порядку несення військової служби).
Не менш важливо й те, правильно розміщені статті про відповідальність за конкретні діяння в розділі ХІХ Особливої частини КК України чи неправильно. Так, ст. 410 КК України передбачає відповідальність за військове кримінальне правопорушення, у той час як за багато в чому схожі діяння передбачена відповідальність у статтях, розміщених в інших розділах Особливої частини КК України (наприклад, у розділі VI «Кримінальні правопорушення проти власності»). Діяння, які названі у ст. 410 КК України, мають посягати на інший, ніж відносини власності, об'єкт (інакше вони були б передбачені в VI розділі Особливої частини КК України).
Але за, наприклад, викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв відповідальність установлена в статті, яка розміщена у розділі ІХ Особливої частини КК України, й зазначене правопорушення, яке, до речі, може бути вчинене також військовослужбовцем, є кримінальним правопорушенням проти громадської безпеки.
Постає питання, на якій підставі викрадення вогнепальної зброї, яка є військовим майном, вважається не кримінальним правопорушенням проти власності чи громадської безпеки, а військовим кримінальним правопорушенням?
З іншого боку, якщо припустити, що об'єкт правопорушення, передбаченого у ст. 410 КК України, визначений неправильно, то доведеться констатувати, що це діяння є безоб'єктним, отже, не містить усіх елементів складу кримінального правопорушення.
Порушені вище питання набувають особливої актуальності в умовах, коли кількість військових кримінальних правопорушень є немалою (і в десятки разів перевищує кількість таких правопорушень, зареєстрованих в умовах мирного часу).
Так, якщо у 2013 році було зареєстровано 369 військових злочинів [10], у 2021 році - 3037 військових кримінальних правопорушень [11], то у 2022 році - 13766 військових кримінальних правопорушень [12], а за дев'ять місяців 2023 року - 19039 військових кримінальних правопорушень [13]. Для правильної кваліфікації кожного такого правопорушення слід, зокрема, правильно визначити об'єкт правопорушення - як родовий, так і безпосередній.
Для цього необхідні наукові розробки як загальної проблематики об'єкта військових кримінальних правопорушень (родового об'єкта), так і проблематики об'єктів конкретних військових кримінальних правопорушень (основного та додаткового безпосередніх об'єктів).
об'єкт військових кримінальних правопорушень
Огляд літератури
Різні аспекти відповідальності за військові злочини (військові кримінальні правопорушення) неодноразово ставали предметом досліджень, у тому числі дисертаційних. Перелік таких праць подає, зокрема, О. М. Сарнавський, який зазначає, що відповідні наукові здобутки у своїй сукупності є ціннісним підґрунтям для комплексного дослідження проблематики відповідальності за військові злочини [14, с. 8]. Вчений і сам звертався до питання про об'єкт військових злочинів. У результаті було сформульоване визначення родового об'єкта злочинів у сфері забезпечення обороноздатності держави: ним є урегульовані правом суспільні відносини, які виникають, функціонують та змінюються у зв'язку із виконанням функції оборони держави [14, с. 58-59].
Комплексне дослідження військових злочинів у дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук здійснив С. О. Харитонов. При цьому родовий об'єкт злочинів проти порядку несення військової служби науковець розуміє як «суспільні відносини, які складаються й функціонують при несенні (проходженні) військовослужбовцями (військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів) військової служби, що є основою нормальної діяльності воєнної організації України, відповідають законодавству України й охороняються кримінальним законом від злочинних посягань» [15, с. 6, 14]. Так само М. І. Панов і С. О. Харитонов визначають родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень пізніше [16, с. 697].
Теоретико-методологічному дослідженню злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за КК України присвячена й докторська дисертація М. І. Карпенка. На думку вченого, «родовим об'єктом військових злочинів є сукупність суспільних відносин у військовій сфері з приводу умов (стосунків), що забезпечують захист військового правопорядку як об'єкта кримінально-правової охорони у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, для зміцнення їх боєздатності та боєготовності на належному рівні з метою забезпечення воєнної безпеки України» [17, с. 7, 18]. Незважаючи на те, що використане формулювання є достатньо коротким, його зрозуміти непросто, а це неодмінно позначиться на можливостях використання наведеного формулювання в практичній діяльності працівників правозастосовних органів.
У визначенні, запропонованому М. І. Карпенком, родовий об'єкт військових злочинів співвіднесений із сукупністю суспільних відносин у військовій сфері. Тому родовим об'єктом є ця сукупність суспільних відносин, на що прямо вказує науковець. Але, які це суспільні відносини? Це суспільні відносини «з приводу умов (стосунків), що забезпечують захист військового правопорядку як об'єкта кримінально-правової охорони у військових формуваннях». Складається враження, що поряд із сукупністю суспільних відносин у військовій сфері існують ще якісь окремі умови (стосунки), причому ці умови (стосунки) забезпечують захист уже чогось третього, а саме: військового правопорядку (до речі, науковець називає військовий правопорядок об'єктом кримінально-правової охорони). Проте і захист військового правопорядку необхідний для зміцнення іншого - боєздатності та боєготовності військових формувань, утворених відповідно до законів України, на належному рівні. Нарешті, зміцнення боєздатності та боєготовності здійснюється з метою забезпечення воєнної безпеки України.
Напевно, позицію М. І. Карпенка щодо родового об'єкта військових злочинів потрібно розуміти так, що, на думку вченого, родовим об'єктом цих злочинів є воєнна безпека України. І, справді, М. І. Карпенко зазначає: «Висловлена пропозиція змінити назву розділу ХІХ КК, привівши її відповідно до змісту ч. 1 ст. 401 КК. В оновленій редакції Особливої частини КК України розділ має називатися «Кримінальні правопорушення проти воєнної безпеки України», що відображатиме зміст нової системи військових кримінальних правопорушень» [17, с. 7].
В інших публікаціях, звичайно, також вирішується питання про об'єкт військових кримінальних правопорушень. А. В. Андрушко, наприклад, пише: «Виходячи з розташування коментованої заборони (йдеться про статтю 4351 КК України. - примітка наша) в системі кримінального закону, основним безпосереднім об'єктом цього кримінального правопорушення є порядок несення та проходження військової служби...» [18, с. 215]. Як бачимо, від самого початку (далі звертається увага на те, що згадана стаття мала б бути розміщена в іншому розділі Особливої частини КК України) основний безпосередній об'єкт кримінального правопорушення, відповідальність за яке встановлена в ст. 4351 КК України, був визначений відповідно до назви розділу ХІХ Особливої частини Кодексу. Це дозволяє припустити, що і родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень А. В. Андрушко визначив би як порядок несення та проходження військової служби.
Таким чином, протягом останніх кількох років проблематика об'єкта військових кримінальних правопорушень неодноразово ставала предметом наукових досліджень, порушувалася вона й раніше. Незважаючи на це, все ще відсутня єдність у поглядах вчених щодо низки питань відповідальності за військові кримінальні правопорушення, а правозастосовна практика і зараз залишається нестабільною. Тому проблематика об'єкта військових кримінальних правопорушень (родового об'єкта й основних та додаткових безпосередніх об'єктів) не може вважатися вже вичерпаною.
Матеріали та методи
Дослідження об'єкта військових кримінальних правопорушень, як і будь-яке наукове дослідження, здійснюється з використанням певного методологічного інструментарію. При обранні методологічного інструментарію для цього дослідження враховувалися висновки М. І. Панова щодо основ методології науки кримінального права [19, с. 1-37].
Вивчення об'єкта військових кримінальних правопорушень проведено з використанням діалектичного методу (із аналізу застосування саме цього методу розпочинає розробку методології наукових досліджень проблем кримінального права М. І. Панов [19, с. 12]). У дослідженні об'єкт військових кримінальних правопорушень розглядався на рівні родового об'єкта й на рівні основного безпосереднього об'єкта відповідних правопорушень. При цьому враховувався взаємозв'язок родового й основного безпосереднього об'єктів. Крім того, були використані знання про об'єкти військових адміністративних правопорушень. Це дозволило сформулювати висновки про основні безпосередні об'єкти окремих військових кримінальних правопорушень, а на цій основі - висновки про родовий об'єкт зазначених правопорушень. У свою чергу родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень дозволив вирішити питання про те, які діяння, передбачені у ХІХ розділі Особливої частини КК України, не повинні були б вважатися саме військовими кримінальними правопорушеннями.
У дослідженні використовувалися й такі виділені М. І. Пановим методи, як системний і формально-логічний (догматичний) [19, с. 23-32]. Системний метод обумовив вивчення норм про відповідальність за військові кримінальні правопорушення як системи, як система розглядалася й окремо взята така норма. За допомогою цього методу досліджувався також взаємозв'язок об'єкта й предмета предметного військового кримінального правопорушення. А формально- логічний метод був застосований під час аналізу законодавчих актів, зокрема КК України, - конструкцій та понять, використаних у Кодексі та законах.
На думку М. І. Панова, для будь-яких наукових досліджень є доцільним і тому необхідним використання історико-правового (історично-правового) методу (курсив М. І. Панова. - примітка наша) [19, с. 35]. Цей метод використовувався для того, щоб прослідкувати, як визначався об'єкт військових кримінальних правопорушень у КК УСРР 1922 року, КК УСРР 1927 року, КК України (Української РСР) 1960 року. Завдяки цьому методу було показано, що і в чинному КК України, і в проєкті нового КК України спрямованість військових кримінальних правопорушень визначається в основному так само, як і в попередніх КК України.
Ще один метод, виділений М. І. Пановим, - порівняльно-правовий (компаративний). Цей метод «обумовлюється необхідністю формування національної правової системи з такими параметрами..., які відповідали б сучасним міжнародним стандартам і світовим тенденціям правового розвитку, особливо у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина від суспільно небезпечних посягань» [19, с. 36]. Порівняльно-правовий метод «дозволяє вийти за межі своєї національної правової системи. врахувати як позитивний, так і негативний юридичний зарубіжний досвід у законотворчості й правозастосуванні» [19, с. 36].
Вивчення зарубіжного законодавства та практики його застосування, публікацій науковців, які працюють за кордоном, дало б можливість побачити, як в інших державах вирішуються ті чи інші питання щодо відповідальності за кримінальні правопорушення певного виду, виявити вдалі конструкції та сформулювати пропозиції про можливість їх використання під час удосконалення КК України. Але, на нашу думку, вивчення такого досвіду - це окрема велика проблематика, яка заслуговує на те, щоб їй було присвячене окреме монографічне дослідження. Крім того, привертає до себе увагу та обставина, що у висновку литовських експертів на проєкт нового КК України [20] не висловлено ніяких зауважень, рекомендацій або пропозицій до статей Книги десятої Проєкту («Кримінальні правопорушення проти порядку несення військової служби») [20, с. 42-43]. Водночас питання про родовий об'єкт військових кримінальних правопорушень у Проєкті вирішено не зовсім вдало [21, с. 304-306]. Незважаючи на це, литовські експерти цю обставину з тих чи інших міркувань (причин) не підкреслили. У висновку національних експертів на проєкт Кримінального кодексу України об'єкт військових кримінальних правопорушень (родовий об'єкт цих правопорушень та (основний) безпосередній об'єкт окремо взятого правопорушення), навпаки, згадується неодноразово [22, с. 633, 640-641, 660]. Як указівка на об'єкт військових кримінальних правопорушень може розглядатися й згадка про те, що певні ознаки (які підвищують тяжкість злочину) пов'язані або не пов'язані зі специфікою військової сфери [22, с. 642, 660]. Тому при дослідженні об'єкта військових кримінальних правопорушень (родового об'єкта й основних безпосередніх об'єктів) цілком виправдано врахувати насамперед праці українських вчених.
В основу дослідження було покладено текст чинного КК України. Разом з тим для вивчення об'єкта військових кримінальних правопорушень використовувалися також тексти КК УСРР 1922 року, КК УСРР 1927 року та КК України (Української РСР) 1960 року, був використаний і проєкт нового КК України. З метою охарактеризувати об'єкт військових кримінальних правопорушень були проаналізовані, крім того, закони України «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про національну безпеку України». Для обгрунтування актуальності теми були використані статистичні дані Генеральної прокуратури України за 2013 рік, а також Офісу Генерального прокурора за 2021 і 2022 роки та дев'ять місяців 2023 року.
Названі вище методи використовувалися в їх взаємозв'язку один з одним. Так само розглядалися й положення КК України та інших законодавчих актів. Це пов'язано з тим, що КК України охороняє ті чи інші групи суспільних відносин, але регулюються ці суспільні відносини іншими галузями права (і законодавства). Серед зазначених груп суспільних відносин - суспільні відносини щодо готовності й здатності Збройних Сил України виконувати завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності (відповідно до Конституції України виконання цих завдань покладається на Збройні Сили України). Використаний у дослідженні методологічний інструментарій дозволив визначити об'єкт військових кримінальних правопорушень (родовий та основні безпосередні об'єкти).
Результати та обговорення
У Кримінальних кодексах України статті про відповідальність за військові злочини (військові кримінальні правопорушення) традиційно були об'єднані в самостійній структурній частині Особливої частини Кодексу (глава VII КК УСРР 1922 року, глава ІХ КК УСРР 1927 року, глава ХІ Особливої частини КК Української РСР (України) 1960 року, розділ ХІХ Особливої частини КК України 2001 року). Злочини, передбачені в зазначених главах Кримінальних кодексів 1922 року, 1927 року та 1960 року, були названі військовими (у Кодексі 1922 року, крім того, використовувалася також інша назва: «спеціально військові злочини» - у ст. 200). З 2001 року в КК України поряд з назвою «військові злочини (кримінальні правопорушення)» як рівнозначна використовується й назва «злочини (кримінальні правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби». А у книзі десятій проєкту нового КК України використовується тільки назва «кримінальні правопорушення проти порядку несення військової служби».
У відповідній структурній частині кожного з чотирьох Кримінальних кодексів (1922, 1927, 1960, 2001) містилася стаття, яка закріплювала положення, загальні для всіх військових злочинів. У цій статті визначалася спрямованість зазначених злочинних діянь. Так, у КК України 2001 року ця спрямованість визначена за допомогою звороту «проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби». Схожим чином спрямованість військових злочинів була визначена й у ст. 2061 КК УСРР 1927 року (глава ІХ у редакції від 25.01.1928) та ст. 231 КК Української РСР (України) 1960 року. Дещо інший підхід притаманний був КК УСРР 1922 року: у ст. 200 Кодексу спрямованість злочинів, що розглядаються, була визначена за допомогою звороту «проти встановленого законом порядку несення військової служби і виконання збройними силами республіки свого призначення». Це суттєве й важливе уточнення.
Звичайно, прийменник проти вказує на спрямованість діяння. Тому його використання в назві розділу ХІХ Особливої частини чинного КК України й у ч. 1 ст. 401 Кодексу сприяло тому, що і родовий, і видові, а також основні безпосередні об'єкти військових кримінальних правопорушень стали визначатися як установлений порядок чогось. Справді, М. І. Хавронюк основний безпосередній об'єкт непокори (ст. 402 КК України) визначає як «порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі» [23, с. 1282], а, скажімо, (основний безпосередній) об'єкт самовільного залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) - як «порядок проходження військової служби» [23, с. 1292]. Для групи військових кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 407, 408 («Дезертирство») та ст. 409 («Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом») КК України, видовий об'єкт і безпосередній об'єкт (очевидно, йдеться про основний безпосередній об'єкт, який збігається з видовим. - примітка наша) М. І. Панов та С. О. Харитонов розуміють як «порядок перебування на військовій службі» [16, с. 701, 707]. А об'єктом (напевно, мається на увазі основний безпосередній об'єкт. - примітка наша) такого військового адміністративного правопорушення, як необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 17212 КУпАП), М. С. Туркот, О. В. Єні й В. Т Голуб вважають «встановлений порядок зберігання та використання військового майна» [24, с. 44].
Досліджуючи об'єкт військових злочинів, О. М. Сарнавський на основі вивчення низки джерел зазначає: «Як вбачається із аналізу кримінально-правової літератури, родовим об'єктом військових злочинів пропонується визнавати: 1) встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) суспільні відносини, які виникають із встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби. Вищевказані визначення домінують у вітчизняній науці кримінального права. Даючи їм характеристику, слід відмітити, що їх спільною істотною ознакою є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби» [14, с. 39-40].
На думку О. М. Сарнавського, порядок несення або проходження військової служби, який установлений у військовій сфері, як і порядок в інших сферах державної діяльності, є засобом досягнення певної мети. Науковець далі підкреслює: «З методологічної точки зору розглядати встановлений у військовій сфері порядок у якості кінцевої «мішені», на яку «націлений» військовий злочин, означає залишити поза увагою те благо, заради досягнення якого держава встановила цей порядок. Виходячи з цих міркувань, розуміння родового об'єкта військових злочинів як встановленого порядку несення або проходження військової служби не може відображати його сутності» [14, с. 41-42] (О. М. Сарнавський посилається на свою раніше оприлюднену публікацію). Таким чином, для того, щоб визначити об'єкт військових кримінальних правопорушень, слід з'ясувати, для чого держава встановила певний порядок несення (проходження) військової служби і вимагає дотримуватися цього порядку, караючи за його порушення.
Схожі міркування висловлює й І. І. Чугуніков: «Охоронювані КК суспільні відносини на будь-якому рівні (на рівні загального, родового, видового чи безпосереднього об'єкта) не повинні ототожнюватися (така ситуація є характерною, насамперед, для випадків, коли об'єкт злочину постає у якості правовідносин) з певними нормативними приписами, які забезпечують їх нормальне функціонування, оскільки, по-перше, порушення встановленого порядку поводження, обігу, переміщення тощо, характеризує не об'єкт, а об'єктивну сторону відповідного діяння, а, по-друге, цей порядок об'єктивно не може зазнавати шкоди і після вчинення злочину завжди залишається незмінним. Шкода при цьому заподіюється тому, заради чого цей порядок встановлювався» [7, с. 172].
Змусити особу дотримуватися певного порядку несення (проходження) військової служби не може бути самоціллю для держави. Встановлюючи цей порядок і вимагаючи його дотримуватися, держава виходить з того, що тільки в цьому випадку можна буде досягти потрібного їй корисного результату. Порушення даного порядку, тим більше такі, які визнаються кримінально караними діяннями, навпаки, перешкоджають досягненню цього корисного результату. Мабуть, це мають на увазі М. І. Панов і С. О. Харитонов, коли звертають увагу на те, що від стану законності й військового правопорядку в Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних завдань [16, с. 696].
Найважливіші державні завдання, про які мовиться в наведеному висловлюванні М. І. Панова й С. О. Харитонова, визначені в першу чергу в Конституції України. Так, в Основному Законі країни закріплено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (частини 2, 3 ст. 17). І Збройні Сили України та інші військові формування мають бути готовими та здатними виконати покладені на них завдання. На цьому наголошується в абзаці першому преамбули Закону України «Про Збройні Сили України»: «Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності» [25].
Коли військовослужбовець (а тим більше кілька військовослужбовців) самовільно відсутні у військовій частині або в місці служби, коли зброя, бойові припаси, вибухові, інші бойові речовини, військова та спеціальна техніка протиправно вилучені, знищені або пошкоджені, то військовому підрозділу, військовій частині складніше виконати ті завдання, які ставляться перед ними. Справді, особа, яка проходить військову службу, виконує певний обсяг обов'язків. І держава розраховує на виконання кимось (цією особою) зазначеного обсягу обов'язків. Якщо ж особа самовільно залишає військову частину або місце служби й перебуває за їх межами, то обов'язки, які мала б виконувати ця особа, виконувати немає кому. Необхідність негайно залучити військовий підрозділ, військову частину до виконання завдань із оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності може виникнути у будь-який момент часу. Внаслідок самовільної відсутності військовослужбовця у військовій частині або в місці служби військовий підрозділ, військова частина будуть нездатними виконати завдання, що ставляться перед ними, так само якісно, як і у разі, коли військовослужбовець перебуватиме на службі. Можливо, на високому рівні - на рівні військового формування, військового з'єднання, навіть на рівні військової частини - самовільна відсутність одного військовослужбовця ніяк не позначиться на їх бойовій готовності та боєздатності, але на більш низькому рівні - на рівні окремого підрозділу (відділення, взводу) - відсутність одного чи кількох військовослужбовців може виявитися відчутною або й вирішальною.
Підготовка особи до виконання обов'язків військової служби вимагає досить тривалого часу. Так, для строкової військової служби, яку громадяни України проходять з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни, строки в календарному обчисленні встановлюються: для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях - до 18 місяців; для осіб, які на час призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти магістра - до 12 місяців (ч. 7 ст. 2, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» [9]). Тому швидко ефективно замінити військовослужбовця, який самовільно відсутній у військовій частині (в місці служби) не можна буде. Але можливою є ситуація, коли військовослужбовець має цінну військово-облікову спеціальність та великий досвід, має бойовий досвід. Для того, щоб це набути, потрібно ще більше часу. У випадку самовільної відсутності у військовій частині такого військовослужбовця його замінити буде складніше. Значить, самовільна (на яку командування не розраховувало) відсутність військовослужбовця у військовій частині (в місці служби) більш або менш суттєво, але позначається на бойовій готовності та боєздатності військового підрозділу (військової частини).
Викладені міркування цілком можна поширити на військове майно. Так, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами й організаціями Збройних Сил України (перше речення ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» [26]). І військове майно тому й закріплюється за військовими частинами, закладами, установами й організаціями Збройних Сил України, що воно необхідне військовим частинам і т. д. для виконання покладених на них завдань. Протиправне вилучення або знищення військового майна має наслідком не просто відсутність майна у військовій частині, а відсутність таку, яка не охоплювалася розрахунком командування. У разі необхідності негайно використати військове майно за його цільовим призначенням майно використане бути не може (його немає). Отже, завдання, яке військова частина мала б виконати з використанням зазначеного майна, не можна буде виконати так само якісно, як і у випадку, коли майно з військової частини протиправно не вилучалося або коли майно не знищувалося. Разом з цим для того, щоб замінити відсутнє майно іншим (або знайти і повернути до частини протиправно вилучене військове майно), потрібен час. Протягом цього часу (до моменту надходження до військової частини майна, необхідного для заміни відсутнього) готовність і здатність військового підрозділу, військової частини якнайкраще виконати покладені на них завдання є меншою (гіршою), ніж у випадку, коли військове майно постійно перебувало у військовій частині.
З точки зору свого значення для забезпечення необхідного рівня бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини, військове майно є неоднаковим. І в КК України звертається увага на це. Так, наприклад, у ст. 410 КК України предмет військового кримінального правопорушення визначений як зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно. Як бачимо, перелік військового майна визначений у КК України як відкритий. Але справа не в цьому, а у тому, що в переліку детально перераховані види військового майна, наявність або відсутність якого у військовій частині прямо впливає на рівень бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини (зброя, бойові припаси і т. д.), у той час, як інші види військового майна тут же згадані лише опосередковано (з використанням загального формулювання «інше військове майно»).
Різне (неоднакове) призначення майна, яке є військовим, не залишилося поза увагою С. О. Харитонова. Науковець зазначає: «Усе військове майно як частина майна державного залежно від призначення поділяється на такі види: озброєння й боєприпаси, бойова і спеціальна техніка, хімічне, речове, продовольче, санітарно-технічне та інші види майна, з яких деякі (паливно-мастильні, речові, продовольчі матеріали) нічим не відрізняються від аналогічного невійськового майна. Інші види майна, навпаки, спеціально виготовляються для ведення й забезпечення бойових дій і не мають іншого (цивільного) призначення» [27, с. 205]. До військового, справді, відноситься й майно, яке нічим не відрізняється від невійськового майна, й майно, яке не має ніякого іншого цільового призначення, крім як його використання під час бою - «для ведення й забезпечення бойових дій». При цьому варто звернути увагу на ще один аспект питання: для ведення й забезпечення бойових дій необхідне не тільки майно, спеціально призначене для цього, але й види майна, які «нічим не відрізняються від аналогічного невійськового майна». Чи не найперший приклад, який спадає на думку, - це паливно-мастильні матеріали.
Немає сумнівів у тому, що сфера використання паливно-мастильних матеріалів не вичерпується військовою сферою. Звичайно, може бути так, що певні види цих матеріалів розробляються для використання саме у військовій сфері, однак паливно-мастильні матеріали в цілому не характеризуються вираженою військовою специфікою. Тому С. О. Харитонов і відніс їх до видів військового майна, які «нічим не відрізняються від аналогічного невійськового майна». Незважаючи на цю властивість паливно-мастильних матеріалів, наявність їх у військовій частині в необхідній кількості й необхідної якості є однією з умов якнайкращого виконання частиною покладених на неї завдань. Так, якою сучасною не була б, скажімо, бронетехніка, що перебуває на озброєнні військової частини, якими сучасними не були б літаки, їх не можна буде застосувати для виконання частиною бойових завдань, якщо відсутніми будуть паливно-мастильні матеріали. У цьому розумінні роль паливно-мастильних матеріалів у забезпеченні бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини є такою самою, як і роль бойових припасів, призначених для використання на вказаній бронетех- ніці чи літаках, або роль спеціалістів, які обслуговують цю бронетехніку чи літаки. Не має значення, чому не вдалося знищити ворожу ціль: тому, що у військовій частині була відсутня зброя, необхідна для цього, тому, що були відсутні бойові припаси, тому, що бронетехніка (або літаки) не могли рухатися через відсутність паливно-мастильних матеріалів, тому, що військовослужбовець, який мав керувати бойовою машиною, був самовільно відсутній у частині (в місці служби). Важливе інше: військовий підрозділ, військова частина у цих ситуаціях виявилися однаковою мірою не готовими й не здатними повністю виконати поставлені перед ними завдання.
За замах на викрадення іншого військового майна, вчинений за попередньою змовою групою осіб та в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, були засуджені два військовослужбовці, які намагалися таємно протиправно вилучити з будівлі, що тимчасово використовувалася як склад, п'ять чавунних радіаторів опалення. Залишкова вартість радіаторів, розрахована як вартість металобрухту, становила 1252 грн 50 коп. Відповідно до висновку товарознавчої експертизи загальна ринкова вартість п'яти чавунних радіаторів з урахуванням якісного стану та строку експлуатації становить 1866 грн 50 коп. Радіатори мають дефекти, що унеможливлює використання радіаторів за прямим призначенням [28].
На перший погляд, правильність кваліфікації спроби таємно протиправно вилучити п'ять радіаторів опалення як незакінченого військового кримінального правопорушення (замаху на викрадення іншого військового майна), сумнівів не викликає: радіатори були військовим майном, а у ст. 410 КК України передбачена відповідальність за низку діянь щодо, зокрема, іншого військового майна. Але постає питання, якому саме об'єкту могла бути заподіяна шкода в результаті діяння, що розглядається? До речі, прикметно, що процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта, становили 2970 грн, і засуджені були повністю звільнені від їх оплати [28]. Розмір витрат, таким чином, є більшим, ніж залишкова або загальна ринкова вартість радіаторів.
Пряме цільове призначення радіаторів опалення інше, ніж забезпечення бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини. Ще більш віддаленим є взаємозв'язок цільового призначення пошкоджених радіаторів опалення й бойової готовності та боєздатності підрозділу і частини. Тому наявність таких радіаторів у військовій частині або їх відсутність ніяким чином не могла позначитися на рівні бойової готовності військового підрозділу, військової частини. Значить, спроба протиправного вилучення зазначених радіаторів, навіть незважаючи на те, що вони були військовим майном, не могла заподіяти шкоду бойовій готовності та боєздатності військового підрозділу (військової частини), як і не могла створити загрозу заподіяння такої шкоди. Але це стосується не тільки пошкоджених, а й придатних до використання за цільовим призначенням радіаторів опалення. Таємне протиправне вилучення радіаторів опалення мало б отримати кримінально-правову оцінку як кримінальне правопорушення проти власності, а кваліфікація цього діяння як військового кримінального правопорушення не відповідає суті діяння.
Якщо об'єкт військових кримінальних правопорушень розуміти інакше, а саме: як установлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, то спроба протиправно вилучити пошкоджені радіатори опалення цьому об'єкту шкоду заподіюватиме (точніше - створюватиме загрозу заподіяння шкоди). Так, одним із загальних обов'язків військовослужбовців є обов'язок берегти державне майно (абз. 6 ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України). Протиправно вилучаючи військове майно, військовослужбовець порушує цей обов'язок, отже, посягає на встановлений порядок несення (проходження) військової служби. Однак за такого розуміння об'єкта військових кримінальних правопорушень будь-яке правопорушення, вчинене військовослужбовцем, можна буде вважати правопорушенням проти встановленого порядку несення (проходження) військової служби, а, відтак, військовим кримінальним правопорушенням.
Бойова готовність та боєздатність Збройних Сил України й інших військових формувань пов'язана з воєнною безпекою України. І вище вже наводилося положення преамбули Закону України «Про Збройні Сили України», в якому звертається увага на цей зв'язок. Воєнна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» [29]). Воєнну безпеку України забезпечують Збройні Сили України та інші військові формування. У разі якщо рівень бойової готовності й боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань є неналежним, то воєнна безпека України забезпечуватиметься неналежним чином. Іншими словами, у зв'язку із заподіянням шкоди бойовій готовності та боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань заподіюється шкода воєнній безпеці України.
Якщо воєнну безпеку України визнати об'єктом військових кримінальних правопорушень, то тим самим втратимо такий об'єкт, як бойова готовність і боєздатність Збройних Сил України та інших військових формувань: складатиметься враження, ніби воєнній безпеці України шкода заподіюється безпосередньо (напряму), а це не так. Тому більш точним було б визначення родового об'єкта військових кримінальних правопорушень як бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, необхідні для забезпечення воєнної безпеки України та виконання інших покладених на них завдань. При цьому вказівка на воєнну безпеку України показує взаємозв'язок об'єкта військових кримінальних правопорушень з таким об'єктом кримінально-правової охорони, як основи національної безпеки України, а цей взаємозв'язок теж має практичне значення при кваліфікації військових кримінальних правопорушень.
Висновки
Елементом складу військового кримінального правопорушення, як і складу будь- якого кримінального правопорушення, є об'єкт. Незважаючи на те, що правильне визначення об'єкта має теоретичне й практичне значення, об'єкту не завжди приділяється достатньо уваги. Це особливо характерно для науково-практичних коментарів.
Об'єкт військових кримінальних правопорушень (родовий об'єкт, видові й основні безпосередні об'єкти) визначається по-різному. Поширеним є його визначення як установленого порядку несення або проходження військової служби (родовий об'єкт); схожим чином визначаються видові й основні безпосередні об'єкти. У цих випадках, однак, мовиться, насправді, не про об'єкт, а про об'єктивну сторону правомірної поведінки.
Порядок несення або проходження військової служби встановлюється для досягнення корисного результату, потрібного державі. Якщо цей порядок порушується, то корисний результат не досягається. Таким результатом є бойова готовність і боєздатність Збройних Сил України та інших військових формувань (родовий об'єкт військових правопорушень), бойова готовність і боєздатність військового підрозділу, військової частини (основний безпосередній об'єкт).
Визначення об'єкта військових кримінальних правопорушень впливає на те, які діяння визнаватимуться військовими кримінальними правопорушеннями. Якщо об'єктом цих правопорушень вважати встановлений порядок несення або проходження військової служби, то, наприклад, протиправне вилучення будь-якого військового майна потрібно буде розглядати як військове правопорушення. Але підтримка бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини на необхідному рівні досягається завдяки наявності у військовій частині не просто якогось майна, а такого, яке використовується при виконанні військовим підрозділом, частиною покладених на них завдань. Це, зокрема, зброя, бойові припаси, бойові речовини, військова техніка, паливно-мастильні матеріали. Існує, проте, військове майно, яке ніяк не впливає на рівень бойової готовності та боєздатності військового підрозділу, військової частини. Тому, що це майно є військовим, спроба його протиправного вилучення на практиці кваліфікується як військове кримінальне правопорушення; більш точною була б кримінально-правова оцінка вчиненого як правопорушення проти власності.
...Подобные документы
Характеристика та види кримінальних злочинів проти життя, здоров’я, честі та гідності особи. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Злочини проти порядку несення військової служби.
контрольная работа [38,3 K], добавлен 26.01.2012Історія становлення військових прокуратур на території України. Поняття військового злочину. Нагляд прокурора військової прокуратури. Представництво прокуратурою інтересів особи або держави в суді. Порядок роботи колегії прокуратур, її обов'язки.
курсовая работа [33,3 K], добавлен 08.04.2015Основні риси правопорушення. Поняття правопорушення. Структура (склад) правопорушення. Види правопорушень. Ознаки злочину. Критерії не існування злочину. Види правопорушень. Види чи класифікація злочинів. Юридична відповідальність.
реферат [22,4 K], добавлен 05.03.2003Суспільна небезпечність військового злочину як спричинення шкоди або створенні загрози її заподіяння охоронюваним законодавством про кримінальну відповідальність. Військова злочинність - негативне явище, що істотно впливає на боєздатність держави.
статья [14,3 K], добавлен 10.08.2017Основні види транспортних правопорушень. Класифікація правопорушень на транспорті. Особливості адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності за транспортні правопорушення. Санкції за порушення правових відносин на транспорті.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 03.10.2014Теоретичні підходи до розуміння, ознаки та склад правопорушень в сучасному правознавстві. Соціальна природа, суб'єктивні причини правопорушень, деформації в правосвідомості, мотивах, рівні моральної і правової культури. Правова культура та виховання.
курсовая работа [69,9 K], добавлен 03.05.2019Поняття правопорушення, його ознаки, причини і види. Види правопорушень за ступенем суспільної шкідливості: проступок і злочин. Характеристика міжнародних правопорушень. Склад правопорушення та характеристика його елементів згідно законодавства України.
курсовая работа [35,6 K], добавлен 25.02.2011Оптимізація податкових платежів та податкові правопорушення. Підстави відповідальності, склад та класифікація податкових правопорушень. Склад податкового правопорушення. Класифікація податкових правопорушень. Відповідальність за порушення.
курсовая работа [26,6 K], добавлен 11.05.2007Сутність та різновиди правопорушень, склад і елементи, оцінка впливу на них алкоголізму та наркоманії. Поняття та характерні ознаки юридичної відповідальності, типи та форми. Сучасні проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення.
контрольная работа [26,9 K], добавлен 13.04.2016Сутність понять "правопорушення", "злочин", "склад злочину", "кваліфікація злочину". Види правопорушень та відмінності злочинів від інших правопорушень. Основні стадії кваліфікації злочинів. Значення кваліфікації злочинів в роботі правоохоронних органів.
дипломная работа [95,3 K], добавлен 20.07.2011Дослідження повноважень, складу і порядку формування конституційного, адміністративного, спеціального та верховного суду Австрії. Характеристика послідовності проходження судових інстанцій у цивільних та кримінальних справах. Підготовка на посаду суддів.
курсовая работа [1,8 M], добавлен 01.04.2015Значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України. Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого. Спеціальне досудове розслідування кримінальних правопорушень, його проблеми та аналіз практики здійснення.
курсовая работа [87,0 K], добавлен 08.04.2016Дослідження питання виникнення та нормативного визначення такого кримінального покарання, як позбавлення військового звання, чину, рангу в історії українського права у дорадянський період. Особливості його регламентування залежно від історичного періоду.
статья [27,4 K], добавлен 17.08.2017Підсудність кримінальних та цивільних справ місцевому суду. Учасники кримінального судочинства. Порядок підготовки справи до розгляду та винесення рішення. Провадження справ в апеляційному порядку. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 01.06.2013Загальне поняття, предмет, джерела адміністративного права. Ознаки та види адміністративного правопорушення. Відповідальність за вчинення адміністративного проступку і заходи, які застосовуються органами правопорядку для попередження нових правопорушень.
презентация [1,7 M], добавлен 30.11.2013Огляд проблеми неправомірної поведінки. Загальна характеристика понять "правопорушення" і "склад правопорушення", їх співвідношення з правовою нормою. Вивчення елементів складу правопорушення: суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони.
курсовая работа [32,9 K], добавлен 26.08.2014Характеристика адміністративної відповідальності у податковому праві за ухилення від сплати податків, зборів. Підстава виникнення і класифікація податкових правопорушень. Проблемні питання при притягненні порушників законодавства до відповідальності.
дипломная работа [191,5 K], добавлен 04.11.2010Характеристика адміністративних стягнень, основні правила і строки їх накладення. Накладення стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. Обставини, які пом’якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
реферат [27,1 K], добавлен 13.12.2010Адміністративні правопорушення митного законодавства встановлені главою 57 МК України. Вони є характерними для митних законодавств інших країн. У МК України передбачено різні види митних правопорушень.
доклад [12,3 K], добавлен 01.09.2005Визначення поняття та ознаки адміністративного правопорушення та проступку, їх мета і основні мотиви. Настання відповідальності за порушення державного порядку осіб, що не досягли 18 років, посадових осіб, військовослужбовців та народних депутатів.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 10.11.2010
