Головні аспекти темпоральних оціночних понять у договірних зобов’язаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Головні аспекти темпоральних оціночних понять у договірних зобов'язаннях

Гусарєв Станіслав Дмитрович

доктор юридичних наук, професор

Заслужений юрист України

Анотація

цивільний право суспільний оціночний

Термін «оціночне поняття» є досягненням науки теорії права, однак в сучасних реаліях він набув свого поширення в різних галузях права, у тому числі цивільного права. Чітке уявлення про те, чим саме є оціночне поняття, його видах, особливостях застосування має важливе значення для правозастосовної діяльності. Слід констатувати той факт, що у сфері цивільного права на нормативному рівні використовується понад сто оціночних понять, серед яких значне місце відводиться темпоральним (часовим) оціночним поняттям.

Проте норми закону не слід перенасичувати темпоральними оціночними поняттями. Їх виважене використання у правозастосовчій діяльності є надзвичайно важливим для забезпечення стабільного та ефективного регулювання суспільних правовідносин. Застосування темпоральних оціночних понять як засобу юридичної техніки має обумовлюватись правовими потребами законотворчого процесу у взаємозв'язку з обставинами об'єктивної дійсності, а також властивостями правового регулювання та перспективами коректного застосування темпоральних оціночних понять. При цьому, воно має здійснюватися ґрунтуючись виключно на єдиний теоретичній концепції темпоральних оціночних понять та загальнотеоретичних знань, що формується науковими дослідженнями.

Наукова розробка темпоральних оціночних понять у функціональному аспекті дозволить визначити функції оціночних понять у цивільному праві як основні напрями їх правового впливу на суспільні відносини, що створює можливість для індивідуального правового регулювання конкретної ситуації та правозастосування, адаптації правової норми до конкретно визначених умов місця, часу і суб'єктного складу правозастосовної ситуації.

Ключові слова: темпоральні оціночні поняття, договірні зобов'язання, цивільне право, правове регулювання, правозастосування, правова норма, правовий вплив.

Husariev Stanislav Dmytrovych Doctor of Legal Sciences, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Main aspects of temporal valuation concepts in contractual obligations

Abstract

The term "evaluative concept" is an achievement of the science of legal theory, however, in modern realities, it has become widespread in various fields of law, including civil law. A clear idea of what exactly is an evaluative concept, its types, features of application is important for law enforcement activities. It should be noted that in the field of civil law, more than one hundred evaluative concepts are used at the regulatory level, among which a significant place is given to temporal (temporary) evaluative concepts.

However, the norms of the law should not be oversaturated with temporal evaluative concepts. Their judicious use in law enforcement activities is extremely important for ensuring stable and effective regulation of public legal relations. The use of temporal evaluation concepts as a means of legal technique should be determined by the legal needs of the law-making process in relation to the circumstances of objective reality, as well as the properties of legal regulation and the prospects for the correct application of temporal evaluation concepts. At the same time, it should be carried out based exclusively on a single theoretical concept of temporal evaluative concepts and general theoretical knowledge, which is formed by scientific research.

The scientific development of temporal evaluative concepts in the functional aspect will allow to determine the functions of evaluative concepts in civil law as the main directions of their legal influence on social relations, which creates an opportunity for individual legal regulation of a specific situation and law enforcement, adaptation of legal norms to specifically defined conditions of place, time and sub object composition of the law enforcement situation.

Keywords: temporal evaluation concepts, contractual obligations, civil law, legal regulation, law enforcement, legal norm, legal influence.

Постановка проблеми

Під час включення в цивільно-правову норму оціночного поняття законодавцем створюється певний простір, в межах якого може діяти правозастосовний суб'єкт. Поняття: «істотне значення», «істотно зменшений розмір», «істотні недоліки», «негайно», «добросовісний набувач», «належним чином», «інтереси сторін, що заслуговують на увагу», «неналежне виконання», «поважна причина», «незначна частина», «вимоги, що звичайно ставляться», «систематичне порушення», «своєчасно», «груба необережність», «надзвичайні обставини»» і інші оціночні поняття не дають чітких об'єктивних підстав для судження, не підлягають визначенню об'єктивними ознаками, їх не можна заздалегідь наповнити певним змістом.

Аналіз існуючих підходів та спроб класифікації оціночних понять, чи то в загальному розумінні, чи то в конкретній галузі, доводить до висновку про її розгалуженість та складність, яка проявляє різноманітне функціонально-видове значення і різноманітну об'єктну належність в правовому регулюванні. Види оціночних понять, що виділяються пов'язані з відповідною характеристикою оціночних понять в правовому регулюванні. І ця характеристика, в свою чергу, може бути пов'язана з суб'єктами і формами вираження і закріплення, а також застосування оціночних понять у праві.

Однак, серед усієї багатоманітності наведеної класифікації, вченими ігнорується такий вид оціночних понять, як темпоральні. Він або відсутній взагалі, або згадується в контексті конкретного підвиду.

Закріплення за темпоральними оціночними поняттями окремого місця в загальній класифікації, обумовлено їх широким застосуванням в нормативно-правових актах.

Здійснюючи пошук темпоральних оціночних понять, з метою їх характеристики та класифікації, необхідно відрізняти їх від формально-визначених темпоральних понять, якими також наповнені нормативно-правові акти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти темпоральних оціночних понять в договірних зобов'язаннях висвітлюються такими українськими ученими як І. Динь, Б. Зайчук, Б. Надточий, А. Нечай, В. Оверчук, В.Яценко. Однак, тематика темпоральних оціночних понять залишається не дослідженою в науковій площині. Таким чином, вітчизняна теоретико-правова наука не містить комплексних досліджень, що детально розкривають зміст темпоральних оціночних понять в договірних зобов'язаннях.

Мета статті - дослідження особливостей та головних аспектів темпоральних оціночних понять в договірних зобов'язаннях.

Виклад основного матеріалу

Темпоральні оціночні поняття так чи інакше проявляються крізь призму правового часу (строків). Вони вживаються не залежно від виду правовідносин, які регулюються цивільним правом. Визначальним для їх застосування та тлумачення буде саме конструкція в якій вони вживаються, а від цього в свою чергу буде залежати їх вплив на ті, чи інші правовідносини.

Загалом інститут договірних зобов'язань в Україні має власну специфіку, що відрізняє її від решти інститутів цивільного права. Такі зобов'язання виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства та не передбачених цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав їх виникнення належать:

договори й інші правочини;

створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти, що прямо встановлено нормою статті 11 ЦК України [1].

Даний правовий інститут відображає нормативну суть цивільного права через цивільно-правовий договір під яким згідно ч. 1 статті 626 ЦК України розуміється, через розуміється домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків [1]. Прихильники ідеї нормативності цивільно-правового договору і визнання його нормативно-правовим актом розглядають договірні правила як прояв нормативної саморегуляції, що забезпечує не тільки регулювання поведінки сторін, але й підлягає юридично значущому визнанню в загальній системі нормативного регулювання і, отже, правовому захисту.

Основоположним принципом цивільного та міжнародного права, що відомий ще з часів римського права є «Pacta sunt servanda», що з латині перекладається як «Договори повинні виконуватись» [2, с.95]. Виконання договірного зобов'язання, значною мірою залежить від умов договору, серед яких особливе значення має строк дії договору.

Строковість є неодмінною та обов'язковою ознакою договірних зобов'язань. Наявність в конструкціях норм, що регулюють даний вид правовідносин, темпоральних оціночних понять може призводити до практичних неузгодженостей та невизначеності при їх виконанні. Саме тому, належної уваги в рамках даного дисертаційного дослідження потребує аналіз темпоральних оціночних понять в договірних зобов'язаннях.

В контексті оціночності такої темпоральної категорії як «момент», слід звернути увагу на момент виникнення договірних зобов'язань, оскільки як закон, так і практика містять у собі багато неточностей з цього приводу, а серед вчених і досі єдиної думки не має.

Так, серед висловлювань учених-цивілістів можна знайти твердження, які так чи інакше зводяться до того, що таким моментом є укладення договору [3, с. 169] або ж набрання договором чинності. До того ж, слід погодитись й з тим, що укладення і чинність договору не є тотожними поняттями і можуть не збігатися у часі [4, с. 40].

В правовій площині моментом можна визначати мить, що позначає початок або кінець певної дії, взаємодії правових суб'єктів, об'єктів, норм, фактів, процесів, явищ тощо. Це поняття фіксує їх настання, зміну або припинення, шляхом вказівки на певний юридичний факт (з моменту підписання, у момент народження).

Оціночність темпоральної категорії «момент» (у момент, з моменту) полягає у тому, що визначення моменту на який вказано в конструкції цивільно правової норми надається саме суб'єктом правозастосування, який повинен ґрунтуватися на соціальному розумінні часу, та враховувати конкретні обставини. Одним із таких суб'єктів правозастосування є суд, який часто не знаходячи правової норми для вирішення конкретної справи, стикаючись з правовою неузгодженістю, здійснює тлумачення або надає оцінку певним обставинам.

Однак у судовій практиці темпоральна категорія «момент» не часто піддавалась тлумаченню

Таким чином, беручи за основу наведену позицію суду та загальне визначення «моменту» слід зазначити, що як у договірних зобов'язаннях, так і при регулюванні будь-яких інших правовідносин під моментом необхідно розуміти є день (відповідна дата), година та хвилина (за можливості їх визначення) вчинення певної юридично значимої дії на яку вказується в конструкції відповідної цивільно-правової норми.

При такому визначенні темпоральної категорії «момент» досить близьким у своєму тлумаченні є темпоральне оціночне поняття «з дня».

Поняття «у момент» і «з дня» є тотожними в своєму розумінні. Оскільки, як відзначали раніше, моментом є саме день, година та хвилина вчинення певної значимої юридичної дії і вказівка в конструкції цивільно правової норми на вчинення певної юридичної дії «з дня» фактично нічим не відрізняється. Так, наприклад, якщо ч. 2 статті 631 ЦК України викласти у такій редакції: «Договір набирає чинності з дня його укладення», суть цієї норми при її правозастосуванні не зміниться.

Таке диференційоване використання тотожних за змістом темпоральних оціночних понять є порушенням правил законодавчої техніки, що може призвести до ускладнення сприйняття та розуміння юридичного тексту.

Відповідно до пропонованих в науці техніко-юридичних критеріїв точності законодавчого тексту, до них відносяться, зокрема: 1) чіткість, недвозначність визначення термінів; 2) відсутність в тексті законів багатозначних термінів.

Використовуючи у тексті нормативно-правового акту тотожні за змістом або синонімічні поняття законодавець прагне до так званої «вишуканої словесності», яка не потрібна для цілей тлумачення і застосування норм права. Насправді ж, це призводить до такого нагромадження слів, яке створює враження, ніби законодавець взагалі не володіє термінологічним апаратом юридичної науки. Тому не потребує доведення теза О. Ушакова про те, що «у боротьбі за смислову законодавчу точність не треба боятися повторів одних і тих самих слів, однаковості і певної сухості, що є неприпустимими для художнього чи публіцистичного стилів» [5, С. 171].

При наявності синонімів або близьких за значенням слід вживати те слово, яке найбільш повно відображає сутність конкретного явища. Що ж до оціночних понять, зокрема й темпоральних, слід використовувати більш чітке, або визначене більш чіткими часовими рамками. Так, наприклад поняття «момент» є більш розмитим ніж поняття «у день», «з дня». Тому, задля приведення норм ЦК України до правил законодавчої техніки, що в свою чергу підвищить їх якість, сприйняття та полегшить правозастосування, необхідним видається замінити поняття «момент» на поняття «з дня (у день)».

Наступним оціночним темпоральним поняттям, що досить часто використано законодавцем у нормах, що регулюють договірні зобов'язання є поняття «негайно». Це поняття розповсюджено не тільки в нормах ЦК України, у розумінні строку виконання зобов'язань, айв нормах процесуального права.

В більшості випадків, воно тлумачиться як таке, що виходячи із засад розумності, має бути здійснене в мінімальний строк, що буде достатнім для вчинення конкретної дії.

Однак цей термін може використовуватись виключно у правовідносинах, що регулює даний закон, тоді як норми ЦК України не містять чіткого темпорального діапазону прояву категорії «негайно», що дає підстави для окремого розгляду питання, яке стосується необхідності встановлення законодавчих меж розсуду при його застосуванні.

Оцінюючи темпоральний діапазон в якому у судовій практиці застосовується категорія «негайно» слід відзначити, що тлумачення такого поняття зустрічається не часто.

Так, до прикладу слід навести постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 922/562/20. У цій справі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Промтест» штрафу та збитків. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на наявність прихованих недоліків у виконаній відповідачем роботі за договором підряду.

Договір підряду між сторонами було укладено 31.12.2018. На виконання умов договору відповідач виконав передбачений договором обсяг робіт, а позивач прийняв ці роботи без зауважень чи заперечень, що підтверджується підписаними обома сторонами актами здачі-приймання робіт від 12.02.2019 та 28.02.2019.

Посилаючись на те, що виконана відповідачем робота за актом здачі-приймання робіт від 28.02.2018 містить приховані недоліки, які не могли бути відомі позивачеві під час підписання цього акту, у зв'язку з чим він не міг негайно повідомити підрядника про допущені у роботі відступи від умов договору, не мав підстав для відмови у підписанні цього акту та, відповідно, не пропонував відповідачеві скласти двосторонній акт з перерахуванням недоліків і зазначенням термінів їх усунення, - тому позивач негайно після виявлення прихованих недоліків у виконаній відповідачем експертизі повідомив останнього про ці недоліки шляхом надсилання йому претензії N 14-со-2-002-20 від 10.02.2020.

Досліджуючи матеріали справи суд апеляційної інстанції зазначив, що лист-відмова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області N 8759-16/04 датований 30.10.2019 (згідно якого, як зазначає позивач, він дізнався про наявність недоліків), і позивачем не надано доказів про його отримання у іншу дату, а претензію позивачем складено лише 10.02.2020 (більше ніж через 3 місяці після виявлення недоліків), тому ним не дотримано вимог ч. 3 ст. 853 ЦК України щодо негайного повідомлення підрядника про виявлені приховані недоліки у роботі. Такий висновок дав підставу для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків.

Оцінюючи порушення ч. 3 статті 853 ЦК України в частині «негайного повідомлення», суд не визначаючи поняття «негайності», дійшов висновку, що три місяці встановленій нормі не відповідають.

Єдиним рішенням в якому можна знайти більш ґрунтовний підхід до оцінки поняття негайно є постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 у справі № 5019/930/12, в тексти якої зазначено наступне:

«Термін «негайно», як правило, тісно пов'язаний із строками та термінами та часовими проміжками. На сьогоднішній день ні норми Цивільного чи Господарського кодексів України, ні Господарського процесуального кодексу України не встановлюють чіткого визначення терміну «негайно».

Європейський суд з прав людини при розгляді справи «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», зазначив, що «негайно» не означає - що це має відбутися миттєво, але означає, що це має відбутися якомога швидше (скоріше), з урахуванням місця, часу та обставин у кожній справі.

У даному випадку враховуючи, що акти виконаних робіт від 16.01.12 були надіслані позивачем на адресу відповідача 19.01.12, а з урахуванням поштового обігу поштової кореспонденції в Україні доставлені адресату не пізніше 25.01.12, то, виходячи із аналогії закону (частина 3 статті 181 ГК України), отримані акти виконаних робіт мали б бути підписані і один примірник повернутий на адресу позивача не пізніше 15.02.12, або у цей же строк надіслане заперечення на акти виконаних робіт.

Однак жодним чином не 22.06.12, коли відповідач надіслав заперечення на адресу позивача через 14 днів після порушення провадження у даній справі».

Вирішуючи спір у подібних правовідносинах, Господарський суд Одеської області у рішенні від 02.08.2021 у справі № 916/812/21 аналізуючи виконання умов договору про закупівлю робіт сторонами та відповідність дій вимогам ч. 3 статті 853 ЦК України (негайне повідомлення про недоліки), зазначив: «Умовами договору про закупівлю робіт N 15 від 15.02.2019 не визначений строк, протягом якого Підрядник має скласти та направити Замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт. Проте, керуючись принципом розумності, а також враховуючи наявність безпосередньої зацікавленості Підрядника у отриманні грошових коштів від Замовника, суд доходить висновку, що акти мають бути надані Замовнику для підписання у максимально скорочені строки безпосередньо після виконання робіт.

Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що суд при оцінці категорії «негайно» не надає жодної можливості для темпорального діапазону прояву даного поняття, зазначаючи, що це має відбуватися якомога швидше, в найкоротший термін. Однак така невизначеність може спонукати сторін до зловживання при визначені найкоротших строків, що будуть відповідати категорії негайності.

Видається за доцільне, застосовувати в цивільно-правових нормах категорію негайно не в абстрактному розумінні, а з обов'язковою прив'язкою до чітких часових рамок.

Оцінка темпоральних оціночних понять досить часто відбувається не через визначення конкретного часового проміжку яким конкретизується таке поняття, а через граничний строк на який воно зазначає. В цьому контексті слушно проаналізувати поняття «до» та «після». Слід відзначити, що такі темпоральні вказівки у цивільно-правовій нормі є більш чіткими порівняно з іншими, оскільки безпосередньо конкретизовані певною дією. Але, як показує практика, проблемою в даному випадку може стати саме межа вчинення такої дії.

Не поодинокими є випадки аналізу використання у договірних відносинах прикметників «до» та «по», які деякий час, у судовій практиці визначали різні межі, не дивлячись на їх тотожність. Однак така позиція викликала певні непорозуміння як у вчених, так і науковців. З огляду на це, досліджуючи питання використання при визначенні строків прикметників «до» та «по» П. Хомяк звернувся з листом до Інституту української мови НАН України, щодо визначення різниці між значенням вживання прийменників "до" і "по" для позначення кінця терміну. За результатами розгляду звернення було повідомлено, що прийменники до і по у українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь. Отже, в офіційному вжитку для визначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь потрібно використовувати лише прийменник «до».

Наведена позиція в подальшому знайшла своє відображення на практиці та є усталеною, як у законодавстві так і в договірних відносинах. При цьому вважається, що дата, що в конструкції словосполучення слідує за прикметником «до» є кінцевою та входить до визначеного терміну, а тому вживати після цієї дати прислівник «включно» є зайвим.

Нерідко прикметник «до» використовується не з конкретним числовим виразом, а з певною дією. Так, наприклад у частині 2 статті 676 ЦК України зазначено, що гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх продавцем[1]. В такому випадку, виходити треба з дати в яку відбулось усунення таких обставин продавцем та обраховувати її у відповідності з викладеними вище висновками.

Наступним потребує аналізу оціночне темпоральне поняття своєчасність. Своєчасність правових дій (вчинків, діяльності) є важливим аспектом взаємодії можливості і часу в праві. Своєчасність - важлива властивість діяльності, регламентоване правом, яке надає суб'єктам певні можливості.

Категорія «своєчасність» найчастіше виникає тоді, коли нормами права встановлені різноманітні терміни, в тому числі, які описують юридичну процедуру.

Поняття «своєчасність» є одним із засобів впливу на швидкість здійснення правових процесів і є мінімальним проміжком часу від виникнення самої потреби.

У договірних зобов'язаннях досліджуване темпоральне поняття найчастіше проявляється в частині своєчасного або несвоєчасного виконання зобов'язання.

Своєчасність є важливою властивістю діяльності, регламентованої правом, яка надає різним суб'єктам певні можливості. В одних випадках це визнається юридичною можливістю, і тоді несвоєчасність відповідної діяльності дає підставу визначати її такою, що не досягла соціального результату; в інших - вважається умовою настання (або ненастання) певних юридичних наслідків. Тут несвоєчасність дій тягне так звану санкцію нікчемності і будь-яких змін в правах і обов'язках суб'єктів не відбувається.

Сутність оціночного поняття своєчасності розкривається в забезпечення темпоральної впорядкованості дій учасників певних правовідносин. Отже, призначення категорії «своєчасність» - служити формально юридичною вимогою до послідовності здійснення тих чи інших значущих дій при реалізації норм.

Норми ЦК України містять також такі темпоральні поняття, як «тимчасово» та «постійно». Особлива їх зосередженість зустрічається в нормах, що регулюють найм (оренду житла).

Так, відповідно до ч. 1 статті 818 ЦК України наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, за їхньою взаємною згодою та з попереднім повідомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за найм житла (тимчасових мешканців) [1].

Таким чином, законодавством виділено два типи мешканців: ті що постійно проживають з наймачем (члени сім'ї) та тимчасові мешканці (інші особи).

Досліджуючи питання наявності в особи самостійного права володіння та користування житлом Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.02.2021 у справі № 214/1790/18 зазначив, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають [7].

Така ж позиція висловлена Верховним судом у постановах від 28 липня 2020 року у справі N 759/17953/15-ц (провадження N 61-18718св19) [9] та від 04 листопада 2020 року у справі N 641/2970/17 (провадження N 61-3921 св19) [8].

Аналіз наведеної позиції суду дає підстави стверджувати, що тимчасовість - це те, що триває протягом певного часу, та обумовлене певними обставинами. Використання такого темпорального поняття у нормах цивільного права передбачає обмеження певної дії, події на регулювання якої спрямована норма часовими рамками, які завжди будуть мати початок та кінець.

Що ж до оціночного темпорального поняття постійно, то воно найбільш яскраво виражається в конструкції поняття «постійне місце проживання».

Загалом, постійне місце проживання певної особи в певному місці або в цілому на території України є фактом, що має юридичне значення, встановлення якого може вплинути на їх права та обов'язки.

Як показує судова практика категорія «постійності» має також часові межі. Постійне місце проживання обмежене певним строком - не менше 5 років, та певними умовами - до часу відкриття спадщини.

Як вже зазначалось, категорії «тимчасово» та «постійно» найбільш вживаються в нормах, що регулюють найм (оренду житла). Відповідно до ч.1 статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плата[1].

Тобто сам по собі найм житла в якому можуть проживати постійні та тимчасові мешканці (стаття 818 ЦК України) обмежений певним строком, що встановлюється договором. Це дає підстави для висновку, що особи можуть проживати постійно, але все одно будуть існувати межі: «від» і «до», «початок» та «кінець».

Отже, «постійний» не значить безстроковий і, відповідно до цього, не є протилежним до категорії «тимчасовий», яка також, як розглянуто вище, обмежена певними строками.

Аналіз вищенаведених темпоральних оціночних понять дозволяють сформулювати наступні висновки. Темпоральними оціночними поняттями у договірних зобов'язаннях є не конкретизовані законодавцем поняття, що стосуються часових меж існування тих або інших правових явищ (процесів, дій) та надають можливість сторонам договору або іншим суб'єктам правозастосування самостійної оцінки фактів, однак з врахуванням індивідуальних особливостей конкретного договірного правовідношення та в межах, визначених законом.

Безумовно, темпоральні оціночні поняття у договірних зобов'язаннях мають свою специфіку. Сторони самі вправі визначати умови договору та застосовувати такі поняття на власний розсуд. До того ж, сторони мають ширшу свободу стосовно тлумачення їх змісту в процесі правозастосування. При цьому, коло осіб, які наділені правом їх тлумачення не обмежене виключно сторонами договору. Наприклад, прокурор уповноважений доводити факт порушення інтересів держави сторонами договору при перевищенні ними меж договірної свободи.

Слід відзначити перевантаженість норм цивільного права, що регулюють договірні зобов'язання оціночними темпоральними категоріями, які за своїм процесуальним наповненням характеризуються досить схожим синонімічним змістом. Саме тому, з метою недопущення дублювання темпоральних категорій та приведення норм ЦК України до правил законодавчої техніки, що в свою чергу підвищить їх якість, сприйняття та полегшить правозастосування, необхідним видається замінити поняття «момент» на поняття «з дня (у день)». При цьому, зважаючи на використання темпоральних оціночних понять на нормативному рівні, з метою запобігання розбіжностей при їх тлумаченні вони мають визначатися конкретними часовими рамками.

Висновки

Темпоральними оціночними поняттями у договірних зобов'язаннях є поняття, що не конкретизовані законодавцем, та надають можливість суду, сторонам договору та іншим уповноваженим або зацікавленим особам можливість вільної оцінки фактів і врахування індивідуальних особливостей конкретного договірного правовідношення в межах, визначених законом.

Література

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356.

2. Шевченко Я.М. Енциклопедія цивільного права України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; К.: Ін Юре, 2009 р. 952 с.

3. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: монографія. К., 2006 р. 392 с.

4. Пономарьова Т. Особливості визначення моменту виникнення договірних зобов'язань у цивільному праві. Підприємство. Господарство і право. 2017 р. № 1. С. 40-43.

5. Ушаков А.А. Нариси радянської законодавчої стилістики. П: Вид-во ПТУ, 1967 р. С. 171.

6. Постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 922/562/20 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93699157.

7. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.02.2021 у справі № 214/1790/18 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999703.

8. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2020 року у справі N 759/17953/15-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90714181.

References

1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [The Civil Code of Ukraine]. (2003, January 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

2. Shevchenko Ya.M. (2009) Entsyklopediia tsyvilnoho prava Ukrainy [Encyclopedia of civil law of Ukraine]. In-t derzhavy i prava im. V.M. Koretskoho NAN Ukrainy - Institute of State and Law named after V.M. Koretsky National Academy of Sciences of Ukraine/ 952 [in Ukrainian].

3. Berveno S.M. (2006) Problemy dohovirnoho prava Ukrainy[Problems of contract law of Ukraine]. Monohrafiia-monograph/392[in Ukrainian].

4. Ponomarova T. (2017) Osoblyvosti vyznachennia momentu vynyknennia dohovirnykh zoboviazan u tsyvilnomu pravi [Peculiarities of determining the moment of occurrence of contractual obligations in civil law]. Pidpryiemstvo. Hospodarstvo ipravo - Enterprise. Economy andlaw.1. 40-43 [in Ukrainian].

5. Ushakov A.A. (1967) Narysy radianskoi zakonodavchoi stylistyky[Essays on Soviet legislative stylistics]. Vyd-vo PTU-Type of RTU. 171[in Ukrainian].

6. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Druhoi sudovoi palaty Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu u postanovi vid 18.02.2021 u spravi № 214/1790/18 [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Second Judicial Chamber of the Civil Court of Cassation in the resolution of 02/18/2021 in case No. 214/1790/18] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/93699157[in Ukrainian].

7. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Druhoi sudovoi palaty Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu u postanovi vid 18.02.2021 u spravi № 214/1790/18 [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Second Judicial Chamber of the Civil Court of Cassation in the resolution of 02/18/2021 in case No. 214/1790/18] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/94999703 [in Ukrainian].

8. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Tretoi sudovoi palaty Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 28 lypnia 2020 roku u spravi N 759/17953/15-ts [Resolution of the Supreme Court as part of the panel of judges of the Third Judicial Chamber of the Civil Court of Cassation dated July 28, 2020 in case N 759/17953/15-ts] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/90714181 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru