Відшкодування шкоди, завданої потерпілому у кримінальному проваджені як спосіб реалізації права на доступ до правосуддя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-наукового інституту права

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Відшкодування шкоди, завданої потерпілому у кримінальному проваджені як спосіб реалізації права на доступ до правосуддя

Виноградова Анна Ігорівна кандидат юридичних наук, асистентка кафедри кримінального процесу та криміналістики

м. Київ

Анотація

У статті здійснено аналіз правового регулювання цивільного позову в кримінальному провадженні в Україні та проведено його узагальнення. Визначено актуальність наукового переосмислення правових засад цивільного позову в кримінальному провадженні.

Встановлено, що важливе значення в механізмі кримінального судочинства мають питання правового забезпечення інституту цивільного позову як важливої складової гарантування та захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Насамперед це пояснюється значенням цивільного позову в кримінальному провадженні, його фактичною роллю, яку він виконує в системі правосуддя, забезпечуючи захист прав, порушених кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. На основі критичного аналізу стану правового забезпечення цивільного позову в кримінальному провадженні в Україні визначено його складові та надана їх характеристика, що включає: суб'єктивний склад правовідносин, що

стосуються цивільного позову в кримінальному провадженні в Україні; процесуальні питання подання та розгляду цивільного позову; правові та технічні вимоги, що стосуються форми та змісту цивільного позову. Встановлено й обґрунтовано положення, які стосуються удосконалення механізму правового регулювання цивільного позову в кримінальному провадженні, доступу цивільного позивача до правосуддя в Україні.

Досліджено трансформацію наукового розуміння та практичного сприйняття цивільного позову у кримінальному провадженні, як засобу забезпечення та захисту прав і свобод людини, на основі яких виокремлено напрями удосконалення функціонування зазначеного правового інституту в Україні, ефективності поширення практики цивільних позовів в кримінальному провадженні в Україні; посилення механізмів захисту прав потерпілого відповідно до вимог міжнародного права, складником яких є цивільний позов у кримінальному провадженні.

Ключові слова: цивільний позов, цивільний позивач, потерпілий, кримінальне провадження, правосуддя, відшкодування збитків.

Abstract

Vynogradova Anna Igorivna Candidate of legal sciences, assistant professor of the Department of Criminal Procedure and Forensics of the Educational and Scientific Institute of Law, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv

COMPENSATION OF DAMAGE CAUSED TO THE VICTIM IN CRIMINAL PROCEEDINGS AS A WAY OF IMPLEMENTING THE RIGHT TO ACCESS TO JUSTICE

The article analyzes the legal regulation of civil action in criminal proceedings in Ukraine and summarizes it. The relevance of the scientific rethinking of the legal basis of a civil claim in criminal proceedings is determined.

It has been established that the issue of legal support for the institution of a civil lawsuit as an important component of guaranteeing and protecting the rights, freedoms and legitimate interests of a person and a citizen is of great importance in the mechanism of criminal justice. First of all, this is explained by the importance of a civil lawsuit in criminal proceedings, its actual role that it performs in the justice system, ensuring the protection of rights violated by a criminal offense or other socially dangerous act. On the basis of a critical analysis of the state of legal support for a civil claim in criminal proceedings in Ukraine, its components are determined and their characteristics are provided, which includes: the subjective composition of legal relations relating to a civil claim in criminal proceedings in Ukraine; procedural issues of filing and considering a civil lawsuit; legal and technical requirements concerning the form and content of a civil claim. Provisions related to the improvement of the mechanism of legal regulation of civil claims in criminal proceedings, access of civil claimants to justice in Ukraine have been established and substantiated.

The transformation of the scientific understanding and practical perception of civil lawsuits in criminal proceedings as a means of ensuring and protecting human rights and freedoms has been studied, on the basis of which directions for improving the functioning of the specified legal institute in Ukraine, the effectiveness of the spread of the practice of civil lawsuits in criminal proceedings in Ukraine have been identified; strengthening mechanisms for protecting the rights of the victim in accordance with the requirements of international law, a component of which is a civil lawsuit in criminal proceedings.

Keywords: civil action, civil plaintiff, victim, criminal proceedings, justice, damages.

Постановка проблеми

Загальновизнаною аксіомою правового життя будь-якої сучасної розвиненої країни є забезпечення високого рівня прав і свобод людини, верховенство права та пріоритет загальнолюдських цінностей. Утвердження прав і свобод людини як найвищої суспільної соціальної цінності стає неможливим без обов'язку держави не тільки визнавати, а й неухильно дотримуватись, а також охороняти ці права і свободи людини.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них [1].

Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) встановлено правило за яким, протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п. 10, ч. 1, ст. 56) [2]. Розвиваючи положення п. 10 ч.1 ст. 56 КПК України, законодавець ст. 127 КПК України унормував процесуальний порядок відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому. Зокрема, у статті 127 КПК України закріплено, що: «1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. 2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. 3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом» [2].

Отже, як бачимо, законодавець у ст. 127 КПК України встановив три окремі способи відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому, кожен з яких, як слушно зазначає В. О. Попелюшко «.. .має свої особливості, умови та форми реалізації, може використовуватися окремо, а усі вони послідовно в тому розумінні, що кожен наступний порядок застосовується тоді, коли не було реалізовано або не було можливості реалізувати попередній» [3].

Одним з таких способів відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому є спосіб, закріплений ч. 2 ст. 127 КПК України, яким судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні, потерпілому надано право стягнути шкоду, завдану кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.

Цей спосіб є найбільш поширеним серед інших, визначених чинним кримінальним процесуальним законодавством України, способів відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні. Проте, незважаючи на таку поширеність, він є й дещо ускладненим та несталим, оскільки під час його застосування необхідно враховувати і практику Європейського суду з прав людини, і практику Верховного Суду. Також практика кримінального судочинства України свідчить про те, що сьогодні фактично відсутній надійний, усталений механізм відновлення порушених прав та відшкодування (компенсації) шкоди завданої потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Однак, вже впродовж тривалого часу стало аксіомою - право й дише право є обов'язковим засобом закріплення, вираження соціальної свободи людини і громадянина, а тому правовий статус цивільного позивача у кримінальному провадженні повинен містити увесь комплекс правових можливостей, який дозволив би йому діяти відповідно до гарантованих чинним законодавством України прав, свобод та законних інтересів задля їх відновлення та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Нині передчасно стверджувати, що законодавець забезпечив належний, ефективний захист прав і свобод цивільного позивача у кримінальному провадженні, зокрема, й належний доступ до правосуддя, який би відповідав соціальній значущості проблеми потерпілого внаслідок кримінального правопорушення, що, безумовно, потребує наукового осмислення та глибокого аналізу з метою визначення нових підходів до вивчення процесуального статусу цивільного позивача та його ролі у кримінальному судочинстві у цілому. цивільний позов кримінальний гарантування

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема захисту та поновленню порушених майнових прав потерпілої особи, яке забезпечується шляхом подання цивільного позову у кримінальному провадженні досліджується науковцями вже багато років. Серед науковців, які системно досліджували інститут цивільного позову у кримінальному провадженні можна виокремити: В. Бараняка, Ю. Бауліна, С. Белікову, Л. Бойченко, І. Вернидубова, І. Євхутича, Х. Кахнич, Л. Кокорєва, М. Леоненка, Ю. Малицю, О. Несімко, В. Нора, В. Попелюшка, І. Серкевича, Л. Удалову, Г. Устінову- Бойченко та інших вчених.

Незважаючи на всю важливість і високу значущість проведених наукових досліджень, багато питань теорії та практики дотримання та захисту прав, свобод і законних інтересів цивільного позивача у кримінальному провадженні залишаються недостатньо врегульованими.

Метою статті є аналіз правових положень, що стосуються інституту цивільного позову у кримінальному провадженні, процесуального статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні, а також виокремлення проблем доступу цивільного позивача до правосуддя в Україні.

Виклад основного матеріалу

Проблема захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження належить до найскладніших у теорії та практиці кримінального судочинства. Недостатньо чітка регламентація правового статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні наразі є однією з основних причин обмеження його прав, свобод та законних інтересів як учасника провадження, особливо в умовах змагального типу кримінального процесу.

Аналізуючи процесуальний статус цивільного позивача у кримінальному провадженні, насамперед, звернемося до положень чинних нормативно-правових актів. Так, Загальна декларація прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом». Надалі ця ідея знайшла своє відображення у статті 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права 1966 року, в якому зазначається, що кожен має право у разі розгляду будь-якого кримінального або цивільного обвинувачення, пред'явленого йому, на справедливий розгляд справи компетентним судом, створеним на підставі закону. Відповідно до статті 4 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою, ухваленої 29 листопада 1985 року резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН, жертви злочинів мають право на доступ до механізмів правосуддя та якнайшвидшу компенсацію за завдані їм збитки відповідно до національного законодавства.

Конституція України не використовує такі терміни, як «право доступу до суду» або «право доступу до правосуддя», водночас відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист прав і свободи людини і громадянина. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист [4]. Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права [5].

Забезпечуючи це право, національні суди керуються, зокрема, дефініціями Європейського суду з прав людини, який визначає право доступу до суду з огляду на реальну можливість реалізації низки процесуальних прав: на звернення до суду з цивільними скаргами (рішення у справі «Голдер проти Великої Британії») [6]; на виконання рішень (рішення у справі «Аннонні ді Ґюссоль та інші проти Франції») [7].

Доступ до правосуддя, у тому числі й цивільного позивача, в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу, заявляти різні клопотання, оскаржувати до слідчого судді, суду або суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і учиняють такі дії або ухвалюють рішення.

Так, ст. 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень загальна сума матеріальної (моральної) шкоди, встановленої судом за вироками, котрі набрали законної сили 2017 року становила майже 12,8 млрд грн, 2018 року - 16,2 млрд грн, 2019 року - 19,7 млрд грн. У 2020 році по закінчених кримінальних провадженнях встановлена сума матеріальних збитків складає 8565382,87 тис. грн., накладено арешт на 5700182,04 тис. грн., а відшкодовано збитків на 2030419,23 тис. грн., тобто арешт накладено на 66,55 % від суми матеріальних збитків, відшкодовано лише 23,7 % збитків [8]. За 2021 рік по закінчених провадженнях встановлена сума матеріальних збитків складає 14164563,12 тис. грн., накладено арешт на 6580497,4 тис. грн., а відшкодовано збитків на 2983026,43 тис. грн., таким чином накладено арешт на 46,46 % від суми матеріальних збитків, а відсоток відшкодованих збитків складає всього 21,06 % від суми матеріальних збитків, що явно недостатньо. У 2022 році встановлена сума матеріальних збитків складає 12837596,96 тис. грн., накладено арешт на 5853385,31 тис. грн., а відшкодовано збитків на 1878272,57 тис. грн. Таким чином арешт накладено всього на 23,7 % від суми матеріальних збитків, відшкодовано лише 14,63 % збитків [9]. Проте, проаналізувавши Звіти Судової адміністрації можна констатувати, що великий відсоток потерпілих від кримінального правопорушення використовують своє право на пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні [10].

Вимоги про захист прав та законних інтересів потерпілого сформульовані у п. 10 ч. 1 ст. 56, у ст.. 127 КПК України й включають усунення злочинних наслідків, шляхом відшкодування (компенсації) завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

У кримінальному процесі обов'язок держави забезпечити належний захист прав потерпілих реалізується через право останніх під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка (який) в порядку, встановленому КПК України, пред'явила (пред'явив) цивільний позов (ст. 61 КПК України).

Отже, цивільний позов може пред'являти: фізична чи юридична особа, що зазнала майнової шкоди від кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння неосудної особи (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 61 КПК України) та їх представники; фізична особа, якій таким діяннями спричинено моральну або фізичну шкоду (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 61 КПК України); прокурор тощо.

Обов'язок заявляти позовні вимоги на цих осіб не покладається. Важливо враховувати, що за загальним правилом відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України цивільний позов може бути пред'явлений до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння під час кримінального провадження до початку судового розгляду.

За приписом ч. 2 ст. 61 КПК України процесуальний статус цивільного позивача, його права та обов'язки виникають із моменту подання позовної заяви до органів досудового розслідування або суду, а не з якого-небудь іншого часу (наприклад, надання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, початку досудового розслідування тощо) [11, с. 187].

Слід зазначити, що багато питань, пов'язаних із поданням цивільного позову у кримінальному провадженні, вирішуються відповідно до норм не кримінального процесуального, а цивільного законодавства України. Зокрема, законами, що мають установити підстави і умови притягнення суб'єктів публічного та приватного права до цивільно-правової відповідальності є акти цивільного законодавства, Цивільний кодекс України та інші закони змістовно втілюють певну концепцію цивільно-правової відповідальності й стали її певними засадничими положеннями її [12, с. 276].

Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства України, насамперед зазначимо, що цивільний позов у кримінальному провадженні - це вимога відшкодувати порушені злочином або іншим суспільно небезпечним діянням майнові та немайнові права чи інтереси, тому відповідно до ч. 2 ст. 61 КПК України права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

У чинному КПК України не містяться й норми щодо визначення розмірів та форм відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, встановлюється лише те, що «потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом». Що мається на увазі під відшкодуванням (компенсацією) шкоди і яким є порядок визначення його розміру, законодавець не розкриває, а тому, на нашу думку, цей факт істотно ускладнює судову практику.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. На нашу думку, важливість з'ясування вимог до форми та змісту цивільного позову у кримінальному провадженні посилюється ще й тим фактом, що воно здатне забезпечити його належне функціонування у сфері кримінального судочинства. Тому рівень відновлення та забезпечення прав особи, потерпілої від кримінального проступку, впливає на престиж правоохоронних і судових органів і є невід'ємним складником рівня довіри громадян до всієї правоохоронної та судової системи. А оскільки чинне національне кримінальне процесуальне законодавство не містить норм, які б визначали особливу форму та зміст цивільного позову в кримінальному провадженні, ми вважаємо, що доцільно було б виправити цю прогалину у чинному КПК України шляхом викладення ч. 4 ст. 128 КПК України в такій редакції: «Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства, з урахуванням загальних засад кримінального провадження встановлених цим Кодексом».

Наразі норми, що регулюють розгляд судом цивільного позову у кримінальному провадженні відносяться виключно до сфери кримінального судочинства, до того ж, доведення цивільного позову у кримінальній справі, судячи з тих процесуальних прав, якими наділений цивільний позивач, здійснюються за правилами, встановленими КПК України. У зв'язку з цим, на наш погляд, доцільно навести наукову позицію І. Вернидубова та С. Белікової, які вважають, що «...у кримінальному судочинстві цивільному позову за процедурою приділено значно менше уваги, ніж у цивільному, оскільки саме цивільним процесуальним законодавством врегульована уся процедура реалізації даного інституту» [13, с. 14]. Через те, що кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає окремих вимог до змісту чи форми цивільного позову, то останнє покладається на загальний порядок цивільного судочинства [14]. Якщо ж процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Отже, у цьому разі необхідно говорити про тісне поєднання та взаємодію двох окремих галузей права - кримінального та цивільного.

Наведене вище свідчить про те, що ст. 128 КПК України не врегульовує на достатньому рівні інститут цивільного позову у кримінальному провадженні, оскільки у КПК України відсутні норми, які б належним чином унормували процедуру подання позовної заяви у кримінальному провадженні, посилаючись при цьому на відповідні норми ЦПК України. При цьому ЦПК України не містить жодних окремих або виняткових процесуальних вимог до цивільного позову у кримінальному провадженні. Зокрема, поза увагою законодавця залишилося питання щодо врегулювання дій суду під час вирішення питання про прийняття до провадження цивільного позову разом із кримінальним провадженням у разі наявності недоліків (у ЦПК України передбачена процедура залишення позовної заяви без руху), а також питання наявності та допустимості доказів, необхідності їх витребування (питання меж доказування), питання можливості залучення до участі у кримінальному провадженні інших зацікавлених осіб, окрім цивільного позивача та цивільного відповідача.

На практиці суди по-різному вирішують це питання. Так, приміром, Богодухівський районний суд Харківської області ухвалою від 04.02.2019 року (справа № 613/1634/18) погодився з зауваженнями захисника про

невідповідність цивільного позову вимогам ст. 175, 177 ЦПК України та необхідність залишення його без руху, однак прийняв позов до розгляду, мотивуючи це відсутністю повноважень суду під час підготовчого судового засідання на залишення без розгляду або повернення позову [15]. Втім, аналіз ЄДРСР свідчить, що існує й практика залишення поданих позовних заяв без розгляду, та надання строку на усунення недоліків, а також й постановлення ухвал про їх повернення позивачу у разі не усунення недоліків [16]. Тобто фактично, виникає ситуація, коли суд, здійснюючи кримінальне провадження, виконує повноваження суду цивільної юрисдикції, користуючись повноваженнями такого суду під час підготовчого судового засідання в межах норм ЦПК України.

Також у чинному КПК України відсутні норми й щодо можливості цивільного позивача доповнити або уточнити позовні вимоги, що створює певну процесуальну невизначеність. Якщо під час досудового розслідування ще можна подати уточнену позовну заяву слідчому або заяву про збільшення або ж зменшення позовних вимог, а потім долучити їх до обвинувального акту, то під час підготовчого судового засідання КПК України таких прав не закріплює.

Дослідження вищезазначених норм чинного КПК України надало нам підстав акцентувати увагу й на тому, що процесуальний статус цивільного позивача за змістом дуже близький до процесуального статусу потерпілого внаслідок кримінального правопорушення, водночас, хоча позивач і потерпілий є спорідненими суб'єктами кримінального судочинства, вони не тотожні. У випадках, коли особа виступає тільки в ролі цивільного позивача, не будучи при цьому потерпілим внаслідок кримінального правопорушення, цивільний позивач має набагато вужче коло прав, що негативно позначається на його статусі. У таких ситуаціях цивільний позивач повинен мати достатній обсяг процесуальних прав та можливостей для захисту свого порушеного права як самостійний учасник кримінального процесу, оскільки не варто применшувати роль цивільного позивача у кримінальному провадженні, адже саме цей процесуальний статус є необхідним для створення надійного, працюючого механізму відшкодування (компенсації) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, особливо в тих випадках, коли процесуальний статус потерпілого та цивільного позивача не збігаються.

На нашу думку, реальний захист прав та законних інтересів цивільного позивача можливий лише тоді, коли у відповідній якості особу визнано своєчасно. На сьогоднішній день у чинному КПК України немає норми, яка б зобов'язувала органи досудового розслідування інформувати потерпілого про право заявляти цивільний позов. Звісно ж, що у разі завдання кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням шкоди, слідчий мав би повідомити потерпілого про право пред'явлення цивільного позову, адже вчасно залучити зацікавлену особу до кримінального провадження означає забезпечити як приватні, так й суспільні інтереси, створити необхідні стимули для допомоги досудовому розслідуванню, досудовому слідству, а в подальшому й судовому провадженню.

КПК України у ч. 1 ст. 61 закріплює перелік суб'єктів, які є цивільними позивачами, отже, законодавець автоматично наділяє осіб, перерахованих у кримінальному процесуальному законі, статусом цивільного позивача без оформлення особливого акта, тоді як має йтися про те, хто визнається цивільним позивачем. У зв'язку з чим, на нашу думку, доцільно було б змінити формулювання ч. 1 ст. 61 КПК України, замінивши термін «є» на «визнається».

Висновки

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна наголосити на тому, що, виходячи з положень кримінального процесуального та цивільного процесуального законодавства України, які присвячені цивільному позову у кримінальному провадженні, останній є специфічним інститутом кримінального процесуального права і регулюється як нормами КПК України, так й нормами ЦПК України, які на практиці застосовуються в більшій мірі.

Процесуальна діяльність цивільного позивача у кримінальному провадженні зумовлена як цивільно-правовим, так і кримінально-правовим інтересом, відповідно, процесуальний інтерес цивільного позивача полягає не лише у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення та задоволенні цивільного позову, а й у визнанні обвинуваченого винним у вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Кримінальному судочинству притаманна особлива функція - підтримання цивільного позову, як вид процесуальної діяльності цивільного позивача (його представника), він спрямований на захист його майнових та особистих немайнових прав від вчиненого кримінального правопорушення. Особа, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоди, може виконувати дві процесуальні ролі: потерпілого (приватного обвинувача) та цивільного позивача, при цьому необхідно враховувати, що вони не є тотожними. У тих випадках, коли особа виступає тільки як цивільний позивач, не будучи при цьому потерпілим, вона має набагато вужче коло прав, що негативно позначається на її процесуальному статусі. Як учасник кримінального провадження цивільний позивач повинен мати достатній обсяг процесуальних можливостей для самостійного захисту свого порушеного права.

Література

1. Конституція України 28.06.1996 р.

2. Офіційне тлумачення положення пункту 22 частини першої статті 92 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2001 від 30.05.2001.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України.

4. Попелюшко В.О. Цивільний позов у кримінальному провадженні: практичний аспект. Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2021. № 1(23).

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012.

7. Рішення у справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975.

8. Рішення у справі «Аннонні ді Ґюссоль та інші проти Франції».

9. Статистична інформація за 2020-2021 рр. : Офіційний сайт Генеральної прокуратури України.

10. Про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування : Офіс Генерального прокурора.

11. Звіти Судової адміністрації Львівської області. Офіційний веб-портал Судова влада України.

12. Науково практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року. За ред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка. Харків : Фактор, 2013. 1072 с.

13. Відповідальність у приватному праві: монографія. За заг. ред. І.Безклубого. Київ: Грамота, 2014. 448 с.

14. Вернидубов І.В., Белікова С.О. Особливості цивільного позову в кримінальному судочинстві. Наукові записки НаУКМА. 2019. Т.4. С. 14 - 21.

15. Бараняк В., Несімко О. Проблеми відшкодування шкоди у кримінальному провадженні щодо захисту прав потерпілого. Електронний науковий архів Науково- технічної бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка».

16. Ухвала суду № 79591456, 04.02.2019, Богодухівський районний суд Харківської області.

17. Текст з екрану. Судова влада України.

References

1. Konstitutija Ukrarni [Constitution of Ukraine]. (n.d).

2. Krimmarnij procesual'nij kodeks Ukrarni [Criminal Procedure Code of Ukraine]. (n.d).

3. Popeljushko, V.O. (2021). Crvil'nij pozov u krimmal'nomu provadzhennk praktichnij aspekt [Civil action in criminal proceedings: practical aspect]. Chasopis Nacional'nogo universitetu «Ostroz'ka akadem^a». Serija «Pravo» - Journal of the National University "Ostroh Academy”. ”Law "series, 1(23).

4. Rishennja Konstitucijnogo Sudu Ukrami u spravi za konstitucijnim podannjam Prezidenta Ukrami shhodo oficijnogo tlumachennja polozhen' chastin drugoi, tret'ot statti 124 Konstitucu Ukrami (sprava shhodo pidvidomchosti aktiv pro priznachennja abo zvil'nennja posadovih osib) [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case based on the constitutional submission of the President of Ukraine regarding the official interpretation of the provisions of the second and third parts of Article 124 of the Constitution of Ukraine (the case regarding the subordination of acts on the appointment or dismissal of officials)], [in Ukrainian].

5. Rishennja Konstitucijnogo Sudu Ukrami u spravi za konstitucijnim zvernennjam gromadjanina Trojana Antona Pavlovicha shhodo oficijnogo tlumachennja polozhen' statti 24 Konstitucu Ukrami (sprava pro rivnist' storin sudovogo procesu) [The decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the constitutional appeal of citizen Troyan Anton Pavlovich regarding the official interpretation of the provisions of Article 24 of the Constitution of Ukraine (the case on the equality of parties to the judicial process)] [in Ukrainian],

6. Rishennja u spravi «Golder proti Velikoi Britani'i» []. (n.d).

7. Rishennja u spravi «Annonni di fjussof ta inshi proti Francii» [The decision in the case "Holder v. Great Britain"]. (n.d).

8. 8.Statistichna informacija za 2020-2021 rr. [Statistical information for 2020-202]. (n.d).

9. Pro zareєstrovani kriminal'ni pravoporushennja ta rezul'tati ih dosudovogo rozsliduvannja [About registered criminal offenses and the results of their pre-trial investigation]. (n.d).rezultati-yih-dosudovogorozsliduvannya-2 [in Ukrainian].

10. Zviti Sudovoi administracii L'vivs'koi oblasti [Reports of the Judicial Administration of the Lviv region]. (n.d).

11. Banchuka, O. A. , Kujbidi, R. O. , Havronjuka M. І. (2013). Naukovo praktichnij komentar do Kriminal'nogoprocesual'nogo kodeksu Ukrami [Scientific and practical commentary to the Criminal Procedure Code of Ukraine], Harkiv : Faktor [in Ukrainian].

12. Bezklubiy, І. (2014). Vidpovidal'nist' u privatnomu pravi [Liability in private law]. Kiiv : Gramota [in Ukrainian].

13. Vernidubov, I.V., Belikova, S.O. (2019). Osoblivosti civil'nogo pozovu v kriminal'nomu sudochinstvi [Peculiarities of a civil claim in criminal proceedings]. Naukovi zapiski NaUKMA Scientific notes of NaUKMA, 4, 4 - 21. [in Ukrainian].

14. Baranjak, V., Nesimko, O. Problemi vidshkoduvannja shkodi u kriminal'nomu provadzhenni shhodo zahistu prav poterpilogo [Problems of compensation for damage in criminal proceedings regarding the protection of the rights of the victim].

15. Uhvala sudu № 79591456, 04.02.2019, Bogoduhivs'kij rajonnij sud Harkivs'koi oblasti [Court decision No. 79591456, 02/04/2019, Bogodukhiv District Court of Kharkiv Region].

16. Tekst z ekranu ]Text from the screen].

Размещено на Allbest.ru