Принцип свободи договору у сфері господарських правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Принцип свободи договору у сфері господарських правовідносин

Лєпілова Вікторія Вячеславівна студентка Міжнародно-правового факультету

м. Харків

Анотація

У межах цієї статті було розглянуто актуальні теоретичні аспекти питання, пов'язаного з проблемою свободи договору у сфері господарських правовідносин.

Проаналізована генеза, умови формування та форма закріплення даного принципу впродовж історії. Досліджено законодавче закріплення принципу свободи договору у господарському праві України, а також порівняно з аналогічним принципом у межах цивільного права.

Зміст принципу розкрито через детальний аналіз його складових: свободи укладення договору, свободи вибору виду договору, способу укладення та свободи визначення змісту договору.

З аналізу положень чинного господарського законодавства України виявлено неодноразові випадки обмежень такої свободи. Проаналізовано причини такого та варіації обмежень стосовно кожного зі складових принципу. Метою такого втручання визначено захист слабшої сторони договірного зобов'язання. При цьому звертається увага, що обмеження свободи договору одночасно є і її гарантією, оскільки, обмежуючи діяльність одного суб'єкта, держава забезпечує інтереси іншого, який меншою мірою здатен захистити свої права.

Доволі багато уваги приділено аналізу законодавчого регулювання свободи договору в господарських правовідносинах на рівні Європейського Союзу. Узагальнено, що звернення до свободи договорів у нормативно- правових актах ЄС має випадковий характер. Лише в деяких можна виявити застереження, що певний правовий інструмент є виключенням із принципу свободи або що метою його застосування є заборона зловживати свободою договорів. Однак попри це, у практиці Суду ЄС однозначно визнається виключно важлива роль договірної свободи.

Зроблено висновок про те, що принцип договірної свободи у господарських правовідносинах, пройшовши довгий та складний шлях становлення, в теперішньому вигляді цілком відповідає потребам суспільства та держави, як в рамках чинних нормативних актів національного права, так і норм Європейського Союзу.

Ключові слова: свобода договору, волевиявлення сторін, господарський договір, договірні зобов'язання.

Abstract

Liepilova Viktoriia Vyacheslavivna Student of the International Law Faculty, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv

FREEDOM OF CONTRACT AT THE ECONOMIC LEGAL RELATIONS

Within the framework of this article, the relevant theoretical aspects of the issue related to the problem of freedom of contract in the field of economic legal relations were considered.

The genesis, conditions of formation throughout history and forms of this principle are analyzed. The article examines the legislative consolidation of the principle of freedom of contract in the economic law of Ukraine, as well as in comparison with a similar principle in civil law.

The content of the principle is revealed through a detailed analysis of its components: freedom to conclude a contract, freedom to choose the type of contract, method of conclusion and freedom to determine the content of the contract.

From the analysis of current economic law of Ukraine, repeated cases of restrictions on such freedom have been identified. The reasons and variations of this restrictions in relation to each of the components of the principle are analyzed. The purpose of such interference is to protect the weaker party of the contractual obligation. At the same time, attention is drawn to the fact that the restriction of freedom of contract is also its guarantee. By restricting the actions of one party, the state ensures the interests of another, which is less able to protect its rights.

A lot of attention is paid to the analysis of legislative regulation of freedom of contract in economic legal relations at the European Union level. It is summarized that the referance to the freedom of contract in EU regulatory legal acts is accidental. Only in some cases it can be found that a certain legal instrument is an exception to the principle of freedom of contract or that the purpose of its application is to prohibit the abuse of this principle. Despite this, the practice of the Court of Justice of EU clearly recognizes the extremely important role of contractual freedom.

It is concluded that the principle of contractual freedom in economic legal relations, having passed a long and complex path of formation, in its current form fully meets the needs of society and the state, both within the framework of Ukrainian national law and the norms of the European Union.

Keywords: freedom of contract, will of the parties, economic contract, contractual obligations.

Постановка проблеми

Договори посідають одне із центральних місць у здійсненні господарської діяльності. Майже кожен господарський договір реалізує особисту автономію суб'єктів господарювання. Можливостям її реалізації сприяє, передусім, принцип свободи договору.

Цей принцип призначений здебільшого для динамічних відносин економічного обороту, і багато в чому має на меті зробити цей оборот вільним та таким, що відповідає потребам його учасників.

Зростання ролі договору обумовлює розширення можливостей сторін на свій розсуд формулювати умови договору, однак безмежний простір може підштовхувати окремих осіб до зловживання договірною свободою, а отже виникає необхідність нормативного встановлення її меж з метою захисту публічних інтересів та інтересів слабшої сторони договору.

Принцип договірної свободи пройшов довгий та складний шлях становлення, а тому наукові погляди на проблему тлумачення цього принципу та окреслення його меж не є однозначними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз наукової літератури показав, що проблема тлумачення принципу свободи договору в господарських правовідносинах за всіх часів привертала увагу науковців. Серед них варто виділити напрацювання Базедова Ю. [3], Шершеневича Г.Ф. [9], Беляневича О.А. [8], що, зокрема, стали фундаментом для написання даної роботи.

Мета статті - комплексне дослідження суттєвих особливостей реалізації принципу свободи договору в господарських правовідносинах.

Виклад основного матеріалу

Основи принципу свободи договору були закладені ще у римському праві. І хоча чітко вираженим і сформованим його на той час назвати не можна, втім, недооцінювати впливу давньоримських юристів на становлення цього принципу не слід. свобода договір зобов'язання

Так наприклад, вказувалося, що при купівлі-продажу має бути наявною згода сторін, які здійснюють угоду. Якщо ж у сторін були розбіжності стосовно предмету покупки, його ціни тощо, то договір вважався неукладеним [1, с. 289]. Юристи того часу зазначали, що «немає сумніву, що можна відступити від купівлі, продажу, найму та інших подібних зобов'язань за згоди тих, хто взаємно зобов'язався». Тобто, якщо немає взаємної згоди, то розірвання договору є неможливим.

Право IX-XIIX століття мало здебільшого казуальний характер. Джерела того часу вказували на конкретні види зобов'язань: міна, купівля-продаж, позика, найм тощо, проте загальних положень про зобов'язання не передбачалося, тому в цей період також важко говорити про сформований принцип свободи договору.

Ідеї Великої французької революції, зокрема принципи «свободи, рівності та братерства» в суспільному житті не могли не проникнути до тогочасних правових норм, тому французький Цивільний кодекс 1804 року виявився наскрізь просоченим ідеями свободи договору. Канторович Я. А. писав: «У Кодексі Наполеона принцип договірної свободи наводиться досить послідовно: від волі сторін цілком залежать всі умови та всі наслідки їх зобов'язань, норми ж закону, що стосуються договірного права, застосовуються лише тоді , коли сторони не передбачили або забули передбачити будь-яку з умов; в цих випадках пропуск або недолік волі сторін заповнюється нормою закону, яка є «передбачуваною волею сторін». Таким чином, норми закону у договірному праві - виключно диспозитивні» [2, с. 52].

Пізніше, у зв'язку із суворими економічними законами, поступово почали обмежувати свободи, що в окремих випадках призводило до економічного гноблення. Тому до моменту прийняття Німецького цивільного уложення і Швейцарського зобов'язального закону було сформовано значну кількість норм і правил, яким не могли суперечити умови договору, які прямо вказують на укладення договору або обмежують осіб у можливості змінювати умови договорів. Ці обмеження обґрунтовувалися, як правило, захистом слабкої сторони договору, підтримкою вільної конкуренції тощо. Тим не менш, незважаючи на обмеження, свобода договору все одно залишалася основним принципом економічного регулювання [3, с. 90].

В період планової економіки, коли, здавалося б, не так багато простору для свободи, законодавство УРСР все ж містило у собі деякі аспекти принципу свободи договору. Наприклад, в статті 4 Цивільного кодексу УРСР була передбачена можливість виникнення цивільних прав та обов'язків як із угод, передбачених законодавством, так і з договорів, що прямо ним не передбачені, але не суперечать закону.

В подальшому, оскільки після переходу до ринкових методів господарювання саме договір стає основою для формування відносин на ринку, відбулося поступове повернення до класичного розуміння ідеї свободи договору та конкретним її проявам [5, с. 13].

Відповідно, ст. 627 Цивільного кодексу України включає в себе можливості укладення договору на вільний розсуд сторін, вільного вибору контрагента, вільного визначення сторонами умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На відміну від Цивільного кодексу України, в якому принцип свободи договору сформульований як окрема самостійна норма-принцип, в Господарському кодексі України (далі - ГК України) принцип свободи договору може бути визначений як принцип, що виводиться з норм [8, c. 64].

Так, відповідно до чинного господарського законодавства України принцип свободи договору бере свій початок із загального принципу господарювання, а саме свободи підприємницької діяльності. Подальшу деталізацію цього принципу слід розглядати, як, зокрема, запропонував Шершеневич Г.Ф., через його складові: свобода укладення договору (зокрема свобода вибору контрагента), свобода вибору виду договору, свобода способу укладення договору та свобода визначення змісту договору [9, c. 157].

Свобода укладення договору полягає у тому, що сторони є вільними в ініціюванні його укладення. Сторона-ініціатор має право протягом певного періоду часу і з дотриманням визначеної процедури відкликати свою оферту. Стаття 44 ГК України передбачає самостійний вибір підприємцем постачальників і споживачів продукції. Для контрагента сторони-ініціатора свобода укладення договору відображається, насамперед, у праві прийняти чи не прийняти отриману пропозицію, а також право самостійно обирати та погоджуватись на одну або декілька із запропонованих пропозицій або за встановленими правилами відкликати свій акцепт. Крім того, він сам має право перетворитися на оферента, направивши контрагентові пропозицію про укладення договору на інших умовах.

Зміст свободи вибору виду договору виявляється у наявності у сторін вільного вибору з-поміж низки договорів, що передбачені чинним господарським законодавством, а також можливістю укладати договори, що прямо не передбачені законодавством, за умови їх відповідності загальним засадам законодавства та звичаям ділового обороту.

Свобода способу укладення договору означає свободу сторін укласти договір у будь-якій формі: усній, письмовій чи електронній. Однак така свобода в деяких випадках обмежується імперативним приписом законодавця. Так, наприклад, Господарським кодексом України передбачена вимога щодо обов'язковості письмової форми договору перевезення вантажу, договорів банківського вкладу та комерційної концесії, агентських договорів тощо.

Останньою складовою свободи господарського договору є самостійне визначення змісту договору. Зміст такого договору сторони можуть визначати на підставі вільного волевиявлення, примірного договору та типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України або іншим органом державної влади тощо. Обираючи підставу вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Окремі умови примірного договору сторони мають право змінювати або доповнювати за взаємною згодою. Щодо типового договору, то за контрагентами залишається правомочність конкретизувати його умови.

Попри надзвичайну важливість принципу свободи договору, задекларована законом свобода неодмінно повинна мати свій обсяг і відповідні межі.

Правове регулювання сфери господарювання вимагає забезпечення оптимального поєднання приватних і публічних інтересів, досягнення певного компромісу між ними [10, с. 29]. Тому з метою захисту публічних інтересів, інтересів слабкої сторони договору та інтересів кредиторів обумовлюється об'єктивна потреба в обмеженні свободи договору.

Якщо таку позицію розглянути детальніше, то можна дійти логічного висновку про залежність меж законодавчих обмежень принципу свободи договору від економічної ситуації в державі. Під час економічної кризи держава завжди дотримується жорсткішої законодавчої політики щодо обмеження договірної свободи, що пояснюється нагальною необхідністю усунення передумов або наслідків такої кризи. Зрозуміло, що в такому разі діятиме примат колективних інтересів над індивідуальними. Якщо ж економіка характеризується стабільністю, то першочерговою стає ідеологія особистої свободи та індивідуалізму, що, безумовно, тягне за собою зменшення законодавчих обмежень договірної свободи [11, с. 66].

Правомочність вільного вибору контрагента може бути обмежена шляхом встановлення законодавцем обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності укласти договір з певним визначеним контрагентом. Так, приписами ч. 4 ст. 183 Господарського кодексу України встановлено, що ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК України та іншими законами України. Отже, законодавством прямо передбачено обов'язковий порядок укладення договору для окремих суб'єктів господарських правовідносин. Такий імператив зумовлюється публічним інтересом, який і встановлює винятковий випадок, коли сторона зобов'язується укласти господарський договір без власного волевиявлення.

Подібним обмеженням договірної свободи з боку держави також виступає положення абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, яке визначає, що під час укладення господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Типові договори застосовуються для спрощення процесу укладання конкретних господарських договорів та визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірного зобов'язання.

Положеннями ч. 2 ст. 31 ГК України не допускається дискримінація суб'єктів господарювання, однак водночас є застереження, що з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів законом можуть бути встановлені винятки.

Так, у деяких випадках законодавцем сформовано конкретні вимоги до організаційно-правової форми та сфери діяльності однієї зі сторін майбутніх договірних відносин, наприклад, ч.1 ст.275 ГК України передбачає, що за договором енергопостачання контрагентом споживача (абонента) є енергопостачальне підприємство, яке відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду; за договором страхування (ч. 1 ст. 354 ГК України) страховиком може бути виключно суб'єкт господарювання, що отримав ліцензію на право проведення певного виду страхування.

Іншою формою обмеження свободи однієї із сторін є можливість укладення договору приєднання, за яким можливим майбутнім контрагентам пропонується приєднатися до запропонованого договору в цілому без права наполягати на зміні його змісту (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК України).

Свобода суб'єктів господарювання обтяжується також у випадку, коли законом або установчими документами суб'єкта передбачений обов'язок зноситися з усіма, хто до нього звертається на законних підставах. Такий суб'єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості, або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Ухилення від виконання публічного зобов'язання тягне за собою інший обов'язок - відшкодувати іншій стороні завдані ним збитки. А також Кабінет Міністрів України залишає за собою право у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання.

Метою такого втручання є захист слабшої сторони договірного зобов'язання. Таким чином, обмеження свободи договору одночасно є і її гарантією, оскільки, обмежуючи діяльність одного суб'єкта, держава забезпечує інтереси іншого суб'єкта, який меншою мірою, ніж перший, здатен на захист своїх прав.

Прикладом умови господарського договору, якою обмежується свобода однієї зі сторін угоди, може слугувати і так зване «переважне право» за договором оренди, передбачене ч. 1 ст. 285 ГК України. Майданик Р. А. розглядає переважне право як пріоритет носія цього права перед іншими (третіми) особами [12, с. 90]. В той же час орендодавець, за умови належного виконання зобов'язань орендарем, фактично позбавляється свободи обрати іншого контрагента.

Окремим аспектом, на який варто звернути увагу - законодавче регулювання свободи договору в господарських правовідносинах на рівні Європейського Союзу.

Свобода договору є важливим джерелом правоздатності та дієздатності індивіда. Вона визнається національними правовими системами держав- членів ЄС не лише по суті, а й щодо різних її аспектів. Вона, з-поміж інших, і стала вихідним моментом створення ЕС [3, c. 93].

Безпосередньо як такий принцип свободи договорів не згадується у Договорі про ЄС, проте згідно зі ст. 101(2) Договору про функціонування Європейського Союзу договори, що обмежують конкуренцію, вважаються нікчемними.

Хартія основоположних прав Європейського союзу є обов'язковим елементом первинного права ЕС, але й у цьому документі свобода договорів окремо не згадується. Однак, варте уваги згадане в ній право займатися торговельно-економічною діяльністю, що включає в себе право вільного вибору ділового партнера з операцій.

Більшість нормативно-правових актів не містять жодного посилання на свободу договорів. Лише в деяких можна виявити застереження, що певний правовий інструмент є виключенням із принципу свободи або що метою його застосування є заборона зловживати свободою договорів. Таким чином, звернення до свободи договорів має випадковий характер.

У визнанні договірної свободи виключно важливу роль відіграла практика Суду ЄС.

У 1992 р. суд першої інстанції по справі Т-24/90 (1992) заявив, що «свобода договорів має залишатися чинним принципом» і зазначив, що наслідки порушення (такі як можливе зобов'язання укласти контракт) мають регулюватися національним правом [3, c. 96].

Ще точніше, ніж Суд ЄС, щодо принципу свободи договорів у праві ЄС висловся Генеральний адвокат Гілход (Geelhoed): «з принципу свободи договорів випливає, що кожен громадянин вільний обирати, з ким і на який предмет він бажає розпочати переговори, а також до якого моменту ці переговори продовжувати». Далі, посилаючись на принципи UNIDROIT, він наголошує на праві сторін -- із визнаними обмеженнями -- переривати переговори [3, c. 97].

Досить часто на практиці умови договорів ставлять одну із сторін у вкрай невигідне становище порівняно з іншою. Щоб хоч якось врівноважити цю ситуацію у законодавстві Європейського Союзу та держав-членів ЄС, було розроблено поняття «несправедливі умови в договорах» (unfair term in contract). Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 3 Директиви Ради ЄС № 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 р. «Про несправедливі умови в договорах зі споживачами», умови договору, які не обговорювалися індивідуально, визнаються несправедливими, якщо всупереч вимогам добросовісності вони призводять до значного дисбалансу щодо прав та обов'язків сторін, які випливають із договору, на шкоду споживачеві.

Відтак, якщо зібрати докупи всі положення нормативних актів інституцій ЄС, можна зробити висновок, що хоча ЄС досі не включив принцип свободи договорів до загальних принципів права ЄС, його окремі прояви незаперечно присутні у різних рішеннях.

Висновки

Отже, свобода договору є необхідною умовою сталого розвитку господарських правовідносин, адже через неї реалізується особиста автономія суб'єктів господарювання.

Принцип договірної свободи пройшов довгий та складний шлях становлення та в теперішньому вигляді цілком відповідає потребам суспільства та держави.

Розширення можливостей сторін в договірних правовідносинах в деяких випадках викликає необхідність законодавчого встановлення меж такої свободи з метою захисту публічних інтересів та інтересів слабшої сторони договору. Тому договірну свободу не можна вважати безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів національного права та міжнародних приписах, зокрема норм Європейського Союзу.

Література

1. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского / пер. с лат. И.С. Перетерский. - М. : Наука, 1984. - 456 с.

2. Канторович Я.А. Основные идеи гражданского права : монографія / Я. А. Канторович. - Х. : Юрид. Вид-во НКЮ УССР, 1928. - 308 с.

3. Базедов Ю. Свобода договоров в Европейском союзе / Ю. Базедов; пер. с нем. Ю.М. Юмашева. - М. : Право. Журнал Высшей школы экономики, 2011. - 88-107 с.

4. Цивільний кодекс Української РСР [Електронний ресурс].

5. Кузнєцова Н.С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве : монографія / Н.С. Кузнєцова. - К. : Наукова думка, 1993. - 159 с.

6. Цивільний кодекс України : станом на 29 листопад 2023 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - Офіц. вид. - К. : Парлам. вид-во, 2003. - 356 с.

7. Господарський кодекс України : станом на 29 листопад 2023 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - Офіц. вид. - К. : Парлам. вид-во, 2003. - 144 с.

8. Беляневич О.А. Принцип свободи договору за цивільним та господарськими кодексами України / О.А. Беляневич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2004. - С. 64-68.

9. Шершеневич Г.Ф. Учебник руського гражданського права (видання 1907 року) : підручник. / Г.Ф. Шершеневич. - М. : Фирма «СПАРК», 1995. - 282 с.

10. Господарське право: підручник / О.П. Подцерковний, В.Г. Олюха, О.О. Квасніцька та ін.. - Одеса : Фенікс, 2018. - С. 616.

11. Василенко М.Є. Свобода договору, обмежена публічним порядком та моральними засадами суспільства, у континентальному цивільному законодавстві / М.Є. Василенко // Порівняльно-аналітичне право. - 2014. - № 8. - С. 63-68.

12. Луць В.В. Проблеми здійснення та захисту корпоративних прав / В.В. Луць, І.Б. Саракун // Юридична Україна. - 2005. - № 12. - С. 91.

13. Договір про Європейський Союз [Електронний ресурс].

14. Директива Ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів [Електронний ресурс].

References

1. Dyhesti Yustynyana. Yzbrannie frahmenti v perevode y s prymechanyiamy Y.S. Pereterskoho [Justinian's Digests. Selected fragments translated and with notes by I.S. Peretersky]. (Y.S. Pereterskyi, Trans). Moscow: Nauka [in Russian].

2. Kantorovich, Ya.A. (1928). Osnovnie idei grazhdanskogo prava [Basic ideas of civil law]. Kharkiv: Yurid. Vid-vo NKY USSR [in Russian].

3. Bazedov, Yu. (2011). Svoboda dogovorov v Yevropeiskom soyuze [Freedom of treaty in the European Union]. (Yu.M. Yumasheva, Trans). Moscow: Pravo. Zhurnal Visshei shkoli ekonomiki [in Russian].

4. Tsyvilnyi kodeks Ukrainskoi RSR [Civil code of Ukrainian SSR]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-06 [in Ukrainian].

5. Kuznietsova, N.S. (1993) Podryadnie dogovori v investitsionnoi deyatelnosti v stroitelstve [Contract agreements in investment activities in construction]. Kyiv: Naukova dumka [in Russian].

6. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil code of Ukraine]. (2003, January 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

7. Hospodarskyi kodeks Ukrainy [Commercial Code Ukraine]. (2003, January 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

8. Belianevych, O.A. (2004). Pryntsyp svobody dohovoru za tsyvilnym ta hospodarskymy kodeksamy Ukrainy [The principle of freedom of contract according to the civil and commercial codes of Ukraine]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka - Bulletin of Taras Shevchenko Kyiv National University, 64-68 [in Ukrainian].

9. Shershenevich, G.F. (1995). Uchebnik ruskogo grazhdanskogo prava (vidannya 1907 roku) [Textbook of Ruthenian civil law (1907 edition)]. Moscow: Firma «SPARK» [in Russian].

10. Podtserkovnii, O.P., Olyukha, V.G., Kvasrntska, O.O. (2018). Gospodarske pravo [CommercialLaw]. Odesa: Fernks, [in Ukrainian].

11. Vasylenko, M.Ie. (2014). Svoboda dohovoru, obmezhena publichnym poriadkom ta moralnymy zasadamy suspilstva, u kontynentalnomu tsyvilnomu zakonodavstvi [Freedom of contract, limited by public order and moral principles of society, in continental civil law]. Porivnialno-analitychne pravo - Comparative and analytical law, 8, 63-68 [in Ukrainian].

12. Luts, V.V. & Sarakun, I.B. (2005). Problemy zdiisnennia ta zakhystu korporatyvnykh prav [Problems of implementation and protection of corporate rights]. Yurydychna Ukraina - Legal Ukraine, 12, 91 [in Ukrainian].

13. Dohovir pro Yevropeiskyi Soiuz [Treaty on European Union]. (n.d.).

14. Dyrektyva Rady 93/13/YeES vid 05 kvitnia 1993 roku pro nespravedlyvi umovy spozhyvchykh dohovoriv [Council Directive 93/13/ EEC of 5 April 1993 on unfair terms in consumer contracts]. (n.d.).

Размещено на Allbest.ru