Правова допомога потерпілим особам внаслідок зґвалтування в умовах війни

1) поняття та методологічних (філософських) основ адекватного розуміння статевої свободи/критичного ставлення до статевого насилля;

2) профілактика культу насилля і жорстокості в суспільстві;

3) вплив насилля, в тому числі сексуального, на стан фізичного та психічного здоров'я жертви;

4) правові аспекти протидії злочинам проти статевої свободи та сексуальному насильству в цілому.

Разом з тим, у багатьох випадках вчинені злочини залишаються поза увагою правоохоронних органів, громадськості чи вчених; медико-психологічні аспекти надання лікарями допомоги потерпілим особам, які постраждали від зґвалтувань, передбачають оперативне лікування, реабілітацію та психологічну підтримку. В свою чергу існуючі стандарти і нові клінічні протоколи «Екстрена медична допомога: догоспітальний етап», затверджені наказом МОЗ України від 05.06.2019 №1269 [9], не відображують специфіки та можливостей надання повноцінної домедичної допомоги потерпілим саме внаслідок сексуального насилля/знущання (зґвалтування) - відсутність на окупованих територіях державних правоохоронних органів (не маємо на увазі нелегітимних підрозділів поліції, котрі тимчасово створюються країною-агресором з числа колаборантів), медикаментів, лікарів, належної організації ЕМД у віддалених населених пунктах (селах), наявності мобільного та інтернет-зв'язку тощо).

Громадяни України мають володіти інформацією щодо компетенції державних органів, до яких можна звертатися за юридичною/психологічною/медичною допомогою, інформувати про вчинені злочин, правильно фіксувати факт вчинення злочину для подальшого ефективного його розслідування фахівцями Національної поліції України (далі - НПУ) чи прокуратури, притягнення винних осіб до відповідальності.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження - з'ясувати сутність та дати правову оцінку вчинених військовими злочинів проти статевої свободи і недоторканості людини в умовах війни як складної комплексної проблеми; обґрунтувати порядок надання правової, психологічної та домедичної допомога потерпілим особам внаслідок зґвалтування.

Результати дослідження та їх обговорення

1. Злочини проти статевої свободи і недоторканості людини як соціально-правова проблема та особиста трагедія в умовах війни

Розглянемо основні підходи щодо збереження життя і здоров'я осіб в цілому внаслідок їх зґвалтування окупантами, уточнимо дії щодо підтримання у потерпілої особи належного фізичного та психічного стану після пережитого сексуального насилля. Хоча питання щодо злочинів проти статевої свободи і недоторканості людини є неймовірно болючими і в мирний час.

Останнім часом в умовах війни часто виникають питання щодо подолання страху потенційного зґвалтування на окупованих територіях, як позбутися нав'язливих думок про те, «що це може трапитися зі мною». Так, це дійсно складні особистісні проблеми, але актуалізувати їх потрібно в силу їх надзвичайної актуальності.

Під зґвалтуванням відповідно до статті 152 ККУ «Зґвалтування» (2001) розуміється вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь -якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) [7]. Водночас злочини, які вчиняють російські солдати на тимчасово окупованих територіях, не можна кваліфікувати за вищезазначеною статтею ККУ про зґвалтування, тому що йдеться про один із методів ведення війни. Тому сексуальне насильство під час війни - це воєнний злочин, який в Україні кваліфікують за статтею 438 ККУ «Порушення законів та звичаїв війни». Ця стаття передбачає в цілому відповідальність за жорстоке поводження з військовополоненими, цивільним населенням, розграбування національної спадщини, але не визначає окремого складу злочину для сексуального насильства [7]. Таким чином стаття 438 ККУ дозволяє кваліфікувати сексуальне насильство з боку окупантів як воєнний злочин, оскільки ці дії, безумовно, підпадають під загальне визначення «жорстоке поводження з населенням». Однак у такому визначенні недостатньо уваги приділено саме сексуальному підґрунтю та характеру злочинів.

Аналізуючи звернення, які надходять до правоохоронних органів чи громадських правозахисних організацій, можна припустити, що наразі в Україні належним чином кваліфікують здебільшого ті випадки сексуального насильства, коли йдеться саме про зґвалтування. Інші види сексуального насильства, пов'язаного зі збройним конфліктом, - примусове роздягання, доторки, приниження сексуального характеру, примушення ставати на коліна чи спостерігати за насильницькими актами - дуже часто навіть самі постраждалі особи не ідентифікують як сексуальне насильство. Відповідно, є певні складнощі з ідентифікацією й в органів слідства. Водночас ми погоджуємося з тим, що зґвалтування є найбільш жорсткою та жорстокою формою сексуального насильства, яка найбільше травмує постраждалих [8].

Дотичною до цієї категорії злочинів варто розглядувати аграфобію, під котрою нами розуміється психофізіологічна реакція потерпілої людини, яка полягає в постійному, ірраціональному, нав'язливому страху перед сексуальним насильством [10]. Причини виникнення аграфобії, є наступні: як правило, хворі самі ніколи не страждали від сексуального насильства, проте в минулому пережили емоційну травму, яка пов'язана або асоціюється із сексуальним насильством. Це може статися, наприклад, якщо людина випадково стала очевидцем зґвалтування, чи навіть при перегляді фільму. Основними симптоми у потерпілої особи можуть бути задуха, підвищена пітливість, нудота, сухість в роті, приступи паніки, прискорене серцебиття і нервове тремтіння. Частина хворих боїться постійно, в той час як в інших - це реакція на різні подразники, які виступають нагадуваннями травматичної події, яка власне в минулому і призвела до виникнення аграфобії. Терапевтичне лікування може включати консультування, гіпноз, роботу над зниженням чутливості, застосування медпрепаратів тощо.

Більшість жінок на окупованій території не можуть оперативно ознайомлюватися з пропонованими в ЗМІ/розміщених в інтернет-ресурсах рекомендаціями лікарів, психологів чи юристів через відсутність на окупованих територіях відповідного вітчизняного контенту в цілому (не функціонує мобільний чи інтернет-зв'язок, примусово вилучений окупантами мобільний телефон, неможливість своєчасно повідомити про себе і свою біду на гарячу лінію прокуратури чи НПУ). У свою чергу, не будучи спеціалістами з питань фізичного насилля, нами все ж таки піднімаються ці питання, оскільки досить часто фахівцям на деокупованих територіях вже доводиться стикатися з їх наслідками. Тому нижченаведені нами рекомендації більше стосуються збереження здоров'я і психологічної цілісності людини (Вайда, Т., [1, с. 1-14; 11, с. 639-634]), яка зазнала зґвалтування.

Якщо зґвалтування не уникнути, і жінка не впевнена у своїх фізичних силах щодо активної протидії насильникові-окупантові, то їй варто намагатися «заморозитися всередині й ззовні». Для ґвалтівника цей процес не є сексом у звичному його розумінні нормальних відносин (у людському вимірі) між чоловіком і жінкою, а в першу чергу розуміється як встановлення влади та реалізації вседозволеності агресора, його тотального контролю над жертвою на основі її почуття страху і безвихідності, приниження й знецінення окупантом життя жінки. Активний спротив жертви тільки розпалює й підживлює його садизм, тому жінка при чиненні опору може фізично сильніше постраждати, отримати серйозні травми статевих органів чи тіла в цілому. правовий психологічний потерпілий зґвалтування війна

Окупант-агресор у процесі зґвалтування може мститися таким чином за свій власний страх смерті й відчуття покинутості військовим керівництвом, безпорадності перед потужністю Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та неминучою поразкою. Якщо жінка в цій ситуації може сконцентруватися на індивідуальних переживаннях, то їй доцільно «заморозити» свої суб'єктивні реакції («я не тут», «це не моє тіло», «цей нелюд не заслуговує, щоб я його помічала й жаліла, приділяла увагу» тощо (Лелюх, Н., 2022 [12, 13]).

Організаційно-правові заходи реагування правоохоронних органів та інших інститутів держави на факти сексуального насилля, вчиненого окупантами в умовах війни.

До загальних порад щодо надання допомоги потерпілим особам при зґвалтуванні (постраждалим від сексуального насилля) можна віднести наступні кроки (у разі перебування на підконтрольній Україні території):

1) рекомендувати насамперед знайти для себе найбільш безпечне місце;

2) спробувати звернутися до підрозділу екстреної медичної допомоги для фіксації порушеного стану здоров'я за номером 103;

3) повідомити про злочин, наприклад, можна в правоохоронні органи за такими номерами (Грубнік М., 2022 [14]; Діденко М., 2022 [15]):

а) Національна поліція - 102 (за регіонами);

б) Генеральна прокуратура України - 0 800 507 001 та органи прокуратури (за регіонами);

в) урядова гаряча лінія - 1547;

г) військова адміністрація (за місцем вчинення злочину або за місцем перебування) [16-19].

Для людей, які перебувають на тимчасово окупованій території України і не мають змоги звернутися безпосередньо до уповноважених органів влади на місцях (наприклад, підрозділу української поліції), їм можна порадити повідомити про злочин проти статевої свободи у такі інстанції:

а) в Офіс Генерального прокурора на телефонну лінію: моб. (096) 755 02 40 (Viber, WhatsApp, Telegram, Signal), (зазначити свої прізвище, ім'я та по-батькові, засоби зв'язку);

б) для отримання психологічної і юридичної підтримки можна скористатися послугами контактного центру надання безоплатної правової допомоги, національною гарячою лінією з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Щоб отримати безкоштовну конфіденційну допомогу психолога або психотерапевта, потрібно лише коротко описати свій запит (стан, причини) і залишити заявку на сайті;

в) інформацію можна передати до Міжнародного кримінального суду; листи приймають будь-якою мовою;

г) представники громадських організацій (наприклад, Маша Єфросиніна - українська телеведуча, почесний посол ООН в Україні, голова Опікунської ради фонду «Твоя опора», засновниця благодійного фонду «Маша» (2022) та ін.) допоможуть зайнятися пошуком для жертв сексуального насильства фахівців, які супроводжуватимуть їх психологічну терапію [14, 16].

Також надати інформацію для подальшого розслідування можна за такими ел. адресами (Telegram-каналами):

1) Офіс Генпрокурора України

2) Телеграм»-боти

За можливості максимально необхідно жертві/свідку задокументувати злочин на фото, відеоносії та зафіксувати можливих свідків. Зокрема, при зґвалтуванні необхідно конкретизувати:

1) обставини злочину з детальним описом;

2) дата, час, місце вчинення злочину;

3) інформація про постраждалого: прізвище, дата народження, контактні дані (за можливості);

4) детальна інформація про злочинців;

5) інформація про схожі випадки у населеному пункті;

6) завдана шкода життю чи здоров'ю;

7) якщо потерпіла особа перебуває на тимчасово окупованій території, то потрібно зібрати свідків, фото та відеоматеріали з місця події/подій [18].

Розглянемо деякі положення з надання фахівцями підрозділів НПУ та екстреної медицини та медицини катастроф (далі - ЕМД) допомоги потерпілим з числа такої незахищеної в умовах війни категорії населення як мирні люди тимчасово окупованих територій (в першу чергу жінки, діти) внаслідок сексуального знущання військових країни-агресора, в тому числі й після деокупації [9, 17]. Під сексуальним знущанням нами розуміється будь-яка дія або бездіяльність осіб, які мають владу над особою (військові країни агресора), що призводить до шкоди життю чи здоров'ю людини, потенційної шкоди або загрози шкоди. Акт вчинення жорстокого поводження (зґвалтування) може здійснюватися у різних формах фізичного, сексуального або емоційного знущання над особою/ами. Також знущання включає вплив насильницького чи небезпечного середовищ (обмеження волі, катування, застосування для погрози чи розправи зброї тощо).

Метою надання домедичної допомоги є:

1) виявлення будь-яких ознак знущання, жорстоких дій особи (окупанта), яка має владу над цивільною особою, що призводить до завдання їй шкоди (життю чи здоров'ю), потенційної шкоди або загрози шкоди людині з боку військового агресора;

2) використання прийнятних методів забезпечення безпеки фахівців системи ЕМД, поліцейських та пересічних громадян на місці події;

3) збереження особи від можливих миттєвих (в тому числі повторних) загроз;

4) первинний медичний огляд будь-яких травм, які було отримано потерпілою особою внаслідок гострих або тривалих подій (фізичної боротьби, катувань тощо);

5) спроба зберегти докази, якщо це можливо. Проте, головне занепокоєння рятівників повинно полягати у наданні особі відповідної екстреної медичної допомоги [9].

Ознаки знущання можуть відрізнятися в залежності від віку потерпілої особи та методів знущання (не всі методи знущання мають фізичний характер). Роль фахівців поліції та підрозділів ЕМД у цій ситуації може полягати в наступних діях:

а) документування підозри;

б) оцінювання потенційно серйозних травм;

в) сповіщення відповідних органів при підозрі на знущання щодо дитини; г) початок процесу захисту особи;

ґ) не вчиняти розслідування і не втручатися поза меж вищевказаних кроків (для медпрацівників), залишити подальші дії для працівників правоохоронних органів.

Разом з тим, варто зазначити, що чітких критеріїв включення медичних працівників в цій ситуації не існує.

Працівникам поліції у першу чергу необхідно шукати підказки (докази), що відповідають різним типам знущань:

1) потенційні докази знущання з боку окупантів або умови навколишнього середовища (в широкому розумінні цього терміна як місця події):

а) апатичне ставлення особи-кривдника щодо стану потерпілої особи;

б) надмірна реакція особи-агресора на запитання стосовно ситуації;

в) невідповідності у показаннях особи окупанта або свідків щодо самої події; г) інформація, що надана особою/ами-гвалтівниками (або свідків) не співвідноситься з характером травм;

ґ) травми, що не співвідносяться з віком або фізичними можливостями (наприклад, діти з травмами, які притаманні більш дорослим особам);

д) особа (окупант) не дає можливості дорослій особі висловитись самостійно (особливої уваги потребують люди, які самостійно не можуть комунікувати через дитячий вік або мовний та/або культурний бар'єри);

е) неадекватні заходи захисту чи місце проживання потерпілої особи (або ознаки заходів захисту, які обмежують волю людини);

2) потенційні докази знущання можна дізнатися від потерпілої особи при зборі анамнезу:

а) множинні синці з різною стадією загоєння;

б) нетипова для віку поведінка (наприклад - дорослі люди сповнені страху або їх поведінка має характер підкорення (подавлений емоційний стан); вульгарна поведінка у дітей);

в) сліди опіків, синців або шрамів, що вказують на застосування специфічних знарядь;

г) ознаки недбалого медичного ставлення до травм або інфекцій;

г) непояснені травми сечостатевої системи або інфекційні захворювання цієї системи;

д) докази недоїдання та/або серйозні стоматологічні проблеми;

3) доцільно мати високу підозру щодо знущань над дітьми з нез'ясованими подіями (див. настанову «Короткочасне безпричинне погіршення стану (КБПС), 2019») [9].

Оцінка стану потерпілої особи від зґвалтування потрібно розпочинати з первинного огляду та визначити будь-які оперативні загрози для життя потерпілої особи. Також необхідно детально задокументувати результати вторинного огляду для того, щоб виявити потенційні ознаки сексуального знущання (див. вище), оцінити фізичні травми, уникаючи детального розслідування причин знущання (проте доцільно задокументувати будь-які твердження, які спонтанно може надати потерпіла особа). Медичним працівникам слід уникати ставити прямі запитання дітям [9, 11].

Оперативне медичне втручання у випадках сексуального знущання (зґвалтування) людини полягає в таких діях:

1) оцінка наявності загроз для життя потерпілої особи;

2) переміщення її в безпечне місце навіть за відсутності медичних показань для госпіталізації;

3) негайне повідомлення правоохоронні органи про підозру на знущання (згідно з законом), особливо коли особа-гвалтівник (окупант) перешкоджає транспортуванню/огляду потерпілої, наданню їй допомоги;

4) при транспортуванні потерпілої особи надати інформацію про підозри в приймальне відділення лікарні та/або правоохоронні органи згідно законодавства [9].

На особливу увагу заслуговують питання безпеки потерпілої особи, котрим необхідно приділити належну увагу:

1) за відсутності невідкладних медичних проблем наступним пріоритетом є забезпечення безпеки людини та її переміщення до безпечного середовища;

2) не протистояти відкрито підозрюваним у знущанні - це може створити небезпечну ситуацію як для працівників ЕМД, так і для потерпілої особи. В Україні є ряд законодавчих актів, які зобов'язують повідомити про такі злочини як знущання, зокрема, щодо вчиненого зґвалтування (статті 152 та 438 ККУ, 2001) [7]. Широкому загалу важливо знати ці норми законодавства, а також чіткі межі розповсюдження інформації про вчинений злочин (якому органу влади та в якій мірі ця інформація може бути надана).

Докази сексуального знущання (зґвалтування) можуть варіюватись в залежності від вікової групи та їх характеру. Слід пам'ятати, що не будь-яке знущання або недбале ставлення наносить фізичну шкоду особі. Важливо зрозуміти, що завданням фахівців поліції та ЕМД є задокументувати підозру, оцінити наявність потенційної загрози для життя потерпілої особи, передати інформацію про підозру до відповідних правоохоронних органів (слідчих), а також подбати про забезпечення безпеки потерпілої особи. Працівники бригади ЕМД не повинні самостійно проводити розслідування причин знущань, а також втручатися у вирішення цієї проблеми - ці дії чітко відведені працівникам правоохоронних органів [9, 11].

Важливо мати високий рівень підозри за наявності явних ознак загроз життю чи здоров'ю дітей з КБПС. Серед серйозних причин КБПС ознаки загроз життю шляхом знущання над дитиною є основним фактором в 11% випадків (2022) [9]. В одному з ретроспективних оглядів досліджень відзначено, що виклик фахівців ЕМД внаслідок явних ознак загроз життю (КБПС) пов'язується з більш ніж 5-кратною ймовірністю наявності насильницької травми голови, діагностованої як причина КБПС, чітко підтверджуючи, що працівники ЕМД повинні мати високий рівень підозри під час подібних викликів. При цьому варто враховувати, що сексуальне знущання та жорстоке поводження можуть статися з потерпілими різного віку.

Потерпілі особи можуть не бажати або не можуть розкрити сексуальне знущання або жорстоке ставлення, тому значна відповідальність в таких випадках лягає на поліцейських та персонал бригади ЕМД щодо критичної оцінки ситуації на місці події, належного документування та вжиття відповідних заходів для забезпечення безпечного місця для людини. При документуванні висновків щодо сексуального знущання (зґвалтування) необхідно описувати те, що поліцейський/медичний працівник бачить, не приписувати можливі причини (наприклад, записати «0,5- дюймовий круглий опік спини» на відміну від «опіку від сигарети»).

Свідки повинні знати про обов'язкове повідомлення у правоохоронні органи, особливо стосовно дорослих (сексуальне насильство, жорстоке поводження з людьми). Ретельне документування будь-яких заяв потерпілої особи та будь-яких фізичних висновків щодо зґвалтування є критичними у випадках знущання окупантів або жорстокого поводження. Жодних рекомендацій щодо критеріїв ефективності надання допомоги немає [9].

Порядок розслідування та документування спеціальною мобільною групою поліції фактів сексуального насилля (зґвалтування) осіб окупантами

Розглянемо порядок документування правоохоронцями на звільнених від окупантів територіях такого виду воєнних злочинів як зґвалтування, а також складнощі, з котрими вони стикаються у цій роботі. Як зазначає віце-прем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції українського уряду О. Стефанішина (2022), «це змушує нас абсолютно переорієнтувати урядові ресурси, щоб правильно надавати допомогу таким людям» [19].

Задля документування цих випадків та подальшого притягнення до відповідальності злочинців країни-агресора започатковано (на прикладі Київської області) спеціальну мобільну групу поліції з реагування на сексуальні злочини проти цивільних осіб, яка їздить звільненими від окупації населеними пунктами, її фахівці опитують місцевих жителів та фіксують всю наявну інформацію щодо таких злочинів. З 9 травня 2022 року така ж група правоохоронців почала працювати на деокупованих частинах Сумщини. По мірі звільнення територій від російських загарбників спеціальні мобільні групи правоохоронців будуть створені і в інших регіонах України (за ствердженням правоохоронців).

Як зазначає заступниця міністра внутрішніх справ України К. Павліченко (2022) [19], основними завданнями спеціальної мобільної групи поліції є такі:

1) виявлення потерпілих від сексуального насильства в умовах війни;

2) задокументування злочинів та надання постраждалим комплексної допомоги - психологічної, медичної, соціальної, юридичної та реабілітаційної.

До складу групи входять працівники, які мають досвід роботи з постраждалими від домашнього насильства, фахівці ювенальної поліції, які працюють з дітьми, психолог та слідчі. До того ж серед групи обов'язково є жінки, адже їм краще вдається налагодити комунікацію з потерпілими, серед яких переважно жінки та діти.

Фіксація випадків таких правопорушень є надзвичайно важливою для встановлення правосуддя, ці злочини проти статевої свободи та недоторканості не мають терміну давності. Хоча на цей час не вдається осягнути весь масштаб таких злочинів (йдеться про латентну категорію злочинів, оскільки потерпілі люди не завжди готові про це відкрито обговорювати), але правоохоронні органи націлені на їх максимальну фіксацію, об'єктивне розслідування та, що найважливіше, передачу їх в міжнародні інституції, щоб весь світ знав про те, що вчинила Росія проти мирного населення на території України. Наразі (станом на 15.05.2022) слідчі Національної поліції України відкрили десять кримінальних проваджень за фактом сексуальних злочинів військовослужбовців РФ, котрі були вчинені на тимчасово окупованих територіях нашої держави. Ця цифра не відображає весь обсяг наявних проваджень, адже такі злочини також фіксуються іншими правоохоронними органами країни, зокрема, прокуратурою.

Наведемо порядок роботи спеціальної мобільної групи поліції стосовно розслідування та документування зґвалтування. Перед тим як виїжджати у звільнені населені пункти та спілкуватися з місцевим населенням, фахівці групи збирають інформацію щодо потенційних сексуальних злочинів із ЗМІ, соціальних мереж, від правозахисних груп, волонтерів та місцевих активістів, аналізують її та на основі цього планують маршрути. З середини квітня 2022 року правоохоронці побували вже в 16-ти населених пунктах Макарівської об'єднаної територіальної громади (ОТГ), Бучанської, Бородянської ОТГ, а також Броварського району області. Серед них були й такі, де поліція не підтвердила скоєння сексуальних злочинів. Але це не означає, що їх там не було - частина людей виїхала зі свого населеного пункту, частина ще не повернулася додому, деякі особи просто не готові ще про це говорити [1, 19].

Потерпілі відчувають острах розголосу через відчуття провини. Саме неготовність постраждалих ділитися про пережите є найбільшим викликом у роботі правоохоронців. Поліцейські пояснюють потерпілим, що група намагається створити максимально комфортні умови для потенційних постраждалих, втім спершу часто натикається на відмову. Зокрема, при контакті поліцейських з потерпілими в останніх спостерігається різна реакція:

1) найчастіше - небажання про це говорити;

2) також питають, що таке документування змінить, якщо це (сексуальне насильство - уточнено нами) вже трапилося.

Якщо людина не хоче про це говорити, то правоохоронці не наполягають. Втім, завжди залишають брошуру з усіма контактами, куди можна звернутися за допомогою, зокрема, з телефоном такої групи правоохоронців (адже з часом зростає ймовірність тощо, що людина звернеться). Тому поліцейські цієї групи можуть повертатися у населені пункти для продовження роботи з потерпілими повторно.

Острах розголосу ситуації психолог, гештальт-терапевт О. Зінченко (2022) [19] пояснює порушенням базової потреби постраждалих у безпеці, а також відчуттям сорому та провини за те, що сталося. Документування - це в будь-якому разі ретравматизація, адже, розповідаючи про цю ситуацію, постраждала/ий знову її емоційно болісно переживає. З іншого боку факти сексуального насилля необхідно документувати, щоб притягнути причетних до відповідальності. Для травмованої особи, яка стала жертвою сексуального насильства, краще надати час для переосмислення і прийняття рішення, коли вона була готова розповісти про пережите [16, 18].

В Україні створюються спеціалізовані центри, в яких постраждалим від сексуальних злочинів надаватимуть всю необхідну допомогу - від психологічної до юридичної. Створення таких центрів відбуватиметься, зокрема, і в межах співпраці з ООН. На початку травня (2022) уряд України підписав Меморандум з Організацією Об'єднаних Націй про співробітництво щодо запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах конфлікту. Своєчасно надана підтримка мінімізує подальші наслідки насильства для постраждалих, серед яких можуть бути зокрема депресивні та інші психічні розлади, відраза до власного тіла, проблеми в інтимних стосунках та навіть спроби суїциду [19].

В цілому, представлене дослідження щодо порушення прав та свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях не вичерпується лише злочинами проти статевої свободи та недоторканості. Перспективами подальших наукових досліджень може стати наступна тематика:

1) виявлення методів катування, які застосовуються військовими країни агресори до громадян України на тимчасово окупованих територіях;

2) особливості розслідування злочинів проти осіб, які добровільно погодилися на співпрацю з ворожою тимчасовою «адміністрацією» (колабораціонізм);

3) документування військових злочинів окупантів проти навколишнього природного середовища (екоцид) та ін.

Висновки

Провівши аналіз спеціальної літератури з піднятої проблеми, враховуючи результати моніторингу інтернет-видань та інших ЗМІ щодо інформації про масові зґвалтування мирних жителів військовослужбовцями країни-агресора під час війни на окупованих територіях України, можемо зробити деякі узагальнення.

Під зґвалтуванням в умовах війни розуміється вчинення військовими на тимчасово окупованих територіях дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи. Зазначені злочини не можна кваліфікувати за статтею 152 ККУ про зґвалтування, тому що йдеться про один із методів ведення війни. Тому сексуальне насильство під час війни - це воєнний злочин, який в Україні кваліфікують за статтею 438 ККУ (порушення законів і звичаїв війни). Дотичною до цієї латентної категорії злочинів варто розглядувати виникнення в потерпілої людини аграфобії, під якою розуміється психофізіологічна реакція потерпілої особи - постійний, ірраціональний, нав'язливий страх перед сексуальним насильством.

Серед комплексу заходів, які вживаються поліцейськими (медиками, психологами тощо) для надання допомоги особі, яка зазнала сексуального насилля з боку окупантів під час війни, відносять:

1) надання психологічної допомоги (проведення медитації, застосування прийомів дисоціації, допомога в усвідомленні вини ґвалтівника-окупанта, а не потерпілої особи);

2) документування правоохоронними органами фактів зґвалтування під час тимчасової окупації територій України;

3) надання необхідної медичної допомоги, турбота про приведення до нормального стану тіла (медогляду у лікаря-гінеколога, зменшення високого ризику небажаної вагітності).

Важливо в будь-якій формі розповсюджувати інформацію про правоохоронні органи (займаються розслідуванням та притягнення до відповідальності винних осіб за вчинені ними злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості в умовах війни) та психологічні служби (фахівці надають необхідну допомогу жертвам), їх місцезнаходження, а також і самим вищезазначеним підрозділам більш активно моніторити ситуацію на звільнених територіях з цього питання. Також в Україні створюються спеціалізовані центри (в тому числі і в межах співпраці з ООН), в яких постраждалим від сексуальних злочинів надаватимуть всю необхідну допомогу - від медичної, психологічної до юридичної. Своєчасно надана підтримка мінімізує подальші наслідки насильства для постраждалих, серед яких можуть бути, зокрема, депресивні та інші психічні розлади, відраза до власного тіла, проблеми в інтимних стосунках та навіть спроби суїциду.

1. Першочерговими діями внаслідок зґвалтування як потерпілої людини, так і правоохоронців, свідків з метою належного розслідування та притягнення до відповідальності агресора за вчинений злочин проти статевої недоторканості є наступні:

1) фіксація обставин злочину з детальним описом події (дата, час та місце вчинення злочину);

2) інформація про постраждалого (прізвище, дата народження, контактні дані (за можливості));

3) детальна інформацію про злочинців;

4) завдану шкоду життю чи здоров'ю потерпілої особи. Важливо провести збір фото- та відеоматеріалів з місця події/подій, виявити свідків, якщо потерпіла особа перебуває на тимчасово окупованій території. Також необхідно фіксувати інформацію про схожі випадки у населеному пункті.

2. Основними завданнями спеціальної мобільної групи поліції є такі:

1) виявлення потерпілих від сексуального насильства в умовах війни на звільнених територіях;

2) задокументування злочинів проти статевої свободи та недоторканості, які не мають терміну давності;

3) надання постраждалим комплексної допомоги - психологічної, медичної, соціальної, юридичної та реабілітаційної.

Порядок роботи спеціальної мобільної групи поліції стосовно розслідування та документування зґвалтування полягає в наступному:

1) збирання фахівцями групи інформації щодо потенційних сексуальних злочинів із ЗМІ, соціальних мереж, від правозахисних груп, волонтерів та місцевих активістів;

2) планування маршрутів переміщення групи на основі аналізу зібраного матеріалу;

3) спілкування з місцевим населенням населених пунктів, звідки поступає інформація про вчинені сексуальні злочини військовими;

4) у роботі з потерпілими бути готовими протидіяти їх зневірі, до подолання в них небажання говорити на цю тему;

5) залишення інформації з контактами групи поліцейських для відтермінованого повторного звертання.

6) Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості містять інтимні подробиці, котрі можуть віддалено травмувати потерпілу особу. Тому правоохоронцям та ін. особам слід пам'ятати про доцільність дотримання деяких обмежень як в поведінці, так і в спілкуванні з цієї теми.

До основних рекомендацій для потерпілих осіб від сексуальних злочинів на тимчасово окупованих територіях та щодо профілактики в них аграфобії можна віднести такі:

1) не розпитувати потерпілу особу щодо мотивів запізнілих звернень до правоохоронних органів чи зізнання про особисту трагедію рідним;

2) не осуджувати постраждалих осіб за їх дії до моменту зґвалтування;

3) не виясняти у потерпілих осіб про спробу втечі з місця події (причини відмови від втечі) чи наявність можливостей дати відсіч насильнику;

4) не засуджувати потерпілих за те, як вони реагують на пережите;

5) не розповсюджувати історію зґвалтованих осіб без їхнього дозволу;

6) проявляти реальну (а не показову) турботу про потерпілу особу.

Закликаємо жертв сексуальних злочинів не замовчувати пережите, обов'язково звертатися за допомогою, щоб правоохоронні органи могли своєчасно зібрати доказову базу та покарати злочинців, а найширшому колу громадян не бути байдужими до чужого горя.

Література

1. Vaida, T. Committing of sexual violence by the aggressor country's servicemen as a problem of human rights violations during the

occupation (on the example of the Russian-Ukrainian war, 2022). International Science Journal of Jurisprudence & Philosophy, 1 (1), 1-14.

2. Ковнір, С. (2022). Нівечили і відрізали волосся. Денісова розповіла про зґвалтування українок окупантами.

3. Кречетова, Д. (2022). Близько 400 українців звернулися до омбудсмена через зґвалтування окупантами - Денісова.

4. Загальна декларація прав людини (1948). Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10.12.1948.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, схвалена Радою Європи від 04.11.1950 р. (1997). Ратифіковано Законом України №475/97-ВР. 17.07.1997.

6. Конвенція про захист цивільного населення під час війни 12.08.1949 (1949). Женева.

7. Кримінальний кодекс України (2001). Закон України №2341-III. 05.04.2001 року.

8. Масенко, В. (2022). Воєнні злочини сексуального характеру. Як про них повідомляти та куди звертатися за допомогою.

9. Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації екстреної медичної допомоги (2019). Наказ МОЗ України №1269. 05.06.2019.

10. Аграфобія. Wikipedia.

11. Вайда, Т.С. (2019). Долікарська допомога. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 834.

12. Лелюх, Н. (2022). Як зберегти здоров'я, якщо ви зазнали зґвалтування.

13. Відома гінеколог Наталія Лелюх дала поради, як зберегти здоров'я жінкам, яких зґвалтували. ТСН.

14. Грубнік, М. (2022). Куди звертатися жертвам сексуального насильства під час війни.

15. Діденко, М. (2022). Як побороти страх зґвалтування.

16. Що робити, якщо ви пережили сексуальне насильство на війні: рекомендації, номера телефонів, чат-боти (2022). ТСН.

17. Як підтримати людину, яку зґвалтували (2022). ТСН.

18. Новосельська, З. (2022). Що робити, якщо вас зґвалтували: поради психологів.

19. Як національна поліція фіксує сексуальні злочини в Україні (2022). Украина криминальная.

Размещено на Allbest.Ru