Взаємодія між підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства щодо дитини або у присутності дитини

Ключові слова: діяльність, органи Національної поліції, захист, протидія домашньому насильству, діти.

Annotation

Keywords: child, child protection, legal framework for child protection, violence in the family, domestic violence in the family against a child.

Постановка проблеми

Механізм досягнення мети або функціонування будь-якої системи (у тому числі системи запобігання та протидії домашньому насильству щодо дитини або у присутності дитини) може «пробуксовувати» через деяку невідповідність між його окремими елементами. У зв'язку із цим необхідним є узгодження дій різних органів, їх взаємодія, які входять до складу системи, у часі й просторі. Образно таке узгодження можна порівняти з роллю диригента в оркестрі, який покликаний забезпечити як злагодженість музикантів, так і технічну довершеність виконання ними твору. Таке настроювання системи називається координацією спільної діяльності [7, с. 162].

Слово «координація» походить від лат. Со - спільно та оrdіnо - погодження, узгодження, приведення до ладу, у відповідність (дій, понять, складових частин чогось) та означає процес розподілу діяльності різних ланок певної системи або організації у часі, забезпечення їх взаємодії в інтересах виконання поставлених завдань.

В основі вітчизняної системи запобігання та протидії домашньому насильству закладена ідея, що жодна установа чи організація сама не зможе вирішити це питання. Ефективна реакція на домашнє насильство щодо дитини вимагає узгоджених дій з боку багатьох різних суб'єктів.

Тому координація є провідною функцією державного управління, яка направлена на досягнення загальної мети - забезпечити всеосяжний, міждисциплінарний, узгоджений, систематичний і стійкий характер заходів, спрямованих на запобігання та протидію домашньому насильству щодо дитини [7, 162].

На нашу думку, в сучасному світі, мабуть, немає такої родини, де б не траплялися якісь конфлікти, суперечки або ж побутові сварки, адже у людей можуть бути різні погляди та уявлення. Проте конкретно домашнє насильство не стосується розбіжності у поглядах, і за своєю природою не є сімейним конфліктом. Домашнє насильство - це один із найчастіших правопорушень адміністративного або ж кримінального характеру, які вчиняються в окремих родинах України практично щодня. Та все ж соціальний тиск такий потужний, що багато постраждалих сприймають насильство як щось цілком нормальне і невідворотне явище в їх житті. Саме через це особи, які постраждали від домашнього насильства, серед яких є і діти, зазвичай не повідомляють про нього у жодні відповідні установи та не просять допомоги, бо як то кажуть не хочуть «виносити сміття із хати» з метою зберегти «сім'ю». Інших потерпілих, які знайшли в собі силу та мужність звернутися по допомогу до органів влади, інколи відсилають назад, не сприймаючи їх серйозно [3].

Стан дослідження. Загальні аспекти проблеми домашнього насильства над дітьми вивчають провідні науковці: О. Безпалько, Н. Максимова, К. Мілютіна, Т. Сафонова, Е. Цимбал та ін.

Питання домашнього насильства над дитиною висвітлюються в роботах таких науковців як К. Левченко, І. Лисенко, Г. Лактіонова, І. Трубавіна та інші.

Актуальність теми зумовлена тим, що захист прав дитини є пріоритетним завданням держави, оскільки від виховання дітей - майбутніх громадян країни - залежить майбутнє українського народу та процвітання і розвиток суспільства загалом.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь [1].

І, зазвичай, домашнє насильство включає такі основні ознаки: насильство завжди здійснюється за попереднього наміру, тобто умисно. Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер вчинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров'ю іншого члена сім'ї; перевага сил кривдника у порівняні із постраждалою особою. Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги - це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо; дії порушують права і свободи особи. Кривдник завжди намагається контролювати постраждалу особу, тим самим обмежуючи/порушуючи права та свободи; насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, психологічну, економічну чи сексуальну) іншій особі.

Наслідком від насильницької дії завжди є шкода - це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення).

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дитина, яка постраждала від домашнього насильства, - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства [1].

В КПК та КУпАП не використовується поняття «дитина», а вживаються терміни: малолітня особа - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років; неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років [2, с. 167].

Закони та підзаконні нормативні правові акти не уточнюють, які саме підрозділи в системі Національної поліції безпосередньо виконують обов'язки із запобігання та протидії домашньому насильству, та аналіз відомчих наказів МВС України дозволяє виокремити наступні підрозділи як уповноважені на здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашнього насильства щодо дитини:

• підрозділи «102» та чергова служба;

• підрозділи дільничних офіцерів поліції та поліцейські офіцери громади;

• підрозділи ювенальної превенції;

• підрозділи патрульної поліції та групи реагування патрульної поліції;

• підрозділи слідства та дізнання;

• сектори протидії домашньому насильству та мобільні групи реагування на факти вчинення домашнього насильства.

Безпосередньо завдання вжиття заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству, вчиненому стосовно дітей, покладається на підрозділи ювенальної превенції.

Підрозділи ювенальної превенції НП України є структурним підрозділом Національної поліції, наділеним спеціальною компетенцією у сфері забезпечення та захисту прав дітей. Організацію та діяльність зазначених підрозділів регламентує Наказ МВС України від 19 грудня 2017 р. №1044 «Про затвердження Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України» [6].

З точки зору організаційного підпорядкування служба ЮП належить до Департаменту превентивної діяльності НП України, проте законодавчого закріплення місця підрозділів ЮП у структурі Департаменту поки що не здійснено.

З-поміж завдань служби ЮП, пов'язаних із запобіганням та протидією домашньому насильству, виділяють:

1) профілактичну діяльність, яка є спрямованою на запобігання скоєнню дітьми кримінальних та адміністративних правопорушень, виявлення причин та умов, які сприяють цьому, ужиття у рамках компетенції заходів щодо їх усунення;

2) провадження профілактичного обліку дітей, що схильні до вчинення правопорушень і реалізація щодо них заходів індивідуальної профілактики;

3) вжиття заходів із запобігання і протидії домашньому насиллю, учиненому дітьми та щодо дітей, а також жорстокому поводженню із дітьми [6].

Варто акцентувати увагу, що ювенальна превенція основну увагу приділяє кримінальним проявам неповнолітніх та захисту їх від негативного впливу дорослих. Саме працівники ювенальної превенції повинні займатися виключно поліцейською роботою: виявляти, припиняти та розкривати злочини; розглядати заяви та повідомлення про правопорушення, скоєні неповнолітніми, здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, проводити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ю, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх; перевіряти їх за місцем проживання та навчання; вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, а також направляти до спеціальних установ та закладів; складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків, які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей, які втягують їх у злочинну діяльність, пияцтво та наркоманію [8, с. 39.].

У діяльності Національної поліції України приділяється увага організації і проведенню заходів, спрямованих на попередження правопорушень і злочинів, скованих дітьми; профілактичній роботі серед неповнолітніх. З урахуванням соціально- економічної ситуації, що склалася в державі, удосконалюється система запобігання злочинності. Спираючись на соціальні пріоритети та демократичні цінності суспільства, визначаються умови, в яких ця діяльність буде здійснюватись і надалі.

Під профілактикою адміністративних і кримінальних правопорушень серед дітей розуміють діяльність підрозділів ювенальної превенції у межах визначеної компетенції, яка спрямована на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до вчинення дітьми адміністративних і кримінальних правопорушень, а також на позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в окремому регіоні, у сім'ї, за місцем проживання [8, с. 40.]. правовий педагогічний захист домашній насильство дитина

Розділ V Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції присвячений особливостям організації роботи та здійснення заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству, вчиненому дітьми та стосовно них. Так, поліцейські підрозділів ЮП уживають заходів щодо запобігання та протидії домашньому насильству в межах Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Повноваження поліцейських підрозділів ЮП у сфері запобігання та протидії домашньому насильству поширюються на випадки, коли особа, яка вчинила домашнє насильство, або особа, яка зазнала домашнього насильства чи стала свідком (очевидцем) такого насильства, не досягла 18-річного віку:

• виявляють факти домашнього насильства, вчиненого дітьми і стосовно дітей, та реагують на них в порядку, визначеному законодавством;

• приймають і розглядають заяви та повідомлення про факти домашнього насильства, вчиненого дітьми та стосовно дітей, вживають заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам;

• виносять термінові заборонні приписи стосовно кривдників;

• вживають заходів щодо взяття на профілактичний облік та проведення профілактичної роботи з дітьми-кривдниками;

• здійснюють контроль за виконанням дітьми-кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії;

• інформують постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися;

• взаємодіють з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, в порядку, визначеному законодавством;

• здійснюють повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству з урахуванням міжнародних стандартів реагування правоохоронних органів на випадки домашнього насильства та оцінки ризиків;

• проводять оцінку ризиків вчинення домашнього насильства у визначеному законодавством України порядку.

Також поліцейські ювенальної превенції здійснюють поліцейське піклування щодо дітей відповідно до законодавства України [2, с. 76].

Крім того, з питань протидії домашньому насильству підрозділи ювенальної превенції взаємодіють з іншими уповноваженими органами та підрозділами Національної поліції України, органами державної влади й органами місцевого самоврядування, об'єднаними територіальними громадами, міжнародними та громадськими організаціями.

Серед інших уповноважених на здійснення діяльності у сфері запобігання та протидії домашньому насильству підрозділів органів Національної поліції, які мають окремі повноваження щодо захисту дітей від домашнього насильства, є підрозділи дільничних офіцерів поліції та поліцейські офіцери громад.

Так, відповідно до п.п. 14 п.2 Розділу II Інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громад, дільничні офіцери поліції та поліцейські офіцери громади із метою виконання своїх обов'язків мають право вживати у взаємодії зі службою у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій заходів щодо встановлення особи дитини, місця її проживання, відомостей про батьків або осіб, які їх замінюють, інших родичів, місця їх проживання (перебування) у разі надходження повідомлення про дитину, яка залишилася без батьківського піклування. У разі виявлення дитини, розлученої із сім'єю, дільничні офіцери поліції та поліцейські офіцери громади невідкладно повідомляють про такий факт орган опіки та піклування за місцем виявлення дитини та додатково територіальний орган Державної міграційної служби України, якщо дитина є іноземцем або особою без громадянства. У разі безпосередньої загрози життю або здоров'ю дитини на підставі рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної в місті ради служба у справах дітей разом із представниками закладу охорони здоров'я вживають заходів до відібрання дитини в батьків та тимчасово влаштовують її відповідно до чинного законодавства.

Крім того, при розгляді питання про виділення службового приміщення під поліцейську станцію для поліцейського офіцера громади ураховується можливість розміщення кімнати, дружньої до опитування дітей, на першому поверсі адміністративної будівлі з окремою вхідною зоною, яка обов'язково обладнується пандусом та лавами для очікування громадян [2, с. 169].

Порядок взаємодії між різними підрозділами поліції при реагуванні на факти домашнього насильства стосовно дитини або у присутності дитини законодавством не визначений. Тому практика його реалізації відрізняється і залежить від організації діяльності підрозділів поліції на місцях.

В більшості регіонів під час реагування на випадки домашнього насильства поліцейські, які не входять до складу підрозділів ювенальної превенції, у випадку виявлення постраждалої дитини:

• або вчиняють заходи, спрямовані на припинення домашнього насильства стосовно дитини, затримання кривдника та доставлення його до відділу поліції, де подальші дії вчинятимуть ювенальні поліцейські;

• або вживають заходів щодо припинення домашнього насильства стосовно дитини та доповідають черговому про необхідність залучення ювенальних поліцейських для реагування на виявлений випадок домашнього насильства стосовно дитини.

При цьому слід зазначити, що і патрульні поліцейські, і поліцейські груп реагування патрульної поліції, і поліцейські мобільних груп реагування на факти вчинення домашнього насильства, і дільничні офіцери поліції, і поліцейські офіцери громади, нарівні з ювенальними поліцейськими, зобов'язані реагувати на випадки домашнього насильства відносно дитини, зокрема негайно припиняти його, можуть здійснювати оцінку ризиків, виносити термінові заборонні приписи, складати протоколи про вчинення відносно дитини або в присутності дитини правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, а також виконувати інші повноваження, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Проте зазвичай ювенальні поліцейські мають кращі знання щодо вікової психології дітей, більший досвід та кращу підготовку щодо опитування дітей, які постраждали від домашнього насильства. Тому, у разі можливості, представникам інших уповноважених підрозділів органів Національної поліції доцільно залучати ювенальних поліцейських до реагування на випадки домашнього насильства стосовно дитини [2, с. 169].

Також хочеться наголосити, що у разі ж виявлення дитини, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства між іншими членами родини, поліцейські з інших, ніж ювенальна превенція, уповноважених підрозділів органів Національної поліції переважно здійснюють реагування без залучення на місце вчинення домашнього насильства підрозділів ювенальної превенції [2, с. 169].

На сьогодні спостерігається недостатній рівень ідентифікації дітей-свідків домашнього насильства, як дітей, які постраждали від домашнього насильства. Так, проведений моніторинг судових рішень за ст. 173-2 КУпАП за 2020 рік засвідчив, що дитина як учасник провадження фігурувалалишев 1,7% проаналізованих справ: в 0,7% справ як свідок, в 1% -- як постраждала особа. Виникають сумніви, що ця статистика охоплює всіх дітей- свідків (очевидців) домашнього насильства. Діти-свідки домашнього насильства були ідентифіковані судом у 25% вироків і лише в 6% справ їх визнали потерпілими. Дуже часто зі змісту вироку не можна встановити вік дитини. У 75% випадків взагалі не згадується про присутність під час вчинення домашнього насильства будь-якого свідка, зокрема й дитини.

Отже, поліцейським всіх уповноважених підрозділів органів Національної поліції слід забезпечити обов'язкову фіксацію в процесуальних документах, зокрема в протоколі про адміністративне правопорушення, інформації про дитину, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, та повідомлення про цю обставину ювенальній превенції та службі у справах дітей [2, с. 169].

Також, з жовтня 2020 року по березень 2021 року проводився Моніторинг на Національній гарячій лінії для дітей та молоді. В ньому взяли участь 133 добровольці. Його метою було з'ясувати ефективність реагування державних органів на випадки домашнього насильства, від якого страждають діти [3]. Стало очевидним, що фізичне насильство є найпоширенішим і про нього казали 52% опитаних. Лише 50% опитаних звернулися до поліції, 24 особи повідомили, що поліція не відреагувала на факт домашнього насильства щодо дитини. У деяких випадках поліція прийняла заяву, але не повідомила інформацію у службу у справах дітей. Лише 6 осіб звернулися до суду з приводу обмежувального припису де окремі заходи стосувалися дитини. Лише 17% зверталися до служби у справах дітей. 5 осіб з дітьми звернулися до притулків. 7 осіб звернулися до медичних установ щодо факту насильства над дитиною [3].

Зазвичай, дитина ніби залишається невидимою для правоохоронної системи під час реагування на випадки домашнього насильства, та й у більшості випадків поліція навіть і не включає цей факт до протоколу. Така ситуація, як на мене, ставить під сумнів ефективність алгоритму протидії та запобіганню домашньому насильству в цілому, який покладений на низку органів та установ. Але якщо взяти статистику поліції по складеним протоколам - можна подумати, що від домашнього насильства потерпають тільки бездітні жінки, бо кількість постраждалих дітей становить лише близько 10% від загальної кількості випадків. Так не буває. Це означає, що не виконується норма законодавства, за якою дитина-свідок насильства автоматично стає постраждалою», - наголосила вона. Ми також вважаємо, що якщо в сім'ї мало місце домашнє насильство, і як мінімум одна неповнолітня дитина стала його свідком, то вона повинна бути ідентифікована як постраждала незалежно від факту особистого звернення, навіть якщо звернулася до поліції її мати чи інші особи [3].

Проблематичність даного питання також полягає у тому, що коли дитина не фіксується поліцією у протоколі як постраждала від домашнього насильства, це ускладнює процес винесення судом обмежувального припису, зокрема в пункті обмеження спілкування кривдника з постраждалою дитиною. Адже коли діти проживають з матір'ю, суддя виносить обмежувальний припис тільки на жінку, а кривдник маніпулює дитиною. Для суду, на жаль, не є очевидною інформація про те, що дитина - свідок насильства, і ця дитина - також постраждала. Діти бачать, як батько залякує матір, погрожує їй фізичною розправою чи вбивством, тому вони також потребують захисту. І, відповідно, обмежувального припису від батька. У справі №336/7757/21 від 28 жовтня 2021 року розглянутої Шевченківським районним судом м. Запоріжжя зазначено, що потерпіла хотіла щоб суд виніс обмежувальний припис щодо неї та її малолітнього сина. Однак суддя задовольнив вимогу частково, винісши припис на 6 місяців тільки відносно заборони наближатись, розшукувати та спілкуватись з жінкою. Переслідування, залякування, побої та прогнання з місця проживання в цій справі - а суд не побачив необхідності захистити дитину [3].

Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, зокрема зазначені в ст.21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров'я, інтелектуального та фізичного розвитку. Під забезпеченням найкращих інтересів дитини розуміються дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної, етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Отже, важливим питанням постає організація опитування дитини, яка постраждала від домашнього насильства, в тому числі дитини- свідка (очевидця) домашнього насильства [2, с. 172].

Заходи, які мають бути забезпечені під час опитування дитини, закріплені в ст.35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства:

- проведення опитувань дитини без необґрунтованої затримки, відразу після повідомлення фактів компетентним органам;

- проведення опитувань дитини, якщо це необхідно, у спеціально обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні;

- проведення опитувань дитини особою, спеціально підготовленою для цих цілей;

- проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими особами, якщо це можливо та де це доцільно;

- якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження;

- можливості супроводження дитини її законним представником або, де це доцільно, дорослим, якого вона сама вибирає, якщо стосовно цієї особи не буде винесено мотивованого рішення про інше;

- забезпечення можливості запису на відеоплівку опитування постраждалої дитини або, де це доцільно, дитини-свідка та прийняття таких відеосвідчень як доказу в суді згідно з нормами національного законодавства [2, с. 173].

У жовтні 2021 року відповідно до Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року за участі Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх розроблені та затверджені Головою Національної поліції України методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми за методикою «Зелена кімната» для ювенальних поліцейських та слідчих [4].

Методичні рекомендації складаються із наступних розділів:

1) нормативно-правове забезпечення допиту/опитування дітей;

2) сутність методики «Зелена кімната», організація та проведення допиту, дружнього до дитини;

3) характеристика психологічних особливостей дітей різного віку, що необхідно враховувати під час допиту/опитування;

4) роль залучених осіб під час допиту дитини та завдання, які вони можуть виконувати;

5) рекомендації щодо облаштування місця проведення допиту/опитування дитини;

6) особливості організації роботи за методикою «Зелена кімната» для ювенальних поліцейських;

7) особливості організації роботи за методикою «Зелена кімната» для слідчих [4].

Методичні рекомендації покликані сприяти розумінню організації та побудови дружнього допиту/опитування дитини слідчими та ювенальними поліцейськими, що базується на основних принципах правосуддя, дружнього до дитини: участі, забезпечення найкращого інтересу, гідності, недопущення дискримінації, верховенства права.

Як правило, саме поліцейські ювенальної превенції володіють безпосереднім доступом до кімнат, дружніх до опитування дітей, тому іншим поліцейським, зокрема слідчим, у разі необхідності проведення допиту дитини з використанням методики «Зеленої кімнати», доцільно скомунікувати з поліцейськими ювенальної превенції.

Постанова КМУ від 1 червня 2020 року №585 передбачає, що в інтересах дитини для мінімізації негативного впливу на її емоційний стан та психічне здоров'я, а також з метою недопущення її повторної психологічної травматизації, бесіда з дитиною проводиться один раз [5]. При цьому бесіда може проводитися за участю представника служби у справах дітей, органу Національної поліції, педагога або психолога, у разі потреби - лікаря, інших осіб, які мають відповідну кваліфікацію або пройшли відповідне навчання щодо особливостей проведення такої бесіди з дітьми різних категорій та в присутності та/або за згодою батьків, іншого законного представника (якщо вони не є кривдниками дитини). Тому поліцейським інших, ніж ювенальна превенція, уповноважених підрозділів органів Національної поліції, які виявили дитину, стосовно якої або у присутності якої вчинено домашнє насильство, не варто самостійно здійснювати детальне опитування дитини, якщо надалі на реагування будуть залучені ювенальні поліцейські, а також інші уповноважені суб'єкти.

Якщо відсутня можливість провести допит/ опитування у «зеленій кімнаті», це можна зробити в приміщенні, де водночас не будуть проводитися жодні інші дії, та забезпечити в ньому умови, максимально наближені до вимог, яким має відповідати «зелена кімната»:

• вимкнені мобільні телефони;

• наявність зручних меблів з урахуванням віку дитини;

• відсутність зайвих предметів, які можуть відвертати її увагу;

• забезпечення непотрапляння сторонніх осіб до кімнати кабінету

слідчого/ ювенального поліцейського, де відбувається допит/опитування (попередити колег, замкнути двері, розмістити табличку «Увага! Допит/ опитування дитини. Не заходити!»);

• той, хто запитує, -- перед дитиною, інші присутні - за спиною дитини, щоб не відвертати її та не заважати встановленню контакту з нею особи, яка безпосередньо проводить допит/опитування;

• наявність іграшок, олівців, альбому чи окремих аркушів буде доречною для проведення допиту/опитування дітей дошкільного та молодшого шкільного віку [2, с. 177].

Не слід проводити допит/ опитування дитини в місці, де вона могла зазнати травматичного досвіду. Це може викликати в неї негативні емоційні реакції (сильна тривога, страх), що відіб'ється на пізнавальних процесах під час допиту/ опитування (зосередження уваги, мобілізація пам'яті, логічне мислення, вербалізація пережитого досвіду). Також не рекомендується проводити допит/ опитування дитини там, де вона проживає. Асоціація місця помешкання з пережитою травмою може призвести до втрати почуття безпеки дитини в оточенні, яке сприймається як дружнє і пов'язане з позитивними подіями. Допит/опитування у школі може також мати негативні наслідки для дитини, оскільки є ризик поширення інформації про ситуацію, в якій вона опинилася.

Надзвичайно важливе врахування методики «Зелена кімната» при першому контакті дитини з поліцією, оскільки це формує її ставлення до поліцейських в цілому.

Працівники підрозділів ювенальної превенції, як правило, першими спілкуються з дитиною, яка опинилася в контакті із системою правосуддя, опитуючи її з метою отримання загальної інформації про подію, яка відбулась за її участю. Ювенальні поліцейські беруть участь у здійсненні дій, спрямованих на підготовку до майбутнього допиту дитини у порядку, визначеному КПК України, що може включати: збирання інформації про неї, її інтереси, вподобання, оточення, що є важливим для вступної фази проведення допиту. Слід забезпечити своєчасну передачу зібраної інформації слідчому, який буде організовувати безпосереднє проведення допиту дитини.

Слід також згадати про важливість взаємодії між підрозділами поліції під час здійснення запобігання домашнього насильства щодо дітей, зокрема організації та проведення інформаційно-просвітницьких заходів серед дітей. В цьому контексті важливою є співпраця ювенальної превенції та шкільних офіцерів поліції, яким варто об'єднувати зусилля, визначати спільно графіки профілактичної роботи в школах, узгоджувати профілактичні заходи, з одного боку, з метою уникнення дублювання, з іншого - для забезпечення охоплення профілактичною роботою якомога більшої кількості дітей та батьків [2, с. 178].

Координацію діяльності щодо виявлення та захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а також безпосереднє ведення їх справ здійснюють служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення), сільських, селищних рад. При цьому служба у справах дітей у разі надходження повідомлення про виявлення дитини, яка постраждала від домашнього або сексуального насильства, - невідкладно повідомляє про неї органу Національної поліції, а також структурному підрозділу райдержадміністрації, виконавчому органу міської, районної у місті (у разі утворення), сільської, селищної ради, до повноважень якого належить здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, для проведення відповідних заходів згідно із законодавством. Інші суб'єкти, юридичні та фізичні особи, яким стало відомо про дитину, що перебуває в складних життєвих обставинах внаслідок жорстокого поводження з нею, в тому числі у зв'язку із вчиненням домашнього насильства, зобов'язані невідкладно, у строк, що не перевищує однієї доби, звернутися/повідомити (в усній та (або) в письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації) органам Національної поліції та службі у справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини.

В п.25 Постанови КМУ від 01 червня 2020 року №585 закріплені особливості допомоги дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, в тому числі у зв'язку вчинення стосовно них або у їх присутності домашнього насильства, органами Національної поліції, які полягають у:

• проникненні до житла чи іншого володіння особи без її згоди або вмотивованого рішення суду у невідкладних випадках, пов'язаних з виникненням безпосередньої загрози життю або здоров'ю дитини, або за наявності підстав вважати, що така загроза існує;

• внесенні за наявності ознак кримінального правопорушення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та подальшому здійсненні досудового розслідування відповідно до норм кримінального процесуального законодавства у межах повноважень;

• організації взяття на профілактичний облік дітей, які вчиняють жорстоке поводження (у тому числі дітей-кривдників, булерів), проведенні з ними профілактичної роботи в органах Національної поліції, що здійснюються відповідно до порядку, визначеного МВС.

При цьому в п.36 Постанови КМУ від 22 серпня 2018 року №658 зазначається, що у разі звернення до уповноваженого підрозділу органу Національної поліції особи, яка заявляє, що постраждала від насильства, у випадку, якщо постраждалою від насильства або кривдником є дитина або постраждала особа звернулася разом із дитиною, посадова особа такого органу не пізніше однієї доби інформує відповідну службу у справах дітей за допомогою телефонного зв'язку, електронної пошти.

У разі надходження повідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дитини поліцейський проводить оцінку ризиків, за результатами якої може бути винесений терміновий заборонний припис, та негайно інформує службу у справах дітей про виявлену дитину для організації її соціального захисту. До проведення такої оцінки можуть бути додатково залучені інші суб'єкти виявлення та/або організації соціального захисту дітей у межах їх повноважень [2, с. 178]..

Служба у справах дітей разом з підрозділом органу Національної поліції, фахівцем із соціальної роботи або іншим надавачем соціальних послуг (у разі наявності можливості залучення), представником закладу охорони здоров'я, які діють у межах своїх повноважень, протягом однієї доби проводить оцінку рівня безпеки дитини.

У разі виявлення (підтвердження) під час проведення оцінки рівня безпеки дитини фактів загрози її життю чи здоров'ю вона може бути:

• негайно направлена до закладу охорони здоров'я для:

• проведення та документування результатів медичного обстеження,

• проведення судово-медичної експертизи (в разі потреби),

• надання необхідної медичної допомоги, в тому числі лікування в стаціонарних умовах.

• тимчасово влаштована відповідно до п.31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. №866, зокрема в сім'ю родичів, знайомих, сім'ю патронатного вихователя [9].

Поліцейські, прокурори та судді через замовчування домашнього насилля щодо дитини, недостатньої правосвідомості, труднощами документування, разом з правовим нігілізмом серед населення, не мають бажання боротися з домашнім насиллям щодо дитини. Це призводить до негативного явища, яке характеризується недовірою до правоохоронних органів та відсутністю справедливого правосуддя.

Але сучасне суспільство, членами якого є небайдужі до цієї проблеми люди, вже намагається превентивно сприяти допомозі не тільки постраждалим людям, але й запобігати новим випадкам. Так, здійснюються правові допомоги, консультації за телефоном, організовуються тренінги, в медицині вже розроблений стандарт надання медичної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. А чи все це діє? Потрібно використовувати більш радикальні та сміливі вчинки для того, щоб викорінити цей феномен на теренах сімейного життя.